Єдиний державний реєстр судових рішень
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 серпня 2024 року
м. Київ
cправа № 904/5868/18 (904/4835/22)
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Картере В.І. - головуючий, Жуков С.В., Пєсков В.Г.,
за участю секретаря судового засідання Заріцької Т.В.,
представників учасників справи:
позивача - Скрипаль Л.Е., Потапов К.О.,
відповідача - Чичва О.С.,
третьої особи - Ільченко В.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 21.05.2024 (колегія суддів у складі: Верхогляд Т.А. - головуючий, Парусніков Ю.Б., Іванов О.Г.)
та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.08.2023 (суддя Первушин Ю.Ю.)
у справі №904/5868/18(904/4835/22)
за позовом ОСОБА_1
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ключове рішення"
за участю третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, на стороні позивача: ОСОБА_2
про визнання договору фінансового лізингу дійсним
в межах справи №904/5868/18
за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Ключове рішення"
про визнання банкрутом
ВСТАНОВИВ:
Хід розгляду справи
1. У провадженні Господарського суду Дніпропетровської області на стадії ліквідаційної процедури перебуває справа №904/5868/18 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Ключове рішення" (далі - ТОВ "Ключове рішення"); повноваження ліквідатора виконує арбітражний керуючий Чичва Олег Сергійович.
Стислий виклад позовних вимог
2. У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до ТОВ "Ключове рішення" про визнання договору фінансового лізингу дійсним в межах справи про банкрутство ТОВ "Ключове рішення".
3. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що лізингові платежі за договором №PLLAGX0040300001 від 19.08.2013 про надання нерухомості на умовах фінансового лізингу сплачені ОСОБА_1 у повному обсязі. Проте, відповідач не виконав свої зобов`язання, дій, направлених на передачу права власності на об`єкт нерухомості на користь позивача, не вчинив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
4. 19.08.2013 між ТОВ "Ключове рішення" (лізингодавець) та ОСОБА_1 (лізингоодержувач) укладено договір №PLLAGX0040300001 про надання нерухомості на умовах фінансового лізингу (далі - Договір), за умовами п. 2.1, пп. 14.1.1 якого лізингодавець на умовах фінансового лізингу передає у платне володіння та користування предмет лізингу: житловий будинок з гаражем, загальною площею 254,1 кв.м, житлова площа 113,3 кв.м та надвірні будівлі: сарай, огорожа, сарай-прибудова, навіс, вбиральня та земельні ділянки кадастрові номери: 5310136400:14:004:0373; 5310136400:14:004:0372, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Лізингоодержувач зобов`язується прийняти предмет лізингу та сплачувати щомісячні платежі та платежі по відшкодуванню витрат лізингодавця, пов`язаних з виконанням договору. По закінченню строку лізингу до лізингоодержувача переходить право власності на предмет лізингу згідно з умовами договору.
5. Предмет лізингу, зазначений в пп. 14.1.1 цього договору, протягом строку дії договору передається лізингоодержувачу для використання його згідно з метою, зазначеною в пп. 14.1.3 цього договору (п. 2.3 Договору).
6. За умовами п. 2.4 Договору предмет лізингу є власністю лізингодавця протягом усього строку дії даного договору. В разі переходу права власності на предмет лізингу від лізингодавця до лізингоодержувача згідно з умовами цього договору, предмет лізингу по закінченню строку лізингу лізингоодержувачем не повертається.
7. Відповідно до п. 4.1 Договору усі платежі за договором лізингоодержувач зобов`язаний здійснювати відповідно до графіку та умов цього договору шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок лізингодавця. Лізингові платежі включають: платежі по відшкодуванню (компенсації) частини вартості предмета лізингу; винагороду (комісію) лізингодавцю за надання предмета лізингу та за користування предметом лізингу (далі - комісії); платежу по відшкодуванню витрат, пов`язаних зі страхуванням предмету лізингу, платежі по відшкодуванню інших витрат лізингодавця, що пов`язані з виконанням цього договору (в т.ч. не зазначені в договорі, але, що можуть виникнути у лізингодавця при виконанні договору).
8. Авансовий лізинговий платіж лізингоодержувач зобов`язаний сплатити протягом трьох банківських днів з моменту надання рахунку лізингодавцем (п. 4.2 Договору).
9. Розмір авансового лізингового платежу становить 353600,00 грн (пп. 14.1.8 Договору).
10. Щомісяця в період сплати лізингоодержувач сплачує щомісячний платіж в розмірі 28040,90 грн та відшкодовує лізингодавцю всі витрати лізингодавця, що пов`язані з виконанням договору та які виникли у лізингодавця протягом місяця, який передує поточному місяцю (п. 14.3 Договору).
11. Загальний розмір лізингових платежів встановлено у додатку №2 до Договору та складає 6737426,57 грн.
12. Цей договір набуває чинності з моменту його підписання обома сторонами та діє до повного виконання сторонами зобов`язань за договором (п. 12.1 Договору). Строк лізингу 240 місяців (пп. 14.1.2 Договору).
13. Згідно з п. 13.1 Договору цей договір є змішаним договором, в якому містяться положення фінансового лізингу та договору купівлі-продажу (в частині переходу права власності на предмет лізингу).
14. На виконання умов Договору позивачкою внесено авансовий платіж в сумі 353600,00 грн.
15. Відповідно до специфікації та акта приймання-передачі від 19.08.2013 до Договору лізингодавець передав, а лізингоодержувач прийняв у користування жилий будинок з надвірними будівлями та земельну ділянку, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .
16. 28.05.2019 ТОВ "Ключове рішення" надіслало позивачці повідомлення про зміну платіжних реквізитів, у зв`язку з чим просило здійснювати оплату на інший рахунок.
17. До вересня 2019 року включно ОСОБА_1 здійснювала платежі відповідно до графіку сплати лізингових платежів (додаток 2 до Договору).
18. В подальшому ліквідатор ТОВ "Ключове рішення" Чичва О.С. звернувся до позивачки з листом, в якому із посиланням на положення Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) щодо недійсності (нікчемності) правочину, зазначив, що: "... з метою захисту Ваших прав, як користувача нерухомості, та з метою безконфліктного подальшого руху справи про банкрутство ТОВ "Ключове рішення" пропоную Вам здійснити погашення залишку за Вашою "заявою про приєднання до публічного договору" в сумі 1456574,54 грн. Після погашення вказаного залишку прошу звернутися до ліквідатора ТОВ "Ключове рішення" для оформлення акта приймання-передачі та спільного звернення до Господарського суду Дніпропетровської області із заявою про визнання права власності за Вами на об`єкт нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 . У випадку, якщо Вас не влаштовує пропозиція, зазначена у даному листі, об`єкт нерухомості буде реалізовано на аукціоні в порядку Розділу IV Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
19. ОСОБА_1 було прийнято викладену пропозицію ліквідатора ТОВ "Ключове рішення" стосовно дострокового виконання зобов`язань, передбачених Договором, та здійснено оплату у загальному розмірі 1482542,00 грн, а саме: 23.10.2019 - 28041,00 грн; 23.11.2019 - 28041,00 грн; 29.11.2019 - 819000,00 грн; 10.12.2019 - 579419,00 грн; 17.12.2019 - 28041,00 грн (доплата після уточнення).
20. Загальна сума, що була сплачена позивачкою на виконання Договору, склала 3911176,00 грн, з яких: 353600,00 грн - авансовий платіж; 2075034,00 грн - сума щомісячних виплат до отримання листа з пропозицією дострокового погашення по договору лізингу: 1482542,00 грн - сума достроково здійснених виплат.
21. З метою отримання у власність нерухомого майна, яке було предметом Договору, позивачка протягом травня-червня 2021 року неодноразово направляла ліквідатору ТОВ "Ключове рішення" Чичві О.С. листи-запрошення прибути до нотаріальної контори у м. Полтава для нотаріального посвідчення Договору, підписання акта взаєморозрахунків та передачі прав власності на предмет лізингу.
22. Листом від 23.06.2021 ліквідатор ТОВ "Ключове рішення" повідомив позивачку про неможливість здійснення нотаріального посвідчення Договору з огляду на вимоги ст.ст. 59, 61 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ), а також повідомив, що ОСОБА_1 не має жодних зобов`язань перед ТОВ "Ключове рішення".
23. Відповідно до інформації з Державного речових прав на нерухоме майно реєстру (станом на 12.06.2023) право власності на майно: житловий будинок з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 , вказане у Договорі як предмет лізингу, з 10.07.2013 зареєстровано за ТОВ "Ключове рішення". З 18.05.2017 на вказане майно накладено арешт за ухвалою суду, серія та номер 757/24370/17-к виданий 03.05.2017, видавник: Печерський районний суд м. Київ, орган державної влади, в інтересах якої встановлено обтяження: Генеральна прокуратура України.
24. Позивачка, посилаючись на ухилення відповідача від нотаріального посвідчення Договору, вважає, що у спірних правовідносинах наявні передбачені ч. 2 ст. 220 ЦК України умови для визнання Договору дійсним, що і стало підставою для її звернення до суду з цим позовом.
Стислий виклад рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
25. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 15.08.2023 у задоволенні позовних вимог відмовлено.
26. Постановою Центрального апеляційного господарського суду 21.05.2024 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.08.2023 залишено без змін.
27. Судові рішення мотивовано посиланням на нікчемність укладеного Договору про надання нерухомості на умовах фінансового лізингу між ОСОБА_1 та ТОВ "Ключове рішення", оскільки сторони не здійснили обов`язкового нотаріального посвідчення договору.
Стислий виклад вимог касаційної скарги та узагальнення доводів скаржниці
28. ОСОБА_3 (далі - скаржниця) звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.08.2023, постанову Центрального апеляційного господарського суду від 21.05.2024 та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
29. У касаційній скарзі скаржниця зазначає обставини, передбачені п. 1, п. 3 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
30. Скаржниця вважає, що господарські суди попередніх інстанцій під час розгляду справу не врахували правові висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 03.04.2023 у справі №185/5260/20-ц, від 10.06.2021 у справі №592/3033/20, від 07.08.2020 у справі №528/726/18, від 20.08.2020 у справі №910/9817/19 щодо застосування ч. 2 ст. 220 ЦК України про те, що під ухиленням від нотаріального посвідчення договору має розумітися як активна протидія цьому, так і пасивне небажання вчинити цю дію.
31. На думку скаржниці, господарські суди не врахували правові висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 25.05.2021 у справі №461/9578/15-ц, від 10.04.2019 у справі №390/34/17 щодо застосування доктрини заборони суперечливої поведінки; висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 01.03.2023 у справі №761/47743/19, від 21.03.2023 у справі №922/1155/20, від 31.08.2022 у справі №910/6870/21 щодо застосування ст. 3 ЦК України; висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 20.02.2020 у справі №910/2240/19, від 08.10.2019 у справі №910/2153/19, від 31.10.2019 у справі №910/2219/19, від 21.11.2019 у справі №910/2233/19, від 15.01.2020 у справі №910/2242/19, від 13.02.2020 у справі №910/2117/19, від 18.02.2020 у справі №910/1698/19, від 21.01.2020 у справі №910/2231/19 щодо застосування Закону України "Про фінансовий лізинг", ЦК України. Скаржниця вказує, що Закон України "Про фінансовий лізинг", який регулює спірні правовідносини, не містить вимоги щодо нотаріального посвідчення договору фінансового лізингу; системний аналіз у контексті параграфу 1 глави 58 ЦК України свідчить про те, що ч. 2 ст. 806 ЦК України відсилає до загальних положень про договір найму, тому до Договору лізингу можуть застосовуватися лише норми параграфу 1 глави 58 ЦК України.
32. Скаржниця зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду про застосування ч. 2 ст. 220 ЦК України, а саме щодо визнання судом договору дійсним в умовах, коли відповідачем є юридична особа, визнана банкрутом, та висновок щодо застосування вказаної норми права у випадку пасивної поведінки сторони договору у відповідь на письмові запрошення іншої сторони до нотаріального посвідчення договору.
Узагальнений виклад позицій інших учасників справи
33. До Верховного Суду від ТОВ "Ключове рішення" в особі ліквідатора надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому ТОВ "Ключове рішення" просить визнати поважними причини пропуску строку на подання відзиву на касаційну скаргу та поновити строк на подання відзиву; прийняти відзив до розгляду; касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої та апеляційної інстанцій - без змін.
34. В обґрунтування клопотання про поновлення строку на подання відзиву ліквідатор ТОВ "Ключове рішення" вказує, що копія касаційної скарги була направлена представником позивачки на адресу відповідача лише 10.07.2024, що підтверджується штемпелем поштового відділення на описі вкладення до цінного листа, а сам лист із касаційною скаргою та долученими до неї документами ліквідатором боржника отримано лише 23.07.2024 (підтверджується інформацією із застосунку Укрпошта за номером відправлення), що унеможливило подання відзиву на касаційну скаргу у встановлений ухвалою суду строк (до 25.07.2024).
35. Верховний Суд зазначає про відсутність підстав для задоволення клопотання ліквідатора ТОВ "Ключове рішення" про поновлення строку на подання відзиву на касаційну скаргу, оскільки відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 119 ГПК України строк на подання відзиву на касаційну скаргу, який встановлюється не законом, а судом, може бути продовженим, а не поновленим.
36. Проте, Верховний Суд, перевіривши доводи ліквідатора ТОВ "Ключове рішення", наведені ним в обґрунтування наявності поважних причин пропуску строку на подання відзиву на касаційні скарги, вважає їх обґрунтованими та такими, що підтверджується додами доказами, керуючись правом, передбаченим ч. 2 ст. 119 ГПК України, зазначає про наявність підстав для продовження встановленого судом строку на подання відзиву на касаційну скаргу за ініціативою суду.
37. З огляду на викладене Верховний Суд продовжує ТОВ "Ключове рішення" строк на подання відзиву на касаційну скаргу за власною ініціативою до 06.08.2024 та приймає поданий ним відзив.
38. У відзиві відповідач зазначає про відсутність у діях відповідача факту ухилення від нотаріального посвідчення договору, що унеможливлює застосування до спірних правовідносин ч. 2 ст. 220 ЦК України.
39. Відповідач вважає, що позивачка протягом п`яти років до винесення постанови про визнання боржника банкрутом не була позбавлена права звернутись до ТОВ "Ключове рішення" щодо нотаріального посвідчення Договору, однак не вчиняла жодних дій спрямованих на це, що, в свою чергу, виключає наявність з боку ТОВ "Ключове рішення" уникнення нотаріального посвідчення Договору, про що заявляє позивачка.
40. Також відповідач у відзиві вказує про особливий правовий режим майна боржника в межах справи про банкрутство, що виключає обставини ухилення ліквідатора боржника від нотаріального посвідчення Договору як підстави застосування ч. 2 ст. 220 ЦК України, оскільки продаж майна банкрута допускається в порядку, передбаченому КУзПБ.
41. У відзиві відповідач зазначає, що Договір фінансового лізингу відповідно до сталої практики Верховного Суду та норм чинного законодавства за своєю правовою природою є змішаним і містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу.
42. На думку відповідача, оскільки сторонами при укладенні Договору фінансового лізингу недодержано вимоги закону про нотаріальне посвідчення, а позивачем не доведено факт ухилення ТОВ "Ключове рішення" від нотаріального посвідчення оспорюваного Договору, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні позову.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
43. Предметом касаційного перегляду у цій справі є питання дотримання господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права під час розгляду позовних вимог про визнання дійсним Договору фінансового лізингу нерухомого майна (житловий будинок з надвірними будівлями та земельною ділянкою).
44. Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають, зокрема, з договору.
45. Частиною 1 ст. 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
46. Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
47. Відносини, що виникають із договору фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про фінансовий лізинг".
48. Відповідно до ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.
49. Фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов`язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі) (ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" у редакції Закону, чинній на дату виникнення спірних правовідносин).
50. За договором лізингу майновий інтерес лізингодавця полягає у розміщенні та майбутньому поверненні з прибутком грошових коштів, а майновий інтерес лізингоодержувача - в можливості користуватися та придбати предмет лізингу у власність.
51. Виходячи з аналізу норм чинного законодавства договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним і містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу.
52. Частиною 4 ст. 203 ЦК України визначено, що правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
53. Статтею 657 ЦК України у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин, встановлено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
54. Отже, з урахуванням того, що на договір фінансового лізингу розповсюджуються норми ЦК України, які регулюють відносини щодо купівлі-продажу, тому відповідно до ст. 203 ЦК України такий договір укладається у письмовій формі, а у випадку участі в ньому фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.
55. Така правова позиція, що була врахована судами попередніх інстанцій, викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08.04.2020 у справі №183/6571/17 за позовом ОСОБА_4 до ТОВ "Ключове рішення", Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк", Шевченківського відділу державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області про визнання договору дійсним, визнання права власності на майно та звільнення майна з-під арешту, а також у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18.08.2021 у справі №904/5868/18(904/1983/20), яка розглядалася в межах справи про банкрутство ТОВ "Ключове рішення" за позовом ОСОБА_5 до ТОВ "Ключове рішення" про визнання договору дійсним та визнання права власності на майно.
56. Господарські суди у цій справі встановили, що у даному випадку предметом договору лізингу є нерухоме майно, зокрема, житлова будівля та земельна ділянка. При цьому стороною договору є фізична особа ОСОБА_1 .
57. Статтею 379 ЦК України, яка має назву "Поняття житла", визначено, що житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.
58. Частинами 1 та 3 ст. 760 ЦК України передбачено, що предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні. Особливості найму окремих видів майна встановлюються цим Кодексом та іншим законом.
59. Найм (оренда) житла врегульовано главою 59 ЦК України.
60. За загальним правилом, передбаченим ч. 1 ст. 811 ЦК України, договір найму житла укладається у письмовій формі.
61. Правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін (ч. 1 ст. 209 ЦК України).
62. Договір оренди житла з викупом підлягає обов`язковому нотаріальному посвідченню (ч. 2 ст. 811 ЦК України).
63. Отже, відносини лізингу житлового нерухомого майна також врегульовані нормами ЦК України, як щодо купівлі-продажу жилого приміщення, так і щодо оренди (найму), а саме оренди житла з викупом і передбачають укладення таких договорів у письмовій формі та їх нотаріальне посвідчення.
64. Згідно зі ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
65. Позивачка в обґрунтування позову вказує про те, що між нею як лізингоодержувачем та ТОВ "Ключове рішення" як лізингодавцем досягнуто згоди щодо істотних умов Договору, виконання Договору відбулося, однак відповідач в особі ліквідатора ухиляється від нотаріального посвідчення Договору.
66. В обґрунтування доводів щодо ухилення ліквідатором ТОВ "Ключове рішення" від нотаріального посвідчення Договору лізингу, позивачка посилається на надіслання нею на адресу відповідача листів від 21.05.2021, 01.06.2021, 09.06.2021 та від 11.06.2021 про необхідність нотаріального посвідчення Договору та переходу до ОСОБА_1 права власності на спірне нерухоме майно.
67. Водночас, як встановили господарські суди попередніх інстанцій, у відповідь на вказані листи ліквідатор ТОВ "Ключове рішення" повідомив ОСОБА_1 , що повноваження ліквідатора визначені ст. 61 КУзПБ, якою не передбачено право ліквідатора в ліквідаційній процедурі здійснювати укладення від імені банкрута будь-яких договорів та/або здійснювати їх нотаріальне посвідчення, а також підписувати від імені банкрута акти звірки взаєморозрахунків.
68. Крім того, ліквідатор повідомив, що ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 03.05.2017 у справі №757/24370/17-к на майно банкрута, що є предметом Договору, накладено арешт, що унеможливлює здійснення будь-яких заходів відносно вказаного нерухомого майна.
69. Господарські суди попередніх інстанцій не встановили, а позивачка не зазначає будь-яких обставин які б свідчили про те, що протягом п`яти років до винесення постанови про визнання боржника банкрутом, позивачка вчиняла будь-які дії спрямовані на нотаріальне посвідчення Договору, що, в свою чергу, ставить під сумнів наявність з боку ТОВ "Ключове рішення" дій щодо уникнення нотаріального посвідчення договору.
70. Враховуючи наведені обставини господарські суди попередніх інстанцій обґрунтовано дійшли висновку про недоведеність факту протиправного ухилення відповідача від нотаріального посвідчення спірного правочину і як наслідок про відсутність правових підстав для визнання правочину дійсним згідно з ч. 2 ст. 220 ЦК України.
71. Водночас Верховний Суд вважає за необхідне звернути увагу на таке.
72. Правило про те, що договір може бути визнано дійсним у випадку якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення може бути застосовано якщо для укладення такого договору були в наявності передбачені законом підстави.
73. Щоб не допустити неправильного визнання дійсними угод на підставі ч. 2 ст. 220 ЦК України, суд повинен перевірити, чи підлягав виконаний договір нотаріальному посвідченню, чому він не був нотаріально посвідчений і чи не містить він протизаконних умов.
74. Для визнання судом договору дійсним повинен мати місце не лише факт повного чи часткового виконання договору, що потребує нотаріального посвідчення, а також факт ухилення іншою стороною від нотаріального оформлення договору та відсутність встановлених законом перешкод для його нотаріального посвідчення.
75. Верховний Суд враховує, що істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ст. 6 Закону України "Про фінансовий лізинг" у редакції Закону, чинній на дату виникнення спірних правовідносин).
76. Відповідно до ст. 807 ЦК України у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин, предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками, віднесена відповідно до законодавства до основних фондів. Не можуть бути предметом договору лізингу земельні ділянки та інші природні об`єкти, а також інші речі, встановлені законом.
77. Згідно з ч. 2 ст. 3 Закону України "Про фінансовий лізинг" у редакції Закону, чинній на дату виникнення спірних правовідносин не можуть бути предметом лізингу земельні ділянки та інші природні об`єкти, єдині майнові комплекси підприємств та їх відокремлені структурні підрозділи (філії, цехи, дільниці).
78. Господарські суди попередніх інстанцій встановили, що предметом Договору лізингу є: житловий будинок з гаражем, загальною площею 254,1 кв.м, житлова площа 113,3 кв.м та надвірні будівлі: сарай, огорожа, сарай-прибудова, навіс, вбиральня та земельні ділянки кадастрові номери: 5310136400:14:004:0373; 5310136400:14:004:0372, які знаходяться за адресою: м. Полтава, вул. Мироненка, 3.
79. Верховний Суд виходить з того, що погодження сторонами предметом Договору зокрема земельних ділянок суперечить законодавчо визначеній забороні на включення таких об`єктів до умов Договору фінансового лізингу. Отже, такий договір не міг бути нотаріально посвідчений, що є самостійною підставою для відмови у позові.
80. Враховуючи викладене, доводи позивачки про наявність правових підстав для визнання спірного Договору фінансового лізингу дійсним не ґрунтуються на приписах чинного законодавства.
81. Посилання скаржниці на неврахування господарськими судами попередніх інстанцій правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 03.04.2023 у справі №185/5260/20-ц, від 10.06.2021 у справі №592/3033/20, від 07.08.2020 у справі №528/726/18, від 20.08.2020 у справі №910/9817/19 щодо застосування ч. 2 ст. 220 ЦК України про те, що під ухиленням від нотаріального посвідчення договору має розумітися як активна протидія цьому, так і пасивне небажання вчинити цю дію, Верховний Суд оцінює як такі, що спрямовані на повторне встановлення обставин справи та переоцінку доказів, однак такі дії виходять за межі компетенції суду касаційної інстанції в силу положень ст. 300 ГПК України.
82. Посилання скаржниці на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 20.02.2020 у справі №910/2240/19, від 08.10.2019 у справі №910/2153/19, від 31.10.2019 у справі №910/2219/19, від 21.11.2019 у справі №910/2233/19, від 15.01.2020 у справі №910/2242/19, від 13.02.2020 у справі №910/2117/19, , від 18.02.2020 у справі №910/1698/19, від 21.01.2020 у справі №910/2231/19 є безпідставними, оскільки у цих справах спір стосувався правовідносин, які виникли між юридичними особами.
83. Згідно з правовою позицією Верховного Суду у наведених справах, системне тлумачення ч. 2 ст. 806 ЦК України та параграфу 1 Глави 58 цього Кодексу свідчить, що у ч. 2 ст. 806 ЦК України закріплена бланкетна норма, яка відсилає саме до загальних положень про договір найму (параграф 1 Глави 58 ЦК України). Тому до договору лізингу можуть субсидіарно застосовуватися норми параграфу 1 Глави 58 ЦК, а не інші параграфи цієї глави. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.
84. При цьому з вказаних постанов касаційного суду вбачається, що позивачі у справах №№910/2153/19, 910/2233/19, посилаючись на положення ст. 793 ЦК України (параграф 4 "Найм будівлі або іншої капітальної споруди" Глави 58 цього Кодексу), вважали, що укладені між ними та відповідачами договори фінансового лізингу підлягають нотаріальному посвідченню.
85. Однак, Верховним Судом зроблено висновок щодо неможливості застосування до спірних правовідносин, пов`язаних з договорами фінансового лізингу нерухомого майна, ст. 793 ЦК України, яка міститься у параграфі 4 глави 58 ЦК України.
86. Натомість у справі що розглядається, предметом спору є визнання Договору фінансового лізингу дійсним та визнання права власності, предметом цього договору є житлова нерухомість та земельна ділянка, а стороною спірного Договору є фізична особа. При цьому судами не вирішувалось питання правозастосування ст. 793 ЦК України.
87. Верховний Суд відхиляє посилання скаржниці на те, що згідно з ч. 1 ст. 61 КУзПБ ліквідатор з дня свого призначення, зокрема, виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута, а отже у ліквідатора достатньо повноважень для участі у процедурі нотаріального посвідчення договору.
88. Відповідно до ч. 1 ст. 59 КУзПБ з дня ухвали господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури господарська діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу, крім укладення та виконання договорів, що мають на меті захист майна банкрута або забезпечення його збереження (підтримання) у належному стані, договорів оренди майна, яке тимчасово не використовується, на період до його продажу у процедурі ліквідації тощо; продаж майна банкрута допускається в порядку, передбаченому цим Кодексом. Усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або господарського відання, включаються до складу ліквідаційної маси (ч. 1 ст. 62 КУзПБ). Статтею 63 КУзПБ визначені особливості продажу майна банкрута.
89. У цьому зв`язку Верховний Суд погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій про те, що системний аналіз положень КУзПБ дає підстави для висновку, що з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника, і спеціальні норми цього Кодексу мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України.
90. Враховуючи, що право власності на предмет лізингу зареєстровано за ТОВ "Ключове рішення", то господарські суди правильно зазначили, що спірне нерухоме майно підлягає включенню до ліквідаційної маси ТОВ "Ключове рішення", а тому у ліквідатора ТОВ "Ключове рішення" відсутні повноваження щодо відчуження майна підприємства-банкрута у інший спосіб, ніж встановлений КУзПБ, зокрема ст. 63 цього Кодексу.
91. Відповідно до ч. 3 ст. 12 КУзПБ під час реалізації своїх прав та обов`язків арбітражний керуючий зобов`язаний діяти добросовісно, розсудливо та з метою, з якою ці права та обов`язки надано (покладено).
92. Згідно з ч. 1 ст. 21 КУзПБ арбітражні керуючі несуть за свої дії та бездіяльність цивільно-правову, адміністративну, дисциплінарну та кримінальну відповідальність у порядку та обсягах, встановлених законом.
93. При цьому, відповідно до ст. 25 КУзПБ шкода, заподіяна особі внаслідок незаконних дій арбітражного керуючого, відшкодовується відповідно до закону. Шкода, заподіяна особі внаслідок неумисних дій або помилки арбітражного керуючого, відшкодовується за рахунок арбітражного керуючого або страхових виплат у разі укладення ним договору страхування. Шкода, заподіяна особі внаслідок умисних дій чи бездіяльності арбітражного керуючого, відшкодовується арбітражним керуючим.
94. Враховуючи викладене, Верховний Суд відхиляє посилання скаржниці на правові висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 25.05.2021 у справі №461/9578/15-ц, від 10.04.2019 у справі №390/34/17 щодо застосування доктрини заборони суперечливої поведінки та висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 01.03.2023 у справі №761/47743/19, від 21.03.2023 у справі №922/1155/20, від 31.08.2022 у справі №910/6870/21 щодо застосування ст. 3 ЦК України.
95. З огляду на викладене, доводи касаційної скарги про неправильне застосування та порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних рішень, як і аргументи про неврахування висновків Верховного Суду щодо застосування таких норм, не знайшли свого підтвердження за під час касаційного перегляду справи.
96. У контексті вказаної практики Верховний Суд вважає наведене обґрунтування цієї постанови достатнім.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
97. Відповідно до ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
98. Зважаючи на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, - без змін.
Судові витрати
99. У зв`язку з тим, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 21.05.2024 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.08.2023 у справі №904/5868/18(904/4835/22) залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя В. Картере
Судді С. Жуков
В. Пєсков
