Єдиний державний реєстр судових рішень
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 серпня 2024 року
м. Київ
cправа № 917/1024/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,
секретар судового засідання - Письменна О. М.,
за участю представників:
прокуратури - Савицької О. В.,
позивача-1 - не з`явилися,
позивача-2 - не з`явилися,
відповідача-1 - не з`явилися,
відповідача-2 - не з`явилися,
відповідача-3 - не з`явилися,
відповідача-4 - не з`явилися,
третьої особи на стороні позивача - не з`явилися,
третьої особи на стороні відповідача - не з`явилися,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Селянського (фермерського) господарства "Лідія", Товариства з обмеженою відповідальністю "СЕНС-Д"
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 25.04.2024 (колегія суддів: Білоусова Я. О. - головуючий, Крестьянінов О. О., Пуль О. А.) і рішення Господарського суду Полтавської області від 12.04.2023 (суддя Сірош Д. М.) у справі
за позовом заступника керівника Полтавської обласної прокуратури в інтересах держави в особі 1) Полтавської обласної державної адміністрації (на час дії воєнного стану - Полтавська обласна військова адміністрація), 2) Великобудищанської сільської ради Полтавської області
до: 1) Миргородської районної державної адміністрації Полтавської області, 2) Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, 3) Селянського (фермерського) господарства "Лідія", 4) Товариства з обмеженою відповідальністю "СЕНС-Д",
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Регіонального ландшафтного парку "Гадяцький",
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія",
про визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок та договорів про встановлення земельних сервітутів, скасування державної реєстрації права оренди та сервітуту на земельні ділянки, повернення земельних ділянок та скасування державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі,
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. У вересні 2022 року заступник керівника Полтавської обласної прокуратури (далі - Прокурор) звернувся в інтересах держави в особі Полтавської обласної державної адміністрації (на час дії воєнного стану - Полтавська обласна військова адміністрація) та Великобудищанської сільської ради Полтавської області (далі - Великобудищанська сільська рада) до Господарського суду Полтавської області з позовом до Миргородської районної державної адміністрації Полтавської області (далі - Миргородська районна державна адміністрація), Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Полтавській області), Селянського (фермерського) господарства "Лідія" (далі - СФГ "Лідія"), Товариства з обмеженою відповідальністю "СЕНС-Д" (далі - ТОВ "СЕНС-Д") про:
- визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 01.12.2011, укладеного між Гадяцькою районною державною адміністрацією та СФГ "Лідія", щодо земельної ділянки площею 111,9639 га з кадастровим номером 5320485300:00:007:0005;
- визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 01.12.2011, укладеного між Гадяцькою районною державною адміністрацією та СФГ "Лідія", щодо земельної ділянки площею 80,5079 га з кадастровим номером 5320485300:00:006:0003;
- визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 01.12.2011, укладеного між Гадяцькою районною державною адміністрацією та СФГ "Лідія", щодо земельної ділянки площею 88,1726 га з кадастровим номером 5320485300:00:005:0002;
- визнання недійсним договору про встановлення земельного сервітуту від 04.06.2019, укладеного між СФГ "Лідія" та ТОВ "СЕНС-Д", щодо частини земельної ділянки площею 111,9639 га з кадастровим номером 5320485300:00:007:0005 (площа сервітуту складає 5,2928 га);
- визнання недійсним договору про встановлення земельного сервітуту від 20.08.2019, укладеного між СФГ "Лідія" та ТОВ "СЕНС-Д", щодо частини земельної ділянки площею 111,9639 га з кадастровим номером 5320485300:00:007:0005 (площа сервітуту складає 2,3909 га);
- визнання недійсним договору про встановлення земельного сервітуту від 20.11.2019, укладеного між СФГ "Лідія" та ТОВ "СЕНС-Д", щодо частини земельної ділянки площею 88,1726 га з кадастровим номером 5320485300:00:005:0002 (площа сервітуту складає 1,9449 га);
- скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права оренди СФГ "Лідія" на земельну ділянку площею 111,9639 га з кадастровим номером 5320485300:00:007:0005, зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 05.07.2019 за № 32316185, та припинення права оренди на зазначену земельну ділянку за СФГ "Лідія";
- скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права оренди СФГ "Лідія" на земельну ділянку площею 80,5079 га з кадастровим номером 5320485300:00:006:0003, зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 20.11.2020 за № 39617553, та припинення права оренди на зазначену земельну ділянку за СФГ "Лідія";
- скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права оренди СФГ "Лідія" на земельну ділянку площею 88,1726 га з кадастровим номером 5320485300:00:005:0002, зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 23.01.2020 за № 39616529, та припинення права оренди на зазначену земельну ділянку за СФГ "Лідія";
- скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права користування (сервітуту) щодо частини земельної ділянки площею 111,9639 га з кадастровим номером 5320485300:00:007:0005 (площа сервітуту складає 5,2928 га), зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 05.07.2019 за № 32322438, та припинення права користування (сервітуту) на частину зазначеної земельної ділянки за ТОВ "СЕНС-Д";
- скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права користування (сервітуту) щодо частини земельної ділянки площею 111,9639 га з кадастровим номером 5320485300:00:007:0005 (площа сервітуту складає 2,3909 га), зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 04.09.2019 за № 33126375, та припинення права користування (сервітуту) на частину зазначеної земельної ділянки за ТОВ "СЕНС-Д";
- скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права користування (сервітуту) щодо частини земельної ділянки площею 88,1726 га з кадастровим номером 5320485300:00:005:0002 (площа сервітуту складає 1,9449 га), зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 23.01.2020 за № 35221422, та припинення права користування (сервітуту) на частину зазначеної земельної ділянки за ТОВ "СЕНС-Д";
- зобов`язання СФГ "Лідія" повернути земельну ділянку площею 111,9639 га з кадастровим номером 5320485300:00:007:0005 Великобудищанській сільській раді за актом приймання-передачі;
- зобов`язання СФГ "Лідія" повернути земельну ділянку площею 80,5079 га з кадастровим номером 5320485300:00:006:0003 Великобудищанській сільській раді за актом приймання-передачі;
- зобов`язання СФГ "Лідія" повернути земельну ділянку площею 88,1726 га з кадастровим номером 5320485300:00:005:0002 Великобудищанській сільській раді за актом приймання-передачі;
- скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 5320485300:00:007:0005 та припинення усіх прав щодо неї;
- скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 5320485300:00:006:0003 та припинення усіх прав щодо неї;
- скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 5320485300:00:005:0002 та припинення усіх прав щодо неї.
1.2. Позовні вимоги Прокурора в інтересах держави в особі Полтавської обласної державної адміністрації (на час дії воєнного стану - Полтавська обласна військова адміністрація) та Великобудищанської сільської ради обґрунтовані тим, що оспорювані договори оренди земельних ділянок укладені з порушенням визначеного законодавством порядку отримання юридичними особами в оренду земель, оскільки земельні торги щодо земельних ділянок не проводилися. Такі обставини, на думку Прокурора, свідчать про створення умов, за яких інші потенційні орендарі не мали рівних можливостей для реалізації свого права на отримання в користування земельних ділянок. За доводами Прокурора, Гадяцька районна державна адміністрація безпідставно надала пільги СФГ "Лідія" при отриманні земельних ділянок для ведення фермерського господарства на безконкурентних засадах.
1.3. Прокурор наголошував на тому, що земельні ділянки були передані в користування СФГ "Лідія" за відсутності відповідного рішення уповноваженого органу та договору купівлі-продажу права оренди. Крім того, Прокурор вважав, що умови використання земельних ділянок згідно з оспорюваними договорами оренди земельних ділянок не відповідають цільовому призначенню земельних ділянок, визначеному на підставі документації із землеустрою. За доводами Прокурора, оспорювані договори оренди земельних ділянок з боку орендаря підписані Станіславським О. М. як виконавчим директором СФГ "Лідія" за відсутності повноважень на представництво і вчинення будь-яких дій від імені господарства.
1.4. Водночас, як зазначав Прокурор, земельні ділянки належать до земель природно-заповідного фонду і не можуть відповідно до законодавства використовуватися для ведення сільського господарства. При цьому згідно з відомостями з Публічної кадастрової карти України земельні ділянки з кадастровими номерами 5320485300:00:007:0005, 5320485300:00:006:0003, 5320485300:00:005:0002 розташовані в межах прибережної захисної смуги.
1.5. Щодо оспорюваних договорів про встановлення земельних сервітутів, укладених між СФГ "Лідія" та ТОВ "СЕНС-Д", Прокурор зазначав, що СФГ "Лідія" не є законним користувачем земельних ділянок та набуло право оренди на підставі договорів оренди земельних ділянок від 01.12.2011 без належних правових підстав та з порушенням вимог законодавства, а тому, на думку Прокурора, такі договори слід визнати недійсними, оскільки СФГ "Лідія" не мало права розпоряджатися земельними ділянками.
2. Короткий зміст судових рішень
2.1. Рішенням Господарського суду Полтавської області від 12.04.2023 у справі № 917/1024/22 частково задоволено позов Прокурора в інтересах держави в особі Полтавської обласної державної адміністрації (на час дії воєнного стану - Полтавська обласна військова адміністрація) та Великобудищанської сільської ради до Миргородської районної державної адміністрації, ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, СФГ "Лідія", ТОВ "СЕНС-Д" про визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок та договорів про встановлення земельних сервітутів, скасування державної реєстрації права оренди та сервітуту на земельні ділянки, повернення земельних ділянок та скасування державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.
Визнано недійсними договори про встановлення земельних сервітутів від 04.06.2019, від 20.08.2019, від 20.11.2019, які укладені між СФГ "Лідія" та ТОВ "СЕНС-Д"; скасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права користування (сервітуту) щодо земельних ділянок та припинено право користування (сервітуту) за ТОВ "СЕНС-Д. У решті позову відмовлено.
2.2. Господарський суд першої інстанції частково задовольняючи позовні вимоги Прокурора виходив із того, що приписи статей 124, 134 Земельного кодексу України в редакції, чинній на момент укладення оспорюваних договорів оренди земельних ділянок, передбачали отримання земельних ділянок для ведення фермерського господарства на безконкурентних засадах лише для громадян, а не юридичних осіб. Проте всупереч наведеним вимогам законодавства Гадяцька районна державна адміністрація передала в користування СФГ "Лідія" земельні ділянки без проведення земельних торгів.
2.3. Крім того, місцевий господарський суд установив, що укладення договорів оренди земельних ділянок від 01.12.2011 відбулося до фактичного прийняття Гадяцькою районною державною адміністрацією розпорядження про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок у користування СФГ "Лідія" від 07.03.2012 № 171. Тому, за висновком суду, Гадяцька районна державна адміністрація допустила порушення норм Земельного кодексу України, що полягає в розпорядженні земельними ділянками не у спосіб, який визначений законодавством. При цьому господарський суд першої інстанції зазначив, що Гадяцька районна державна адміністрація під час затвердження документації із землеустрою розпорядженням від 07.03.2012 № 171 не зазначила категорію, до якої віднесені земельні ділянки, та їх цільове призначення. Разом з тим за договорами оренди земельних ділянок від 01.12.2011 земельні ділянки передано для ведення фермерського господарства, що, за висновком господарського суду першої інстанції, суперечить цільовому призначенню, визначеному на підставі документації із землеустрою.
2.4. Господарський суд першої інстанції також установив, що земельні ділянки належать до земель природно-заповідного фонду та прибережних захисних смуг, право на розпорядження якими належить обласним державним адміністраціям. З урахуванням викладеного місцевий господарський суд зазначив, що Гадяцька районна державна адміністрація не мала повноважень щодо розпорядження земельними ділянками.
2.5. Водночас місцевий господарський суд зазначив, що уповноважений орган держави (Гадяцька районна державна адміністрація) знав про порушення прав держави, оскільки йому було відомо про укладення оспорюваних договорів оренди земельних ділянок від 01.12.2011, адже Гадяцька районна державна адміністрація є стороною договорів оренди земельних ділянок від 01.12.2011, які підписані головою Гадяцької районної державної адміністрації. З урахуванням викладеного господарський суд першої інстанції зазначив, що початок перебігу строку позовної давності необхідно рахувати з часу, коли саме Гадяцька районна державна адміністрація довідалася або могла довідатися про порушення прав держави, а не з моменту, коли Великобудищанська сільська рада (як позивач, в особі якого в інтересах держави звернувся Прокурор) чи Прокурор довідалися про порушення прав.
2.6. За наведених обставин справи господарський суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для відмови у задоволенні позовних вимог Прокурора про визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок, укладених між Гадяцькою районною державною адміністрацією та СФГ "Лідія", у зв`язку із пропуском строку позовної давності. Крім того, місцевий господарський суд відмовив у задоволенні позовних вимог Прокурора про скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права оренди СФГ "Лідія" на земельні ділянки із припиненням права оренди СФГ "Лідія". Враховуючи відмову в задоволенні позовних вимог Прокурора про визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок, укладених між Гадяцькою районною державною адміністрацією та СФГ "Лідія", господарський суд першої інстанції також відмовив у задоволенні позовних вимог Прокурора про зобов`язання СФГ "Лідія" повернути земельні ділянки Великобудищанській сільській раді за актом приймання-передачі та про скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельних ділянок із припиненням усі прав щодо них.
2.7. Крім того, місцевий господарський суд зазначив, що СФГ "Лідія" не є законним користувачем земельних ділянок щодо яких встановлені земельні сервітути, оскільки СФГ "Лідія" набуло право оренди без належних правових підстав та з порушенням вимог законодавства. За таких обставин, за висновком господарського суду першої інстанції, СФГ "Лідія" не мало повноважень на укладення договорів про встановлення земельних сервітутів з ТОВ "СЕСН-Д", оскільки це є правом власника або землекористувача земельних ділянок, а тому такі договори слід визнати недійсними.
При цьому місцевий господарський суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог Прокурора про скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права користування (сервітуту) ТОВ "СЕНС-Д" та його припинення щодо частин земельних ділянок, оскільки такі позовні вимоги є похідними від позовних вимог про визнання недійсними договорів про встановлення земельних сервітутів.
2.8. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 24.07.2023 скасовано рішення Господарського суду Полтавської області від 12.04.2023 у справі № 917/1024/22 та ухвалено нове рішення, яким відмовлено у повному обсязі в задоволенні позовних вимог Прокурора в інтересах держави в особі Полтавської обласної державної адміністрації (на час дії воєнного стану - Полтавська обласна військова адміністрація) та Великобудищанської сільської ради до Миргородської районної державної адміністрації, ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, СФГ "Лідія", ТОВ "СЕНС-Д" про визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок та договорів про встановлення земельних сервітутів, скасування державної реєстрації права оренди та сервітуту на земельні ділянки, повернення земельних ділянок та скасування державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.
2.9. Апеляційний господарський суд, скасовуючи рішення господарського суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову Прокурора в інтересах держави в особі Полтавської обласної державної адміністрації (на час дії воєнного стану - Полтавська обласна військова адміністрація) та Великобудищанської сільської ради, зазначив про: недоведеність Прокурором відсутності у Гадяцької районної державної адміністрації передбачених частиною 3 статті 122 Земельного кодексу України повноважень із розпорядження земельними ділянками у зв`язку з наявністю прибережних захисних смуг; недоведеність Прокурором віднесення земельних ділянок до категорії земель природно-заповідного фонду через відсутність у матеріалах справи рішення уповноваженого органу про встановлення / відведення орендованих земельних ділянок Регіонального ландшафтного парку "Гадяцький" як земель природно-заповідного фонду; недоведення Прокурором розташування земельних ділянок в межах прибережної смуги.
2.10. Крім того, апеляційний господарський суд зазначив, що Великобудищанська сільська рада набула право власності на земельні ділянки на підставі Закону України від 28.04.2021 № 1423-ІХ, який набрав чинності 27.05.2021, після укладення спірних договорів та здійснення державних реєстрацій. Тому, хоча відповідно до поточного статусу уповноваженого розпорядника землями комунальної власності Великобудищанська сільська рада є належною особою, на користь якої мають повертатися земельні ділянки за наявності відповідних підстав, такий статус, зважаючи на хронологію його виникнення, об`єктивно не може свідчити про порушення прав Великобущанської сільської ради, яких ще не існувало на момент виникнення спірних правовідносин.
2.11. Апеляційний господарський суд погодився з аргументами ТОВ "СЕНС-Д" про те, що Прокурор, всупереч вимогам статей 13, 74, 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, не довів обставини перетинання земельних ділянок та прибережної смуги, адже з огляду на надані викопіювання з Публічної кадастрової карти вбачається, що земельні ділянки безпосередньо не межують з урізом води (між межами ділянок та урізом води існує відстань, і з матеріалів справи неможливо встановити, що така відстань є меншою, ніж вказана у частині 2 статті 60 Земельного кодексу України та частині 2 статті 88 Водного кодексу України); зміст статей 1, 3, 14, 15 Закону України "Про державний земельний кадастр" дає підстави для кваліфікації його відомостей (зокрема, щодо категорії земельної ділянки та існуючих обмежень у її використанні) як таких, що презюмуються достовірними, водночас наявні у матеріалах справи відомості з державного земельного кадастру не містять відомостей щодо наявності обмежень у використанні цих земельних ділянок, пов`язаних із наявністю прибережних захисних смуг.
Щодо наданого Прокурором листа Регіонального офісу водних ресурсів у Полтавській області від 06.05.2021 № 1092/01-05, суд апеляційної інстанції зазначив, що цей лист не є документом у розумінні Законів України "Про землеустрій" та "Про Державний земельний кадастр", що визначає межі і площу прибережної захисної смуги, чи є підставою для внесення змін (чи спростування достовірності відомостей) до Державного земельного кадастру.
2.12. Водночас апеляційний господарський суд зазначив, що неналежне визначення позивача за основними позовними вимогами є самостійною підставою для відмови у їх задоволенні саме з цих мотивів, а не з причин застосування строків позовної давності, оскільки умовою такого застосування є встановлення порушення права або інтересу, що передбачає попереднє доведення їх наявності у спірних правовідносинах у визначеного Прокурором позивача. Наведене, за висновком апеляційного господарського суду, усуває доцільність надання правової оцінки аргументам скаржників, що стосуються наявності / відсутності порушення права, адже в такому суб`єктному складі учасників правовідносин таке дослідження цих доводів було би виправданим лише у випадку подання Прокурором позову в інтересах Гадяцької районної державної адміністрації (правонаступник - Миргородська районна державна адміністрація) як орендодавця за оспорюваними договорами оренди земельних ділянок, або у разі якщо би Прокурор звернувся як самостійний позивач.
2.13. Оскільки задоволені місцевим судом позовні вимоги про визнання недійсними договорів про встановлення земельних сервітутів та реєстрації відповідного права не обґрунтовані самостійними (незалежними від вимог щодо недійсності договорів оренди) підставами, то суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що ці вимоги є похідними і умовою їх задоволення є визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок.
2.14. Постановою Верховного Суду від 12.12.2023 скасовано постанову Східного апеляційного господарського суду від 24.07.2023 у справі № 917/1024/22, справу № 917/1024/22 передано на новий розгляд до Східного апеляційного господарського суду.
2.15. Верховний Суд, скасовуючи постанову апеляційного господарського суду та направляючи цю справу на новий апеляційний розгляд, зазначив, що як відповідно до вимог Закону України "Про фермерське господарство", так і за змістом статті 123 Земельного кодексу України, передачі землі у користування передує ухвалення уповноваженим органом рішення про таку передачу. Водночас за договорами оренди від 01.12.2011, укладеними між Гадяцькою районною державною адміністрацією та СФГ "Лідія", орендарю передано земельні ділянки сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства. Однак розпорядження Галицької районної державної адміністрації № 171 про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право користування земельними ділянками СФГ "Лідія", прийнято 07.03.2012.
2.16. За висновком Верховного Суду, апеляційний господарський суд не надав належної оцінки доводам Прокурора про те, що договори оренди земельних ділянок від 01.12.2011 укладені з порушенням вимог законодавства, а саме без відповідного рішення уповноваженого органу щодо передачі земель в користування; земельні ділянки надані для ведення фермерського господарства вже створеному СФГ "Лідія" без проведення земельних торгів; умови використання земельних ділянок, визначені у договорах оренди земельних ділянок, не відповідають їх цільовому призначенню, а саме земельні ділянки сільськогосподарського призначення передані для ведення фермерського господарства.
2.17. При цьому, за висновком Верховного Суду, апеляційний господарський суд не врахував посилання Прокурора на висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, та не врахував доводи про те, що у разі якщо під час розгляду та вирішення справи внаслідок змін у чинному законодавстві інтерес у поверненні спірної земельної ділянки отримала певна територіальна громада, то це не є перешкодою для продовження представництва прокурором інтересів держави, задоволення позову у разі його обґрунтованості та для виконання судового рішення у частині повернення земельної ділянки на користь належного суб`єкта (територіальної громади). Перехід права розпорядження певними земельними ділянками від держави до територіальної громади не впливає на можливість задоволення цього позову та виконання рішення суду на користь належного суб`єкта (територіальної громади).
2.18. Крім того, Верховний Суд зазначив, що апеляційний господарський суд не спростував висновків господарського суду першої інстанції про те, що фактичний розмір і межі прибережної захисної смуги визначені нормами закону, а проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги є лише документом, який містить графічні матеріали та відомості про обчислену площу у розмірі й у межах, встановлених законодавством. Водночас відсутність цього проекту та невизначення відповідними органами державної влади на території межі прибережної захисної смуги в натурі не може розцінюватися як відсутність самої прибережної захисної смуги.
2.19. За висновком Верховного Суду, апеляційний господарський суд також не спростував доводів Прокурора щодо розташування земельних ділянок в межах Регіонального ландшафтного парку "Гадяцький" та не аргументував неврахування наданих Прокурором на підтвердження таких доводів листа Інституту географії Національної академії наук України від 02.08.2021 № 01-03/184, проекту створення регіонального ландшафтного парку, затвердженого головою Гадяцької районної ради від 04.10.2011, листа Великобудищанської сільської ради від 01.04.2021 № 02-32/454.
2.20. Як зазначив Верховний Суд, апеляційний господарський суд не взяв до уваги висновки Верховного Суду про виключність статусу об`єктів та територій природно-заповідного фонду та незаконність зміни цільового їх призначення органами державної влади та місцевого самоврядування. Водночас незалежно від завершення процедури встановлення меж об`єкта природно-заповідного фонду в натурі цільове призначення відповідних територій як земель природно-заповідного фонду є незмінним.
2.21. Крім того, за висновком Верховного Суду, апеляційний господарський суд, здійснюючи перегляд рішення місцевого суду та дійшовши передчасних висновків щодо вимог про визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок, не надав належної оцінки доводам Прокурора щодо недійсності договорів про встановлення земельних сервітутів, не з`ясував правову природу таких договорів та залишив поза увагою посилання Прокурора на наявність обмежень діяльності на земельних ділянках, зокрема, щодо розміщення (буріння) розвідувальної свердловини та облаштування тимчасової дослідно-промислової установки вуглеводнів Бобрицької площі.
2.22. За результатами нового апеляційного розгляду цієї справи постановою Східного апеляційного господарського суду від 25.04.2024 змінено рішення Господарського суду Полтавської області від 12.04.2023 у справі №917/1024/22 та викладено його резолютивну частину в такій редакції:
"Позов заступника керівника Полтавської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Полтавської обласної державної адміністрації (на час дії воєнного стану - Полтавської обласної військової адміністрації), Великобудищанської сільської ради Полтавської області до Миргородської районної державної адміністрації Полтавської області, Селянського (фермерського) господарства "Лідія" та Товариства з обмеженою відповідальністю "СЕНС-Д" - задовольнити.
Визнати недійсним договір оренди землі від 01.12.2011, укладений між Гадяцькою районною державною адміністрацією та СФГ "Лідія" щодо земельної ділянки площею 111,9639 га, кадастровий номер 5320485300:00:007:0005.
Визнати недійсним договір оренди землі від 01.12.2011, укладений між Гадяцькою районною державною адміністрацією та СФГ "Лідія" щодо земельної ділянки площею 80,5079 га, кадастровий номер 5320485300:00:006:0003.
Визнати недійсним договір оренди землі від 01.12.2011, укладений між Гадяцькою районною державною адміністрацією та СФГ "Лідія" щодо земельної ділянки площею 88,1726 га, кадастровий номер 5320485300:00:005:0002.
Визнати недійсним договір про встановлення земельного сервітуту від 04.06.2019, який укладено між СФГ "Лідія" та ТОВ "СЕНС-Д" щодо частини земельної ділянки площею 111,9639 га, кадастровий номер 5320485300:00:007:0005, площа сервітуту складає 5,2928 га.
Визнати недійсним договір про встановлення земельного сервітуту від 20.08.2019, укладений між СФГ "Лідія" та ТОВ "СЕНС-Д" щодо частини земельної ділянки площею 111,9639 га, кадастровий номер 5320485300:00:007:0005, площа сервітуту складає 2,3909 га.
Визнати недійсним договір про встановлення земельного сервітуту від 20.11.2019, укладений між СФГ "Лідія" та ТОВ "СЕНС-Д" щодо частини земельної ділянки площею 88,1726 га, кадастровий номер 5320485300:00:005:0002, площа сервітуту складає 1,9449 га.
Скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права оренди СФГ "Лідія" на земельну ділянку площею 111,9639 га, кадастровий номер 5320485300:00:007:0005, зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 05.07.2019 № 32316185 та припинити право оренди на вказану земельну ділянку за СФГ "Лідія".
Скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права оренди СФГ "Лідія" на земельну ділянку площею 80,5079 га, кадастровий номер 5320485300:00:006:0003, зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 20.11.2020 № 39617553 та припинити право оренди на вказану земельну ділянку за СФГ "Лідія".
Скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права оренди СФГ "Лідія" на земельну ділянку площею 88,1726 га, кадастровий номер 5320485300:00:005:0002, зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 23.01.2020 № 39616529 та припинити право оренди на вказану земельну ділянку за СФГ "Лідія".
Скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права користування (сервітуту) щодо частини земельної ділянки площею 111,9639 га, кадастровий номер 5320485300:00:007:0005, площа сервітуту складає 5,2928 га, зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 05.07.2019 № 32322438 та припинити право користування (сервітуту) на частину вказаної земельної ділянки за ТОВ "СЕНС-Д.
Скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права користування (сервітуту) щодо частини земельної ділянки площею 111,9639 га, кадастровий номер 5320485300:00:007:0005, площа сервітуту складає 2,3909 га, зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 04.09.2019 № 33126375 та припинити право користування (сервітуту) на частину вказаної земельної ділянки за ТОВ "СЕНС- Д".
Скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права користування (сервітуту) щодо частини земельної ділянки площею 88,1726 га, кадастровий номер 5320485300:00:005:0002, площа сервітуту складає 1,9449 га, зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 23.01.2020 № 35221422 та припинити право користування (сервітуту) на частину вказаної земельної ділянки за ТОВ "СЕНС- Д".
Зобов`язати СФГ "Лідія" повернути земельну ділянку площею 111,9639 га з кадастровим номером 5320485300:00:007:0005 Великобудищанській сільській раді Полтавської області за актом приймання-передачі.
Зобов`язати СФГ "Лідія" повернути земельну ділянку площею 80,5079 га з кадастровим номером 5320485300:00:006:0003 Великобудищанській сільській раді Полтавської області за актом приймання-передачі.
Зобов`язати СФГ "Лідія" повернути земельну ділянку площею 88,1726 га з кадастровим номером 5320485300:00:005:0002 Великобудищанській сільській раді Полтавської області за актом приймання-передачі.
Скасувати в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 5320485300:00:007:0005 та припинити усі права щодо неї.
Скасувати в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 5320485300:00:006:0003 та припинити усі права щодо неї.
Скасувати в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 5320485300:00:005:0002 та припинити усі права щодо неї.
У задоволенні позову заступника керівника Полтавської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Полтавської обласної державної адміністрації (на час дії воєнного стану - Полтавська обласна військова адміністрація) та Великобудищанської сільської ради Полтавської області до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області - відмовити".
2.23. Апеляційний господарський суд, змінюючи рішення господарського суду першої інстанції та викладаючи його резолютивну частину в редакції постанови, зазначив, що відповідно до вимог Закону України "Про фермерське господарство" та за змістом статті 123 Земельного кодексу України передачі землі у користування передує ухвалення уповноваженим органом рішення про таку передачу. Водночас апеляційний господарський суд установив, що укладення оспорюваних договорів оренди земельних ділянок від 01.12.2011 відбулося до фактичного прийняття Гадяцькою районною державною адміністрацією розпорядження про затвердження документації із землеустрою та надання відповідних земель у користування СФГ "Лідія" від 07.03.2012 № 171, а зміст пункту 2 наведеного розпорядження свідчить про те, що СФГ "Лідія" зобов`язано протягом п`ятнадцяти днів з моменту прийняття цього розпорядження укласти з райдержадміністрацією договір оренди земельних ділянок строком до 31.12.2022. Крім того, апеляційний господарський суд установив, що в цьому розпорядженні не зазначено цільового призначення земельної ділянки та визначення площі за кожною земельною ділянкою. Вказано лише про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право користування земельними ділянками (землями запасу) СФГ "Лідія" площею 280,6444 га, які розташовані на території Плішивецької сільської ради за межами населеного пункту. За таких обставин апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що укладення оспорюваних договорів оренди земельних ділянок від 01.12.2011 відбулося з порушенням вимог статті 124 Земельного кодексу України.
2.24. Крім того, апеляційний господарський суд зазначив, що станом на момент укладення оспорюваних договорів оренди земельних ділянок процедура підготовки, організації та проведення земельних аукціонів для продажу земельних ділянок або надання права на їх оренду фактично не була врегульована. З огляду на викладене апеляційний господарський суд не взяв до уваги доводи Прокурора про недотримання конкурентного порядку надання земельних ділянок в користування без проведення земельних торгів, оскільки такі зміни, за висновком суду, набрали чинності після укладення оспорюваних договорів оренди земельних ділянок.
2.25. Апеляційний господарський суд також зазначив, що за договорами оренди земельних ділянок від 01.12.2011 СФГ "Лідія" було передано земельні ділянки для ведення фермерського господарства, що суперечить їх цільовому призначенню, визначеному на підставі документації із землеустрою. Передача в користування для ведення фермерського господарства земельних ділянок, які сформовано на підставі документації із землеустрою із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, за висновком апеляційного господарського суду, порушує вимоги земельного законодавства.
2.26. Апеляційний господарський суд установив, що земельні ділянки, передані СФГ "Лідія" за договорами оренди земельних ділянок від 01.12.2011, можуть бути передані в оренду лише на умовах, визначених частиною 4 статті 59 Земельного кодексу України, оскільки вони є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності та з обов`язковим встановленням обмеження на ці земельні ділянки. Водночас, за висновком суду, відсутність проекту та невизначення відповідними органами державної влади меж прибережної захисної смуги в натурі не може розцінюватися як відсутність самої прибережної захисної смуги. При цьому апеляційний господарський суд установив, що у відомостях з Державного земельного кадастру відсутня інформація про обмеження земельних ділянок. Крім того, зміст оспорюваних договорів оренди земельних ділянок від 01.12.2011 свідчить про те, що на орендовані земельні ділянки обмеження (обтяження) та інші права третіх осіб не встановлено. За таких обставин апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що під час укладення оспорюваних договорів оренди земельних ділянок від 01.12.2011 було порушено вимоги Земельного кодексу України та Водного кодексу України.
2.27. Крім того, апеляційний господарський суд установив, що картографічні докази підтверджують належність до земель природно-заповідного фонду регіонального ландшафтного парку "Гадяцький" станом на момент укладення оспорюваних договорів лише земельної ділянки з кадастровим номером 5320485300:00:007:0005.
2.28. З урахуванням викладеного апеляційний господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок від 01.12.2011 у зв`язку з їх передачею Гадяцькою районною державною адміністрацією поза межами наданих їй повноважень та з порушенням порядку, встановленого законом, що є порушенням вимог частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України.
2.29. Разом з тим, за висновком апеляційного господарського суду, при дослідженні питання щодо пропуску строку позовної давності в цьому спорі слід з`ясувати, коли про порушення своїх прав довідалася держава в особі уповноваженого органу. Апеляційний господарський суд зазначив, що Гадяцька районна державна адміністрація (на час звернення Прокурора до суду її правонаступником є Миргородська районна державна адміністрація) була стороною оспорюваних договорів оренди земельних ділянок від 01.12.2011, тобто знала про порушення прав держави та сама при укладенні оспорюваних договорів оренди земельних ділянок від 01.12.2011 діяла всупереч нормам діючого законодавства, у зв`язку з чим була обґрунтовано визначена Прокурором відповідачем у справі.
2.30. Водночас уповноваженими органами у цій справі є Полтавська обласна військова (державна) адміністрація, яка розпоряджалася землями природно-заповідного та водного фонду на момент укладення договорів про передачу їх в оренду відповідно до частини 4 статті 122 Земельного кодексу України та Великобудищанська сільська рада як діючий власник та розпорядник земельних ділянок на підставі пункту 24 Перехідних положень Земельного кодексу України. При цьому Полтавська обласна військова (державна) адміністрація до звернення Прокурора з листом від 28.09.2021 фактично не мала можливості дізнатися про порушення її прав, оскільки землі протиправно були віднесені до категорії земель сільськогосподарського призначення, розпорядження якими не належало до повноважень Полтавської обласної військової (державної) адміністрації. Крім того, Полтавська обласна військова (державна) адміністрація не володіє повноваженнями щодо здійснення нагляду (контролю) за землями сільськогосподарського призначення.
2.31. Великобудищанська сільська рада виявила порушення законодавства 01.04.2021 під час здійснення обстеження земельних ділянок, про що свідчить звернення сільської ради від 01.04.2021 № 02-32/454. У свою чергу Прокурор дізнався про порушення земельного законодавства 07.04.2021 у зв`язку з отриманням звернення Великобудищанської сільської ради. За таких обставин апеляційний господарський суд визнав помилковим висновок місцевого господарського суду про те, що Прокурор не обґрунтував неможливість одержання ним необхідної інформації одразу після укладення договорів оренди земельних ділянок від 01.12.2011.
2.32. Апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що перебіг позовної давності розпочався з 01.04.2021, тобто з дати, коли про порушення законодавства дізналася Великобудищанська сільська рада. При цьому, за висновком апеляційного господарського суду, Прокурор звернувся до суду з цим позовом 01.09.2022, тобто в межах строку позовної давності, у зв`язку з чим висновок суду першої інстанції про пропуск Прокурором строку позовної давності є помилковим.
2.33. За висновком апеляційного господарського суду, позовні вимоги Прокурора про скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права оренди СФГ "Лідія" на земельні ділянки із припиненням права оренди СФГ "Лідія" належить задовольнити, оскільки такі позовні вимоги є похідними від позовних вимог про визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок від 01.12.2011, укладених між Гадяцькою районною державною адміністрацією та СФГ "Лідія".
2.34. Апеляційний господарський суд також зазначив, що відновлення порушених прав у спірних правовідносинах можливе шляхом повернення земельних ділянок з кадастровими номерами 5320485300:00:006:0003, 5320485300:00:007:0005 та 5320485300:00:005:0002 власнику в особі Великобудищанської сільської ради. Враховуючи задоволення позову в частині визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок від 01.12.2011, укладених між Гадяцькою районною державною адміністрацією та СФГ "Лідія", вимоги про зобов`язання СФГ "Лідія" повернути земельні ділянки є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
2.35. Водночас апеляційний господарський суд погодився з висновками місцевого господарського суду про те, що СФГ "Лідія" не мало повноважень на укладення договорів земельних про встановлення земельних сервітутів з ТОВ "СЕНС-Д", оскільки це є правом власника або землекористувача земельних ділянок, а тому договори про встановлення земельних сервітутів, укладені між СФГ "Лідія" та ТОВ "СЕНС-Д", не відповідають вимогам частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України та частини 2 статті 100 Земельного кодексу України щодо суб`єктного складу осіб, між якими можуть виникати правовідносини щодо укладення договорів про встановлення земельних сервітутів.
2.36. З огляду на задоволення позовних вимог в частині визнання недійсними договорів про встановлення земельних сервітутів, вимоги про скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права користування (сервітуту) ТОВ "СЕНС-Д" та його припинення щодо частин земельних ділянок, за висновком суду, належить задовольнити, оскільки такі позовні вимоги є похідними від позовних вимог про визнання недійсними договорів про встановлення земельних сервітутів.
2.37. З урахуванням викладеного колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку також про обґрунтованість позовних вимог Прокурора в частині скасування державної реєстрації в Державному земельному кадастрі земельних ділянок з кадастровими номерами 5320485300:00:007:0005, 5320485300:00:006:0003 та 5320485300:00:005:0002 та припинення усіх прав щодо них у зв`язку з неправильним внесенням даних про їх категорію під час проведення відповідної державної реєстрації та відсутністю інформації про обмеження щодо таких земельних ділянок.
2.38. Водночас апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову до ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, оскільки визнав необґрунтованими доводи Прокурора щодо порушення ГУ Держгеокадастру у Полтавській області вимог законодавства під час реєстрації земельних ділянок із кадастровими номерами 5320485300:00:006:0003, 5320485300:00:007:0005, 5320485300:00:005:0002.
3. Короткий зміст касаційних скарг та заперечень на них
3.1. Не погоджуючись із постановою Східного апеляційного господарського суду від 25.04.2024 та рішенням Господарського суду Полтавської області від 12.04.2023 у справі № 917/1024/22, до Верховного Суду звернулося СФГ "Лідія" з касаційною скаргою, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову Прокурора в інтересах держави в особі Полтавської обласної державної адміністрації (на час дії воєнного стану - Полтавська обласна військова адміністрація) та Великобудищанської сільської ради.
3.2. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, СФГ "Лідія" зазначає, що оскаржувані судові рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. СФГ "Лідія", звертаючись із касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
3.3. СФГ "Лідія" вважає, що апеляційний господарський суд, ухвалюючи оскаржувану постанову, неправильно застосував приписи статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та не врахував висновки щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладені в постановах Вищого господарського суду України від 02.11.2016 у справі № 923/1006/15, від 02.08.2017 у справі № 922/2885/16, постановах Верховного Суду від 21.12.2018 у справі № 922/901/17, від 06.02.2019 у справі № 927/246/18, від 16.04.2019 у справі № 925/650/18, від 17.04.2019 у справі № 923/560/18, від 18.04.2019 у справі № 913/299/18 від 13.05.2019 у справі № 915/242/18, від 10.10.2019 у справі № 0440/6738/18.
3.4. Скаржник також вважає, що апеляційний господарський суд, ухвалюючи оскаржувану постанову, неправильно застосував приписи статей 256, 257, 261, 267 Цивільного кодексу України та не врахував висновки щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 359/2012/15-ц, постанові Верховного Суду від 24.01.2018 у справі № 908/799/17, постановах Верховного Суду України від 17.02.2016 у справі № 6-2407цс15, від 01.07.2015 у справі № 6-178гс15, від 23.12.2014 у справі № 3-194гс14.
3.5. Крім того, не погоджуючись із постановою Східного апеляційного господарського суду від 25.04.2024 та рішенням Господарського суду Полтавської області від 12.04.2023 у справі № 917/1024/22, до Верховного Суду звернулося ТОВ "СЕНС-Д" з касаційною скаргою, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову Прокурора в інтересах держави в особі Полтавської обласної державної адміністрації (на час дії воєнного стану - Полтавська обласна військова адміністрація) та Великобудищанської сільської ради.
3.6. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, ТОВ "СЕНС-Д" зазначає, що оскаржувані судові рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. ТОВ "СЕНС-Д", звертаючись із касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
3.7. ТОВ "СЕНС-Д" вважає, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані рішення, порушили приписи статей 73, 74, 77, 79, 86, 237 Господарського процесуального кодексу України та не врахували висновки щодо застосування цих процесуальних норм, викладені в постановах Верховного Суду від 04.03.2021 у справі № 908/1879/17, від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.
3.8. Крім того, на думку скаржника, господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, помилково застосували до спірних правовідносин приписи пункту "є" частини 1 статті 19, статей 43, 44, 58, частини 4 статті 59, частини 1 статті 60, частини 4 статті 61 Земельного кодексу України, статті 4, частини 1 статті 88, частини 1 статті 89 Водного кодексу України, частини 3 статті 7, частини 1 статті 9, абзаців 2, 3 частини 1 статті 16, абзацу 3 статті 52, статей 53, 55 Закону України "Про природно-заповідний фонд", частини 1 статті 203, частини 1 статті 215, статті 241, статтю 391 Цивільного кодексу України, абзац 4 частини 10 статті 24 Закону України "Про державний земельний кадастр", які не підлягали застосуванню.
3.9. ТОВ "СЕНС-Д" також посилається на неврахування господарськими судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 822/1186/16, від 01.06.2021 у справі № 925/925/19, від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21, від 16.05.2018 у справі № 910/11163/17, від 25.04.2018 у справі № 910/9915/17, від 10.04.2018 у справі № 910/11079/17, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19.
3.10. Скаржник також вважає, що апеляційний господарський суд, ухвалюючи оскаржувану постанову, неправильно застосував приписи статті 124 Земельного кодексу України.
3.11. Прокурор у відзиві на касаційну скаргу СФГ "Лідія" просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Східного апеляційного господарського суду від 25.04.2024 у справі № 917/1024/22 - без змін. Прокурор зазначає, що апеляційний господарський суд при дослідженні питання щодо строку позовної давності в цьому спорі з`ясував, коли про порушення своїх прав довідалася держава саме в особі уповноваженого органу. За доводами Прокурора, Гадяцька районна державна адміністрація (на час звернення Прокурора до суду її правонаступником є Миргородська районна державна адміністрація) була стороною оспорюваних договорів оренди земельних ділянок, тобто знала про порушення прав держави та сама при укладенні оспорюваних договорів оренди земельних ділянок діяла з порушенням норм діючого законодавства, у зв`язку з чим була обґрунтовано визначена прокурором відповідачем у справі.
Водночас Полтавська обласна військова адміністрація до звернення Прокурора з листом від 28.09.2021 фактично не мала можливості дізнатися про порушення її прав, оскільки землі протиправно були віднесені до категорії земель сільськогосподарського призначення, розпорядження ними не належало до повноважень Полтавської обласної військової адміністрації. Великобудищанська сільська рада виявила порушення законодавства під час здійснення обстеження спірних земельних ділянок, а саме 01.04.2021. З огляду на викладене Прокурор вважає, що він звернувся до суду із цим позовом (01.09.2022) в межах строку позовної давності. Крім того, на думку Прокурора, наведені ним у позові обставини, дають йому підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду із цим позовом.
3.12. Прокурор у відзиві на касаційну скаргу ТОВ "СЕНС-Д" просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Східного апеляційного господарського суду від 25.04.2024 у справі № 917/1024/22 - без змін. Прокурор зазначає, що ТОВ "СЕНС-Д" у касаційній скарзі не навело жодного спростування висновку апеляційного господарського суду про те, що укладення оспорюваних договорів оренди земельних ділянок від 01.12.2011 відбулося до фактичного прийняття Гадяцькою районною державною адміністрацією розпорядження про затвердження документації із землеустрою та надання відповідних земельних ділянок у користування СФГ "Лідія" від 07.03.2012 № 171.
Крім того, Прокурор вважає правильним висновок апеляційного господарського суду про те, що спірні земельні ділянки можуть бути передані в оренду лише на умовах, визначених частиною 4 статті 59 Земельного кодексу України, оскільки вони є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності, та з обов`язковим встановленням обмеження на ці земельні ділянки. Тому, на думку Прокурора, під час укладення оспорюваних договорів оренди земельних ділянок були порушені вимоги Земельного кодексу України та Водного кодексу України.
3.13. ГУ Держгеокадастру у Полтавській області у відзиві на касаційну скаргу СФГ "Лідія" просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Східного апеляційного господарського суду від 25.04.2024 у справі № 917/1024/22 - без змін. ГУ Держгеокадастру у Полтавській області вважає, що апеляційний господарський суд дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову Прокурора в інтересах держави в особі Полтавської обласної державної адміністрації (на час дії воєнного стану - Полтавська обласна військова адміністрація) та Великобудищанської сільської ради до ГУ Держгеокадастру у Полтавській області. На думку ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, апеляційний господарський суд правильно врахував те, що перелік необхідних документів для здійснення державної реєстрації та підстави для відмови в державній реєстрації є вичерпними, а віднесення земельних ділянок до певної категорії земель та перевірка таких обставин не належить до повноважень кадастрового реєстратора.
3.14. 01.07.2024 Верховний Суд зареєстрував пояснення ТОВ "СЕНС-Д", які сформовані 28.06.2024 в системі "Електронний суд".
4. Обставини справи, встановлені судами
4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що 01.12.2011 між Гадяцькою районною державною адміністрацією (орендодавець) та СФГ "Лідія" (орендар) підписано договори оренди земельних ділянок, а саме:
- договір оренди земельної ділянки площею 80,5079 га (у тому числі сіножаті - 42,6079 га та пасовища - 37,9000 га) з кадастровим номером 5320485300:00:006:0003 для ведення фермерського господарства (вид використання земельної ділянки в межах категорії земель сільськогосподарського призначення згідно з відомостями з Державного земельного кадастру - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (код КВЦПЗ 01.01)), що розташована на території Плішивецької сільської ради Гадяцького району, який зареєстровано 01.06.2012 у Відділі Держкомзему у Гадяцькому районі № 532040004002569, та в подальшому право оренди на підставі якого зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 07.12.2020, номер запису про інше речове право 39617553. Орендна плата відповідно до пункту 9 зазначеного договору визначена в розмірі 1 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки (710 201,55 грн). Строк дії договору визначено з 01.12.2011 до 31.12.2022. Договір підписаний з боку орендодавця головою Гадяцької районної державної адміністрації Полтавської області Беседою В. М., з боку орендаря - виконавчим директором Станіславським О. М.;
- договір оренди земельної ділянки площею 111,9639 га (у тому числі сіножаті - 77,0639 га та пасовища - 34,9000 га) з кадастровим номером 5320485300:00:007:0005 для ведення фермерського господарства (вид використання земельної ділянки в межах категорії земель сільськогосподарського призначення згідно з відомостями з Державного земельного кадастру - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (код КВЦПЗ 01.01)), що розташована на території Плішивецької сільської ради Гадяцького району, який зареєстровано 01.06.2012 у Відділі Держкомзему у Гадяцькому районі № 532040004002570, та в подальшому право оренди на підставі якого зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 05.07.2019, номер запису про інше речове право 32316185. Орендна плата відповідно до пункту 9 зазначеного договору визначена в розмірі 1 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки (710 201,55 грн). Строк дії договору визначено з 01.12.2011 до 31.12.2022. Договір підписаний з боку орендодавця головою Гадяцької районної державної адміністрації Полтавської області Беседою В. М., з боку орендаря - виконавчим директором Станіславським О. М.;
- договір оренди земельної ділянки площею 88,1726 га (у тому числі сіножаті - 74,2726 га та пасовища - 13,90 га) з кадастровим номером 5320485300:00:005:0002 для ведення фермерського господарства (вид використання земельної ділянки в межах категорії земель сільськогосподарського призначення згідно з відомостями Державного земельного кадастру - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (код КВЦПЗ 01.01.)), що розташована на території Плішивецької сільської ради Гадяцького району, який зареєстровано 01.06.2012 у Відділі Держкомзему у Гадяцькому районі № 532040004002568, та в подальшому право оренди на підставі якого зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 07.12.2020, номер запису про інше речове право 39616529. Орендна плата відповідно до пункту 9 зазначеного договору визначена в розмірі 1 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки (572 870,05 грн). Строк дії договору визначено з 01.12.2011 до 31.12.2022. Договір підписаний з боку орендодавця головою Гадяцької районної державної адміністрації Полтавської області Беседою В.М., з боку орендаря - виконавчим директором Станіславським О. М.
4.2. Господарські суди попередніх інстанцій також установили, що 07.12.2011 Полтавська обласна рада восьмої сесії шостого скликання прийняла рішення про організацію Регіонального ландшафтного парку "Гадяцький".
4.3. 07.03.2012 Гадяцька районна державна адміністрація прийняла розпорядження № 171 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право користування земельними ділянками СФГ "Лідія"", яким затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право користування земельними ділянками (землями запасу) СФГ "Лідія" площею 280,6444 га, які розташовані на території Пліщивецької сільської ради за межами населеного пункту. Пунктом 2 наведеного розпорядження зобов`язано СФГ "Лідія" протягом п`ятнадцяти днів з моменту прийняття цього розпорядження укласти з райдержадміністрацією договір оренди земельних ділянок строком до 31.12.2022.
4.4. Господарські суди зазначили, що державна реєстрація договорів оренди земельних ділянок була здійснена Відділом Держкомзему у Гадяцькому районі 01.06.2012 на підставі Технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок від 08.12.2011.
4.5. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що 12.10.2012 між СФГ "Лідія" (орендар) та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Мрія" (далі - СТОВ "Мрія") (суборендар) підписано договори суборенди земельних ділянок з кадастровими номерами 5320485300:00:006:0003, 5320485300:00:005:0002, які зареєстровано у Відділі Держкомзему у Гадяцькому районі 12.10.2012.
4.6. Розпорядженням голови Гадяцької районної державної адміністрації Полтавської області від 16.05.2013 № 172 затверджено Технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель Регіонального ландшафтного парку "Гадяцький".
4.7. У зв`язку із виготовленням СФГ "Лідія" проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь, 26.11.2020 ГУ Держгеокадастру у Полтавській області прийняло накази № 18265-СГ, № 18267-СГ, на підставі яких 27.11.2020 укладено додаткові угоди до договорів оренди земельних ділянок щодо земельних ділянок з кадастровими номерами 5320485300:00:006:0003 та 5320485300:00:005:0002 про внесення змін до них в частині часткової зміни складу угідь на ріллю, збільшення розміру орендної плати до 12 % від нормативної грошової оцінки землі та зміни строку дії договорів, а саме визначено, що договори оренди укладені строком на 7 років з моменту укладення наведених додаткових угод.
4.8. Згідно із розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16.12.2020 № 1635-р "Про реорганізацію та утворення районних державних адміністрацій" Гадяцька районна державна адміністрація реорганізувалася шляхом приєднання до Миргородської районної державної адміністрації, яка стала правонаступником Гадяцької районної державної адміністрації.
4.9. Із прийняттям 28.04.2021 Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин", Перехідні положення Земельного кодексу України доповнено пунктом 24, згідно з яким з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад.
4.10. З урахуванням викладеного господарські суди зазначили, що відповідно до наведеного Закону України власником та розпорядником спірних земельних ділянок з кадастровими номерами 5320485300:00:006:0003, 5320485300:00:007:0005 та 5320485300:00:005:0002 є Великобудищанська сільська рада.
4.11. 07.04.2021 до Полтавської обласної прокуратури надійшло звернення Великобудищанської сільської ради від 01.04.2021 № 02-32/454, в якому зазначено, що на території сільської ради розташовані земельні ділянки з кадастровими номерами 5320485300:00:006:0003, 5320485300:00:007:0005, 5320485300:00:005:0002, які перебувають в оренді СФГ "Лідія". Водночас СФГ "Лідія" частково здійснено переведення угідь зазначених земельних ділянок у ріллю, що порушує вимоги природоохоронного законодавства, у зв`язку з розташуванням цих земель в межах Регіонального ландшафтного парку "Гадяцький".
4.12. Регіональний офіс водних ресурсів у Полтавській області у відповідь на запит прокуратури листом №1092/01-05 від 06.05.2021 повідомив, що спірні земельні ділянки частково перебувають у межах прибережної захисної смуги річки Псел. Крім того, через земельну ділянку з кадастровим номером 5320485300:00:007:0005 протікає водотік без назви.
4.13. Полтавська обласна державна адміністрація у відповідь на запит прокуратури листом від 12.05.2021 №6374/1/01-52 повідомила, що земельні ділянки з кадастровими номерами 5320485300:00:006:0003, 5320485300:00:007:0005, 5320485300:00:005:0002, які передано в оренду СФГ "Лідія", розташовані в межах Регіонального ландшафтного парку "Гадяцький" та зазначила про наявність відповідних підтверджуючих картографічних матеріалів у Департаменті екології та природних ресурсів облдержадміністрації.
4.14. Господарські суди попередніх інстанцій також установили, що між СФГ "Лідія" та ТОВ "СЕНС-Д" підписано договори про встановлення земельних сервітутів щодо частин земельних ділянок, які перебувають в оренді у СФГ "Лідія", відомості про які внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а саме:
- договір про встановлення земельного сервітуту від 04.06.2019 для розміщення (буріння) розвідувальної свердловини № 2 та облаштування тимчасової дослідно-промислової установки вуглеводнів Бобрицької площі щодо частини земельної ділянки площею 111,9639 га з кадастровим номером 5320485300:00:007:0005 (площа сервітуту складає 5,2928 га). Право на підставі договору сервітуту зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 05.07.2019 № 32322438. Строк дії договору сервітуту встановлено до 31.12.2022;
- договір про встановлення земельного сервітуту від 20.08.2019 для облаштування Бобрицької площі (тимчасова під`їзна дорога до розвідувальної свердловини № 2 Бобрицької площі) щодо частини земельної ділянки площею 111,9639 га з кадастровим номером 5320485300:00:007:0005 (площа сервітуту складає 2,3909 га). Право на підставі договору сервітуту зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 04.09.2019 № 33126375. Строк дії договору сервітуту встановлено до 31.12.2022;
- договір про встановлення земельного сервітуту від 20.11.2019 для прокладання та експлуатації ліній електропередач, зв`язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій щодо частини земельної ділянки площею 88,1726 га з кадастровим номером 5320485300:00:005:0002 (площа сервітуту складає 1,9449 га). Право на підставі договору сервітуту зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 23.01.2020 № 35221422 від. Строк дії договору сервітуту становить 1 рік з моменту його державної реєстрації.
4.15. За таких обставин Прокурор, звертаючись до Господарського суду Полтавської області, стверджував про порушення законодавства під час укладення оспорюваних договорів оренди земельних ділянок внаслідок передачі їх в оренду на позаконкурсній основі без проведення земельних торгів; передачі земельних ділянок в оренду за відсутності відповідного рішення уповноваженого органу та договору купівлі-продажу права оренди; невідповідності умов використання земельних ділянок їх цільовому призначенню; віднесення земельних ділянок до земель природно-заповідного фонду відповідно до законодавства і неможливості їх використання для ведення сільського господарства, а також розташування земельних ділянок у межах прибережної захисної смуги.
5. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду
5.1. Ухвалами Верховного Суду від 10.06.2024 відкрито касаційне провадження за касаційними скаргами СФГ "Лідія", ТОВ "СЕНС-Д" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 25.04.2024 і рішення Господарського суду Полтавської області від 12.04.2023 у справі № 917/1024/22.
5.2. 08.08.2024 Верховний Суд зареєстрував клопотання ТОВ "СЕНС-Д", яке подане 08.08.2024 безпосередньо до Верховного Суду. У цьому клопотанні заявник просить відкласти розгляд касаційних скарг ТОВ "СЕНС-Д", та СФГ "Лідія" на іншу дату. Зазначене клопотання обґрунтоване тим, що представник ТОВ "СЕНС-Д" є також представником Мухіної М. О. у справі № 910/4970/23 за заявою про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, яка розглядається Господарським судом міста Києва 08.08.2024 о 13 год 30 хв.
Розглядаючи клопотання ТОВ "СЕНС-Д" про відкладення розгляду касаційних скарг, колегія суддів установила, що ухвалою Верховного Суду від 02.07.2024 у справі № 917/1024/22 в судовому засіданні з розгляду касаційних скарг СФГ "Лідія", ТОВ "СЕНС-Д" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 25.04.2024 і рішення Господарського суду Полтавської області від 12.04.2023 вже оголошувалася перерва. При цьому представник ТОВ "СЕНС-Д" брав участь у судовому засіданні 02.07.2024 та надавав пояснення. Крім того, колегія суддів враховує, що участь у судовому засіданні представників учасників справи не визнавалася обов`язковою, а юридична особа не позбавлена права мати іншого представника для ведення судових справ. Водночас суд касаційної інстанції не досліджує додаткові докази, а перегляд судових рішень на відповідність їх приписам матеріального та процесуального права здійснюється судом касаційної інстанції на момент їх ухвалення. З огляду на викладене та з урахуванням строків розгляду касаційної скарги, визначених статтею 288 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення поданого ТОВ "СЕНС-Д" клопотання.
5.3. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
5.4. Заслухавши суддю-доповідача, прокурора, дослідивши доводи, наведені у касаційних скаргах та запереченнях на них, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає таке.
5.5. Предметом позову в цій справі є вимоги Прокурора в інтересах держави в особі Полтавської обласної державної адміністрації (на час дії воєнного стану - Полтавська обласна військова адміністрація) та Великобудищанської сільської ради до Миргородської районної державної адміністрації, ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, СФГ "Лідія", ТОВ "СЕНС-Д" про визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок та договорів про встановлення земельних сервітутів, скасування державної реєстрації права оренди та сервітуту на земельні ділянки, повернення земельних ділянок та скасування державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.
5.6. Підставою позовних вимог, на думку Прокурора, є, зокрема, порушення законодавства під час укладення оспорюваних договорів оренди земельних ділянок внаслідок передачі їх в оренду на позаконкурсній основі без проведення земельних торгів; передачі земельних ділянок в оренду за відсутності відповідного рішення уповноваженого органу та договору купівлі-продажу права оренди; невідповідності умов використання земельних ділянок їх цільовому призначенню; віднесення земельних ділянок до земель природно-заповідного фонду відповідно до законодавства і неможливості їх використання для ведення сільського господарства, а також розташування земельних ділянок у межах прибережної захисної смуги.
5.7. Верховний Суд зазначає, що відповідно до частин 1, 2 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво-чи багатосторонніми (договори).
5.8. Колегія суддів зазначає, що, звертаючись із позовом про визнання недійсним правочину, позивач згідно з вимогами статей 13, 74 Господарського процесуального кодексу України повинен довести наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення. Без доведення позивачем обставин недодержання сторонами в момент вчинення оспорюваного правочину конкретних вимог законодавства суд не має підстав для задоволення відповідного позову. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 18.05.2023 у справі № 910/7975/21.
5.9. Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина 1); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (частина 2) тощо.
5.10. Частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.
5.11. Отже, наведеними правовими положеннями визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, та загальні підстави недійсності правочину, за яких цей правочин може бути визнаний недійсним, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність (оспорюваний правочин) (частина 3 статті 215 Цивільного кодексу України).
5.12. При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні положення статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 20.02.2024 у справі № 903/1037/22, від 19.03.2024 у справі № 910/4293/22, від 31.10.2023 у справі № 908/722/20, від 29.08.2023 у справі № 909/635/22, від 27.06.2023 у справі № 916/97/21.
5.13. Крім того, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків та, у разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 18.05.2023 у справі № 906/743/21, від 03.08.2023 у справі № 909/654/19, від 19.10.2022 у справі № 912/278/21.
5.14. При цьому невідповідність правочину актам законодавства як підстава його недійсності повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства. Саме по собі відступлення сторонами від положень законодавства, регулювання їх іншим чином не свідчить про суперечність змісту правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 31.10.2023 у справі № 908/722/20, від 29.08.2023 у справі № 909/635/22, від 29.08.2022 у справі № 909/635/22.
5.15. Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 20.02.2024 у справі № 903/1037/22, від 19.03.2024 у справі № 910/4293/22.
5.16. Крім того, Верховний Суд зазначає, що за змістом статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній на момент звернення прокурора із позовом) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
5.17. Господарський суд першої інстанції, розглянувши позовні вимоги Прокурора, пред`явлені в інтересах держави в особі Полтавської обласної державної адміністрації (на час дії воєнного стану - Полтавська обласна військова адміністрація) та Великобудищанської сільської ради, установив порушення інтересів держави укладенням оспорюваних договорів оренди земельних ділянок між Гадяцькою районною державною адміністрацією та СФГ "Лідія" та порушення законодавства під час укладення зазначених договорів. Водночас місцевий господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав для відмови у задоволенні позовних вимог Прокурора про визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок, укладених між Гадяцькою районною державною адміністрацією та СФГ "Лідія" у зв`язку із пропуском строку позовної давності.
Крім того, місцевий господарський суд відмовив у задоволенні позовних вимог Прокурора про скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права оренди СФГ "Лідія" на земельні ділянки із припиненням права оренди СФГ "Лідія". Враховуючи відмову в задоволенні позовних вимог Прокурора про визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок, укладених між Гадяцькою районною державною адміністрацією та СФГ "Лідія", господарський суд першої інстанції також відмовив у задоволенні позовних вимог Прокурора про зобов`язання СФГ "Лідія" повернути земельні ділянки Великобудищанській сільській раді за актом приймання-передачі та про скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельних ділянок із припиненням усі прав щодо них.
Водночас місцевий господарський суд зазначив, що СФГ "Лідія" не є законним користувачем земельних ділянок щодо яких встановлені земельні сервітути, оскільки СФГ "Лідія" набуло право оренди без належних правових підстав та з порушенням вимог законодавства. За таких обставин, за висновком господарського суду першої інстанції, СФГ "Лідія" не мало повноважень на укладення договорів про встановлення земельних сервітутів з ТОВ "СЕСН-Д", оскільки це є правом власника або землекористувача земельних ділянок, а тому такі договори слід визнати недійсними.
При цьому місцевий господарський суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог про скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права користування (сервітуту) ТОВ "СЕНС-Д" та його припинення щодо частин земельних ділянок, оскільки такі позовні вимоги є похідними від позовних вимог про визнання недійсними договорів про встановлення земельних сервітутів.
5.18. Апеляційний господарський суд за результатами нового апеляційного розгляду справи дійшов висновку про наявність підстав для зміни рішення господарського суду першої інстанції та викладення його резолютивної частини в редакції постанови апеляційного господарського суду. Апеляційний господарський суд задовольнив позов Прокурора, поданий в інтересах держави в особі Полтавської обласної державної адміністрації (на час дії воєнного стану - Полтавська обласна військова адміністрація), Великобудищанської сільської ради до Миргородської районної державної адміністрації, СФГ "Лідія" та ТОВ "СЕНС-Д". Водночас апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову до ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, оскільки визнав необґрунтованими доводи Прокурора щодо порушення ГУ Держгеокадастру у Полтавській області вимог законодавства під час реєстрації земельних ділянок з кадастровими номерами 5320485300:00:006:0003, 5320485300:00:007:0005, 5320485300:00:005:0002
Апеляційний господарський суд погодився з висновками місцевого господарського суду про порушення інтересів держави укладенням договорів оренди земельних ділянок між Гадяцькою районною державною адміністрацією і СФГ "Лідія" та порушення законодавства під час укладення зазначених договорів. Апеляційний господарський суд також погодився з висновками господарського суду першої інстанції про наявність підстав для визнання недійсними договорів про встановлення земельних сервітутів, укладених між СФГ "Лідія" і ТОВ "СЕНС-Д", та про скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права користування (сервітуту) ТОВ "СЕНС-Д" та його припинення щодо частин земельних ділянок.
Проте апеляційний господарський суд визнав помилковим висновок господарського суду першої інстанції про пропуск Прокурором строків позовної давності щодо позовних вимог про визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок, укладених між Гадяцькою районною державною адміністрацією та СФГ "Лідія". Апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що перебіг позовної давності розпочався з 01.04.2021 - дати, коли про порушення законодавства дізналася Великобудищанська сільська рада. При цьому, за висновком апеляційного господарського суду, Прокурор звернувся до суду з цим позовом 01.09.2022, тобто в межах строку позовної давності, у зв`язку з чим висновок суду першої інстанції про пропуск Прокурором строку позовної давності є помилковим. Тому апеляційний господарський суд задовольнив позовні вимоги Прокурора про визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок від 01.12.2011, укладених між Гадяцькою районною державною адміністрацією та СФГ "Лідія".
Крім того, за висновком апеляційного господарського суду, позовні вимоги Прокурора про скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права оренди СФГ "Лідія" на земельні ділянки із припиненням права оренди СФГ "Лідія" належить задовольнити, оскільки такі позовні вимоги є похідними від позовних вимог про визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок від 01.12.2011, укладених між Гадяцькою районною державною адміністрацією та СФГ "Лідія".
Апеляційний господарський суд також зазначив, що відновлення порушених прав у спірних правовідносинах можливе шляхом повернення земельних ділянок з кадастровими номерами 5320485300:00:006:0003, 5320485300:00:007:0005 та 5320485300:00:005:0002 власнику в особі Великобудищанської сільської ради за актами приймання-передачі. За висновком апеляційного господарського суду, враховуючи задоволення позову в частині визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок від 01.12.2011, укладених між Гадяцькою районною державною адміністрацією та СФГ "Лідія", вимоги про зобов`язання СФГ "Лідія" повернути земельні ділянки є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Крім того, апеляційний господарський суд скасував у Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельних ділянок з кадастровими номерами 5320485300:00:006:0003, 5320485300:00:007:0005 та 5320485300:00:005:0002 та припинив усі права щодо них.
5.19. СФГ "Лідія" та ТОВ "СЕНС-Д" не погоджуються з висновками господарських судів попередніх інстанцій, а тому звернулися з касаційними скаргами на судові рішення у цій справі.
5.20. СФГ "Лідія" та ТОВ "СЕНС-Д", звертаючись із касаційною скаргою, посилаються на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
5.21. Пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
5.22. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстав, зазначених у пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Щодо касаційної скарги ТОВ "СЕНС-Д"
5.23. ТОВ "СЕНС-Д" вважає, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані рішення, порушили приписи статей 73, 74, 77, 79, 86, 237 Господарського процесуального кодексу України та не врахували висновки щодо застосування цих процесуальних норм, викладені в постановах Верховного Суду від 04.03.2021 у справі № 908/1879/17, від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.
5.24. Колегія суддів установила, що постанова Верховного Суду від 04.03.2021 у справі № 908/1879/17, на яку посилається ТОВ "СЕНС-Д", ухвалена за позовом Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України до Державного підприємства "Запорізьке машинобудівне конструкторське бюро "Прогрес" імені академіка О. Г. Івченка" про зобов`язання виконати умови договору. У зазначеній постанові Верховного Суду викладено висновок, який, на думку скаржника, не було враховано господарськими судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень:
"Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.
При цьому відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно зі статтею 77 ГПК України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Колегія суддів звертає увагу, що із внесенням 17.10.2019 змін до ГПК України його статтю 79 викладено у новій редакції, чим фактично впроваджено в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".
Зазначений стандарт підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Іншими словами тлумачення змісту статті 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Одночасно статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, з`ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.
Верховний Суд, в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у рішенні від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" зазначив, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.
Верховний Суд також зазначає, що у пунктах 1-3 частини першої статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин".
5.25. Із посиланням на наведені висновки Верховного Суду скаржник зазначає, що він не заперечує той факт, що будь-які водойми містять прибережні захисні смуги, розміри яких визначені відповідними нормативно-правовими документами. Тому розповсюджується це і на водойми, які протікають недалеко від земельних ділянок.
Водночас, за доводами скаржника, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які підтверджують факт накладення територій земельних ділянок на прибережні захисні смуги водойм. Крім того, ТОВ "СЕНС-Д" вважає, що під час реєстрації земельних ділянок ГУ Держгеокадастру у Полтавській області діяло відповідно до вимог чинного законодавства, оскільки будь-яких доказів, які би свідчили про те, що спірні земельні ділянки знаходяться в межах прибережної захисної смуги, матеріали справи не містять.
5.26. Верховний Суд, проаналізувавши наведені висновки, на які посилається скаржник, перевіривши та надавши оцінку доводам ТОВ "СЕНС-Д", зазначає таке.
5.27. Статтею 18 Земельного кодексу України (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), якою визначено склад земель передбачено, що до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії.
5.28. Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, серед яких є землі водного фонду (пункт "є" частини 1 статті 19 Земельного кодексу України).
5.29. За змістом статті 58 Земельного кодексу України до земель водного фонду належать землі, зайняті: а) морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; б) прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; в) гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; г) береговими смугами водних шляхів.
5.30. Згідно зі статтею 4 Водного кодексу України (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водоймами, болотами, а також островами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.
5.31. Вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги (частина 1 статті 60 Земельного кодексу України).
5.32. За змістом частини 4 статті 61 Земельного кодексу України режим господарської діяльності на земельних ділянках прибережних захисних смуг уздовж річок, навколо водойм та на островах встановлюється законом.
5.33. Частиною 1 статті 89 Водного кодексу України передбачено, що прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності.
5.34. Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів виділяється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води (частина 5 статті 88 Водного кодексу України, абзац 4 пункту 2 додатку 13 до Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 19.06.1996 № 173; далі - Державні санітарні правила планування та забудови населених пунктів). Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності (статті 61- 62 Земельного кодексу України, статті 89- 90 Водного кодексу України, абзац 2 пункту 8.19 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів і додаток 13 до цих правил).
5.35. Отже, землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які поширюється особливий порядок їх використання та надання їх у користування. Такі землі можуть змінювати володільця лише у випадках, прямо передбачених у Земельному кодексі України та Водному кодексі України. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц та постановах верховного Суду від 11.01.2023 у справі № 924/820/21, від 12.12.2023 у справі № 917/1024/22, від 01.12.2021 у справі № 917/1082/20.
5.36. Крім того, відповідно до висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 12.11.2020 у справі № 487/688/18, за змістом статей 1, 20, 50, 54 Закону України "Про землеустрій" проект землеустрою це сукупність нормативно-правових, економічних, технічних документів щодо обґрунтування заходів із використання та охорони земель, яким встановлюються межі об`єктів землеустрою. Відповідно до пункту 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства природи України 05.11.2004 № 434, у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об`єктів природоохоронний орган забезпечує їх збереження шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 Водного кодексу України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.05.1996 № 486 "Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них", з урахуванням конкретної ситуації.
5.37. Аналіз наведених норм законодавства свідчить про те, що фактичний розмір і межі прибережної захисної смуги визначені нормами закону, а проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги є лише документом, який містить графічні матеріали та відомості про обчислену площу у розмірі й межах, встановлених законодавством. Водночас відсутність цього проекту та невизначення відповідними органами державної влади на території межі прибережної захисної смуги в натурі не може розцінюватися як відсутність самої прибережної захисної смуги. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 12.12.2023 у справі № 917/1024/22, від 06.11.2019 у справі № 487/10126/14-ц, від 09.10.2019 у справі № 487/10134/14-ц, від 15.05.2019 у справі № 375/1325/16-ц.
5.38. Апеляційний господарський суд, здійснюючи новий розгляд цієї справи, встановив, що в листі відділу Держкомзему у Гадяцькому районі Полтавської області від 16.12.2011 № 1874 зазначається про існування обмежень на використання земельних ділянок:
- 01.05.02 - прибережні захисні смуги вздовж річок. Прибережна смуга по березі річки Псьол встановлена 50 метрів. Прибережна смуга є природоохоронною територією з режимом обмеженою господарської діяльності. У прибережній смузі уздовж річки Псьол забороняється: розорювання земель; зберігання та застосування пестицидів і добрив; влаштування літніх таборів для худоби та інше;
- 01.06.11 - заборона на зміну ландшафту та зовнішнього виду нерухомого майна;
- 01.06.13 - умова додержання природоохоронних вимог.
5.39. Апеляційний господарський суд зазначив, що наведені обмеження визначені відповідно до Класифікатора обмежень та обтяжень у використанні земельних ділянок, затвердженого наказом Держкомзему від 29.12.2008 № 643.
5.40. Крім того, відповідно до статті 14 Закону України "Про Державний земельний кадастр" (в редакції, чинній на момент реєстрації оспорюваних договорів) до Державного земельного кадастру включаються такі відомості про обмеження у використанні земель: вид; опис меж; площа; зміст обмеження; опис режимоутворюючого об`єкта - контури, назви та характеристики, що обумовлюють встановлення обмежень (за наявності такого об`єкта); інформація про документи, на підставі яких встановлено обмеження у використанні земель.
5.41. Відповідно до статті 15 Закону України "Про Державний земельний кадастр" (в редакції, чинній на момент реєстрації оспорюваних договорів) до Державного земельного кадастру включаються такі відомості про земельні ділянки: кадастровий номер; місце розташування; опис меж; площа; міри ліній по периметру; координати поворотних точок меж; дані про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі; дані про якісний стан земель та про бонітування ґрунтів; відомості про інші об`єкти Державного земельного кадастру, до яких територіально (повністю або частково) входить земельна ділянка; цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель); склад угідь із зазначенням контурів будівель і споруд, їх назв; відомості про обмеження у використанні земельних ділянок; відомості про частину земельної ділянки, на яку поширюється дія сервітуту, договору суборенди земельної ділянки; нормативна грошова оцінка; інформація про документацію із землеустрою та оцінки земель щодо земельної ділянки та інші документи, на підставі яких встановлено відомості про земельну ділянку.
5.42. Апеляційний господарський суд, здійснюючи новий розгляд цієї справи, встановив, що відповідно до відомостей з Державного земельного кадастру щодо спірних земельних ділянок державна реєстрація цих земельних ділянок була здійснена 01.06.2012 на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок від 08.12.2011. Проте відомості про обмеження земельними ділянками відсутні. При цьому зміст оспорюваних договорів, укладених між Гадяцькою районною державною адміністрацією та СФГ "Лідія", свідчить про те, що на орендовані земельні ділянки обмеження (обтяження) та інші права третіх осіб не встановлено (пункт 26 договорів оренди земельних ділянок).
5.43. За таких обставин апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що спірні земельні ділянки могли бути передані в оренду лише на умовах, визначених частиною 4 статті 59 Земельного кодексу України, оскільки вони є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності та обов`язковим встановленням обмеження на ці земельні ділянки. З урахуванням викладеного апеляційний господарський суд констатував, що під час укладення оспорюваних договорів оренди земельних ділянок було порушено вимоги Земельного кодексу України та Водного кодексу України.
5.44. Верховний Суд зазначає, що доводи касаційної скарги ТОВ "СЕНС-Д" не спростовують висновків апеляційного господарського суду. Апеляційний господарський суд, виконуючи вказівки Верховного Суду, викладені в постанові від 12.12.2023 у цій справі № 917/1024/22, установив за результатами оцінки поданих сторонами письмових доказів, що спірні земельні ділянки мають відповідні обмеження та розташовані в межах прибережної захисної смуги.
5.45. Таким чином, висновки, викладені в оскаржуваній постанові апеляційного господарського суду, не суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 04.03.2021 у справі № 908/1879/17, від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, на які посилається скаржник.
5.46. Крім того, колегія суддів зазначає, що процесуальні дії апеляційного господарського суду щодо оцінки листа відділу Держкомзему у Гадяцькому районі Полтавської області від 16.12.2011 № 1874 та відомостей з державного земельного кадастру відповідають приписам процесуального права, на які посилається ТОВ "СЕНС-Д". Натомість доводи, наведені в пункті 5.25 цієї постанови, спрямовані на з`ясування обставин, вже встановлених судом та переоцінки вже оцінених ним доказів.
5.47. Скаржник також зазначає, що господарський суд першої інстанції дійшов висновку про розташування всіх спірних земельних ділянок у межах Регіонального ландшафтного парку "Гадяцький". Натомість апеляційний господарський суд установив, що станом на момент укладення оспорюваних договорів оренди земельних ділянок у межах Регіонального ландшафтного парку "Гадяцький" знаходилася лише одна земельна ділянка з кадастровим номером 5320485300:00:007:0005.
5.48. Водночас, за доводами ТОВ "СЕНС-Д", рішення Полтавської обласної ради від 07.12.2011 "Про організацію, оголошення та створення, зміну меж, категорій та об`єктів природно-заповідного фонду Полтавської області" свідчить про наявність наміру щодо організації Регіонального ландшафтного парку "Гадяцький", однак не підтверджує факту дійсного створення Регіонального ландшафтного парку "Гадяцький".
5.49. Скаржник наголошує на тому, що Регіональний ландшафтний парк "Гадяцький" лише створено як юридичну особу, але не здійснено необхідні дії щодо внесення відомостей до Державного земельного кадастру, не встановлено межі Регіонального ландшафтного парку "Гадяцький" в натурі, не здійснено передачі територій Регіонального ландшафтного парку "Гадяцький" під охорону землевласникам і землекористувачам з оформленням охоронних зобов`язань.
5.50. Крім того, ТОВ "СЕНС-Д" вважає, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані рішення, не врахували висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 822/1186/16 за позовом керівника Кам`янець-Подільської місцевої прокуратури до Виконавчого комітету Кам`янець-Подільської міської ради, Департаменту житлово-комунального господарства Кам`янець-Подільської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення. У зазначеній постанові Верховного Суду викладено висновок, який, на думку скаржника, не було враховано господарськими судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень:
"37. Слід зазначити, що відповідно до пункту 3.2. Інструкції щодо оформлення охоронних зобов`язань на території та об`єкти природно-заповідного фонду, затвердженої наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 25 лютого 2013 року № 65, до охоронного зобов`язання додаються завірені в установленому законодавством порядку уповноваженим органом копії картографічних оглядових матеріалів меж території, що передається під охорону.
38. В свою чергу, Департаментом екології та природних ресурсів не надано жодних документів про межі об`єкту природно-заповідного фонду, відсутні також і картографічні оглядові матеріали меж.
…40. Однак, у зв`язку з відсутністю вказаної документації неможливо встановити, що обстеження відбулось саме на об`єкті природно-заповідного фонду.
41. Факт відсутності меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду в каньйоні річки Смотрич підтверджується листом Департаменту екології та природних ресурсів Хмельницької обласної державної адміністрації від 11 січня 2017 року № 03-2/106, в якому зазначено, що лише після винесення меж в натурі геологічної пам`ятки природи загальнодержавного значення "Смотрицький каньйон" можна буде встановити належність даної території до природно-заповідного фонду".
5.51. Верховний Суд, проаналізувавши наведені висновки, на які посилається скаржник, перевіривши та надавши оцінку доводам ТОВ "СЕНС-Д", зазначає таке.
5.52. Згідно зі статтею 43 Земельного кодексу України землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду.
5.53. Статтею 44 Земельного кодексу України визначено, що до земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об`єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об`єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва).
5.54. Частиною 3 статті 7 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що на землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об`єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.
5.55. Частина 1 статті 9 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" визначає перелік видів використання територій та об`єктів природно- заповідного фонду. Такі об`єкти можуть використовуватися: у природоохоронних, науково-дослідних, освітньо-виховних, оздоровчих та інших рекреаційних цілях, а також для потреб моніторингу навколишнього природного середовища.
5.56. За змістом абзаців 2, 3 частини 1 статті 16 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" на території природних заповідників забороняється будь-яка господарська та інша діяльність, що суперечить цільовому призначенню заповідника, порушує природний розвиток процесів та явищ або створює загрозу шкідливого впливу на його природні комплекси та об`єкти, зокрема, будівництво споруд; геологорозвідувальні роботи, розробка корисних копалин, порушення ґрунтового покриву та гідрологічного і гідрохімічного режимів, руйнування геологічних відслонень, застосування хімічних засобів, усі види лісокористування, а також заготівля кормових трав, лікарських та інших рослин, квітів, насіння, очерету, випасання худоби, вилов і знищення диких тварин, порушення умов їх оселення, гніздування, інші види користування рослинним і тваринним світом, що призводять до порушення природних комплексів.
5.57. Згідно з частиною 3 статті 53 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" рішення про організацію чи оголошення територій та об`єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та встановлення охоронних зон територій та об`єктів природно-заповідного фонду приймається Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами.
5.58. За змістом статті 55 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" передбачено, що з метою недопущення знищення або руйнування в результаті господарської діяльності цінних для заповідання природних територій та об`єктів до прийняття у встановленому порядку рішень про організацію чи оголошення територій та об`єктів природно-заповідного фонду і виділення необхідних для цього коштів проводиться їх резервування. Території, що резервуються з метою наступного заповідання, залишаються у віданні їх землевласників та землекористувачів і використовуються за цільовим призначенням з додержанням особливих вимог охорони навколишнього природного середовища, що визначаються рішеннями про резервування. При цьому власникам та користувачам природних ресурсів з метою відшкодування збитків, пов`язаних з обмеженням господарської діяльності, можуть встановлюватися пільги з урахуванням статті 49 цього Закону.
5.59. Апеляційний господарський суд, здійснюючи новий розгляд цієї справи, встановив, що на підставі рішення восьмої сесії шостого скликання Полтавської обласної ради від 07.12.2011 організовано Регіональний ландшафтний парк "Гадяцький".
5.60. Крім того, апеляційний господарський суд установив, що відповідно до листа Інституту географії Національної академії наук України від 02.08.2021 № 01-03/184 земельна ділянка з кадастровим номером 5320485300:00:007:0005 площею 111,9639 га належить до об`єктів природно-заповідного фонду і розміщена в межах Регіонального ландшафтного парку "Гадяцький" згідно з даними з Публічної кадастрової карти України, Положення про регіональний ландшафтний парк "Гадяцький", затвердженого наказом Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Полтавській області від 01.02.2021 № 6, та Проекту створення Регіонального ландшафтного парку "Гадяцький", затвердженого головою Гадяцької районної ради 04.10.2011. Апеляційний господарський суд також установив, що до наведеного листа Інституту географії Національної академії наук України від 02.08.2021 № 01-03/184 додана схема розміщення зазначеної земельної ділянки, яка підтверджує вказані обставини.
5.61. За таких обставин апеляційний господарський суд констатував, що матеріали справи та картографічні докази підтверджують належність до земель природно-заповідного фонду Регіонального ландшафтного парку "Гадяцький" станом на момент укладення оспорюваних договорів оренди земельних ділянок лише земельної ділянки з кадастровим номером 5320485300:00:007:0005.
5.62. Верховний Суд зазначає, що доводи касаційної скарги ТОВ "СЕНС-Д" не спростовують висновків апеляційного господарського суду. Апеляційний господарський суд, виконуючи вказівки Верховного Суду, викладені в постанові від 12.12.2023 у цій справі № 917/1024/22, установив за результатами оцінки поданих сторонами письмових доказів, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 5320485300:00:007:0005 станом на момент укладення оспорюваних договорів оренди земельних ділянок належала до земель природно-заповідного фонду Регіонального ландшафтного парку "Гадяцький".
5.63. При цьому скаржник, посилаючись на висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 822/1186/16, не зазначає конкретну норму (норми) права (з посиланням на статтю, частину, абзац тощо), яку, на думку скаржника, неправильно застосували господарські суди попередніх інстанцій. Водночас Верховний Суд не наділений повноваженнями за скаржника доповнювати касаційну скаргу та встановлювати, які саме висновки Верховного Суду та щодо застосування якої саме норми права не було враховано судом під час ухвалення оскаржуваного судового рішення. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 30.04.2024 у справі № 914/4115/21, від 30.01.2024 у справі № 904/4921/22, від 31.10.2023 у справі № 908/722/20, від 19.09.2023 у справі № 912/1263/22. Тому колегія суддів не може взяти до уваги посилання ТОВ "СЕНС-Д" на постанову Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 822/1186/16.
5.64. ТОВ "СЕНС-Д" також вважає, що апеляційний господарський суд, ухвалюючи оскаржувану постанову, неправильно застосував приписи статті 124 Земельного кодексу України. На думку скаржника, помилковим є висновок апеляційного господарського суду про порушення законодавства під час укладення оспорюваних договорів оренди земельних ділянок з огляду на те, що Гадяцька районна державна адміністрація прийняла розпорядження від 07.03.2012 № 171 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право користування земельними ділянками СФГ "Лідія" після укладення оспорюваних договорів оренди земельних ділянок від 01.12.2011. На думку скаржника, такий факт не впливає на правильність прийняття Гадяцькою районною державною адміністрацією наведеного розпорядження від 07.03.2012 № 171. Тому скаржник вважає, що передача спірних земельних ділянок відбулася відповідно до норм законодавства.
5.65. Колегія суддів, перевіривши наведені доводи скаржника, визнає їх необґрунтованими та зазначає таке.
5.66. За змістом статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами 2, 3 статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.
5.67. Згідно із частиною 2 статті 134 Земельного кодексу України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах), зокрема, земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів, для сінокосіння і випасання худоби, для городництва.
5.68. Відповідно до частин 2, 3 статті 123 Земельного кодексу України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.
У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки).
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
5.69. Отже, стаття 123 Земельного кодексу України врегульовує загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати не передбачені цією статтею матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.
5.70. Крім того, Верховний Суд зазначає, що відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням фермерських господарств, регулюються, крім Земельного кодексу України, Законом України "Про фермерське господарство", який є спеціальним нормативно-правовим актом.
5.71. Можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства (стаття 8 Закону України "Про фермерське господарство").
5.72. Згідно із частиною 1 статті 7 Закону України "Про фермерське господарство" для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради. У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.
5.73. Заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону. У разі відмови органів державної влади та органів місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки для ведення фермерського господарства питання вирішується судом (частини 2, 4 статті 7 Закону України "Про фермерське господарство").
5.74. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19 зазначено, що Закон України "Про фермерське господарство" є спеціальним та визначає обов`язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які відрізняються від загальних вимог, передбачених статтею 123 Земельного кодексу України до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, у заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства потрібно зазначити не лише бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтувати розміри земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.
Зазначені вимоги відповідають загальним принципам земельного законодавства (стаття 5 Земельного кодексу України) та меті регулювання земельних відносин у сфері діяльності фермерських господарств, яка полягає у створенні умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання й охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України (преамбула Закону). Отже, при вирішенні спору про правомірність надання та використання земельної ділянки для ведення фермерського господарства застосуванню підлягає порядок, визначений статтею 7 Закону України "Про фермерське господарство" як спеціального щодо до статті 123 Земельного кодексу України.
5.75. При цьому, як за вимогами Закону України "Про фермерське господарство", так і за змістом статті 123 Земельного кодексу України, передачі землі у користування передує ухвалення уповноваженим органом рішення про таку передачу. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 12.12.2023 у справі № 917/1024/22.
5.76. Апеляційний господарський суд, здійснюючи новий розгляд цієї справи, встановив, що оспорювані договори оренди земельних ділянок були підписані між Гадяцькою районною державною адміністрацією та СФГ "Лідія" 01.12.2011. Крім того, апеляційний господарський суд установив, що укладення наведених договорів оренди земельних ділянок від 01.12.2011 відбулося до фактичного прийняття Гадяцькою районною державною адміністрацією розпорядження від 07.03.2012 № 171 про затвердження документації із землеустрою та надання земель у користування СФГ "Лідія". Крім того, апеляційний господарський суд зазначив, що відповідно до пункту 2 наведеного розпорядження СФГ "Лідія" зобов`язано протягом 15 днів з моменту прийняття цього розпорядження укласти з райдержадміністрацією договір оренди земельних ділянок терміном до 31.12.2022.
5.77. За таких обставин апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що укладення оспорюваних договорів оренди земельних ділянок відбулося з порушенням вимог статті 124 Земельного кодексу України.
5.78. Верховний Суд зазначає, що доводи касаційної скарги ТОВ "СЕНС-Д" не спростовують висновків апеляційного господарського суду, а тому посилання скаржника на неправильність застосування апеляційним господарським судом приписів статті 124 Земельного кодексу України, є необґрунтованим.
5.79. Крім того, ТОВ "СЕНС-Д" зазначає, що в оспорюваних договорах оренди земельних ділянок сторони визначили цільове призначення земельних ділянок - для ведення сільськогосподарського виробництва відповідно до категорії цільового призначення цих земельних ділянок. Водночас, на думку скаржника, зазначення іншого виду використання в межах однієї категорії цільового призначення, не свідчить про використання земель не за цільовим призначенням. При цьому, за доводами скаржника, наведене узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 01.06.2021 у справі № 925/929/19.
5.80. Колегія суддів, перевіривши такі доводи скаржника, зазначає таке.
5.81. Частинами 1, 2 статті 18 Земельного кодексу України передбачено, що до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.
5.82. Статтею 19 Земельного кодексу України визначено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.
5.83. Відповідно до частин 1, 2 статті 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.
5.84. За змістом частини 5 статті 20 Земельного кодексу України встановлено, що види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою. Земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31, 33-37 цього Кодексу.
5.85. Наведені положення законодавства свідчать про те, що за цільовим призначенням землі України поділяються на категорії. Однією з таких категорій є землі сільськогосподарського призначення. У межах кожної категорії земель виділяються види використання земельної ділянки, які визначаються її власником або користувачем самостійно, крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони. Земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31, 33- 37 Земельного кодексу України. Аналогічні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 925/929/19 та постановах Верховного Суду від 21.06.2022 у справі № 912/1520/21, від 25.05.2022 у справі № 922/1135/21.
5.86. Крім того, у пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 925/929/19 зазначено, що користувачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення повинні використовувати такі земельні ділянки відповідно до того виду використання, за яким ці земельні ділянки були передані їм власником. Подібні висновки також викладено у постановах Верховного Суду від 09.08.2022 у справі № 132/2222/20, від 21.06.2022 у справі № 912/1520/21, від 25.05.2022 у справі № 922/1135/21.
5.87. Апеляційний господарський суд, здійснюючи новий розгляд цієї справи, встановив, що відповідно до виписок з Держгеокадастру на підставі технічної документації із землеустрою земельні ділянки з кадастровими номерами 5320485300:00:006:0003, 5320485300:00:007:0005, 5320485300:00:005:0002 сформовані як землі сільськогосподарського призначення (01.01 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва). Водночас при затвердженні документації розпорядженням від 07.03.2012 № 171 Гадяцька районна державна адміністрація не зазначила категорію, до якої належать зазначені землі, та їх цільове призначення.
5.88. Апеляційний господарський суд зазначив, що відповідно до пункту 1.4 Класифікації видів цільового призначення земель (КВЦПЗ), затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 № 548, КВЦПЗ передбачено поділ земель на окремі види цільового призначення земель, які характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями, видом господарської діяльності, типами забудови, типами особливо цінних об`єктів.
5.89. Апеляційний господарський суд також зазначив, що відповідно до КВЦПЗ до земель з кодом 01.01 належать землі сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, до земель з кодом 01.02 належать землі сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства.
5.90. Водночас апеляційний господарський суд установив, що за оспорюваними договорами оренди земельних ділянок було передано для ведення фермерського господарства, і це, за висновком суду, суперечить цільовому призначенню, визначеному на підставі документації із землеустрою. За таких обставин апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що передача в користування для ведення фермерського господарства земельних ділянок, які сформовано на підставі документації із землеустрою із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, порушує вимоги земельного законодавства.
5.91. Верховний Суд зазначає, що доводи касаційної скарги ТОВ "СЕНС-Д" не спростовують висновків апеляційного господарського суду. Водночас висновки апеляційного господарського суду відповідають висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 01.06.2021 у справі № 925/929/19.
5.92. Крім того, колегія суддів установила, що постанова Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2021 у справі № 912/2797/21, на яку посилається ТОВ "СЕНС-Д", ухвалена за позовом керівника Олександрійської окружної прокуратури Кіровоградської області в інтересах держави до Світловодської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "Світенергоресурс" про визнання недійсними рішення, договору та зобов`язання повернути земельну ділянку. У зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду викладено висновок, який, на думку скаржника, не було враховано господарськими судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень:
"8.39. У практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) (наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000 року, "Трегубенко проти України" від 02 листопада 2004 року, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22 січня 2009 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року, "Сєрков проти України" від 07 липня 2011 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
8.40. Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються.
8.41. Пунктами 32-35 рішення ЄСПЛ від 24 червня 2003 року "Стретч проти Сполученого Королівства» визначено, що майном у зазначеній статті 1 Першого протоколу до Конвенції, вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади.
За висновком ЄСПЛ у зазначеній справі, «наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила». Оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, у такому випадку мало місце «непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції».
8.42. У рішенні ЄСПЛ у справі "Рисовський проти України" (заява № 29979/04, пункт 70) Суд підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він зазначив, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.
8.43. Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
8.44. У рішенні ЄСПЛ у справі «Пайн Велі Девелопмент ЛТД» та інші проти Ірландії» від 23 жовтня 1991 року зазначено, що статтю 1 Першого протоколу до Конвенції можна застосувати до захисту «правомірних очікувань» щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. «Правомірні очікування» виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати, що таке рішення є дійсним, та розраховувати на певний стан речей.
8.45. За наявності відповідного рішення органу публічної влади щодо передання у користування земельної ділянки особі в останньої виникають правомірні очікування мирно володіти майном (право користування). При цьому такі правомірні очікування є об`єктом правового захисту згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції та національного законодавства України".
5.93. Верховний Суд, проаналізувавши наведені висновки, на які посилається скаржник, перевіривши та надавши оцінку доводам ТОВ "СЕНС-Д", зазначає таке.
5.94. Апеляційний господарський суд, здійснюючи новий розгляд цієї справи, встановив відповідність заходу втручання держави у право користування землею СФГ "Лідія", ТОВ "СЕНС-Д" та СТОВ "Мрія" критеріям правомірного втручання у право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ, оскільки таке право користування не є мирним з огляду на порушення законодавства при його набутті.
5.95. Апеляційний господарський суд також зазначив, що передача Гадяцькою районною держаною адміністрацією земель у користування без дотримання встановленої законодавством процедури та без відповідних повноважень позбавляє Український народ загалом або державу правомочностей власника землі.
5.96. Апеляційний господарський суд також зазначив, що в цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).
5.97. Крім того, апеляційний господарський суд зазначив, що "суспільним", "публічним" інтересом звернення Прокурора до суду є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - незаконної передачі земельних ділянок у користування, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу, землі - національного багатства України. "Суспільний", "публічний" інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади та місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю.
5.98. За висновком апеляційного господарського суду, визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок та договорів про встановлення сервітутів призведе до припинення права користування земельними ділянками СФГ "Лідія", ТОВ "СЕНС-Д" та СТОВ "Мрія", а також скасування державної реєстрації земельних ділянок, і це відповідає критерію законності, оскільки здійснюється на підставі Цивільного кодексу України, Земельного кодексу України та інших нормативно-правових актів.
5.99. Апеляційний господарський суд зазначив, що набуття прав на спірні земельні ділянки відбулося з порушенням вимог Цивільного кодексу України, Земельного кодексу України, Водного кодексу України, Закону України "Про природно-заповідний фонд України", Закону України "Про оренду землі", Закону України "Про фермерське господарство", Закону України "Про Державний земельний кадастр" та інших нормативно-правових актів, які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності.
5.100. За висновком суду апеляційного господарського суду, відповідачі не мали перешкод у доступі до законодавства і, проявивши розумну обачність, могли і повинні були знати про те, що передача земельних ділянок та їх реєстрація в Державному земельному кадастрі є незаконними, а тому земля передана в користування з порушенням вимог закону.
5.101. Верховний Суд зазначає, що доводи касаційної скарги ТОВ "СЕНС-Д" не спростовують висновків апеляційного господарського суду. Водночас висновки апеляційного господарського суду відповідають висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 05.07.2021 у справі № 912/2797/21.
5.102. Крім того, колегія суддів не може взяти до уваги посилання скаржника на постанови Верховного Суду від 25.04.208 у справі № 910/9915/17, від 10.04.2018 у справі № 910/11079/17, від 16.05.2018 у справі № 910/11163/17, оскільки спірні правовідносини у цій справі № 917/1024/22 є неподібними із правовідносинами у справах № 910/9915/17, № 910/11079/17, № 910/11163/17, на які посилається скаржник, з огляду на відмінні підстави позовів, відмінні установлені фактичні обставини у цих справах, що впливають на зміст відповідних правовідносин.
5.103. Зокрема, у постановах Верховного Суду від 25.04.208 у справі № 910/9915/17, від 10.04.2018 у справі № 910/11079/17, від 16.05.2018 у справі № 910/11163/17, на які посилається скаржник, господарські суди попередніх інстанцій установили подальше схвалення юридичною особою оспорюваних правочинів. При цьому у справах, на які посилається скаржник, договори укладалися головою правління та генеральними директорами позивачів із перевищенням повноважень. Проте у справі № 917/1024/22, що розглядається, апеляційний господарський суд, здійснюючи новий апеляційний розгляд, установив, що Гадяцька районна державна адміністрація не мала повноважень розпоряджатися спірними земельними ділянками на момент укладення оспорюваних договорів оренди земельних ділянок, тобто була неуповноваженим державним органом на здійснення відповідних функцій.
5.104. Скаржник зазначає, що задоволення позовних вимог про скасування державної реєстрації земельних ділянок не корелюється із задоволенням позовних вимог про повернення земельних ділянок. За доводами скаржника, задовольняючи позовні вимоги в цій частині, апеляційний господарським суд не врахував, що такий спосіб захисту є неефективним (суперечливим), оскільки призводить фактично до неможливості виконати рішення суду.
5.105. Перевіривши наведені доводи скаржника, колегія суддів зазначає, що відповідно до частини 1 статті 11 Закону України "Про Державний земельний кадастр" (у редакції, чинній на момент подання позову Прокурором) відомості про об`єкти Державного земельного кадастру під час внесення їх до Державного земельного кадастру мають відповідати існуючим характеристикам об`єктів у натурі (на місцевості), визначеним з точністю відповідно до норм та правил, технічних регламентів.
5.106. Відповідно до абзацу 3 частини 10 статті 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр" державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки.
5.107. Згідно з абзацом 4 наведеної частини статті 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр" ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).
5.108. З урахуванням наведених норм права апеляційний господарський суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог Прокурора щодо скасування державної реєстрації в Державному земельному кадастрі земельних ділянок з кадастровими номерами 5320485300:00:007:0005, 5320485300:00:006:0003 та 5320485300:00:005:0002 та припинення усіх прав щодо них, у зв`язку з неправильним внесенням даних про їх категорію під час проведення державної реєстрації та відсутністю інформації про обмеження щодо спірних земельних ділянок.
Такі висновки апеляційного господарського суду відповідають висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 22.05.2024 у справі № 916/1750/22, від 20.12.2023 у справі № 916/1517/22, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
5.109. З огляду на викладене Верховний Суд зазначає, що наведені скаржником доводи про помилкове застосування до спірних правовідносин приписів пункту "є" частини 1 статі 19, статей 43, 44, 58, частини 4 статті 59, частини 1 статті 60, частини 4 статті 61 Земельного кодексу України, статті 4, частини 1 статті 88, частини 1 статті 89 Водного кодексу України, частини 3 статті 7, частини 1 статті 9, абзаців 2, 3 частини 1 статті 16, абзацу 3 статті 52, статей 53, 55 Закону України "Про природно-заповідний фонд", частини 1 статті 203, частини 1 статті 215, статті 241, статті 391 Цивільного кодексу України, абзацу 4 частини 10 статті 24 Закону України "Про державний земельний кадастр" та неврахування висновків Верховного Суду не підтвердилися під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваної постанови з цих підстав.
Щодо касаційної скарги СФГ "Лідія"
5.110. СФГ "Лідія" вважає, що апеляційний господарський суд, ухвалюючи оскаржувану постанову, неправильно застосував приписи статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та не врахував висновки щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладені в постановах Вищого господарського суду України від 02.11.2016 у справі № 923/1006/15, від 02.08.2017 у справі № 922/2885/16, постановах Верховного Суду від 21.12.2018 у справі № 922/901/17, від 06.02.2019 у справі № 927/246/18, від 16.04.2019 у справі № 925/650/18, від 17.04.2019 у справі № 923/560/18, від 18.04.2019 у справі № 913/299/18 від 13.05.2019 у справі № 915/242/18, від 10.10.2019 у справі № 0440/6738/18.
5.111. Колегія суддів установила, що постанова Верховного Суду від 21.12.2018 у справі № 922/901/17, на яку посилається ТОВ "СЕНС-Д", ухвалена за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Борошно Покровське" про визнання банкрутом. У зазначеній постанові Верховного Суду викладено висновок, який, на думку скаржника, не було враховано господарськими судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень:
"Водночас, колегія суддів вважає необхідним зауважити на тому, що саме лише посилання в позовній заяві на те, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження, для прийняття заяви для розгляду недостатньо.
В такому разі, прокурор повинен надати належні та допустимі докази відповідно до вимог процесуального закону (наприклад, внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинене кримінальне правопорушення на підставі статті 367 Кримінального кодексу України (службова недбалість); вирок суду щодо службових осіб; докази накладення дисциплінарних стягнень на державних службовця, які займають посаду державної служби в органі державної влади та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, за невиконання чи неналежне виконання службових обов`язків тощо)".
Скаржник зазначає, що подібні висновки викладені також у постановах Верховного Суду від 06.02.2019 у справі № 927/246/18, від 16.04.2019 у справі № 925/650/18, від 17.04.2019 у справі № 923/560/18, від 18.04.2019 у справі № 913/299/18 від 13.05.2019 у справі № 915/242/18, від 10.10.2019 у справі № 0440/6738/18.
5.112. Із посиланням на наведені висновки скаржник зазначає, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів виконання Прокурором приписів частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", а саме попереднього, до звернення до суду, повідомлення суб`єкта владних повноважень про намір звернення до суду з позовом.
5.113. Колегія суддів, перевіривши такі доводи скаржника, зазначає, що тлумачення пункту 3 частини 1 статті 1311 Конституції України з урахуванням практики ЄСПЛ свідчить, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом.
5.114. При цьому розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України).
Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
"Нездійснення захисту" має прояв в пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
5.115. Верховний Суд звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. Разом з тим прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
5.116. Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, вжиття прокурором всіх передбачених чинним законодавством заходів, які передують зверненню прокурора до суду для здійснення представництва інтересів держави, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманими від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.
5.117. Суд зобов`язаний дослідити: чи знав відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.
5.118. Обставини дотримання прокурором процедури, встановленої частинами 3 та 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з`ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до положень статей 53, 174 Господарського процесуального кодексу України недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті. У той же час відповідний уповноважений орган, виконуючи свої функції, не позбавлений можливості самостійно звернутися до суду з позовом з метою захисту інтересів держави.
5.119. Колегія суддів зазначає, що в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 наведено такі правові висновки:
"Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим".
5.120. Ураховуючи викладене, Верховний Суд зазначає, що прокурор на виконання положень частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", зобов`язаний попередньо, до подання позову до суду, звернутися до органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах з повідомленням про порушення закону. Такий орган повинен був розглянути це звернення і вжити заходів щодо захисту інтересів держави, та лише у випадку невжиття таких заходів у розумний строк з боку вказаного органу або невмотивованої відмови вжити такі заходи це вважалося би достатнім аргументом для підтвердження бездіяльності цього органу, та давало би підстави прокурору для звернення із позовом до суду в інтересах держави.
5.121. Апеляційний господарський суд установив, що відповідно до частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" Прокурор 28.09.2021 направив лист № 15/1-1167вих-21 Полтавській обласній державній адміністрації, а також листи № 15/1-1165вих-21 та № 15/1-1170вих-21 Великобудищанській сільській раді, в яких зазначав про виявлені порушення законодавства та запропонував вжити заходи реагування, спрямовані на відновлення законності.
5.122. 28.09.2021 прокурор направив ГУ Держгеокадастру у Полтавській області листи № 15/1-1169вих-21 та № 15/1-1171вих-21, а також направив Миргородській районній державній адміністрації лист № 15/1-1166вих-21, в яких також запропонував усунути порушення законодавства.
5.123. Полтавська обласна державна адміністрація листами від 11.10.2021 № 13105/1/01-52 та № 13098/1/01-52 повідомила прокуратуру про відсутність повноважень для звернення до суду.
5.124. Великобудищанська сільська рада листом від 18.10.2021 № 02-30/1635 повідомила прокуратуру про відсутність можливості для вжиття відповідних заходів реагування на вказані порушення у зв`язку з відсутністю юридичного відділу та коштів для сплати судового збору.
5.125. У відповідь на листи прокуратури ГУ Держгеокадастру у Полтавській області листами від 18.10.2021 № 7-16-0.6-6548/2-21 та від 28.10.2021 № 10-16-0.6-6760/2-21 повідомило про відсутність підстав та повноважень для вжиття відповідних заходів реагування.
5.126. Миргородська районна державна адміністрація Полтавської області листом від 18.10.2021 №1663/01.1-41 також повідомила прокуратуру про відсутність підстав для вжиття заходів реагування у спірних правовідносинах.
5.127. З огляду на викладене апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що наведені обставини дають Прокурору підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з відповідним позовом.
5.128. Наведеними обставинами спростовуються доводи СФГ "Лідія" про те, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів виконання Прокурором приписів частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру". Крім того, посилання скаржника на постанови Верховного Суду від 06.02.2019 у справі № 927/246/18, від 16.04.2019 у справі № 925/650/18, від 17.04.2019 у справі № 923/560/18, від 18.04.2019 у справі № 913/299/18 від 13.05.2019 у справі № 915/242/18, від 10.10.2019 у справі № 0440/6738/18 є необґрунтованим, оскільки правові позиції у цих постановах Верховного Суду повністю або частково є неактуальними внаслідок уточнення їх висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 по справі № 912/2385/18.
5.129. Скаржник також вважає, що апеляційний господарський суд, ухвалюючи оскаржувану постанову, неправильно застосував приписи статей 256, 257, 261, 267 Цивільного кодексу України та не врахував висновки щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 359/2012/15-ц, постанові Верховного Суду від 24.01.2018 у справі № 908/799/17, постановах Верховного Суду України від 17.02.2016 у справі № 6-2407цс15, від 01.07.2015 у справі № 6-178гс15, від 23.12.2014 у справі № 3-194гс14.
5.130. За доводами скаржника у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 359/2012/15-ц, постанові Верховного Суду від 24.01.2018 у справі № 908/799/17, постановах Верховного Суду України від 17.02.2016 у справі № 6-2407цс15, від 01.07.2015 у справі № 6-178гс15, від 23.12.2014 у справі № 3-194гс14 викладено висновки про те, що сплив позовної давності є підставою для відмови в позові (частина 4 статті 267 Цивільного кодексу України). Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України). При цьому встановлення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і застосування норм матеріального права, і правила обчислення позовної давності, і захист порушеного права. Визначення початку відліку позовної давності наведено в статті 261 Цивільного кодексу України. Зокрема, відповідно до частини 1 цієї статті, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і суб`єктами, уповноваженими законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу). Водночас як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушено, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.
5.131. Колегія суддів з урахуванням доводів скаржників зазначає, що відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
5.132. Початок перебігу позовної давності обчислюється за правилами, визначеними статтею 261 Цивільного кодексу України, частина 1 якої пов`язує його із днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
5.133. Отже, для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) обставини. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 12.03.2024 у справі № 914/106/22, від 06.12.2023 у справі № 911/1/20.
5.134. Колегія суддів зазначає, що позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права особи. У разі коли таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропуску. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 12.03.2024 у справі № 914/106/22, від 05.12.2023 у справі № 910/2094/21, від 30.06.2022 у справі № 922/2960/17.
5.135. Початок перебігу позовної давності обчислюється за правилами, визначеними статтею 261 Цивільного кодексу України, частина 1 якої пов`язує його із днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
5.136. Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 17.10.2023 у справі № 910/21220/21, від 20.06.2023 у справі № 922/2088/21.
5.137. За змістом статті 261 Цивільного кодексу України законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й з об`єктивної можливості цієї особи знати про ці факти. Якщо встановити день, коли особа довідалася про порушення права або про особу, яка його порушила, неможливо, або наявні докази того, що особа не знала про порушення права, хоч за наявних умов повинна була знати про це, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа повинна була довідатися про порушення свого права. Під можливістю довідатись про порушення права або про особу, яка його порушила, в цьому випадку слід розуміти передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини, або існування в особи певних зобов`язань як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вона мала би змогу дізнатись про відповідні протиправні дії та того, хто їх вчинив. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 910/15584/16, від 13.09.2022 у справі № 925/461/21.
5.138. Отже, при визначенні початку перебігу строку позовної давності суд повинен з`ясовувати та враховувати обставини як щодо моменту, коли особа довідалась, так і щодо моменту, коли особа могла довідатися (мала можливість довідатися) про порушення свого права в їх сукупності, як обов`язкових складових визначення початку перебігу позовної давності.
5.139. За змістом частин 3, 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
5.140. Таким чином, і в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18.
5.141. При цьому і в разі пред`явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою, уповноваженою на це особою позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади. Подібний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/16, від 30.05.2018 у справі № 359/2012/15-ц та постановах Верховного Суду від 17.01.2023 у справі № 911/1014/20, від 07.06.2023 у справі № 927/432/19.
5.142. Наведене правило пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.
5.143. Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 Цивільного кодексу України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.
5.144. Апеляційний господарський суд, здійснюючи новий розгляд цієї справи № 917/1024/22, зазначив, що, визначаючи початок перебігу позовної давності в цій справі, слід враховувати, коли про порушене право дізналась держава в особі уповноваженого органу, а не конкретний орган, який виконував відповідні функції в той чи інший час та змінювався в результаті прийняття нових нормативних актів.
5.145. З урахуванням викладеного колегія суддів констатує, що висновки, викладені в оскаржуваній постанові, не суперечать висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 359/2012/15-ц, постанові Верховного Суду від 24.01.2018 у справі № 908/799/17, постановах Верховного Суду України від 17.02.2016 у справі № 6-2407цс15, від 01.07.2015 у справі № 6-178гс15, від 23.12.2014 у справі № 3-194гс14, на які посилається скаржник.
5.146. Водночас, за доводами скаржника, матеріалами справи підтверджується той факт, що уповноважений орган держави (Гадяцька районна державна адміністрація) знав про порушення прав держави, оскільки йому було відомо про укладення оспорюваних договорів оренди землі від 01.12.2011 з огляду на підписання цих договорів головою Гадяцької районної державної адміністрації. Крім того, як зазначає скаржник, уповноважений орган держави (Гадяцька районна державна адміністрація) знав про укладення договорів суборенди землі від 12.10.2012, укладених між СФГ "Лідія" та СТОВ "Мрія", оскільки орендодавець - Гадяцька районна державна адміністрація надавала згоду на їх укладення.
5.147. Тому, на думку СФГ "Лідія", перебіг строків позовної давності необхідно рахувати саме з часу, коли саме Гадяцька районна державна адміністрація довідалася або могла довідатися про начебто порушення прав держави, а не з моменту, коли Великобудищанська сільська рада (як позивач в особі якого в інтересах держави звернувся прокурор) чи Полтавська обласна прокуратура довідалися про порушення прав.
5.148. При цьому скаржник зазначає, що подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 24.01.2018 у справі № 914/801/17.
5.149. Верховний Суд, розглянувши наведені доводи СФГ "Лідія", зазначає таке.
5.150. На предмет подібності слід оцінити саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін у справі та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їх змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб`єктним і об`єктним критерієм відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими. Подібний висновок викладений у пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.
5.151. Процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт.
5.152. Самі по собі предмет позову та сторони справи можуть не допомогти встановити подібність правовідносин за жодним із критеріїв. Не завжди обраний позивачем спосіб захисту є належним й ефективним. Тому формулювання предмета позову може не вказати на зміст і об`єкт спірних правовідносин. Крім того, сторонами справи не завжди є сторони спору (наприклад, коли позивач або відповідач неналежний). Тому порівняння сторін справи не обов`язково дозволить оцінити подібність правовідносин за суб`єктами спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пунктах 96- 98 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 12.09.2023 у справі № 916/1828/22, від 03.10.2023 у справі № 911/1212/22, від 03.10.2023 у справі № 922/3953/21, від 03.10.2023 у справі № 922/1653/21.
5.153. Колегія суддів установила, що постанова Верховного Суду від 24.01.2018 у справі № 914/801/17, на яку посилається СФГ "Лідія", ухвалена за позовом Городоцької місцевої прокуратури Львівської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області до Фізичної особи - підприємця Чабан Олександри Василівни, Фізичної особи - підприємця Клецко Євгенії Євгеніївни, Городоцької районної державної адміністрації про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 23.11.2004 та зобов`язання повернути земельну ділянку.
5.154. У справі № 914/801/17, на яку посилається скаржник, позов був мотивований тим, що оспорюваний договір оренди земельної ділянки суперечить приписам чинного законодавства, зокрема статті 13 Закону України "Про оцінку земель" та статті 15 Закону України "Про оренду землі", оскільки при його укладенні не проводилася нормативна грошова оцінка земельної ділянки, яка є основною для визначення розміру орендної плати для земель державної та комунальної власності.
5.155. Господарські суди у справі № 914/801/17, на яку посилається скаржник, установили, що на момент укладення оспорюваного договору оренди землі сільськогосподарського призначення уповноваженим органом держави щодо розпорядження землі була Городоцька районна державна адміністрація. Водночас внаслідок змін у законодавстві України до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області перейшли повноваження Городоцької районної державної адміністрації щодо розпорядження спірною земельною ділянкою і здійснення контролю за її використанням. Крім того, господарські суди у справі № 914/801/17 установили, що про порушення прав держави уповноважений орган держави (Городоцька районна державна адміністрація) знав на момент укладення оспорюваного договору оренди, оскільки йому про відсутність нормативної грошової оцінки земельної ділянки було відомо з технічної документації на земельну ділянку, яку він затверджував 18.11.2004, а представник цього уповноваженого органу держави підписав оспорюваний договір та мав його примірник.
5.156. З урахуванням наведених обставин Верховний Суд у справі № 914/801/17, на яку посилається скаржник, зазначив про обґрунтованість висновків господарських судів про те, що перебіг позовної давності необхідно рахувати з часу, коли саме Городоцька районна державна адміністрація довідалася або могла довідатися про порушення прав держави, а не з моменту, коли Головне Управління Держгеокадастру у Львівській області (як позивач, в особі якого в інтересах держави звернувся прокурор) довідалося про порушення прав.
5.157. Разом з тим у справі № 917/1024/22, що розглядається, апеляційний господарський суд, здійснюючи новий розгляд цієї справи, установив, що уповноваженими органами у цій справі є: Полтавська обласна військова (державна) адміністрація, яка розпоряджалася землями природно-заповідного та водного фонду на момент укладення договорів про передачу їх в оренду відповідно до частини 4 статті 122 Земельного кодексу України, та Великобудищанська сільська рада як діючий власник та розпорядник земельних ділянок на підставі пункту 24 Перехідних положень Земельного кодексу України.
5.158. При цьому апеляційний господарський суд зазначив, що Полтавська обласна військова (державна) адміністрація до звернення Прокурора з листом від 28.09.2021 фактично не мала можливості дізнатися про порушення її прав, оскільки землі протиправно були віднесені до категорії земель сільськогосподарського призначення, розпорядження якими не належало до повноважень Полтавської обласної військової (державної) адміністрації. Крім того, Полтавська обласна військова (державна) адміністрація не володіє повноваженнями щодо здійснення нагляду (контролю) за землями сільськогосподарського призначення.
5.159. Крім того, апеляційний господарський суд установив, що Великобудищанська сільська рада виявила порушення законодавства 01.04.2021 під час здійснення обстеження земельних ділянок, про що свідчить звернення сільської ради від 01.04.2021 № 02-32/454. У свою чергу Прокурор дізнався про порушення земельного законодавства 07.04.2021 у зв`язку з отриманням звернення Великобудищанської сільської ради.
За таких обставин апеляційний господарський суд визнав помилковим висновок місцевого господарського суду про те, що Прокурор не обґрунтував неможливість одержання ним необхідної інформації одразу після укладення договорів оренди земельних ділянок від 01.12.2011.
5.160. З урахуванням викладеного апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що перебіг позовної давності розпочався з 01.04.2021, тобто з дати, коли про порушення законодавства дізналася Великобудищанська сільська рада. При цьому, за висновком апеляційного господарського суду, Прокурор звернувся до суду з цим позовом 01.09.2022, тобто в межах строку позовної давності, у зв`язку з чим висновок суду першої інстанції про пропуск Прокурором строку позовної давності є помилковим.
5.161. Отже, наведені встановлені обставини свідчать про те, що у цій справі № 917/1024/22 не відбулося зміни уповноваженого органу, оскільки Гадяцька районна державна адміністрація не мала повноважень розпоряджатися спірними земельними ділянками на момент укладення оспорюваних договорів оренди земельних ділянок.
5.162. Натомість у справі № 914/801/17, на яку посилається скаржник, господарські суди встановили, що позов був пред`явлений до особи (Городоцька районна державна адміністрація), яка мала повноваження та здійснювала розпорядження земельною ділянкою відповідно до законодавства. Проте в подальшому внаслідок змін у законодавстві України до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області перейшли повноваження Городоцької районної державної адміністрації щодо розпорядження земельною ділянкою і здійснення контролю за її використанням.
5.163. Отже, наведені встановлені обставини у цій справі № 917/1046/22 та справі № 914/801/17 свідчать про те, що правовідносини у справі № 914/801/17, на яку посилається скаржник, є неподібними із правовідносинами у справі № 917/1046/22, що розглядається, з огляду на відмінні підстави позовів, відмінні установлені фактичні обставини у цих справах, що впливають на зміст відповідних правовідносин.
5.164. З огляду на викладене Верховний Суд зазначає, що доводи СФГ "Лідія" про неправильне застосування апеляційним господарським судом приписів статті 23 Закону України "Про прокуратуру" і статей 256, 257, 261, 267 Цивільного кодексу України та неврахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування не підтвердилися під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваної постанови з цих підстав.
5.165. Крім того, деякі доводи скаржників зводяться до незгоди з обставинами, що були встановлені апеляційним господарським судом при вирішенні спору, до незгоди з оцінкою доказів у справі, а також до незгоди з висновками апеляційного господарського суду, які покладені в основу оскаржуваної постанови.
5.166. Верховний Суд також зазначає, що інші доводи касаційних скарг стосуються з`ясування обставин, вже встановлених апеляційним господарським судом, та переоцінки вже оцінених ним доказів у справі, тому не можуть бути враховані судом касаційної інстанції згідно з приписами частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України.
5.167. Водночас колегія суддів враховує, що касаційні скарги СФГ "Лідія" та ТОВ "СЕНС-Д" не містять доводів щодо необґрунтованості висновків апеляційного господарського суду про відмову в задоволенні позову до ГУ Держгеокадастру у Полтавській області та про задоволення позовних вимог щодо скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права оренди та користування (сервітуту), а тому відповідно до частини 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції переглядає в касаційному порядку оскаржувану постанову в межах доводів та вимог касаційних скарг, які стали підставами для відкриття касаційного провадження.
6. Висновки Верховного Суду
6.1. Відповідно до частин 1- 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
6.2. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
6.3. За змістом частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
6.4. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційних скаргах, не підтвердилися, не спростовують висновків апеляційного господарського суду, а тому касаційні скарги слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.
7. Судові витрати
Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку, передбаченому статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на скаржників.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
П О С Т А Н О В И В :
1. Касаційні скарги Селянського (фермерського) господарства "Лідія", Товариства з обмеженою відповідальністю "СЕНС-Д" залишити без задоволення.
2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 25.04.2024 у справі № 917/1024/22 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Н. О. Багай
Судді Т. Б. Дроботова
Ю. Я. Чумак
