Постанова
Іменем України
07 серпня 2024 року
м. Київ
справа № 501/3714/22
провадження № 61-607св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач), суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
особа, яка подала апеляційну та касаційну скарги - ОСОБА_3 ,
особа, яка подала касаційну скаргу - приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Колечко Дмитро Миколайович,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3 , яка підписана представником ОСОБА_4 , та касаційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечка Дмитра Миколайовича на ухвалу Одеського апеляційного суду від 28 грудня 2023 року в складі колегії суддів: Сєвєрової Є. С., Вадовської Л. М., Комлевої О. С.,
Історія справи
Короткий зміст позову
У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернулась із позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини.
Позов мотивований тим, що від шлюбу, укладеного 27 липня 2010 року по 10 липня 2019 року з відповідачем, сторони мають спільну дитину, сина - ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 . З відповідачем з розірвання шлюбу проживає окремо, відповідач в добровільному порядку не надає допомогу на утримання неповнолітньої дитини.
ОСОБА_1 просила:
стягнути на свою користь аліменти на утримання спільного сина у твердій грошовій сумі в розмірі 25 000 грн щомісячно - з 01 серпня 2019 року до досягнення дитиною повноліття ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 15 лютого 2023 року у складі судді: Смирнова В. В., позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання спільного сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у твердій грошовій сумі - 25 000 грн щомісячно - з 01 серпня 2019 року до досягнення дитиною повноліття ІНФОРМАЦІЯ_2 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у сумі 1 073,60 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
відповідач не заперечував проти позову, надав до суду заяву про визнання позову та слухання справи без його участі, позовні вимоги визнав (а. с. 32);
Відповідно державного акту серії ЯЖ №713411 від 11 лютого 2009 року ОСОБА_2 є власником земельної ділянки, розміром 0,50 га на території Сичавської сільської ради Комінтернівського району Одеської області (а. с. 12-14). Згідно державного акту серії ЯД №932654 від 09 квітня 2008 року ОСОБА_2 є власником земельної ділянки, розміром 2,00 га на території Сичавської сільської ради Комінтернівського району Одеської області (а. с. 15-16). Відповідач довідку про доходи не надав;
відповідно до статті 183 та статті 184 СК України за рішенням суду розмір аліментів визначається у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі. Суд знайшов підстави для стягнення з відповідача аліментів на утримання неповнолітню дитину - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі 25 000,00 грн., на дитину, до досягнення нею повноліття, у зв`язку з чим позов підлягає задоволенню.
ОСОБА_3 як особа, яка не брала участі у справі, подав апеляційну скаргу на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 15 лютого 2023 року.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що:
ОСОБА_2 взяв у борг у ОСОБА_3 кошти та рішенням Іллічівського міського суду Одеської області у справі № 501/2887/16-ц стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 борг. На цей час на примусовому виконанні у приватного виконавця перебуває виконавчий лист по справі № 501/2887/16-ц, виданий Іллічівським міським судом Одеської області від 12 серпня 2020 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 боргу у розмірі 50 000 доларів США;
на цей час ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . подають заяви про зупинення даного виконавчого провадження, оскільки земельні ділянки перебувають на торгах. Тому, на думку апелянта, щоб не повертати борг, відповідач та позивач подали штучний позов про стягнення аліментів, враховуючи, що відповідач не працює та отримує пенсію по інвалідності, добровільно погодився сплачувати на утримання 18 річного сина 25 000 грн на місяць.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 28 грудня 2023 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 15 лютого 2023 року про стягнення аліментів закрито.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що:
між сторонами виник спір про стягнення аліментів на утримання спільної дитини. Належних, допустимих та достатніх доказів щодо порушення прав ОСОБА_3 вказаним судовим рішенням не надано. Оскаржуване судове рішення, не містить висновків чи судження щодо прав та обов`язків скаржника у відповідних правовідносинах, оскільки суд першої інстанції вирішував питання щодо стягнення аліментів, до якого апелянт не має відношення;
зазначення в апеляційній скарзі про існування виконавчого провадження про стягнення боргу не впливає на вирішення спору, оскільки, відповідно до статті 10 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є, зокрема: звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;
примусове виконання рішення можливо не тільки за рахунок доходів відповідача у справі, а й за рахунок усього належного йому майна. ОСОБА_3 є кредитором, про право якого вирішено, відтак в межах відкритого виконавчого провадження має перевагу перед іншими наступними кредиторами боржника, та законом визначені способи захисту при таких правовідносинах. За наведених фактичних обставин, встановлених при перевірці доводів поданої апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку про те, що питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки скаржника, враховуючи предмет спору стягнення аліментів на утримання дитини, при вирішенні спору не вирішувалися;
оскаржуване рішення не містять будь-яких висновків щодо прав та обов`язків скаржника та не порушує його прав. Рішенням суду вирішено питання лише сторін даної справи відносно конкретного предмету спору.
Аргументи учасників справи
11 січня 2024 року ОСОБА_3 через Електронний суд подав касаційну скаргу на ухвалу Одеського апеляційного суду від 28 грудня 2023 року, в якій просив:
скасувати ухвалу апеляційного суду від 28 грудня 2023 року;
передати справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції;
стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судові витрати.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
відповідач надав заяву про визнання позовної заяви. ОСОБА_2 та ОСОБА_1 були одружені, перебуваючи у шлюбі, ОСОБА_2 взяв у борг кошти у ОСОБА_3 . Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області у справі № 501/2887/16-ц стягнуто борг з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 . На цей час на примусовому виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечко Д. М. перебуває виконавчий лист у справі № 501/2887/16-ц, виданий Іллічівським міським судом Одеської області 12 серпня 2020 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 боргу у розмірі 52 000 доларів США. ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . подають заяви про зупинення виконавчого провадження, оскільки земельні ділянки перебувають на торгах, призначені вже 4 торги. Щоб не повертати борг відповідач та позивач подали даний штучний позов про стягнення аліментів, враховуючи, що ОСОБА_2 ніде не працює, отримує мінімальну пенсію по інвалідності, погодився добровільно сплачувати кошти на утримання 18-річного сина у розмірі 25 000 грн. А ні скаржник, а ні приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Колечко Д. М. не був учасником справи та про існування вказаного спору стало випадкового відомо із сайту судової влади;
у розумінні статті 46 Закону України «Про виконавче провадження» ОСОБА_1 є стягувачем другої черги, тоді як ОСОБА_3 є стягувачем п`ятої черги, тобто, вимоги ОСОБА_1 підлягають першочерговому задоволенню відносно вимог ОСОБА_3 ;
судовий спір не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу. Боржнику було достеменно про розпочате примусове виконання. У справі, що перебуває на розгляді суду, очевидно, що боржник «вжив право на зло», оскільки цивільно-правовий інструментарій (визнання позову, наслідком якої стане вибуття із власності боржника майна, на яке мало бути звернуто стягнення у рамках відкритого на той момент виконавчого провадження 69815911) використовувався боржником для недопущення задоволення інтересів стягувача апелянта ОСОБА_3 , та, відповідно, стягнення в наслідок цього основної винагороди приватного виконавця. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Аналогічні висновки зробив Верховний суд у постанові від 11 серпня 2021 року у справі № 723/826/19;
рішенням суду був втілений у життя намір боржника уникнути цивільно-правової відповідальності перед ОСОБА_3 . Апеляційний суд не врахував, що обов`язок ініціювання будь-якого наступного судового процесу з метою виконання попереднього судового рішення Законом України «Про виконавче провадження» покладено на компетентні органи, уповноважені державою на забезпечення виконання судових рішень, а не на кредитора, який правомірно очікує від держави належного виконання остаточного судового рішення про стягнення боргу; повноваження виконавця на звернення з позовною заявою, апеляційною скаргою є повноваженням звертатися до суду в інтересах інших осіб (частина друга статті 4, частина четверта статті 42 ЦПК України), в тому числі з апеляційною скаргою в інтересах стягувача на судове рішення у справі про стягнення аліментів, та визнання відповідачем позову, який призвів до неможливості задовольнити вимоги стягувача за рахунок такого майна та виконання судового рішення про стягнення боргу;
апеляційний суд не врахував, що приватно-правовий інструментарій (зокрема, стягнення аліментів) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про його стягнення. При цьому, у разі використання приватно-правового інструментарію не для захисту цивільних прав та інтересів, а для уникнення чи унеможливлення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про його стягнення, зокрема якщо стягнення аліментів у сумі 25 000 грн та визнання позову відповідачем, пенсія якого не перевищує 2 000 грн, направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника, то відповідне судове рішення стосується прав та/або інтересів кредитора (особи на користь якої постановлено таке судове рішення). За таких обставин апеляційний суд зробив передчасний висновок про закриття апеляційного провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України, оцінюючи порушення оскарженим судовим рішенням прав та інтересів стягувача.
29 січня 2024 року приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Колечко Д. М., як особа, яка не брала участі у справі,через підсистему Електронний суд подав касаційну скаргу на ухвалу Одеського апеляційного суду від 28 грудня 2023 року, в якій просив:
скасувати ухвалу апеляційного суду від 28 грудня 2023 року;
передати справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
рішенням суду про стягнення аліментів було створене штучне першочергове зобов`язання, примусове виконання якого призведе до відчуження майна боржника не на користь стягувача ( ОСОБА_3 ). Приватний виконавець вважає, що у такому випадку покладення тягаря щодо запобігання відчуженню майна боржником не з метою задоволення вимог стягувача (ініціювання наступних судових процесів та їх супроводження у тому числі, у апеляційній інстанції) лише на стягувача за виконавчим провадженням, який уже виграв попередній судовий процес щодо стягнення суми боргу і правомірно очікує від Держави вчинення усіх можливих дій на забезпечення виконання судового рішення компетентними органами, нівелює сутність конституційного права кредитора на судовий захист та суперечить положенням статей 3, 8, частин першої, другої статті 55, частин першої, другої статті 1291 Конституції України (схожі висновки містяться у Постанові Верховного суду у справі від 31 серпня 2022 року № 2-9881/02, провадження № 61-8539св21);
постановою від 10 травня 2023 року у справі № 509/84/14-ц Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу приватного виконавця Колечка Д. М. на ухвалу апеляційного суду про закриття провадження, скасував її та передав справу за позовом дружини боржника до боржника про поділ майна подружжя та апеляційною скаргою приватного виконавця на відповідне рішення про поділ майна боржника для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції. У вказаній постанові міститься наступний висновок: «повноваження виконавця на звернення з позовною заявою, апеляційною скаргою є повноваженням звертатися до суду в інтересах інших осіб (частина друга статті 4, частина четверта статті 42 ЦПК України), в тому числі з апеляційною скаргою в інтересах стягувача на судове рішення у справі про поділ спільного майна подружжя, який призвів до неможливості задовольнити вимоги стягувача за рахунок такого майна та виконання судового рішення про стягнення боргу. Враховуючи, що стягувачем самостійно вже було подано апеляційну скаргу, приватний виконавець вважав, що він мав бути залученим до участі у розгляді вказаної справи третьою особою. Проте апеляційний суд не залучив приватного виконавця третьою особою;
вимоги за рішенням суду про стягнення аліментів підлягають першочерговому задоволенню відносно вимог ОСОБА_3 та враховуючи їх розмір (1 221 860,50 грн), майновий стан боржника, задоволення вимог за аліментами призведе до неможливості виконання рішення суду на користь ОСОБА_3 . Тому висновки апеляційного суду про закриття провадження за скаргою ОСОБА_3 є помилковими;
суди не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи. Повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову, які в даному випадку відсутні. Звертаючись із позовом, позивачка зазначала, що з відповідачем з розірвання шлюбу проживає окремо, відповідач у добровільному порядку не надає допомогу на утримання неповнолітньої дитини, тому просила стягнути аліменти у судовому порядку. При цьому відповідачем позов був визнаний одразу після його подання до суду. Із вказаного вбачається відсутність спору між сторонами та його ініціювання виключно із метою запобіганню стягненню боргів із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 шляхом штучного створення іншого першочергового стягнення;
за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) стягуються з того з батьків, хто проживає окремо від дитини на користь того з батьків, разом з яким проживає дитина. Тобто, під час розгляду справи про стягнення аліментів суд має встановити принаймні те, чи дійсно існує між сторонами спір та чи дійсно сторони проживають окремо та один із батьків ухиляється від утримання дитини. Про відсутність спору між сторонами свідчить, як подання заяви про його визнання відповідачем одразу після ініціювання справи, так і судження, висловлені відповідачем у додаткових пояснення від 06 червня 2023 року: «якщо моя колишня дружина, ОСОБА_1 , вважає, що для забезпечення належного рівня життя, здоров`я та освіти нашого сина, ОСОБА_5 , 2005 року народження, потрібна сама така сума коштів щомісячно - я змушений з нею погодитись»;
про фактичну відсутність спору свідчить і те, що позивач та відповідач користуються послугами того самого адвоката, ОСОБА_6 . Згідно із ордером №1252269 від 01 жовтня 2023 року, адвокат Обертович Д. М. представляє інтереси ОСОБА_2 за договором про надання правової допомоги від 19 вересня 2023 року; 04 жовтня 2023 року адвокат ознайомився із матеріалами виконавчого провадження, що перебуває на виконанні у приватного виконавця. Той самий адвокат, ОСОБА_6 , згідно з ордером № 1291010 від 09 жовтня 2023 року представляє інтереси ОСОБА_1 за договором про надання правової допомоги від 27 вересня 2023 року;
у постанові Верховного Суду у справі № 501/1867/18 від 19 квітня 2023 року зазначено про наявність умислу приховати справжні наміри укладення договору дарування свідчить також і те, що після дарування нерухомого майна ОСОБА_2 продовжує проживати у відчуженій квартирі, що ним не заперечується, та що встановлено в оскаржуваних судових рішеннях. Рішенням суду, що набрало законної сили, встановлено, що після розірвання шлюбу (з 2019 по 2023 рік) сторони продовжували проживати разом в квартирі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Те, що ОСОБА_2 тривалий час мешкає окремо від сина та колишньої дружини - в Німеччині, як зазначено у додаткових письмових поясненнях від 06 червня 2023 року - не відповідає дійсності. Згідно із ордерами, виданими адвокатами відповідача, між ОСОБА_2 та фахівцями у галузі права 20 січня 2023 року, 09 січня 2023 року та 27 вересня 2023 року укладались договори про надання правової/правничої допомоги. Тобто, у 2023 році ОСОБА_2 знаходився на території України. Між тим, згідно із інформацією, наявною у приватного виконавця, ОСОБА_2 з 08 вересня 2022 року по 24 жовтня 2023 року не перетинав державний кордон України;
для встановлення факту заборгованості не достатньо одного договору позики та з`ясуванню підлягають джерела походження коштів та взагалі наявності коштів, наданих фізичною особою-кредитором у позику фізичній особі-боржнику, наявності/походження коштів боржника на здійснення часткової оплати за договором. Обставини, передбачені статтями 182, 181, 191 СК України, мають з`ясовуватись судом на підставі відповідних письмових доказів (досудові вимоги, претензії, довідки про зареєстрованих, витяги по рахунка, відомості із реєстрів щодо майна та інше), а не вважатись встановленими та доведеними із тих підстав, що завідомо зацікавлена у стягнення сторона відповідача визнає ці обставини. Так само не може свідчити про наявність спору сам факт подачі позову, за умови, що цей позов одразу після його подання був визнаний стороною відповідача;
суд апеляційної інстанції доводів апеляційної скарги не перевірив, не надав належної правової оцінки відсутності у рішенні суду та у матеріалах справи обґрунтування та доказів обставин, передбачених статтями 182, 191 СК України, факту визнання відповідачем позову одразу після його заявлення, факту користування позивачки та відповідача по справі послугами того самого адвоката, факту зазначення сторонами у своїх заявах по справі тієї самої адреси проживання, відсутності будь-яких доказів, які б підтверджували факт окремого проживання позивачки з дитиною від відповідача, системним спільно вчиненим фраудаторним діям позивачки та відповідача по цій справі, направленим на ухилення від виконання рішення суду про стягнення боргу на користь ОСОБА_3 .
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 24 січня 2024 рокукасаційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечка Д. М., яка підписана представником ОСОБА_7 , на ухвалу Одеського апеляційного суду від 28 грудня 2023 року повернуто.
Ухвалою Верховного Суду від 24 січня 2024 року: відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_3 ; у задоволенні заяви ОСОБА_3 про зупинення дії ухвали Одеського апеляційного суду від 28 грудня 2023 року відмовлено.
Ухвалою Верховного Суду від 20 березня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечко Д. М.
22 липня 2024 року справа передана судді-доповідачу Крату В. І.
Ухвалою Верховного Суду від 02 серпня 2024 року призначено справу до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 24 січня 2024 року вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: порушення норм процесуального права.
В ухвалі Верховного Суду від 20 березня 2024 року вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: порушення норм процесуального права.
Фактичні обставини
Суди встановили, що у грудні 2022 року позивач звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання спільного сина.
Відповідно свідоцтва про народження, серії НОМЕР_1 від 27 вересня 2005 року народився ОСОБА_5 , батьками зазначено ОСОБА_2 та ОСОБА_8 .
Рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 10 липня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_9 розірвано шлюб, що був зареєстрований 27 липня 2010 року.
Відповідно державного акту серії ЯЖ №713411 від 11 лютого 2009 року ОСОБА_2 є власником земельної ділянки, розміром 0,50 га на території Сичавської сільської ради Комінтернівського району Одеської області.
Згідно державного акту серії ЯД № 932654 від 09 квітня 2008 року ОСОБА_2 є власником земельної ділянки, розміром 2,00 га на території Сичавської сільської ради Комінтернівського району Одеської області.
Позиція Верховного Суду
Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).
Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК Украйни).
Тлумачення, як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства (див. зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20).
Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (див: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року в справі № 519/2-5034/11).
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників приватних правовідносин мають бути добросовісними.
Добра совість - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року в справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18)).
З урахуванням того, що норми цивільного законодавства мають застосовуватися із врахуванням добросовісності, то принцип добросовісності не може бути обмежений певною сферою (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 463/13099/21 (провадження № 61-11609сво23), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року в справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
В Дигестах, наприклад, вказувалося, що juris praecepta sunt haec: honeste vivere, alterum non laedere, suum cuique tribuere (норми закону полягають в наступному: жити чесно, не ображати інших, кожному віддавати по заслугах). Змусити жити за принципами навряд чи можливо. Але коли виникає судовий спір, то учасники цивільного обороту мають розуміти, що їх дії (бездіяльність) чи правочини можуть бути піддані оцінці крізь призму справедливості, розумності, добросовісності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 травня 2024 року в справі № 357/13500/18 (провадження № 61-3809св24)).
Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).
Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що «оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)».
Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року в справі № 747/306/19 (провадження № 61-1272св20)).
Касаційний суд зауважує, що учасники цивільного обороту доволі часто намагаються використовувати правомірний цивільно-правовий інструментарій (зокрема, позов про стягнення аліментів) для унеможливлення чи ускладнення виконання судового рішення про стягнення боргу, тобто з неправомірною метою, не для забезпечення визначеності в приватних відносинах, захисту прав та інтересів. Очевидно, що суд не є місцем для «безцеремонної процесуальної гри».
Касаційний суд акцентує увагу, що якщо «пов`язані» чи «афілійовані» особи, наприклад, родичі, колишні члени подружжя, ініціюють, зокрема, справу про стягнення аліментів для унеможливлення чи ускладнення виконання судового рішення, формування пасиву (боргів), виключення певного майна з під звернення стягнення на час виконання судового рішення, якщо стягнення аліментів направлене на недопущення звернення стягнення на майно боржника, створення переваг у черговості розподілу стягнутих з боржника грошових сум, такі учасники діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора (стягувача). Тому в такому разі відбувається використання позову про стягнення аліментів не для захисту прав та інтересів, і судове рішення стосується прав та/або інтересів кредитора (стягувача).
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (стаття 17 ЦПК України).
Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси (стаття 18 ЦПК України).
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково (частина перша статті 352 ЦК України).
Аналіз частини першої статті 352 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29 січня 2024 року у справі № 750/13149/21 (провадження № 61-6054сво23)).
Суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося (пункт 3 частини першої статті 362 ЦПК України).
У разі подання апеляційної скарги особою, яка не брала участі у справі, і апеляційним судом встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29 січня 2024 року у справі № 750/13149/21 (провадження № 61-6054сво23)).
У статті 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Як встановлено у частині першій статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 2-591/11 (провадження № 14-31цс2) зроблено висновок, що «обов`язок ініціювання будь-якого наступного судового процесу з метою виконання попереднього судового рішення Законом України «Про виконавче провадження» покладено на компетентні органи, уповноважені Державою на забезпечення виконання судових рішень, а не на кредитора, який правомірно очікує від Держави належного виконання остаточного судового рішення про стягнення боргу».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 жовтня 2021 року у справі № 522/2736/16-ц (провадження № 61-13633св21) зроблено висновок, що «завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники цивільного обороту використовують цивільне судочинство для такого захисту. Приватно-правовий інструментарій (зокрема, встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання спільною сумісною власністю об`єкту незавершеного будівництва та визнання права на частку в спільному майні) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення виконання судового рішення. При цьому, у разі використання приватно-правового інструментарію не для захисту цивільних прав та інтересів, а для уникнення чи унеможливлення виконання судового рішення, судове рішення стосується прав та/або інтересів особи на користь якої постановлено таке судове рішення».
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 травня 2023 року у справі № 509/84/14-ц (провадження № 61-10946св22) зазначено, що:
«обов`язок ініціювання будь-якого наступного судового процесу з метою виконання попереднього судового рішення Законом України «Про виконавче провадження» покладено на компетентні органи, уповноважені державою на забезпечення виконання судових рішень, а не на кредитора, який правомірно очікує від держави належного виконання остаточного судового рішення про стягнення боргу; повноваження виконавця на звернення з позовною заявою, апеляційною скаргою є повноваженням звертатися до суду в інтересах інших осіб (частина друга статті 4, частина четверта статті 42 ЦПК України), в тому числі з апеляційною скаргою в інтересах стягувача на судове рішення у справі про поділ спільного майна подружжя, який призвів до неможливості задовольнити вимоги стягувача за рахунок такого майна та виконання судового рішення про стягнення боргу.
Апеляційний суд зазначені доводи приватного виконавця належним чином не перевірив та не врахував, що приватно-правовий інструментарій (зокрема, поділ майна подружжя) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про його стягнення. При цьому, у разі використання приватно-правового інструментарію не для захисту цивільних прав та інтересів, а для уникнення чи унеможливлення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про його стягнення, зокрема якщо поділ майна подружжя направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника, то відповідне судове рішення стосується прав та/або інтересів кредитора (особи на користь якої постановлено таке судове рішення).
За таких обставин апеляційний суд зробив передчасний висновок про закриття апеляційного провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України, оцінюючи порушення оскарженим судовим рішенням прав та інтересів приватного виконавця, а не стягувача у виконавчому провадження - АТ «Райффайзен Банк» (кредитора), в інтересах якого приватний виконавець звернувся з апеляційною скаргою у цій справі».
У справі, що переглядається:
ОСОБА_1 зазначала, що з дня розірвання шлюбу проживає окремо, відповідач в добровільному порядку не надає допомогу на утримання неповнолітньої дитини. Тому ОСОБА_1 просила стягнути на свою користь аліменти на утримання спільного сина у твердій грошовій сумі в розмірі 25 000 грн щомісячно - з 01 серпня 2019 року до досягнення дитиною повноліття ІНФОРМАЦІЯ_2 ;
в апеляційній скарзі ОСОБА_3 зазначив, що ОСОБА_2 під час шлюбу з ОСОБА_1 взяв у борг у ОСОБА_3 кошти та рішенням Іллічівського міського суду Одеської області у справі № 501/2887/16-ц стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 борг. На даний час на примусовому виконанні у приватного виконавця перебуває виконавчий лист по справ № 501/2887/16-ц, виданий Іллічівським міським судом Одеської області 12 серпня 2020 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 боргу у розмірі 50 000 доларів США. ОСОБА_3 вказував, що на цей час ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . подають заяви про зупинення цього виконавчого провадження, оскільки земельні ділянки перебувають на торгах. Тому, на думку апелянта, щоб не повертати борг, відповідач та позивач подали штучний позов про стягнення аліментів, враховуючи, що відповідач не працює та отримує пенсію по інвалідності, добровільно погодився сплачувати на утримання 18-річного сина 25 000 грн на місяць (а.с.54-57);
аналіз матеріалів справи свідчить, що позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 у процесуальних документах вказали одну й ту саму адресу - АДРЕСА_1 (а.с.1, 32);
ОСОБА_1 25 грудня 2022 року звернулася із позовом про стягнення аліментів (а.с.1). 13 лютого 2023 року ОСОБА_1 подала заяву про розгляд справи без її участі (а. с. 30); ОСОБА_2 подав заяву про розгляд справи без його участі та про визнання позову (а.с.32);
апеляційний суд не врахував, що учасники цивільного обороту доволі часто намагаються використовувати правомірний цивільно-правовий інструментарій (зокрема, позов про стягнення аліментів) для унеможливлення чи ускладнення виконання судового рішення про стягнення боргу, тобто з неправомірною метою, не для забезпечення визначеності в приватних відносинах, захисту прав та інтересів. Очевидно, що суд не є місцем для «безцеремонної процесуальної гри». Якщо «пов`язані» чи «афілійовані» особи, наприклад, родичі, колишні члени подружжя, ініціюють, зокрема, справу про стягнення аліментів для унеможливлення чи ускладнення виконання судового рішення, формування пасиву (боргів), виключення певного майна з-під звернення стягнення на час виконання судового рішення, якщо стягнення аліментів направлене на недопущення звернення стягнення на майно боржника, створення переваг у черговості розподілу стягнутих з боржника грошових сум, такі учасники діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора (стягувача). Тому в такому разі відбувається використання конструкції позову про стягнення аліментів не для захисту прав та інтересів, і судове рішення стосується прав та/або інтересів кредитора (стягувача).
За таких обставин апеляційний суд доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 по суті не перевірив та зробив передчасний висновок про закриття апеляційного провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України. Тому ухвалу апеляційного суду належить скасувати та передати справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Висновки щодо розподілу судових витрат
Постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції (підпункт «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України).
Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що:
«згідно із підпунктом «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Таким чином, встановлено дискреційне повноваження суду зазначити в резолютивній частині судового рішення про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. Статтею 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, такий обов`язок у випадку передачі справи на новий судовий розгляд не покладено. Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що якщо судом апеляційної інстанції скасовано ухвалу суду першої інстанції або судом касаційної інстанції скасовано ухвалу з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, розподіл судового збору у справі, в тому числі сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги, здійснює той суд, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи.
З урахуванням наведеного Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду відступає від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у додатковій постанові від 22 квітня 2019 року у справі № 756/2157/15-ц. У разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».
Тому, з урахуванням висновку щодо суті касаційних скарг, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
Доводи касаційних скарг дають підстави для висновку, що оскаржена ухвала апеляційного суду постановлена з порушенням норм процесуального права. У зв`язку із наведеним, касаційний суд вважає, що касаційні скарги належить задовольнити, оскаржену ухвалу апеляційного суду скасувати та передати справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 400, 406, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційні скарги Войтюка Віктора Макаровича, яка підписана представником ОСОБА_4 , та приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечка Дмитра Миколайовича задовольнити.
Ухвалу Одеського апеляційного суду від 28 грудня 2023 року скасувати та передати справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції ухвала Одеського апеляційного суду від 28 грудня 2023 року втрачає законну силу.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Д. А. Гудима
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
П. І. Пархоменко
