Єдиний державний реєстр судових рішень
УХВАЛА
12 серпня 2024 року
м. Київ
справа № 420/28145/23
адміністративне провадження № К/990/28800/24
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Білак М.В., перевіривши касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 березня 2024 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2024 року у справі № 420/28145/23 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Херсонської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України у Херсонській області, про відшкодування матеріальної шкоди у вигляді недоотриманої частини заробітної плати в сумі 247074 грн, завданої неконституційним актом,
У С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Офісу Генерального прокурора, Херсонської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України у Херсонській області, у якому просила стягнути з Держави Україна в особі Херсонської обласної прокуратури на її користь матеріальну шкоду у вигляді неотриманої частини заробітної плати, а саме посадового окладу, визначеного частиною третьою статті 81 Закону України «Про прокуратуру», завдану застосуванням положеннями другого речення абзацу 3 пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року №113-ІХ, що визнані неконституційними, за період з 01 жовтня 2019 року по 31 травня 2020 року у розмірі 247074,00 грн.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 20 березня 2024 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2024 року, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з держави України за рахунок коштів Державного бюджету України, головним розпорядником яких є Офіс Генерального прокурора, шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у вигляді недоотриманої заробітної плати за період з 01 жовтня 2019 року по 31 травня 2020 року 238488,00 грн (двісті тридцять вісім тисяч чотириста вісімдесят вісім гривень). У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Справа судом першої інстанції розглянута в порядку спрощеного позовного провадження.
25 липня 2024 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга Офісу Генерального прокурора на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 березня 2024 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2024 року у справі № 420/28145/23. Заявник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 , ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Дослідивши подану касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для її повернення з наступних підстав.
Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
За правилами частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Враховуючи положення процесуального закону необхідно зазначити, що під час касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення ним (ними) норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга.
Під час перевірки касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у якості підстав касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на пункти 1 частини четвертої статті 328 КАС України, в обґрунтування якого зазначає про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій частини третьої статті 152 Конституції України, частини третьої статті 81 Закону України «Про прокуратуру», пункту 3 розділу ІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», Постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури», що полягає у неврахуванні висновку Верховного Суду щодо застосування цих норм, викладених у постановах Верховного Суду від 28 листопада 2022 року у справі №380/8155/21, від 28 листопада 2022 року у справі № 160/6785/20, від 28 листопада 2022 року у справі №460/1156/21, від 01 грудня 2022 року у справі № 200/2302/21-а, від 01 грудня 2022 року у справі № 500/2792/21, від 26 жовтня 2023 року у справі № 380/4680/23.
Суд касаційної інстанції звертає увагу заявника, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі цього пункту є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Верховний Суд зауважує, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права. Обов`язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
Перевіряючи доводи, наведені заявником у касаційній скарзі, Суд приходить до висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки заявником не обґрунтовано подібність правовідносин у цій справі та у зазначених скаржником справах.
Посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
При цьому, Суд зазначає, що формальне посилання скаржника на постанови Верховного Суду (зокрема, і цитування окремих абзаців постанов) не може вважатись належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Верховний Суд зазначає, що предметом розгляду у цій справі є стягнення з Держави Україна в особі Херсонської обласної прокуратури на користь позивача матеріальну шкоду у вигляді неотриманої частини заробітної плати, а саме посадового окладу, визначеного частиною третьою статті 81 Закону України «Про прокуратуру», завдану застосуванням положеннями другого речення абзацу 3 пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року №113-ІХ, що визнані неконституційними Рішенням Конституційного Суду України від 13 вересня 2023 року у справі №8-р(ІІ)/2023, за період з 01 жовтня 2019 року по 31 травня 2020 року.
У справах №380/8155/21, №160/6785/20, №460/1156/21, №200/2302/21-а, №500/2792/21 Верховним Судом сформовано правову позицію щодо застосування Рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №6-р/2020 (визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених КМ України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Визначено, що це положення втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення) до прокурорів, які не пройшли атестацію у період заходів реформування прокуратури.
Отже, наведені постанови ухвалені за інших фактичних обставин справи, установлених судами, а тому посилання заявника касаційної скарги на те, що судові рішення у цій справі ухвалені без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у цих постановах Верховного Суду є безпідставними.
Щодо посилання на постанову Верховного Суду від 26 жовтня 2023 року у справі № 380/4680/23, то згідно Єдиного державного реєстру судових рішень, зазначена справа відсутня.
З огляду на викладене, Суд вважає безпідставними посилання заявника на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Також заявник посилається на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає про порушення садами попередніх інстанцій норм процесуального права, оскільки вважає, що справа не підлягала розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Зокрема, відповідач посилається на те, що позивача звільнено з посади, що у значенні Закону України «Про запобігання корупції» передбачає зайняття відповідального або особливо відповідального становища.
Верховний Суд зазначає, що за загальним правилом, будь-яка справа може розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження, окрім тих, які обов`язково повинні розглядатися за правилами загального позовного провадження (їх визначено частиною четвертою статті 12, частиною четвертою статті 257 КАС України) і у цій справі суд першої інстанції не відносив її до категорії малозначних справ, та, урахувавши вимоги статті 257 КАС України, розглянув її за правилами спрощеного позовного провадження.
Також заявник у касаційній скарзі зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, що за змістом відповідає підпунктам «а» та «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
Суд звертає увагу, що пункт 2 частини п`ятої статті 328 КАС України містить перелік виключних випадків, які допускають можливість касаційного перегляду судових рішень, ухвалених у справах незначної складності та/або таких, які розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження. Посилання на кожен з підпунктів пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України повинно бути належним чином обґрунтовано.
Крім того, Суд зазначає, що посилання на підпункти пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України не звільняє особу від обов`язку обґрунтування підстав касаційного оскарження у взаємозв`язку із посиланням на частину четверту статті 328 КАС України та не є достатнім для відкриття касаційного провадження у цій справі.
Також заявник посилається на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає про порушення садами попередніх інстанцій норм процесуального права, оскільки вважає, що справа не підлягала розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Зокрема, відповідач посилається на те, що позивача звільнено з посади, що у значенні Закону України «Про запобігання корупції» передбачає зайняття відповідального або особливо відповідального становища.
Верховний Суд зазначає, що за загальним правилом, будь-яка справа може розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження, окрім тих, які обов`язково повинні розглядатися за правилами загального позовного провадження (їх визначено частиною четвертою статті 12, частиною четвертою статті 257 КАС України) і у цій справі суд першої інстанції не відносив її до категорії малозначних справ, та, урахувавши вимоги статті 257 КАС України, розглянув її за правилами спрощеного позовного провадження.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
Верховний Суд звертає увагу заявника, що на стадії відкриття касаційного провадження касаційній суд не перевіряє законність і обґрунтованість судових рішень, а перевіряє касаційну скаргу на предмет дотримання особою, яка її подає, вимог щодо форми і змісту касаційної скарги, а також дотримання строків реалізації права на касаційне оскарження.
Пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України встановлено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Отже, касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України.
Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.
Керуючись статтею 248, пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України,
У Х В А Л И В:
Касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 березня 2024 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2024 року у справі № 420/28145/23 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Херсонської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України у Херсонській області, про відшкодування матеріальної шкоди у вигляді недоотриманої частини заробітної плати в сумі 247074 грн, завданої неконституційним актом повернути особі, яка її подала.
Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя М.В. Білак
