Єдиний державний реєстр судових рішень
?
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 червня 2024 року
м. Київ
cправа № 922/461/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є. В. - головуючого, Мачульського Г. М., Рогач Л. І.
секретар судового засідання - Денисевич А. Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури на постанову Східного апеляційного господарського суду від 16.01.2024 (колегія суддів: Слободін М. М., Гребенюк Н. В., Шутенко І. А.) у справі
за позовом керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова до відповідачів: 1) Харківської міської ради; 2) Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради; 3) фізичної особи-підприємця Нікітіної (Цюменко) Анни Сергіївни; 4) ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування пункту додатку до рішення, визнання недійсним договору, скасування рішення приватного нотаріуса, припинення права власності та витребування майна,
за участю представника Офісу Генерального прокурора - Гудкова Д. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
1. У лютому 2022 року Керівник Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова звернувся до суду з позовом до Харківської міської ради (далі - Міськрада), Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради (далі - Управління), фізичної особи-підприємця Нікітіної (Цюменко) Анни Сергіївни (далі - ФОП Нікітіна (Цюменко) А. С. ), ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ), в якому просив:
- визнати незаконним та скасувати пункт 56 додатку до рішення 7 сесії Міськради 7 скликання "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 06.07.2016 № 283/16;
- визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 22.06.2018 № 5589-В-С, укладений між Управлінням та ФОП Нікітіною (Цюменко) А. С. , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Тихоновою І. В. і зареєстрований в реєстрі за № 140;
- скасувати рішення приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Харківської області Бєсєди О. Д. від 31.07.2020 № 53395183 про внесення змін до розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відкритого щодо об`єкта нерухомого майна з реєстраційним номером 464094163101, на підставі якого нежитлові приміщення цокольного поверху №№ 0-23, 0-23-а у житловому будинку літ. "А-9", загальною площею 42,7 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , змінено на нежитлові приміщення цокольного поверху №№ 0-23, 0-23-а, 0-23-б житловому будинку літ. "А-9", загальною площею 40,8 кв.м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ;
- припинити право власності ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 464094163101, зареєстроване на підставі договору купівлі-продажу від 31.07.2020 № 126 згідно з рішенням про державну реєстрацію від 31.07.2020 № 53395183;
- витребувати у ОСОБА_1 на користь Харківської міської територіальної громади об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 464094163101 - нежитлові приміщення цокольного поверху №№ 0-23, 0-23-а у житловому будинку літ. "А-9", загальною площею 42,7 кв.м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1
2. Позовні вимоги обґрунтовано незаконним вибуттям спірних нежитлових приміщень з власності Харківської міської територіальної громади шляхом проведення приватизації, а саме, викупу орендарем зазначеного майна з порушенням вимог законодавства.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
3. 29.05.2015 Управління (орендодавець) та ФОП Цюменко А. С. (орендар) уклали договір оренди нежитлових приміщень № 5827, який додатковою угодою № 2 від 26.04.2018 викладений у новій редакції.
4. На підставі договору в строкове платне користування орендарю передані нежитлові приміщення цокольного поверху №№ 0-23, 0-23-а загальною площею 42,7 кв.м (технічний паспорт від 18.02.2014, інвентаризаційна справа № 81536), розташовані в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1, літ. "А-9", що належали до комунальної власності територіальної громади м. Харкова, строком до 29.04.2018.
5. Рішенням Міськради від 06.07.2016 № 283/16 "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" вирішено провести відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади міста Харкова шляхом викупу (згідно з додатком), зокрема спірного об`єкта оренди.
6. 19.07.2016 ФОП Цюменко А. С. звернулася до Управління з проханням дозволити приватизацію орендованого майна.
7. 22.06.2018 Управління та ФОП Цюменко А. С. уклали договір купівлі-продажу № 5589-В-С, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Тихоновою І.В. і зареєстрований в реєстрі за № 140, на підставі якого шляхом викупу за 154 680,00 грн з ПДВ, у власність ФОП Цюменко А. С. перейшло майно, орендоване за договором № 5827 від 29.05.2015.
8. У подальшому на підставі договору купівлі-продажу від 31.07.2020 № 126 право власності на спірне майно перейшло від ФОП Нікітіної (до шлюбу - Цюменко А. С. ) до ОСОБА_1 .
9. Одночасно з цим приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Бєсєда Оксана Дмитрівна внесла зміни до спірного об`єкту нерухомого майна. Підставою для реєстрації стали: довідка, серія та номер: 01062020/1, видана 01.06.2020, видавник КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації"; технічний паспорт, серія та номер: 131000003520-1, виданий 03.06.2020, видавник: КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації".
10. Згідно з вказаною довідкою та технічним паспортом нежитлові приміщення цокольного поверху №№ 0-23, 0-23-а у житловому будинку літ. "А-9" змінились на нежитлові приміщення цокольного поверху №№ 0-23, 0-23-а, 0-23-б в житловому будинку літ. "А-9". Площа майна змінилась з 42,7 кв. м на 40,8 кв. м.
Короткий зміст судових рішень
11. 08.12.2022 Господарський суд Харківської області ухвалив рішення про задоволення позову.
12. 16.01.2024 Східний апеляційний господарський суд прийняв постанову про скасування цього рішення та ухвалив нове - про відмову у позові.
13. Суд апеляційної інстанції з урахуванням доведеного матеріалами справи факту порушення порядку приватизації об`єкта нерухомого майна комунальної форми власності, а також встановлених обставин пропуску прокурором встановленого законом строку позовної давності та наявності заяв відповідачів про застосування наслідків спливу позовної давності, недоведеності прокурором поважності причин пропущення цього строку, дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Короткий зміст касаційної скарги та позиція інших учасників справи
14. Прокурор подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення місцевого господарського суду.
15. Підставою касаційного оскарження скаржник визначив пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначаючи про неврахування судом апеляційної інстанції правових позицій суду касаційної інстанції, викладених у касаційній скарзі, щодо застосування приписів статті 261 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) в частині початку перебігу позовної давності та поважності причин її пропуску.
16. Поданий відповідачем-3 відзив на касаційну скаргу не може бути прийнятий до розгляду виходячи із наступного.
17. Частиною першою статті 295 ГПК України передбачено, що учасники справи мають право подати до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом касаційної інстанції в ухвалі про відкриття касаційного провадження.
18. Верховний Суд ухвалою від 15.04.2024 встановив учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 08.05.2024. Проте відзив на касаційну скаргу надісланий засобами поштового зв`язку 15.05.2024, тобто поза межами зазначеного строку. Одночасно заявник просить продовжити строк для подання відзиву.
19. Відповідно до статті 113 ГПК України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.
20. Частиною першою статті 119 ГПК України визначено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
21. Отже, пропущений учасником процесуальний строк може бути поновлений судом за умови вчинення учасником процесуальної дії, для вчинення якої було встановлено строк, подання учасником заяви про поновлення процесуального строку та визнання причин пропуску строку поважними, крім випадків, коли Господарським процесуальним кодексом України встановлено неможливість такого поновлення.
22. Відповідно до частини другої статті 119 ГПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
23. Зі змісту наведеної норми випливає, що за заявою учасника може бути продовжений тільки строк, який встановлений судом і який не сплив на час звернення учасника справи із заявою. Разом з тим на відміну від поновлення процесуального строку, вирішення судом питання про продовження процесуального строку не обумовлене вчиненням учасником процесуальної дії. Навпаки, процесуальний закон виходить з того, що процесуальний строк продовжується для вчинення процесуальної дії, яка ще не вчинена. Такі висновки сформульовані у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2018 у справі № 904/5995/16 (пункт 23).
24. Згідно зі статтею 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку (частина перша). Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (частина друга).
25. З огляду на наведене, враховуючи положення статей 118, 119 ГПК України, заява відповідача-3 про продовження строку для подання відзиву на касаційну скаргу та сам відзив суд залишає без розгляду.
Позиція Верховного Суду
26. Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людині основоположних свобод від 4 листопада 1950 року передбачає, що кожен має право на справедливий розгляд його справи судом. ЄСПЛ зауважує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення. Періоди позовної давності, які є звичним явищем у національних правових системах Договірних держав, переслідують декілька цілей, що включають гарантування правової визначеності й остаточності та запобігання порушенню прав відповідачів, які могли б бути ущемлені у разі, якщо було б передбачено, що суди ухвалюють рішення на підставі доказів, які могли стати неповними внаслідок спливу часу" (див. mutatis mutandis рішення у справах "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії" від 20 вересня 2011 року ("OAO Neftyanaya Kompaniya Yukos v. Russia", заява № 14902/04, пункт 570), "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства" від 22 жовтня 1996 року ("Stubbings and Others v. the United Kingdom", заяви № 22083/93 і № 22095/93, пункт 51)".
27. Про позовну давність як законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення, йдеться, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.12.2019 по справі № 826/13768/16.
28. Водночас у постанові від 04.12.2018 по справі № 910/18560/16 Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, за яким, позовна давність може застосовуватися виключно, якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими та доведеними. Тобто, застосування положень про позовну давність та відмова в позові з цієї підстави здійснюється в разі, коли суд попередньо встановив наявність порушеного права, на захист якого подано позов, та обґрунтованість і доведеність позовних вимог (пункт 7.10.).
29. Зі змісту поданого позову вбачається, що позовні вимоги прокуратури спрямовані на захист права власності територіальної громади на нерухоме майно, речове право на яке на час звернення з позовом та вирішення спору зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, стороною якого не є Харківська міська рада як представник територіальної громади міста Харкова.
Щодо способів захисту порушеного права
30. Відповідно до частин першої та другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
31. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Як правило, суб`єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16 (пункт 5.6), від 06.02.2019 у справі № 522/12901/17-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18 (пункт 48), від 28.01.2020 у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19.05.2020 у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 88), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 75), від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17 (пункт 55); див. також постанову Верховного Суду України від 10.09.2014 у справі № 6-32цс14).
32. Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (статті 387, 388, 1212 ЦК України).
33. Предметом позову про витребування майна є вимога власника, який не є володільцем цього майна, до особи, яка заволоділа останнім, про повернення його з чужого незаконного володіння.
34. Метою позову про витребування майна є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном, означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
35. Велика Палата Верховного Суду зазначала, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.
36. Тобто, у цивільному законодавстві під віндикаційним позовом слід розуміти вимогу про витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння. Метою такого позову є повернення об`єкта права власності у володіння власника. Ознаками віндикаційного позову є: подається власником або титульним володільцем; стосовно індивідуально визначених речей; зміст позову становить вимога про повернення речі; річ перебуває у володінні іншої особи (відповідача); річ перебуває в чужому володінні незаконно.
37. Отже, саме задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, призводить до ефективного захисту прав власника саме цього майна (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 633/408/18).
38. Разом з тим, саме застосування інституту віндикації зумовлює необхідність з`ясування судами також ознак добросовісності/недобросовісності у діях кінцевого набувача майна для забезпечення дотримання критерію пропорційності при втручанні у його майнові права.
39. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19 виснувала, що для розкриття критерію пропорційності велике значення має визначення судами добросовісності/недобросовісності набувача майна. Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України). На необхідність оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна неодноразово звертала увагу Велика Палата Верховного Суду (постанови від 26.06.2019 у справі № 669/927/16-ц, від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18).
40. Можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19).
41. Добросовісним набувачем є особа, яка не знала і не могла знати про те, що майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати. Недобросовісний набувач, навпаки, на момент здійснення угоди про відчуження спірного майна знав або міг знати, що річ відчужується особою, якій вона не належить і яка на її відчуження не має права. Від недобросовісного набувача майно може бути витребувано в будь-якому випадку. Від добросовісного - лише в передбачених законом випадках. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.
42. Якщо спірне майно є об`єктом нерухомості, то для визначення добросовісності його набувача крім приписів статті 388 ЦК України слід застосовувати спеціальну норму пункту 1 частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", відповідно до якої державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
43. Отже, добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. Такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17, від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18, від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17, від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19.
44. Колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди мають застосовувати під час розгляду справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерела права, що передбачають й інші критерії, які мають бути дотримані суб`єктами публічного права під час втручання у право власності.
45. Добросовісний набувач не може відповідати у зв`язку із порушеннями інших осіб, допущеними в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає такий статус всупереч приписам статті 388 ЦК України, а, відтак, втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар.
46. Водночас у справі, що розглядається, суди не встановлювали обставин, які свідчили би про недобросовісність відповідачки ОСОБА_1 . Звертаючись з позовом у цій справі прокурор також не наводив обставин, які б свідчили про недобросовісність відповідачки, не були ці обставини і предметом дослідження судами попередніх інстанцій.
47. При цьому Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що власник може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, і для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
48. Такий правовий висновок, зокрема, викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 86), від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 16.06.2020 у справі № 372/266/15-ц (провадження № 14-396цс19, пункт 33) та від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 49).
49. Крім того, не є належним способом захисту права або інтересу позивача вимога про скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, оскільки воно вичерпує свою дію в момент цієї реєстрації. Такий правовий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 04.09.2018 у справі № 915/127/18 (провадження № 12-184гс18, пункт 5.17), від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-386цс18, пункт 74), від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19 (провадження № 12-91гс20, пункт 8.1).
50. У пункті 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 922/614/19 зазначено, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування не потрібно визнавати недійсними рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна.
51. Оспорювання ж рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, також не є ефективним способом захисту прав; при цьому позивач у межах розгляду справи про витребування майна із чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним; таке рішення за умови його невідповідності закону не зумовлює правових наслідків, на які воно спрямоване; подібні за змістом висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 85, 86), від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (пункти 38, 39), від 01.10.2019 та 15.10.2019 у справах № 911/2034/16 (пункт 46) та № 911/3749/17 (пункти 6.25, 6.26), від 19.11.2019 у справі № 911/3680/17.
52. Отже, оскільки прокурор прагне повернення спірного нерухомого майна у володіння територіальної громади, то єдиною належною (зокрема ефективною) позовною вимогою є вимога про витребування спірного нерухомого майна на користь територіальної громади (яка і є фактичним позивачем у цій справі).
53. Однак, суди попередніх інстанцій наведених висновків Великої Палати Верховного Суду не врахували, залишивши поза увагою сталу та послідовну практику щодо належності способів захисту порушеного права у подібних правовідносинах.
54. Оскільки звернення до суду із застосуванням неналежного способу захисту є самостійною підставою для відмови в позові, тому суд апеляційної інстанції дійшов правильних по суті висновків про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання незаконним та скасування пункту додатку до рішення, визнання недійсним договору, скасування рішення приватного нотаріуса та припинення права власності, але з інших підстав, ніж ті, що наведені у цій постанові.
55. Отже, у задоволенні вимоги про витребування спірного нерухомого майна слід відмовити з підстав її необґрунтованості, що виключає необхідність застосування позовної давності, а тому в цій частині мотивувальну частину постанови суду апеляційної інстанції слід змінити, виклавши її в редакції цієї постанови, а в решті в частині цієї вимоги залишити без змін. Таким чином, у разі державної реєстрації права власності за новим володільцем (відповідачем), власник, який вважає свої права порушеними, має право пред`явити позов про витребування відповідного майна.
56. Судова колегія також вважає за необхідне зазначити, що відповідно до частини другої статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
57. За правилами пункту 2 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах щодо приватизації майна, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду.
58. Враховуючи характер спірних правовідносин, а також наявність прямої вказівки закону на вид судочинства, у якому має розглядатись така категорія справ, спір у цій справі підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, а пред`явлення позову, у тому числі до фізичної особи, яка не є суб`єктом підприємницької діяльності, не змінює правову природу юридичного спору та не є підставою для вирішення його в порядку цивільного судочинства.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
59. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішенні у відповідній частині або змінити рішення у відповідній частині, не передаючи справу на новий розгляд.
60. Згідно зі статтею 311 ГПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
61. За наведених обставин судова колегія, виходячи з наданих процесуальним законом повноважень, вважає за необхідне змінити оскаржуване судове рішення у цій справі, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови, а в решті судове рішення залишити без змін. З цих підстав касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Судові витрати
62. З огляду на висновок Верховного Суду про зміну мотивувальної частини оскаржуваної постанови із залишенням без змін її резолютивної частини, відповідно до приписів статті 129 ГПК України судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури задовольнити частково.
2. Мотивувальну частину постанови Східного апеляційного господарського суду від 16.01.2024 у справі № 922/461/22 змінити, виклавши її в редакції цієї постанови.
3. В решті постанову Східного апеляційного господарського суду від 16.01.2024 у справі № 922/461/22 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.
Суддя Є. В. Краснов
Суддя Г. М. Мачульський
Суддя Л. І. Рогач
