Єдиний державний реєстр судових рішень
Справа № 623/3718/21
Провадження № 2/638/1150/24
РІШЕННЯ
Іменем України
30 липня 2024 року м. Харків
Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого судді Тимченка А.М.,
за участю секретаря судового засідання Кондратюк І.В.,
позивача- ОСОБА_1
представника відповідача- адвоката Савін О.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові в загальному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Ізюм 6+8» про стягнення заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку та компенсації за вимушений прогул,-
в с т а н о в и в:
У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Ізюмського міськрайонного суду Харківської області з позовом до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Ізюм 6+8» про стягнення заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку, в якому з урахуванням збільшених позовних вимог просила суд стягнути з відповідача на її користь заробітну плату та компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 211450,32 грн, з яких: заробітна плата за період з листопада 2020 року по серпень 2021 року у сумі 60000 грн, компенсація за невикористану відпустку за період з 01.01.2017 до 31.12.2020 18700,32 грн, компенсацію за вимушений прогул за період вересень 2021 року вересень 15 травня 2023 року 132750,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що протоколом засідання правління ОСББ «Ізюм 6+8» від 18.06.2016 року було прийнято рішення про призначення її головою правління ОСББ, а протоколом №2 від 20.12.2016 року було вирішено призначити голові правління заробітну плату в розмірі мінімальної заробітної плати. З 01 січня 2017 року позивач працювала головою правління ОСББ «Ізюм 6+8». Позивач зазначила, що до цього часу не звільнена з посади голови правління ОСББ, трудова книжка як і раніше перебуває у неї. Відповідач має перед позивачем заборгованість зі сплати заробітної плати за період з листопада 2020 року до вересня 2021 року в розмірі 60000,00 грн. Крім того зазначає, що за період з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2017 року набула право на 24 календарні дні відпустки, а тому компенсація за 24 календарних дні невикористаної відпустки становить 4881,36 грн, за період з 01 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року компенсація за 24 календарних дні невикористаної відпустки - 4881,36 грн, за період з 01 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року компенсація за 24 календарних дні невикористаної відпустки становить 4881,36 грн, за період з 01 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року компенсація за 24 календарних дні невикористаної відпустки становить 4056,24 грн. Зазначає, що зверталась до відповідача з заявою про виплату заробітної плати, однак мій лист не отриманий і заробітна плата не виплачена до теперішнього часу. Ухвалою судді Ізюмського міськрайонного суду Харківської області Бєссонової Т.Д. від 05.10.2021 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за позовною заявою в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Ухвалою судді Ізюмського міськрайонного суду Харківської області Бєссонової Т.Д. від 16.11.2021 було здійснено перехід від розгляду справи за правилами прощеного позовного провадження до розгляду справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
Відповідно до рішення Вищої ради правосуддя № 399/0/15-23 від 20.04.2023 «Про зміну територіальної підсудності судових справ окремих судів Харківської області» змінено з 01 травня 2023 року територіальну підсудність судових справ Ізюмського міськрайонного суду Харківської області Дзержинському районному суду міста Харкова.
06 червня 2023 цивільна справа надійшла до Дзержинського районного суду м. Харкова та була розподілена у провадження судді Орос О.В.
05.03.2024 на підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями та розпорядження керівника апарату суду №02-06/86 від 21.02.2024 про повторний автоматизований розподіл справа надійшла в провадження судді Тимченка А.М.
Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 березня 2024 року справу прийнято до провадження судді Тимченка А.М. та призначено підготовче судове засідання.
Відповідач відзиву на позовну заяву не подав, однак у письмових поясненнях, наданих в порядку ст. 43 ЦПК України, просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити з наступних підстав. Так, позивач дійсно була головою правління ОСББ «Ізюм 6+8». Однак, 13 жовтня 2020 року відповідно до протоколу засідання правління, був обраний новий голова ОСББ «Ізюм 6+8». 01 листопада 2020 року відповідно до наказу № 1/1 позивача було звільнено з посади голови правління ОСББ «Ізюм 6+8». Станом на час розгляду справи в суді позивач не надала відповідачу свою трудову книжку для внесення відповідного запису. Окрім того позивач не повернула технічну документацію по будинках відповідача, бухгалтерську документацію, та навіть печатку, що унеможливлює проведення будь-яких розрахунків з нею. Зазначає, що відповідач неодноразово звертався до позивача з вимогами надати трудову книжку, повернути документацію та печатку, проте дані вимоги буди проігноровані позивачем. Вказані обставини свідчать про неможливість здійснити розрахунок з вини особисто самого позивача, а тому її вимоги задоволенню не підлягають.
10 травня 2024 року позивач в особі представника ОСОБА_2 за допомогою системи «Електронний суд» подала заяву про збільшення позовних вимог, в якій зазначила, що цілком незаконно була відсторонена від роботи, через що вимушена була шукати нове місце роботи, яке знайшла лише 16 травня 2023 року, а тому у зв`язку з вимушеним прогулом просила суд стягнути з відповідача компенсацію за вимушений прогул: за чотири місяці 2021 року вересень-грудень, 6000 грн. щомісячно, загалом 24000 грн., з 01.01.2022р. по 30.09.2022р. 6500 грн. щомісячно, за дев`ять місяців 58500 грн., з 01.10.2022р. по 31.12.2022р. 6700 щомісячно, за три місяці 20100 грн., з 01.01.2023р. по 15.05.23 р. 6700 щомісячно, за чотири з половиною місяці 30150 грн., а загалом 132750 грн.
Ухвалою суду від 13 травня 2024 року прийнято до розгляду заяву про збільшення позовних вимог, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
В судовому позивач позовні вимоги підтримав з підстав, як вони викладені в позовній заяві з урахуванням уточнень.
Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував з підстав, що викладені у відзові на позовну заву.
Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог з наступних підстав.
Судом встановлено, що на засіданні правління Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку «Ізюм 6+8» (далі ОСББ «Ізюм 6+8») 16 червня 2016 року прийнято рішення про обрання ОСОБА_1 головою правління ОСББ, що підтверджується Протоколом № 1 засідання правління ОСББ «Ізюм 6+8» від 18.06.2016.
Відповідно до Протоколу засідання правління ОСББ «Ізюм 6+8» №2 від 20 грудня 2016 року прийнято рішення про призначення голові правління заробітної плати в розмірі мінімальної заробітної плати.
Наказом голови правління ОСББ «Ізюм 6+8» № 4 від 29 грудня 2016 року призначено ОСОБА_1 призначено на посаду голови правління ОСББ «Ізюм 6+8» з 01.01.2017 з окладом 3220 грн на місяць (розмір мінімальної зарплати в Україні з 01.01.2017). Прийнято рішення про укладення з ОСОБА_1 трудового договору зі встановленням умов праці.
29 грудня 2016 року між ОСББ «Ізюм 6+8» та ОСОБА_1 укладено трудовий договір, в якому, серед іншого визначено, що за виконання обов`язків, передбачених трудовим договором, ОСОБА_1 встановлюється посадовий оклад у розмірі мінімальної заробітної плати, що діє на території України на час нарахування заробітної плати. Працівнику надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 24 дні без виплати матеріальної допомоги.
Пунктом 14 трудового договору визначено, що договір є строковим, а саме строк дії договору з 01.01.2017 до 31.12.2021.
Водночас, пунктом 13 Трудового договору передбачено, що цей трудовий договір припиняється після обрання зі складу правління іншої особи на посаду голови правління об`єднання, з дати проведення реєстраційної дії «Внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов`язані зі змінами в установчих документах» у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Відповідно до Протоколу засідання правління ОСББ «Ізюм 6+8» №1 від 13 жовтня 2020 року, засіданням правління ОСББ прийнято рішення про обрання головою правління ОСББ «Ізюм 6+8» ОСОБА_3 та уповноважено її здійснити державну реєстрацію змін згідно чинного законодавства.
19 жовтня 2020 року внесено відповідно відомості про голову правління ОСББ «Ізюм 6+8» до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
01 листопада 2020 року засіданням правління ОСББ «Ізюм 6+8» розглянуто питання про звільнення ОСОБА_1 від обов`язків голови правління ОСББ «Ізюм 6+8» та вирішено звільнити ОСОБА_1 від обов`язків голови правління ОСББ «Ізюм 6+8» з 01.11.2020 згідно п. 2 ст. 36 КЗпП у зв`язку з припиненням дії договору, що підтверджується Протоколом засіданням правління ОСББ «Ізюм 6+8» № 1/1 від 01 листопада 2020 року.
Згідно з Наказом голови правління ОСББ «Ізюм 6+8» від 01 листопада 2020 року № 1/1 звільнено ОСОБА_1 з 01.11.2020 з посади менеджера (управителя) ОСББ на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП. Наказ вислати для ознайомлення замовленим листом.
Щодо позовних вимог про стягнення компенсації за вимушений прогул за період вересень 2021 року вересень 15 травня 2023 року у сумі 132750,00 грн суд зазначає наступне.
Виключний перелік підстав для виплати вимушеного прогулу встановлено нормами КЗпП.
Згідно зі ст. 235 КЗпП (тут і далі в нормативно-правові акти в редакції чинній станом на 01 листопада 2020 року) виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу передбачена у наступних випадках:
- при винесенні рішення про поновлення на роботі;
- у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, або якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника;
- у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу.
Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлює стаття 117 КЗпП України. Так, у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Суд наголошує, що стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 зроблено правовий висновок про те, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону No 108/95-ВР, тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.
У справі, що розглядається позивачем позовних вимог про поновлення на роботі заявлено не було, наказ про звільнення з роботи позивач не оспорювала. З матеріалів справи вбачається, що трудова книжка перебуває у позивача, що виключає ймовірність затримки видачі трудової книжки з вини власника. Також позивачем не надано доказів, що внаслідок неправильного формулювання причини звільнення у трудовій книжці вона була позбавлена можливості для подальшого працевлаштування.
Згідно зі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 3, 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Враховуючи, що позивачем не заявлено позовні вимоги про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі та не надано доказів затримки видачі трудової книжки з вини власника, відсутні правові підстави для застосування спеціального виду відповідальності роботодавця та задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період вересень 2021 року 15 травня 2023 року у сумі 132750,00 грн.
Щодо позовних вимог про стягнення заробітної плати за період з листопада 2020 року по серпень 2021 року у сумі 60000 грн, суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 94 КЗпП заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору (ч.1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці»).
Трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (ч. 1 ст. 21 КЗпП).
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 23 КЗпП трудовий договір може бути на визначений строк, встановлений за погодженням сторін.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП підставою припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.
У справі, що розглядається, сторони, уклавши трудовий договір від 29 грудня 2016 року встановили, що розмір заробітної плати на рівні мінімальної заробітної плати, що діє на території України на час нарахування заробітної плати. Також сторони визначили, що трудовий договір є строковим з терміном дії з 01.01.2017 до 31.12.2021. При цьому, пунктом 13 зроблено застереження щодо умови припинення договору у разі обрання зі складу правління іншої особи на посаду голови правління об`єднання та проведення реєстраційної дії «Внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов`язані зі змінами в установчих документах» у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Таким чином, після звільнення позивача на підставі наказу № 1/1 від 01.01.2020 та припинення дії договору, з 01 листопада 2020 року у ОСОБА_1 припинилося право на отримання заробітної плати згідно умов трудового договору. При цьому, доказів того, що ОСОБА_1 було оскаржено наказ про її звільнення матеріали справи не містять, таких позовних вимог у справі, що розглядається, ОСОБА_1 не заявляла.
У зв`язку з викладеним, позовні вимоги про стягнення заробітної плати за період з листопада 2020 року по серпень 2021 року у сумі 60000 грн не ґрунтуються на законі у зв`язку з чим задоволенню не підлягають.
При цьому, відсутність у трудовій книжці позивача запису про її звільнення, як єдиної підстави для стягнення заробітної плати за період з листопада 2020 року до серпня 2021 року, є безпідставним, оскільки саме позивач, будучи головою правління ОСББ була відповідальною особою за дотримання трудового законодавства, ведення власної трудової книжки, а після її звільнення з роботи була зобов`язана передати трудову книжку роботодавцеві для належного оформлення запису про звільнення.
При цьому, враховуючи займану посаду, яку позивач обіймала, а також те, що з 01 листопада 2020 року ОСОБА_1 не виконувала і не могла фізично виконувати обов`язки голови правління ОСББ, суд переконаний, що остання не могла бути необізнаною про припинення трудових відносин з відповідачем.
Однією із загальних, засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини 1 статті 3 ЦК України).
Отже, дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Ненадання позивачем трудової книжки відповідачу для належного оформлення запису про звільнення свідчать про те, що позивач діяла недобросовісно щодо відповідача, а тому відсутність запису у трудовій книжці про звільнення з посади голови правління ОСББ «Ізюм 6+8», враховуючи інші наявні в матеріалах справи докази, не є належним доказом продовження трудових відносин з відповідачем після 01.11.2020.
Щодо позовних вимог про стягнення компенсації за невикористану відпустку за період з 01.01.2017 до 31.12.2020 18700,32 грн суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відпустки» державні гарантії та відносини, пов`язані з відпусткою, регулюються Конституцією України, цим Законом, Кодексом законів про працю України, іншими законами та нормативно-правовими актами України.
Згідно зі ст. 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.
Відповідно до ст. 74 КЗпП громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.
Право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи (далі - підприємство). Право на відпустки забезпечується: гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом; забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону. (ст. 2 Закону України «Про відпустки»).
Статтею 6 Закону України «Про відпустки» визначено, що щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.
Щорічна відпустка на вимогу працівника повинна бути перенесена на інший період у разі: 1) порушення власником або уповноваженим ним органом терміну письмового повідомлення працівника про час надання відпустки (частина десята статті 10 цього Закону); 2) несвоєчасної виплати власником або уповноваженим ним органом заробітної плати працівнику за час щорічної відпустки (частина перша статті 21 цього Закону). Забороняється ненадання щорічних відпусток повної тривалості протягом двох років підряд, а також ненадання їх протягом робочого року особам віком до вісімнадцяти років та працівникам, які мають право на щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами чи з особливим характером праці (ст. 11 Закону України «Про відпустки»).
Згідно зі ст. 12 ЗУ «Про відпустки» щорічну відпустку на прохання працівника може бути поділено на частини будь-якої тривалості за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів. Невикористану частину щорічної відпустки має бути надано працівнику, як правило, до кінця робочого року, але не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається відпустка.
Системний аналіз зазначених вище норм свідчить про те, що держава гарантує право працівника на відпочинок, зокрема шляхом надання щорічної основної відпустки тривалістю не менше 24 дні, за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів. Також закон, з метою гарантування права працівника на відпочинок, забороняє ненадання щорічних відпусток повної тривалості протягом двох років підряд.
Поряд зцим,статтею 24Закону України«Про відпустки»передбачено можливістьгрошової компенсаціїза невикористаніщорічні відпустки.Так,частиною 1передбачено,що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Частиною 4 статті 24 ЗУ «Про відпустки» встановлено, що за бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні.
Відповідно до ст. 28 Закону України «Про відпустки» особи, винні в порушенні законодавства про відпустки, несуть відповідальність згідно з законодавством.
Статтею ст. 41 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за порушення вимог законодавства про працю та про охорону праці.
Також статтею 175 КК України передбачена кримінальна відповідальність за невиплату заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших установлених законом виплат.
Системний аналіз цитованих норм свідчить про те, що працівникові може бути надана грошова компенсація за невикористану відпустку, однак виключно у разі надання працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні. Тобто, надання працівникові щорічної відпустки тривалістю 24 календарних дні презюмується, оскільки в протилежному випадку власник або уповноважена особа підлягає відповідальності за порушення законодавства про відпустки згідно з законодавством.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (далі - об`єднання) - юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна
Згідно зі ст. 3 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» діяльність об`єднань і асоціацій регулюється цим Законом, Цивільним, Житловим та Земельним кодексами України, іншими нормативно-правовими актами та статутом об`єднання, асоціації.
Згідно зі ст. 10 ЗУ «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» органами управління об`єднання є загальні збори співвласників, правління, ревізійна комісія об`єднання. Для керівництва поточною діяльністю об`єднання обирається правління. Правління має право приймати рішення з питань діяльності об`єднання, визначених статутом. Правління є виконавчим органом об`єднання і підзвітне загальним зборам. Порядок обрання та відкликання членів правління, їх кількісний склад та строки обрання встановлюються загальними зборами. До компетенції правління відноситься:
підготовка кошторису, балансу об`єднання та річного звіту;
здійснення контролю за своєчасною сплатою співвласниками внесків і платежів та вжиття заходів щодо стягнення заборгованості згідно з законодавством;
розпорядження коштами об`єднання відповідно до затвердженого загальними зборами об`єднання кошторису;
укладення договорів про виконання робіт, надання послуг та здійснення контролю за їх виконанням;
ведення діловодства, бухгалтерського обліку та звітності про діяльність об`єднання;
скликання та організація проведення загальних зборів співвласників або зборів представників;
призначення письмового опитування співвласників та утворення відповідної комісії для його проведення.
Відповідно до п. 16 Статуту Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Ізюм 6+8», затвердженого установчими зборами ОСББ, протокол від 11.06.2016, правління зі свого складу обирає голову правління та його заступника. На виконання своїх повноважень голова правління:
веде засідання правління, якщо правління не доручило ведення засідання іншому члену правління;
забезпечує виконання рішень загальних зборів та рішень правління;
діє без доручення від імені об`єднання та укладає в межах своєї компетенції договори і вчиняє інші правочини відповідно до рішень правління;
розпоряджається коштами об`єднання відповідно до затвердженого кошторису та рішень правління, має право першого підпису фінансових документів об`єднання;
наймає на роботу в об`єднання працівників та звільняє їх, застосовує до них заходи заохочення та накладає стягнення, видає обов`язкові для працівників об`єднання накази у сфері трудових правовідносин;
за рішенням правління видає довіреності на представництво інтересів об`єднання іншим особам;
відкриває і закриває рахунки об`єднання в банківських установах та інших фінансових установах, підписує банківські та інші фінансові документи;
відповідно до рішень правління здійснює інші дії, спрямовані на досягнення мети та завдань об`єднання.
Таким чином, відповідальною особою за дотримання трудового законодавства в ОСББ «Ізюм 6+8» протягом періоду з 01.01.2017 до 31.10.2020 була голова правління ОСОБА_1 .
У частині другій статті 89 ЦПК України встановлено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Згідно із положеннями частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
За загальним правилом, у трудових спорах тягар доказування дотримання трудового законодавства, в тому числа здійснення відповідних виплат працівникові, покладається на роботодавця. Однак, при вирішенні даного спору, суд не може не враховувати, що у період з 01.01.2017 до 31.10.2020, тобто протягом періоду за який заявлено вимогу про стягнення компенсації за невикористану відпустку, позивач ОСОБА_1 була одночасно і працівником і уповноваженою особою власника (роботодавцем). За таких обставин, суд вважає, що тягар доказування підстав та обставин обов`язку щодо виплати компенсації за невикористану відпустку лежить саме на позивачеві.
Всупереч цьому, позивачем не надано доказів на підтвердження обставин, викладених у позовній заяві. При цьому, оцінюючи підстави для стягнення компенсації за невикористану відпустку за період 2017-2020 рр, суд виходить з того, що надання працівникові відпустки тривалістю не менше 24 календарних днів за рік презюмується згідно із Законом України «Про відпустки». Цим же законом забороняється ненадання відпустки за понад два роки та виплата компенсації за невикористану відпустку за умови ненадання щорічної відпустки, тривалість якої є меншою за 24 календарних дні. При цьому, за порушення зазначених положень закону передбачена відповідальність згідно із законодавством України. Тобто, у разі ненадання ОСОБА_1 щорічних відпусток за 2017, 2018 та 2019 роки, остання підлягала відповідальності за порушення трудового законодавства.
Таким чином, враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів притягнення ОСОБА_1 , як голови правління ОСББ «Ізюм 6+8», до відповідальності за порушення Закону України «Про відпустки», суд вважає, що остання будучи головою правління ОСББ «Ізюм 6+8», тобто відповідальною особою за дотримання трудового законодавства, за відсутністю доказів протилежного, виконувала вимоги Закону України «Про відпустки» та надавала собі відпустки за 2017, 2018 та 2019 роки, у зв`язку з чим, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення компенсації за невикористану відпустку за вказані періоди, всупереч вимогам ч. 6 ст. 81 ЦПК України, ґрунтуються на припущеннях позивача, не підтверджені належними та допустимими доказами, а тому підстав для їх задоволення немає.
Водночас, суд враховує, що згідно з ч. 1 ст. 83 КЗпП у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
На час звільнення ОСОБА_1 , остання мала право отримати грошову компенсацію за невикористану відпустку за 2020 рік, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що останній була надана відпустка за 2020 рік. При цьому, тягар доказування надання відпустки або здійснення виплати за невикористану відпустку лежить на відповідачеві, оскільки у даному випадку ОСОБА_1 не займала посаду голови правління ОСББ «Ізюм 6+8».
Відповідач заперечуючи проти позовних вимог зазначив, що позивач після звільнення не повернула, зокрема, фінансову та бухгалтерську документацію, а також печатку, що свідчить про неможливість здійснити розрахунок з вини особисто самого позивача. Такі доводи відповідача судом сприймаються критично, оскільки вони не підтверджені жодним доказом, зокрема до матеріалів справи не долучено доказів того, що зазначені речі та документи були передані ОСОБА_1 на час виконання нею обов`язків голови правління. Відповідач не надав доказів того, що в судовому порядку вирішено питання про витребування з незаконного володіння ОСОБА_1 зазначених документів та речей.
З урахуванням викладеного, відсутністю доказів виплати грошової компенсації за невикористану відпустку за 2020 рік, наявні підстави для стягнення компенсації за невикористану відпустку за 2020 рік.
Згідно зі ст. 6 Закону України «Про відпустки» щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.
Відповідно до п. 2 розділу IІ Порядку обчислення заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі (п. 3 Розділу ІІІ Порядку № 100).
Згідно з п. 7 Розділу ІV Порядку № 100, нарахування компенсації за невикористані відпустки, тривалість яких розраховується в календарних днях провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки.
Трудовим договором визначена тривалість щорічної відпустки 24 календарні дні.
Оскільки ОСОБА_1 відпрацювала неповний календарний рік, то за умовами трудового договору від 29 грудня 2016 року, вона має право на компенсацію щорічної основної відпустки за фактично відпрацьований період (10 місяців), тобто за 20 календарних днів.
Визначаючи розмір компенсації за невикористану відпустку за 2020 рік, суд виходить з того, що заробітна плата за 12 місяців перед виплатою компенсації за невикористану відпустку, згідно наданих позивачем доказів, останній виплачено заробітну плату, після вирахування ПДФО та військового збору, у розмірі 45414,59 грн. Тобто, ОСОБА_1 за вказаний період нараховано заробітну плату у розмірі 56415,64 грн Таким чином, середньоденна зарплата складає 56415,64 грн / 355 дні = 158,92 грн, а тому компенсація за 20 календарних днів невикористаної відпустки становить 3178,40 грн (158,92 грн*20 к.д.).
Таким чином, позовні вимоги про стягнення компенсації за невикористану відпустку підлягають частковому задоволенню, а саме у розмірі 3178,40 грн.
Згідно з ч. 1, 6 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
З подання цього позову, з урахуванням збільшених позовних вимог, підлягав сплаті судовий збір у розмірі 2114,50 грн. При цьому позивач звільнена від сплати судового збору.
У зв`язку з частковим задоволення позовних вимог (1,5%), з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 31,78 грн, тоді як решту судового збору підлягає компенсації за рахунок держави.
Щодо стягнення інших судових витрат, а саме на професійну правничу допомогу, то суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно до ч.1-2 ст.134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
Відповідно до вимог до позовної заяви, зазначених у ст. 175 ЦПК України, позовна заява повинна містити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.
При зверненні до суду з позовною заявою позивач зазначила, що будь-яких витрат у зв`язку із розглядом справи нести не очікую.
У додатковій постанові Верховного Суду від 22 березня 2018 року у справі № 910/9111/17 зазначено, що відшкодування судових витрат, у тому числі на професійну правничу допомогу, здійснюється за наявності відповідної заяви (клопотання) сторони, яку вона зробила до закінчення судових дебатів, а в суді касаційної інстанції - до прийняття постанови у справі.
У постанові Верховного Суду від 15 вересня 2021 року у справі № 161/7163/20 (провадження № 61-4004св21) зазначено, що для відшкодування витрат на професійну правову допомогу учасник справи зобов`язаний надати суду докази понесення таких витрат до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву та подала попередній розрахунок таких витрат.
Тобто для відшкодування понесених судових витрат учасник справи повинен подати попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс чи яких очікує зазнати у зв`язку з розглядом справи, до суду тієї інстанції, в якій такі витрати були чи будуть понесені, а також заявити клопотання про компенсацію судових витрат до закінчення судових дебатів та надати докази щодо розміру понесених витрат у строк, визначений частиною восьмою статті 141 ЦПК України.
Отже, суд має вирішувати питання про розподіл судових витрат, у разі, якщо особа відповідно до ст. 134 ЦПК України подала попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.
Такий висновок суду узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 20 грудня 2023 року у справі № 569/20104/21.
Враховуючи, що позивач у першій заяві по суті, а саме у позовній заяві не подав попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс чи очікує зазнати, і взагалі зазначив, що інших судових витрат понести не очікує, тому відсутні підстави для стягнення інших судових витрат, зокрема на професійну правничу допомогу.
Керуючись ст. 4, 12, 76-81, 258, 259, 264, 265, 268 ЦПК України, суд
у х в а л и в:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Ізюм 6+8» про стягнення заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку та компенсації за вимушений прогул задовольнити частково.
Стягнути з Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Ізюм 6+8» на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористану відпустку за період січень-жовтень 2020 року у розмірі 3178,40 грн (три тисячі сто сімдесят вісім гривень 40 копійок).
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Ізюм 6+8» на користь держави судовий збір у розмірі 31,78 грн (тридцять одна гривня 78 копійок).
Рішення може бути оскаржено до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст складено 30.07.2024.
Відомості про учасників справи:
позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ;
відповідач - Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Ізюм 6+8», код ЄДРПОУ 41011485, адреса: 64302, Харківська область, м. Ізюм, вул. Григорія Жуковського, 6.
Суддя А.М. Тимченко
