Єдиний державний реєстр судових рішень
РІШЕННЯ
Іменем України
10 липня 2024 року
м. Київ
справа №9901/206/21
адміністративне провадження № П/9901/206/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
Головуючої судді: Желтобрюх І.Л.,
суддів: Білоуса О.В., Блажівської Н.Є., Гончарова І.А., Олендера І.Я.,
за участю:
секретаря судового засідання: Вітковської К.М.,
представника позивача - Гойдик Т.Л.,
представника відповідача - Савіна С.С.,
представника третьої особи (СБУ) - Осипова Д.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРАНС СЕТ ГЕО» до Президента України Зеленського Володимира Олександровича , треті особи - Рада національної безпеки і оборони України, Служба безпеки України, про визнання протиправним та скасування Указу Президента України від 25 березня 2021 року №123/2021 (в частині),
УСТАНОВИВ:
У травні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ТРАНС СЕТ ГЕО» (далі за текстом - позивач, ТОВ «ТРАНС СЕТ ГЕО», Товариство) звернулось до Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до Президента України Зеленського Володимира Олександровича (далі за текстом - відповідач, Президент України) про визнання протиправним та скасування Указу Президента України від 25 березня 2021 року №123/2021 «Про рішення Ради національної безпеки та оборони України від 19 березня 2021 року «Про застосування та скасування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» у частині введення в дію персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) щодо Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРАНС СЕТ ГЕО», код за ЄДРПОУ 42673721 (пункт 4 додатку до Рішення) (далі за текстом - Указ Президента України).
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що оскаржуваний Указ Президента України не відповідає критеріям законності, обґрунтованості та іншим вимогам, які ставляться до акта суб`єкта владних повноважень, а також передбачає непропорційне втручання у права та інтереси позивача, які фактично рівнозначні припиненню його господарської діяльності.
Стверджуючи, перш за все, про невідповідність оскаржуваного акта вимогам законності, позивач вказує, що вичерпний перелік підстав до застосування санкцій відповідно до Закону України «Про санкції» визначені статтею 3 цього Закону, й жодна із них не була допущена підприємством під час здійснення господарської діяльності. На думку позивача, текст Указу Президента України не мітить посилань на конкретні правові та фактичні підстави застосування до позивача відповідних обмежувальних заходів, зокрема, у тексті Указу Президента України та рішення Ради національної безпеки та оборони України відсутні посилання на будь-які конкретні обставини, які б, з одного боку, свідчили про наявність достатніх та обґрунтованих підстав для застосування санкцій, а з іншого - дозволили б позивачеві мати усвідомлення щодо суті порушень, які ним могли бути допущені, а також відповідні докази, які б підтверджували існування таких порушень.
Окрім викладеного, позивач акцентує увагу на тому, що він не належить до кола суб`єктів, щодо яких можуть бути застосовані обмежувальні заходи (санкції), оскільки ТОВ «Транс Сет Гео» є юридичною особою, що зареєстрована відповідно до законодавства України, її кінцевим бенефіціарним власником є громадянка України - ОСОБА_2 . Відтак, враховуючи, що структура власності Товариства не передбачає будь-якого контролю з боку іноземної юридичної особи чи фізичної особи-нерезидента, то, відповідно, позивач не може бути суб`єктом накладення персональних санкцій згідно із Законом України «Про санкції». Не може розглядатися позивач і як суб`єкт, який здійснює терористичну діяльність, оскільки відповідно до статей 23, 24 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» особи, винні у терористичній діяльності, притягуються до кримінальної відповідальності в порядку, передбаченому законом, а організація, відповідальна за вчинення терористичного акту і визнана за рішенням суду терористичною, підлягає ліквідації із конфіскацією належного їй майна.
Також, позивач переконує, що застосовані до Товариства обмежувальні заходи (санкції) не є передбачуваними та юридично визначеними, оскільки їх перелік (згідно із оскаржуваним Указом Президента України) не дає можливості чітко усвідомити, які конкретно заходи будуть запровадженні до позивача, і яким чином вони вплинуть на ведення ним господарської діяльності. Більше того, включення до переліку застосованих до Товариства санкцій пункту «інші санкції, що відповідають принципам їх застосування, встановленим цим Законом» (із посиланням на Закон України «Про санкції») фактично означає, що рішення про запровадження санкцій допускає можливість застосування невичерпного переліку обмежувальних заходів.
Стверджує позивач у своїх доводах й про невідповідність Указу Президента України вимогам пропорційності та «необхідності у демократичному суспільстві», маючи при цьому на увазі те, що більшість із застосованих до нього санкцій має економічний характер та прямо впливає на право позивача вільно володіти своїм майном. Зокрема, позивач, як власник спеціального дозволу на користування надрами, наразі зазнає істотних негативних наслідків від прийняття оскаржуваного Указу Президента України, оскільки 26 березня 2021 року Державною службою геології та надр України анульовано відповідний дозвіл з підстав прийняття Президентом України оскаржуваного Указу.
Насамкінець позивач звертає увагу на те, що під час прийняття спірного Указу Президента України Товариство було позбавлене можливості дізнатися про підстави для його прийняття, а також позбавлений права бути заслуханим та надати свої пояснення. Враховуючи, що застосовані санкції значною мірою обмежують обсяг прав позивача, останньому мала бути надана можливість з боку Держави бути обізнаним про вирішення такого питання щодо нього.
У письмовому відзиві на позовну заяву уповноважений представник відповідача, Президента України, просить відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що застосування санкцій до позивача ґрунтується на принципах пропорційності, відповідності мети та ефективності, а також здійснено у зв`язку з наявністю достатніх підстав, передбачених статтею 3 Закону України «Про санкції». Президент України, видаючи спірний Указ, реалізовував свої конституційні повноваження у порядку та на підставі законодавства України, із дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення. Зокрема, як стверджує відповідач, санкції до позивача було застосовано Радою національної безпеки і оборони України за результатами розгляду пропозицій Служби безпеки України.
У відповіді на відзив Президента України позивач просить урахувати, що, окрім наведених в законодавчих нормах прав та повноважень на прийняття оскаржуваного Указу Президентом України, жодних доказів наявності дійсних і обґрунтованих підстав (зокрема, фактичних даних, доказів, документів тощо) для введення в дію Рішення Ради національної безпеки і оборони України щодо застосування санкцій щодо позивача, відповідачем не наведено.
Ухвалою від 17 червня 2021 року Верховний Суд залучив до участі у справі як третіх осіб Раду національної безпеки і оборони України (далі за текстом - РНБО України) та Службу безпеки України (далі за текстом - СБ України), та одночасно витребував від означених осіб наявні у їх розпорядженні документи, які мають відношення до підстав накладення санкцій до позивача.
На виконання вимог ухвали Суду від СБ України надійшли пояснення по справі, в яких третя особа наполягає на відсутності підстав до задоволення позовних вимог з огляду на законність уведених щодо позивача обмежувальних заходів. У світлі доводів позивача третя особа повідомляє про цілковиту законність та обґрунтованість застосування до позивача санкцій згідно із оскаржуваним Указом Президента України, з огляду на факт зібрання СБ України за результатами аналізу контррозвідувальної та розвідувальної інформації щодо протиправних дій позивача. Третя особа у своїх поясненнях також висловлює переконання про віднесення позивача до кола суб`єктів, щодо яких можна застосовувати обмежувальні заходи згідно із Законом України «Про санкції», оскільки статті 1, 3 означеного Закону конкретизують (розширюють) коло таких суб`єктів шляхом деталізації підстав застосування санкцій, а саме - вчинення указаними суб`єктами певних дій. Представник СБ України також наголошує, що оцінка виявлених факторів, ризиків, які становлять загрозу державності, фокусувалася не на доведенні достеменно будь-чиєї вини, а на існуванні самої можливості (імовірності) причетності певної особи (суб`єкта) до дій, які в розумінні статті 1 Закону України «Про санкції» є підставою до застосування обмежувальних заходів.
Також, на виконання вимог ухвали Суду, Службою безпеки України скеровано до Верховного Суду докази, які, на переконання третьої особи, підтверджують наявність обґрунтованих підстав для застосування санкцій до позивача та містять інформацію з грифом обмеження доступу «для службового користування» (документи приєднано до матеріалів справи).
Рада національної безпеки і оборони України пояснень по суті заявлених позовних вимог до суду не скеровувала. Позиція Ради національної безпеки і оборони України у спорах подібної категорії є сталою та послідовною, й зводиться до наполягання про відсутність у Ради адміністративної процесуальної правосуб`єктності для участі в будь-якому адміністративному процесі. У листі, скерованому на адресу Верховного Суду, РНБО України пояснює, що суб`єктом, який ініціював застосування до Товариства обмежувальних заходів, є Служба безпеки України.
У справі неодноразового оголошувалась перерва у зв`язку із відсутністю у Касаційному адміністративному суді у складі Верховного Суду технічних засобів, які у встановленому порядку атестовані для можливості роботи з відповідним типом інформації з обмеженим доступом.
Після впровадження в Касаційному адміністративному суді відповідних атестованих технічних засобів для фіксування судових засідань, під час яких оголошується службова інформація, розгляд справи було поновлено (згідно із наказом Голови Верховного Суду від 07 вересня 2023 року №177 уведено в експлуатацію комплексну систему захисту інформації в автоматизованій системі класу « 1» для фіксування судового засідання технічними засобами в Касаційному адміністративному суді у складі Верховного Суду, де циркулює інформація зі ступенем обмеження доступу «Для службового користування», в адміністративній будівлі на вул. Князів Острозьких, 8, корпус 5, приміщення №131 (зал судових засідань №7)).
Під час судового розгляду справи представник позивача підтримав позовні вимоги, просив їх задовольнити з огляду на підстави, викладені в позовній заяві, та з урахуванням наданих письмових пояснень щодо суті спору. У своїх доводах представник позивача акцентував увагу на відсутності будь-яких доказів, які б свідчили про учинення Товариством дій, що могли б бути розцінені як такі, що створюють реальні або потенційні загрози національним інтересам, національній безпеці, суверенітету чи територіальній цілісності України.
Представник відповідача в судових засіданнях підтримував свої письмові заперечення проти позову, просив відмовити позивачу в задоволенні його вимог.
Представник СБ України у ході неодноразових слухань справи також заперечував проти задоволення позовних вимог позивача, наполягаючи на їх безпідставності, підтримуючи при цьому наведені у поданих до суду письмових поясненнях міркування.
Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши наявні у матеріалах докази, Суд встановив наступні обставини.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Транс Сет Гео» (код ЄДРПОУ 42673721) є юридичною особою, створеною і зареєстрованою у встановленому законодавством України порядку, видами діяльності якої згідно з КВЕД є: 43.13 Розвідувальне буріння (основний); 06.10 Добування сирої нафти; 06.20 Добування природного газу; 42.99 Будівництво інших споруд, н.в.і.у.; 71.12 Діяльність у сфері інжинірингу, геології та геодезії, надання послуг технічного консультування в цих сферах; 35.23 Торгівля газом через місцеві (локальні) трубопроводи. Місцезнаходженням юридичної особи є адреса: м. Київ, вул. Митрополита В. Липківського, буд.32, офіс 110 (Т.1. а.с. 35-42, 43-61).
Керівником юридичної особи згідно зі статутом є ОСОБА_2 (Т.1. а.с. 67-69), а єдиним учасником Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс Сет Гео» є Компанія КАД ВІЛЕНДА ІНК. (CAD VILENDA INC.), що заснована за законодавством Сейшельських островів (а.с. 43-61, 62-65).
22 серпня 2017 року Державною службою геології та надр України видано ТОВ «Транс Сет Гео» спеціальний дозвіл на користування надрами (реєстраційний номер 4840) на території родовища Вільшанська площа, Полтавська область. Вид користування надрами - геологічне вивчення нафтогазоносних надр, у тому числі дослідно-промислова розробка родовищ з подальшим видобуванням нафти, газу (промислова розробка родовищ), вид корисних копалин - газ сланцевих товщ, газ вільний, конденсат. Термін дії дозволу - 20 років (Т.1. а.с. 70-71).
Указом Президента України від 25 березня 2021 року №123/2021 введено в дію рішення РНБО України від 19 березня 2021 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» (Т. 1 а.с. 72-108).
Указ Президента України набрав чинності 26 березня 2021 року з дня опублікування в офіційному виданні - «Офіційний вісник Президента України», №8.
РНБО України відповідно до статті 5 Закону України «Про санкції» вирішила підтримати пропозиції щодо застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), внесених СБ України.
Відповідно до рішення РНБО України від 19 березня 2021 року до ТОВ «Транс Сет Гео» безстроково застосовано обмежувальні заходи відповідно до Закону України «Про санкції» у вигляді: 1) блокування активів - тимчасове обмеження права особи користуватися та розпоряджатися належним їй майном; 2) обмеження торговельних операцій; 3) обмеження, часткове чи повне припинення транзиту ресурсів, польотів та перевезень територією України; 4) запобігання виведенню капіталів за межі України; 5) зупинення виконання економічних та фінансових зобов`язань; 6) анулювання або зупинення ліцензій та інших дозволів, одержання (наявність) яких є умовою для здійснення певного виду діяльності, зокрема, анулювання чи зупинення дії спеціальних дозволів на користування надрами; 7) заборона участі у приватизації, оренді державного майна резидентами іноземної держави та особами, які прямо чи опосередковано контролюються резидентами іноземної держави або діють в їх інтересах; 8) заборона здійснення публічних та оборонних закупівель товарів, робіт і послуг у юридичних осіб резидентів іноземної держави державної форми власності та юридичних осіб, частка статутного капіталу яких знаходиться у власності іноземної держави, а також публічних та оборонних закупівель у інших суб`єктів господарювання, що здійснюють продаж товарів, робіт, послуг походженням з іноземної держави, до якої застосовано санкції згідно з цим Законом; 9) заборона або обмеження заходження іноземних невійськових суден та військових кораблів до територіального моря України, її внутрішніх вод, портів та повітряних суден до повітряного простору України або здійснення посадки на території України; 10) повна або часткова заборона вчинення правочинів щодо цінних паперів, емітентами яких є особи, до яких застосовано санкції згідно з цим Законом; 11) заборона видачі дозволів, ліцензій Національного банку України на здійснення інвестицій в іноземну державу, розміщення валютних цінностей на рахунках і вкладах на території іноземної держави; 12) припинення видачі дозволів, ліцензій на ввезення в Україну з іноземної держави чи вивезення з України валютних цінностей та обмеження видачі готівки за платіжними картками, емітованими резидентами іноземної держави; 13) заборона збільшення розміру статутного капіталу господарських товариств, підприємств, у яких резидент іноземної держави. іноземна держава, юридична особа, учасником якої є нерезидент або іноземна держава, володіє 10 і більше відсотками статутного капіталу або має вплив на управління юридичною особою чи її діяльність; 14) запровадження додаткових заходів у сфері екологічного, санітарного, фітосанітарного та ветеринарного контролю; 15) припинення дії торговельних угод, спільних проектів та промислових програм у певних сферах, зокрема у сфері безпеки та оборони; 16) заборона передання технологій, прав на об`єкти права інтелектуальної власності; 17) інші санкції, що відповідають принципам їх застосування, встановленим цим Законом (пункт 4 Додатку до Рішення).
Наказом від 26 березня 2021 року №228 Державна служба геології та надр України анульовану спеціальний дозвіл на користування надрами низці підприємств, у тому числі й ТОВ «Транс Сет Гео» (Т.1. а.с. 109-113). Наказ видано із посиланням на Закон України «Про санкції» та рішення РНБО України від 19 березня 2021 року №123/2021.
Уповноваженим представником ТОВ «Транс Сет Гео» було скеровано низку адвокатських запитів до Офісу Президента України (Т.1. а.с. 114-117), Ради національної безпеки і оборони України (Т.1. а.с. 119-121), Служби безпеки України (Т.1. а.с. 123-128, 132-135), державної служби фінансового моніторингу України (Т.1. а.с. 138-140) з приводу надання інформації та відповідних копій документів щодо підстав застосування санкцій до Товариства, за результатами опрацювання та розгляду яких позивач не отримав будь-яких конкретних документів щодо запитуваної інформації.
Виключено частину судового рішення, яка містить службову інформацію.
Виключено частину судового рішення, яка містить службову інформацію.
Виключено частину судового рішення, яка містить службову інформацію.
Виключено частину судового рішення, яка містить службову інформацію.
Виключено частину судового рішення, яка містить службову інформацію.
Виключено частину судового рішення, яка містить службову інформацію.
Виключено частину судового рішення, яка містить службову інформацію.
Виключено частину судового рішення, яка містить службову інформацію.
Виключено частину судового рішення, яка містить службову інформацію.
Отже, з наведеного видно, що підставою до застосування до ТОВ «Транс Сет Гео» санкцій слугували матеріали кримінального провадження Державного бюро розслідувань.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, які виникли між сторонами, Верховний Суд виходить з такого.
Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Частиною другою цієї статті визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно із частиною першою статті 5 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Положеннями частини другої статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 106 Конституції України Президент забезпечує серед іншого, національну безпеку Держави, відповідно до частини третьої цієї статті на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов`язковими до виконання на території України.
Положеннями статті 107 Конституції України визначено, що РНБО України є координаційним органом з питань національної безпеки і оборони при Президентові. РНБО України координує і контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони. Головою РНБО України є Президент. Рішення РНБО України вводяться в дію указами Президента.
Згідно із частинами першою, четвертою статті 10 Закону України «Про Раду національної безпеки і оборони України» рішення РНБО України приймаються не менш як двома третинами голосів її членів. Рішення РНБО України, введені в дію указами Президента, є обов`язковими до виконання органами виконавчої влади.
Відповідно до частини першої і другої статті 1 Закону України «Про санкції» з метою захисту національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, протидії терористичній діяльності, а також запобігання порушенню, відновлення порушених прав, свобод та законних інтересів громадян України, суспільства та держави можуть застосовуватися спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (далі - санкції).
Санкції можуть застосовуватися з боку України по відношенню до іноземної держави, іноземної юридичної особи, юридичної особи, яка знаходиться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи - нерезидента, іноземців, осіб без громадянства, а також суб`єктів, які здійснюють терористичну діяльність.
Пунктом 1 частини першої статті 3 Закону України «Про санкції» визначено, що підставами для застосування санкцій є: дії іноземної держави, іноземної юридичної чи фізичної особи, інших суб`єктів, які створюють реальні та/або потенційні загрози національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України, сприяють терористичній діяльності та/або порушують права і свободи людини і громадянина, інтереси суспільства та держави, призводять до окупації території, експропріації чи обмеження права власності, завдання майнових втрат, створення перешкод для сталого економічного розвитку, повноцінного здійснення громадянами України належних їм прав і свобод.
Відтак, колегія суддів зазначає, що реалізація суверенного права України на захист здійснюється за наявності умов, встановлених частиною другою статті 1 та підстав, визначених пунктом 1 частини першої статті 3 Закону України «Про санкції».
Згідно із частиною першою статті 5 Закону України «Про санкції» пропозиції щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій виносяться на розгляд Ради національної безпеки та оборони України Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів України, Національним банком України, Службою безпеки України.
Статтею 4 Закону України «Про санкції» визначені види санкцій.
Види санкцій застосовані цим Указом та їх кількість визначається безпосередньо органом застосування, який, відповідно до частини четвертої преамбули Закону України «Про санкції», задля невідкладного та ефективного реагування на наявні і потенційні загрози національним інтересам і національній безпеці України, використовує всі передбачені законом заходи з метою захисту цих інтересів, в тому числі щодо недопущення завдання майнових втрат та створення перешкод для сталого економічного розвитку, а також щодо запобігання порушенню прав, свобод та законних інтересів громадян України. У зв`язку з цим, доводи позивача стосовно того, що накладені санкції не відповідають принципу правової визначеності є неприйнятними.
Згідно із частиною другою статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Положеннями частини першої статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
Вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні та конституційному поданні щодо офіційного тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, Конституційний Суд України в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту . Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС України.
Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.
Таким чином, у контексті спірних правовідносин Суд повинен з`ясувати або спростувати наявність факту або обставин, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів Позивача з боку Відповідача - суб`єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або наявність інших утисків прав та свобод Позивача.
Судом встановлено, що обмежувальні заходи щодо Товариства були застосовані за пропозиціями СБ України, викладеними у листі від 19 березня 2021 року №8/5/2-2592дск.
Наслідком розгляду пропозицій СБ України стало застосування до позивача обмежувальних заходів (санкцій) рішенням РНБО України від 19 березня 2021 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» (пункт 4 Додатку до рішення Ради національної безпеки і оборони України від 19 березня 2021 року), яке введено в дію Указом Президента від 25 березня 2021 року №123/2021.
Відтак, Президент України, видавши оскаржуваний Указ, реалізував владні управлінські функції в межах власних конституційних повноважень. Указ є способом реалізації цих функцій.
Суд зазначає, що відповідальність за повноту і достовірність відомостей, викладених у пропозиціях СБ України в листі від 19 березня 2021 року №8/5/2-2592дск, несе їх ініціатор, а також інші уповноважені органи, які подали ініціатору інформацію.
РНБО України є координаційним органом з питань національної безпеки і оборони при Президентові України, визначає достатність підстав для застосування санкцій та необхідність їх застосування, з метою невідкладного та ефективного реагування на наявні і потенційні загрози національним інтересам та безпеці України, несе відповідальність за їхню об`єктивність, відповідність меті та ефективності, а також дотримання іншим принципам застосування санкцій відповідно до частини другої статті 3 Закону України «Про санкції».
Суд зазначає, що доводи позивача більшою мірою зведені до незабезпечення стосовно нього ефективного державного управління, при цьому саме до відповідача скеровані претензії безпідставного застосування санкцій, без врахування прийняття цього рішення на підставі інформації наданої ініціатором (СБ України) та обговореної на засіданні координаційного (колегіального) органу (РНБО України), що мало наслідком прийняття відповідного рішення.
Колегія суддів зазначає, що завдання адміністративного судочинства полягає у гарантуванні дотримання прав та інтересів фізичних та юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Разом з тим, оскаржуваний Указ є способом реалізації Президентом України конституційних повноважень в сфері національної безпеки, які відповідно до Закону України «Про санкції» скеровані на реалізацію суверенного права України на захист її національних інтересів і національної безпеки, недопущення, в тому числі, експропріації власності держави, завдання майнових втрат та створення перешкод для сталого економічного розвитку.
Оскаржуваний Указ Президента України прийнято у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, належних та допустимих доказів, які б спростовували такі висновки, позивачем у ході розгляду справи не надано.
Щодо доводів позивача про порушення оскаржуваним Указом принципу пропорційності, що призводить до необґрунтованого, безпідставного та надмірного обмеження основоположного права позивача на мирне володіння своїм майном та протиправності введення санкцій щодо юридичної особи, зареєстрованої за законодавством України, то колегія суддів звертає увагу, що згідно із частиною першою статті 5 Закону України «Про санкції» пропозиції щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій виносяться на розгляд РНБО України Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів України, Національним банком України, Службою безпеки України.
Частиною третьою вказаної статті визначено, що рішення щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій щодо окремих іноземних юридичних осіб, юридичних осіб, які знаходяться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи - нерезидента, іноземців, осіб без громадянства, а також суб`єктів, які здійснюють терористичну діяльність (персональні санкції), передбачених пунктами 1-21, 23-25 частини першої статті 4 цього Закону, приймається РНБО України та вводиться в дію указом Президента України. Відповідне рішення набирає чинності з моменту видання указу Президента України і є обов`язковим до виконання.
Рішення про внесення змін до санкцій приймається органом, що прийняв рішення про їх застосування відповідно до цього Закону за власною ініціативою або на підставі пропозицій органів державної влади, зазначених у частині першій цієї статті (частина шоста статті 5 Закону України «Про санкції»).
Рішення про скасування санкцій приймається органом, що прийняв рішення про їх застосування відповідно до цього Закону, у разі якщо застосування санкцій привело до досягнення мети їх застосування (частина сьома статті 5 Закону України «Про санкції»).
За такого правового регулювання, суб`єктами, які наділені повноваженнями ініціювання питань щодо скасування та внесення змін до санкцій є Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Національний банк України, Служба безпеки України.
Як встановлено судом, санкції щодо позивача застосовані рішенням РНБО України на підставі пропозицій СБ України, а тому саме ці суб`єкти владних повноважень наділені повноваженнями ініціювати та вирішувати питання щодо їх скасування чи зміни.
У судовому засіданні представником позивача не надано суду доказів звернення та наслідків такого звернення до РНБО України та СБ України щодо скасування або зміни введених щодо позивача санкцій.
Враховуючи викладене та з огляду на встановлені в цій справі обставини, правове регулювання спірних правовідносин, оцінивши належність, допустимість, достовірність зібраних у справі доказів як кожного окремо, так і їх достатність і взаємний зв`язок у сукупності, зваживши всі аргументи та доводи учасників справи, Верховний Суд дійшов висновку про те, що Указ Президента України від 25 березня 2021 року №123/2021 прийнято на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений законодавством України, він відповідає критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України.
Щодо протиправності, на думку представника позивача, введених санкцій, то такі, як вже зазначалося, застосовані рішенням РНБО України на підставі пропозицій СБ України, а тому якщо РНБО України на підставі частини шостої статті 5 Закону України «Про санкції» прийме рішення про внесення змін до санкцій або їх скасування за власною ініціативою або на підставі пропозицій органів державної влади, зазначених у частині першій цієї статті, зокрема СБ України, то таке рішення РНБО України може бути введено в дію указом Президента України в межах його повноважень, передбачених статтею 106 Конституції України.
Щодо обраного позивачем при зверненні з цим позовом способу захисту, яким, на його думку, є саме оскарження відповідного Указу Президента України, яким введено в дію рішення РНБО України, то колегія суддів Верховного Суду звертає увагу, що таке не узгоджуються з урахуванням вище викладеного і з приписами статті 5 Закону України «Про санкції», де передбачено, що належним способом внесення змін та скасування санкцій є тільки рішення органу, що прийняв рішення про їх застосування відповідно до цього Закону.
При цьому, Верховний Суд, перевіривши оскаржуваний Указ Президента України відповідно до вимог статті 2 КАС України, порушень норм чинного законодавства щодо його прийняття, не встановив.
Таким чином колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку, що підстави для визнання спірного Указу протиправним та його скасування відсутні, а тому заявлений позивачем позов задоволенню не підлягає.
За правилами статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України понесені позивачем витрати у виді сплаченого судового збору за звернення з цим позовом до суду відшкодуванню не підлягають.
Абзаци 29-37 мотивувальної частини цього судового рішення містять службову інформацію.
Керуючись статтями 241-246, 255, 262, 266, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
ВИРІШИВ:
У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРАНС СЕТ ГЕО» до Президента України Зеленського Володимира Олександровича про визнання протиправним та скасування Указу Президента України від 25 березня 2021 року №123/2021 (в частині) - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено15 липня 2024 року.
Головуюча суддя І.Л. Желтобрюх
Судді О.В. Білоус
Н.Є. Блажівська
І.А. Гончарова
І.Я. Олендер
