П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 990/43/23
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Токарева М.С.
Суддя-доповідач - Драчук Т. О.
04 липня 2024 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Драчук Т. О.
суддів: Полотнянка Ю.П. Смілянця Е. С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 11 січня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Генерального прокурора Андрія Костіна про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,
В С Т А Н О В И В :
в березні 2023 року позивач, - ОСОБА_1 , звернувся до суду з адміністративним позовом до Генерального прокурора Андрія Костіна про визнання протиправними дії Генерального прокурора Андрія Костіна, які виразились у певних рішеннях, а саме листі щодо відмови 15 лютого 2023 року в поновленні ОСОБА_1 на роботі, з якої він був незаконно звільнений на підставі п. 2 наказу Генерального прокурора України №300 к від 22 березня 2002 року.
Також, позивач просив визнати протиправною бездіяльність Генерального прокурора Андрія Костіна щодо непоновлення ОСОБА_1 на роботі, з якої він був незаконно звільнений на підставі п.2 наказу Генерального прокурора України №300 к від 22 березня 2002 року та зобов`язати Генерального прокурора вчинити певні дії, а саме, скасувати п.2 наказу Генерального прокурора України від 22 березня 2002 року № 300 к і поновити ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) в органах прокуратури на посаді старшого прокурора відділу нагляду за виконанням законів спецпідрозділами та іншими державними органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією прокуратури Житомирської області або на різнозначній посаді з 16 березня 2002 року (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог т.2 а.с.167).
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 11.01.2024 у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити адміністративний позов в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.
03.04.2024 на адресу суд надійшов відзив від відповідача в якому останній просить про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
10.04.2024 на адресу суду надійшли заперечення на відзив, в яких апелянт просить його апеляційну скаргу задовольнити та наводить доводи на спростування висновків рішення суду першої інстанції та висновків відповідача зазначених у відзиві.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо доказів для вирішення спору, колегія суддів вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, наказом прокурора Житомирської області від 15.03.2002 № 43 ОСОБА_1 звільнено з посади та органів прокуратури за вчинення проступку, який порочить його як працівника прокуратури.
Наказом Генерального прокурора України від 22.03.2002 № 300к Про притягнення до дисциплінарної відповідальності п. 1 наказу прокурора Житомирської області від 15.03.2002 № 43 скасовано та звільнено ОСОБА_1 з посади старшого прокурора відділу нагляду за виконанням законів спецпідрозділами та іншими державними органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією прокуратури Житомирської області з позбавленням класного чину.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 17.12.2021 було визнано протиправним та скасовано п. 2 наказу Генерального прокурора України від 22 березня 2002 року №300 к про звільнення ОСОБА_1 з посади та органів прокуратури з позбавленням класного чину.
Зобов`язано Житомирську обласну прокуратуру поновити ОСОБА_1 в органах прокуратури на посаді старшого прокурора відділу нагляду за виконанням законів спецпідрозділами та іншими державними органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією, Житомирської обласної прокуратури або на рівнозначній посаді з 16 березня 2002 року, про що внести зміни до трудової книжки ОСОБА_1 відповідно до вимог чинного законодавства.
Стягнуто з Житомирської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 16 березня 2002 року по день прийняття рішення у справі у сумі 118130,86 грн. (сто вісімнадцять тисяч сто тридцять гривень вісімдесят шість копійок).
Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та нарахування і виплати суми середнього заробітку за один місяць допущено до негайного виконання.
Наказом Житомирської обласної прокуратури від 19.01.2022 №8 к ОСОБА_1 було поновлено на посаді старшого прокурора відділу нагляду за виконанням законів спецпідрозділами та іншими державними органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією, прокуратури Житомирської області з 16 березня 2002 року.
Наказом Житомирської обласної прокуратури від 20.01.2022 ОСОБА_1 було звільнено з посади старшого прокурора відділу нагляду за виконанням законів спецпідрозділами та іншими державними органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією, прокуратури Житомирської області та органів Житомирської обласної прокуратури за власним бажанням.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14.04.2022 було скасовано рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 17.12.2021.
На підставі вказаного судового рішення, 20.04.2022 наказ Житомирської обласної прокуратури від 19.01.2022 № 8к про поновлення ОСОБА_1 на посаді старшого прокурора відділу нагляду за виконанням законів спецпідрозділами та іншими державними органами, які ведуть боротьбу із організованою злочинністю і корупцією прокуратури Житомирської області скасовано.
Постановою Верховного Суду від 16.11.2022 було частково задоволено касаційну скаргу ОСОБА_1 , було скасовано рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 17.12.2021 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14.04.2022, а позов залишено без розгляду.
14.01.2023 ОСОБА_1 звернувся до Генерального прокурора ОСОБА_2 зі скаргою у якій просив поновити строк звернення з даною скаргою до Генерального прокурора та скасувати наказ Генерального прокурора України №300к від 22.03.2002 та поновити його на роботу.
15.02.2023 Генеральним прокурором листом за №07-57825-20 повідомлено ОСОБА_1 , що постановою Верховного Суду від 16.11.2022 рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 17.12.2021 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14.04.2022 скасовано, а позов ОСОБА_1 до Житомирської обласної прокуратури та Офісу Генерального прокурора цілком обґрунтовано залишено без розгляду, а тому об`єктивних правових підстав для задоволення його вимог щодо повторного поновлення на посаді не вбачається.
Крім того вказано, що оскільки аналогічні за змістом скарги ОСОБА_1 із зазначених питань неодноразово розглядалися Офісом Генерального прокурора і йому на них надавалися вичерпні відповіді, а нових доводів не наведено, згідно з вимогами статті 8 Закону України Про звернення громадян провадження за його скаргами з приводу скасування наказу Генерального прокурора України від 22.03.2002 № 300к та поновлення на роботі в органах прокуратури припиняється.
Вважаючи, такі дії Генерального прокурора протиправними позивач звернувся до суду з даним позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що правову оцінку питанню строку звернення щодо оскарження п. 2 наказу Генерального прокурора України №300 к від 22 березня 2002 року було надано Верховним Судом у постанові від 16 листопада 2022 року у справі №240/19150/20 у якій вказано, що позивачу було відомо про його звільнення ще з березня 2002 року, а звернувся він з позовом аж у листопаді 2020 року, понад 18 років з моменту виникнення спірних правовідносин, й у матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про те, що позивач протягом вісімнадцяти років був позбавлений можливості реалізовувати своє право на оскарження наказу суб`єкта владних повноважень до адміністративного суду.
З огляду на наявність судового рішення касаційної інстанції у справі №240/19150/20, яке з врахуванням наведених норм законодавства є обов`язковим до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України, то у Генерального прокурора були відсутні правові підстави для самостійного поновлення строку на оскарження п. 2 наказу Генерального прокурора України №300 к від 22 березня 2002 року.
Суд першої інстанції не надавав оцінку можливим процедурним порушенням при проведенні процедури звільнення ОСОБА_1 , оскільки це не є предметом даного судового розгляду у зв`язку з тим, що оцінка звільненню позивача була надана при розгляді справи №240/19150/20.
Крім того, суд першої інстанції не приймав до уваги посиланню позивача на те, що йому не було вручено копію наказу Генерального прокурора України №300 к від 22 березня 2002 року у зв`язку з тим, що у постанові Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі №240/19150/20, зокрема п.51, що позивач зазначає, що копію оскаржуваного наказу Генерального прокурора України за № 300к від 22 березня 2002 року, він отримав 05 жовтня 2020 року, тому останнім днем строку звернення до суду з даним позовом було 05 листопада 2020 року.
Вказані обставини спростовують твердження позивача щодо не вручення йому копії наказу.
З огляду на викладене, оскільки відповідачем доведено правомірність своїх дій при розгляді скарги ОСОБА_1 та рішення за результатами її розгляду, то суд першої інстанції дійшов до висновку, що позов є безпідставним та не підлягає задоволенню.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
У відповідності до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Згідно з вимогами ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч.1 ст.8 Дисциплінарного статуту прокуратури України дисциплінарні стягнення щодо прокурорсько-слідчих працівників застосовуються за невиконання чи неналежне виконання службових обов`язків або за проступок, який порочить його як працівника прокуратури.
Відповідно до ст.9 Дисциплінарного статуту прокуратури України дисциплінарними стягненнями є:
1) догана;
2) пониження в класному чині;
3) пониження в посаді;
4) позбавлення нагрудного знаку Почесний працівник прокуратури України;
5) звільнення;
6) звільнення з позбавленням класного чину.
Як передбачено ст.14 Дисциплінарного статуту прокуратури України наказ про притягнення до дисциплінарної відповідальності може бути оскаржено працівником Генеральному прокурору України в місячний строк з дня ознайомлення з наказом.
Згідно з ст.15 Дисциплінарного статуту прокуратури України Генеральний прокурор приймає рішення по скарзі в десятиденний строк, а в разі проведення перевірки - не пізніше одного місяця з дня її надходження. Про прийняте рішення повідомляється працівнику, який звернувся із скаргою.
Оскарження наказу не зупиняє виконання дисциплінарного стягнення.
Відповідно до ст.16 Дисциплінарного статуту прокуратури України Генеральний прокурор України має право скасувати дисциплінарне стягнення, посилити або пом`якшити його. В разі незаконного пониження на посаді або звільнення працівника з посади Генеральний прокурор України видає наказ про поновлення на посаді з виплатою середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітній платі за час роботи на нижче оплачуваній роботі, але не більш як за три місяці. Якщо не з вини працівника час вимушеного прогулу становить більше трьох місяців, Генеральний прокурор України може прийняти рішення про виплату середньомісячного заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Як передбачено ст.18 Дисциплінарного статуту прокуратури України Генеральний прокурор України здійснює контроль за обґрунтованістю і законністю застосування заохочень і дисциплінарних стягнень підлеглими прокурорами і вживає заходів до скасування безпідставних і незаконних наказів.
В свою чергу, як вбачається з матеріалів справи, предметом даного спору є саме рішення Генерального прокурора ОСОБА_2 в межах скарги ОСОБА_1 .
Питання щодо правомірності наказу Генерального прокурора України №300 к від 22 березня 2002 року та обставин звільнення позивача із займаної посади, дотримання процедури звільнення вирішувалось судами в межах справи №240/19150/20.
Відповідно до ст.129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України; судове рішення є обов`язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку; контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно з ч.1-3 ст.14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України.
Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Відповідно до ч.1, 2 ст.370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Крім того, в постановах від 20.02.2019 у справі №806/2143/15, від 17.04.2019 (справа №355/1648/15-а), від 12.05.2020 (справа №815/2252/16), від 16.12.2021 (справа №170/167/17), Верховний Суд дійшов висновку, що "…зазначені вище правові норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.".
Тобто, обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, статтями 14, 370 КАС України і тлумачення рішень на власний розсуд суб`єктами владних повноважень не допускається.
Отже, правомірність чи протиправність наказу Генерального прокурора України №300 к від 22 березня 2002 року та обставин звільнення позивача із займаної посади, дотримання процедури звільнення, не є предметом даного спору.
Також, за результатами скарги позивача від 23.01.2023, Генеральним прокурором ОСОБА_2 у листі від 15.02.2023 №07-57825-20 (07/1/1-11988ВИХ) повідомлено позивача, що об`єктивних правових підстав для задоволення вимог ОСОБА_1 щодо поновлення на посаді не вбачається.
Постановою Верховного Суду від 16.11.2022 рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 17.12.2021 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14.04.2022 скасовано, а позов ОСОБА_1 до Житомирської обласної прокуратури та Офісу Генерального прокурора цілком обґрунтовано залишено без розгляду.
Крім того вказано, що оскільки аналогічні за змістом скарги ОСОБА_1 із зазначених питань неодноразово розглядалися Офісом Генерального прокурора і йому на них надавалися вичерпні відповіді, а нових доводів не наведено, згідно з вимогами статті 8 Закону України Про звернення громадян провадження за його скаргами з приводу скасування наказу Генерального прокурора України від 22.03.2002 № 300к та поновлення на роботі в органах прокуратури припиняється.
Також, як вбачається з висновку про припинення провадження за зверненнями ОСОБА_1 , затвердженого Генеральним прокурором ОСОБА_2 15.02.2023, ОСОБА_1 звертався до Офісу Генерального прокурора зі зверненням від 05.08.2020 №150782-20 та від 20.12.2022 №211517-22 (про результати розгляду позивача поінформовано листами Офісу Генерального прокурора від 03.09.2022 №07/1/1-57825-20 та від 28.10.2022 №07/1/1-57825-20).
Як вбачається з ч.2, 3 ст.8 ЗУ "Про звернення громадян" не розглядаються повторні звернення одним і тим же органом від одного і того ж громадянина з одного і того ж питання, якщо перше вирішено по суті, а також ті звернення, терміни розгляду яких передбачено статтею 17 цього Закону, та звернення осіб, визнаних судом недієздатними.
Рішення про припинення розгляду такого звернення приймає керівник органу, про що повідомляється особі, яка подала звернення.
В свою чергу, з матеріалів справи встановлено, що згідно з рішеннями Офісу Генерального прокурора від 03.09.2022 №07/1/1-57825-20, від 28.10.2022 №07/1/1-57825-20, від 15.02.2023 №07-57825-20 (07/1/1-11988ВИХ) та висновком про припинення провадження за зверненнями ОСОБА_1 , затвердженого Генеральним прокурором ОСОБА_2 15.02.2023 проведено перевірку по всіх поставленим у зверненнях позивача питаннях та надано вичерпні відповіді у строки, визначені чинним законодавством.
При цьому у висновку також зазначено й про строки звернення зі скаргою до Генерального прокурора в межах Дисциплінарного статуту прокуратури України.
Крім того, як вірно вказав суд першої інстанції, у постанові Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі №240/19150/20, зокрема п.51, що позивач зазначає, що копію оскаржуваного наказу Генерального прокурора України за № 300к від 22 березня 2002 року, він отримав 05 жовтня 2020 року, тому останнім днем строку звернення до суду з даним позовом було 05 листопада 2020 року.
Отже, враховуючи наведене вище, а саме неодноразовий розгляд скарг позивача уповноваженим органом, а скарга позивача від 15.02.2023 є аналогічною за змістом, та з урахуванням висновку про припинення провадження за зверненнями ОСОБА_1 , затвердженого Генеральним прокурором ОСОБА_2 15.02.2023, колегія суддів, у відповідності до вимог статті 2 КАС України, яка визначає, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову щодо визнання в цілому дій та/або бездіяльності відповідача щодо розгляду скарги позивача від 15.02.2023 щодо непоновлення ОСОБА_1 на роботі.
Щодо вимоги зобов`язального характеру, колегія суддів зазначає, що по-перше вона є похідною від визнання протиправними дій/бездіяльності відповідача, а тому не підлягає задоволенню. По-друге, в межах Дисциплінарного статуту прокуратури України повноваження щодо поновлення має лише Генеральний прокурор України, а суд досліджує лише правомірність, дотримання процедури розгляду такої скарги.
Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноваженим на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.
Тобто, суд позбавлений можливості в межах Дисциплінарного статуту прокуратури України зобов`язувати Генерального прокурора України приймати рішення про поновлення на роботі того чи іншого працівника.
По-третє, питання правомірності наказу Генерального прокурора України №300 к від 22 березня 2002 року та обставин звільнення позивача із займаної посади, дотримання процедури звільнення вирішувалось судами в межах справи №240/19150/20.
З урахуванням вказаного, колегія суддів дійшла висновку про правомірність рішення суду першої інстанції та відсутність підстав для його скасування.
Відповідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Отже, ст.2 КАС України та ч.4 ст.242 КАС України вказують, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Оскільки, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції надав належну оцінку наявним у справі доказам та зробив вірний висновок щодо відмови в задоволенні позовних вимог.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного та приймаючи до уваги, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного судового рішення вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, та прийняв законне і обґрунтоване судове рішення, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
П О С Т А Н О В И В :
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 11 січня 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.
Головуючий Драчук Т. О. Судді Полотнянко Ю.П. Смілянець Е. С.