Єдиний державний реєстр судових рішень
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 червня 2024 року
м. Київ
cправа № 916/3368/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Колос І.Б. (головуючий), Бенедисюка І.М., Жайворонок Т.Є.,
за участю секретаря судового засідання Гибало В.О.,
представників учасників справи:
позивача - товариства з обмеженою відповідальністю «Морська днопоглиблювальна компанія» - Жук Ю.В., адвокат (ордер від 30.05.2024),
відповідача - державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Ізмаїльської філії державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (Адміністрація Ізмаїльського морського порту) - Жильцов В.В., в порядку самопредставництва,
розглянув у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу державного підприємства «Адміністрація морських портів України»
на рішення господарського суду Одеської області від 08.11.2023 (суддя Д`яченко Т.Г.)
та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.04.2024 (головуючий суддя: Поліщук Л.В., судді: Богатир К.В., Таран С.В.)
у справі № 916/3368/23
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Морська днопоглиблювальна компанія» (далі - ТОВ «Морська днопоглиблювальна компанія»)
до державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Ізмаїльської філії державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (Адміністрація Ізмаїльського морського порту), (далі - ДП «Адміністрація морських портів України» в особі Ізмаїльської філії)
про визнання відсутнім права та стягнення 1 926 000,00 грн. безпідставно набутих коштів.
1. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
ТОВ «Морська днопоглиблювальна компанія» звернулося до суду з позовом до ДП «Адміністрація морських портів України» в особі Ізмаїльської філії про:
- визнання відсутнім права вимоги у ДП «Адміністрація морських портів України» в особі Ізмаїльської філії і кореспондуючого обов`язку у ТОВ «Морська днопоглиблювальна компанія», яке діє як морський агент, щодо оплати послуг з використання понтонів для стоянки суден земкаравану у складі: «PILGRIM» (ІМО 7397593), «IRS» (ІМО 8832045), «LIBERTY» (ІМО 8728842), «ALFATTAN» (ІМО 8724547), «OASIS» за договором від 03.12.2018 № 367-П-АМПУ-18 про взаємодію сторін під час агентування суден у морських портах України, укладеним шляхом заповнення та подання декларації про приєднання від 20.08.2020 № 336;
- стягнення безпідставно набутих відповідачем грошових коштів у розмірі 1 926 000,00 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Рішенням господарського суду Одеської області від 08.11.2023 у справі № 916/3368/23, яке залишено без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.04.2024, позов задоволено повністю з посиланням на його обґрунтованість.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ДП «Адміністрація морських портів України», з посиланням на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати судові рішення попередніх інстанцій, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
В обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник посилається на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначаючи про те, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях неправильно застосували норми матеріального права: статті 1212, 1213 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) без урахування висновку щодо застосування зазначених норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 04.08.2021 зі справи № 185/446/18, від 11.01.2023 зі справи № 548/741/21, від 17.04.2024 зі справи № 127/12240/22; пункт 6 статті 3 ЦК України без урахування висновку щодо застосування зазначеної норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 10.04.2019 зі справи № 390/34/17, від 18.03.2020 зі справи № 902/417/18, а також суди не врахували позицію, сформовану Верховним Судом у постанові від 17.12.2021 зі справи № 915/400/20, а також у постанові від 30.08.2021 зі справи № 915/253/20, відповідно до якої підстави для сплати портових зборів, згідно з наказами № 316, № 966 визначаються не технічними характеристиками судна, а змістом відповідної операції; ключовим критерієм для віднесення судна до тієї чи іншої групи є не тип судна за судновими документами, категорія судна (вантажне) чи його належність до портової інфраструктури, а мета, з якою судно заходить до порту, і операції, які воно виконує.
Скаржник також посилається на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме щодо питання застосування пункту 12 та пункту 4 частини першої статті 1 закону України «Про морські порти України» та пункту 5.1 Порядку справляння та розмірів ставок портових зборів, затвердженого наказом Міністерства інфраструктури України від 27.05.2013 № 316, як норм права у подібних правовідносинах, а саме, у правовідносинах щодо тлумачення визначення «причал» для мети справляння в морських портах України портових зборів, зокрема, причального збору.
Доводи інших учасників справи, розгляд заяв та клопотань
ТОВ «Морська днопоглиблювальна компанія» у відзиві на касаційну скаргу просило Суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення попередніх інстанцій - без змін, з посиланням, зокрема, на законність та обґрунтованість судових рішень попередніх інстанцій.
Згідно з розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 21.06.2024 № 32.2-01/1147 проведено повторний автоматизований розподіл справи № 916/3368/23 у зв`язку з відпусткою судді Малашенкової Т.М.
Згідно з ухвалою Суду від 24.06.2024 зі справи задоволено заяви сторін у справі про участь у судовому засіданні у справі № 916/3368/23 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Згідно з розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 26.06.2024 № 32.2-01/1207 проведено повторний автоматизований розподіл справи № 916/3368/23 у зв`язку з відпусткою судді Ємця А.А.
3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
ДП «Адміністрація морських портів України» та ТОВ «Морська днопоглиблювальна компанія», яке є морським агентом 03.12.2018 укладено договір № 367-П-АМПУ-18 про взаємодію сторін під час агентування суден у морських портах України (далі - Договір), шляхом заповнення та подання декларації про приєднання до договору.
Цей договір є договором приєднання у розумінні статті 634 ЦК України, який встановлює рівні умови для всіх суб`єктів господарювання, що здійснюють свою діяльність у морських портах України, та може бути укладений лише шляхом приєднання морського агента до всіх його умов в цілому шляхом надання ДП «Адміністрація морських портів України» декларації про приєднання до договору (додаток № 1 до цього договору), розміщеної на офіційному веб-сайті ДП «Адміністрація морських портів України», в порядку, передбаченому цим договором (пункт 1.1 Договору).
Всі права та обов`язки ДП «Адміністрація морських портів України» (в тому числі, прийняття, узгодження та виконання заявок морського агента, ведення бухгалтерського обліку, проведення розрахунків, підписання первинних документів, тощо), які передбачені цим договором (крім розділу 9 цього договору), виконуються відповідною філією ДП «Адміністрація морських портів України», перелік яких визначено у додатку № 3 до цього договору (пункт 1.2 Договору).
Предметом договору є врегулювання взаємовідносин ДП «Адміністрація морських портів України» та морського агента під час агентування суден у морських портах, зокрема, щодо порядку нарахування та оплати за заявками морського агента портових зборів, спеціалізованої послуги та інших послуг (робіт), що надаються у морських портах України, перелік яких розміщений на веб-сайті ДП «Адміністрація морських портів України» (пункт 2.1 Договору).
Згідно із підпунктом 3.1.1 пункту 3.1 Договору ДП «Адміністрація морських портів України» зобов`язується створювати сприятливі умови для виконання морським агентом функцій на режимній території морського порту та надавати морському агенту оперативну інформацію, необхідну для його діяльності, у відповідності до змісту та умов надання такої інформації згідно з додатком № 4 до цього договору.
ДП «Адміністрація морських портів України» виконує заявки морського агента, які пов`язані з обслуговуванням суден, у відповідності до Правил (підпункт 3.1.2 пункту 3.1 Договору).
Правила - діючі обов`язкові постанови на відповідному морському порту та Зводи звичаїв відповідного морського порту тощо (преамбула Договору).
Також до обов`язків ДП «Адміністрація морських портів України» належить надавати морському агенту рахунки (у тому числі, попередні рахунки по портових зборах) після отримання від морського агента заявки на надання послуг, до якої додаються інформація про основні розміри судна та інші необхідні документи у відповідності до Правил (підпункт 3.1.3 пункту 3.1 Договору).
Морський агент зобов`язується своєчасно здійснювати усі розрахунки з ДП «Адміністрація морських портів України» за надані судну і морському агенту послуги в порядку, визначеному цим договором, зокрема, здійснювати від імені принципала розрахунки з ДП «Адміністрація морських портів України» з портових зборів, спеціалізованої послуги та інших послуг (підпункт 3.2.2 пункту 3.2 Договору).
Відповідно до пункту 4.1 Договору оплата портових зборів та спеціалізованої послуги здійснюється морським агентом до виходу судна з морського порту на рахунок ДП «Адміністрація морських портів України» у доларах США щодо суден під іноземним прапором і у національній валюті щодо суден під Державним прапором України на підставі рахунків, своєчасно виставлених ДП «Адміністрація морських портів України». Оплата портових зборів та спеціалізованої послуги для суден під іноземним прапором може здійснюватися морським агентом у валюті - ЄВРО за попереднім письмовим повідомленням ДП «Адміністрація морських портів України» про такий намір.
У разі внесення змін та (або) доповнень до нормативно-правових актів, якими затверджені відповідні збори, тарифи, сторони під час розрахунків застосовують зазначені нормативно-правові акти з урахуванням змін та (або) доповнень з моменту набрання чинності таких змін та (або) доповнень (пункт 4.3 Договору).
Розмір зборів, тарифів на послуги, що надаються ДП «Адміністрація морських портів України», та які не підлягають державному регулюванню, визначається згідно з вільними цінами (тарифами) ДП «Адміністрація морських портів України», що діють на момент надання відповідних послуг. Оплата таких послуг здійснюється у доларах США (або за попереднім письмовим повідомленням морським агентом у ЄВРО) щодо суден під іноземним прапором (перерахунок національної валюти України в долар США (євро) здійснюється за курсом НБУ на дату надання послуги) і у національній валюті України щодо суден під Державним прапором України (пункт 4.4 Договору).
Також судами попередніх інстанцій встановлено, що 13.10.2020 між ДП «Адміністрація морських портів України», як фрахтувальником, та WHITEFORM CONTRACTS LTD, як судновласником, укладено договір про закупівлю послуг № 52-В-ФДФ-20 (далі - Договір про закупівлю), відповідно до умов якого судновласник зобов`язується у 2020 - 2023 роках надати фрахтувальнику послуги за кодом ДК 021:2015 60650000-9 - Прокат водного транспортного устаткування з екіпажем (послуги з фрахтування земкаравану (на умовах тайм-чартеру)).
Пунктом 1.2 Договору про закупівлю визначено, що метою фрахтування є виконання днопоглиблювальних робіт.
Обсяг послуг визначено у технічних вимогах (додаток № 1), що є невід`ємною частиною цього договору (пункт 1.3 Договору про закупівлю). Склад земкаравану, тип та характеристики суден земкаравану наведені у специфікації (додаток № 2 до цього договору), що є невід`ємною частиною цього договору (пункт 1.4 Договору про закупівлю).
Відповідно до пункту 7 технічних вимог (додаток № 1 до Договору про закупівлю), призначенням тайм-чартеру є днопоглиблювальні роботи на внутрішніх водних шляхах України.
Згідно з пунктом 7.7 Договору про закупівлю (в редакції додаткової угоди № 7 від 31.03.2023, розміщеної у вільному доступі в електронній системі публічних закупівель Prozorro), фрахтувальник має право на свій розсуд у будь-який час призупинити надання послуг (зокрема, але не виключно, в розрізі кожного судна земкаравану/групи суден земкаравану, стосовно якого/яких визначена орендна ставка згідно з додатком № 3 до Договору про закупівлю), направити судновласнику відповідне повідомлення.
Фрахтувальник під час призупинення надання послуг відповідно до пункту 7.7 Договору про закупівлю має право тимчасово повернути земкараван з чартеру на строк не менше 20 днів з оформленням акту тимчасової передачі земкаравану з чартеру. У такому разі судновласник має право використовувати судна земкаравану на власний розсуд до моменту поновлення чартеру (пункт 6.12 Договору про закупівлю в редакції додаткової угоди від 31.03.2023 № 7, розміщеної у вільному доступі в електронній системі публічних закупівель Prozorro).
Згідно зі специфікацією (додаток № 2 до Договору про закупівлю), яка викладена у новій редакції згідно з додатковою угодою від 29.09.2023 № 8, розміщеною у вільному доступі в електронній системі публічних закупівель Prozorro, склад земкаравану складають такі судна:
- багаточерпаковий земснаряд «PILGRIM» (номер ІМО 7397593);
- буксир-завізник якорів «OASIS»;
- саморозвантажувальні грунтовідвізні баржі (шаланди): «IRS» (номер ІМО 8832045), «LIBERTY» (номер ІМО 8728842), «ALFATTAN» (номер ІМО 8724547).
WHITEFORM CONTRACTS LTD, як замовником, та ТОВ «Морська днопоглиблювальна компанія», як морським агентом, 28.10.2020 укладено договір агентування № 01/2020-А (далі - Договір агентування), за умовами якого, з урахуванням додаткової угоди № 4-1 від 19.07.2022, замовник доручає, а морський агент бере на себе зобов`язання здійснювати за рахунок, від імені та в інтересах замовника, відповідно до Кодексу торговельного мореплавства України та Договору про закупівлю, морське агентування суден: багаточерпаковий земснаряд «PILGRIM» (ІМО 7397593), саморозвантажувальна грунтовідвізна баржа «ALFATTAN» (ІМО 8724547), саморозвантажувальна грунтовідвізна баржа «LIBERTY» (ІМО 8728842), саморозвантажувальна грунтовідвізна баржа «IRS» (ІМО 8832045), завізник якорів «OASIS» та надавати послуги в області мореплавства в портах України.
При цьому у пункті 1.2 Договору агентування, з урахуванням додаткової угоди № 4-1 від 19.07.2022, серед іншого, передбачено, що діяльність морського агента не обмежується умовами Договору про закупівлю. За цим договором морський агент має право діяти від імені та в інтересах замовника у відносинах з будь-якими фізичними та юридичними особами, і з цією метою морський агент має такі права:
- сплачувати будь-які платежі, які пов`язані з утриманням та обслуговуванням суден «PILGRIM» (ІМО 7397593), «IRS» (ІМО 8832045), «LIBERTY» (ІМО 8728842), «ALFATTAN» (ІМО 8724547), «OASIS» (далі - судна);
- самостійно вимагати повернення майна та грошових коштів, що належать замовнику та пов`язані з обслуговуванням суден замовника;
- самостійно представляти інтереси замовника в будь-яких судах України всіх інстанцій зі всіма правами позивача, відповідача та/або третьої особи без обмежень у повноваженнях з будь-яких питань, що стосуються захисту майнових прав та інтересів Замовника;
- виконувати будь-які дії з виконання інших доручень замовника (усних чи письмових), спрямованих на захист матеріальних прав замовника.
У матеріалах справи наявні класифікаційні свідоцтва на судна «PILGRIM» (ІМО 7397593), «IRS» (ІМО 8832045), «LIBERTY» (ІМО 8728842), «ALFATTAN» (ІМО 8724547), «OASIS», видані Міжнародним морським бюро, відповідно до яких:
- судно «PILGRIM» (ІМО 7397593) відповідає застосовним Правилам для позначення класу « 100 А5 Днопоглиблювальне судно (Дреджер), Льодовий клас Е3» (свідоцтво видане 14.11.2022 зі строком дії до 11.05.2027);
- судно «LIBERTY» (ІМО 8728842) відповідає застосовним Правилам для позначення класу « 100 А5 Грунтовідвізна баржа, Льодовий клас Е3» (свідоцтво видане 14.11.2022 зі строком дії до 17.05.2027);
- судно «IRS» (ІМО 8832045) відповідає застосовним Правилам для позначення класу « 100 А5 Грунтовідвізна баржа, Льодовий клас Е3» (свідоцтво видане 15.11.2022 зі строком дії до 12.05.2027);
- судно «ALFATTAN» (ІМО 8724547) відповідає застосовним Правилам для позначення класу « 100 А5 Грунтовідвізна баржа, Льодовий клас Е3» (свідоцтво видане 16.11.2022 зі строком дії до 16.05.2027);
- судно «OASIS» (номер ІМО не зазначений) відповідає застосовним Правилам для позначення класу « 100 А5 Буксир» (свідоцтво видане 18.11.2022 зі строком дії до 17.05.2027).
Також в матеріалах справи міститься лист Міжнародного морського бюро від 30.06.2023 за вих. № IMB/115/GS/23, згідно з яким вказана установа підтверджує, що наведені вище судна являються технічними суднами та призначені для виконання днопоглиблювальних робіт.
Відповідно до умов Договору про закупівлю судновласником - WHITEFORM CONTRACTS LTD та відповідачем у справі 31.03.2023 укладено акт тимчасової передачі земкаравану з чартеру (тимчасове повернення з тайм-чартеру).
Після тимчасової передачі земкаравану з чартеру (тимчасове повернення з тайм-чартеру), з 01.04.2023 по 16.07.2023 судна земкаравану судновласника - WHITEFORM CONTRACTS LTD у складі суден: «PILGRIM» (ІМО 7397593), «IRS» (ІМО 8832045), «LIBERTY» (ІМО 8728842), «ALFATTAN» (ІМО 8724547) та «OASIS» знаходилися в акваторії Ізмаїльської філії ДП «Адміністрація морських портів України» на причальній стоянці, використовуючи надані відповідачем понтони.
Матеріали справи містять копії класифікаційних свідоцтв на понтони «Понтон П-14», «Понтон П-15» та «Понтон П-16», виданих Регістром судноплавства України на підставі Правил класифікації та побудови суден Регістра судноплавства України, відповідно до яких тип кожного із понтонів П-14, П-15, П-16 визначено як «стоянкове, плавпричал». Крім того, відповідно до свідоцтв про право власності на судно кожному понтону П-14, П-15 та П-16 у графі «Призначення та тип» зазначено «стоянкове, понтон-причал».
Як зазначав позивач, у листі від 19.05.2023 за вих. № 624/14-02-03/Вих відповідач вказав, що судна пришвартовані біля понтонів морського вокзалу, у зв`язку з чим за фактичний час стоянки вищезазначених суден нараховується плата за послугу з використання понтонів для стоянки суден відповідно до умов Договору згідно із затвердженою наказом Ізмаїльської філії ДП «Адміністрація морських портів України» вільною ціною (тарифом) у розмірі 3000,00 грн/судно/понтон/доба.
Також на адресу позивача надійшла вимога відповідача від 22.06.2023 за вих. № 745/14-01-04/Вих про сплату заборгованості за надання послуг стоянки за квітень 2023 року на загальну суму 540 000,00 грн.
На вказану вимогу відповідача, позивач у листі від 29.06.2023 за вих. № 29/06-001 надав відповідь, що судна «PILGRIM» (ІМО 7397593), «IRS» (ІМО 8832045), «LIBERTY» (ІМО 8728842), «ALFATTAN» (ІМО 8724547), «OASIS» не виконують вантажних операцій, призначені для виконання днопоглиблювальних робіт та є технічними, що у зв`язку з чим звільняються від сплати причального збору відповідно до наказу Міністерства інфраструктури України від 27.05.2013 № 316 «Про портові збори», яким затверджено Порядок справляння та розміри ставок портових зборів, та який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 12.06.2013 за № 930/23462. З огляду на викладене, позивач просив відповідача утриматись від нарахування заборгованості з причального збору та неустойки за несплату такого збору, а також просив відповідача погодити вихід каравану у складі зазначених вище суден з порту Ізмаїл, що заплановано на 01.07.2023, з метою термінового та невідкладного виконання планових ремонтних робіт цих суден, що є необхідним для забезпечення безпеки мореплавства та своєчасного виконання обов`язків судновласника WHITEFORM CONTRACTS LTD за діючими контрактами.
У відповідь на лист позивача від 29.06.2023 № 29/06-001, відповідач згідно з листом від 30.06.2023 вих. №767/14-02-00/Вих повідомив, що вимога ДП «Адміністрація морських портів України» оплатити послуги з використання понтонів для стоянки флоту має іншу правову природу та визначена на підставі частини третьої статті 21 Закону України «Про морські порти України» та розділу 4 Договору в редакції від 27.11.2019, як «інша послуга».
При цьому відповідач у зазначеному листі послався на наказ від 13.12.2022 № 91/14 «Про введення в дію вільних цін (тарифів) на послуги користування об`єктами інфраструктури ІФ ДП «АМПУ» (Адміністрація Ізмаїльского морського порту), а саме, пункт 1 частини першої наказу, згідно з яким з 01.01.2023 встановлена вільна ціна (тариф) за використання понтонів П-1, П-2, П-3, П-5, П-7, П-8, П-9, П-10, П-11, П-12, П-13, П-14, П-15, П-16 та ПРП-52 для стоянки суден у розмірі 3000,00 грн/судно/понтон/доба.
Також у листі від 30.06.2023 № 767/14-02-00/Вих відповідач відмовив позивачу у виході суден з порту Ізмаїл, посилаючись на відсутність правових підстав для надання дозволу на вихід каравану до моменту повної сплати послуг.
Одночасно відповідач, не визнаючи позиції позивача щодо користування послугами причалів та віднесення таких послуг до причального збору, від якого позивач, на думку останнього, звільнений в силу Порядку № 316, виставив позивачу рахунки на оплату послуг з використання понтонів для стоянки суден разом з актами виконаних робіт (наданих послуг) за період з 01.04.2023 по 30.04.2023 на суму 540 000,00 грн, за період з 01.05.2023 по 31.05.2023 на суму 558 000,00 грн, за період з 01.06.2023 по 30.06.2023 на суму 540 000,00 грн та з 01.07.2023 по 16.07.2023 на суму 288 000,00 грн.
Всього відповідачем виставлено рахунки за використання понтонів для стоянки суден за період з 01.04.2023 по 16.07.2023 на загальну суму 1 926 000,00 грн.
Вказані рахунки у повному обсязі оплачені позивачем 30.06.2023, 14.07.2023 та 17.07.2023.
Однак, як зазначає позивач, судновласник відмовився компенсувати позивачу здійснені оплати по зазначеним вище рахункам за використання понтонів для стоянки суден у зв`язку з тим, що вказані послуги входять до причального збору і не є іншою додатковою послугою.
При цьому позивач зауважував про те, що ним було вимушено здійснено оплату виставлених відповідачем рахунків, пояснюючи це тим, що 26.06.2023 судновласником та компанією GENOA MARINE LIMITED (підрядником) укладені контракти на судноремонт, відповідно до яких судновласник зобов`язався здійснити доставку суден «PILGRIM» (ІМО 7397593), «IRS» (ІМО 8832045), «LIBERTY» (ІМО 8728842), «ALFATTAN» (ІМО 8724547) та «OASIS» на верф підрядника для проведення судноремонтних робіт у строк до 09.07.2023 (пункт 8 частини першої контрактів на судноремонт). У свою чергу, пунктом 18 частини другої контрактів на судноремонт передбачена відповідальність судновласника за порушення терміну своєчасної доставки суден до верфі підрядника, який передбачений пунктом 8 частини першої контрактів на судноремонт. Таким чином, зважаючи на значні суми неустойки за порушення терміну доставки суден до верфі підрядника, які нараховуються щоденно, було прийнято вимушене рішення про оплату рахунків відповідача.
У позовній заяві позивач зазначав, що після тимчасового повернення всіх суден з тайм-чартеру та відсутністю наряд-завдань відповідача для виконання днопоглиблювальних робіт, у період з 01.04.2023 по 16.07.2023 всі судна судновласника, не виконуючи жодних комерційних операцій, знаходились в акваторії Ізмаїльської філії ДП «Адміністрація морських портів України» на причальній стоянці та очікували відновлення роботи за тайм-чартером згідно з договором тайм-чартеру (договору про закупівлю).
Також позивач, з посиланням на статті 21, 22 Закону України «Про морські порти України», вказував про те, що користування понтонами для стоянки суден земкаравану належить до послуг, що оплачуються у складі причального збору.
За твердженням позивача, послуги, які оплачуються у складі портових зборів, врегульовані на державному рівні, у зв`язку з чим неможливо застосувати пункт 4.4 Договору, на якому наполягає відповідач у листі від 30.06.2023 за вих. №767/14-02-00/Вих, як на підставу нарахування тарифу за користування плавпричалами (понтонами) за вільними цінами, оскільки послуги зі стоянки на причалі підлягають державному регулюванню та включені до складу причального збору.
Позивач вважає, що послуги з використання понтонів для стоянки суден, які по суті є послугами з користування причалом, не мають іншої правової природи ніж послуги, за які сплачується причальний збір, тому що склад спірних цивільних правовідносин (чи це використання понтонів для стоянки суден, чи послуги стоянки на причалі), є однаковими.
Водночас, на переконання позивача, судна «PILGRIM» (ІМО 7397593), «IRS» (ІМО 8832045), «LIBERTY» (ІМО 8728842), «ALFATTAN» (ІМО 8724547), «OASIS» являються технічними суднами та призначені для виконання днопоглиблювальних робіт.
Таким чином, за посиланням позивача, згідно з додатком 1 до наказу Міністерства інфраструктури України від 27.05.2013 № 316 «Про портові збори» дані судна відповідають категорії: технічні судна групи «Е», а тому відповідно до пункту 5.3 Порядку справляння та розміру ставок портових зборів, затвердженого наказом Міністерства інфраструктури України від 27.05.2013 № 316, підлягають звільненню від сплати причального збору, а отримання відповідачем коштів за послуги з використання понтонів - плавпричалів для стоянки суден земкаравану є безпідставним і, хоч відбулося у зв`язку з Договором, але не на виконання договірних умов.
Заперечуючи проти позову відповідач зазначив, що взаємовідносини позивача та відповідача врегульовані Договором в редакції від 27.11.2019, який укладено шляхом заповнення та подання декларації про приєднання.
Наказом від 13.12.2022 № 91/14 «Про введення в дію вільних цін (тарифів) на послуги користування об`єктами інфраструктури ІФ ДП «АМПУ» (Адміністрація Ізмаїльського МП), а саме, пунктом 1 частини першої наказу, з 01.01.2023 передбачено ціну (тариф) за використання понтонів П-1, П-3, П-5, П-7, П-8, П-9, П-10, П-11, П-12, П-13, П-14, П-15, П-16 та ПРП-52 для стоянки суден у розмірі 3000,00 грн/судно/понтон/доба.
За твердженням відповідача, позивач помилково посилається на положення пункту 5.3 Порядку справляння та розміру ставок портових зборів, затвердженого наказом Міністерства інфраструктури України від 27.05.2013 № 316, як на підставу для звільнення причального збору, оскільки позивач з 31.03.2023 втратив право на звільнення від сплати причального збору, так як між судновласником та фрахтувальником було укладено акт тимчасової передачі земкаравану з чартеру (тимчасове повернення з тайм-чартеру), тобто з 01.04.2023 земкараван не відноситься до суден, які виконують в межах морського порту будь-яку діяльність.
Як зазначає відповідач, позивачем помилково трактується вид платежів, який він здійснив за стоянку суден земкаравану біля понтонів № 14, 15, 16, адже відповідно до пункту 5.1 Порядку справляння та розміру ставок портових зборів, затвердженого наказом Міністерства інфраструктури України від 27.05.2013 № 316, причальний збір справляється із суден, що стоять біля причалу, тоді як понтони, біля яких був пришвартований земкараван, є стоянковими суднами (понтон-причалами), тобто понтон належить до суден, а не до гідротехнічних споруд.
При цьому відповідач зауважив, що усі причали, що знаходяться у господарському віданні відповідача, внесені до Реєстру гідротехнічних споруд морських портів України, який перебуває у вільному доступі та розміщено у мережі інтернет.
Тому, за доводами відповідача, при стоянці біля понтону не застосовуються положення розділу V Порядку «Причальний збір», а плата за таку стоянку стягується на підставі вільних тарифів, передбачених Договором, про які позивач був повідомлений й до умов яких приєднався, підписавши декларацію.
У розгляді справи судами попередніх інстанцій встановлено, що плавучі причали/стоянкові судна - «Понтон П-14», «Понтон П-15» та «Понтон П-16» є плавучими спорудами за своїми технічними характеристиками та водночас є причальними спорудами за своїм функціональним призначенням, оскільки вони використовуються і призначені для стоянки та обслуговування суден, обслуговування пасажирів, у тому числі для їх посадки на судна і висадки з суден, проведення вантажно-розвантажувальних робіт. Отже, понтони «Понтон П-14», «Понтон П-15» та «Понтон П-16» є плавучими причалами, тобто причалами, за стоянку біля яких відповідно до Порядку № 316 справляється причальний збір.
4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання відсутнім права вимоги у ДП «Адміністрація морських портів України» в особі Ізмаїльської філії і кореспондуючого обов`язку у ТОВ «Морська днопоглиблювальна компанія», яке діє як морський агент, щодо оплати послуг з використання понтонів для стоянки суден земкаравану у складі: «PILGRIM» (ІМО 7397593), «IRS» (ІМО 8832045), «LIBERTY» (ІМО 8728842), «ALFATTAN» (ІМО 8724547), «OASIS» за Договором, укладеним шляхом заповнення та подання декларації про приєднання від 20.08.2020 № 336; стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 1 926 000,00 грн., як безпідставно набутих.
В обґрунтування доводів касаційної скарги ДП «Адміністрація морських портів України» посилається, зокрема, на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи про те, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях неправильно застосували норми матеріального права: статті 1212, 1213 ЦК України без урахування висновку щодо застосування зазначених норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 04.08.2021 зі справи № 185/446/18, від 11.01.2023 зі справи № 548/741/21, від 17.04.2024 зі справи № 127/12240/22; пункт 6 статті 3 ЦК України без урахування висновку щодо застосування зазначеної норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 10.04.2019 зі справи № 390/34/17, від 18.03.2020 зі справи № 902/417/18, а також суди не врахували позицію, сформовану Верховним Судом у постанові від 17.12.2021 зі справи № 915/400/20, а також у постанові від 30.08.2021 зі справи № 915/253/20, відповідно до якої підстави для сплати портових зборів, згідно з наказами № 316, № 966 визначаються не технічними характеристиками судна, а змістом відповідної операції; ключовим критерієм для віднесення судна до тієї чи іншої групи є не тип судна за судновими документами, категорія судна (вантажне) чи його належність до портової інфраструктури, а мета, з якою судно заходить до порту, і операції, які воно виконує.
Стосовно наведеного Верховний Суд зазначає таке.
Касаційне провадження у справі відкрито, зокрема, на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
Колегія суддів враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття «подібні правовідносини», а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судовому рішенні Великої Палати Верховного Суду.
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття «подібні правовідносини», що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін «подібні правовідносини» може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.
З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.
Ураховуючи наведені висновки щодо тлумачення поняття «подібні правовідносини», задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин), Велика Палата Верховного Суду визнала за потрібне конкретизувати раніше викладені Верховним Судом висновки щодо цього питання та зазначила, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25 квітня 2018 року у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16 травня 2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 5 червня 2018 року у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31 жовтня 2018 року у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 5 грудня 2018 року у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30 січня 2019 року у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
Скаржником вказані постанови Верховного Суду, в яких зазначені правові висновки, які, на думку ДП «Адміністрація морських портів України», не були враховані судами попередніх інстанцій.
Стосовно наведеного Верховний Суд зазначає таке.
Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК України).
Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 236 ГПК України).
Схожий правовий висновок міститься в пункті 8.26 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, на який посилається скаржник та відповідно до якого закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах.
У постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17, на яку також посилається скаржник, зазначено, що добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі- «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
У постанові Верховного Суду від 04.08.2021 зі справи № 185/446/18, на яку посилається скаржник, Суд виснував, зокрема, таке.
Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (частина перша статті 1212 ЦК України).
Не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом (стаття 1215 ЦК України).
Особа, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності (частина перша статті 267 ЦК України).
Тлумачення вказаних норм свідчить, що при визначенні того чи підлягають безпідставно набуті грошові кошти потерпілій особі слід враховувати, що акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад, зокрема, добросовісності. Безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, тому що вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів.
В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Близька за змістом правова позиція викладена також у постановах Верховного Суду від 11.01.2023 зі справи № 548/741/21, від 17.04.2024 зі справи № 127/12240/22, на які посилається скаржник.
Водночас у справі, на відміну від справ, на які посилається скаржник, суди попередніх інстанцій не встановили наявності суперечливої поведінки позивача у здійсненні ним оплати на користь відповідача, а потім вимагаючи у судовому порядку повернення таких коштів як безпідставно набутих відповідачем, оскільки, як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач заперечував проти здійснених відповідачем нарахувань та просив надати дозвіл на вихід суден з порту Ізмаїл, проте згідно з листом від 30.06.2023 № 767/14-02-00/Вих відповідач відмовив позивачу у виході суден з порту Ізмаїл, посилаючись на відсутність правових підстав для надання дозволу на вихід каравану до моменту повної сплати послуг. При цьому судами встановлено, що рішення про оплату виставлених відповідачем рахунків було зумовлене укладеними судновласником контрактами з визначеною відповідальністю судновласника за порушення терміну своєчасної доставки суден до верфі підрядника.
Суд також враховує, що сама собою претензія (вимога) відповідача про сплату коштів безпосередньо не породжує негативних наслідків для юридичної особи (позивача у справі). Проте такі наслідки породжує рішення про заборону судну здійснювати вихід з порту, яке ґрунтується на такій претензії (вимозі).
Морський агент сплатив суму вимоги як певну заставу (гарантію). Така поведінка має раціональні причини і захищає інтереси не лише судновласника (морського агента) але й держави, до якої може бути пред`явлений позов про відшкодування шкоди у зв`язку з незаконною затримкою судна. Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19.10.2020 зі справи № 420/4129/19.
У контексті цієї справи сплата нарахованих відповідачем сум не свідчить про їх визнання позивачем. Спір щодо наявності підстав для сплати позивачем на користь відповідача нарахованих ним сум залишається. Морський агент, який діє в інтересах судновласника й далі вважає, що його права було порушено.
Наведене свідчить про неподібність правовідносин у зазначених скаржником справах та в даній справі, зокрема, з урахуванням змісту правовідносин, фактично-доказової бази та доводів учасників справи, якими вони обґрунтовували свої позиції.
Також неподібними є правовідносини у даній справі та у справах № 915/400/20, № 915/253/20, на які посилається скаржник, оскільки у справі № 916/3368/23 визначальним є встановлення того, чи відноситься плавучий понтон-причал (біля якого здійснювали стоянку судна земкаравану) до плавучих та/або причальних споруд в аспекті необхідності оплати саме причального збору. У той час як у справі № 915/400/20 визначальним було встановлення групи, до якої відноситься судно, яке зайшло в порт через з`ясування мети, з якою судно заходить до порту, і операцій, які воно виконує (для справляння портових зборів), а у справі № 915/253/20 - віднесення суден відповідача до таких, що належать до категорії вантажних суден, які можуть здійснювати вантажні операції (в аспекті необхідності здійснення канального збору та збору за послуги служби регулювання руху суден).
Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження.
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
У доводах касаційної скарги скаржник також посилається на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме щодо питання застосування пункту 12 та пункту 4 частини першої статті 1 закону України «Про морські порти України» та пункту 5.1 Порядку справляння та розмірів ставок портових зборів, затвердженого наказом Міністерства інфраструктури України від 27.05.2013 № 316, як норм права у подібних правовідносинах, а саме, у правовідносинах щодо тлумачення визначення «причал» для мети справляння в морських портах України портових зборів, зокрема, причального збору.
Стосовно наведеного Верховний Суд зазначає таке.
Відповідно до приписів пункту 3 частини третьої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Отже, по-перше, слід з`ясувати відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а по-друге, наявність/відсутність подібності правовідносин та наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
При цьому, Верховний Суд виходить з того, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 311 ГПК України).
Верховний Суд також виходить з того, що зі змісту пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики, шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
При касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема, зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок про її застосування, із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи (правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 12.11.2020 у справі № 904/3807/19).
Верховний Суд зазначає, що відповідно до пункту 6 частини першої статті 1 Закону України «Про морські порти України» морський порт - це визначені межами територія та акваторія, обладнані для обслуговування суден і пасажирів, проведення вантажних, транспортних та експедиційних робіт, а також інших пов`язаних з цим видів господарської діяльності.
У відповідності до статті 85 Кодексу торговельного мореплавства України під час перебування в морському порту будь-яке судно зобов`язане дотримуватися чинних законів і правил України, у тому числі тих, що стосуються безпеки порту і судноплавства в порту, митного, прикордонного, санітарного (фітосанітарного) режимів, лоцманського проведення, буксирування, рятувальних і суднопіднімальних робіт, якірної стоянки і надання місць біля причалів, навантаження і вивантаження вантажів, посадки і висадки людей, послуг, пов`язаних з навантажувально-розвантажувальними роботами, і будь-яких інших портових послуг, портових зборів, запобігання забрудненню навколишнього природного середовища.
Статтею 21 Закону України «Про морські порти України» визначено, що тарифи на спеціалізовані послуги, що надаються у морському порту суб`єктами природних монополій, та послуги, які оплачуються у складі портових зборів, підлягають державному регулюванню національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері транспорту. Перелік спеціалізованих послуг, що надаються у морському порту суб`єктами природних монополій, які підлягають державному регулюванню, визначає Кабінет Міністрів України. Тарифи на інші послуги, крім визначених у частині першій цієї статті, є вільними та визначаються договором між суб`єктом господарювання, який надає відповідні послуги, та їх замовником.
Частинами першою та другою статті 22 Закону України «Про морські порти України» передбачено, що у морському порту справляються такі портові збори: корабельний, причальний, якірний, канальний, маяковий, адміністративний та санітарний. Використання коштів від портових зборів допускається виключно за їх цільовим призначенням. Фінансування утримання гідротехнічних споруд в об`ємах, необхідних для підтримання їх паспортних характеристик, здійснюється за рахунок портових зборів, що справляються у морських портах, де розташовані такі гідротехнічні споруди. Розміри ставок портових зборів для кожного морського порту встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері транспорту, відповідно до затвердженої нею методики. Порядок справляння, обліку та використання коштів від портових зборів, крім використання коштів від адміністративного збору, визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах морського і річкового транспорту. Кошти від адміністративного збору використовуються відповідно до закону.
Процедура справляння портових зборів та розміри ставок портових зборів визначені Порядком справляння та розмірами ставок портових зборів, який затверджений наказом Міністерства інфраструктури України від 27.05.2013 № 316, та зареєстрований у Міністерстві юстиції України 12.06.2013 за № 930/23462.
Згідно з пунктом 5.1 вказаного Порядку причальний збір справляється із суден, що стоять біля причалу.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до свідоцтв про право власності на судно кожному понтону «Понтон П-14», «Понтон П-15» та «Понтон П-16» встановлено «Призначення та тип»: «стоянкове, понтон-причал». Відповідно до класифікаційних свідоцтв на понтони «Понтон П-14», «Понтон П-15» та «Понтон П-16», виданих Регістром судноплавства України на підставі Правил класифікації та побудови суден Регістра судноплавства України, тип кожного із понтонів: «Понтон П-14», «Понтон П-15» та «Понтон П-16» визначено як «стоянкове, плавпричал».
Згідно з пунктом 1 Положення про Регістр судноплавства України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.1998 № 814, Регістр судноплавства України (далі - Регістр) є національним класифікаційним товариством, яке здійснює технічний нагляд у сферах морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства..
Згідно з пунктом 6 Положення про Регістр судноплавства України, одним з головних завдань Регістру судноплавства України є класифікація суден, розроблення, затвердження та публікація технічних правил і технічних вимог у сферах морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства, здійснення технічного нагляду і видача відповідних суднових документів на морському і внутрішньому водному транспорті та у судноплавстві.
Класифікація суден - це врегульовані нормативними актами заходи щодо присвоєння судну відповідного класу згідно його технічних характеристик та/або особливостей конструювання й будівництва. Класифікація суден здійснюється Регістром та характеризується наступними ознаками: (а) обов`язковий характер, оскільки будь-яке судно відповідно до статті 35 Кодексу торговельного мореплавства України повинне мати класифікаційне свідоцтво; (б) правовий характер, оскільки умови та порядок класифікації мають визначатися у правилах, що затверджує Регістр; (в) процесуальний характер, оскільки процедура присвоєння класу судну носить послідовний, поетапний характер; (г) документарний результат - за результатами Регістр видає спеціальний документ - класифікаційне свідоцтво. Видача класифікаційного свідоцтва є свідченням того, що судно відповідає вимогам морехідності.
Отже, Регістр судноплавства України наділений Кабінетом Міністрів України певними повноваженнями, в тому числі видавати класифікаційне свідоцтво, умови та порядок класифікації при цьому містяться у Правилах класифікації та побудови суден Регістра судноплавства України.
Згідно з пунктом 1.2.1 Правил класифікації та побудови суден Регістра судноплавства України стоянкове судно - це судно або плавуча споруда, що експлуатується в режимі стоянки на віддаленій від берега акваторії або на швартових біля причальної стінки (берега). До таких суден відносяться стоянкові плавучі: доки, заправні/насосні/очисні/опріснювальні/електро/паростанції, маяки, стенди, склади, збирачі відходів, майстерні, готелі, гуртожитки, брандвахти, житлові будинки/дачі, учбові судна, плавресторани (бари, кафе), торгові/ділові центри і центри дозвілля, причальні і/або перехідні понтони тощо.
До плавучих споруд Закон України «Про внутрішній водний транспорт» відносить будь-яку плавучу установку, побудовану для стаціонарного використання на плаву, у тому числі стоянкове судно, плавучий причал, пристань, понтон, дебаркадер, майстерня, док, басейн, елінг, готель, заклад громадського харчування, розважальний заклад, та, як правило, не призначена для переміщення (пункт 47 статті 1).
Причальна споруда - це гідротехнічна споруда внутрішніх водних шляхів (комплекс споруд), яка має швартовні та відбійні пристрої і призначена для стоянки, обслуговування та ремонту суден, обслуговування пасажирів, у тому числі для їх посадки на судна і висадки з суден, проведення вантажних операцій (пункт 53 статті 1 Закону України «Про внутрішній водний транспорт»).
Причал - це гідротехнічна споруда, яка має швартовні та відбійні пристрої і призначена для стоянки та обслуговування суден, обслуговування пасажирів, у тому числі для їх посадки на судна і висадки з суден, проведення вантажно-розвантажувальних робіт (пункт 12 статті 1 Закону України «Про морські порти України»).
Гідротехнічні споруди морських портів (гідротехнічні споруди) - це інженерно-технічні споруди (портова акваторія, причали, пірси, інші види причальних споруд, моли, дамби, хвилеломи, інші берегозахисні споруди, підводні споруди штучного та природного походження, у тому числі канали, операційні акваторії причалів, якірні стоянки), розташовані в межах території та акваторії морського порту і призначені для забезпечення безпеки мореплавства, маневрування та стоянки суден (пункт 4 статті 1 Закону України «Про морські порти України»).
З огляду на викладене, плавучі причали/стоянкові судна - «Понтон П-14», «Понтон П-15» та «Понтон П-16» є плавучими спорудами за своїми технічними характеристиками та водночас є причальними спорудами за своїм функціональним призначенням, оскільки вони використовуються і призначені для стоянки та обслуговування суден, обслуговування пасажирів, у тому числі для їх посадки на судна і висадки з суден, проведення вантажно-розвантажувальних робіт. Відповідно понтони «Понтон П-14», «Понтон П-15» та «Понтон П-16» є плавучими причалами, тобто причалами, за стоянку біля яких відповідно до Порядку справляння та розмірів ставок портових зборів, який затверджений наказом Міністерства інфраструктури України від 27.05.2013 № 316, справляється причальний збір. Отже, послуги зі стоянки у плавпричалів входять до причального збору, який підлягає державному регулюванню, у зв`язку з чим такі послуги не можуть надаватись за вільними цінами (тарифами) відповідача.
Саме з таких висновків у застосуванні норм права виходили й суди попередніх інстанцій, задовольняючи позов.
Доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, передусім зводяться до висловлення незгоди з прийнятими судовими рішеннями, викладення власного бачення у питанні застосування правових норм, є проханням про повторний перегляд справи та переоцінку встановлених судами попередніх інстанцій обставин, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції в силу приписів статті 300 ГПК України.
Отже, підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження.
Верховний Суд бере до уваги та вважає прийнятними доводи, викладені у відзиві ТОВ «Морська днопоглиблювальна компанія» на касаційну скаргу, в тій частині, яка узгоджується з вказаними вище висновками Верховного Суду, наведеними у цій постанові.
Верховний Суд окремо вважає за необхідне вказати, що у прийнятті даної постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 09.11.2004 у справі «Науменко проти України», від 19.02.2009 у справі «Христов проти України», від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України», в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.
Верховний Суд зазначає, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, наявність яких скаржником у цій справі аргументовано не доведено.
Слід зазначити, що в силу приписів частини другої статті 309 ГПК України формальні порушення не можуть бути підставою для скасування з формальних міркувань правильного по суті і законного рішення.
Верховний Суд, враховуючи рішення ЄСПЛ від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» та від 28.10.2010 у справі «Трофимчук проти України», зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
З огляду на викладене визначених процесуальним законом підстав для скасування оскаржуваних судових рішень не вбачається.
З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції Суд вважає, що доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі на судові рішення попередніх інстанцій, про неврахування висновків щодо застосування норми права, викладених у постановах Верховного Суду, не підтвердилися та не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, а тому касаційне провадження за касаційною скаргою ДП «Адміністрація морських портів України» в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, необхідно закрити, а в частині підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, - касаційну скаргу слід залишити без задоволення.
Судові витрати
Відповідно до статті 129 ГПК України понесені ДП «Адміністрація морських портів України» у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції витрати зі сплати судового збору покладаються на скаржника, оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.
Керуючись статтями 129, 296, 300, 301, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційне провадження за касаційною скаргою державного підприємства «Адміністрація морських портів України» на рішення господарського суду Одеської області від 08.11.2023 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.04.2024 у справі № 916/3368/23 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, - закрити.
2. Касаційну скаргу державного підприємства «Адміністрація морських портів України» на рішення господарського суду Одеської області від 08.11.2023 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.04.2024 у справі № 916/3368/23 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, - залишити без задоволення.
3. Рішення господарського суду Одеської області від 08.11.2023 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.04.2024 у справі № 916/3368/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя І. Колос
Суддя І. Бенедисюк
Суддя Т. Жайворонок
