Єдиний державний реєстр судових рішень
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 червня 2024 року
м. Київ
справа №540/3308/21
адміністративне провадження № К/990/15263/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):
судді-доповідача - Радишевської О.Р.,
суддів - Кашпур О.В., Уханенка С.А.,
за участю:
секретаря судового засідання - Волощука В.В.,
представника відповідача - Овчаренко О.З.,
розглянув у відкритому судовому засіданні як суд касаційної інстанції адміністративну справу № 540/3308/21
за позовом ОСОБА_1 до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2021 року, прийняте в складі: головуючого судді Попова В.Ф., та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2022 року, ухвалену у складі колегії суддів: головуючого судді Шеметенко Л.П., суддів Шевчук О.А., Турецької І.О.,
УСТАНОВИВ:
І. Суть спору
1. ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону (далі - відповідач) з вимогами:
1.1. визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати йому допомоги на оздоровлення за 2021 рік та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань під час роботи в органах прокуратури України;
1.2. зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити йому допомогу на оздоровлення за 2021 рік та матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань за 2021 рік під час роботи в органах прокуратури України;
1.3. стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
2. На обґрунтування вимог позивач указав, що при звільненні йому не було виплачено всіх сум грошового забезпечення, а саме: матеріальної допомоги для вирішенні соціально-побутових питань та грошової допомоги на оздоровлення за 2021 рік.
3. За твердженням позивача, він дотримався процедури для їх виплати, подавши відповідний рапорт. Адже допомога на оздоровлення може бути надана не лише при реалізації права на щорічну відпустку, а й без вибуття у відпустку.
4. Позивач уважає, що відповідач має також нести відповідальність, передбачену статтею 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), за непроведення повного розрахунку при звільненні.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
5. ОСОБА_1 з 19.06.2015 по 10.03.2021 проходив військову службу та працював у Спеціалізованій прокуратурі у військовій та оборонній сфері Південного регіону.
6. 20.01.2021 позивач звернувся з рапортом до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону про надання частини основної невикористаної щорічної відпустки за 2021 рік терміном 15 днів з 06.02.2021 по 20.02.2021. Одночасно просив виплатити матеріальну допомогу на оздоровлення за 2021 рік і матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2021 рік.
7. Цей рапорт погоджено з в.о. військового прокурора Херсонського гарнізону Південного регіону України.
8. Однак відпустка позивачу надана не була, допомога для оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань не виплачені.
9. Так, у зв`язку із службовою необхідністю, було прийнято рішення про ненадання позивачу відпустки у зазначений період. Відмовлено у виплаті матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у зв`язку з тим, що зазначена виплата є необов`язковою та кошторисом на 2021 рік не передбачена.
10. Наказом від 10.03.2021 № 154к позивача звільнено з посади заступника військового прокурора Херсонського гарнізону Південного регіону України, виключено зі списків особового складу військової прокуратури Південного регіону України та всіх видів забезпечення. У наказі зазначено, що позивач щорічну основну відпустку не використовував, грошову допомогу на оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2021 рік - не отримував. При звільненні лише виплачено грошову компенсацію за дні невикористаної відпустки.
11. Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 30.06.2021 у справі № 540/450/21 визнано протиправним і скасовано наказ № 154к від 10.03.2021, поновлено позивача на посаді з 15.03.2021, стягнуто середній розмір грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.
12. Уважаючи, що відповідач протиправно не виплатив йому допомогу на оздоровлення та матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань за 2021 рік, позивач звернувся до суду.
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
13. Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 31.01.2021, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 10.02.2022, позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 допомоги на оздоровлення. Стягнуто із Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону на користь ОСОБА_1 допомогу на оздоровлення в сумі 28 055,02 грн з обов`язковим утриманням податків і зборів. У задоволенні інших вимог відмовлено.
14. Задовольняючи позов у вказаній частині, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відмова чи перенесення відпуски на інший період не є підставою для позбавлення права на допомогу для оздоровлення і не може бути правовим обґрунтуванням її ненарахування та невиплати.
15. Суди попередніх інстанцій зазначили, що змістовно положення частини першої статті 82 Закону України «Про прокуратуру» передбачають право на отримання допомоги для оздоровлення, її розмір та період виплати, а саме при наданні відпустки. Отже, визначальним є право на допомогу, а її розмір та строки виплати є похідними від цього права та є механізмом його реалізації. Відмова у наданні відпустки не є і не може бути підставою позбавлення права у допомозі для оздоровлення, а в разі вчинення таких дій є порушенням прав людини та нівелює саму суть цієї допомоги.
ІV. Провадження в суді касаційної інстанції
16. 20.06.2022 до Суду надійшла касаційна скарга відповідача на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 31.08.2021 і постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 10.02.2022.
17. У касаційній скарзі скаржник, не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій в частині задоволених позовних вимог, просить їх скасувати з підстав неправильного застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права та ухвалити в цій частині нове, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
18. На обґрунтування підстав для касаційного оскарження скаржник посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статті 82 Закону України «Про прокуратуру» та статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» щодо виплати матеріальної допомоги для оздоровлення працівнику (військовослужбовцю) у випадку ненадання йому щорічної основної відпустки (без видання наказу про надання такої відпустки).
19. У касаційній скарзі скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували статтю 82 Закону України «Про прокуратуру», а висновки Верховного Суду, викладені у справах № 500/1022/19 та № 810/3246/16, на які послався суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки були викладені за інших фактичних обставин справи.
20. За наслідками автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційну скаргу передано судді-доповідачу Радишевській О.Р., суддям Уханенку С.А., Кашпур О.В.
21. Судом ухвалою від 06.07.2022 відкрито касаційне провадження за вказаною скаргою.
22. Позивач правом подати відзив на касаційну скаргу не скористався.
V. Джерела права та акти їхнього застосування
23. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
24. Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів визначено в Законі України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII (далі - Закон №1697-VII).
25. Відповідно до частин першої, другої статті 7 Закону №1697-VII (у редакції, чинній до внесення змін Законом України від 19.09.2019 року №113-IX) систему прокуратури України становлять: 1) Генеральна прокуратура України; 2) регіональні прокуратури; 3) місцеві прокуратури; 4) військові прокуратури; 5) Спеціалізована антикорупційна прокуратура.
26. До військових прокуратур належать Головна військова прокуратура (на правах структурного підрозділу Генеральної прокуратури України), військові прокуратури регіонів (на правах регіональних), військові прокуратури гарнізонів та інші військові прокуратури (на правах місцевих), перелік яких визначається в Додатку до цього Закону.
27. Утворення, реорганізація та ліквідація військових прокуратур, визначення їх статусу, компетенції, структури і штатів здійснюються Генеральним прокурором.
28. Згідно з частиною четвертою статті 8 Закону №1697-VII (у редакції, чинній до внесення змін Законом України від 19.09.2019 року №113-IX) у Генеральній прокуратурі України утворюється (на правах самостійного структурного підрозділу) Головна військова прокуратура, яку очолює заступник Генерального прокурора - Головний військовий прокурор. На нього наказом Генерального прокурора може також покладатися виконання інших службових обов`язків.
29. Частиною четвертою статті 27 Закону №1697-VII VII (у редакції, чинній до внесення змін Законом України від 19.09.2019 року №113-IX) передбачено, що військовими прокурорами призначаються громадяни з числа офіцерів, які проходять військову службу або перебувають у запасі і мають вищу юридичну освіту, за умови укладення ними контракту про проходження служби осіб офіцерського складу у військовій прокуратурі.
30. Порядок проходження військової служби громадянами України у військовій прокуратурі визначається положенням, яке затверджується Президентом України.
31. Військовослужбовці військової прокуратури у своїй діяльності керуються Законом України «Про прокуратуру» і проходять військову службу відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та інших законодавчих актів України, якими встановлено правові та соціальні гарантії, пенсійне, медичне та інші види забезпечення, передбачені законодавством для осіб офіцерського складу Збройних Сил України.
32. Посади військових прокурорів та відповідні їм військові звання включаються в переліки військових посад.
33. Згідно зі статтею 82 Закону №1697-VII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) прокурору надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів з виплатою допомоги для оздоровлення в розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати прокурора.
34. Прокурору, який має стаж роботи в органах прокуратури понад 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 15 календарних днів. Прокурору надаються додаткові та інші відпустки, передбачені законом.
35. Для виконання невідкладних і непередбачуваних завдань прокурори можуть бути відкликані з щорічної основної чи додаткової оплачуваної відпустки. Частина невикористаної відпустки надається прокурорам у будь-який час відповідного року чи приєднується до відпустки в наступному році з відповідним відшкодуванням непередбачуваних витрат у зв`язку з відкликанням із відпустки. Порядок такого відшкодування визначається Кабінетом Міністрів України.
36. Загальні засади проходження в Україні військової служби встановлено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
37. Відповідно до частини першої статті 6 Закону № 2232-XII військові посади (штатні посади, що підлягають заміщенню військовослужбовцями) і відповідні їм військові звання передбачаються у штатах (штатних розписах) військових частин, кораблів, органів військового управління, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів та військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти.
38. Згідно з частиною сьомою статті 6 Закону № 2232-XII порядок призначення на військові посади встановлюється Конституцією України, законами України, положеннями про проходження військової служби, про проходження громадянами України служби у військовому резерві.
39. Частиною десятою статті 6 Закону № 2232-XII передбачено, що військовослужбовці Збройних Сил України та інших військових формувань можуть бути відряджені до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних закладів освіти для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі. Перелік посад, що заміщуються військовослужбовцями у таких державних органах, на підприємствах, в установах, організаціях, а також державних та комунальних закладах освіти, затверджується Президентом України.
40. Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей встановлює Закон України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
41. Відповідно до частини першої статті 10-1 Закону № 2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги для оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення. Тривалість щорічної основної відпустки для військовослужбовців, які мають вислугу в календарному обчисленні до 10 років, становить 30 календарних днів; від 10 до 15 років - 35 календарних днів; від 15 до 20 років - 40 календарних днів; понад 20 календарних років - 45 календарних днів, без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Святкові та неробочі дні при визначенні тривалості щорічних основних відпусток не враховуються.
42. Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 затверджений Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Порядок №260; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), який визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам. Дія цього Порядку (крім розділів II, V, VI, IX, XII, XVI-XXIV) поширюється на військовослужбовців, умови виплати грошового забезпечення для яких встановлено іншими нормативно-правовими актами.
43. Особливості виплати грошової допомоги для оздоровлення врегульовано приписами розділу XXIII Порядку № 260.
44. Пунктами 1, 2 розділу XXIII Порядку № 260 передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
45. Грошова допомога для оздоровлення надається військовослужбовцям у разі вибуття їх у щорічну основну відпустку повної тривалості, або у другу частину щорічної основної відпустки (у тому числі в дозволених випадках за невикористану відпустку за минулі роки), або без вибуття у відпустку (за їх рапортом протягом поточного року) на підставі наказу командира військової частини, а командиру (начальнику) - на підставі наказу вищого командира (начальника) із зазначенням у ньому суми грошової допомоги.
46. Військовослужбовцям, звільненим з військової служби, які мали право на грошову допомогу для оздоровлення та не отримали її протягом року, виплата цієї допомоги здійснюється на підставі наказу командира військової частини про виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, в якому оголошується про її виплату.
VI. Позиція Верховного Суду
47. З метою визначення меж розгляду справи, Суд застосовує правила статті 341 КАС України, відповідно до яких суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
48. Судові рішення судів попередніх інстанцій у цій справі оскаржуються лише в частині задоволених вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу допомоги для оздоровлення та про стягнення з відповідача на користь позивачу цієї допомоги.
49. Касаційна скарга не містить доводів незгоди з оскаржуваними судовими рішеннями судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань та про зобов`язання відповідача здійснити нарахування й виплату позивачу цієї допомоги, а також про стягнення з відповідача на користь позивача середньомісячного заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Отож Суд не перевіряє застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права у цій частині судових рішень.
50. Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги, Суд констатує таке.
51. У цій справі позивач як військовий прокурор подав рапорт стосовно надання частини основної невикористаної щорічної відпустки за 2021 рік (терміном 15 днів) та виплати матеріальної допомоги для оздоровлення. Відповідач погодив рапорт, однак у зв`язку із службовою необхідністю не надав відпустки та, відповідно, не здійснив спірну виплату. У подальшому, під час звільнення позивача було виплачено лише грошову компенсацію за дні невикористаної відпустки.
52. Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача матеріальної допомоги для оздоровлення за 2021 рік, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що відмова у наданні відпустки не позбавляє позивача права на допомогу для оздоровлення.
53. У касаційній скарзі скаржник ставить під сумнів правильність застосування судами статті 82 Закону № 1697-VII та статті 10-1 Закону № 2011-XII до спірних правовідносин.
54. Скаржник наполягає на тому, що основною умовою, за якою виплачується матеріальна допомога для оздоровлення, є факт надання прокурору щорічної оплачуваної відпустки, а не наявність відповідного права, як помилково зазначено судами попередніх інстанцій. За твердженням скаржника, оскільки відпустка позивачу надана не була, то права на отримання допомоги для оздоровлення останній не набув.
55. Таким чином, ключовим для вирішення цього спору є відповідь на питання про можливість виплати позивачу грошової допомоги для оздоровлення без вибуття у відпустку.
56. В аспекті викладеного, Суд зазначає, що особливостями цієї справи є те, що позивач є військовим прокурором. Верховний Суд у постанові від 06.06.2023 у справі № 640/11126/19 уже аналізував особливості правового статусу військових прокурорів в частині як прийняття їх на службу, так і проходження ними служби. Суд у вказаній справі дійшов висновку, що служба військових прокурорів на посадах у військовій прокуратурі є різновидом військової служби за контрактом осіб офіцерського складу: посада військового прокурора є саме військовою.
57. У зв`язку з цим до правовідносин, пов`язаних із проходженням позивачем військової служби, зокрема, щодо права на отримання грошової допомоги для оздоровлення, мають застосовуватися норми, які регулюють порядок її отримання військовослужбовцями.
58. Порядок надання військовослужбовцям грошової допомоги для оздоровлення врегульовано положеннями Закону № 2011-XII, згідно зі статтею 10-1 якого грошова допомога для оздоровлення надається із щорічною основною відпусткою. Можливості отримати таку допомогу поза межами відпустки, як окрему виплату, закон не передбачає.
59. Ураховуючи, що позивачу не надавалася частина основної невикористаної щорічної відпустки за 2021 рік, підстави для виплати відповідачем допомоги для оздоровлення були відсутні.
60. Щодо висновків судів попередніх інстанцій про те, що відмова у наданні відпустки не є підставою для позбавлення права на допомогу для оздоровлення та тверджень про те, що відповідач не надав обґрунтованих доводів щодо підстав / причин недотримання права позивача на відпочинок та отримання допомоги для оздоровлення, то Суд зазначає, що позивач не оскаржував рішення, дії або бездіяльність відповідача про ненадання йому вказаної відпустки. Предметом спору у справі є право позивача на допомогу для оздоровлення без вибуття у відпустку.
61. Щодо доводів позивача про необхідність для цього до спірних правовідносин застосувати положення Порядку №260, то Суд звертає увагу, що його дія поширюється на військовослужбовців, умови виплати грошового забезпечення для яких встановлено іншими нормативно-правовими актами, за виключенням певних розділів - II, V, VI, IX, XII, XVI-XXIV.
62. З огляду на викладене, оскільки виплата допомоги для оздоровлення передбачена розділом ХХІІІ Порядку № 260, то положення цього розділу не поширюються на позивача, який є військовослужбовцем, що проходить службу в органах прокуратури та умови виплати грошового забезпечення якого у зв`язку з цим встановлено іншими нормативно-правовими актами, що регулюють питання виплати грошового забезпечення прокурорів.
63. Щодо застосування судом першої інстанції правових висновків Верховного Суду у справах № 500/1022/19 та № 810/3246/16, то Суд зазначити таке.
64. У справі № 500/1022/19 орган прокуратури відмовив прокурору у виплаті грошової допомоги на оздоровлення з тих підстав, що, звернувшись у грудні 2018 року із заявою про надання відпустки з виплатою спірної допомоги за 2018 рік, прокурор оформив відпустку не у поточному бюджетному 2018 році, а вже на 2019 рік, що, на думку відповідача, було підставою для відмови у нарахуванні та виплати цієї допомоги.
65. Вирішуючи спір у справі № 500/1022/19, скасовуючи судові рішення та задовольняючи позов, Верховний Суд зауважив, що матеріальна допомога для оздоровлення при наданні щорічної відпустки видається до відпустки або її частини незалежно від того, за який вона період. За суттю матеріальна допомога прив`язана до фонду оплати праці, а не до конкретного періоду відпустки (пункт 45 постанови). Отже, ключовою підставою для виплати допомоги для оздоровлення є дата надання працівнику права на щорічну, або частину щорічної відпустки, а не час її проведення працівником (пункт 47 постанови). Ураховуючи те, що у цій справі позивач звернувся із заявою про надання йому відпустки, з виплатою допомоги у поточному бюджетному році, Верховний Суд дійшов висновку про неправомірність відмови відповідача у її нарахуванні.
66. У справі № 810/3246/16 спір виник між фізичною особою та Університетом державної фіскальної служби України щодо зобов`язання здійснити перерахунок та виплатити на його користь грошове забезпечення, нарахувати та виплатити матеріальну допомогу на оздоровлення, одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Зокрема, відповідачем при наданні позивачу відпусток за 2014 рік, за 2015 рік та за 2016 рік відмовлено у виплаті матеріальної допомоги на оздоровлення.
67. Скасовуючи судові рішення в частині позовних вимог щодо зобов`язання нарахувати та виплатити матеріальну допомогу на оздоровлення, Верховний Суд зазначив, що матеріальна допомога для оздоровлення при наданні щорічної відпустки видається до відпустки або її частини незалежно від того, за який вона період. За своєю суттю матеріальна допомога прив`язана до фонду оплати праці, а не до конкретного періоду відпустки. Проте судами попередніх інстанцій не було досліджено питання чи було передбачено фондом оплати праці відповідача надання працівникам матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та допомоги на оздоровлення при наданні щорічної відпустки та наявності підстав для виплати у 2016 році позивачу в межах фонду оплати праці таких виплат, як за 2016 рік, так і за 2015 рік при наданні щорічної відпустки за ці роки. Інших питань щодо того, як і коли виплачується грошова допомога на оздоровлення, як застосовуються норми законодавства під час її виплати, Верховний Суд не вирішував.
68. Отож Верховний Суд у справах № 500/1022/19 та № 810/3246/16 надавав правову оцінку діям відповідача за інших, ніж у цій справі, обставин. Висновки Верховного Суду у справах № 500/1022/19 та № 810/3246/16 не є застосовними в цій справі.
69. Відповідно до частин першої та третьої статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
70. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
71. Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги, Суд зазначає, що суди попередніх інстанцій, належним чином установивши фактичні обставини справи, допустили неправильне застосування норм матеріального права та дійшли помилкового висновку про наявність підстав для часткового задоволення заявлених ОСОБА_1 позовних вимог.
72. За наведеного правового регулювання та обставин справи касаційну скаргу відповідача необхідно задовольнити, оскаржувані судові рішення у відповідній частині скасувати, а також у порядку статті 351 КАС України ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в позові.
73. Керуючись статтями 3, 341, 344, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
74. Касаційну скаргу Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону задовольнити.
75. Скасувати рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2021 року і постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2022 року в частині задоволених позовних вимог і ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
76. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.
77. Повний текст постанови складений 27.06.2024.
Суддя-доповідач: О. Р. Радишевська
Судді: О. В. Кашпур
С. А. Уханенко
