УХВАЛА
09 червня 2022 року
м. Київ
справа №540/3308/21
адміністративне провадження №К/990/12918/22
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Мартинюк Н.М., перевіривши касаційну скаргу Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2021 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2022 року у справі №540/3308/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,
УСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону щодо ненарахування та не виплати допомоги на оздоровлення за 2021 рік та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань під час роботи в органах прокуратури України;
- зобов`язати Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері Південного регіону нарахувати та виплатити допомогу на оздоровлення за 2021 рік та матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань за 2021 рік під час роботи в органах прокуратури України;
- стягнути зі Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2021 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2022 року позовні вимоги задоволено частково:
- визнано протиправною бездіяльність Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 допомоги для оздоровлення;
- стягнуто з Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону на користь ОСОБА_1 допомогу для оздоровлення в сумі 28 055,02 грн (двадцять вісім тисяч п`ятдесят п`ять гривень, 02 коп.) з обов`язковим утриманням податків та зборів.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з цими судовими рішеннями, Спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері Південного регіону звернулася із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України"), надіславши її 23 травня 2022 року засобами поштового зв`язку.
У своїй касаційній скарзі скаржник просить рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2021 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2022 року у справі №540/13308/21 в частині задоволення позовних вимог скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, в іншій частині - залишити без змін.
Відповідно до частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Дослідивши зміст касаційної скарги, Суд вважає за потрібне повернути її скаржнику з наступних підстав.
Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.
З 8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.
Так, згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Перевіркою змісту касаційної скарги встановлено, що скаржник, на виконання вимог статті 330 КАС України, як на підставу звернення до Суду посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України й покликається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме: застосування статті 82 Закону України «Про прокуратуру» та статті 10-1 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» щодо виплати матеріальної допомоги на оздоровлення працівнику (військовослужбовцю) без надання щорічної відпустки (без надання наказу про надання такої відпустки).
Однак, в порушення вимог пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України, належним чином не обґрунтовує в чому полягало неправильне застосування цих норм судом апеляційної інстанції, як і не вказує як, на його думку, такі норми повинні застосовуватись.
Так, пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Верховний Суд зазначає, що оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а й визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.
Суд вважає, що підстави касаційного оскарження викладаються в касаційній скарзі з вказівкою (наведенням) конкретних висновків суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було неправильно застосовано, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.
Фактично доводи касаційної скарги зводяться до незгоди із позицією суду апеляційної інстанції у цій справі з посиланням при цьому на обставини, викладені у висновках службового розслідування за фактом неналежного та неефективного розслідування обставин кримінального правопорушення, з урахуванням яких суд надавав оцінку обставинам справи, й по суті зводяться лише до їх переоцінки. Такі доводи не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених ч. 4 ст. 328 КАС України.
Отже, перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що у ній не викладені передбачені ч. 4 ст. 328 КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.
Водночас, наведені скаржником норми є загальними, а касаційна скарга не містить об`єктивних мотивів щодо їхнього неправильного застосування судом попередньої інстанції та необхідності висновку Верховного Суду саме у цій справі щодо цих норм.
Відтак, з огляду на зазначене, посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження є безпідставним.
Крім того, оскаржуючи судові рішення, прийняті за правилами спрощеного позовного провадження, скаржник зазначає про наявність підстави, передбаченої підпунктом «г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, за яких оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій підлягають перегляду в касаційному порядку.
Скаржник ставить під сумнів правильність віднесення судами цієї справи до категорії справ незначної складності.
У цьому контексті Суд зазначає, що за змістом частини четвертої статті 12 КАС України виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років"; 6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.
Статтею 257 КАС України визначено перелік справ, що розглядаються за правилами спрощеного позовного провадження. Такими справами є: справи незначної складності, а також будь-які інші, за винятком тих, що зазначені у частині четвертій цієї статті, а саме: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Крім того, із змісту положення частини другої статті 12 КАС України вбачається, що в порядку спрощеного позовного провадження можуть розглядатися не лише справи незначної складності, але й інші справи, для яких пріоритетним є швидке вирішення справ.
Отже, за загальним правилом, будь-яка справа може розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження, окрім тих, які обов`язково повинні розглядатися за правилами загального позовного провадження (їх визначено частиною четвертою статті 12, частиною четвертою статті 257 КАС України).
У цій справі суд першої інстанції не відносив її до категорії малозначних справ, та урахувавши вимоги статті 257 КАС України, розглянув її за правилами спрощеного позовного провадження.
Водночас, тільки те, що справа не є справою незначної складності ще не визначає процедури її розгляду (тобто за правилами загального позовного провадження).
Зважаючи на положення частини четвертої статті 12, частини четвертої статті 257 КАС України, прямої заборони розглядати цю справу у порядку спрощеного провадження, як вважає відповідач, немає.
За відсутності у процесуальному законі вказівки (прямої чи опосередкованої) на необхідність розгляду справи (з огляду на її категорію) тільки за правилами загального позовного провадження, суду дозволено розглядати цю справу за правилами спрощеного позовного провадження (відповідно до частини другої статті 257 КАС України).
Скаржником не викладено обставин, які свідчили б про необхідність розгляду цієї справи за правилами загального позовного провадження.
Відтак скаржник належним чином не обґрунтував підстав, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, за яких оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій підлягають перегляду в касаційному порядку.
Інші доводи й мотиви скаржника не дають підстав для висновку, що судові рішення, постановлені у зазначеній справі, можливо віднести до випадків, передбачених пунктом пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
На підставі викладеного Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Одночасно з цим, Суд також враховує позицію висловлену Європейським Судом з прав людини в ухвалі від 9 жовтня 2018 року щодо неприйнятності у справі "Азюковська проти України" (Azyukovska v. Ukraine, заява № 26293/18). Суд визнав, що заява є неприйнятною ratione materiae у сенсі п. 3 (а) ст. 35 Конвенції і має бути відхилена відповідно до п. 4 цієї статті. ЄСПЛ зазначив, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. В ухвалі також ідеться, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій ЄСПЛ також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій. Однак у цій справі тією мірою, в якій заявниця ставила питання щодо справедливості провадження в судах першої і другої інстанцій, ЄСПЛ не визнав, що мали місце порушення процесуальних гарантій пункту 1 статті 6 Конвенції.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Отже, касаційну скаргу Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону належить повернути як таку, що не містить підстав, визначених частиною четвертою статті 328 КАС України, для касаційного оскарження рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2021 року та постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2022 року у справі №540/13308/21.
Окрім іншого, у касаційній скарзі скаржник просить поновити пропущений строк на касаційне оскарження та зупинити виконання рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2021 року та постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2022 року у справі №540/13308/21 до закінчення перегляду справи в касаційному порядку. Проте, оскільки Суд встановив, що касаційну скаргу належить повернути у зв`язку з тим, що скаржник не виклав передбачених КАС України підстав для касаційного оскарження, то клопотання про поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження та про зупинення виконання рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2021 року і постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2022 року у справі №540/13308/21 Суд не вирішує.
На підставі наведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України, Верховний Суд,
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2021 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2022 року у справі №540/3308/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії повернути особі, яка її подала.
Копію цієї ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.
Роз`яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і не може бути оскаржена.
………………………….
Н.М. Мартинюк,
Суддя Верховного Суду
