Єдиний державний реєстр судових рішень
УХВАЛА
18 червня 2024 року
м. Київ
справа № 450/2418/21
адміністративне провадження № К/990/21294/24
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Стеценка С.Г., перевіривши касаційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18.07.2023 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09.05.2024 у справі № 450/2418/21 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 та Сокільницької сільської ради Львівського району Львівської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: ІНФОРМАЦІЯ_2, про визнання дії та бездіяльності протиправними,
УСТАНОВИВ:
У червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Виконавчого комітету Сокільницької сільської ради Львівського району Львівської області, ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності Сокільницької сільської ради Львівського району Львівської області щодо невидачі ордеру на службову квартиру протиправною та зобов`язання видати ордер на службову квартиру та визнання права на службову квартиру.
Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 03.09.2021 у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Постановою Львівського апеляційного суду від 30.05.2022 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення суду в частині відмови у визнанні протиправною бездіяльності Сокільницької сільської ради Львівського району Львівської області щодо невидачі ордера ОСОБА_1 на службову квартиру та відмови у визнанні права ОСОБА_1 на службову квартиру скасовано та ухвалено в цій частині нову постанову, якою ці позовні вимоги задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Сокільницької сільської ради Львівського району Львівської області щодо невидачі ордера ОСОБА_1 на службову квартиру. Визнано право ОСОБА_1 на службову квартиру. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 16.11.2022 рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасовано. Провадження у справі закрито.
Ухвалою Верховного Суду від 07.12.2022 справу № 450/2418/21 передано для продовження розгляду до Львівського окружного адміністративного суду.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 18.07.2023 позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Сокільницької сільської ради Львівського району Львівської області щодо невидачі ОСОБА_1 ордеру на службову квартиру. Зобов`язано Сокільницьку сільську раду Львівського району Львівської області видати ОСОБА_1 ордер на службову квартиру. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24.10.2023 рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18.07.2023 скасовано, та прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову.
Верховний Суд постановою від 05.03.2024 постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24.10.2023 скасував, а справу направив на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09.05.2024 рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18.07.2023 змінено, в абзацах другому, третьому, п`ятому резолютивної частини рішення суду, слова: «Сокільницької сільської ради Львівського району Львівської області, Сокільницьку сільську раду Львівського району Львівської області» замінено словами «Виконавчого комітету Сокільницької сільської ради Львівського району Львівської області, Виконавчий комітет Сокільницької сільської ради Львівського району Львівської області.». В решті рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18.07.2023 залишено без змін.
До Верховного Суду надійшла касаційна скарга ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18.07.2023 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09.05.2024 у справі № 450/2418/21.
Перевіряючи касаційну скаргу на відповідність вимогам Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд виходить з того, що відповідно до частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Вирішуючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження, суд виходить із такого.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі ж подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України заявник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо неналежного дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Із системного аналізу наведених положень процесуального закону можна зробити висновок, що під час касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення ним (ними) норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга.
Дослідивши касаційну скаргу на предмет відповідності вищенаведеним вимогам процесуального закону, суд установив, що у скарзі не зазначені передбачені частиною четвертою статті 328 КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.
При цьому касаційна скарга в частині наведених у ній обґрунтувань вимог до суду касаційної інстанції містить лише посилання на фактичні обставини справи, цитати нормативних актів із абстрактним зазначенням, що судом апеляційної інстанції судове рішення ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права, що не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судового рішення у розумінні частини четвертої статті 328 КАС України.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
При цьому, згідно із положеннями КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття до розгляду і відкриття касаційного провадження.
Згідно із частиною четвертою статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
Скаржник, обґрунтовуючи право на подання касаційної скарги, у скарзі наводить певний перелік постанов Верховного Суду.
Разом з цим, суд зазначає, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
У постанові від 19.05.2020 (справа №910/719/19) Велика Палата Верховного Суду вказала, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Встановлюючи обов`язковим при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду, частина п`ята статті 242 КАС презюмує застосування норм права у подібних правовідносинах.
Водночас, обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі:
1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами;
2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено;
3) висновку судів, який суперечить позиції Верховного Суду;
4) у чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). Обов`язковим є взаємозв`язок усіх чотирьох умов.
Суд зазначає, що формальне посилання на постанови Верховного Суду не може вважатись належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки заявник не зазначає яку саме норму права судом апеляційної інстанції застосовано неправильно, не вказує який саме висновок Верховним Судом щодо застосування цієї ж норми сформовано у зазначених ним постановах, а також не вказує в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Отже, зазначена скаржником підстава, на яку зроблено посилання у касаційній скарзі як на підставу касаційного оскарження за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, не може слугувати належним обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судового рішення в розумінні положень частини четвертої статті 328 КАС України.
Суд не бере до уваги посилання скаржника на постанови Верховного Суду від 02.08.2022 у справі № 620/4205/21 та від 17.05.2023 у справі № 640/17939/20, оскільки предметом спору у цій справі було проведення перерахунку пенсії, а у постанові від 06.04.2023 у справі № 640/10399/20 предметом спору був наказ про звільнення з посади прокурора.
Інша мотивувальна частина касаційної скарги містить нормативно-правове регулювання обґрунтування, проте Суд не наділений повноваженнями на власний розсуд з контексту скарги вибирати ті норми права, із застосуванням яких не погоджується скаржник.
Верховний Суд звертає увагу, що на стадії відкриття касаційного провадження касаційний суд не перевіряє законність і обґрунтованість судових рішень, а перевіряє касаційну скаргу на предмет дотримання особою, яка її подає, вимог щодо форми і змісту касаційної скарги, а також дотримання строків реалізації права на касаційне оскарження.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, так само, як і визначити норму права, яку на думку скаржника, застосовано судами без врахування висновків Верховного Суду, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України).
З урахуванням змін до КАС України, внесених Законом України від 15 січня 2020 року №460-IX і які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття до розгляду і відкриття касаційного провадження.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає справи, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів".
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах «Леваж Престасьон Сервіс проти Франції» («Levages Prestations Services v. France») від 23 жовтня 1996 року, заява №21920/93; «Гомес де ла Торре проти Іспанії» («Brualla Gomes de la Torre v. Spain») від 19 грудня 1997 року, заява №26737/95).
Згідно із пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18.07.2023 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09.05.2024 у справі № 450/2418/21 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 та Сокільницької сільської ради Львівського району Львівської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: ІНФОРМАЦІЯ_2, про визнання дії та бездіяльності протиправними - повернути скаржнику.
Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи, в порядку, визначеному статтею 251 КАС України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
СуддяС.Г. Стеценко
