Єдиний державний реєстр судових рішень
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 червня 2024 року
м. Київ
справа №990/324/23
адміністративне провадження № П/990/324/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Бившевої Л.І.,
суддів: Олендера І.Я., Ханової Р.Ф., Гончарової І.А., Юрченко В.П.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Президента України Зеленського Володимира Олександровича про визнання протиправним та скасування Указу,
секретар судового засідання - Сірак І.М.,
представники позивача - Головань І.В., Кунянський С.М.,
представник відповідача - Пантюхова Л.Р.
УСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) через представника - адвоката Кунянського С.М. 06.12.2023 подав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду як суду першої інстанції позов до Президента України Зеленського Володимира Олександровича (далі - Президент України Зеленський В.О. , відповідач), в якому просить: визнати протиправним та скасувати Указ Президента України № 27/2023 від 23.01.2023 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 23 січня 2023 року «Про деякі питання щодо перетину державного кордону України в умовах воєнного стану» (далі - Указ № 27/2023).
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилається на те, що саме внаслідок прийняття оскаржуваного Указу № 27/2023 було порушене конституційне право позивача вільно залишати територію України, оскільки цим Указом уведено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України (далі - РНБОУ) від 23 січня 2023 року «Про деякі питання щодо перетину державного кордону України в умовах воєнного стану», пунктом 1 якого вирішено: Кабінету Міністрів України у п`ятиденний строк внести зміни до Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57, передбачивши для членів Кабінету Міністрів України, перших заступників та заступників міністрів, керівників центральних органів виконавчої влади, їх перших заступників та заступників, Керівника Офісу Президента України та його заступників, керівників інших допоміжних органів і служб, утворених Президентом України, та їх заступників, Голови Служби безпеки України, його першого заступника та заступників, Голови та членів Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, Голови та членів Рахункової палати, Голови та членів Центральної виборчої комісії, голів та членів інших державних колегіальних органів, Секретаря Ради національної безпеки і оборони України. його перших заступників та заступників, народних депутатів України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та його представників, Голови Національного банку України, його першого заступника та заступників, Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим та його заступників, голів місцевих державних адміністрацій, їх перших заступників та заступників, суддів Конституційного Суду України, суддів, прокурорів, керівників інших державних органів та їх заступників, а також керівників структурних підрозділів державних органів, працівників, заброньованих на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, можливість виїзду за межі України виключно у службові відрядження. Зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 2023 року № 69 «Про внесення змін до Правил перетинання державного кордону громадянами України» оскаржуваний Указ № 27/2023 був реалізований і до зазначених Правил були внесені ті самі положення, про які йшлося у рішенні РНБОУ, зокрема, Правила були доповнені пунктом 2-14 такого змісту: «У разі введення в Україні воєнного стану члени Кабінету Міністрів України, перші заступники та заступники міністрів, керівники центральних органів виконавчої влади, їх перші заступники та заступники, Державний секретар Кабінету Міністрів України, його перший заступник та заступники, Керівник Апарату Верховної Ради України, його перший заступник та заступники, державні секретарі міністерств, Керівник Офісу Президента України та його заступники, керівники інших допоміжних органів і служб, утворених Президентом України, та їх заступники, Голова Служби безпеки, його перший заступник та заступники, Голова та члени Національної ради з питань телебачення і радіомовлення, Голова та члени Рахункової палати, Голова та члени Центральної виборчої комісії, голови та члени інших державних колегіальних органів, Секретар Ради національної безпеки і оборони України, його перший заступник та заступники, народні депутати України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини та його представники, Голова Національного банку України, його перший заступник та заступники, Постійний Представник Президента України в Автономній Республіці Крим та його заступники, голови місцевих держадміністрацій, їх перші заступники та заступники, судді Конституційного Суду України, судді, прокурори, керівники інших державних органів та їх заступники, депутати місцевих рад, а також керівники структурних підрозділів державних органів та органів місцевого самоврядування і працівники, які заброньовані на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, керівники державних унітарних підприємств та їх заступники, голова та члени виконавчих органів господарських товариств, у статутному капіталі яких 50 і більше відсотків акцій (часток) належать державі, голова та члени виконавчих органів господарських товариств, у статутному капіталі яких 50 і більше відсотків акцій (часток) належать господарським товариствам, частка держави в яких становить 100 відсотків, у тому числі дочірніх підприємств, мають право перетинати державний кордон на підставі відповідних рішень про службові відрядження. Пропуск через державний кордон жінки (у тому числі тієї, яка є усиновлювачем, опікуном, піклувальником, однією з прийомних батьків або однією з батьків-вихователів) та/або чоловіка, який є одиноким батьком, одиноким усиновлювачем або опікуном, піклувальником, прийомним батьком чи батьком-вихователем (за умови, що він не перебуває у шлюбі та самостійно виховує та утримує дитину без участі матері), із числа зазначених у цьому пункті осіб, які мають або виховують дитину/дітей віком до 18 років, під час їх виїзду за межі України з метою відвідування таких дітей, які перебувають за межами України, або для супроводження таких дітей для виїзду за межі України здійснюється уповноваженими особами Держприкордонслужби за наявності відповідних підтвердних документів.». Наведений пункт 2-14 Правил було застосовано безпосередньо до позивача 01.12.2023, а саме - з посиланням на вказаний пункт Правил ОСОБА_1 було відмовлено у перетинанні державного кордону на виїзд з України. Таким чином, саме внаслідок прийняття оскаржуваного Указу № 27/2023 були ухвалені зміни но нормативного акту, який став підставою для згаданої відмови.
Зокрема, позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що оскаржуваний Указ № 27/2023 є протиправним, оскільки він суперечить вимогам Законів України «Про Раду національної безпеки і оборони України», «Про статус народного депутата України», «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», «Про прикордонний контроль» та «Про правовий режим воєнного стану», оскільки: у РНБОУ немає повноважень зобов`язувати Кабінет Міністрів України вносити зміни до нормативних актів і встановлювати для цього строк (пункт 4 частини першої статті 4 Закону України «Про Раду національної безпеки і оборони України»); Президент не має права вводити в дію рішення, якими обмежуються права і свободи народного депутата в умовах воєнного стану (частина друга статті 26 Закону України «Про статус народного депутата України»); випадки обмеження права на виїзд з України можуть бути встановлені виключно законом (пункт 18 частини першої статті 92, частина перша статті 33 Конституції України); у Президента та РНБОУ наразі відсутні повноваження зобов`язувати Кабінет Міністрів України встановлювати обмеження на виїзд з України, навіть в умовах воєнного стану (пункт 20 частини першої статті 106 Конституції України, пункт 5 частини першої статті 6 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Верховний Суд ухвалою від 12.12.2023 залишив без руху позовну заяву ОСОБА_1 через її невідповідність вимогам частини третьої статті 160, частин першої, шостої статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та встановив для усунення зазначених недоліків десятиденний строк з дня вручення цієї ухвали.
В межах встановленого строку ОСОБА_1 через представника - адвоката Кунянського С.М. подав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду матеріали на усунення недоліків позовної заяви, у тому числі заяву про поновлення строку на звернення до адміністративного суду, у якій посилався на те, що, звертаючись до Верховного Суду з позовною заявою, позивач не просив про поновлення строку, оскільки вважав, що його необхідно обчислювати лише з дати фактичного порушення його права, тобто з 01.12.2023, та просив визнати поважними причини пропуску строку звернення до адміністративного суду у цій справі і поновити вказаний строк.
Верховний Суд ухвалою від 27.12.2023 позовну заяву ОСОБА_1 до Президента України Зеленського В.О. про визнання протиправним та скасування Указу № 27/2023 повернув на підставі пункту 9 частини четвертої статті 169 КАС України. Зокрема, Верховний Суд вказав, що звернення позивача до суду із цим позовом відбулось із пропуском установленого процесуальним законом шестимісячного строку, визначеного частиною другою статті 122 КАС України, а підстави для поновлення такого строку не є поважними.
Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_1 через представника - адвоката Кунянського С.М. звернувся до Великої Палати Верховного Суду з апеляційною скаргою.
Велика Палата Верховного Суду постановою від 07.03.2024 апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Кунянський С.М., задовольнила, ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду 27.12.2023 скасувала, а справу направила до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Зокрема, Велика Палата Верховного Суду вказала, що: оскаржуваний Указ № 27/2023 є актом індивідуальної дії, що не заперечує представник позивача, а тому при вирішенні питання щодо строку його оскарження слід застосовувати частину другу статті 122 КАС України, згідно з якою для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів; поза увагою суду першої інстанції залишилось встановлення обставин щодо виникнення у позивача прав чи обов`язків у зв`язку із виданням спірного Указу № 27/2023, не з`ясовано чи впливає цей Указ № 27/2023 на права чи свободи позивача, з порушенням яких він пов`язує наявність у нього права на звернення до суду із цим адміністративним позовом.
Верховний Суд ухвалою від 11.04.2024 відкрив провадження в справі №990/324/23 та призначив справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін на 29.04.2024.
Судове засідання, призначене на 29.04.2024, не відбулося у зв`язку з перебуванням судді Гончарової І.А. у відпустці. Справу було призначено до розгляду на 21.05.2024.
У відзиві на позов Президент України вказує, що з огляду на мотиви, з яких виходила Велика Палата Верховного Суду, направляючи дану справу для продовження розгляду судом першої інстанції, наявні підстави для закриття провадження у даній справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 КАС України. Зокрема, відповідач зазначає, що зважаючи на зміст та юридичну природу, оскаржуваний Указ № 27/2023 є актом індивідуальної дії по відношенню до Служби Безпеки України, Кабінету Міністрів України та Головнокомандувача Збройних сил України та вичерпує свою дію його виконанням зазначеними особами, а відтак його видання не зачіпає конкретних прав позивача.
У судове засідання 21 травня 2024 року з`явилися представники позивача та відповідача. Представник відповідача у судовому засіданні підтримав викладене у відзиві на позов клопотання про закриття провадження у справі. Представники позивача заперечували проти закриття провадження у справі, вказавши на необхідність дослідження та встановлення правомірності оскаржуваного Указу № 27/2023 з підстав, викладених у позовній заяві. У розгляді справи було оголошено перерву до 17 червня 2024 року.
В судове засідання 17 червня 2024 року з`явилися представники позивача та відповідача.
З урахуванням встановлених обставин, доказів, що містяться в матеріалах справи та норм права, які підлягають застосуванню, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 КАС України, з огляду на наступне.
Рішенням РНБОУ від 23 січня 2023 року «Про деякі питання щодо перетину державного кордону України в умовах воєнного стану» вирішено: 1. Кабінету Міністрів України у п`ятиденний строк внести зміни до Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57, передбачивши для членів Кабінету Міністрів України, перших заступників та заступників міністрів, керівників центральних органів виконавчої влади, їх перших заступників та заступників, Керівника Офісу Президента України та його заступників, керівників інших допоміжних органів і служб, утворених Президентом України, та їх заступників, Голови Служби безпеки України, його першого заступника та заступників, Голови та членів Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, Голови та членів Рахункової палати, Голови та членів Центральної виборчої комісії, голів та членів інших державних колегіальних органів, Секретаря Ради національної безпеки і оборони України. його перших заступників та заступників, народних депутатів України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та його представників, Голови Національного банку України, його першого заступника та заступників, Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим та його заступників, голів місцевих державних адміністрацій, їх перших заступників та заступників, суддів Конституційного Суду України, суддів, прокурорів, керівників інших державних органів та їх заступників, а також керівників структурних підрозділів державних органів, працівників, заброньованих на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, можливість виїзду за межі України виключно у службові відрядження. 2. Службі безпеки України вжити заходів щодо перевірки законності рішень Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України, обласних, Київської міської військових адміністрацій про виїзд за межі України громадян України, у тому числі на транспортних засобах, а також законності та обґрунтованості внесення відповідних відомостей до інформаційної системи «Шлях». 3. Головнокомандувачу Збройних Сил України забезпечити неухильне дотримання органами військового управління, військовим командуванням вимог законодавства при вирішенні питань щодо перетину державного кордону України.
Президент України Указом від 23 січня 2023 року № 27/2023 ввів у дію рішення РНБОУ від 23 січня 2023 року «Про деякі питання щодо перетину державного кордону України в умовах воєнного стану». Пунктом 3 вказаного Указу встановлено, що він набирає чинності з дня його опублікування.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 2023 року № 69 «Про внесення змін до Правил перетинання державного кордону громадянами України» Правила перетинання державного кордону громадянами України доповнено пунктом 214 , тобто реалізовано виконання рішення РНБОУ від 23 січня 2023 року «Про деякі питання щодо перетину державного кордону України в умовах воєнного стану», яке введено в дію Указом № 27/2023.
Згідно рішення Державної прикордонної служби України від 01 грудня 2023 року ОСОБА_1 було відмовлено в перетинанні державного кордону України з причин відсутності документів, що підтверджують підстави для виїзду за кордон у період дії на території України воєнного стану відповідно до Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», Закону України «Про правовий режим воєнного стану» та постанови Кабінету Міністрів України № 57 (зі змінами та доповненнями).
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Відповідно до пункту 18 частини першої, частини третьої статті 106 Конституції України Президент України очолює Раду національної безпеки і оборони України. Президент України на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов`язковими до виконання на території України.
Відповідно до частин першої - третьої, сьомої, восьмої статті 107 Конституції України Рада національної безпеки і оборони України є координаційним органом з питань національної безпеки і оборони при Президентові України. Рада національної безпеки і оборони України координує і контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони. Головою Ради національної безпеки і оборони України є Президент України. Рішення Ради національної безпеки і оборони України вводяться в дію указами Президента України. Компетенція та функції Ради національної безпеки і оборони України визначаються законом.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 3 Закону України «Про Раду національної безпеки і оборони України» функціями Ради національної безпеки і оборони України є координація та здійснення контролю за діяльністю органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони в умовах воєнного або надзвичайного стану та при виникненні кризових ситуацій, що загрожують національній безпеці України.
Відповідно до пункту 7 частини першої статті 4 Закону України «Про Раду національної безпеки і оборони України» відповідно до функцій, визначених Конституцією України, цим Законом та іншими законами, Рада національної безпеки і оборони України координує та контролює діяльність органів виконавчої влади по відбиттю збройної агресії, організації захисту населення та забезпеченню його життєдіяльності, охороні життя, здоров`я, конституційних прав, свобод і законних інтересів громадян, підтриманню громадського порядку в умовах воєнного та надзвичайного стану та при виникненні кризових ситуацій, що загрожують національній безпеці України.
За приписами частинам першої, третьої та четвертої статті 10 Закону України «Про Раду національної безпеки і оборони України» рішення Ради національної безпеки і оборони України приймаються не менш як двома третинами голосів її членів. Прийняті рішення вводяться в дію указами Президента України. Рішення Ради національної безпеки і оборони України, введені в дію указами Президента України, є обов`язковими до виконання органами виконавчої влади.
З аналізу наведених вище правових норм слідує, що Рада національної безпеки і оборони України є координаційним органом з питань національної безпеки і оборони при Президентові України, який координує та здійснює контроль за діяльністю органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони в умовах воєнного стану. Рішення цієї Ради, введені в дію указами Президента України, є обов`язковими до виконання органами виконавчої влади.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди повинні дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав і свобод, гарантованих Конвенцією.
У пункті 53 рішення від 08 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням у випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить пунктові 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету, за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута (див. пункт 57 рішення ЄСПЛ від 28 травня 1985 року у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), Series A, № 93).
Статтею 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Відповідно до частини третьої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Згідно із частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.
На підставі Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України»).
За приписами пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Індивідуальний акт - це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк (пункт 19 частини першої статті 4 КАС України).
Таким чином, акт індивідуальної дії адресований та стосується конкретно визначених у ньому осіб (особи) та впливає на права та інтереси або встановлює обов`язки саме для цих осіб (особи).
Оскаржуваним Указом № 27/2023 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 23 січня 2023 року «Про деякі питання щодо перетину державного кордону України в умовах воєнного стану», яким вирішено у конкретний строк вчинити визначені в цьому рішенні дії Кабінету Міністрів України, Службі безпеки України та Головнокомандувачу Збройних Сил України. Дія Указу № 27/2023 вичерпується його виконанням зазначеними особами.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що право на оскарження рішення (індивідуального акта) суб`єкта владних повноважень надано особі, щодо якої воно прийняте або яке безпосередньо стосується прав, свобод та інтересів цієї особи.
З огляду на встановлені в цій справі фактичні обставини, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржуваний Указ № 27/2023 є актом індивідуальної дії стосовно Кабінету Міністрів України, Служби безпеки України та Головнокомандувача Збройних Сил України і його видання не зачіпає конкретних прав позивача.
Не погоджуючись із зазначеним Указом Президента України, позивач вказує, що він свідомий щодо того, що сам по собі Указ № 27/2023 не був зазначений у якості самостійної підстави для відмови ОСОБА_1 у виїзді з України 01 грудня 2023 року. Однак, саме внаслідок прийняття Указу № 27/2023 були ухвалені зміни до нормативного акту, який став підставою для згаданої відмови, з огляду на що ОСОБА_1 був поданий позов до Київського окружного адміністративного суду про визнання протиправним і нечинним пункту 2-14 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 57 від 27.01.1995 (зі змінами та доповненнями).
Доводи позовної заяви про те, що саме внаслідок прийняття Указу № 27/2023 були ухвалені зміни до нормативного акту, який став підставою для згаданої відмови, з огляду на що ОСОБА_1 був поданий позов до Київського окружного адміністративного суду про визнання протиправним і нечинним пункту 2-14 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 57 від 27.01.1995 (зі змінами та доповненнями), не впливають і не змінюють природи правовідносин, які склалися й існували у зв`язку з рішенням відповідача ввести в дію рішення РНБОУ від 23 січня 2023 року.
За усталеною практикою Великою Палати Верховного Суду право на оскарження індивідуального акта суб`єкта владних повноважень надано особі, щодо якої цей акт прийнятий або прав, свобод та інтересів якої він безпосередньо стосується.
Оскільки ОСОБА_1 не є учасником (суб`єктом) правовідносин, визначених в оскаржуваному Указі № 27/2023 індивідуального характеру, то такий Указ не породжує для позивача права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом. Адже не можна вимагати захисту свого порушеного права, якщо немає факту порушення такого права.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року у справі № 9901/26/21.
При цьому, законодавчі обмеження стосовно можливості оскарження актів індивідуальної дії не шкодять самій суті права на доступ до суду, оскільки ці акти можуть бути оскаржені в суді їхніми адресатами, тобто суб`єктами, для яких відповідні акти створюють права та/чи обов`язки. Одним із завдань таких обмежень є недопущення розгляду в судах позовів третіх осіб в інтересах (або всупереч волі та інтересам) адресатів індивідуальних актів. Це досягається законодавчо встановленими обмеженнями, які є пропорційними переслідуваній меті.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема, від 14 березня 2018 року у справі № 9901/22/17, 06 та 12 червня 2018 року у справах № 800/489/17 та 800/587/17 відповідно, 16 жовтня 2018 року у справі № 9901/415/18.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Ураховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку про закриття провадження у справі.
При цьому, Верховний Суд звертає увагу, що поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, спорів, які взагалі не підлягають судовому розгляду, а також спорів, стосовно яких законом установлені імперативні вимоги щодо суб`єктного складу, у зв`язку із чим Верховний Суд не зазначає, до юрисдикції якого суду належить вирішення заявлених у цій справі позовних вимог.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема, від 22 березня 2018 року у справі № 800/559/17, від 03 квітня 2018 року у справі № 9901/152/18, від 30 травня 2018 року у справі № 9901/497/18, від 13 березня 2019 року у справі № 9901/947/18, від 28 жовтня 2020 року у справі № 9901/160/20, від 10 листопада 2022 року у справі № 990/120/22.
За наведених обставин Суд визнає наявними підстави для закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 КАС України.
Згідно з частинами першою та другою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі закриття провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом).
За таких обставин сплачений судовий збір підлягає поверненню особі, яка його сплатила.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1073,60 грн гривень за подання до суду адміністративного позову згідно з квитанцією ID: 5125-3731-6423-9640 від 05 грудня 2023 року.
Отже судові витрати, понесені ОСОБА_1 на оплату судового збору за подання до суду адміністративного позову має бути присуджений на його користь за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України.
Керуючись статтями 132, 194, 238, 241, 243, 248, 266, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, статтею 7 Закону України «Про судовий збір», Суд
УХВАЛИВ:
Закрити провадження у справі № 990/324/23 за позовом ОСОБА_1 до Президента України Зеленського Володимира Олександровича про визнання протиправним та скасування Указу Президента України № 27/2023 від 23 січня 2023 року «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 23 січня 2023 року «Про деякі питання щодо перетину державного кордону України в умовах воєнного стану».
Повернути ОСОБА_1 з державного бюджету судовий збір за подання адміністративного позову у розмірі 1073,60 грн. (одна тисяча сімдесят три гривні 60 коп.), сплачений згідно квитанції від 05 грудня 2023 року № 5125-3731-6423-9640.
Ухвала може бути оскаржена до Великої Палати Верховного Суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її прийняття та набирає законної сили після її перегляду в апеляційному порядку або після закінчення строку на апеляційне оскарження.
Повний текст ухвали складений 18.06.2024.
...........................
...........................
...........................
...........................
...........................
Л.І. Бившева
І.Я.Олендер
Р.Ф. Ханова
І.А. Гончарова
В.П. Юрченко ,
Судді Верховного Суду
