Єдиний державний реєстр судових рішень
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
10.06.2024Справа № 910/1547/24Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" (Україна, 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 1; ідентифікаційний код 40121452)
до Національного технічного університету України "Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського" (03056, м. Київ, пр-т Берестейський, 37, ідентифікаційний код 02070921)
про стягнення 779 349,91 грн,
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Національного технічного університету України "Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського" про стягнення заборгованості у розмірі 779 349,91 грн, з яких: 553 804,54 грн основного боргу, 175 848,72 грн пені, 17 832,77 грн 3% річних, 31 863,88 грн інфляційних втрат.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що договір постачання природного газу постачальником "останньої надії" не потребує двостороннього підписання. Договір постачання між постачальником "останньої надії" і споживачем вважається укладеним з дня, визначеного на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи днем початку постачання природного газу споживачу в Реєстрі споживачів постачальника "останньої надії" відповідно до Кодексу газотранспортної системи. Такий договір постачання природного постачальником "останньої надії" затверджений постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2501.
Позивач вказує, що проводить нарахування вартості спожитого споживачем природного газу виключно на підставі даних Оператора ГРМ про об`єм (обсяг) розподіленого/спожитого споживачем природного газу, які отримує в процесі доступу до інформаційної платформи оператора ГТС.
Як зазначає позивач, ним було виконано в повному обсязі взяті на себе зобов`язання, відповідно до договору, з жовтня 2021 року по лютий 2023 поставлено відповідачу природний газ в об`ємі 40,52450 тис. куб. м. на загальну суму 553 804,54 грн. Крім того, у зв`язку з простроченням сплати основного зобов`язання, позивачем було здійснено нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.02.2024 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
07.03.2024 через відділ діловодства суду відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому останній просить суд позовні вимоги задовольнити частково в розмірі 66 864,46 грн основного боргу та 2 391,67 грн інфляційних втрат.
13.03.2024 позивачем до суду подано відповідь на відзив.
20.03.2024 відповідачем подані заперечення.
25.03.2024 позивачем до суду подані додаткові пояснення по справі.
05.04.2024 від відповідача надійшли додаткові пояснення по справі.
Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).
Судом, також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" відповідно до Постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) від 04.07.2017 № 880 здійснює ліцензійне постачання природного газу на території України.
За результатами державного конкурсу та відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 № 917-р Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" визначено постачальником "останньої надії" на ринку природного газу
26.10.2021 набула чинності Постанова Кабінету Міністрів України від 25.10.2021 № 1102 "Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2015 р. № 809 і від 9 грудня 2020 р. № 1236" (далі - Постанова КМУ № 1102).
Пунктом 2 Постанови КМУ № 1102 визначено зобов`язання акціонерного товариства "Магістральні газопроводи України", товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України", операторів газорозподільних систем забезпечити автоматичне включення оператором газотранспортної системи за участю операторів газорозподільних систем до портфеля постачальника "останньої надії" обсягів природного газу, спожитих з 1 жовтня 2021 року бюджетними установами (в значенні Бюджетного кодексу України), закладами охорони здоров`я державної власності (казенні підприємства та/або державні установи тощо) та закладами охорони здоров`я комунальної власності (комунальні некомерційні підприємства та/або комунальні установи, та/або спільні комунальні підприємства тощо), постачання природного газу яким не здійснювалося жодним постачальником.
Відповідач є бюджетною установою (в значенні Бюджетного кодексу України).
У відповідності до положень пункту 2 глави 5 розділу IV Кодексу ГТС оператори газорозподільних систем, оператор газотранспортної системи (щодо прямих споживачів) протягом трьох діб зобов`язані надати постачальнику "останньої надії" через інформаційну платформу інформацію щодо споживачів, які були зареєстровані в Реєстрі споживачів постачальника "останньої надії", за формою оператора газотранспортної системи, погодженою Регулятором. Інформація скріплюється електронним підписом уповноваженої особи оператора газорозподільної системи/оператора газотранспортної системи (щодо прямих споживачів) та повинна містити: ЕІС-код споживача або ЕІС-код точки комерційного обліку споживача; назву та ЄДРПОУ (для споживачів, що не є побутовими); поштову адресу об`єкта споживача. Зазначена інформація надається через інформаційну платформу, за допомогою відправки повідомлення на поштову скриньку постачальника останньої надії в інформаційній платформі дані скриньки G_MAIL_PLR.
У зв`язку з відсутністю постачання природного газу іншим постачальником оператором газотранспортної системи (далі - Оператор ГТС) за участю операторів газорозподільних систем (далі - оператори ГРМ) об`єми природного газу, спожитого Відповідачем з 1 листопада 2021 року автоматично включено до портфеля постачальника "останньої надії" - Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України", і, відповідно, спожитий природний газ віднесено до об`ємів, поставлених позивачем.
Факт включення відповідача до реєстру споживачів постачальника "останньої надії" та віднесення газу спожитого відповідачем до портфеля постачальника "останньої надії" з наведених вище підстав підтверджується листом оператора ГТС з інформацією щодо остаточної алокації відборів споживача з ЕІС-кодом; інформацією щодо споживачів, які були зареєстровані в Реєстрі споживачів постачальника "останньої надії" від оператора ГРМ (Форма № 10); відомостями з інформаційної платформи Оператора ГТС щодо споживача з ЕІС-кодом (надається у вигляді принтскрину з особистого кабінету позивача на інформаційній платформі Оператора ГТС).
24.12.2019 Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, прийнято постанову № 3011 "Про видачу ліцензії з транспортування природного газу ТОВ "Оператор ГТС України", на право провадження господарської діяльності з транспортування природного газу ТОВ "Оператор газотранспортної системи України".
Типовий договір постачання природного газу постачальником "останньої надії" (далі - Договір) затверджений постановою НКРЕКП від 30 вересня 2015 року № 2501.
Так, відповідно до підпункту 4.2. розділу IV Договору, об`єм (обсяг) постачання та споживання природного газу споживачем за розрахунковий період визначається за даними оператора ГРМ за підсумками розрахункового періоду, що містяться в базі даних оператора ГТС та доведені споживачу оператором ГРМ відповідно до умов договору розподілу природного газу.
Відповідно до пункту 2 глави 7 розділу XII Кодексу газотранспортної системи, затвердженого постановою НКРЕКП № 2493 від 30.09.2015 (далі - Кодекс ГТС) у точках виходу до газорозподільної системи з метою проведення остаточної алокації щодобових відборів/споживання, що не вимірюються щодобово, оператор газорозподільної системи до 08 числа газового місяця (М+1) надає оператору газотранспортної системи інформацію про фактичний місячний відбір/споживання природного газу окремо по кожному споживачу, відбір/споживання якого не вимірюється щодобово. У випадку якщо комерційний вузол обліку обладнаний обчислювачем (коректором) з можливістю встановити за результатами місяця фактичне щодобове споживання природного газу, така інформація додатково надається в розрізі газових днів газового місяця (М).
Таким чином, об`єм (обсяг) спожитого споживачем природного газу передається оператором ГРМ в інформаційну платформу оператора ГТС та використовується Постачальником для розрахунку вартості спожитого природного газу.
Отже, позивач проводить нарахування вартості спожитого споживачем природного газу виключно на підставі даних оператора ГРМ про об`єм (обсяг) розподіленого/спожитого споживачем природного газу, які отримує в процесі доступу до інформаційної платформи оператора ГТС.
Вартість природного газу визначається шляхом множення об`ємів природного газу, на ціну природного газу, визначену відповідно до встановленого тарифу.
З 01.10.2021 ціна природного газу, що постачається постачальником "останньої надії" щоденно розраховується за формулою, наведеною в пункті 24 Порядку проведення конкурсу з визначення постачальника "останньої надії", затвердженого постановою КМУ від 30.09.2015 № 809 в редакції Постанови КМУ № 1102.
Цією ж Постановою КМУ № 1102 на період постачання з 01.10.2021 по 30.11.2021 встановлено граничний розмір ціни природного газу для Бюджетних організацій, яка не може перевищувати 16,8 гривні за 1 куб. метр з урахуванням податку на додану вартість.
Протягом жовтня-листопада 2021 року розрахована за Формулою ціна природного газу перевищувала 16,8 грн за 1 куб.метр, отже у цей період застосовується гранична ціна в 16,8 грн за 1 куб.метр.
З 01.12.2021 ціна природного газу (з урахуванням ПДВ) відповідно до умов договору опублікована/оприлюднена на сайті позивача за посиланням https://gas.ua/uk/business/news/pon-archive-price. Ціна природного газу також підтверджується довідкою позивача.
Згідно п. 4.4. договору, постачальник зобов`язаний надати споживачу рахунок на оплату природного газу за цим договором не пізніше 10 числа календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, в обумовлений між постачальником і споживачем спосіб (поштою за замовчуванням, через електронний кабінет споживача тощо - якщо сторонами це окремо обумовлено).
На виконання вказаного пункту позивачем направлялись на адресу відповідача відповідні рахунки на оплату поставленого природного газу, однак, останнім такі рахунки були проігноровані.
Крім цього, порядок здійснення оплати визначений пунктом 4.4. договору, яким передбачено, що споживач зобов`язаний оплатити вартість спожитого ним природного газу до закінчення календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу.
Так, позивач у позовній заяві зазначає, що з жовтня 2021 року по лютий 2023 року позивач поставив відповідачу природний газ в об`ємі 40,52450 тис. куб. м. на загальну суму 2 060 281,76 грн, в той час як відповідачем, за цей же період, здійснено оплату вартості спожитого газу в розмірі 1 506 477,22 грн.
З огляду на зазначене, позивач стверджує, що у відповідача перед позивачем сформувалась заборгованість за спожитий природній газ на загальну суму 553 804,54 грн.
При цьому, в межах судової справи № 910/12844/22 постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.10.2023 задоволено апеляційну скаргу ТОВ «ГК «Нафтогаз України» та постановлено закрити провадження у справі №910/12844/22 в частині стягнення 92 778,00 грн основного боргу; стягнути з Національного технічного університету України "Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського" на користь ТОВ «ГК «Нафтогаз України» наступні нарахування:
- пеня в розмірі 61 209, 91 грн (за період 01.12.21 по 01.10.2022);
- 3 % річних в розмірі 5 888, 69 грн (за період 01.12.21 з по 01.10.2022);
- інфляційні втрати в розмірі 39 308,69 грн (за період з грудня 2021 по липень 2022).
Таким чином, предметом розгляду справи № 910/12844/22 було стягнення основної заборгованості за період з жовтня 2021 року по серпень 2022 року та нарахування за несвоєчасну оплату.
Позивач у позовній заяві зазначає, що основна заборгованість, за природний газ, що отриманий за період з жовтня 2021 року по серпень 2022 року, на момент винесення Північним апеляційним господарським судом постанови від 30.10.2023 була погашена.
Враховуючи несвоєчасне виконання відповідачем грошових зобов`язань, позивач просить суд стягнути з відповідача окрім суми основного боргу також пеню в розмірі 175 848,72 грн, 3% річних в сумі 17 832,77 грн та інфляційні втрати у розмірі 31 863,88 грн.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ч. 1 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).
Так, відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частина 1 статті 193 ГК України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Положеннями статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Відповідно до положення частини 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Позивач зазначає, що з жовтня 2021 року по лютий 2023 року поставив відповідачу природний газ в об`ємі 40,52450 тис. куб. м. на загальну суму 2 060 281,76 грн, в той час як відповідачем, за цей же період, здійснено оплату вартості спожитого газу в розмірі 1 506 477,22 грн.
Відтак, за твердженнями позивача у відповідача сформувалась заборгованість за спожитий природний газ на загальну суму 553 804,54 грн.
Крім того, у зв`язку з простроченням сплати основного зобов`язання, позивачем було здійснено нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат.
У позовній заяві міститься посилання на загальний період поставки позивачем природного газу - з жовтня 2021 року по лютий 2023 року. Натомість, позивач не конкретизує період заборгованості на загальну суму 553 804,54 грн.
Як зазначено у позовній заяві, стягнення з відповідача основної заборгованості за період з жовтня 2021 року по серпень 2022 року було предметом розгляду справи №910/12844/22. Позивач зазначає, що основна заборгованість за природний газ, що отриманий за період з жовтня 2021 року по серпень 2022 року, на момент винесення Північним апеляційним господарським судом постанови від 30.10.2023 була погашена.
Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 року "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").
Відповідно до частини 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Так, преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.
Норми статті 129-1 Конституції України визначають, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно зі ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.99 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Таким чином, судове рішення у справі № 910/12844/22 не може бути поставлено під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у даній справі, не можуть йому суперечити, а тому обставини щодо погашення основної заборгованості за період з жовтня 2021 року по серпень 2022 року встановлені рішенням суду у справі № 910/12844/22, а відтак, не підлягають доказуванню відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України та мають преюдиційне значення.
Судом встановлено, що оплату вартості спожитого газу за вересень 2022 року та жовтень 2022 року відповідач здійснив в повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями № 27438 від 15.12.2022, № 27538 від 15.12.2022, в яких зазначено призначення платежу, та випискою по рахунку за 28.12.2022.
Отже, заборгованість за спожитий газ за період з жовтня 2021 року по жовтень 2022 року включно у відповідача відсутня. Відтак, позовні вимоги стосуються заборгованості за період з листопада 2022 року по лютий 2023 року.
За період з листопада 2022 року по лютий 2023 року позивачем до позовної заяви долучено наступні рахунки на оплату:
- рахунок на оплату № 32418 (розрахунковий період 1-30 листопада 2022 року) - на суму 139017,77 грн з ПДВ. Обсяг природного газу - 2,53000 тис. м3. Послуга транспортування природного газу - 314,12 грн (без ПДВ);
- рахунок на оплату № 1156 (розрахунковий період 1-31 грудня 2022 року) - на суму 170610,90 грн з ПДВ. Обсяг природного газу - 2,43300 тис. м3. Послуга транспортування природного газу - 302,08 грн (без ПДВ);
- рахунок на оплату № 4926 (розрахунковий період 1-31 січня 2023 року) - на суму 77683,45 грн з ПДВ. Обсяг природного газу - 1,81900 тис. м3. Послуга транспортування природного газу - 225,85 грн (без ПДВ);
- рахунок на оплату № 8504 (розрахунковий період 1-28 лютого 2023 року) - на суму 73714,42 грн з ПДВ. Обсяг природного газу - 2,05200 тис. м3. Послуга транспортування природного газу - 254,78 грн (без ПДВ).
Таким чином, загальний розмір стягнення згідно вказаних рахунків складає 461026,54 грн (з ПДВ), тоді як позивач просить стягнути з відповідача 553 804,54 грн основного боргу.
Крім того, з наявних в матеріалах справи документів вбачається, що заявлена позивачем до стягнення сума основного боргу включає ще й заборгованість в розмірі 92778,00 грн (за жовтень 2021 року).
Однак, як було встановлено судом, в межах судової справи № 910/12844/22 постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.10.2023 було закрито провадження у справі №910/12844/22 в частині стягнення 92 778,00 грн основного боргу, оскільки згідно поданих пояснень позивача вказана сума боргу відповідачем була сплачена.
Таким чином, позовні вимоги про стягнення 553 804,54 грн не можуть включати вимогу про стягнення 92 778,00 грн, а відтак, задоволенню не підлягають.
Як вбачається з позовної заяви, ціна спожитого відповідачем в період з 01.11.2022 по 28.02.2023 природного газу розраховувалась позивачем за формулою, наведеною у пункті 24 Порядку проведення конкурсу з визначення постачальника «останньої надії», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.09.2015 № 809 в редакції Постанови Кабінету Міністрів України №1102, та відповідно до умов договору постачання природного газу постачальником «останньої надії» опублікована/оприлюднена на сайті позивача за посиланням https://gas.ua/uk/busmess/news/Don-archive-price.
Однак, розрахунок ціни спожитого відповідачем природного газу здійснено Позивачем без урахування вимог постанови Кабінету Міністрів України від 19.07.2022 № 812.
Слід зазначити, що приписи постанови Кабінету Міністрів України від 19.07.2022 № 812, якою затверджено Положення про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу щодо особливостей постачання природного газу виробникам теплової енергії та бюджетним установам, із змінами внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 23.12.2023 № 1429, імперативно вказують про те, що постачання природного газу Товариством з 01.11.2022 по 31.03.2023 підприємствам, на балансі яких перебувають гуртожитки, в обсягах та для цілей забезпечення природним газом побутових споживачів таких гуртожитків здійснюється за ціною 7420 гривень з урахуванням податку на додану вартість за 1000 куб. метрів газу (без урахування тарифу на послуги з транспортування природного газу для точки виходу та коефіцієнта, який застосовується у разі замовлення потужності на добу наперед).
При цьому, пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 23.12.2023 № 1429 встановлено, що внесені цією постановою зміни застосовуються з 01.11.2022.
Абзацом 2 пункту 61 Положення встановлено, що постачання природного газу здійснюється таким підприємствам, установам, організаціям за умови їх письмового звернення до ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» та надання довідки, яка підтверджує перебування на балансі гуртожитку (та/або іншої житлової будівлі, у якій постійно або тимчасово проживають побутові споживачі).
Як вбачається з матеріалів справи період постачання Товариством з обмеженою відповідальністю «Нафтогаз України» природного газу відповідачу охоплюється встановленим у цій постанові періодом. А тому постачання природного газу у спірний у цій справі період мало здійснюватись з урахуванням порядку визначеним постановою Кабінету Міністрів України від 19.07.2022 № 812, із змінами внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 23.12.2023 № 1429, а саме за ціною 7420 гривень з урахуванням податку на додану вартість за 1000 куб. метрів газу (без урахування тарифу на послуги з транспортування природного газу для точки виходу та коефіцієнта, який застосовується у разі замовлення потужності на добу наперед).
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Північного апеляційного господарського суду від 30.04.2024 у справі №911/2725/23.
Так, судом встановлено, що для укладення договору постачання природного газу з 01 листопада 2022 року відповідач листом від 20.01.2023 № Р/0600.01/0700.02/168/2023 звернувся до позивача та надав довідку, яка підтверджує перебування на балансі відповідача гуртожитків (у яких постійно або тимчасово проживають побутові споживачі).
Згідно з довідкою, що була надана позивачу з листом від 20.01.2023 № Р/0600.01/0700.02/168/2023, на балансі відповідача перебувають гуртожитки (у яких постійно або тимчасово проживають побутові споживачі): № 1 (м. Київ, вул. Академіка Янгеля, 5), № 3 (м. Київ, вул. Академіка Янгеля, 22), № 6 (м. Київ, вул. Академіка Янгеля, 18/1), № 7 (м. Київ, вул. Металістів, 3), № 8 (м. Київ, вул. Академіка Янгеля, 20), № 10 (м. Київ, вул. Олекси Тихого, 2/24), № 13 (м. Київ, вул. Металістів, 8), № 14 (м. Київ, провулок Ковальський, 5), № 15 (м. Київ, вул. Металістів, 5), № 16 (м. Київ, вул. Олекси Тихого, 3), № 17 (м. Київ, вул. Олекси Тихого, 1), № 18 (м. Київ, вул. Борщагівська, 148), № 19 (м. Київ, вул. Борщагівська, 146), № 20 (м. Київ, вул. Борщагівська, 144).
Більше того, незважаючи на відсутність на законодавчому рівні вимог щодо надання додаткових документів для укладення договору (крім документів, визначених абзацом другим пункту 6 і Положення про покладення спеціальних обов`язків), відповідач листом від 22.02.2023 № Р/0600.01/0700.02/526/2023 надав документи в повному обсязі та виконав всі вимоги позивача.
За вказаних обставин, висловлена позивачем у листі, а також відповіді на відзив позиція не ґрунтується на нормах чинного законодавства, адже надання будь-яких інших документів, окрім письмового звернення до ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» та надання довідки, яка підтверджує перебування на балансі гуртожитку як Положеннями, так і Постановою КМУ не вимагається.
Доводи позивача щодо відсутності правових підстав для застосування пункту 6-1 постанови Кабінету Міністрів України від 19.07.2022 №812, суд вважає необґрунтованими, оскільки відповідно до статті 117 Конституції України постанова Кабінету Міністрів України від 19.07.2022 №812 із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 23.12.2023 № 1429, є обов`язковою до виконання, адже вказаними постановами на позивача покладено обов`язок постачання природного газу за ціною, встановленою пунктом 6-1 Положення, що не ставиться у залежність від укладення сторонами окремого договору або додаткових угод про внесення змін до договору.
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Північного апеляційного господарського суду від 30.04.2024 у справі №911/2725/23.
Таким чином, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про необхідність здійснення власного розрахунку належної до сплати суми за спожитий природний газ у спірний період, з урахуванням вимог Положення.
Відтак, враховуючи зазначене вище, з 01.11.2022 у відповідача з позивачем виникли відносини як з постачальником із спеціальними обов`язками, а не як з постачальником «останньої надії».
Виходячи з визначеного об`єму спожитого природного газу, вартості газу, визначеної постановою Кабінету Міністрів України від 19.07.2022 № 812 у розмірі 7420 гривень з урахуванням податку на додану вартість за 1000 куб. метрів газу, а також тарифу на послуги з транспортування природного газу для точки виходу та коефіцієнта, який застосовується у разі замовлення потужності на добу наперед, пред`явленні позивачем позовні вимоги, що підлягають сплаті відповідачем становить 66 864,46 грн, а саме:
1)згідно з рахунком на оплату № 32418 (розрахунковий період 1-30 листопада 2022 року) обсяг спожитого природного газу - 2,53000 тис. м3:
2,53000 тис. м3 х 7420 грн. = 18772,60 грн.
2)згідно з рахунком на оплату № 1156 (розрахунковий період 1-31 грудня 2022 року) обсяг спожитого природного газу - 2,43300 тис. м3:
2,43300 тис. м3 х 7420 грн. = 18052,86 грн.
3)згідно з рахунком № 4926 (розрахунковий період 1-31 січня 2023 року) обсяг спожитого природного газу - 1,81900 тис. м3:
1,81900 тис. м3х 7420 грн. = 13496,98 грн.
4) згідно з рахунком № 8504 (розрахунковий період 1-28 лютого 2023 року) обсяг спожитого природного газу - 2,05200 тис. м3:
2,05200 тис. м3 х 7420 грн. = 15225,84 грн.
А також послуги транспортування природного газу (за листопад 2022 року -376,94 грн. (з ПДВ), за грудень 2022 року - 362,49 грн (з ПДВ), за січень 2023 року - 271,02 грн (з ПДВ), лютий 2023 року - 305,73 грн (з ПДВ).
Щодо вимог про стягнення пені, 3% та інфляційних втрат, суд зазначає наступне.
Статтями 610, 612 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частини 2 статті 193, частини 1 статті 216 Господарського кодексу України порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором; учасники господарських правовідносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Як вже встановлено судом підставною є вимога про стягнення з відповідача боргу у розмірі 66 864,46 гривень, тож базою для нарахування пені, процентів річних та інфляційних втрат є саме сума встановлена судом.
Пунктом 4.5. договору передбачено, що у разі порушення споживачем, що не є побутовим, строків оплати за цим договором він сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
У відповідності до положень ст.ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до вимог ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з приписами ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Частиною 1 ст. 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов`язання.
Положеннями ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат на предмет правильності та обґрунтованості, судом встановлено, що позивачем базою для нарахування визначено суму боргу у розмірі 553 804,54 гривень, що не відповідає встановленим судом обставинам.
Тож, судом здійснено власний розрахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат, з урахуванням встановлених судом обставин, та визначено, що вірно розрахований розмір належних до стягнення з відповідача пені, 3% річних та інфляційних втрат становлять 16 151,08 гривень, 2 501,15 гривень та 1229,20 гривень відповідно, відтак заявлені позивачем вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню у розмірі встановленому судом.
Відповідач контррозрахунок заявлених позивачем до стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат не надав, доводи позивача в цій частині не спростував.
Суд критично оцінює посилання відповідача на положення постанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 № 206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» та Закону України «Про житлово-комунальні послуги», в контексті неправомірності нарахування позивачем пені, 3% річних та інфляційних втрат, оскільки зазначена постанова Кабінету Міністрів України та закон не стосуються спірних відносин між позивачем та відповідачем, адже правовідносини між сторонами регулюються Законом України «Про ринок природного газу», Правилами постачання природного газу, затвердженими постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2496, Типовим договором постачання природного газу постачальником "останньої надії", затвердженим постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2501.
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Північного апеляційного господарського суду від 30.04.2024 у справі №911/2725/23.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Суд зауважує, що решта доводів та міркувань учасників справи, викладених у заявах по суті справи, були ретельно досліджені судом та відхилені як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.
Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору в цій частині на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Національного технічного університету України "Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського" (03056, м. Київ, пр-т Берестейський, 37, ідентифікаційний код 02070921) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" (Україна, 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 1; ідентифікаційний код 40121452) суму основного боргу у розмірі 66 864 (шістдесят шість тисяч вісімсот шістдесят чотири) грн 46 коп., 16 151 (шістнадцять тисяч сто п`ятдесят одна) грн 08 коп. пені, 3% річних у розмірі 1 229 (одна тисяча двісті двадцять дев`ять) грн 20 коп., інфляційні втрати у розмірі 2 501 (дві тисячі п`ятсот одна) грн 15 коп. та 1 040 (одна тисяча сорок) грн 95 коп. витрат на сплату судового збору.
У решті позовних вимог відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.
Повний текст рішення складено 10.06.2024
Суддя І.О. Андреїшина
