Єдиний державний реєстр судових рішень
ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
іменем України
04 червня 2024 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 751/7213/23
Головуючий у першій інстанції Деркач О. Г.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/461/24
Чернігівський апеляційний суд у складі суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої - судді Шитченко Н.В.,
суддів Мамонової О.Є., Онищенко О.І.,
із секретарем: Зіньковець О.О.,
позивач: ОСОБА_1 ,
відповідачі: Чернігівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 24 Чернігівської міської ради, Управління освіти Чернігівської міської ради,
розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження з повідомленням учасників справи цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , Управління освіти Чернігівської міської ради на рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 10 січня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Чернігівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 24 Чернігівської міської ради, Управління освіти Чернігівської міської ради про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.
У С Т А Н О В И В:
У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Чернігівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №24 Чернігівської міської ради, Управління освіти Чернігівської міської ради, в якому просила поновити її на роботі на посаді вчителя початкових класів Чернігівської ЗОШ І-ІІІ ступенів №24 Чернігівської міської ради з 14 серпня 2023 року, стягнути з Чернігівської ЗОШ І-ІІІ ступенів №24 Чернігівської міської ради середній заробіток за час вимушеного прогулу з 14 серпня 2023 року по день ухвалення рішення, а також моральну шкоду у розмірі 237 930,00 грн.
Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 працювала на посаді вчителя початкових класів у Чернігівській ЗОШ І-ІІІ ступенів № 24 Чернігівської міської ради. Після початку військової агресії Російської Федерації проти України позивачка 27 лютого 2022 року виїхала за кордон. У 2021-2022 та 2022-2023 року навчальних роках ОСОБА_1 здійснювала освітній процес в 1-4 класах дистанційно.
Зазначила, що 11 серпня 2023 року звернулася до директора школи із заявою про забезпечення освітнього процесу в дистанційній формі на 2023-2024 навчальний рік на підставі ст. 57-1 Закону України «Про освіту» та отримала відповідь, зі змісту якої вбачається, що рішенням педагогічної ради освітній процес у закладі у 2023/2024 навчальному році визначено в очному режимі, що не дозволяє виконувати посадові обов`язки педагога дистанційно, перебуваючи за кордоном. На звернення про видачу наказу про збереження за нею місця роботи та середнього заробітку на час дії воєнного стану, позивачку повідомлено, що єдиним засобом збереження робочого місця у зв`язку з неможливістю повернення до України є написання заяви про відпустку без збереження заробітної плати на час воєнного стану. 21 серпня 2023 року ОСОБА_1 повторно звернулася із заявою про забезпечення дистанційної форми навчання, але отримала відповідь про її звільнення з 24 серпня 2023 року із займаної посади за прогул.
ОСОБА_1 , вважаючи звільнення протиправним, таким, що суперечить положенням ст. 57-1 Закону України «Про освіту», просила поновити її на роботі та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу. Крім того, позивачка указувала, що звільнення вплинуло на широке коло її стосунків з іншими людьми, включаючи стосунки професійного характеру, її матеріальне становище, чим завдало моральної шкоди у розмірі 237 930,00 грн.
Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 10 січня 2024 року позов задоволено частково. Наказ Чернігівської ЗОШ І-ІІІ ступенів №24 Чернігівської міської ради № 38-к від 24 серпня 2023 року «Про звільнення ОСОБА_1 » скасовано. Поновлено ОСОБА_1 на посаді вчителя початкових класів Чернігівської ЗОШ І-ІІІ ступенів № 24 Чернігівської міської ради з 24 серпня 2023 року. Стягнуто з Чернігівської ЗОШ І-ІІІ ступенів № 24 Чернігівської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 64 759 грн, визначений без утримання податків, зборів, інших обов`язкових платежів. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді вчителя початкових класів Чернігівської ЗОШ І-ІІІ ступенів № 24 Чернігівської міської ради з 24 серпня 2023 року. У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Стягнуто з Чернігівської ЗОШ І-ІІІ ступенів № 24 Чернігівської міської ради на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 073,60 грн. Стягнуто з Чернігівської ЗОШ І-ІІІ ступенів № 24 Чернігівської міської ради на користь держави судовий збір у розмірі 1 073,60 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 , Управління освіти Чернігівської міської ради подали апеляційні скарги.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , вважаючи рішення суду частково незаконним, просить його скасувати в частині вирішення її позовних вимог про стягнення середнього за час вимушеного прогулу з 14 по 24 серпня 2023 року та стягнення моральної шкоди, ухваливши в цій частині нове рішення, яким стягнути з Чернігівської ЗОШ І-ІІІ ступенів № 24 Чернігівської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 14 по 24 серпня 2023 року в сумі 5 180,72 грн та моральну шкоду в сумі 237 930 грн.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що, суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні її вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 14 по 24 серпня 2023 року у сумі 5 180,72 грн, не врахував положення ст. 57-1 Закону України «Про освіту», якою гарантується збереження не лише місця роботи, а і середнього заробітку на час воєнного стану.
ОСОБА_1 не погодилася з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення на її користь моральної шкоди, указуючи на неврахування висновку Верховного Суду, викладеного у справі № 127/16375/19 від 13 серпня 2020 року, за яким захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Скаржниця вважає, що компенсація моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин шляхом поновлення на роботі, а має самостійне значення.
У наданих відзивах Чернігівська ЗОШ І-ІІІ ступенів № 24 Чернігівської міської ради та Управління освіти Чернігівської міської ради, не погодившись з доводами апеляційної скарги ОСОБА_1 , просять у задоволенні її скарги відмовити у повному обсязі, судові витрати, пов`язані з розглядом апеляційної скарги, покласти на ОСОБА_1 .
Доводи відзивів зводяться до того, що відсутність позивачки на робочому місці після закінчення періоду щорічної оплачуваної відпустки (з 14 серпня 2023 року) та за відсутності встановленої дистанційної форми навчання не була зумовлена поважними причинами, тобто кваліфікується як прогул за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. Відсутність позивачки на робочому місці через військову агресію РФ проти України ставить її у нерівні умови з іншими педагогічними працівниками м. Чернігова вцілому, які здійснюють організацію освітнього процесу безпосередньо із закладу освіти.
Указують на те, що оспорюваний наказ № 38-к від 24 серпня 2023 року про звільнення ОСОБА_1 не передбачає зворотньої дії, тобто юридично неможливо включити до розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу період, що передував звільненню (з 14 серпня 2023 року по 24 серпня 2023 року), як вимагає ОСОБА_1 у апеляційній скарзі.
Відповідачі погоджуються з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення на її користь моральної шкоди, вважаючи, що позивачкою не доведено факту наявності страждань, їх тривалості, тяжкості змін у житті, з урахуванням тієї обставини, що остання самостійно і без причинно-наслідкового зв`язку із обставиною звільнення попередньо виїхала за межі України з 27 лютого 2022 року, де перебуває до цього часу.
В апеляційній скарзі Управління освіти Чернігівської міської ради, посилаючись на недоведеність обставин, що мають значення у справі, які суд визнав встановленими, та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити, судові витрати покласти на позивачку.
За доводами апеляційної скарги позивачка визнає відсутність на робочому місці з 14 серпня 2023 року, тобто ця обставина не підлягає доведенню на підставі ч. 1 ст 82 ЦПК України. Предметом дослідження є допустимість поширення на спірні правовідносини гарантій, встановлених ч. 1 ст. 57-1 Закону України «Про освіту».
Скаржник зазначає, що судом залишено поза увагою рішення виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 30 серпня 2023 року № 556, за яким вирішено організувати у 2023/2024 навчальному році освітній процес у Чернігівській ЗОШ І-ІІІ ступенів № 24 Чернігівської міської ради за очною формою навчання. Позивачка зобов`язана була стати до роботи як вчитель початкових класів після закінчення щорічної оплачуваної відпустки, тобто станом на 14 серпня 2023 року мала бути присутньою на робочому місці. Сама лише обставина перебування позивачки за межами України, за відсутності поважних причин, пов`язаних з наявністю реального ризику для життя та здоров`я, не є підставою для звільнення від виконання трудової функції.
Відзиви на апеляційну скаргу Управління освіти Чернігівської міської ради від ОСОБА_1 , Чернігівської ЗОШ І-ІІІ ступенів №24 Чернігівської міської ради у встановлений судом строк не надходили.
Вислухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційних скарг, апеляційний суд приходить до наступних висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції таким вимогам частково не відповідає.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що наказ Чернігівської ЗОШ І-ІІІ ступенів № 24 Чернігівської міської ради від 24 серпня 2023 року № 38-к, яким ОСОБА_1 звільнено із займаної посади на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України є незаконним, оскільки відсутність позивачки на роботі була зумовлена поважною причиною і направлена на збереження життя, здоров`я ОСОБА_1 та її родини і забезпечена державними гарантіями.
У зв`язку з тим, що звільнення позивачки проведено з порушенням норм трудового законодавства, суд першої інстанції на підставі ч. 1, 2 ст. 235 КЗпП України поновив ОСОБА_1 на посаді та стягнув з Чернігівської ЗОШ І-ІІІ ступенів № 24 Чернігівської міської ради середній заробіток за час вимущеного прогулу за період з 24 серпня 2023 року до 10 січня 2024 року в сумі 64 759 грн.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції, виходячи з того, що позивачка не приступила до виконання обов`язків, не з`явилася на роботі з 14 серпня 2023 року, а освітній процес продовжено за очною формою навчання, дійшов висновку про вибіркове ставлення позивачки до реалізації її трудових прав та гарантій, передбачених законодавством, що може свідчити про зловживання нею трудовими правами.
З висновком суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за період з 14 по 24 серпня 2023 року та про стягнення моральної шкоди не погоджується апеляційний суд, враховуючи настуне.
У справі встановлено, що з 01 вересня 2009 року ОСОБА_1 працює в Чернігівській ЗОШ № І-ІІІ ступенів № 24 Чернігівської міської ради на посаді вчителя початкових класів.
У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні з 05 год 30 хв 24 лютого 2022 року строком на 30 днів введено воєнний стан. У подальшому строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався і діє по даний час.
27 лютого 2022 року ОСОБА_1 виїхала за кордон. На даний час позивачка перебуває у Швейцарській Конфедерації (а.с. 15).
Наказом Чернігівської ЗОШ №І-ІІІ ступенів № 24 Чернігівської міської ради від 18 січня 2023 року № 5 «Про зміну освітнього процесу», відповідно до заяв батьків здобувачів освіти, в навчальному закладі освітній процес організовано за дистанційною формою для 4-В класу до 31 травня 2023 року, учителя ОСОБА_1 переведено на дистанційну форму роботи до 31 травня 2023 року (а.с. 49).
Іншим наказом Чернігівської ЗОШ № І-ІІІ № 24 Чернігівської міської ради від 16 травня 2023 року № 19-в «Про надання щорічної відпустки педагогічним працівникам», ОСОБА_1 , учителю початкових класів, надано щорічну основну відпустку тривалістю 56 календарних днів з 12 червня 2023 року по 06 серпня 2023 року (а.с. 50-51).
Як свідчить витяг з протоколу Чернігівської ЗОШ № І-ІІІ № 24 Чернігівської міської ради від 31 травня 2023 року № 10, педагогічною радою вирішено з 01 вересня 2023 року організувати освітній процес у Чернігівській ЗОШ №І-ІІІ ступенів № 24 в очній формі навчання (а.с. 52).
03 серпня 2023 року наказом Чернігівської ЗОШ № І-ІІІ № 24 Чернігівської міської ради № 27-в, ОСОБА_1 , учителю початкових класів, в зв`язку з хворобою під час основної відпустки, згідно Закону України «Про відпустки», продовжено щорічну основну відпустку на 7 календарних днів, з 7 серпня по 13 серпня 2023 року (а.с. 56).
11 серпня 2023 року ОСОБА_1 звернулася із заявою до директора Чернігівської ЗОШ №І-ІІІ № 24 Чернігівської міської ради ОСОБА_2 з проханням на підставі ст. 57-1 Закону України «Про освіту» забезпечити їй організацію освітнього процесу в дистанційній формі на 2023-2024 навчальний рік (а.с. 3).
Відповідаючи на цю заяву, Чернігівська ЗОШ № І-ІІІ № 24 Чернігівської міської ради листом від 14 серпня 2023 року повідомила позивачку про те, що рішенням педагогічної ради (протокол № 10 від 31 травня 2023 року) визначено, що освітній процес у закладі у 2023/2024 навчальному році буде організовано в очному форматі. У школі не сформовано дистанційні класи на 2023/2024 навчальний рік у зв`явку з відсутністю відповідних заяв від батьків учнів. У листі зазначено, що наведене не дозволяє ОСОБА_1 виконувати посадові обов`язки педагога дистанційно, перебуваючи за кордоном. Після закінчення чергової відпустки, ОСОБА_1 повинна бути присутня на робочому місці (а.с. 57, 58).
14 та 15 серпня 2023 року комісією Чернігівської ЗОШ № І-ІІІ № 24 Чернігівської міської ради у складі заступника директора Гаврилової І.М., завгоспа ОСОБА_3 , секретаря Купко О.Д. складено акт про те, що учитель початкових класів ОСОБА_1 не вийшла на роботу 14 та 15 серпня 2023 року (а.с. 74, 75).
15 серпня 2023 року ОСОБА_1 скерувала на ім`я директора Чернігівської ЗОШ № І-ІІІ № 24 Чернігівської міської ради Домана Ю.В. заяву, в якій просила у разі незабезпечення організації освітнього процесу в дистанційній формі, видати наказ про збереження за нею місця роботи та збереження середнього заробітку на час дії воєнного стану (а.с. 5).
16 серпня 2023 комісією Чернігівської ЗОШ №І-ІІІ №24 Чернігівської міської ради у складі заступника директора Гаврилової І.М., завгоспа ОСОБА_3 , секретаря Купко О.Д. складено акт про те, що учитель початкових класів ОСОБА_1 не вийшла на роботу 16 серпня 2023 року (а.с. 76).
17 серпня 2023 року Чернігівська ЗОШ № І-ІІІ № 24 Чернігівської міської ради у відповідь на заяву ОСОБА_1 від 15 серпня 2023 року направила лист з проханням надати пояснення про причину відсутності на робочому місці з 14 серпня 2023 року, після закінчення щорічної відпустки. У цьому листі зазначено, що у разі неможливості повернення, єдиним засобом збереження робочого місця є написання заяви на відпустку без збереження заробітної плати на час дії воєнного стану (а.с. 59, 60).
17, 18 та 21 серпня 2023 комісією Чернігівської ЗОШ № І-ІІІ № 24 Чернігівської міської ради у складі заступника директора Гаврилової І.М., завгоспа ОСОБА_3 , секретаря Купко О.Д. складено акти про те, що учитель початкових класів ОСОБА_1 не вийшла на роботу 17, 18, 21 серпня 2023 року (а.с. 77, 78, 79).
21 серпня 2023 року ОСОБА_1 у відповідь на лист адміністрації школи від 17 серпня 2023 року повідомила, що була відсутня на робочому місці з 14 серпня 2023 року, після закінчення щорічної відпустки, у зв`язку з військовою агресією російської федерацї проти України, вторгненням її збройних сил, а також окупацією частини територій України, з метою збереження власного життя та життя членів своєї родини, тимчасово покинула місце проживання та виїхала за кордон. Просила оформити її відсутність з 14 серпня 2023 року до 01 вересня 2023 року як відпустку за свій рахунок. Указала, що вимога про написання заяви про відпустку без збереження заробітної плати на час воєнного стану, як єдиний засіб збереження робочого місця, не ґрунтується на положеннях діючого законодавства. Просила, поислаючись на ст. 57-1 Закону України «Про освіту», роз`яснення Державної служби якості освіти від 18 березня 2022 року №01/01-22/419, надати їй відпустку за її рахунок з 14 серпня 2023 року до 01 вересня 2023 року, а з 01 вересня 2023 року забезпечити дистанційною формою навчання (а.с. 7).
22 серпня 2023 року ОСОБА_1 звернулася із заявою на ім`я директора Чернігівської ЗОШ № І-ІІІ № 24 Чернігівської міської ради Домана Ю.В. про відкликання її заяви про надання відпустки за свій рахунок з 14 серпня 2023 року до 01 вересня 2023 року. Просила відповідно до ст. 57-1 Закону України «Про освіту» видати наказ про збереження за нею місця роботи та збереження середнього заробітку за період з 14 серпня 2023 року до 01 вересня 2023 року (а.с. 8).
22, 23 та 24 серпня 2023 року комісією Чернігівської ЗОШ № І-ІІІ № 24 Чернігівської міської ради у складі заступника директора Гаврилової І.М., завгоспа ОСОБА_3 , секретаря Купко О.Д. складено акти про те, що учитель початкових класів ОСОБА_1 не вийшла на роботу 22, 23, 24 серпня 2023 року (а.с. 80, 81, 82).
24 серпня 2023 року наказом Чернігівської ЗОШ І-ІІІ ступенів № 24 Чернігівської міської ради № 38-к «Про звільнення ОСОБА_1 » у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 , після закінчення щорічної основної відпустки була відсутня на робочому місці з 14 серпня 2023 року по 23 серпня 2023 року та не надала пояснень щодо її відсутності на робочому місці, позивачку звільнено 24 серпня 2023 року за прогул без поважних причин на підставі п. 4 ч.1 ст. 40 КЗпП України. Підстава: наказ по школі про надання відпустки № 19-в від 16 травня 2023 року, наказ по школі на продовження відпустки на час хвороби № 27-в від 03 серпня 2023 року, акти про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці від 14, 15, 16, 17, 18, 21, 22 та 23 серпня 2023 року (а.с. 9).
Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Згідно зі ст. 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках прогулу (у тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
Прогул, під яким розуміється відсутність на робочому місці без поважних причин більше трьох годин протягом робочого дня, за своєю правовою природою є порушенням трудової дисципліни (дисциплінарним проступком), під яким варто розуміти невиконання чи неналежне виконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.
У пунктах 22, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз`яснено, що у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 частини першої статті 40, пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника. При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).
Таким чином, визначальними факторами для вирішення питання про законність звільнення з роботи за прогул є не тільки встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, а й встановлення поважності причин відсутності.
Законодавством не визначено перелік обставин, за наявності яких прогул вважається вчиненим з поважних причин, тому, вирішуючи питання про поважність причин відсутності працівника на роботі, звільненого за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати будь-які докази з числа передбачених ЦПК України.
Основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об`єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають вину працівника.
Такий висновок узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах: від 25 січня 2023 року у справі № 734/2607/20 (провадження № 61-10371св22); від 29 березня 2023 року у справі № 369/14257/18 (провадження № 61-11188св20).
ЗУ «Про освіту» Законом № 2126-IX від 15.03.2022 доповнено ст. 57-1 «Державні гарантії в умовах воєнного стану, надзвичайної ситуації або надзвичайного стану». Цією статтею визначено, що:
1. Здобувачам освіти, працівникам закладів освіти, установ освіти, наукових установ, у тому числі тим, які в умовах воєнного стану, надзвичайної ситуації або надзвичайного стану в Україні чи окремих її місцевостях, оголошених у встановленому порядку (особливий період) були вимушені змінити місце проживання (перебування), залишити робоче місце, місце навчання, незалежно від місця їх проживання (перебування) на час особливого періоду гарантується:
організація освітнього процесу в дистанційній формі або в будь-якій іншій формі, що є найбільш безпечною для його учасників;
збереження місця роботи, середнього заробітку, здійснення виплати стипендії та інших виплат, передбачених законом;
місце проживання (пансіон, гуртожиток тощо) та забезпечення харчуванням (у разі потреби).
2. Забезпечення державних гарантій, визначених частиною першою цієї статті, створення безпечного освітнього середовища, організацію здобуття освіти, освітнього процесу в умовах воєнного стану, надзвичайної ситуації або надзвичайного стану (особливого періоду) у межах своєї компетенції здійснюють:
органи виконавчої влади, органи військового командування, військові, військово-цивільні адміністрації та органи місцевого самоврядування, їх представники, посадові особи (керівники, голови, начальники), органи управління (структурні підрозділи) у сфері освіти;
заклади освіти, установи освіти, наукові установи, їх засновники;
громадські об`єднання, благодійні організації та фізичні особи, які здійснюють благодійну (волонтерську) діяльність.
3. Органи, зазначені в абзаці другому частини другої цієї статті, приймають у межах своєї компетенції рішення, обов`язкові до виконання на відповідній території, для реалізації державних гарантій, визначених частиною першою цієї статті, в умовах воєнного стану, надзвичайної ситуації або надзвичайного стану (особливого періоду).
Центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки здійснює нормативно-правове забезпечення функціонування системи освіти і науки та видає накази з питань створення безпечного освітнього середовища, організації здобуття освіти, освітнього процесу та з інших питань у сфері освіти і науки, не врегульованих законом в умовах воєнного стану, надзвичайної ситуації або надзвичайного стану (особливого періоду). Строк дії таких наказів не може перевищувати строк особливого періоду. Такі накази не є регуляторними актами та підлягають державній реєстрації лише у разі, якщо стосуються прав, свобод, законних інтересів та обов`язків громадян і юридичних осіб".
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною другою статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Аналізуючи доводи сторін щодо дотримання Чернігівською загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів № 24 законодавства при звільненні ОСОБА_1 на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, судом встановлено наступне.
Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 працювала в Чернігівській ЗОШ № І-ІІІ ступенів № 24 Чернігівської міської ради на посаді вчителя початкових класів.
У зв`язку з військовою агресією РФ проти України ОСОБА_1 виїхала до Швейцарської Конфедерації, де отримала захист і тимчасову адресу проживання.
До 31 травня 2023 року ОСОБА_1 переведено на дистанційну форму роботи. 31 травня 2023 року педагогічною радою Чернігівської ЗОШ № І-ІІІ № 24 Чернігівської міської ради вирішено з 01 вересня 2023 року організувати освітній процес у Чернігівській ЗОШ №І-ІІІ ступенів № 24 в очній формі навчання.
У період з 12 червня 2023 року по 06 черпня 2023 року ОСОБА_1 перебувала у щорічній основній відпустці, яку згодом продовжено через хворобу під час основної відпустки на 7 календарних днів з 07 серпня по 13 серпня 2023 року.
Позивачка неодноразово зверталась адміністрації навчального закладу з заявами, в яких просила забезпечити її роботою дистанційно, а у разі неможливості цього, зберегти за нею місце роботи та середній заробіток з посиланням на ст. 57-1 Закону України «Про освіту».
Чернігівська ЗОШ № І-ІІІ № 24 Чернігівської міської ради, відповідаючи на звернення ОСОБА_1 , наголошувала на тому, що забезпечити позивачку роботою дистанційно не має можливості, вона має стати до роботи особисто після закінчення відпустки або написати заяву про відпустку без збереження заробітної плати.
14 серпня 2023 року ОСОБА_1 до роботи не стала. Роботодавець склав акти про її відсутність на робочому місці з 14 по 21 серпня 2023 року.
21 серпня 2023 року ОСОБА_1 , відповідаючи на лист адміністрації школи від 17 серпня 2023 року про причини неявки на роботу, повідомила, що відсутня на робочому місці з 14 серпня 2023 року, після закінчення щорічної відпустки, у зв`язку з військовою агресією російської федерацї проти України, вторгненням її збройних сил, а також окупацією частини територій України з метою збереження власного життя та життя членів своє родини тимчасово покинула місце проживання та виїхала за кордон. Просила оформити її відсутність з 14 серпня 2023 року до 01 вересня 2023 року як відпустку за свій рахунок. Зазначила, що вимога написання заяви про відпустку без збереження заробітної плати на час воєнного стану, як єдиний засіб збереження робочого місця, не ґрунтується на нормах діючого законодавства.
22 серпня 2023 року ОСОБА_1 вчергове звернулася до роботодавця з заявою, в якій відкликала заяву про надання відпустки за власний рахунок з 14 серпня 2023 року до 01 вересня 2023 року. Просила, пославшись на ст. 57-1 Закону України «Про освіту», видати наказ про збереження за нею місця роботи та збереження середнього заробітку за період з 14 серпня 2023 року до 01 вересня 2023 року.
22, 23 та 24 серпня 2023 року комісією Чернігівської ЗОШ №І-ІІІ №24 Чернігівської міської ради зафіксовано відсутність ОСОБА_1 на робочому місці.
Наказом Чернігівської ЗОШ І-ІІІ ступенів №24 Чернігівської міської ради від 24 серпня 2023 року № 38-к, ОСОБА_1 звільнено 24 серпня 2023 року за прогул без поважних причин на підставі п. 4 ч.1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку з тим, що після закінчення щорічної основної відпустки остання була відсутня на робочому місці з 14 серпня 2023 року по 23 серпня 2023 року та ненадала пояснень щодо її відсутності на робочому місці.
ОСОБА_1 , не погодившись із наказом про звільнення, указувала на те, що він суперечить положенням ст. 57-1 Закону України «Про освіту», який гарантує працівникам закладів освіти, які в умовах воєнного стану були вимушені змінити місце проживання (перебування), збереження місця роботи і середнього заробітку.
Дослідивши наявні докази у справі, суд першої інстанції обґрунтовано не погодився зі звільненням ОСОБА_1 , кваліфікованим роботодавцем, як прогул без поважих причин з 14 серпня 2023 року по 23 серпня 2023 року.
Аналізуючи положення ст. 57-1 ЗУ «Про освіту», на яку ОСОБА_1 посилалась, звернувшись з цим позовом, суд виходить з того, що наведеною нормою закону працівникам закладів освіти, установ освіти, у тому числі тим, які в умовах воєнного стану, надзвичайної ситуації або надзвичайного стану в Україні чи окремих її місцевостях, оголошених у встановленому порядку (особливий період) були вимушені змінити місце проживання (перебування), залишити робоче місце, місце навчання, незалежно від місця їх проживання (перебування) на час особливого періоду гарантується організація освітнього процесу в дистанційній формі або в будь-якій іншій формі, що є найбільш безпечною для його учасників.
Сторонами не оспорюється, що позивачка була вимушена виїхати за межі України та залишити робоче місце через військову агресію РФ. Наразі особливий період, введений в Україні з 17 березня 2014 року, триває. Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався і триває на час вирішення цього спору. Отже, законодавцем гарантовано на період дії воєнного стану здобувачам освіти та працівникам закладів освіти та установ освіти організацію освітнього процесу у дистанційній формі або в будь-якій іншій формі, що є найбільш безпечною для його учасників.
ОСОБА_1 просила роботодавця віднайти для неї можливість здійснювати освітній процес дистанційно. Таким чином, апеляційний суд вважає, що посилання відповідача на рішення педагогічної ради Чернігівської ЗОШ № І-ІІІ № 24 Чернігівської міської ради від 31 травня 2023 року про організацію з 01 вересня 2023 року освітнього процесу у школі виключно в очній формі навчання, як підставу незадоволення клопотання позивачки про забезпечення роботою дистанційно, є таким, що вимогам наведених вище положень законодавства, не відповідає.
З цих же підстав відхиляються доводи Чернігівської ЗОШ І-ІІІ ступенів № 24 Чернігівської міської ради про неврахування судом першої інстанції при вирішенні спору рішення виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 30 серпня 2023 року № 556, яким організовано у 2023/2024 навчальному році освітній процес у Чернігівській ЗОШ І-ІІІ ступенів № 24 Чернігівської міської ради за очною формою навчання. Крім цього, наведене рішення прийнято після звільнення ОСОБА_1 із займаної посади.
Належних доказів того, що запропонована роботодавцем позивачці очна форма освітнього процесу є найбільш безпечною для його учасників, матеріали справи не містять.
Забезпечення державних гарантій, визначених ч. 1 ст. 57-1 ЗУ «Про освіту» організацію здобуття освіти, освітнього процесу в умовах воєнного стану у межах своєї компетенції здійснюють органи виконавчої влади, органи військового командування, військові, військово-цивільні адміністрації та органи місцевого самоврядування, їх представники, посадові особи (керівники, голови, начальники), органи управління (структурні підрозділи) у сфері освіти; заклади освіти, установи освіти, наукові установи, їх засновники (ч. 2 ст. 57-1 ЗУ «Про освіту»). Ці органи приймають у межах своєї компетенції рішення, обов`язкові до виконання на відповідній території, для реалізації державних гарантій, визначених частиною першою цієї статті, в умовах воєнного стану, надзвичайної ситуації або надзвичайного стану (особливого періоду).
Таким чином, саме до компетенції відповідачів віднесено прийняття рішень, спрямованих на реалізацію державних гарантій, в тому числі працівникам закладів освіти, зокрема, забезпечення організації освітнього процесу у дистанційній формі або в будь-якій іншій формі, що є найбільш безпечною для його учасників. Отже, незабезпечення відповідачем можливості для ОСОБА_1 здійснення освітнього процесу дистанційно та вимога роботодавця до позивачки стати до роботи особисто, положенням законодавства про освіту не відповідають. Виходячи з наведеного, є безпідставними доводи апеляційної скарги про те, що позивачка не наділена правом односторонньо визначати форму освітнього процесу через те, що воно обмежується зустрічним волевиявленням інших учасників. Саме на відповідачів законодавчо покладено обов`язок забезпечити реалізацію визначених ст. 57-1 ЗУ «Про освіту» державних гарантій.
ОСОБА_1 , надавши письмові пояснення про причини відсутності на робочому місці з 14 серпня 2023 року, указувала, що у зв`язку з військовою агресією РФ проти України, вторгненням її збройних сил, а також окупацією частини територій України з метою збереження власного життя та життя членів родини тимчасово покинула місце проживання та виїхала за кордон.
Ці обставини є об`єктивними, непереборними, незалежними від волі позивачки, поважними причинами відсутності її на роботі, оскільки виїзд за кордон обумовлений збереженням життя і здоров`я ОСОБА_1 .
Посилання відповідача на те, що у Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженому наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року № 309, Чернігівська міська територіальна громада (на час звільнення позивачки з роботи) не значиться, як така, на території якої ведуться активні бойові дії, не спростовує того, що воєнний стан в Україні триває, а у період фіксації відповідачем відсутності ОСОБА_1 на робочому місці 19 серпня 2023 року, військами РФ здійснено безпосередній обстріл м. Чернігова балістичним озброєнням.
Не свідчать про незаконність судового рішення доводи роботодавця про те, що перебування позивачки за кордоном створює нерівні умови порівняно з іншими педагогічними працівниками м. Чернігова вцілому, які здійснюють організацію освітнього процесу безпосередньо із закладів освіти, оскільки спір стосується виключно поважності/неповажності причин відсутності ОСОБА_1 на робочому місці з 14 серпня 2023 року по 23 серпня 2023 року.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, надавши оцінку обставинам та причинам відсутності ОСОБА_1 на робочому місці, дійшов вірного висновку, що прогул ОСОБА_1 не вчинила.
Беручи до уваги наведене, суд першої інстанції обгрунтовано скасував наказ від 24 серпня 2023 року № 38-к про звільнення з роботи ОСОБА_1 на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.
Дійшовши вірного висновку про скасування наказу про звільнення позивачки, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив заявлену нею вимогу про поновлення на посаді вчителя початкових класів Чернігівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 24 Чернігівської міської ради з 24 серпня 2023 року.
Апеляційний суд погоджується з доводами апеляційної скарги ОСОБА_1 про помилковість визначеного судом першої інстанції періоду, за який має бути стягнуто середній заробіток та, як наслідок, розрахунку його загальної суми.
Відповідно до ч. 3 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Згідно із ч. 1 ст. 57-1 Закону Україну «Про освіту» здобувачам освіти, працівникам закладів освіти, установ освіти, наукових установ, у тому числі тим, які в умовах воєнного стану, надзвичайної ситуації або надзвичайного стану в Україні чи окремих її місцевостях, оголошених у встановленому порядку (особливий період) були вимушені змінити місце проживання (перебування), залишити робоче місце, місце навчання, незалежно від місця їх проживання (перебування) на час особливого періоду гарантується, у тому числі, збереження місця роботи, середнього заробітку, здійснення виплати стипендії та інших виплат, передбачених законом.
Отже, зазначена норма встановлює гарантію збереження місця роботи та середнього заробітку працівникам закладів освіти, які були вимушені змінити місце проживання (перебування) на час воєнного стану.
Тобто, поняття середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначеного ч. 3 ст. 235 КЗпП України, та поняття середнього заробітку, що гарантується особі, яка була вимушена змінити місце проживання (перебування), залишити робоче місце, місце навчання, незалежно від місця їх проживання (перебування) на час особливого періоду відповідно до ч. 1 ст. 57-1 Закону Україну «Про освіту», не є тотожними.
Здійснивши розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 24 серпня 2023 року по 10 січня 2024 року, суд першої інстанції залишив поза увагою те, що за період з 14 по 23 серпня 2023 року з огляду на причини відсутності позивачки на роботі за нею зберігався середній заробіток відповідно до ч. 1 ст. 57-1 Закону Україну «Про освіту».
Середній заробіток визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою КМУ від 08 лютого 1995 року № 100.
Середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 складає 647,59 грн (4 533,15 грн заробітна плата за червень липень 2023 року/43 кількість робочих днів за червень липень 2023 року) (а.с. 35).
Розмір середнього заробітку позивачки становить: за період з 14 по 23 серпня 2023 року середній заробіток, гарантований ч. 1 ст. 57-1 Закону Україну «Про освіту», - 5 180,72 грн (647,59 грн х 8); за період з 24 серпня 2023 року по 10 січня 2024 року середній заробіток за час вимушеного прогулу - 64 759 грн (647,59 грн х 100).
Отже, рішення суду першої інстанції на підставі п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України належить змінити в частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку, стягнутого з Чернігівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 24 Чернігівської міської ради на користь ОСОБА_1 , збільшивши розмір стягнення з 64 759 грн до 69 939,72 грн.
Аналізуючи доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо вирішення вимог про стягнення моральної шкоди в сумі 237 930 грн, апеляційний суд виходить з такого.
Відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя (ч. 1 ст. 237-1 КЗпП України).
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Суд визначає розмір грошового відшкодування моральної шкоди з урахуванням характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування (ч. 3, 4, ст. 23 ЦК України).
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
У постанові Верховного Суду від 17 листопада 2023 року у справі № 326/789/21 (провадження № 61-4995св23) зазначено, що: «У постанові Верховного Суду України від 25 квітня 2012 року у справі № 6-23цс12 зроблено висновок, що «КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а стаття 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин, то висновок суду касаційної інстанції, викладений у судових рішеннях у справі, яка переглядається, є законним і обґрунтованим. Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення. Тобто за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі статті 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати».
У справі, яка переглядається, ОСОБА_1 просила стягнути на її користь моральну шкоду, яку оцінила у 237 930 грн (6 000 євро х 39,655 грн). Обґрунтовуючи ці вимоги зазначила, що звільнення з посади вплинуло на широке коло її стосунків з іншими людьми, включаючи стосунки професійного характеру. Послалась на те, що втрата роботи мала відчутні наслідки для її матеріального добробуту та її родини.
Суд першої інстанції, погодившись з доводами позивачки про те, що її звільнили незаконно, помилково вважав, що вона зловживає трудовими правами, та не врахував, що унаслідок незаконного звільнення (порушення права на працю) ОСОБА_1 завдано моральну шкоду, яка полягає у душевних стражданнях через втрату роботи та заробітної плати як джерела існування, необхідності зміни життєвих зв`язків, виникнення потреби докладати додаткові зусилля для відновлення порушених прав.
Апеляційний суд вважає, що розмір моральної шкоди, оцінений ОСОБА_1 в сумі 237 930 грн, є необґрунтованим та таким, що не відповідає засадам розумності та справедливості, оскільки відшкодування моральної шкоди в її грошовому еквіваленті має на меті забезпечити покращення психоемоційного стану особи, відновивши почуття справедливості, а не безпідставне збагачення.
Зважаючи на обгрунтованість позову про порушення трудових прав позивачки Чернігівською загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів № 24 Чернігівської міської ради, доводи позову щодо підстав для морального відшкодування, а також, ураховуючи засади розумності та справедливості, колегія суддів вважає необхідним визначити розмір відшкодування моральної шкоди в сумі 5 000 грн.
Отже, рішення суду першої інстанції на підставі п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України належить скасувати в частині вирішення позовних вимог про стягнення моральної шкоди та частково задовольнити ці заявлені ОСОБА_1 вимоги шляхом стягнення з Чернігівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 24 Чернігівської міської ради на користь позивачки 5 000 грн моральної щкоди.
Щодо перерозподілу судових витрат.
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
За правилом ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
ОСОБА_1 звільнено від сплати судового збору за вимогу про поновлення на роботі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», а також за вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що відповідає правовій позиції Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19.
За вимогу про стягнення моральної шкоди в сумі 237 930 грн, що є вимогою майнового характеру, ОСОБА_1 не звільнена від сплати судового збору і повинна була сплатити при подачі позову 2 379,30 грн. Проте ОСОБА_1 сплачено 2 147,20 грн судового збору (а.с. 24а). Таким чином, недоплата судового збору становить 232,10 грн (2 379,30 2 147,20 = 232,10).
Зважаючи на те, що вимоги ОСОБА_1 про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволено в повному обсязі, з Чернігівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 24 Чернігівської міської ради на користь держави належить стягнути 2 152,07 грн судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції.
Оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення моральної шкоди задоволено частково на 2,10% (задоволено на суму 5 000 грн від заявленої суми 237 930 грн), з Чернігівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 24 Чернігівської міської ради на користь ОСОБА_1 належить стягнути 45,09 грн (2,10% від сплаченої позивачкою суми 2 147,20 грн) судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції. При цьому, недоплачена ОСОБА_1 сума судового збору в сумі 232,10 грн за вимогу про стягнення моральної шкоди підлягає розподілу між сторонами пропорційно до задоволених вимог, а саме: з ОСОБА_1 на користь держави належить стягнути 227,23 грн, а 4,87 грн належить стягнути з Чернігівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 24 Чернігівської міської ради на користь держави.
ОСОБА_1 оскаржила у апеляційному порядку рішення суду першої інстанції в частині вирішення вимоги про стягнення моральної шкоди, сплативши 3 568,95 грн судового збору (а.с. 141, 163), та про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу (звільнена від сплати судового збору).
Зважаючи на часткове задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 , з Чернігівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 24 Чернігівської міської ради на користь позивачки підлягає стягненню 74,94 грн судового збору за апеляційний розгляд справи, а з Чернігівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 24 Чернігівської міської ради на користь держави 1 610,40 грн.
Ураховуючи викладене в сукупності, остаточно підлягають стягненню: з ОСОБА_1 на користь держави 227,23 грн недоплаченого судового збору при зверненні до суду першої інстанції; з Чернігівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 24 Чернігівської міської ради на користь ОСОБА_1 45,09 грн та на користь держави 2 152,07 грн (2 147,20 + 4,87 = 2 152,07) судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції; з Чернігівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 24 Чернігівської міської ради на користь ОСОБА_1 74,94 грн та на користь держави 1610,40 грн судового збору за апеляційний розгляд справи.
Керуючись ст. 141, 367, 374, п. 4 ч. 1 ст. 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Управління освіти Чернігівської міської ради залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 10 січня 2024 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу змінити, збільшившии розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнутого з Чернігівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 24 Чернігівської міської ради на користь ОСОБА_1 , з 64 759 грн 00 коп. до 69 939 грн 72 коп..
Рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 10 січня 2024 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення моральної шкоди та в частині розподілу судових витрат скасувати.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Чернігівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 24 Чернігівської міської ради, Управління освіти Чернігівської міської ради про стягнення моральної шкоди задовольнити частково.
Стягнути з Чернігівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 24 Чернігівської міської ради на користь ОСОБА_1 5 000 грн моральної шкоди та 45 грн 09 коп. судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції.
Стягнути з Чернігівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 24 Чернігівської міської ради на користь держави 2 152 грн 07 коп. судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави 227 грн 23 коп. недоплаченого судового збору при зверненні до суду першої інстанції.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Стягнути з Чернігівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 24 Чернігівської міської ради на користь ОСОБА_1 74 грн 94 коп. та на користь держави 1 610 грн 40 коп. судового збору за апеляційний розгляд справи.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 10 червня 2024 року.
Головуюча: Н.В. Шитченко
Судді: О.Є. Мамонова
О.І. Онищенко
