Справа №751/7213/23
Провадження №2/751/135/24
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 січня 2024 року місто Чернігів
Н о в о з а в о д с ь к и й р а й о н н и й с у д м і с т а Ч е р н і г о в а
в складі: головуючого - судді Деркача О. Г.
при секретарі Курач В.С.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін за наявними в справі матеріалами цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Чернігівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №24 Чернігівської міської ради, Управління освіти Чернігівської міської ради про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,
В С Т А Н О В И В :
28.08.2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до Чернігівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №24 Чернігівської міської ради (Чернігівська ЗОШ І-ІІІ ступенів №24 Чернігівської міської ради), в якій просить поновити її на роботі на посаді вчителя початкових класів Чернігівська ЗОШ І-ІІІ ступенів №24 Чернігівської міської ради з 14.08.2023 року, стягнути з Чернігівської ЗОШ І-ІІІ ступенів №24 Чернігівської міської ради середній заробіток за час вимушеного прогулу з 14.08.2023 року по день ухвалення рішення у даній справі, стягнути з Чернігівської ЗОШ І-ІІІ ступенів №24 Чернігівської міської ради моральну шкоду у розмірі 237 930,00 грн., залучити до участі у справі директора Чернігівської ЗОШ І-ІІІ ступенів №24 Чернігівської міської ради Домана Ю.В., для вирішення питання про покладення на нього обов`язку покрити шкоду, заподіяну Чернігівській ЗОШ І-ІІІ ступенів №24 Чернігівської міської ради у зв`язку з оплатою їй часу вимушеного прогулу.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що працює в Чернігівській ЗОШ І-ІІІ ступенів №24 Чернігівської міської ради, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, з метою збереження власного життя та життя членів своєї родини вона, 27.02.2022 року тимчасово покинула місце свого проживання та виїхала за кордон. Зазначає, що у 2021-2022 (з початку військової агресії) та 2022-2023 навчальних роках вона здійснювала освітній процес в 1-4 класах дистанційно. Посилається, що 11.08.2023 року звернулась до директора школи з заявою про забезпечення їй організацію освітнього процесу в дистанційній формі на 2023-2024 навчальний рік на підставі ст.57-1 Закону України «Про освіту», на яку 14.08.2023 року отримала відповідь, в якій зазначалося, що рішенням педагогічної ради Чернігівської ЗОШ І-ІІІ ступенів №24 Чернігівської міської ради (протокол №10 від 31.05.2023 р.), визначено, що освітній процес у закладі у 2023-2024 навчальному році буде організовано в очному форматі, оскільки не сформовані дистанційні класи, у зв`язку з відсутністю відповідних заяв від батьків учнів. Зазначено, що вказані обставини не дозволяють їй перебуваючи за кордоном, виконувати свої посадові обов`язки педагога дистанційно, і повідомлено, що після закінчення чергової відпустки вона має бути присутньою на робочому місці. Вказує, що 15.08.2023 року звернулась до відповідача з заявою, і керуючись ст.57-1 Закону України «Про освіту» у разі не забезпечення їй організації освітнього процесу в дистанційній формі, просила, видати наказ про збереження за нею місця роботи та середнього заробітку на час дії воєнного стану. У відповіді від 17.08.2023 року їй повідомили, що якщо вона не може повернутися, то єдиним способом зберегти робоче місце є написання заяви про відпустку без збереження заробітної плати на час воєнного стану. Посилається, що 21.08.2023 року вона надіслала відповідачу повторну заяву, в якій просила з 01.09.2023 року забезпечити її дистанційною формою навчання, щоб уникнути виконання ст.57-1 Закону України «Про освіту», на яку отримала відповідь, що з 24.08.2023 року вона звільнена з займаної посади.
Вважає, що звільнення її з займаної посади є незаконним та безпідставним, оскільки суперечить положенням ст.57-1 Закону України «Про освіту», а тому вона підлягає поновленню на роботі із стягненням середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Крім того, вважає, що звільнення її з посади впинуло на широке коло її стосунків з іншими людьми, включаючи стосунки професійного характеру, її матеріальне становище, що завдало їй моральної шкоди, яку позивач оцінює в 237 930,00 грн.
Ухвалою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 01.09.2023 року позовну заяву було залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків сплатити судовий збір за вимогами про стягнення середнього заробітку та моральної шкоди, або надати документи, що підтверджують про звільнення від його сплати.
На виконання вказаної ухвали предствником позивача адвокатом Авраменком Г.М. надано квитанції про сплату судового збору. (а.с. 24-а, 24)
Ухвалою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 11.09.2023 року справу прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін. (а.с.25-26)
30.10.2023 року від представника відповідача - Чернігівської ЗОШ І-ІІІ ступенів №24 Чернігівської міської ради - директора Доман Ю.В., на адресу суду надійшло клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з викликом сторін, бо вважає, що вирішення спірних правовідносин, які виникли з позивачем мають важливе значення для відповідача та його ділової репутації. Також зазначає, що крім поновлення на роботі, позивач, просить стягнути моральну шкоду в сумі 237 930,00 грн., що є значною сумою для навчального закладу. Крім того, відповідач, через свого представника, має бажання самостійно надати усні пояснення по суті спору. (а.с.37-38)
30.10.2023 року від представника відповідача - Чернігівської ЗОШ І-ІІІ ступенів №24 Чернігівської міської ради - директора Доман Ю.В. на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву (з додатками), в якому останній просить відмовити в задоволенні позовних вимог з підстав, викладених у відзиві (а.с.39-47). Зазначає, що позивач з 01.09.2009 року працювала в Чернігівській ЗОШ І-ІІІ ступенів №24 Чернігівської міської ради вчителем початкових класів і як слідує з її листів адресованих директору закладу, направлених електронною поштою, вона у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, за для збереження власного життя та членів своєї родини тимчасово виїхала за кордон. На даний час проживає в Швейцарській Конфедерації. Посилається, що у зв`язку зі своєю відсутністю в Україні, у 2022 році звернулась до адміністрації закладу з проханням забезпечити для неї організацію освітнього процесу в дистанцій формі на 2022-2023 року. У зв`язку з можливістю, на той час, надати позивачу роботу в дистанцій формі, наявність заяв батьків та організацією освітнього процесу за дистанційною формою навчання для 4-В класу, наказом Чернігівської ЗОШ І-ІІІ ступенів №24 Чернігівської міської ради від 18.01.2023 року №5 «Про зміну освітнього процесу», учителя ОСОБА_1 було переведено на дистанційну роботу до 31.05.2023 року. В подальшому на підставі заяви та графіку відпусток позивачу було надано основну відпустку, тривалістю 56 календарних днів з 12.06.2023 року по 06.08.2023 року включно, у зв`язку з хворобою продовжено щорічну основну відпустку на сім календарних днів з 07.08.2023 року по 13.08.2023 року, включно. Вказує, що 11.08.2023 року позивач, по електронній пошті, звернулась із заявою, в якій просила забезпечити їй організацію освітнього процесу в дистанційній формі на 2023-2024 роки. У заяві від 15.08.2023 року, повторно 21.08.2023 року та 22.08.2023 року просила зберегти за нею місце роботи та середній заробіток у відповідності до ст.57-1 Закону України «Про освіту», у зв`язку з відсутністю в Україні. На вказані заяви, позивачу надані відповіді 14.08.2023 року та 17.08.2023 року, і роз`яснено, що на підставі рішення педагогічної ради (протокол №10 від 31.05.2023 року), визначено, що освітній процес у закладі у 2023-2024 навчальному році буде організовано в очному форматі, дистанційні класи не сформовані, в зв`явку з відсутністю відповідних заяв від батьків учнів. Поінформовано, про необхідність вийти на роботу після закінчення чергової відпустки, а у випадку відсутності можливості приступити до роботи в очній формі, запропоновано подати заяву на відпустку без збереження заробітної плати на час військового стану. Стверджують, що у зв`язку із зазначеними обставинами, адміністрація школи не мала можливості забезпечити позивача роботою педагога початкових класів у форматі дистанційного навчання на 2023-2024 роки. Посилаються, що у зв`язку з відсутністю на роботі позивача, Наказом від 24.08.2023 року №38-к її було звільнено з роботи 24.08.2023 року, за прогул без поважних причин на підставі п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України і проведено розрахунок відповідно до чинного законодавства. Вважають, що звільнення позивачки було обгрунтованим і законним, адміністрацією школи були дотримані всі умови і гарантії передбачені чинним законодавством, а тому підстав для стягнення середнього заробітку і тим паче моральної шкоди, не має. (а.с.39-47)
31.10.2023 року представником позивача ОСОБА_1 адвокатом Авраменком Г.М. подано клопотання про залучення до участі у справі в якості співвідповідача Управління освіти Чернігівської міської ради, розгляд справи проводити з повідомленням (викликом) сторін та відповідь на відзив, в якій наполягає, що директором Чернігівської ЗОШ І-ІІІ ступенів Чернігівської міської ради при звільненні позивача з займаної посади, було порушено державні гарантії, передбачені ст.57-1 Закону України «Про освіту» та не враховані роз`яснення Державної служби України з питань праці. Наполягає, що незаконне звільнення позивачки, відповідно до ст.237-1 КЗпП України, призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від позивачки додаткових зусиль для організації свого життя. Моральну шкоду позивач оцінила в 237 930,00 грн. орієнтуючись на розмір моральної шкоди, визначеної в рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Олександр Волков проти України», яке обов`язкове для застосування національними судами, як джерело права. (а.с.65, 66-67)
06.11.2023 року від представника відповідача - Чернігівської ЗОШ І-ІІІ ступенів №24 Чернігівської міської ради - директора Доман Ю.В. на адресу суду надійшли заперечення у відповідь на відзив на позовну заяву (з додатками), в яких зазначають, що відповідечем були виконані правові приписи ст.57-1 Закону України «Про освіту», а саме: у зв`язку з відсутністю можливості організації навчального процесу в дистанційній формі, позивачку було повідомлено, про необхідність приступити до роботи для проведення навчання в очній формі з 14.08.2023 року після закінчення щорічної чергової відпустки, а у випадку неможливості проведення навчального процесу в очній формі, запропоновано подати заяву про надання відпустки без збереження заробітної плати. Але, ні на одну із форм передбачених законодавством актами позивачка позитивної відповідальності не дала, до роботи в очній формі не приступила. Посилається, що позивачка була звільнена із займаної посади відповідно до п.4 ч.1 ст.40 КЗпП, про її відсутність на роботі були складені відповідні акти з 14.08.2023 по 24.08.2023, включно. Пояснень поважності причин своєї відсутності на роботі позивачка не надала. Крім того, вважають, що посилання позивача на не врахування відповідачем роз`яснення Державної служби України з питань праці є недоречним, з огляду на те, що місто Чернігів не включено до «Переліку територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні)», освітній процес в Чернігівській ЗОШ І-ІІІ ступенів №24 в очній формі з 01.09.2023 року триває, навчання продовжується, працівники школи виконують свої трудові обов`язки. Причин, що становлять загрозу життю і унеможливлюють роботу для праціників відсутні. Наполягають, що позивачем не надано достовірних доказів вимушеного виїзду або неможливості повернення в місто Чернігів для продовження роботи в очній формі через загрозу життю та здоров`ю себе та членів сім`ї у відповідності до ч.1 ст.57-1 Закону України «Про освіту». Щодо вимоги і розміру моральної шкоди, зазначають, що посилання лише на рішення Європейського суду з прав людини, не можуть бути підставою і обгрунтуванням зазначеного розміру моральної шкоди, оскільки обов`язковими для виконання є лише рішення Європейського суду з прав людини, ухвалені у конкретній справі згідно Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» №3477-ІV. Вважають, що зі сторони відповідача не були порушені законні права і гарантії позивачки, що свідчить про відсутність підстав для стягнення моральної шкоди. (а.с.71-73)
07.11.2023 року від представника відповідача - Чернігівської ЗОШ І-ІІІ ступенів №24 Чернігівської міської ради - директора Доман Ю.В. на адресу суду надійшла заява про залучення до розгялду даної справи в якості третьої особи на стороні відповідача Управління освіти Чернігівської міської ради. (а.с.89)
08.11.2023 року від представника позивача ОСОБА_1 адвоката Авраменка Г.М. надійшло колопотання про прийняття до розгляду інформаційного повідомлення Федеральної Ради Швейцарії від 01.11.2023 року, в якості доказу існування серйозної загальної небезпеки в Україні станом на 01.11.2023 року для людей України через війну росії з Україною. (а.с.90)
20.11.2023 року ухвалою Новозаводського районного суду міста Чернігова було залучено до участі у даній справі, в якості співвідповідача Управління освіти Чернігівської міської ради, в задоволенні клопотання сторін про розгляд справи з викликом сторін відмовлено, продовжено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін. (а.с.93-94)
18.12.2023 року від представника співвідповідача Управління освіти Чернігівської міської ради Білогури В. надійшов відзив на позовну заяву (з додатками), в якому заперечують проти позову і просять відмовити в задоволенні позовних вимог з підстав зазначених у відзиві. Зазначають, що позивачку було забезпечено можливістю продовжувати роботу у закладі освіти та реалізацію гарантованого Конституцією України дітям права на освіту, але вона не скористалась запропонованими їй варіантами для продовження роботи, поважності причин відсутності на роботі не надала. Вказують, що при звільненні позивачки із займаної посиди були дотримані всі норми чинного законодавства. (а.с.102-106) Також, подано клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з викликом сторін, яке обгрунтовують тим, що вирішення спірних правовідносин, які виникли між позивачем і відповідчем - Чернігівською ЗОШ І-ІІІ ступенів №24 Чернігівської міської ради, мають важливе значеня для Управління освіти Чернігівської міської ради, оскільки позивач просить стягнути суттєву суму грошових коштів, що є суттєвим навантаженням для бюджету Чернігівської міської територіальної громади, зважаючи на запроваджений воєнний стан. Крім того, потребують пояснень окремі питання, які є суттєвими для справи і впливають на розгляд справи по суті. (а.с.113)
27.12.2023 року від представника позивача ОСОБА_1 адвоката Авраменка Г.М. надійшло клопотання, в якому просить при розгляді справи застосувати до ОСОБА_1 державні гарантії, передбачені ст.57-1 Закону України «Про освіту». (а.с.115)
Суд, вивчивши клопотання представника співвідповідача - Управління освіти Чернігівської міської ради Білогури В. про розгляд справи в судовому засіданні з викликом сторін, приходить до наступного висновку.
Суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 279 ЦПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 ЦПК України.
Згідно з ч.ч. 5, 7 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.
Відповідно до п.п. 1, 2 ч. 6 ст. 279 ЦПК України суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов:
1) предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
2) характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.
За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 174 ЦПК України при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.
Так, спрощене провадження, як з викликом, так і без виклику сторін спрямоване на всебічний, повний та об`єктивний розгляд справи з дослідженням всіх наданих сторонами доказів, вивченням всіх заяв сторін по суті справи, тобто спрощене провадження без виклику сторін не є провадженням в якому розглядаються безспірні вимоги.
Відтак, сторони не позбавлені можливості викласти свої доводи, аргументи, міркування, заперечення у письмових заявах по суті справи, надавати суду свої докази на спростування взаємних вимог та заперечень у строки визначені судом або законом, та в повній мірі користується правами, передбаченими ЦПК України.
Усі наявні у сторін докази безперешкодно можуть бути надані ними суду в межах розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (письмовому провадженні).
В ухвалі Великої Палати Верховного суду від 14.05.2019 у справі № 522/7636/14-ц (провадження № 14-636цс18), зазначено, що бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників.
Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги предмет, підстави та характер спірних правовідносин, склад учасників справи, суд не вбачає обґрунтованих підстав для розгляду справи в судовому засіданні за правилами загального позовного провадження та приходить до висновку про залишення клопотання без задоволення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 8 Конституції України визнається і діє принцип верховенства права. Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй. Чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України (ч. 1 ст. 9 Конституції України).
Згідно ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно із ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Вимогами п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, закріплено, що під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.
Відповідно до ст. 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя працівників, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини. (ст. 1 КЗпП України)
Судом встановлено, що з 01.09.2009 року ОСОБА_1 працювала в Чернігівській ЗОШ №І-ІІІ ступенів №24 Чернігівської міської ради на посаді вчителя початкових класів, даний факт не оспорюється сторонами.
Як вбачається з листів ОСОБА_1 , направлених нею електронною поштою, адресовані директору Чернігівської ЗОШ №І-ІІІ №24 Чернігівської міської ради, у зв`язку з військовою агресією російської федерацї проти України, вторгненням її збройних сил, а також окупацією частини територій України з метою збереження власного життя та життя членів своє родини, ОСОБА_1 , 27.02.2022 року тимчасово покинула місце свого проживання та виїхала за кордон. На даний час позивачка перебуває в Швейцарській Конфедерації. (а.с.5, 7, 15)
Наказом Чернігівської ЗОШ №І-ІІІ ступенів №24 Чернігівської міської ради від 18.01.2023 року № 5 «Про зміну освітнього процесу», відповідно до заяв батьків здобувачів освіти, в навчальному закладі освітній процес організовано за дистанційною формою для 4-В класу до 31.05.2023 року, учителя ОСОБА_1 переведено на дистанційну форму роботи до 31.05.2023 року. (а.с.19)
На підставі наказу Чернігівської ЗОШ №І-ІІІ №24 Чернігівської міської ради №19-в від 16.05.2023 року «Про надання щорічної відпустки педагогічним працівникам» ОСОБА_1 з 12.06.2023 року по 06.08.2023 року перебувала у щорічній основній відпустці тривалістю 56 календарних днів. (а.с.50-51)
Наказом №27-в від 03.08.2023 року, ОСОБА_1 учителю початкових класів, в зв`язку з хворобою під час основної відпустки, згідно Закону України «Про відпустки», було продовжено щорічну основну відпустку на 7 календарних днів, з 7 серпня по 13.08.2023 року. (а.с.56)
Згідно витягу з протоколу №10 від 31.05.2023 року, рішенням педагогічної ради Чернігівської ЗОШ №І-ІІІ ступенів №24 Чернігівської міської ради, вирішено, з 01.09.2023 року, організувати освітній процес у Чернігівській ЗОШ №І-ІІІ ступенів №24 в очній формі навчання. (а.с.52)
Згідно витягу з протоколу №1 від 30.08.2023 року, рішенням педагогічної ради Чернігівської ЗОШ №І-ІІІ ступенів №24 Чернігівської міської ради, вирішено, з 01.09.2023 року, організувати освітній процес у Чернігівській ЗОШ №І-ІІІ ступенів №24 в очній формі навчання, дітей, які перебувають за кордоном перевести на сімейну форму навчання (підстава: заяви батьків). (а.с.52)
11.08.2023 року електронним листом, ОСОБА_1 звернулась до директора Чернігівської ЗОШ №І-ІІІ №24 Чернігівської міської ради Доману Ю.В., із заявою про забезпечення їй державних гарантій, передбачених ст.57-1 Закону України «Про освіту», а саме: організацію освітнього процесу в дистанційній формі на 2023-2024 навчальний рік. (а.с.3) У відповідь на який, ОСОБА_1 повідомлено, що рішенням педагогічної ради Чернігівської ЗОШ І-ІІІ №24 (протокол №10 від 31.05.2023), визначено, що освітній процес у закладі у 2023/2024 навчальному році буде організовано в очному форматі. У школі не сформовано дистанційні класи на 2023/2024 н.р. у зв`явку з відсутністю відповідних заяв від батьків учнів. Повідомлено, що зазначене вище не дозволяє їй виконувати її посадові обов`язки педагога дистанційно, перебуваючи за кордоном. Роз`яснено, що після закінчення чергової відпустки, вона має бути присутня на робочому місці. (а.с.4, 58)
15.08.2023 року, електронним листом, ОСОБА_1 звернулась до директора Чернігівської ЗОШ №І-ІІІ №24 Чернігівської міської ради з заявою в якій просить, у разі не забезпечення їй організації освітнього процесу в дистанційній формі, видати наказ про збереження за нею місця роботи та збереження середнього заробітку на час дії воєнного стану. (а.с.5) На вказаний лист, адміністрацією школи направлено лист, з проханням надати поясненя про причину відсутності на робочому місці з 14.08.2023 року, після закінчення щорічної відпустки, та роз`яснено, що у разі неможливості повернутися, то єдиним способом зберегти робоче місце, є написання заяви на відпустку без збереження заробітної плати на час воєнного стану. (а.с.6)
У відповідь на лист адміністрації школи, 21.08.2023 року ОСОБА_1 повідомила, що була відсутня на робочому місці з 14.08.2023 року, після закінчення щорічної відпустки, у зв`язку з військовою агресією російської федерацї проти України, вторгненням її збройних сил, а також окупацією частини територій України з метою збереження власного життя та життя членів своє родини тимчасово покинула місце свого проживання та виїхала за кордон. Просила оформити її відсутність з 14.08.2023 року до 01.09.2023 року як відпустку за свій рахунок, а з 01.09.2023 року забезпечити її дистанційною формою навчання, у відповідності до гарантій передбачених ст.57-1 Закону України «Про освіту» та з урахуванням роз`яснень Державної служби якості освіти від 06.04.2022 року та №01/01-22/419 від 18.03.2022 року. (а.с.7) 22.08.2023 року ОСОБА_1 відкликала свою заяву про надання відпустки за свій рахунок з 14.08.2023 року до 01.09.2023 року. (а.с.8)
Відповідно до копії Наказу «Про звільнення ОСОБА_1 » №38-к від 24.08.2023 року ОСОБА_1 , вчителя початкових класів Чернігівської ЗОШ І-ІІІ ступенів №24 Чернігівської міської ради, звільнено 24.08.2023 року за прогул без поважних причин, на підставі п. 4 ч.1 ст. 40 КЗпП України. Підстава: наказ по школі про надання відпустки №19-в від 16.05.2023 року, наказ по школі на продовження відпустки на час хвороби №27-в від 03.08.2023 року, акти про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці від 14, 15, 16, 17, 18, 21, 22, 23, серпня 2023 року. Центральній бухгалтерії управління освіти Чернігівської міської ради провести з ОСОБА_1 повний розрахунок відповідно до чинного законодавства. (а.с. 9, 48, 74-82)
Рішенням виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 30.08.2023 року №556 «Про визначення форми організації освітнього процесу у закладах загально середньої освіти міста Чернігова у 2023-2024 навчальному році», враховуючи розпорядження ради оборони Чернігівської області від 22.08.2023 року №8 «Про введення в дію рішення ради оборони», акти готовності закладів освіти до нового 2023-2024 навчального року, рішення педагогічних рад закладів загальної середньої освіти міста Чернігова, вирішено організувати у 2023-2024 навчальному році освітній процес у Чернігівській ЗОШ І-ІІІ ступенів №24 Чернігівської міської ради за очною формою навчання. (а.с.107, 108-109)
Саття 43 Конституції України гарантує, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.
Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України № 2102-ІХ від 24 лютого 2022 року, на території України з 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року запроваджено воєнний стан, який неодноразово продовжувався і діє по теперішній час.
Згідно з пунктом 3 цього Указу, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України.
15 березня 2022 року прийнято Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (далі - Закон № 2136-ІХ), яким визначено особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Частинами першою та другою Закону № 2136-ІХ встановлено, що на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України.
У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.
Згідно з пунктом 2 Прикінцевих положень КЗпП України, під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
20.03.2022 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо державних гарантій в умовах воєнного стану, надзвичайної ситуації або надзвичайного стану» №2126-IX, яким доповнено Закон України «Про освіту» ст.57-1, частина перша якої визначає, що здобувачам освіти, працівникам закладів освіти, установ освіти, наукових установ, у тому числі тим, які в умовах воєнного стану, надзвичайної ситуації або надзвичайного стану в Україні чи окремих її місцевостях, оголошених у встановленому порядку (особливий період) були вимушені змінити місце проживання (перебування), залишити робоче місце, місце навчання, незалежно від місця їх проживання (перебування) на час особливого періоду гарантується: організація освітнього процесу в дистанційній формі або в будь-якій іншій формі, що є найбільш безпечною для його учасників; збереження місця роботи, середнього заробітку, здійснення виплати стипендії та інших виплат, передбачених законом; місце проживання (пансіон, гуртожиток тощо) та забезпечення харчуванням (у разі потреби).
Згідно ч.2 ст.57-1 цього Закону, забезпечення державних гарантій, визначених частиною першою цієї статті, в умовах воєнного стану у межах своєї компетенції здійснюють: органи виконавчої влади, військові адміністрації, органи місцевого самоврядування, керівники, органи управління у сфері освіти, заклади освіти, установи освіти, їх засновники.
Відповідно до ч.3 ст.57-1 Закону України «Про освіту», зазначені вище органи приймають у межах своєї компетенції рішення, обов`язкові до виконання на відповідній території, для реалізації державних гарантій, визначених частиною першою цієї статті, в умовах воєнного стану.
Отже, зазначена норма чітко встановлює гарантію збереження місця роботи та збереження середнього заробітку працівникам закладів освіти які були вимушені змінити своє місце проживання (перебування), залишили робоче місце, незалежно від місця їх проживання (перебування) на час особливого періоду.
З метою реалізації зазначених вище гарантій, Закон надає необхідні повноваження органам влади на оперативне прийняття необхідних рішень для врегулювання сфери освіти та науки у воєнний час.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач неодноразово зверталась до відповідача з заявами про забезпечення їй державних гарантій передбачених ст.57-1 Закону України «Про освіту», які були залишенні відповідачем без задоволення, натомість Наказом «Про звільнення ОСОБА_1 » №38-к від 24.08.2023 року, ОСОБА_1 було звільнено за прогул без поважних причин на підставі п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України, в зв`язку з відсутністю на робочому місці з 14.08.2023 по 23.08.2023 та не наданням пояснень, щодо її відсутності на робочому місці.
Згідно ст. 21 КЗпП України трудовий договір це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначеною цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним органом чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Згідно зі статтею 139 КЗпП працівники зобов`язані працювати чесно, сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено договір.
Заходами дисциплінарного стягнення є догана і звільнення (частина перша статті 147 КЗпП України).
Дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку (ст.148 КЗпП).
До застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення (п.1.ч.1 ст.149 КЗпП України).
При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен врахувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника (ч.3 ст.149 КЗпП України).
Відповідно до роз`яснень, наданих у постанові Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду трудових спорів», при розгляді судами справ щодо накладення дисциплінарних стягнень судам необхідно з`ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом для накладення стягнення, чи додержано власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи враховувались обставини, за яких вчинено проступок тощо.
Актами від 14.08.2023, 15.08.2023, 16.08.2023, 17.08.2023, 18.08.2023, 21.08.2023, 22.08.2023, 23.08.2023 року було зафіксовано, що учитель початкових класів ОСОБА_1 не вийшла на роботу.
Проте, у відповідь на лист адміністрації школи, щодо надання пояснень про причину відсутності на робочому місці з 14.08.2023 року, позивач листом від 21.08.2023 року повідомила, що була відсутня на робочому місці з 14.08.2023 року, після закінчення щорічної відпустки, у зв`язку з військовою агресією російської федерацї проти України, вторгненням її збройних сил, а також окупацією частини територій України з метою збереження власного життя та життя членів своє родини тимчасово покинула місце свого проживання та виїхала за кордон.
Як вбачається, з наказу «Про звільнення ОСОБА_1 » №38-к від 24.08.2023 року вказана причина визнана не поважною, оскільки зазначено, що у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 , після закінчення щорічної основної відпустки, була відсутня на робочому місці з 14.08.2023 по 23.08.203 та не надала пояснень, щодо її відсутності на робочому місці, Звільнено з 24.08.2023 року за прогул без поважних причин, п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України.
Суд не погоджується з формулюванням причини звільнення, зазначеними в наказі - прогул без поважних причин, з наступних підств.
Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Відповідно до ст.3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої незалежності.
Як роз`яснює Пленум Верховного Суду України в п.18 постанови від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при розгляді трудових справ про поновлення на роботі судам необхідно з`ясовувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядження) і перевіряти їх відповідність законові.
Однією з гарантій забезпечення прав громадян на працю є передбачений статтею 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботі і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Відповідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 № 9 на суд покладено обов`язок охороняти конституційні права кожного на працю, яке включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується, а також на охорону прав і законних інтересів підприємств, установ, організацій, а відповідно до пункту 18 вказаної Постанови при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з`ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові.
Згідно з п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий договір до закінчення строку його чинності, можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
Вказана норма є загальною та стосується категорії працівників, які не мають додаткових гарантій соціального захисту.
Прогулом є відсутність працівника на роботі більше трьох годин без поважних причин, тому суд, з`ясовуючи законність звільнення працівника на підставі п.4 ч.1ст.40 КЗпП України, повинен встановити причини відсутності працівника на робочому місці та їх поважність.
При цьому, факт відсутності працівника на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня (прогул) має бути належним чином зафіксований власником або уповноваженим ним органом задля того аби унеможливити порушення трудових прав працівника та його безпідставне притягнення до дисциплінарної відповідальності. З огляду на предмет позову, обов`язок доведення вини працівника у порушенні трудової дисципліни на підприємстві покладено на роботодавця.
Таким чином, крім встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи є з`ясування поважності причин його відсутності.
У постанові Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі N 235/5659/20 (провадження N 61-10432св21) зазначено, що: прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).
Тобто, невихід на роботу в зв`язку з самовільним використанням працівником відпустки, відгулів за відпрацьовані раніше дні, вихід на пенсію без попередження власника або уповноваженого ним органу визнаються прогулом і можуть бути причиною звільнення працівника з цієї підстави.
Вказаний правовий висновок висловлено у постанові Верховного Суду України від 03 грудня 2018 року у справі N 686/21222/16-ц (провадження N 61-18573св18).
У постановах від 08 травня 2019 року у справі N 489/1609/17 (провадження N 61-37729св18) та від 27 серпня 2020 року у справі N 161/14225/19 (провадження N 61-8917св20) Верховний Суд зазначив, що визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи за п. 4 ч.1 ст. 40 КЗпП Україниє з`ясування поважності причин його відсутності на роботі.
У постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі № 235/2284/17 (провадження № 61-72св17) зроблено висновок, що основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об`єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають вину працівника.
У постанові Верховного Суду від 26 червня 2019 року в справі № 572/2944/16-ц (провадження № 61-20505св18) зазначено, що, крім встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача є з`ясування поважності причини його відсутності. Поважними визнаються такі причини, які виключають вину працівника. До поважних причин відсутності на робочому місці слід відносити такі обставини, як стихійні лиха, хвороба працівника або членів його сім`ї, нерегулярна робота транспорту, участь працівника в порятунку людей або майна, відмова від незаконного переведення та невихід у зв`язку з цим на нову роботу. Не вважаються прогулом відсутність працівника не на підприємстві, а на робочому місці; відмова від незаконного переведення; відмова від роботи, протипоказаної за станом здоров`я, не обумовленої трудовим договором або в умовах, небезпечних для життя і здоров`я; невихід на роботу після закінчення строку попередження при розірвання трудового договору з ініціативи працівника.
Вичерпного переліку поважних причин відсутності на роботі у трудовому законодавстві України не передбачено, тому в кожному випадку оцінка поважності причини відсутності працівника на роботі дається, виходячи з конкретних обставин і враховуючи всі надані сторонами докази.
Відповідно до сталої судової практики причину відсутності працівника на роботі можна вважати поважною, якщо явці на роботу перешкоджали істотні обставини, які не можуть бути усунуті самим працівником, зокрема: пожежа, повінь (інші стихійні лиха); аварії або простій на транспорті; виконання громадянського обов`язку (надання допомоги особам, потерпілим від нещасного випадку, порятунок державного або приватного майна при пожежі, стихійному лиху); догляд за захворілим зненацька членом родини; відсутність на роботі з дозволу безпосереднього керівника; відсутність за станом здоров`я.
Тобто, поважними визнаються такі причини, які виключають вину працівника.
При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, такі більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу). Виходячи із зазначеного, звільнення за прогул допускається за відсутності працівника на роботі виключно без поважних причин, однак в разі наявності поважних причин відсутності таке звільнення недопустиме. Вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати всі надані сторонами докази. Вказаний висновок висловлений, зокрема у постанові Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 459/2618/17.
Позивач в поданому позові зазначає, і це не оспорюється відповідачем, що 24.02.2022 року російська федерація здійснила збройну агресію проти України, з того часу і до тепер в Україні введено воєнний стан. З 27.02.2023 року вона разом зі своєю сім`єю виїхала за кордон, на даний час місце її проживання у Швейцарській Конфедерації. (а.с.15)
Саме з цієї причини позивач не приступила до виконання своїх трудових обов`язків, оскільки намагалася зберегти життя і здоров`я як своє, так і своєї родини.
При цьому, факт відсутності позивача на робочому місці останньою не заперечується.
Загальновідомим є факт збройного наступу військових формувань російської федерації на територію України, зокрема Чернігівську область, починаючи із 24 лютого 2022 року. Відомим ще є і те, що Чернігівська область межує із російською федерацією.
Посилання відповідача на те, що освітній процес триває, навчання продовжується, причини, що становлять загрозу життю і унеможливлюють роботу для працівників відсутні, спростовуються безпосереднім обстрілом міста Чернігова балістичним озброєнням у період фіксації відповідачем відсутність на робочому місці позивача (19.08.2023 р.).
Стаття 3 Конституції України зазначає, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Кожна людина має невід`ємне право на життя (стаття 27 Конституції України).
У зв`язку із наведеними обставинами, цілком обґрунтованими й підставними були побоювання ОСОБА_1 , як мешканки прикордонного із російською федерацією міста, як за своє життя і здоров`я так, і за життя і здоров`я своєї родини. Відтак переконливими є доводи позивача про виїзд з родиною з початку повномасштабного вторгнення за межі території міста Чернігова.
Вказане також підтверджується продовженням Федеральною Радою Швейцарії (місце перебування позивача) до 04 березня 2025 року захисного статусу S для осіб з України, хто шукає захисту. (а.с.92)
Більш того, забезпечену державними гарантіями (ст.57-1 Закону України «Про освіту») відсутність на робочому місці ОСОБА_1 , саму по собі не можна вважати такою, що відбувається без поважних причин.
За таких обставин, суд вважає, що відсутність позивача на роботі була зумовлена поважною причиною, оскільки була направлена на збереження життя і здоров`я як позивача, так і її родини, та забезпечена державними гарантіями.
З врахуванням викладеного, оскаржений наказ є незаконним, що свідчить про обов`язок роботодавця поновити позивачку на займаній посаді з 24.08.2023 року, тобто дня звільнення.
Відповідно до частин першої, другої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Таким чином, оскаржуваний наказ є незаконним, що свідчить про обов`язок роботодавця поновити позивачку на займаній посаді.
Вичерпний перелік підстав виплати працівникові середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу визначено статтями 235, 236 КЗпП України.
Позивач звернулася до суду за захистом своїх трудових прав в межах строку, визначеного ст. 233 КЗпП України, а її звільнення відбулося необґрунтовано, з порушенням вимог трудового законодавства.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
За таких обставин, суд приходить до висновку про необхідність задоволення вимог позивача в частині скасування наказу №38-к від 24.08.2023 року «Про звільнення ОСОБА_1 » та поновлення її з 24.08.2023 року на відповідній посаді.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Згідно з ч.1 ст.27 Закону України «Про оплату праці», порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На підставі підпункту п.1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08 лютого 1995 року, цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках, зокрема, вимушеного прогулу.
Сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка підлягає стягненню з відповідача, повинна бути нарахована за кількістю робочих днів за період вимушеного прогулу, що відповідатиме вищевказаному Порядку.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 грудня 2021 року в справі №9901/407/19 вказано, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як заборгованість із заробітної плати та/або середній заробіток за час вимушеного прогулу, обчислюється без віднімання сум податків і зборів. Податки і збори із присудженої за рішенням суду суми заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із цієї суми при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума зменшується на суму податків і зборів.
При цьому, відрахування податків і обов`язкових платежів із середнього заробітку за час вимушеного прогулу не погіршує становище працівника, якого поновлено на роботі, оскільки за цей період, у разі перебування на посаді, працівник отримував би заробітну плату, із якої також відраховувались би податки і збори.
Відповідно до підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену встатті 167 цього Кодексу (за загальним правилом 18 відсотків).
Таким чином, якщо юридична особа відшкодовує (виплачує) на користь фізичної особи середній заробіток за час вимушеного прогулу, то ця особа, виступаючи щодо такої фізичної особи податковим агентом, зобов`язана (у випадках, передбачених ПК України) утримати і перерахувати податок із суми такого доходу. Аналогічний правовий висновок зроблений Верховним Судом у подібних правовідносинах у постановах від 18 липня 2018 року у справі №359/10023/16-ц та від 07 жовтня 2020 року у справі №523/14396/19.
Згідно довідки Управління освіти Чернігівської міської ради №59 від 26.10.2023 року, середньоденна заробітна плата позивача становила 647 грн. 59 коп., а число робочих днів у спірному періоді, які мають бути оплачені за середнім заробітком, - 100 робочих днів.
Таким чином, загальна сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 за період з 24 серпня 2023 року до 10 січня 2024 року складає 64 759,00 грн. (647,59х100).
Щодо позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди, суд вважає, що позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають з наступних підстав.
Відповідно до Постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.03.2023 року №910/17459/20:
5.19. Крім того, вирішуючи питання щодо дотримання позивачем строку звернення до суду, попередні судові інстанції правильно зазначили, що у трудових правовідносинах як працівник, так і роботодавець мають діяти добросовісно, не допускаючи дій, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
5.20. Принцип добросовісності в трудовому праві характеризується прагненням суб`єктів належним чином, сумлінно здійснювати трудові права й виконувати обов`язки, передбачені трудовим законодавством та трудовим договором.
5.21. Реалізуючи права і виконуючи обов`язки, суб`єкти трудових правовідносин зобов`язані утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди працівнику, роботодавцю, довкіллю або державі. Не допускаються дії працівника чи роботодавця, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
5.22. Під зловживанням трудовим правом для сторін трудових відносин варто розуміти особливу недобросовісну поведінку, пов`язану з навмисним створенням для працівника та (або) роботодавця ситуації правової невизначеності за межами права, з порушенням принципів справедливості, добросовісності та розумності.
В постанові Верховного суду від 28.04.2022 року справа № 761/48981/19 зазначено, що у трудових правовідносинах як працівник, так і роботодавець мають діяти добросовісно, реалізуючи свої права, як цього вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дій, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Принцип добросовісності в трудовому праві характеризується прагненням суб`єктів належним чином, сумлінно здійснювати трудові права й виконувати обов`язки, передбачених трудовим законодавством та трудовим договором. Реалізуючи права і виконуючи обов`язки, суб`єкти трудових правовідносин зобов`язані утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди працівнику, роботодавцю, довкіллю або державі. Не допускаються дії працівника чи роботодавця, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні трудових прав працівник і роботодавець повинні додержуватися моральних засад суспільства. Не допускається використання наданих трудових прав та виконання обов`язків на підставі зловживання. Під зловживанням трудовим правом для сторін трудових відносин варто розуміти особливу недобросовісну поведінку, пов`язану з навмисним створенням для працівника та (або) роботодавця ситуації правової невизначеності за межами права, з порушенням принципів справедливості, розумності та сумлінності, для досягнення своєї незаконної прихованої мети, як правило, з використанням дефектів трудового та іншого законодавства (прогалини, колізії, оціночні категорії і тому подібне). Зловживання правом у трудових правовідносинах з боку працівника може вчинятися як при прийнятті на роботу, так і при звільненні з ініціативи роботодавця. Типовими ознаками зловживання правом з боку працівника є: 1) така поведінка завжди є недобросовісною; 2) працівник діє навмисно, бажаючи одержати певну вигоду (наприклад, отримати компенсацію за час вимушеного прогулу); 3) поведінка працівника здатна завдати шкоди роботодавцю або заподіює її; 4) відсутня пряма протиправність, і ситуація не конкретизується в нормативно-правових актах. Оскільки трудове законодавство не містить жодних положень щодо наслідків зловживання правом, а питання відновлення порушеного права одній із сторін трудових відносин та відшкодування грошових компенсацій, є надзвичайно важливим, почесну місію у визначенні кваліфікації дій чи бездіяльності як зловживання правом покладено на суд.
З матеріалів справи вбачається, що позивач не приступила до виконання своїх обов`язків, не з`являлась на роботі з 14.08.2023 року, про що відповідно було складено акти про її відсутність на роботі. (а.с.74-82)
Нявність вищезгаданих письмових відомостей, наданих відповідачем і не спростованих позивачем, щодо продовження освітнього процесу за очною формою навчання, свідчить про вибіркове ставлення позивача до реалізації її трудових прав та гарантій, передбачених законодавством, і вказує на наявність елементів зловживання нею своїм трудовим правом.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що підстав для стягнення із відповідача на користь позивача моральної шкоди, суд не вбачає, а тому в задоволенні позовних вимог в цій частині слід відмовити.
Як зазначає Європейський суд з прав людини в своїй усталеній практиці, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно із ч. 1 ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.
Аналізуючи всі доводи учасників справи, суд приймає до уваги висновки, викладені в рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід.
Згідно ст. 235 КЗпП України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню. Аналогічні положення закріплені в ст. 430 ЦПК України.
Крім того, рішення у даній справі може вплинути на права і обов`язки Управління освіти Чернігівської міської ради, саме як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача, у зв`язку з чим, останнє не є належним відповідачем по справі, а є третьою особою на стороні відповідача.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивачем понесені документально підтвердженні витрати зі сплати судового збору (а.с.24-а, 24), які у відповідності до ч.2 ст.141 ЦПК України, за вимогою: про стягнення середнього заробітку підлягають стягненню з відповідача на користь позивача; про стягнення моральної шкоди необхідно покласти на позивача.
Судовий збір в розмірі 1073 грн. 60 коп, за вимогою про поновлення на роботі, на підставі ч. 2 ст. 141 ЦПК України, підлягає стягненню з відповідача на користь держави.
Керуючись ст. ст. 2, 10, 11, 12, 13, 77-81, 141, 259, 263-265, 268, 272, 273, 274-279, 354 ЦПК України, ст.ст. 40, 41, 42, 49-2, 185 КЗпП України, ст.57-1 Закону України «Про освіту», ст.ст. 11, 12, 15, 16 ЦК України, суд, -
ВИРІШИВ:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Чернігівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №24 Чернігівської міської ради, третя особа - Управління освіти Чернігівської міської ради про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди - задольнити частково.
Наказ Чернігівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №24 Чернігівської міської ради №38-к від 24.08.2023 року «Про звільнення ОСОБА_1 » - скасувати.
Поновити ОСОБА_1 на посаді вчителя початкових класів Чернігівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №24 Чернігівської міської ради з 24.08.2023 року.
Стягнути з Чернігівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №24 Чернігівської міської ради (ЄДРПОУ 25975197) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 64 759 (шістдесят чотири тисячі сімсот п`ятдесят дев`ять) гривень 00 копійок, визначений без утримання податків, зборів, інших обов`язкових платежів.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді вчителя початкових класів Чернігівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №24 Чернігівської міської ради з 24.08.2023 року.
В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
Стягнути з Чернігівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №24 Чернігівської міської ради (ЄДРПОУ 25975197) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 1073 (одна тисячу сімдесят три) гривні 60 копійок.
Стягнути з Чернігівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №24 Чернігівської міської ради (Код ЄДРПОУ 14309356) на користь держави (Призначення платежу: отримувач коштів ГУК у м. Києві /м. Київ/, 22030106; код за ЄДРПОУ 37993783, банк отримувач: Казначейство України (ЕАП); рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001; код класифікації доходів бюджету: 22030106) судовий збір у розмірі 1073 (одна тисячу сімдесят три) гривні 60 копійок.
Рішення може бути оскаржене до Чернігівського апеляційного суду.
Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну і резолютивну частини рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач: Чернігівська Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №24 Чернігівської міської ради (місцезнаходження: 14014, м. Чернігів, вул. Толстого, буд. 148, ЄДРПОУ 25975197).
Співвідповідач: Управління освіти Чернігівської міської ради (місцезнаходження: 14013, м. Чернігів, проспект Перемоги, буд. 141, ЄДРПОУ 021477598).
Повний текст рішення суду виготовлений 10.01.2024 року.
Головуючий - суддя О. Г. Деркач
