Єдиний державний реєстр судових рішень
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 червня 2024 року
м. Київ
справа № 283/1199/23
провадження № 61-12851св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ,
заінтересована особа - ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Малинського районного суду Житомирської області від 19 травня 2023 року в складі судді Ярмоленко В. В. та постанову Житомирського апеляційного суду від 17 липня2023 року в складі колегії суддів: Микитюк О. Ю., Григорусь Н. Й., Борисюка Р. М.,
ВСТАНОВИВ:
Історія справи
Заявник вказує, що він є військовослужбовцем та з 24 лютого 2022 року служить у Збройних Cилах України.
Водночас він є особою, яка зайнята постійним доглядом за своїм дідом, який є особою з інвалідністю, та бабою, яка за станом здоров`я обмежена у пересуванні.
Рапорт про звільнення його з військової служби у запас з підстав постійного догляду за родичами залишено без руху через відсутність доказів того, що він дійсно є єдиною особою, яка здійснює догляд за родичами.
Заявник просить суд встановити факт того, що він є єдиною особою, яка зайнята постійним доглядом за хворими дідом та бабою.
Ключове питання:
- чи підлягає встановленню у порядку окремого провадження факт, який просить встановити заявник, чи не віднесено розгляд цього питання до повноважень іншого органу?
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, у якій просив встановити факт, що він є єдиною особою, яка зайнята постійним доглядом за дідом ОСОБА_2 , 1935 року народження, та бабою ОСОБА_3 , 1944 року народження.
Обставина його постійного догляду за родичами підтверджується довідками депутата органу місцевого самоврядування.
Він є єдиним доглядальником хворих родичів, оскільки інші повнолітні члени сім`ї (дружина, мати) не мають такої можливості.
Мету встановлення цього факту судом обґрунтовував тим, що він є військовослужбовцем і встановлення того, що він є єдиною особою, яка зайнята постійним доглядом за хворими дідом та бабою, необхідне для вирішення питання про його звільнення з військової служби відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу».
Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень
Ухвалою Малинського районного суду Житомирської області від 19 травня 2023 року, залишеною без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 17 липня 2023 року, відмовлено у відкритті провадження у цій справі на підставі пункту 1 частини першої статті 186 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції керувався тим, що чинним законодавством визначено позасудовий порядок встановлення статусу надавача соціальних послуг, а тому заява ОСОБА_1 не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Залишаючи без змін це судове рішення, суд апеляційної інстанції також зазначив, що встановлення факту постійного догляду за родичами необхідне заявнику виключно для реалізації права звільнення з військової служби, отже, не пов`язане з будь-якими його цивільними правами та обов`язками. Оскільки військова служба є різновидом публічної, цей спір належить до юрисдикції адміністративних судів та підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи
У серпні 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення, у якій просив їх скасувати та передати справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Підставою їх касаційного оскарження зазначає порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень про відмову у відкритті провадження у справі.
Вказує, що цей спір необхідно розглядати в порядку цивільного судочинства, оскільки вимоги щодо встановлення факту, що має юридичне значення, не є публічно-правовими та не можуть бути розглянуті адміністративним судом.
Також зазначає, що необхідність встановити означений юридичний факт виникла у зв`язку з тим, що діюче законодавство не передбачає обов`язку органів соціального захисту органів місцевого самоврядування проводити облік осіб, які здійснюють догляд за особами, що потребують такого догляду.
У жовтні 2023 року від ІНФОРМАЦІЯ_2 надійшов відзив на касаційну скаргу, мотивований незгодою з її доводами та законністю й обґрунтованістю оскаржуваних судових рішень.
В обґрунтування доводів відзиву заявник зазначив, що вимоги ОСОБА_1 пов`язані з доведенням наявності підстав для звільнення його з військової служби під час мобілізації, тобто визнання (підтвердження) за ним певного соціально-правового статусу, не пов`язаного з будь-якими цивільними правами та обов`язками, їх виникненням та припиненням. Отже, за своїм предметом та правовими наслідками такі вимоги пов`язані з публічно-правовими відносинами заявника із державою, а тому не підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 08 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
Ухвалою Верховного Суду від 25 квітня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 є військовослужбовцем, мобілізований до Збройних Сил України 24 лютого 2022 року.
У травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту, що він є єдиною особою, яка зайнята постійним доглядом за дідом ОСОБА_2 , 1935 року народження, а також бабою ОСОБА_3 , 1944 року народження.
На підтвердження викладених у заяві обставин заявник надав документи про родинні стосунки з бабаю та дідом, стан здоров`я останніх та неможливість інших родичів здійснювати догляд за бабою та дідом.
Також заявник додав до заяви довідки та акт обстеження житлово-побутових умов проживання, підписані депутатами Малинської міської ради, про те, що ОСОБА_1 здійснює постійний догляд за своїм дідом ОСОБА_2 та бабою ОСОБА_3 , які за станом здоров`я потребують стороннього догляду (а. с. 35, 36, 42).
Метою встановлення цього факту ОСОБА_1 вказав подальше вирішення компетентним органом питання про наявність підстав для його звільнення з військової служби відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу».
Мотивувальна частина
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України. Зокрема, підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.
Щодо клопотання про приєднання нових доказів
У травні 2024 року ОСОБА_1 подав клопотання про приєднання до матеріалів справи нових письмових доказів - копії висновку МСЕК від 17 листопада 2023 року про те, що його дід ОСОБА_2 є інвалідом першої групи та потребує стороннього догляду.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Ураховуючи зазначені положення частини першої статті 400 ЦПК України, у суду касаційної інстанції відсутні правові підстави для прийняття нових доказів та долучення їх до матеріалів справи на стадії перегляду справи у касаційному порядку.
Щодо судового порядку встановлення факту, який просить встановити заявник
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Суд розглядає в порядку окремого провадження справи, зокрема, про встановлення фактів, що мають юридичне значення (пункт 5 частини другої статті 293 ЦПК України).
Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у частині першій статті 315 ЦПК України, однак не є вичерпним.
Частинами першою та другою статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
Згідно з частиною другою статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
У порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов:
- згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян;
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку їх встановлення;
- заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення;
- встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.
Схожі за змістом висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18, від 18 січня 2024 року № 560/17953/21.
Отже, існують два порядки встановлення фактів, що мають юридичне значення: позасудовий і судовий.
Якщо факт, що має юридичне значення, підлягає встановленню в позасудовому порядку, особа має використати такий порядок.
Відмова відповідного органу в установленні такого факту може бути оскаржена заінтересованою особою до суду в порядку адміністративного судочинства (схожі висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 08 листопада 2019 року у справі № 161/853/19, від 18 грудня 2019 року у справі № 370/2598/16-ц, від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито - закриває провадження у ній.
Близькі за змістом висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18, від 29 травня 2019 року у справі № 398/4017/18.
Таким чином, судовий порядок встановлення факту, що має юридичне значення, використовується лише у випадку, коли чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку його встановлення.
У справі, що переглядається, з метою звільнення з військової служби за сімейними обставинами заявник просить встановити факт, що він є єдиною особою, зайнятою постійним доглядом за своїми родичами, які потребують такого догляду за станом здоров`я.
Частиною першою статті 315 ЦПК України встановлення судом такого факту не передбачено, тому суди попередніх інстанцій підставно вдались до перевірки того, чи може взагалі така заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу.
Відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» (у редакції, чинній на час звернення заявника до суду) військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільнюються з військової служби через такі сімейні обставини або інші поважні причин, зокрема як необхідність здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю І групи; необхідність здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю ІІ групи або особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.
Колегія суддів погоджується з висновками судів про те, що чинним законодавством передбачено позасудовий порядок встановлення факту здійснення постійного догляду за особами, що його потребують.
Так, порядок вирішення питання можливості оформлення постійного догляду за особами, що потребують постійного стороннього догляду, визначено Законом України «Про соціальні послуги», Порядком підготовки та перепідготовки фізичних осіб, які надають соціальні послуги з догляду без здійснення підприємницької діяльності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01 червня 2020 року № 430, Порядком подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду без здійснення підприємницької діяльності на професійній основі, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 06 жовтня 2021 року № 1040, Порядком подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 вересня 2020 року № 859, Порядком організації надання соціальних послуг, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 червня 2020 року № 587.
Вказані нормативно-правові акти визначають порядок та підстави отримання статусу фізичної особи, яка надає соціальні послуги з догляду, внесення відомостей про таких осіб до Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг, порядок отримання витягу з такого Реєстру.
Догляд вдома, денний догляд є базовою соціальною послугою (пункт 1 частини шостої статті 16 Закону України «Про соціальні послуги» ).
Згідно з пунктом 17 частини першої статті 13 Закону України «Про соціальні послуги» соціальні послуги - дії, спрямовані на профілактику складних життєвих обставин, подолання таких обставин або мінімізацію їх негативних наслідків для осіб/сімей, які в них перебувають. Особі/сім`ї можуть надаватися одна або одночасно декілька соціальних послуг. Порядок організації надання соціальних послуг затверджується Кабінетом Міністрів України.
Отримувачі соціальних послуг - особи/сім`ї, які належать до вразливих груп населення та/або перебувають у складних життєвих обставинах, яким надаються соціальні послуги (пункт 10частини першої статті 1 Закону України «Про соціальні послуги»).
За змістом пунктів 6, 14 частини першої статті 1 Закону України «Про соціальні послуги» надавачами соціальних послуг, зокрема, є фізичні особи, які включені до розділу «Надавачі соціальних послуг» Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг (автоматизованої інформаційно-телекомунікаційна системи, призначеної для збирання, реєстрації, накопичення, зберігання, використання, знеособлення і знищення визначених цим Законом даних про надавачів та отримувачів соціальних послуг).
Згідно з пунктами 1, 3 частини шостої статті 13 Закону України «Про соціальні послуги» фізичні особи, які надають соціальні послуги з догляду відповідно до цього Закону без здійснення підприємницької діяльності, можуть надавати соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі без проходження навчання та дотримання державних стандартів соціальних послуг отримувачам соціальних послуг з числа членів своєї сім`ї, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права і обов`язки та є особами з інвалідністю I групи; громадянами похилого віку з когнітивними порушеннями.
Фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду відповідно до цього Закону без здійснення підприємницької діяльності, виплачується компенсація за догляд (частина сьома статті 13 Закону України «Про соціальні послуги»).
Постановою Кабінету Міністрів України від 06 жовтня 2021 року № 1040 затверджено Порядок подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду без здійснення підприємницької діяльності на професійній основі.
Згідно з частиною першою статті 11 Закону України «Про соціальні послуги» до уповноважених органів системи надання соціальних послуг належать:
1) центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення;
2) Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації;
3) виконавчі органи міських рад міст обласного значення, рад об`єднаних територіальних громад.
Відповідно до положень частини четвертої статті 11 Закону України «Про соціальні послуги» до повноважень районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, виконавчих органів міських рад міст обласного значення, рад об`єднаних територіальних громад належать, серед іншого, визначення потреб населення адміністративно-територіальної одиниці/територіальної громади у соціальних послугах, у тому числі із залученням надавачів соціальних послуг недержавного сектору, оприлюднення відповідних результатів; інформування населення про перелік соціальних послуг, їх зміст і порядок надання у формі, доступній для сприйняття особами з будь-яким видом порушення здоров`я; здійснення заходів для виявлення вразливих груп населення та осіб/сімей, які перебувають у складних життєвих обставинах; ) забезпечення за результатами оцінювання потреб особи/сім`ї надання базових соціальних послуг особам/сім`ям відповідно до їхніх потреб, вжиття заходів з надання інших соціальних послуг таким особам/сім`ям шляхом створення мережі надавачів соціальних послуг державного/комунального сектору та/або залучення надавачів соціальних послуг недержавного сектору (шляхом соціального замовлення, державно-приватного партнерства, конкурсу соціальних проектів, соціальних програм тощо), та/або на умовах договору з уповноваженими органами, передбаченими пунктами 2 і 3 частини першої цієї статті; забезпечення ведення Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг на місцевому рівні.
Згідно із частиною шостою статті 15 Закону України «Про соціальні послуги» формування Реєстру здійснюється шляхом внесення до нього відповідної інформації уповноваженими органами системи надання соціальних послуг.
Порядок формування, ведення та доступу до Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 2021 року № 99, згідно з положеннями якого за заявою надавача соціальних послуг у розділі «Надавачі соціальних послуг - фізичні особи» мають бути внесені відомості про надавачів соціальних послуг, які мають право на отримання витягу з цього Реєстру (пункти 32, 35, 36, 41).
Таким чином, для засвідчення відповідного статусу, надавач та отримувач соціальних послуг можуть отримати витяг з Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг, який призначений для збирання, реєстрації, накопичення, зберігання, використання, знеособлення і знищення даних про надавачів та отримувачів соціальних послуг, визначених законодавством.
Крім того, Положенням про Єдиний державний вебпортал електронних послуг, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 04 грудня 2019 року № 1137 (далі - Положення), визначено, що Портал Дія призначений для реалізації права кожного на доступ до електронних послуг та інформації про адміністративні та інші публічні послуги, звернення до органів виконавчої влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій (у тому числі відповідно до Закону України «Про звернення громадян»), отримання інформації з національних електронних інформаційних ресурсів, яка необхідна для надання послуг, а також для проведення моніторингу та оцінки якості послуг у випадках, визначених цим Положенням.
Як слідує з Порталу Дія, довідка про здійснення догляду за громадянином (громадянкою), яка є особою з інвалідністю, видається протягом 30 днів безкоштовно на підставі індивідуального рішення органу місцевого самоврядування в межах території. Видача такої довідки здійснюється виконавчими органами селищних міських рад на підставі заяви, поданої особисто або через представника шляхом відправлення документів поштою (рекомендованим листом). Для отримання послуги необхідно також надати паспорти зареєстрованих у житловому будинку осіб та документ, що посвідчує статус інвалідності.
Наведене законодавство свідчить, що для отримання підтвердження факту здійснення догляду за особою з інвалідністю надавач соціальної послуги з догляду вдома має бути включений до Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг, який на місцевому рівні ведуть виконавчі органи місцевих рад та за заявою особи підтверджують такий статус шляхом видачі протягом 30 днів безкоштовної довідки про здійснення догляду за особою з інвалідністю.
Доводи заявника про те, що лише суд може встановити факт того, що він доглядає за своїми хворими родичами на безоплатній основі, спростовуються наведеним законодавством, за яким незалежно від того, претендує надавач соціальної послуги на отримання компенсації від держави чи ні, для отримання відповідного статусу надавач та отримувач соціальних послуг включаються до Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг.
Доводи касаційної скарги про те, що лише в судовому порядку може бути підтверджено факт того, що він є єдиним надавачем соціальної послуги його родичам та відсутні інші особи, які можуть здійснювати такий догляд, спростовуються встановленим чинним законодавством порядком надання соціальних послуг, який допускає відмову у наданні соціальної послуги у випадку, якщо встановлено відсутність потреби у соціальній послузі.
Зокрема, догляд вдома, денний догляд є базовою соціальною послугою, для отримання якої особа або її представник має звернутись із заявою про надання соціальної послуги за місцем свого проживання до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, виконавчого органу міської ради міст обласного значення, ради об`єднаної територіальної громади, який після оцінювання потреби особи/сім`ї у соціальних послугах приймає рішення про надання чи відмову у наданні соціальних послуг, яке може бути оскаржено до суду (пункт 1 частини шостої статті 16, частина перша статті 19, стаття 20, частини перша, четверта статті 21 Закону України «Про соціальні послуги» ).
Підставою для відмови особі, яка звернулася із заявою, у наданні соціальних послуг є відсутність потреби осіб/сімей, які належать до вразливих категорій населення або перебувають під впливом чинників, що можуть зумовити потрапляння у складні життєві обставини, в соціальних послугах за результатами оцінювання потреб особи/сім`ї (пункт 42 Порядку організації надання соціальних послуг, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 червня 2020 року № 587).
Таким чином, законодавством визначено позасудовий порядок встановлення факту здійснення постійного догляду за особою, яка за станом здоров`я потребує соціальної послуги з догляду, про встановлення якого просить заявник, у зв'язку з чим такий факт не може встановлюватися в судовому порядку в окремому провадженні в порядку цивільного судочинства.
Суд застосовує норми права з урахуванням принципу розумності та справедливості. У цьому контексті Верховний Суд зазначає, що законодавець аналогічним чином унормував позасудовий порядок встановлення факту здійснення особою постійного догляду у чинному законодавстві про мобілізаційну підготовку та порядок мобілізації.
Зокрема, у місцевому органі виконавчої влади перебачено створення комісії із встановлення факту здійснення особою догляду (постійного догляду), яка, з урахуванням наданих районним (міським) територіальним центром комплектування та соціальної підтримки матеріалів, складає про встановлення факту здійснення особою догляду (постійного догляду). Зазначений акт є одним із документів, які надаються військовозобов`язаним до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період ( (пункт 9 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», пункт 62, додаток 8 до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
У справі, що переглядається, відсутні відомості про те, що на підставі заяв родичів заявника про надання соціальної послуги за місцем проживання підрозділ з питань соціального захисту населення оцінив потреби особи/сім`ї у соціальних послугах та ухвалив рішення про надання заявником соціальних послуг з постійного догляду за своїми дідом та бабою.
Також відсутні дані, що заявник як надавач соціальних послуг звертався із заявою до компетентних органів, був включений до Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг або отримав відповідну відмову.
Таким чином, надані заявником докази не свідчать, що він використав позасудовий порядок встановлення факту того, що він є єдиною особою, яка зайнята постійним доглядом за хворими дідом та бабою.
Оскільки розгляд заяви ОСОБА_1 віднесено до повноважень інших органів і за законом не підлягає судовому розгляду, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відмову у відкритті провадження з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 186 ЦПК України.
З огляду на вищевикладене в цій частині судові рішення ухвалені з додержанням норм процесуального права, тому підлягають залишенню без змін на підставі статті 410 ЦПК України.
Водночас колегія суддів не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції та доводами відзиву на касаційну скаргу про те, що встановлення факту постійного догляду особи за своїми родичами є публічно-правовим спором, який підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.
Підхід до визначення юрисдикції спорів у судовому порядку про встановлення фактів, що мають юридичне значення, залежно від їх мети звернення та наявності у заявника певних цивільних прав та обов`язків чи виникнення публічно-правових спорів із суб`єктами владних повноважень, є неефективним, оскільки це не сприятиме належному способу захисту порушеного права заявника, бо призведе до необхідності звертатися в суди різних юрисдикцій з доказуванням одних і тих же обставин, подій та фактів при поданні кожної позовної заяви.
Велика Палата Верховного Суду вказала, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються у позасудовому та судому порядку. Рішення стосовно фактів, що мають юридичне значення, прийняті у позасудовому порядку, можуть бути оскаржені до судів адміністративної юрисдикції. Юридичні факти, які належать встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України (пункти 107, 116, 117 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21).
Слід зазначити, що документи на підтвердження факту постійного догляду за родичами, які потребують постійної сторонньої допомоги, заявник додав до поданого 26 квітня 2023 року рапорту про звільнення з військової служби за сімейними обставинами.
Даних про вирішення рапорту або оскарження бездіяльності військового командування матеріали справи не містять.
Колегія суддів звертає увагу на те, що за відсутності у матеріалах справи відмови відповідного органу в установленні юридичного факту, який підлягає встановленню у позасудовому порядку та який просить установити заявник, висновок апеляційного суду про необхідність вирішення цього спору в порядку адміністративного судочинства є передчасним і таким, що не ґрунтується на матеріалах справи та вказаних вище вимогах закону, а тому оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції підлягає зміні у частині мотивів його ухвалення.
З огляду на викладене можна констатувати, що суд апеляційної інстанції зробив помилковий висновок щодо підстав для відмови у відкритті провадження, однак це не вплинуло на правильність ухваленого судового рішення, застосування правових наслідків у вигляді відмови у відкритті провадження у справі є правильним.
У зв`язку із наведеним колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції підлягає зміні щодо мотивів відмови у відкритті провадження у справі.
Згідно із пунктом 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
Відповідно до частин першої та четвертої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Керуючись статтями 400, 406, 412, 416, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу Малинського районного суду Житомирської області від 19 травня 2023 року залишити без змін.
Постанову Житомирського апеляційного суду від 17 липня 2023 року змінити, виклавши її мотивувальну частину у редакції цієї постанови.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович
