ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2024 року

м. Київ

справа № 308/5040/17

адміністративне провадження № К/990/12431/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Шарапи В.М.,

суддів - Єзерова А.А., Чиркіна С.М.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2022 року у складі колегії суддів: Курильця А.Р., суддів: Кушнерика М.П., Мікули О.І. у справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_1 до виконавчого комітету Ужгородської міської ради, Управління архітектури та містобудування Ужгородської міської ради, ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування пункту рішення та містобудівних умов та обмежень, -

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій, встановлені судами попередніх інстанцій обставини:

1. ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом, у якому (з урахуванням уточнених позовних вимог) просила:

визнати незаконним та скасувати пункт 1.1 рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради №309 від 30.09.2015 про надання дозволу на переведення з житлового приміщення у нежитлове приміщення НОМЕР_1 по АДРЕСА_1 , загальною площею 44,2 кв.м., яка належить на праві привітної власності ОСОБА_3 , функціональне призначення офісне приміщення;

визнати незаконними надані ОСОБА_3 управлінням архітектури та містобудування Ужгородської міської ради 15.07.2016 містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки №87/20-17/2016 для «реконструкції власного нежитлового приміщення №1 під магазин з кафетерієм з влаштуванням входу з вулиці по АДРЕСА_1 ».

1.1. Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що надаючи дозвіл на переведення з житлового приміщення у нежитлове квартири, яка належить громадянці ОСОБА_3 , з функціональним призначенням офісне приміщення, відповідач 1 діяв протиправно, оскільки порушив визначену законодавством процедуру. Зокрема, до поданої до органу місцевого самоврядування заяви ОСОБА_3 долучила рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради, яке було скасовано в судовому порядку. Також звертає увагу суду на те, що нею була надана згода на переведення вказаної квартири в офісне приміщення тільки за умови дотримання попередньо узгодженого переліку вимог, які в кінцевому результаті дотримані не були. Більше того, зазначає, що громадянка ОСОБА_1 , що також проживає в її квартирі, своєї згоди на таке переведення не надавала. Уважає, що вказані обставини є достатніми для скасування оскарженого рішення органу місцевого самоврядування. На обґрунтування протиправності отриманих ОСОБА_3 містобудівних умов та обмежень зазначає, що такі видані щодо магазина з кафетерієм, хоча в рішенні виконавчого комітету Ужгородської міської ради №309 від 30.09.2015 функціональне призначення зазначено «офісні приміщення».

2. Ужгородський міськрайонний суд рішенням від 04.06.2018, залишеним без змін постановою апеляційного суду Закарпатської області від 25.09.2018, у задоволенні позову відмовив. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10.06.2020 рішення Ужгородського міськрайонного суду від 04.06.2018 та постанову апеляційного суду Закарпатської області від 25.09.2018 скасовано, а провадження у справі закрито з тих мотивів, що цей спір повинен розглядатися в порядку адміністративного судочинства.

3. Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 21.09.2020 відкрито провадження у адміністративній справі №260/5040/17.

4. 03.11.2020 ОСОБА_1 звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до виконавчого комітету Ужгородської міської ради, Управління архітектури та містобудування Ужгородської міської ради, ОСОБА_3 , у якому просила:

визнати протиправним та скасувати пункт 1.1 рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради №309 від 30.09.2015 про надання дозволу на переведення з житлового приміщення у нежитлове НОМЕР_1 по АДРЕСА_1 , загальною площею 44,2 кв. м, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_3 , функціональне призначення - офісні приміщення;

визнати протиправними та скасувати надані ОСОБА_3 . Управлінням архітектури та містобудування Ужгородської міської ради 15.07.2016 містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки №87/20-17/2016 для "реконструкції власного нежитлового приміщення №1 під магазин з кафетерієм з влаштуванням входу з вулиці по АДРЕСА_1 ».

4.1. Мотиви звернення до суду з цим позовом є аналогічними тим, що наводить ОСОБА_2 . Крім того, позивачка 2 звернула увагу суду на ту обставину, що повторно звернувшись до органу місцевого самоврядування із заявою про надання дозволу на переведення з житлового приміщення у нежитлове, відповідачка 3 визначеного законодавством переліку документів не подала, натомість зазначила, що такі містяться в матеріалах розгляду її попередньої заяви, рішення за якою було скасовано в судовому порядку. Отже, фактично оскаржене рішення органу місцевого самоврядування прийнято за відсутності всіх передбачених законодавством документів. Також звертає увагу суду на те, що нормами чинного законодавства заборонено розміщення кафе у житловому фонді.

5. Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 10.02.2021 відкрито провадження у адміністративній справі №260/3642/20. Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 24.02.2021 об`єднано в одне провадження адміністративну справу №308/5040/17 за позовом ОСОБА_2 до виконавчого комітету Ужгородської міської ради, Управління архітектури та містобудування Ужгородської міської ради, ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування пункту рішення та №260/3642/20 за позовами ОСОБА_1 до виконавчого комітету Ужгородської міської ради, Управління архітектури та містобудування Ужгородської міської ради, ОСОБА_3 про визнання протиправним та скасування рішення.

6. Закарпатський окружний адміністративний суд рішенням від 24.09.2021 позов задовольнив.

Визнав протиправним та скасував пункт 1.1 рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради №309 від 30.09.2015 про надання дозволу на переведення з житлового приміщення у нежитлове приміщення НОМЕР_1 по АДРЕСА_1 , загальною площею 44,2 кв.м., яка належить на праві привітної власності ОСОБА_3 , функціональне призначення офісне приміщення.

Визнав протиправними та скасував видані ОСОБА_3 управлінням архітектури та містобудування Ужгородської міської ради 15.07.2016 містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки №87/20-17/2016 для «реконструкції власного нежитлового приміщення №1 під магазин з кафетерієм з влаштуванням входу з вулиці по АДРЕСА_1 ».

6.1. Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що оскаржене рішення органу місцевого самоврядування було прийнято з порушенням законодавчих норм, що регулюють порядок переведення житлового приміщення у нежитлове відповідно до Тимчасового порядку проведення житлових будинків і приміщень (квартир) у нежитлові у м. Ужгород, а містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки видані Управлінням містобудування всупереч наданому уповноваженим органом дозволу на об`єкт будівництва з цільовим призначенням, що відрізняється від передбаченого в рішенні №309 від 30.09.2015.

7. Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 12.01.2022 скасував рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 24.09.2021.

Ухвалив нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до виконавчого комітету Ужгородської міської ради, Управління архітектури та містобудування Ужгородської міської ради, ОСОБА_3 про визнання незаконними та скасування рішень відмовив.

Закрив провадження у справі № 308/5040/17 в частині вимог ОСОБА_2 до виконавчого комітету Ужгородської міської ради, Управління архітектури та містобудування Ужгородської міської ради, ОСОБА_3 про визнання незаконними та скасування рішень.

7.1. Приймаючи вказану постанову суд апеляційної інстанції виходив із того, що висновок суду першої інстанції щодо порушення процедури переведення житлового приміщення в нежитлове не відповідає дійсності, оскільки зазначене переведення відбулось без порушення прав позивача, оскільки відповідачами було дотримано у повній мірі вимоги пунктів 1.6, 1.7 та 2.1 Тимчасового порядку переведення житлових будинків і приміщень (квартир) у нежитлові у м. Ужгороді, затвердженого рішенням Ужгородської міської ради від 22.07.2011 №210.

7.2. Також цей суд зазначив, що позивачками не наведено доказів порушення відповідачкою при погодженні зміни функціонального призначення власного нежитлового приміщення (колишньої житлової квартири) при проведенні її реконструкції порядку узгодження таких дій з власниками суміжних квартир.

7.3. Суд апеляційної уваги взяв до уваги і те, що пункт 2.50 Державних будівельних норм України (ДБН В.2.2-15-2005) допустимо розміщення магазину або закладу громадського харчування на перших поверхах житлових будинків, відтак прийшов до висновку, що отримані відповідачем містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки №87/20-17/2016 для «Реконструкції власного нежитлового приміщення №1 під магазин з кафетерієм з влаштуванням входу з АДРЕСА_1 » видані правомірно.

7.4. Щодо закриття провадження у справі в частині суд апеляційної інстанції встановив, що ОСОБА_2 , позивачка 1 у цій справі, померла і це підтверджено свідоцтвом про смерть від 30 грудня 2021 року.

Статтею 319 КАС України встановлено, що судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

Правові підстави закриття провадження у справі визначені статтею 238 КАС України, відповідно до пункту 5 частини першої якої суд закриває провадження у справі у разі смерті або оголошення в установленому законом порядку померлою фізичної особи або припинення юридичної особи, за винятком суб`єкта владних повноважень, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.

Отже, встановивши смерть позивачки 1, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що спірні відносини не допускають правонаступництва, тобто перехід прав та обов`язків щодо оскарження рішень органів місцевого самоврядування по цій справі щодо позовних вимог ОСОБА_2 не допускається, та провадження у цій частині закрив.

У цій частині постанова суду апеляційної інстанції у справі не оскаржується.

8. Під час розгляду справи суди попередніх інстанцій встановили, що:

8.1. ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 05.12.2012 є власником житлової квартири за адресою: АДРЕСА_1 НОМЕР_1 та 09.09.2015 звернулася до міського голови м. Ужгорода із заявою, у якій просила надати дозвіл на переведення цієї квартири із житлового в нежитловий фонд з метою розміщення офісного приміщення для здійснення підприємницької діяльності.

8.2. Жодних додатків до поданої заяви відповідачкою 3 долучено не було. Натомість у примітках до такої зазначено, що акт-заява про згоду власників суміжних квартир міститься в матеріалах рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 06.03.2013 №81.

8.3. За результатами розгляду поданої заяви рішенням виконавчого комітету Ужгородської міської ради №309 від 30.09.2015 надано дозвіл на переведення з житлового приміщення у нежитлове НОМЕР_1 по АДРЕСА_1 , загально площею 44,2 кв. м. При цьому визначено, що функціональне призначення такої офісне приміщення.

8.4. 09.07.2016 року ОСОБА_3 звернулася до начальника Управління містобудування та архітектури Ужгородської міської ради із заявою, у якій просила видати містобудівні умови та обмеження на реконструкцію власного приміщення під магазин з кафетерієм по АДРЕСА_1 НОМЕР_1 в м. Ужгород . До заяви, серед іншого, було долучено копію витягу з рішення Виконавчого комітету Ужгородської міської ради №309 від 30.09.2015.

8.5. 15.07.2016, розглянувши подану заяву, Управлінням містобудування та архітектури видано містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки на об`єкт будівництва «Реконструкція власного нежитлового приміщення під магазин з кафетерієм з влаштуванням входу з вулиці по АДРЕСА_1 », замовником якого є ОСОБА_3 .

8.6. ОСОБА_2 є власником НОМЕР_2 , сусідньої до НОМЕР_1 по АДРЕСА_1 , у якій проживає разом зі своєю донькою ОСОБА_1 ОСОБА_3 згоду на переведення житлової квартири у нежитлову від ОСОБА_1 , як жителя суміжної квартири, не отримувала.

8.7. За результатами проведеного дослідження рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради №309 від 30.09.2015 судом першої інстанції встановлено, що таке було прийнято за заявою, що не містила обов`язкового переліку документів. Це рішення містить посилання на акт-заяву про згоду власників суміжних квартир, що знаходяться в матеріалах рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 06.03.2013 №81. Разом із тим, зазначений акт досліджувався в межах розгляду Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області справи №308/18175/13-а щодо оскарження рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 06.03.2013 №81.

Відповідно до постанови Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 16.01.2014 №308/18175/13-а, судом встановлено наявність суттєвих неточностей акта-заяви про згоду власників суміжних квартир, що не дозволяють встановити дійсність волевиявлення всіх мешканців суміжних квартир. Зазначена постанова залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.04.2015 №876/2229/14, а отже встановлені у ній обставини, згідно статті 78 КАС України, не підлягають доказуванню повторно.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги, заперечень (відзиву) на касаційну скаргу.

9. Не погоджуючись із рішеннями суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, ОСОБА_1 звернулася з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.01.2022 та залишити в силі рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 24.09.2021.

9.1. Підставами касаційного оскарження вказано, що суд апеляційної інстанції під час ухвалення судового рішення неправильно застосував норми Правил користування приміщеннями житлових будинків і прибудинковими територіями, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1992 № 572 (далі - Правила № 572) та прийнятий на їх виконання Тимчасовий порядок переведення житлових будинків і приміщень (квартир) у нежитлові у м. Ужгороді, затверджений рішенням Ужгородської міської ради від 22.07.2001 № 210 (далі - Тимчасовий порядок). При цьому висновок Верховного Суду щодо застосування вказаних норм права відсутній.

9.2. Мотивами в обґрунтування доводів касаційної скарги ОСОБА_1 зазначено, що:

а) виконавчим комітетом Ужгородської міської ради рішення від 30.09.2015 № 309 про надання дозволу на переведення з житлового приміщення у нежитлове приміщення НОМЕР_1 по АДРЕСА_1 видано у порушення зазначених нормативно-правових актів без надання повного переліку документів. Зокрема, не було надано: документа про забезпечення сім`ї ОСОБА_3 житлом, яке відповідає санітарним нормам для постійного проживання; письмової згоди всіх повнолітніх власників та мешканців суміжних квартир першого та другого поверхів з квартирою, зазначеною у заяві для перепланування та переобладнання для подальшого використання за певним призначенням;

б) Управлінням архітектури та містобудування Ужгородської міської ради 15.07.2016 містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки № 87/20-17/2016 ОСОБА_3 видані з порушенням норм Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17 лютого 2011 року № 3038-VI (далі - Закон № 3038- VI ) та ДБН А.2.2-3-2014, оскільки містобудівні умови видавались для реконструкції нежилого приміщення під магазин на нежиле приміщення за функціональним призначенням - офісне приміщення.

10. ОСОБА_3 подала відзив на касаційну скаргу. Уважає, що рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому необхідно відмовити у задоволенні касаційної скарги.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд касаційної інстанції.

11. При розгляді касаційної скарги колегією суддів враховуються приписи частин першої-другої статті 341 КАС України, у відповідності до яких Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

12. Норми матеріального права під час перевірки судом касаційної інстанції правильності їх застосування судами попередніх інстанцій застосовуються у редакції, яка була чинною на час виникнення правовідносин, щодо яких виник спір.

13. Отже, суд касаційної інстанції в цій справі переглядає судове рішення суду апеляційної інстанції в частині позовних вимог про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 до виконавчого комітету Ужгородської міської ради, Управління архітектури та містобудування Ужгородської міської ради, ОСОБА_3 про визнання протиправними та скасування рішень.

14. Щодо вимог в частині оскарження рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 30.09.2015 № 309 про надання дозволу на переведення з житлового приміщення у нежитлове приміщення НОМЕР_1 по АДРЕСА_1 суд касаційної інстанції зазначає, що статтями 382 та 383 ЦК України визначено квартиру як об`єкт права власності та права власника квартири.

При цьому квартирою є ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання.

Усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.

Власник квартири може на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, наданій йому для використання як єдиного цілого, - за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку.

15. За змістом статей 7 та 8 Житлового кодексу України переведення придатних для проживання жилих будинків і жилих приміщень у будинках державного і громадського житлового фонду в нежилі, як правило, не допускається. У виняткових випадках переведення жилих будинків і жилих приміщень у нежилі може здійснюватися за рішенням органів, зазначених у частині другій статті 7 цього Кодексу, якими є виконавчі комітети обласної, міської (міста республіканського підпорядкування) ради.

16. Відповідно до пункту 4 Правил № 572 власники, наймачі (орендарі) приміщень житлових будинків і гуртожитків мають право на переобладнання і перепланування житлових і підсобних приміщень, балконів і лоджій за відповідними проектами без обмеження інтересів інших громадян, які проживають у будинку, гуртожитку, з дозволу власника будинку (квартири), власника гуртожитку (житлового приміщення у гуртожитку) та органу місцевого самоврядування, що видається в установленому порядку.

17. Відповідно до підпункту 1.4.5. Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених Наказом Держжитлокомунгоспу України від 17.05.2005 № 76 (Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25.08.2005 за № 927/11207) для одержання дозволу на переобладнання або перепланування жилих будинків, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень їх власник або уповноважена ним особа, наймач (орендар) приміщення за згодою його власника подають до органу місцевого самоврядування заяву про надання дозволу на переобладнання або перепланування та, у разі необхідності, можуть подаватися такі документи: копія свідоцтва на право власності або договору найму (оренди) приміщення; копія поповерхових планів, завірених в установленому порядку; проект переобладнання або перепланування жилих будинків, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень, погоджений в установленому порядку; згода власників, співвласників (наймачів) або уповноважених ними осіб на переобладнання та перепланування приміщень, що перебувають у їх спільній власності.

18. Отже, житлові приміщення є специфічним об`єктом права власності, свобода використання якого у підприємницькій діяльності його власниками обмежується нормами, спрямованими на схоронність жилих приміщень та дотримання прав інших осіб, зокрема, інших мешканців багатоквартирного житлового будинку. При цьому переведення з житлового приміщення у нежитлове здійснюється за дозволом органів місцевого самоврядування в особі виконавчого органу міської ради.

19. Відповідно до підпункту 5 пункту б) статті 30 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі - Закон № 280/97-ВР) до делегованих повноважень виконавчих органів міської ради належить, зокрема, облік відповідно до закону житлового фонду, здійснення контролю за його використанням.

Крім того, статтею 40 цього ж Закону встановлено, що виконавчі органи сільських, селищних, міських рад, крім повноважень, передбачених цим Законом, здійснюють й інші надані їм законом повноваження.

20. На виконання зазначених вище норм права Ужгородська міська рада рішенням VIІ сесії міської ради VI скликання від 22.07.2011 № 210 затвердила Тимчасовий порядок переведення житлових будинків і приміщень (квартир) у нежитлові у м. Ужгороді (далі - тимчасовий порядок). Зазначене рішення було чинним на час правовідносин, щодо яких виник спір.

Пунктом 1.3. вказаного рішення його дію поширено на весь житловий фонд, що знаходиться на території міста, незалежно від форм власності та балансової належності.

Згідно пункту 1.5. Тимчасового порядку переведення житлового будинку, приміщення (квартири) у нежитлові проводиться у випадках: визнання житлового будинку, приміщення (квартири) непридатним для проживання; зміни функціонального призначення житлового будинку, приміщення (квартири). Переведення придатних для проживання житлових приміщень (квартир) у місті в нежитлові допускається, як виняток, зокрема за умови наявності документів, зазначених у пункті 2.1 Порядку.

Відповідно до пункту 2.1. цього Тимчасового порядку для вирішення питання переведення житлових приміщень у нежитлові власник житла надає до виконкому міської ради наступні документи:

заяву (власника приміщення або уповноваженої за дорученням особи з додаванням копії доручення, засвідченого нотаріально) на ім`я міського голови із зазначенням цільового призначення приміщення;

нотаріально завірену копію документа, яка підтверджує право власності на житлове приміщення, та свідоцтво або витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданий КП " БТІ м. Ужгорода, давність видачі якого не повинна перевищувати 3 місяці;

довідки відповідних підприємств, які надають мешканцям міста послуги з постачання води, газу, теплової та електричної енергії, обслуговування житлових будинків та прибудинкових територій, про відсутність заборгованості по оплаті цих послуг по приміщенню, відносно якого вирішується питання переведення його в нежитловий фонд та місцем реєстрації власника;

довідка про відсутність проживаючих та зареєстрованих осіб за адресою приміщення, що переводиться до нежитлового фонду;

документи про забезпечення сім`ї власника житлом, яке відповідає санітарним нормам для постійного проживання;

дозвіл опікунської ради про зміну статусу приміщення (якщо власником є неповнолітня особа);

письмову згоду всіх повнолітніх власників та мешканців суміжних квартир 1-го та 2-го поверхів з квартирою, зазначеною в заяві, щодо її перепланування та переобладнання для подальшого використання за певним призначення (додаток 2).

21. За такого правового регулювання суд касаційної інстанції зазначає, що орган місцевого самоврядування в особі виконавчого комітету Ужгородської міської ради уповноважений, як виняток, надавати дозвіл на переведення квартири з житлового приміщення у нежитлове у разі зміни її функціонального призначення. При цьому на особу, яка ініціює таку передачу, покладено обов`язок надати до виконавчого комітету документи згідно з пунктом 2.1. Тимчасового порядку, серед яких, зокрема, має бути письмова згода всіх повнолітніх власників та мешканців суміжних квартир 1-го та 2-го поверхів з квартирою, зазначеною в заяві, щодо її перепланування та переобладнання для подальшого використання за певним призначення.

22. Суд першої інстанції в цій справі встановив, що 09.09.2015 ОСОБА_3 звернулася до міського голови м. Ужгорода із заявою, в якій просила надати дозвіл на переведення із житлового в нежитлове приміщення квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 НОМЕР_1 , що належить їй на праві приватної власності з метою розміщення офісного приміщення для здійснення підприємницької діяльності. Разом із тим, до такої заяви не було долучено передбачених пунктом 2.1 Тимчасового порядку документів, натомість зазначено, що акт-заява про згоду власників суміжних квартир міститься в матеріалах рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 06.03.2013 №81 і вказана обставина відповідачами не заперечувалась.

23. Цим судом також встановлено, що акт-заява про згоду власників суміжних квартир, що міститься в матеріалах рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 06.03.2013 №81, досліджувався в межах розгляду Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області справи №308/18175/13-а щодо оскарження рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 06.03.2013 №81.

Відповідно до постанови Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 16.01.2014 у справі №308/18175/13-а, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.04.2015, судом встановлено наявність суттєвих неточностей акту-заяви про згоду власників суміжних квартир, що не дозволяють встановити дійсність волевиявлення всіх мешканців суміжних квартир про надання згоди на переведення ОСОБА_3 квартири з житлового у не житлове приміщення.

Вказані обставини суд першої інстанції вважав преюдиціальними відповідно до статті 78 КАС України і такими, що не підлягають повторно доказуванню.

24. Також суд першої інстанції встановив, що в НОМЕР_2 будинку АДРЕСА_1 , що є суміжною з квартирою, що належить на праві власності ОСОБА_3 , разом із ОСОБА_2 проживає її донька ОСОБА_1 , що підтверджено довідкою ТОВ «Наш Добробут» №25 від 14.01.2014 та актом перевірки дотримання паспортного режиму від 14.01.2014.

Проте згоду на переведення житлової квартири у нежитлову ОСОБА_3 від ОСОБА_1 , як мешканки суміжної квартири, не отримала. При цьому суд відхилив посилання відповідача 1 на відсутність належних доказів проживання такої особи в суміжній квартирі з огляду на наявні в матеріалах справи копії довідки ТОВ «Наш Добробут» №25 від 14.01.2014 та акта перевірки дотримання паспортного режиму від 14.01.2014. Також суд звернув увагу на те, що приймаючи рішення №309 від 30.09.2015, орган місцевого самоврядування взяв до уваги в якості належного доказу місця проживання ОСОБА_3 та членів її сім`ї аналогічну довідку, видану ТОВ «Наш Добробут», та жодних зауважень щодо відсутності у зазначеного підприємства повноважень видавати таку не заявлялось.

25. Відтак суд першої інстанції прийшов до переконання, що рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради №309 від 30.09.2015 прийнято за заявою, яка не відповідала вимогам Порядку №210, оскільки до неї не додавались обов`язкові для розгляду документи. Згоду на переведення житлової квартири у нежитлову ОСОБА_3 ОСОБА_1 , як мешканка суміжної квартири, не надавала.

Тому оскаржене рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради було прийнято з порушенням законодавчих норм, що регулюють порядок переведення житлового приміщення у нежитлове, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.

26. Натомість суд апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції виснував, що акт-заява про згоду власників суміжних квартир міститься в матеріалах рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 06.03.2013 №81, яке скасоване рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 16.01.2014. Однак вищевказаний акт незаконним в судовому порядку не визнавався, а встановлені у зазначеній постанові суду обставини не є преюдиціальними для даного спору.

27. Крім того, цей суд вказав, що позивач ОСОБА_1 не здійснила у встановленому законом порядку реєстрацію місця свого проживання за адресою: АДРЕСА_1 НОМЕР_2 , тому не можна стверджувати про порушення її прав внаслідок прийняття оскарженого рішення і вона не є співвласником квартири або нежитлового приміщення в багатоквартирному будинку.

28. Надаючи оцінку висновкам судів попередніх інстанцій, колегія суддів касаційного суду зазначає наступне:

а) щодо долучення до заяви повного переліку документів, передбачених пунктом 2.1. Тимчасового порядку.

29. Виходячи із наявного переліку документів, які необхідно подати із заявою про надання дозволу на переведення житлового приміщення у нежитлове (відсутність заборгованості по оплаті житлово-комунальних послуг, відсутність зареєстрованих осіб у житловому приміщенні, відомості про наявність у заявника і членів його сім`ї іншого придатного для проживання житла, витяг з реєстру права власності на житлове приміщення давністю до трьох місяців, письмову згоду всіх повнолітніх власників і мешканців суміжних житлових приміщень) варто зробити висновок, що наявна у додатках інформація має бути актуальною саме на час подання заяви.

30. Проте суд апеляційної інстанції взяв до уваги документи, які були подані ОСОБА_3 до рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 06.03.2013 № 81. Тобто, такі документи не могли підтверджувати обставини щодо актуальної інформації, необхідної і достатньої для ухвалення рішення за заявою Відповідачки 3 станом на 09.09.2015.

31. Більше того, рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 06.03.2013 № 81 про надання згоди ОСОБА_3 на переведення з житлового приміщення у нежитлове НОМЕР_1 по АДРЕСА_1 скасоване постановою Ужгородського міськрайонного суду від 16.01.2014 у справі №308/18175/13-а за позовом прокурора м. Ужгорода в інтересах ОСОБА_2 до виконавчого комітету Ужгородської міської ради, третя особа - ОСОБА_3 . Постанова набрала законної сили.

При цьому суд під час розгляду зазначеної справи встановив, що до матеріалів оскарженого рішення ОСОБА_3 надано акт-згоду власників квартир за № НОМЕР_3 НОМЕР_4 7 щодо переобладнання НОМЕР_1 по АДРЕСА_1 з житлового у нежитлове приміщення. Між тим, суміжними квартирами 1 та 2 поверху до НОМЕР_1 , які мають спільні огороджувальні конструкції по периметру квартири, є квартири за № 2, НОМЕР_3 НОМЕР_2 Оцінивши надані докази, суд встановив, що заявником не надано передбаченої Тимчасовим порядком згоди всіх повнолітніх власників суміжних з квартирою 1 по АДРЕСА_1 НОМЕР_5 , НОМЕР_3 НОМЕР_2

32 . Відповідно до частини четверої статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

33. Суд касаційної інстанції зазначає, що відповідно до зазначеної норми КАС України обставини, встановлені постановою Ужгородського міськрайонного суду від 16.01.2014 у справі №308/18175/13-а за позовом прокурора м. Ужгорода в інтересах ОСОБА_2 до Виконавчого комітету Ужгородської міської ради, третя особа - ОСОБА_3 , яка набрала законної сили, стосовно ОСОБА_3 та виконавчого комітету Ужгородської міської ради щодо не надання передбаченої Тимчасовим порядком згоди всіх повнолітніх власників суміжних з квартирою 1 по АДРЕСА_1 НОМЕР_5 , НОМЕР_3 НОМЕР_2 є преюдиціальними для справи що розглядається.

34. До такого висновку суд касаційної інстанції приходить з огляду на те, що таке судове рішення ухвалене в адміністративній справі за участю тих самих осіб ( ОСОБА_3 , виконавчий комітет Ужгородської міської ради). Обставини щодо надання згоди всіх власників суміжних з квартирою ОСОБА_3 квартир на переведення з житлового у нежитлове приміщення досліджувалось безпосередньо судом у справі № 308/18175/13-а. Встановлення цих обставин відображено у мотивувальній частині постанови Ужгородського міськрайонного суду від 16.01.2014. Саме ці обставини також підлягають доказуванню у справі, що розглядається і суди попередніх інстанцій встановили, що оскаржене рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 30.09.2015 прийняте з урахуванням наданого ОСОБА_3 до рішення відповідача 1 від 06.03.2013 № 81 акт-згоду власників квартир за № НОМЕР_3 НОМЕР_4 7 щодо переобладнання НОМЕР_1 по АДРЕСА_1 з житлового у нежитлове приміщення. Суд наголошує, що виконавчий орган Ужгородської міської ради та ОСОБА_3 були учасниками справи №308/18175/13-а, а тому безумовно обізнані про зазначені висновки суду і встановлені ним обставини.

35. Відтак суд апеляційної інстанції помилково прийшов до висновку, що встановлені постановою Ужгородського міськрайонного суду від 16.01.2014 у справі №308/18175/13-а за позовом прокурора м. Ужгорода в інтересах ОСОБА_2 до виконавчого комітету Ужгородської міської ради, третя особа - ОСОБА_3 , яка набрала законної сили, обставини стосовно ОСОБА_3 та виконавчого комітету Ужгородської міської ради щодо не надання передбаченої Тимчасовим порядком згоди всіх повнолітніх власників суміжних з квартирою 1 по АДРЕСА_1 НОМЕР_5 , НОМЕР_3 НОМЕР_2 не є преюдиціальними для справи що розглядається. При цьому суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові взагалі не мотивував такий висновок.

36. За таких обставин суд касаційної інстанції вважає висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_3 не подано до виконавчого комітету Ужгородської міської ради всіх передбачених пунктом 2.1. Тимчасового порядку документів правильним і таким, що ґрунтується на встановлених цим судом обставинах та досліджених доказах.

б) щодо порушення права ОСОБА_1 оскарженим рішенням виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 30.09.2015 № 309.

37. Як вже зазначалось судом касаційної інстанції, відповідно до пункту 2.1. Тимчасового порядку для вирішення питання переведення житлових приміщень у нежитлові власник житла надає до виконкому міської ради документи, зокрема і письмову згоду всіх повнолітніх власників та мешканців суміжних квартир 1-го та 2-го поверхів з квартирою, зазначеною в заяві, щодо її перепланування та переобладнання для подальшого використання за певним призначення.

38. З цього приводу суд першої інстанції дослідив докази та встановив, що ОСОБА_1 є дочкою позивачки ОСОБА_2 і проживає з нею у НОМЕР_2 по АДРЕСА_1 . Ця квартира є суміжною з квартирою 1 по АДРЕСА_1 , належною ОСОБА_3 . Проте ОСОБА_1 , як мешканка суміжної квартири, згоди на переведення відповідачкою 3 житлового приміщення у нежитлове не надавала.

39. Суд апеляційної інстанції з цього приводу зробив висновок, що ОСОБА_4 у встановленому порядку не зареєструвала своє проживання у НОМЕР_2 по АДРЕСА_1 , а тому не може стверджувати про порушення її права внаслідок прийняття оскарженого рішення. ОСОБА_4 також не є співвласником суміжної з квартирою ОСОБА_3 квартири.

40 . Надаючи оцінку зазначеному висновку, суд касаційної інстанції зауважує, що Тимчасовим порядком визначено обов`язок подати письмову згоду на переведення приміщення з житлового у нежитлове як власника суміжного житлового приміщення так і повнолітнього мешканця такого приміщення.

41. Крім того, статтею 33 Конституції України встановлено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

42. Право на свободу пересування і вибору місця проживання як невід`ємне право кожної людини закріплено також Загальною декларацією прав людини 1948 року (пункт 1 статті 13), Міжнародним пактом про громадянські і політичні права 1966 року (стаття 12), Протоколом № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (стаття 2). Стаття 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року закріплює правило, за яким здійснення права на свободу пересування і вибору місця проживання, вільно залишати будь-яку країну, включаючи свою власну, не може зазнавати жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, для забезпечення громадського порядку, запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі чи з метою захисту прав і свобод інших осіб.

43. Відповідно до частин першої, шостої статті 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа може мати кілька місць проживання.

44. Водночас, відносини, пов`язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, що гарантуються Конституцією України і закріплені Загальною декларацією прав людини, Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод і протоколами до неї, іншими міжнародними договорами України, врегульовуються Законом України від 11.12.2003 № 1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (далі - Закон № 1382-IV).

45. Відповідно до статті 2 вказаного Закону громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені цим Законом.

Положеннями статті 3 Закону № 1382-IV також встановлено, що:

вільний вибір місця проживання чи перебування - право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно-територіальної одиниці, де вони хочуть проживати чи перебувати;

місце проживання - житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також апартаменти (крім апартаментів у готелях), кімнати та інші придатні для проживання об`єкти нерухомого майна, заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), в яких особа отримує соціальні послуги.

46. Таким чином, аналізуючи вказані положення, колегія суддів зазначає, що Конституцією України кожній фізичній особі гарантуються свобода пересування та вільний вибір місць постійного або тимчасового проживання, кількість яких не обмежується.

47. Згідно з частиною десятою статті 6 Закону № 1382-IV реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.

48. Конституційний Суд України в рішенні від 20.12.2019 № 12-р/2019, на підставі системного аналізу положень Закону № 1382-IV, який за його преамбулою відповідно до Конституції України регулює відносини, пов`язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, дійшов висновку, що Закон № 1382-IV не передбачає можливості обмеження права на свободу пересування та вільний вибір місця проживання людини залежно від реєстрації її місця проживання або постійного проживання у певному населеному пункті.

49. Постановою Кабінету Міністрів України від 07.02.2022 №265 «Деякі питання декларування і реєстрації місця проживання та ведення реєстрів територіальних громад» затверджено Порядок декларування та реєстрації місця проживання (перебування).

Пунктом 4 цього Порядку визначено, що особа може задекларувати/зареєструвати своє місце проживання (перебування) лише за однією адресою.

50. Мета та порядок реєстрації місця проживання визначається положеннями Закону України від 05.11.2021 № 1871-IX «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» .

Відповідно до статті 3 цього Закону, реєстрація місця проживання (перебування) особи здійснюється з метою створення умов для реалізації прав особи, зокрема виборчих прав, права на участь у місцевому самоврядуванні, на отримання соціальних, публічних послуг, у випадках, передбачених законом; ведення офіційного листування та здійснення інших комунікацій з особою; використання знеособлених даних реєстрів територіальних громад для обґрунтованого розроблення органами державної влади та органами місцевого самоврядування програм економічного і соціального розвитку адміністративно-територіальних одиниць, визначення правомочності зборів жителів територіальної громади, для статистичних, наукових та інших потреб у визначених законом та актами Кабінету Міністрів України випадках.

51. За такого правового регулювання Верховним Судом у постанові від 22.04.2024 у справі №420/17371/22 зроблено висновок про те, що встановлений державною обов`язок особи зареєструвати єдине місце проживання зумовлено характером такого інструменту державного управління, з огляду на застосування останнього з метою реалізації, зокрема виборчих прав, надання низки адміністративних послуг, в тому числі і для ведення офіційного листування з державними органами. Колегія суддів у цій справі не вбачає підстав для відступу від такого висновку.

52. Відтак до обставин справи, яка розглядається, реєстрація місця проживання ОСОБА_4 не має визначального значення для висновку про порушення її права оскарженим рішенням, як виснував суд апеляційної інстанції. На противагу висновкам суду апеляційної інстанції суд першої інстанції, встановивши на підставі належних і допустимих доказів факт проживання ОСОБА_4 на час правовідносин, щодо яких виник спір, у суміжній з квартирою ОСОБА_3 квартирі зробив правильний висновок про необхідність отримання згоди позивачки 2 на переведення житлового приміщення у нежитлове.

53. За таких обставин висновок суду першої інстанції про порушення виконавчим комітетом Ужгородської міської ради при ухваленні рішення від 30.09.2015 № 309 норм законодавства, що регулюють порядок переведення житлових приміщень у нежитлові та порушення прав позивачки ОСОБА_4 є правильним. Вказані порушення обґрунтовано визнані цим судом достатніми для задоволення позову і ухвалення рішення про визнання протиправним та скасування рішення Виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 30.09.2015 № 309.

54. Щодо вимоги про визнання протиправними та скасування виданих ОСОБА_3 Управлінням архітектури та містобудування Ужгородської міської ради містобудівних умов та обмежень від 15.07.2016 № 87/20-17/2016 суд касаційної інстанції зазначає, що згідно частини першої статті 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.

55. У цій справі суди попередніх інстанцій встановили, що однією з підстав видачі містобудівних умов та обмежень на об`єкт будівництва «Реконструкція власного нежитлового приміщення під магазин з кафетерієм з влаштуванням входу з вулиці по АДРЕСА_1 », замовником якого є ОСОБА_3 , було рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради №309 від 30.09.2015 про надання дозволу на переведення з житлового у нежитлове приміщення НОМЕР_1 по АДРЕСА_1 .

56. Внаслідок визнання протиправним та скасування рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради №309 від 30.09.2015 про надання дозволу на переведення з житлового у нежитлове приміщення НОМЕР_1 по АДРЕСА_1 вказана квартира втрачає статус нежитлового приміщення.

57. Відповідно, містобудівні умови та обмеження підлягають визнанню протиправними та скасуванню як похідні вимоги від вимоги про визнання протиправним та скасування рішення Виконавчого комітету Ужгородської міської ради №309 від 30.09.2015, оскільки житлове приміщення за своїм цільовим призначенням не може використовуватись як магазин з кафетерієм. Відтак від визначення статусу НОМЕР_1 по АДРЕСА_1 як житлового чи нежитлового приміщення залежить і можливість або не можливість видачі містобудівних умов та обмежень цієї квартири.

58 . Тому суд першої інстанції обґрунтовано дійшов до висновку про наявність підстав для визнання протиправним і скасування містобудівних умов та обмежень на об`єкт будівництва «Реконструкція власного нежитлового приміщення під магазин з кафетерієм з влаштуванням входу з вулиці по АДРЕСА_1 », виданих ОСОБА_3 Управлінням архітектури та містобудування Ужгородської міської ради містобудівних умов та обмежень від 15.07.2016 № 87/20-17/2016.

59. Оскільки суд апеляційної інстанції скасував судове рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 24.09.2021, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції на підставі статті 352 КАС України скасовує постанову суду апеляційної інстанції від 12.01.2022 у цій справі в частині відмови ОСОБА_1 у позові до виконавчого комітету Ужгородської міської ради, Управління архітектури та містобудування Ужгородської міської ради, ОСОБА_3 про визнання протиправними та скасування рішень і залишає в цій частині в силі судове рішення суду першої інстанції.

60. У іншій частині постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.01.2022 судом касаційної інстанції не переглядається з огляду на межі касаційного перегляду, визначені статтею 341 КАС України, а тому є чинною.

Керуючись статтями 327, 345, 349, 352, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2022 року в частині відмови ОСОБА_1 у позові до виконавчого комітету Ужгородської міської ради, Управління архітектури та містобудування Ужгородської міської ради, ОСОБА_3 про визнання протиправними та скасування рішень скасувати. Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2021 року в цій частині залишити в силі .

У іншій частині постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2022 року - залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

Суддя-доповідач В. М. Шарапа

Судді: А. А. Єзеров

С. М. Чиркін