У Х В А Л А
23 травня 2024 року
м. Київ
справа № 514/1206/21
провадження № 61-4919ск24
Верховний Суд у складі судді Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Ігнатенка В. М.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , на рішення Тарутинського районного суду Одеської області від 24 січня 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду від 07 березня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до державного нотаріуса Тарутинської районної державної нотаріальної контори Одеської області Давидової Наталі Георгіївни про визнання дій неправомірними,
В С Т А Н О В И В:
04 квітня 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Тарутинського районного суду Одеської області від 24 січня 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду від 07 березня 2024 року.
У касаційній скарзі заявник просила суд касаційної інстанції скасувати рішення Тарутинського районного суду Одеської області від 24 січня 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду від 07 березня 2024 року, ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями для розгляду справи визначено суддю-доповідача Ігнатенка В. М.
Ухвалою Верховного Суду 24 квітня 2024 рокукасаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , на рішення Тарутинського районного суду Одеської області від 24 січня 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду від 07 березня 2024 рокузалишено без руху, надано строк для усунення недоліків касаційної скарги, а саме, запропоновано: подати до суду касаційної інстанції нову редакцію касаційної скарги з належним обґрунтуванням пункту 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), на який заявник посилається, як на підставу касаційного оскарження судових рішень; сплатити судовий збір та на підтвердження його сплати надати до суду оригінал платіжного документа; надати доказинаправлення копії касаційної скарги відповідачу.
06 травня 2024 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 ,надійшли матеріали на усунення недоліків касаційної скарги, а саме, заява про усунення недоліків, платіжний документ про сплату судового збору та докази направлення касаційної скарги відповідачу.
У заяві про усунення недоліків зазначено, що вимагаючи від заявника додаткового обґрунтування пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України суд вдається до надмірного формалізму в трактуванні процесуального законодавства та неправомірно обмежує права заявника на доступ до суду, як елемента права на справедливий суд згідно із статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
У касаційній скарзі заявник зазначає, що підставою подання касаційної скарги є пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 389 цього Кодексу касаційна скарга має містити вказівку на норму права, щодо якої відсутній висновок, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
До повноважень Верховного Суду, зокрема, належить вирішення питань щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, їх тлумачення під час розгляду справ.
Касаційний суд має забезпечувати формування єдиної судової практики шляхом надання відповідного тлумачення (правозастосування) норм права.
Про необхідність формування єдиної правозастосовчої практики свідчить, зокрема, відсутність єдиного правового висновку Великої Палати Верховного Суду, наявність правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному, велика кількість справ щодо вирішення подібних правовідносин, які перебувають на розгляді судів.
Отже, для відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою на судові рішення на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України не достатньо лише формального посилання на вказаний пункт.
Верховний Суд зазначає, що виконання процесуальних вимог щодо належного обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень має на меті унеможливити використання формального та беззмістовного викладу заявниками підстав касаційного оскарження. Тобто, заявник має не лише навести зміст відповідних пунктів статті 389 ЦПК України, а й викласти належне обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень.
Крім того, частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими з чого вбачається, що коректне визначення підстав касаційного оскарження має суттєве значення.
Також Верховний Суд наголошує на тому, що суд касаційної інстанції здійснює перегляд постановлених судами першої та апеляційної інстанцій судових рішень у виключних випадках, кожен з яких окремо передбачений процесуальним законом. Стадія касаційного перегляду не є обов`язковою стадією для усіх видів судових проваджень, а перегляд рішень у касаційному порядку відбувається виключно з підстав, що вичерпним чином визначені законом. При цьому Верховний Суд є судом права, тобто такою судовою інстанцією, яка не здійснює перегляд постановлених та оскаржених рішень повністю, а лише у питанні правильності застосування судами норм права.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року, Reports 1996-V, p. 1544, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Брула Гомез де ла Торе проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
Заявник не виконала вимоги ухвали Верховного Суду від 24 квітня 2024 року та не надала до суду касаційної інстанції нову редакцію касаційної скарги з належним обґрунтуванням пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України, на який заявник посилається, як на підставу касаційного оскарження судових рішень.
Вказане перешкоджає вирішенню питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою і є підставою для визнання касаційної скарги неподаною та повернення її заявнику.
Повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню зі скаргою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення.
Керуючись статтями 185, 393 ЦПК України, Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду,
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , на рішення Тарутинського районного суду Одеської області від 24 січня 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду від 07 березня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до державного нотаріуса Тарутинської районної державної нотаріальної контори Одеської області Давидової Наталі Георгіївни про визнання дій неправомірними, визнати неподаною та повернути.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
Суддя В. М. Ігнатенко
