Єдиний державний реєстр судових рішень
КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
№ справи: 761/537/24
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/7405/2024
Головуючий у суді першої інстанції: Пономаренко Н.В.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В.
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
13 травня 2024 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - Немировської О.В.
суддів - Желепи О.В., Мазурик О.Ф.,
при секретарі - Черняк Д.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Служба у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації,
за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 12 січня 2024 року,
встановив:
у січні 2024 року заявник звернувся до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, у якій просив встановити факт самостійного утримання та виховання малолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьком ОСОБА_1 без участі матері ОСОБА_2 зазначав, що встановлення факту необхідно йому для отримання додаткової відпустки, як одиноким батьком.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 12 січня 2024 року було відмовлено у відкритті провадження.
Не погоджуючись з ухвалою, заявник подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи.
В судове засідання ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_3 не з`явились, просили розгляд справи проводити за їх відсутності.
За таких обставин та керуючись положеннями ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності учасників справи та їхніх представників.
Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи в судовому засіданні, є дата складення повного судового рішення.
Заслухавши доповідь судді Немировської О.В., дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Звертаючись до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, заявник зазначав, що він є батьком малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає разом з ним та перебуває на його утриманні. Зазначав, що встановлення відповідного факту необхідне йому для звернення до роботодавця для отримання додаткової щорічної відпустки, як одиноким батьком.
Вирішуючи питання про відмову у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що заява не підлягає розгляду в порядку окремого провадження, оскільки з її змісту вбачається спір про право.
У статті 3 Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність.
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Відповідно до частини другої статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження вимог заяви ОСОБА_1 було надано до суду копію свідоцтва про народження ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьками якого є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; копію судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання дитини; копію розрахунку заборгованості ОСОБА_2 зі сплати аліментів за період з червня 2022 року по жовтень 2023 року.
Разом з тим, вказуючи про те, що встановлення факту самостійного утримання та виховання малолітньої дитини необхідно заявникові для отримання додаткової відпустки, ОСОБА_1 не вказував про те, хто є його роботодавцем та чи звертався він до нього за отриманням додаткової відпустки.
Згідно із статтею 19 Закону України «Про відпустки» жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або яка усиновила дитину, матері особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73КЗпП України).
Одинокою матір`ю слід вважати жінку, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері; вдову; іншу жінку, яка виховує і утримує дитину сама.
Отже, право на додаткову відпустку мають такі одинокі матері: жінка, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері; вдова; жінка, яка виховує дитину без батька (в тому числі і розлучена жінка, яка виховує дитину без батька, незважаючи на факт отримання аліментів, і жінка, яка вийшла заміж, але її дитина новим чоловіком не усиновлена).
Чинне законодавство не містить конкретного переліку документів, які необхідно пред`явити матері, яка виховує дитину без батька, для отримання додаткової соціальної відпустки. Для підтвердження права на зазначену відпустку в цьому випадку роботодавцю має бути пред`явлений будь-який офіційно складений, оформлений та засвідчений в установленому порядку документ, у якому з достатньою достовірністю підтверджується відсутність участі батька у вихованні дитини.
Відповідний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року (справа №734/4136/15-ц).
В даному випадку чинним законодавством не передбачено встановлення факту наявності статусу одинокої матері чи одинокого батька в судовому порядку в окремому провадженні. Заявник не позбавлений права звернутись до роботодавця з вимогою про надання йому додаткової відпустки на підставі статті 19 Закону України «Про відпустки», надавши докази наявності у нього відповідного статусу.
Крім того, апеляційний суд звертає увагу на те, що заявник при зверненні до суду із заявою не просив про встановлення факту наявності у нього статусу одинокого батька, як він про те вказує як про обставину, яка викликала необхідність звернення до суду, тоді як просить встановити факт самостійного утримання та виховання малолітньої дитини без участі матері.
Апеляційна скарга не містить доводів про те, у зв`язку з чим заявник вважає неможливим встановлення відповідного факту іншими документами, окрім судового рішення.
Також при зверненні до суду із заявою ОСОБА_1 просив встановити факт його самостійного виховання дитини.
Положеннями ст. 15, 15 СК України визначено, що Сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі.
Частиною 1 ст. 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Згідно з ч. 1 ст. 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини.
Згідно з пунктами 2-5 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він, зокрема, ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.
Звернення ОСОБА_1 із вимогами про встановлення факту його самостійного виховання сина без участі матері також може свідчити про спір між батьками про позбавлення батьківських прав.
В даному випадку суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження за заявою про встановлення факту самостійного виховання та утримання малолітньої дитини батьком.
Доводи апеляційної скарги про те, що висновок суду про наявність спору про право є припущенням, не можуть бути підставою для скасування ухвали суду, оскільки самим заявником при зверненні до суду не викладено всіх обставин, зокрема не вказано хто є його роботодавцем. Твердження апелянта про те, що у нього відсутні як трудовий спір, так і спір з матір`ю дитини щодо виконання нею своїх батьківських обов`язків, не узгоджується з його доводами про необхідність встановлення відповідних фактів у судовому порядку.
Крім того, у своїй апеляційній скарзі заявник ОСОБА_1 зазначає, що звернення до суду із заявою викликано виключно захистом інтересів дитини, при цьому не вказує яких саме.
Також апелянт в апеляційній скарзі вказує про наявність підстав для відстрочки від мобілізації, що суперечить доводам, викладеним при зверненні до суду першої інстанції про те, що встановлення факту необхідне заявнику для отримання додаткової відпустки.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права
Таким чином, судом першої інстанції було правильно застосовано норми процесуального права, доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують, а тому ухвалу слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382 ЦПК України, суд
постановив:
апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишити без задоволення, а ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 12 січня 2024 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в касаційному порядку протягом тридцяти днів.
Головуючий
Судді
