Єдиний державний реєстр судових рішень
Ухвала
22 квітня 2024 року
м. Київ
справа № 2-о-29/11
провадження № 61-8577сво23
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),
суддів: Грушицького А. І., Гулька Б. І., Крата В. І., Луспеника Д. Д., Синельникова Є. В., Червинської М. Є.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ,
заінтересовані особи: П`ята запорізька державна нотаріальна контора, ОСОБА_2 ,
особа, яка не брала участі у справі та яка подала апеляційну і касаційну
скарги, - ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Запорізького апеляційного суду від 17 травня 2023 року у складі колегії суддів Кочеткової І. В., Кримської О. М., Маловічко С. В.,
Історія справи:
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини,
в обґрунтування якої посилався на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_4 . Заявник постійно проживав із матір`ю та доглядав за нею. Після смерті матері відкрилася спадщина на квартиру АДРЕСА_1 .
З метою оформлення спадщини ОСОБА_1 звернувся до П`ятої запорізької державної нотаріальної контори, проте отримав відмову у зв`язку з тим, що постійне місце проживання зі спадкодавцем не підтверджено відповідними документами.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 21 лютого
2011 року заяву ОСОБА_1 про встановлення факту постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини задоволено.
Встановлено факт постійного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , із спадкодавцем ОСОБА_4 , яка померла
ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_2 , на час відкриття спадщини.
15 лютого 2023 року до апеляційного суду надійшов супровідний лист Шевченківського районного суду м. Запоріжжя із апеляційною скаргою
ОСОБА_3 , відповідно до якого цивільна справа № 2-о-29/11 за заявою ОСОБА_1 знищена у зв`язку із закінченням строку зберігання відповідної категорії справ на підставі «Переліку судових справ і документів, що утворюються в діяльності суду, із зазначенням строку зберігання», затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 07 листопада 2017 року № 1087. В архіві збереглися лише оригінали рішень.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 15 лютого 2023 року направлено матеріали за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 21 лютого 2011 року у справі № 2-о-29/11 за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя для ініціювання відновлення втраченого судового провадження.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 12 квітня
2023 року відновлено втрачене судове провадження у справі № 2-0-29/11
в частині відновлення тексту рішення Шевченківського районного суду
м. Запоріжжя від 21 лютого 2011 року.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 27 квітня 2023 року матеріали відновленого судового провадження № 2-о-29/11 повернуто до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя. Надано строк для усунення недоліків до 31 травня 2023 року, після чого постановлено направити справу до Запорізького апеляційного суду.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 17 травня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду
м. Запоріжжя від 21 лютого 2011 року у справі № 2-о-29/11 повернуто.
Ухвалу мотивовано тим, що 17 травня 2023 року до Запорізького апеляційного суду надійшли матеріали справи № 2-0-29/11 за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, які складаються з копії рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 21 лютого 2011 року, ухвали про прийняття справи до провадження від 26 січня 2011 року та супровідного листа. Належним чином оформлені матеріали справи
в апеляційного суду відсутні.
Оскільки судове провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 21 лютого
2011 року відновлено лише в частині оскаржуваного рішення суду, розгляд апеляційної скарги ОСОБА_3 є неможливим. Суд апеляційної інстанції позбавлений можливості перевірити законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, оскільки для його перегляду по суті спору необхідні матеріали справи.
Ураховуючи те, що чинним Цивільним процесуальним кодексом України
(далі - ЦПК України) не врегульовано питання повернення апеляційної скарги, поданої на судове рішення у справі, в якій втрачене судове провадження,
на думку апеляційного суду, за аналогією права підлягає застосуванню стаття 357 ЦПК України.
Суд роз`яснив, що ОСОБА_3 не позбавлений можливості звернутися до суду першої інстанції з заявою про відновлення втраченого судового провадження за наявності необхідних документів та у випадку такого відновлення - повторно звернутися з апеляційною скаргою.
Аргументи учасників справи
У червні 2023 року ОСОБА_3 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Запорізького апеляційного суду від 17 травня 2023 року,
у якій просить скасувати оскаржувану ухвалу та передати справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що при поданні заяви ОСОБА_1 , маючи умисел одноосібно отримати спадщину, яка залишилася після смерті їхньої матері, навмисно не зазначив заінтересованою особою ОСОБА_3 як спадкоємця першої черги.
Під час розгляду заяви ОСОБА_1 про встановлення факту постійного проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини був вирішений спір про право, що виключає можливість такого розгляду в порядку окремого провадження.
Рішення суду першої інстанції безпосередньо впливає на права та законні інтереси ОСОБА_3 , який випадково у лютому 2023 року дізнався про існування такого рішення, а тому він має право на апеляційне оскарження.
У свою чергу, суд апеляційної інстанції порушив вимоги статті 357 ЦПК України, оскільки процесуальним законодавством не врегульовано порядок повернення апеляційної скарги у справі, в якій втрачено судове провадження.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 липня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи з Шевченківського районного суду м. Запоріжжя.
У серпні 2023 року справа № 2-о-29/11 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 жовтня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2023 року передано справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2024 року справу повернуто на розгляд Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2024 року передано справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2024 року прийнято та призначено до розгляду справу
№ 2-о-29/11 за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, заінтересовані особи: П`ята запорізька державна нотаріальна контора, ОСОБА_2 .
Підстави та мотиви передачі справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
Ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2024 року про передачу справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду мотивовано необхідністю конкретизувати висновок, викладений
у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2023 року у справі № 2-7985/2003 (провадження № 61-9312сво22).
У зазначеній постанові відступлено від висновків, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2020 року у справі № 435/4160/13-ц (провадження № 61-15459св19), від 14 лютого 2022 року у справі
№ 2-275/2010 (провадження № 61-13540св21), від 20 липня 2022 року у справі № 423/725/13 (провадження № 61-15590св21) та у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 липня 2020 року у справі № 2-1659/07 (провадження № 61-23248св19), щодо можливості закриття апеляційного провадження, якщо втрачене судове провадження відновлено неповністю, за аналогією до норми частини четвертої статті 494 ЦПК України.
Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у вказаній постанові зробила висновок про те, що застосування судом аналогії закону можливе виключно у тому разі, якщо є прогалина у законі у регулюванні певних відносин, тобто існують суспільні відносини, що належать, зокрема, до сфери регулювання процесуального права, проте ці відносини не врегульовані жодними нормами процесуального права, втім за своїм змістом, значущістю та актуальністю вимагають такого правового врегулювання у процесуальному законі. Оцінюючи спірні цивільні процесуальні відносини, Верховний Суд виснував, що перелік підстав для закриття апеляційного провадження чітко та вичерпно визначений у статті 362 ЦПК України, розширеному тлумаченню цей перелік не підлягає, інші підстави закриття апеляційного провадження не можуть бути застосовані судом. Апеляційний суд, будучи судом встановлення, дослідження та з`ясування питань про факти, може встановлювати обставини справи, приймати, досліджувати та надавати оцінку доказам. На відміну від суду апеляційної інстанції, Верховний Суд є судом оцінки права, а не встановлення фактів, тому не має можливості приймати та оцінювати докази. А тому цілком логічно законодавець передбачив у частині четвертій статті 494 ЦПК України виключно для суду касаційної інстанції право на закриття касаційного провадження, якщо втрачене судове провадження не відновлено або відновлено неповністю. Застосування судом апеляційної інстанції за аналогією закону частини четвертої статті 494 ЦПК України є недопустимим, оскільки процесуальне законодавство не містить такої підстави для закриття апеляційного провадження, як неповне відновлення судового провадження, й зазначене «мовчання законодавця» не є прогалиною у законі, враховуючи відмінності у призначенні та повноваженнях суду апеляційної інстанції та суду касаційної інстанції.
У розумінні приписів статті 494 ЦПК України суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду заяви про відновлення втраченого судового провадження або у разі перегляду судового рішення суду першої інстанції, яким відмовлено у відновленні втраченого судового провадження чи відновлено його частково, зобов`язаний ухвалити відповідне судове рішення у межах своєї компетенції та повноважень, у переліку яких закриття апеляційного провадження не передбачено.
На переконання колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, по суті Об`єднана палата заперечила можливість застосування судом апеляційної інстанції аналогії закону, коли судове провадження у справі відновлене тільки частково (як правило, лише в частині одного судового рішення суду першої інстанції). При цьому не надала відповідей на питання:
чи взагалі можливий апеляційний розгляд справи за її відсутності, тобто коли суд першої інстанції всупереч вимог статті 494 ЦПК України повністю втрачене судове провадження відновлює лише частково, як правило, в частині лише судового рішення;
що робити апеляційному суду у разі неможливості апеляційного перегляду справи внаслідок часткового відновлення матеріалів втраченого судового провадження.
Також не запропоновано критеріїв для апеляційного суду, на основі яких суд міг би вирішити питання, чи можливо переглянути в апеляційному порядку таку справу. Наприклад, якщо доводи апеляційної скарги стосуються неповідомлення учасника справи про розгляд судом першої інстанції, недослідження судом першої інстанції доказів, то є очевидним, що суд апеляційної інстанції за відсутності матеріалів справи при наявності частково відновлених матеріалів втраченого судового провадження (лише у частині судового рішення), позбавлений можливості перевірити такі доводи апеляційної скарги. Натомість у разі подання апеляційної скарги не учасником справи з підстав вирішення судом першої інстанції питання про права, обов`язки та інтереси такої особи не виключається можливість апеляційного перегляду за наявності відновлених матеріалів втраченого судового провадження лише у частині судового рішення.
На думку колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, оскільки повноваження апеляційного суду щодо встановлення, дослідження та з`ясування питань про факти та прийняття доказів є обмеженими, а тому не виключається ситуація, коли апеляційний суд об`єктивно позбавлений можливості здійснити апеляційний перегляд оскарженого судового рішення за відсутності справи, яка втрачена та відновлена лише в частині.
З огляду на викладене існує необхідність визначення критеріїв диференціації повноважень апеляційного суду залежно від мети відновлення втраченого судового провадження, який за умови висновку про неможливість апеляційного перегляду справи, в якій судове провадження відновлене тільки частково, має застосовувати за аналогією закону статтю 357 ЦПК України, а якщо апеляційне провадження було відкрито - статтю 362 ЦПК України.
Зазначене питання колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає складним, оскільки воно зумовлене недоліками правового регулювання, прогалинами законодавства, неоднаковим застосуванням судами відповідних норм права, вирішення якого необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики. Крім того, вказана проблема постала не в одній конкретній справі,
а в невизначеній кількості справ, які виникатимуть і в майбутньому,
з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема, а також враховуючи наслідки війни в Україні та окупації частини її території державою-агресором.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини другої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду
у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.
Вивчивши матеріали касаційної скарги та мотиви, на підставі яких постановлено ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2024 року, Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про повернення справи на розгляд колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Цивільним процесуальним законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступлення від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів вказує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції потрібно керуватися тим, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного цивільного суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного цивільного суду.
Так, відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах - це сукупність підстав, які зумовлюють необхідність повністю або частково відмовитися від попереднього висновку щодо певного питання на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм з метою усунення недоліків попереднього рішення чи групи рішень (їхня неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість), що пов`язано зі зміною суспільних відносин та усуненням суперечностей між принципом правової визначеності та концепцією «живого права» (динамічного тлумачення права) як складовими верховенства права.
Отже, необхідність відступлення від правових висновків Верховного Суду
(їх уточнення чи конкретизація) повинна мати тільки важливі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступлення може слугувати виправлення лише тих суперечностей (помилок), що мають фундаментальне значення для правозастосування.
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2023 року у справі № 2-7985/2003 (провадження № 61-9312сво22), про конкретизацію висновку якої ініціюється питання у цій справі, викладено правову позицію про те, що застосування судом аналогії закону можливе виключно у тому разі, якщо є прогалина у законі
у регулюванні певних відносин, тобто існують суспільні відносини, що належать, зокрема, до сфери регулювання процесуального права, проте ці відносини не врегульовані жодними нормами процесуального права, втім за своїм змістом, значущістю та актуальністю вимагають такого правового врегулювання у процесуальному законі.
З урахуванням встановлених обставин справи правове питання, що вирішувалося Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у зазначеній справі, стосувалося можливості застосування судом апеляційної інстанції за аналогією закону частини четвертої статті 494 ЦПК України та закриття апеляційного провадження за наслідками розгляду заяви про відновлення втраченого судового провадження або у разі перегляду судового рішення суду першої інстанції, яким відмовлено у відновленні втраченого судового провадження чи відновлено його частково.
У свою чергу, у справі, що переглядається, це процесуальне питання не вирішувалося, оскільки апеляційну скаргу повернено заявнику на підставі статті 357 ЦПК України.
Питання щодо визначення критеріїв диференціації повноважень апеляційного суду, порушене Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, може вирішити Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду як належний суд, який відповідно до законодавчо визначених повноважень у межах оцінки правильності застосування судами нижчих інстанцій норм матеріального права чи дотримання норм процесуального права може зробити власний висновок щодо застосування відповідних норм права у спірних правовідносинах.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод
(далі - Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вважає, що вислів «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу існування суду, а й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Так, ЄСПЛ зазначає, що правильно мають застосовуватися
і функціональні повноваження суду. Зокрема, порушення було визнане
у справах проти України, коли під час перегляду постанов Вищого господарського суду України Верховний Суд України, який міг або скасувати постанову Вищого господарського суду України та повернути справу на новий розгляд до нижчого суду, або ж припинити провадження у справі, залишив у силі постанову апеляційного суду, перевищивши свої повноваження (Firma Veritas TOV v. Ukraine, no. 2217/07, §§ 26-30, 15 May 2012).
Важливо враховувати у контексті відповідності критерію «суд, встановлений законом» організаційну складову (організація судової системи повинна регулюватися законами у їх буквальному значенні) та юрисдикційну складову (суд повинен діяти у спосіб та відповідно до повноважень, передбачених законом, у межах своєї компетенції).
Отже, поняття «суд, встановлений законом» зводиться не лише до правової основи самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів.
Ураховуючи наведене, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду вважає, що справа підлягає поверненню на розгляд колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у зв`язку з відсутністю предмета (об`єкта) для перегляду, оскільки розгляд судом справи, в якій відсутній функціонал (компетенційні повноваження) для об`єднаної палати, не відповідатиме критерію суду, встановленого законом.
Керуючись статтями 260, 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Повернути справу № 2-о-29/11 за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем, треті особи: П`ята запорізька державна нотаріальна контора, ОСОБА_2 , за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Запорізького апеляційного суду від 17 травня 2023 року на розгляд Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню
не підлягає.
Головуючий І. М. Фаловська
Судді А. І. Грушицький
Б. І. Гулько
В. І. Крат
Д. Д. Луспеник
Є. В. Синельников
М. Є. Червинська
