Єдиний державний реєстр судових рішень
Ухвала
18 жовтня 2023 року
м. Київ
справа № 2-о-29/11
провадження № 61-8577св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Зайцева А. Ю., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ,
заінтересовані особи: П`ята Запорізька державна нотаріальна контора, ОСОБА_2 ,
особа, яка не брала участі у справі та яка подала апеляційну і касаційну скарги -ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Запорізького апеляційного суду від 17 травня 2023 року у складі колегії суддів: Кочеткової І. В., Кримської О. М., Маловічко С. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 21 лютого 2011 року заява ОСОБА_1 про встановлення факту постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини задоволена.
Встановлено факт постійного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , із спадкодавцем ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_1 , на час відкриття спадщини.
15 лютого 2023 року до апеляційного суду надійшов супровідний лист Шевченківського районного суду м. Запоріжжя із апеляційною скаргою ОСОБА_3 , відповідно до якого цивільна справа № 2-о-29/11 за заявою ОСОБА_1 знищена у зв`язку із закінченням строку зберігання відповідної категорії справ на підставі «Переліку судових справ і документів, що утворюються в діяльності суду, із зазначенням строку зберігання» затвердженого Наказом Державної судової адміністрації України від 07 листопада 2017 року № 1087. В архіві збереглися лише оригінали рішень.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 15 лютого 2023 року направлено матеріали за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 21 лютого 2011 року у справі № 2-о-29/11 за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: П`ята Запорізька державна нотаріальна контора, про встановлення факту постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя для ініціювання відновлення втраченого судового провадження.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 12 квітня 2023 року відновлено втрачене судове провадження у справі № 2-0-29/11 в частині тексту рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 21 лютого 2011 року.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 27 квітня 2023 року матеріали за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 21 лютого 2011 року у справі № 2-о-29/11 повернуто до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя. Надано строк для усунення недоліків до 31 травня 2023 року, після чого справу направити до Запорізького апеляційного суду.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 17 травня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 21 лютого 2011 року у справі № 2-о-29/11 за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, заінтересовані особи: П`ята Запорізька державна нотаріальна контора, ОСОБА_2 - повернуто ОСОБА_3 .
Ухвала мотивована тим, що 17 травня 2023 року до Запорізького апеляційного суду надійшли матеріали справи № 2-0-29/11, які складаються з копії рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 21 лютого 2011 року, ухвали про прийняття справи до провадження від 26 січня 2011 року та супровідного листа Шевченківського районного суду м. Запоріжжя у цивільній справі
№ 2-0-29/11 за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу безпосередньо до суду апеляційної інстанції 07 лютого 2023 року. Матеріали справи не містять докази оскарження учасниками справи рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 21 лютого 2011 року. Належним чином оформлені матеріали справи у апеляційного суду відсутні.
Оскільки судове провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 21 лютого 2011 року відновлено лише в частині оскаржуваного рішення суду, розгляд апеляційної скарги ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 21 лютого 2011 року у справі № 2-о-29/11 є неможливим. Суд апеляційної інстанції у цьому випадку позбавлений можливості перевірити законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, оскільки для його перегляду по суті спору необхідні матеріали справи.
Враховуючи те, що чинним цивільним процесуальним кодексом не врегульовано питання повернення апеляційної скарги, поданої на судове рішення у справі, в якій втрачене судове провадження, по аналогії права підлягає застосуванню стаття 357 ЦПК України.
ОСОБА_3 не позбавлений можливості звернутись до суду першої інстанції з заявою про відновлення втраченого судового провадження за наявності необхідних документів та у випадку такого відновлення - повторно звернутись з апеляційною скаргою.
Аргументи учасників справи
У червні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати ухвалу апеляційного суду скасувати, передати справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що при подачі заяви ОСОБА_1 , маючи умисел одноосібно отримати спадок, який залишився після смерті їхньої матері ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме: квартиру АДРЕСА_1 навмисно не зазначив як заінтересовану особу спадкоємця І черги - його, що в подальшому потягло ряд рішень відповідно до яких його було усунуто від спадкування. ОСОБА_5 жодного разу не зазначив про наявність оспорюваного рішення суду, а матеріали справи № 336/9006/15-ц та 336/6985/17 не містять копій оскарженого рішення суду, про яке він довідався лише у лютому 2023 році випадково.
Враховуючи наведене вважає, що він маю право на апеляційне оскарження, оскільки суд першої інстанції при розгляді справи вирішив питання про його права, свободи, інтереси та (або) обов`язки.
Судом апеляційної інстанції порушено вимоги статті 357 ЦПК України, оскільки процесуальним кодексом не врегульований порядок повернення апеляційної скарги у справі на рішення, в якій втрачено судове провадження.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 25 липня 2023 року відкрито касаційне провадження в цій справі.
В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави передбачені абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України.
Ухвалою Верховного Суду від 02 жовтня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду заслухав суддю-доповідача, перевірив наведені у касаційній скарзі доводи, за результатами чого робить висновок про наявність правових підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково (частина перша статті 352 ЦК України).
У частинах першій, другій статті 494 ЦПК України визначено, що на підставі зібраних і перевірених матеріалів суд постановляє ухвалу про відновлення втраченого судового провадження повністю або в частині, яку, на його думку, необхідно відновити. В ухвалі суду про відновлення втраченого судового провадження зазначається, на підставі яких конкретно даних, поданих до суду і досліджених у судовому засіданні, суд вважає установленим зміст відновленого судового рішення, наводяться висновки суду про доведеність того, які докази досліджувалися судом і які процесуальні дії вчинялися з втраченого провадження.
У разі недостатності зібраних матеріалів для точного відновлення втраченого судового провадження суд відмовляє у відновленні втраченого судового провадження і роз`яснює учасникам справи право на повторне звернення з такою самою заявою за наявності необхідних документів (частина третя статті 494 ЦПК України).
У частині четвертій вказаної статті передбачено, що після набрання законної сили ухвалою суду, визначеною частиною третьою цієї статті, суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження за касаційною скаргою у справі, провадження у якій втрачено.
В ухвалі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року в справі № 111/2150/13-ц (провадження № 61-24083сво18) зазначено, що:
«тлумачення частини першої статті 494 ЦПК України свідчить, що допускається відновлення втраченого провадження в частині, якщо провадження втраченого у відповідній частині. При цьому, не допускається відновлення втраченого провадження в частині, якщо воно втрачене повністю.
За таких обставин, з урахуванням того, що судове провадження у справі відновлене тільки частково і неможливий розгляд касаційної скарги, Верховний Суд у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду вважає, що відкрите ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 лютого 2014 року касаційне провадження підлягає закриттю».
В ухвалі про відкриття апеляційного провадження зазначається строк для подання учасниками справи відзиву на апеляційну скаргу та вирішується питання про витребування матеріалів справи. Якщо разом з апеляційною скаргою подано заяви чи клопотання, суд в ухвалі про відкриття апеляційного провадження встановлює строк, протягом якого учасники справи мають подати свої заперечення щодо поданих заяв чи клопотань, якщо інше не передбачено цим Кодексом (частина третя статті 359 ЦПК України).
Якщо під час вивчення матеріалів справи суд виявить нерозглянуті зауваження на правильність і повноту фіксування судового процесу технічними засобами, нерозглянуті письмові зауваження щодо повноти чи неправильності протоколу судового засідання, невирішене питання про ухвалення додаткового рішення, суд постановляє ухвалу із зазначенням строку, протягом якого суд першої інстанції має усунути недоліки (частина третя статті 365 ЦПК України).
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частини перша, друга та третя статті 367 ЦПК України).
Тлумачення норм Глави 1 «Апеляційне провадження» Розділу V ЦПК України свідчить, що вони розраховані для застосування щодо тих випадків, коли існує справа.
При цьому повноваження апеляційного суду щодо встановлення, дослідження та з`ясування питань про факти та прийняття доказів є обмеженими(стаття 367 ЦПК України), у тому числі в зв`язку з цим вирішення питання відновлення втраченого судового провадження віднесено до повноважень суду, який розглядав справу як суд першої інстанції (стаття 490 ЦПК України).
Відповідно до частини дев`ятої статті 10 ЦПК України якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові від 08 червня 2022 року у справі № 2-591/11 (провадження
№ 14-31цс21) Велика Палата Верховного Суду наголосила на тому, що необхідність інституту аналогії (аналогії закону та аналогії права) полягає в тому, що закон призначений для його застосування в невизначеному майбутньому, але законодавець, встановлюючи регулювання, не може охопити всі життєві ситуації, які можуть виникнути. Крім того, життя перебуває у постійному русі, змінюється і розвивається, внаслідок чого виникають нові життєві ситуації, які законодавець не міг передбачити під час ухвалення закону. Суд застосовує аналогію закону і аналогію права тоді, коли, на переконання суду, певні відносини мають бути врегульовані, але законодавство такого регулювання не містить, внаслідок чого наявна прогалина в законодавчому регулюванні. Зазначені висновки стосуються як матеріального, так і процесуального права. Відсутність у процесуальних кодексах положень про аналогію не є перешкодою для застосування такої аналогії.
Враховуючи висновок щодо застосування по аналогії статті 494 ЦПК Українипри закритті касаційного провадження, яких зроблений Об`єднаною Палатою Касаційного цивільного суду в ухвалі від 06 лютого 2019 року в справі № 111/2150/13-ц (провадження № 61-24083сво18), аналогічний підхід застосовувався і апеляційними судами, коли судове провадження у справі відновлене тільки частково і неможливий розгляд апеляційної скарги, оскільки глава 1 «Апеляційне провадження» Розділу V ЦПК України не містить регулювання такої ситуації.
Тому коли неможливий розгляд апеляційної скаргиу зв`язку з відсутністю матеріалів справи (втрачене провадження не відновлене або відновлене частково), апеляційні суди повертають апеляційні скарги з посиланням на застосування по аналогії статті 357 ЦПК України, а якщо апеляційне провадження відкрито - закривають його (стаття 362 ЦПК України). Наприклад, ухвали Полтавського апеляційного суд від 23 серпня 2022 року у справі
№ 2-7985/2003, Дніпровського апеляційного суду від 25 січня 2023 року у справі № 2-375/11, від 02 березня 2023 року у справі № 433/1056/15, від 13 квітня 2023 року у справа № 419/2174/21, Запорізького апеляційного суду від 01 березня 2023 року у справі №319/1390/21, від 02 березня 2023 року у справі № 321/1154/18, від 19 квітня 2023 року у справі №318/1488/16.
Такий підхід був усталений, про що свідчить і практика Верховного Суду при оскарженні відповідних ухвал судів апеляційної інстанції (див. постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 липня 2020 року у справі № 2-1659/07 (провадження № 61-23248св19), Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2020 року у справі
№ 435/4160/13-ц (провадження № 61-15459св19), від 14 лютого 2022 року у справі № 2-275/2010 (провадження № 61-13540св21), від 20 липня 2022 року у справі № 423/725/13 (провадження № 61-15590св21)), з висновком про можливість закриття апеляційного провадження, якщо втрачене судове провадження відновлено частково, що унеможливлює розгляд апеляційної скарги, за аналогією до норми частини четвертої статті 494 ЦПК України.
Разом з тим, у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2023 року у справі № 2-7985/2003 (провадження № 61-9312сво22) відступлено від висновків, викладених у вказаних постановах Верховного Суду та зазначено, що «застосування судом аналогії закону можливе виключно у тому разі, якщо є прогалина у законі у регулюванні певних відносин, тобто існують суспільні відносини, що відносяться, зокрема до сфери регулювання процесуального права, проте ці відносини не врегульовані жодними нормами процесуального права, втім за своїм змістом, значущістю та актуальністю вимагають такого правового врегулювання у процесуальному законі. Оцінюючи спірні цивільні процесуальні відносини, Верховний Суд виснував, що перелік підстав для закриття апеляційного провадження чітко та вичерпно визначений у статті 362 ЦПК України, розширеному тлумаченню цей перелік не підлягає, інші підстави закриття апеляційного провадження не можуть бути застосовані судом. Апеляційний суд, будучи судом встановлення, дослідження та з`ясування питань про факти, може встановлювати обставини справи, приймати, досліджувати та надавати оцінку доказам. На відміну від суду апеляційної інстанції, Верховний Суд є судом оцінки права, а не встановлення фактів, тому не має можливості приймати та оцінювати докази. А тому цілком логічно законодавець передбачив у частині четвертій статті 494 ЦПК України виключно для суду касаційної інстанції право на закриття касаційного провадження, якщо втрачене судове провадження не відновлено або відновлено неповністю. Застосування судом апеляційної інстанції за аналогією закону частини четвертої статті 494 ЦПК України є недопустимим, оскільки процесуальне законодавство не містить такої підстави для закриття апеляційного провадження, як неповне відновлення судового провадження, й зазначене «мовчання законодавця» не є прогалиною у законі, враховуючи відмінності у призначенні та повноваженнях суду апеляційної інстанції та суду касаційної інстанції».
У пунктах 9.4.7. - 9.4.8., 9.4.20. зазначеної постанови Об`єднана палата Касаційного цивільного суду також вказала, що:
«повноваження суду апеляційної інстанції вичерпним способом визначені та врегульовані в ЦПК України. Надання повноважень суду апеляційної інстанції на ухвалення певних процесуальних рішень з підстав, не передбачених процесуальним законом, є порушенням принципу законності, який полягає в обов`язку суду неухильно дотримуватися у своїй діяльності приписів Конституції та законів України. Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Не наділення суду апеляційної інстанції повноваженнями закривати апеляційне провадження, якщо втрачене судове провадження відновлено лише частково, є очевидним, оскільки це відповідає змісту та самому призначенню стадії апеляційного перегляду в цивільному процесі.
У розумінні приписів статті 494 ЦПК України суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду заяви про відновлення втраченого судового провадження або у разі перегляду судового рішення суду першої інстанції, яким відмовлено у відновленні втраченого судового провадження чи відновлено його частково, зобов`язаний ухвалити відповідне судове рішення у межах своєї компетенції та повноважень, у переліку яких закриття апеляційного провадження не передбачено».
По суті Об`єднана палата заперечила можливість застосування судом апеляційної інстанції аналогії закону коли судове провадження у справі відновлене тільки частково (як правило, лише в частині одного судового рішення суду першої інстанції). При цьому не надала відповідь на питання, що робити апеляційному суду у разі неможливості апеляційного перегляду справи внаслідок часткового відновлення матеріалів втраченого судового провадження (за відсутності матеріалів справ), не запропонувала певні критерії для апеляційного суду, на основі яких апеляційний суд міг би вирішити питання чи можливо переглянути в апеляційному порядку таку справу.
Наприклад, якщо доводи апеляційної скарги стосуються неповідомлення учасника справи про розгляд судом першої інстанції, не дослідження судом першої інстанції доказів, то є очевидним, що суд апеляційної інстанції за відсутності матеріалів справи, а наявності частково відновлених матеріалів втраченого судового провадження (лише у частині судового рішення), позбавлений можливості перевірити такі доводи апеляційної скарги. Натомість у разі подання апеляційної скарги неучасником справи з підстав вирішення судом першої інстанції питання про права, обов`язки та інтерес такої особи, не виключається можливість апеляційного перегляду на наявності відновлених матеріалів втраченого судового провадження лише у частині судового рішення.
Тому колегія суддів вважає необхідним визначити критерії диференціації повноважень апеляційного суду залежно від мети відновлення втраченого судового провадження, з чого слідує висновок про можливість або неможливість апеляційного перегляду такої справи, за неможливості якого - апеляційний суд може застосовувати статтю 357 ЦПК України та/або статтю 362 ЦПК України.
Слід зазначити, що зроблений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2023 року у справі
№ 2-7985/2003 (провадження № 61-9312сво22) висновок не сприймається судами апеляційної інстанції коли судове провадження у справі відновлене тільки частково і апеляційний суд доходить висновку про неможливість розгляду апеляційної скарги. Про це свідчить практика апеляційних судів при вирішення наведеного питання, які у подібних справах після прийняття вказаної постанови Об`єднаної палати застосовують по аналогії статтю 357 ЦПК України, зокрема ухвали Запорізького апеляційного суду від 17 липня 2023 року у справі № 2-771/1994, від 27 липня 2023 року у справі № 937/9068/19.
Зазначене питання колегія суддів вважає складним, оскільки воно зумовлене недоліками правового регулювання, прогалинами законодавства, неоднаковим застосуванням судами відповідних норм права, вирішення якого необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. Питання не є вирішеним у зв`язку з прийняттям постанови Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2023 року у справі № 2-7985/2003 (провадження № 61-9312сво22). Зазначена проблема постала не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості справ, які будуть виникати і в майбутньому, з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема, а також враховуючи наслідки війни в Україні та окупації частини її території державою-агресором.
Тому Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що справа містить виключну правову проблему та зумовлює необхідність використання повноважень Великої Палати Верховного Суду для вирішення вказаних питань.
Як неодноразово зазначила Велика Палата Верховного Суду, виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права.
У зв`язку з наведеним, без вирішення наведеного питання, а також відступу від висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2023 року у справі № 2-7985/2003 (провадження № 61-9312сво22), колегія суддів позбавлена ухвалити рішення за наслідком перегляду оскарженої ухвали.
Тому колегія суддів також вважає необхідним відступити від висновків, викладених у вказаній постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, визначити критерії диференціації повноважень апеляційного суду залежно від мети відновлення втраченого судового провадження, який за умови висновку про неможливість апеляційного перегляду справи, в якій судове провадження відновлене тільки частково, має застосовувати по аналогії закону статтю 357 ЦПК України, а якщо апеляційне провадження було відкрито - статтю 362 ЦПК України.
Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, ЄСПЛ, від 28 жовтня 1999 року). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92, § 36, ЄСПЛ, від 22 листопада 1995 року). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, №76943/11, § 123, ЄСПЛ, від 29 листопада 2016 року).
Керуючись статтями 260, 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
УХВАЛИВ:
Передати справу № 2-о-29/11на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Н. О. Антоненко
І. О. Дундар
А. Ю. Зайцев
Є. В. Краснощоков
