Єдиний державний реєстр судових рішень
Окрема думка суддів К. М. Пількова, С. Ю. Мартєва, В. Ю. Уркевича до постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21
Велика Палата Верховного Суду постановою від 12.03.2024 залишила без задоволення касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області на постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.12.2022 та рішення Господарського суду Чернігівської області від 25.07.2022 у справі № 927/1206/21, оскаржені рішення судів залишила без змін.
У цій справі суди повністю задовольнили позов прокурора в інтересах держави в особі Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації (далі - Департамент) до ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області (далі - Держгеокадастр), Плисківської сільської ради Ніжинського району Чернігівської області (далі - Рада), Товариства з обмеженою відповідальністю «Івангородське» (далі - ТОВ «Івангородське»), про:
- визнання незаконними та скасування наказу Держгеокадастру від 21.12.2018 (далі - Наказ) у частині передачі у власність Ради земельної ділянки, площею 34,8071 га, кадастровий номер 7420886000:02:000:2138 (далі - Земельна ділянка);
- скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, індексний номер № 45416082 від 07.02.2019, номер запису про право власності № 59104963, та припинення за Радою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право комунальної власності на Земельну ділянку;
- визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок, утворених внаслідок поділу Земельної ділянки, укладених 11.08.2021 між Радою та ТОВ «Івангородське».
Позовну вимогу про визнання незаконним та скасування Наказу місцевий господарський суд задовольнив з огляду на те, що на Земельній ділянці розташовані поселення Рудка-2 та група курганів-1, які є пам`ятками культурної спадщини відповідно до Закону України «Про охорону культурної спадщини». Отже, Земельна ділянка належить до земель історико-культурного призначення, а законодавство визначає для пам`яток археології та земель, на яких вони розташовані, єдину форму власності - державну, а у разі, якщо така земельна ділянка не перебуває у державній власності, - така підлягає обов`язковому вилученню або викупу державою.
Вимоги про скасування рішення державного реєстратора та припинення права комунальної власності на Земельну ділянку, за висновками судів, підлягали задоволенню як похідні. Договори оренди підлягали визнанню недійсними з тих підстав, що Земельна ділянка вибула з державної власності поза волею власника.
Залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, Велика Палата виходила з такого:
- позовна вимога прокурора про визнання незаконним і скасування Наказу, яким земельна ділянка передана з державної власності у комунальну власність, спрямована на усунення стану юридичної невизначеності щодо цільового призначення земельної ділянки та особи її власника (§ 143 постанови), тому її задоволення надає позивачу ефективний захист;
- судові рішення в частині задоволення позову прокурора до Ради і ТОВ «Івангородське» про скасування державної реєстрації та визнання договорів оренди недійсними Велика Палата Верховного Суду не переглядає, оскільки Рада і ТОВ «Івангородське» рішення у цій справі не оскаржили (§§ 65, 132), а Держгеокадастр в частині цих вимог не навів доводів (§ 133).
З цими мотивами Великої Палати частково не погоджуємось, нижче викладаємо мотиви незгоди.
1. Стосовно права, на захист якого спрямований позов у цій справі
Вважаємо помилковим посилання Великої Палати на те, що позовну вимогу про скасування Наказу слід розглядати як таку, що спрямована на усунення стану юридичної невизначеності щодо цільового призначення земельної ділянки та особи її власника (§ 143 постанови).
Позов прокурора у цій справі подано з метою захисту права власності держави на Земельну ділянку, яка, за твердженнями прокурора, не може вибути із державної власності з огляду на її особливий режим.
Однак право власності на Земельну ділянку було зареєстровано за Радою, яка надалі після її поділу уклала договори оренди з ТОВ «Івангородське».
Відповідно захисту підлягало право державної власності на землю і захист цього речового права мав здійснюватись речово-правовими засобами, а не шляхом усунення «стану юридичної невизначеності … щодо особи власника».
Велика Палата не мала підстав штучно розмежовувати і розглядати окремо лише першу позовну вимогу про скасування Наказу, не заглиблюючись у питання, з якими пов`язаний захист права власності. Такими питаннями тут були питання про те, (1) чи є позов, спрямований на повернення земельної ділянки історико-культурного значення, на якій розташовані пам`ятки археології, негаторним, а не віндикаційним позовом, і (2) чи є завлений у цій справі позов таким позовом, спрямованим на повернення Земельної ділянки державі.
2. Стосовно юридичної кваліфікації позову
Висновок суду про протиправність Наказу Держгеокагастру, якою Земельну ділянку було передано в комунальну власність у складі земель сільськогосподарського призначення державної власності, становив лише підставу для задоволення позову, за яким її належало повернути державі.
Вимога прокурора про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та припинення за Радою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право комунальної власності на Земельну ділянку підставно могла бути кваліфікована судом саме як така, що спрямована на повернення Земельної ділянки державі.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зауважувала, що у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20 (§§ 1, 80-81, 83), від 1 липня 2021 року у справі № 9901/381/20 (§§ 1, 43-47), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (§§ 6, 20-26, 101, 102), від 1 лютого 2022 року у справі № 750/3192/14 (§§ 4, 26, 47), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (§§ 4, 36), від 4 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (§ 31)).
2.1. Негаторний позов ( С. Ю. Мартєв , В. Ю. Уркевич)
Послідовно підтримуючи свою позицію, що зайняття земельної ділянки, яка з огляду на свій особливий режим не могла змінити власника[1], слід розглядати як порушення права власності держави, що не пов`язане з позбавленням власника володіння відповідною земельною ділянкою, навіть якщо інша особа зареєструвала право власності на цю ділянку, Велика Палата мала кваліфікувати вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та припинення за Радою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право комунальної власності на Земельну ділянку як негаторний позов, спрямований на усунення перешкод у розпорядженні державою як власником Земельною ділянкою.
2.2. Віндикаційний позов (К. М. Пільков)
Послідовно критикуючи концепцію «книжкового» володіння землею, як її застосовує Велика Палата для захисту інтересів держави (детально доктринальні засади цієї критики викладені у ранніх публікаціях[2]), вважаю, що позовні вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та припинення за Радою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право комунальної власності на Земельну ділянку слід було тлумачити як спрямовані на повернення Земельної ділянки шляхом її віндикації.
***
В обох випадках слід визнати, що позовні вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та припинення за Радою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право комунальної власності на Земельну ділянку підлягали задоволенню, а оскаржені судові рішення в цій частині підлягали залишенню без змін з мотивів, про які тут йдеться, та з відповідними висновками про належну кваліфікацію цих позовних вимог.
Судді К. М. Пільков
С. Ю. Мартєв
В. Ю. Уркевич
[1] Щодо земель природно-заповідного фонду див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 554/10517/16-ц (§ 7.29), щодо земельних ділянок водного фонду див. постанови від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц; від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц (§ 70); від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц (§ 80); від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (§ 96); від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц (§ 45), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (§§ 51-52).
[2] Пільков К. Способи захисту права власності на землю та інше нерухоме майно: критика «книжного володіння». Підприємництво, господарство і право. 2021. № 4. URL: http://pgp-journal.kiev.ua/archive/2021/4/9.pdf
