СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 квітня 2024 року Справа № 480/578/24

Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Осіпової О.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/578/24 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в особі т.в.о. начальника, майора ОСОБА_2 про визнання відмови незаконною та зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в особі т.в.о. начальника, майора ОСОБА_2 , в якій просить:

- визнати протиправною відмову ІНФОРМАЦІЯ_1 у наданні відстрочки від призову на військову службу;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 надати відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 , відповідно абз. 11 ч. 1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» на весь період дії обставини, що дає підстави для такої відстрочки, та внести інформацію про відстрочку до справи військовозобов`язаного ОСОБА_1 , що знаходиться у ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Свої вимоги мотивує тим, що він станом як на день подання заяви про відстрочку, так і станом на січень 2024 року є єдиною особою, що постійно мешкає та опікує непрацездатну матір своєї дружини за адресою АДРЕСА_1 .

Теща є інвалідом ІІ групи пожиттєво (III стадія онкозахворюванмя) та є переселенкою із територій, яким Постановою КМУ підтверджено статус зони бойових дій.

У зв`язку з сімейними обставинами позивач єдиний, хто постійно доглядає за тещею, яка з листопада 2022 року постійно проходить амбулаторне та стаціонарне лікування в Сумському онкодиспанеері , тому вона проживає з позивачем в м. Суми.

Тесть в березні 2023 року помер. Інших дітей у неї немає. Дружина мешкає окремо в Сумському районі.

Отже, у розумінні абз.11 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (в редакції Закону №2849-ІХ від 13.12.2022р., чинній на момент виникнення спірних правовідносин) позивач є особою, яка не підлягає призову як така, що має одного із батьків дружини із числа осіб з інвалідністю ІІ групи.

Враховуючи вимоги п.14-17, п.20 Постанови КМУ «Про затвердження Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів» від 30 грудня 2022р. №1487, ОСОБА_1 вважає, що він виконав свій обов`язок щодо звіряння не рідше одного разу на п`ять років власних персональних даних з обліковими даними районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки ще 04.03.2021р. належним чином та в строки, встановленими чинним законодавством України. Його персональні дані з того часу не змінилися, що підтверджено належними та допустимими доказами, долученими до заяви від 18.05.2023р. (вхідний від 19.05.2023р.), зокрема, нотаріально завіреним паспортом позивача та військового квитка.

Ухвалою від 29.01.2024р. провадження у справі відкрито, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Представником відповідача подано відзив на позовну заяву (а.с.32-37), в якому у задоволенні позову просить відмовити, оскільки статус військовозобов`язаного підтверджується саме визначенням ступеня придатності до військової служби під час проходження військово-лікарської комісії та тільки після відповідних висновків особа, яка не виключається з обліку за станом здоров`я може скористатись правом, наданим військовозобов`язаним для отримання відстрочки згідно зі статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Щодо виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду повідомляє, що 16.12.2023р. ОСОБА_1 надіслано відповідь про результати розгляду заяви від 18.05.2023р. В межах документів, наданих із заявою від 18.05.2023р., військовозобов`язаному ОСОБА_1 з огляду на порушення вимог чинного законодавства відмовлено в наданні відстрочки від призову на військову службу в межах підстав, визначених абзацом 11 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Крім того, стаття 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» в редакції Закону від 31.03.2023, що діяла на момент поданої заяви ОСОБА_1 про відстрочку від призову, змінена. Так, підставою, що надає військовозобов`язаним право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, які мають одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю І чи II групи., є відсутність інших працездатних осіб, зобов`язаних відповідно до закону їх утримувати таких осіб з інвалідністю. Приписами зазначеної норми є обов`язок військовозобов`язаних які мали або мають право на відстрочку, документально довести відсутність вищезазначених осіб.

Представником позивача подана відповідь на відзив (а.с.46-52), в якій зазначає, що 19.05.2023р. ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про надання відстрочки. До вказаної заяви позивачем подано повний перелік належним чином засвідчених документів, які підтверджують наявність у матері дружини інвалідності. Окрім того, ним подано також довідку МСЕК стосовно матері дружини, відповідно до змісту якої зазначено, що у неї 2 група інвалідності пожиттєво.

Таким чином, позивач має право на відстрочку від призову за мобілізацією на підставі абз.11 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а відповідач протиправно відмовляє в її наданні.

У цьому випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень.

Отже, похідні позовні вимоги про зобов`язання відповідача надати ОСОБА_1 відстрочку від призову на військову службу, на думку його представника, також мають бути задоволені.

Порушення військовозобов`язаними вимог правил військового обліку має наслідком настання відповідальності згідно із законом та не може бути підставою для відмови у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на яку позивач має право відповідно до закону.

У поданих запереченнях на відповідь на відзив (а.с.57-59) представник відповідача посилається на те, що правовідносини між сторонами виникли не 19.05.2023, як вказує представник позивача, а з моменту оголошення загальної мобілізації, тобто з 24 лютого 2022 року відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану", коли в Україні введено режим воєнного стану, оскільки згідно з пунктом 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №65 «Про загальну мобілізацію» оголошено про проведення загальної мобілізації.

Тобто, з 24.02.2022 ОСОБА_1 , уникаючи виконання свого конституційного обов`язку, в порушення статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» свідомо порушував встановлений мобілізаційний порядок для особи офіцерського складу, тому у задоволенні позову просить відмовити.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні в ній докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов є обґрунтованим та таким, що має бути задоволений, враховуючи наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 є матір`ю дружини позивача і є інвалідом ІІ групи. Згідно з довідкою від 09.03.2023р. про взяття на облік внутрішньопереміщених осіб ОСОБА_3 проживає в АДРЕСА_1 .

19 травня 2023 року позивач подав заяву до відповідача щодо надання йому відстрочки від призову на військову службу з посиланням на абз. 11 ч. 1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» з долученням нотаріально завірених копій всіх необхідних документів.

В обґрунтування своєї заяви від 18.05.2023р. (яка надійшла до відповідача 19.05.2023р.) про надання відстрочки від призову позивач зазначав про те, що мати його дружини (теща позивача) є інвалідом II групи пожиттєво (3 стадія онкозахворювання) та є переселенкою із територій, яким Постановою КМУ підтверджено статус зони бойових дій. У зв`язку з сімейними обставинами, як стверджує позивач, він є єдиним, хто постійно доглядає за тещею, яка з листопада 2022 року проходить амбулаторне та стаціонарне лікування в Сумському онкодиспансері , тому вона проживає з позивачем в м. Суми. Тесть в березні 2023 року помер. Інших дітей у неї немає. Дружина (мається на увазі донька тещі) мешкає окремо - в Сумському районі.

Зважаючи на викладені обставини, позивач у заяві від 18.05.2023р. просив відповідача надати йому відстрочку від призову, внести інформацію про відстрочку до справи військовозобов`язаного ОСОБА_1 , що знаходиться у ІНФОРМАЦІЯ_4 , внести відповідний запис до військово-облікового документу.

У відповідь на вказане звернення ІНФОРМАЦІЯ_2 листом про надання інформації від 22.05.2023 року вих. №6/1227 повідомив позивача, що з метою вирішення питань, порушених в заяві від 18.05.2023 року, позивачу належить особисто прибути до ІНФОРМАЦІЯ_1 о 9-00 30.05.2023р. для уточнення облікових даних та для проходження військово-лікарської комісії, після чого заява позивача про надання відстрочки від призову буде розглянута.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо ненадання відстрочки від призову за мобілізацією на підставі ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» як особі, теща якої є особою з інвалідністю II групи, позивач звернувся до суду із позовом, який рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 16.11.2023р.у справі №480/6800/23, яке набрало законної сили 19.12.2023р., задоволено частково, а саме визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо розгляду заяви ОСОБА_1 від 18.05.2023 року (зареєстрована вх. від 19.05.2023р.) про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі ст. 23 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію та зобов`язано відповідача розглянути заяву позивача. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

В подальшому, листом від 15.12.2023р. №6/5018 відповідач повідомив ОСОБА_1 про те, що «статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачено підстави, що надають військовозобов`язаним право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, в тому числі відносно тих військовозобов`язаних, які мають дружину (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю І чи II групи за відсутності інших працездатних осіб, зобов`язаних відповідно до закону їх утримувати таких осіб з інвалідністю.

Приписами зазначеної норми є обов`язок військовозобов`язаного документально довести відсутність вищезазначених осіб».

З огляду на відсутність документального підтвердження вимог чинного законодавства ОСОБА_1 в межах документів, наданих з заявою від 18.05.2023р., відмовлено в наданні відстрочки від призову на військову службу в межах підстав, визначених абзацом 11 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає, що відповідно до частин 1-3 статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (частина 5 статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»).

Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

Статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-ХІІ визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Статтею 22 Закону №3543-ХІІ визначені обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Поряд з цим статтею 23 Закону №3543-ХІІ передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.

Частиною 1 статті 23 Закону №3543-XII передбачено підстави для звільнення від призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані.

Відповідно до абзацу 11 цієї ж статті (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані, які мають дружину (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи.

Системний, змістовий та синтаксичний аналіз частини 1 статті 23 Закону №3543-XII дає підстави для висновку, що військовозобов`язані не підлягають призову на військову службу під час мобілізації за таких підстав:

1) в разі наявності дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю, незалежно від групи інвалідності. При цьому вказана норма не ставить звільнення з військової служби у залежність від наявності певної групи інвалідності, а передбачає таку можливість в силу того, що один із подружжя є інвалідом, без конкретизації якої саме групи є інвалідність;

2) одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи.

Тобто, законодавець вжив у конструкції цієї умови сполучники «та/або». Це означає, що вказані умови застосовуються як одночасно, так і кожна з них окремо дає підставу для звільнення від призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані.

Судом встановлено, що позивач є чоловіком ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , виданим 08.08.2014 року, яка є донькою ОСОБА_3 (а.с.20), яка є інвалідом 2 групи (а.с.22) та мешкає разом з ОСОБА_1 в АДРЕСА_1 (а.с.19,22).

До заяви про відстрочку від призову на військову службу позивач надав необхідні документи, що підтверджують викладені вище обставини (додатки 1-5) (а.с.13).

З урахуванням вищенаведеного, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправною відмови ІНФОРМАЦІЯ_1 у наданні відстрочки від призову на військову службу, викладеної в листі від 15.12.2023р. №6/5018, на підставі частини 1 статті 23 Закону №3543-XII, оскільки мати його дружини є особою з інвалідністю ІІ групи) та на момент звернення позивача із відповідною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_5 чинна на той час редакція цієї статті не вимагала відсутність інших працездатних осіб, зобов`язаних відповідно до закону утримувати осіб з інвалідністю, як умову для надання відстрочки від призову.

При цьому, щодо посилань представника відповідача на те, що спірні правовідносини виникли не 19.05.2023, як вказує представник позивача, а з моменту оголошення загальної мобілізації, тобто з 24 лютого 2022 року відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану", коли в Україні введено режим воєнного стану, оскільки згідно з пунктом 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №65 «Про загальну мобілізацію» оголошено про проведення загальної мобілізації, суд вважає необхідним відмітити таке.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів.

Так, надаючи тлумачення статті 58 Конституції України у Рішенні від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів), Конституційний Суд України зазначив, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (абзаци перший і другий пункту 2 мотивувальної частини Рішення).

У Рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп і від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001 зроблено аналогічні висновки про те, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Водночас Конституційний Суд України звернув увагу на те, що частина перша статті 58 Конституції України передбачає винятки із конституційного принципу неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001).

Отже, за загальним правилом закони та інші нормативно-правові акти мають пряму дію в часі, тобто регулюють відносини, що виникли після набрання чинності цими актами, а також відносини, які виникли до набрання чинності нормативно-правовими актами і продовжують існувати на час набрання ними чинності. У другому випадку такі акти поширюються на ці відносини з моменту набрання чинності, а не з моменту виникнення відповідних відносин. В окремих випадках законодавець вказівкою в перехідних положеннях «нового» нормативно-правового акта може зберегти праворегуляторний вплив визнаного нечинним нормативно-правового акта на певні суспільні відносини, які продовжують тривати після набрання чинності «новим» (переживаюча дія).

Здатність закону регулювати відносини з моменту їхнього виникнення у минулому, є зворотною дією нормативно-правового акта в часі, яка для цілей стабільності суспільних відносин застосовується лише в разі скасування чи пом`якшення юридичної відповідальності.

Крім того, у своїх рішеннях Конституційний Суд України постійно наголошує на тому, що ключовим у питанні розуміння гарантованого статтею 8 Конституції України принципу верховенства права є принцип юридичної (правової) визначеності, який вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року № 2-р/2017).

Складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005).

Отже, державні установи повинні бути послідовними щодо прийнятих ними нормативних актів, а також дотримуватися розумної рівноваги між передбачуваністю (довірою, законними очікуваннями, впевненістю) особи і тими інтересами, заради забезпечення яких у регулювання вносяться зміни. Повага до такої впевненості, як зазначав Європейський суд з прав людини, має бути мірою правового захисту у внутрішньому праві проти свавільного втручання державних органів у гарантовані права (пункт 156 Рішення у справі "Kopecky проти Словаччини" від 28 вересня 2004 року, заява № 44912/98).

Застосування судом принципу верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ є вимогою частини другої статті 6 КАС України.

Суд зазначає, що відповідно до положень статті 23 Закон 3543-XII (станом на 19.05.2023р., коли ОСОБА_4 звернувся із відповідною заявою до відповідача) не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані які мають дружину (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи.

В подальшому, Законом № 3161-IX від 28.06.2023 до цієї норми внесено зміни та абзац 11 викладено в наступній редакції: «не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані які мають дружину (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи за умови, що такі особи з інвалідністю не мають інших працездатних осіб, зобов`язаних відповідно до закону їх утримувати».

Особи, зазначені в абзаці другому частини першої та в абзацах четвертому - дев`ятому частини третьої цієї статті, у зазначений період можуть бути призвані на військову службу за їхньою згодою.

Отже, до 28.06.2023 р. не підлягали призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані, які мають дружину (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю, а після 28.06.2023р. військовозобов`язані не підлягали призову на військову службу під час мобілізації за умови, що такі особи з інвалідністю не мають інших працездатних осіб, зобов`язаних відповідно до закону їх утримувати.

Суд зазначає, що згідно п. 1 додатку №2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 №1487, призовники, військовозобов`язані та резервісти повинні перебувати на військовому обліку за задекларованим (зареєстрованим) місцем проживання - у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язані СБУ - у Центральному управлінні або регіональних органах СБУ (далі - органи СБУ), військовозобов`язані Служби зовнішньої розвідки - у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки), призовники, військовозобов`язані та резервісти повинні особисто повідомляти в семиденний строк органам, в яких вони перебувають на військовому обліку, про зміну персональних даних, зазначених у статті 7 Закону України Про «Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів», а також надавати зазначеним органам документи, що підтверджують право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених у статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Таким чином, надання відповідачем відстрочки від призову обумовлюється перебуванням позивача в нього на військовому обліку, що вбачається з його військового квитка (а.с.23), та особистим зверненням із відповідною заявою та документами у травні 2023р.

Крім того, суд звертає увагу, що несвоєчасний розгляд заяви позивача стався внаслідок протиправної бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджено відповідним судовим рішенням від 16.11.2023р. у справі №480/6800/23, яке набрало законної сили 19.12.2023р., коли вже абз.11 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» був викладений в іншій редакції, встановлюючи додаткові умови для отримання відстрочки від призову на військову службу, які можуть поширювати свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття чинності Законом України № 3161-IX від 28.06.2023р.

Так, Порядок розгляду, реєстрації, приймання, узагальнення та аналізу звернень військовослужбовців врегульовано Інструкцією про організацію розгляду звернень та проведення особистого прийому громадян у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України, затвердженої Наказом Міністерства оборони України від 28.12.2016 № 735. Цю Інструкцію розроблено зокрема відповідно до Конституції України, Законів України "Про звернення громадян" (далі - Інструкція № 735).

Відповідно до пунктів 4, 5, 6 Розділу І Інструкції № 735 у роботі з письмовими (електронними) та усними зверненнями громадян потрібно забезпечувати кваліфікований, неупереджений, об`єктивний і своєчасний розгляд звернень громадян з метою оперативного розв`язання порушених у них питань, задоволення законних вимог заявників, поновлення порушених конституційних прав та запобігання надалі таким порушенням.

Усі звернення громадян, що надходять до Міністерства оборони України, органів військового управління, військових частин, підлягають обов`язковій класифікації за встановленими статтею 3 Закону України "Про звернення громадян" їх видами, а саме: пропозиції (зауваження), заяви (клопотання), скарги. Подальший розгляд пропозицій, заяв та скарг громадян проводиться з урахуванням особливостей, установлених статтями 14, 15 та 16 зазначеного Закону.

Згідно з п.п. 2, 4 Розділу ІІ Інструкції № 735 письмові звернення громадян, оформлені належним чином і подані в установленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю, первинному розгляду та реєстрації з метою визначення їх належності до компетенції відповідного органу військового управління та призначення за ними конкретного виконавця.

Первинний розгляд письмових звернень громадян проводиться керівниками органів військового управління або їх заступниками відповідно до їх повноважень.

У зверненні мають бути зазначені прізвище, ім`я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення має бути надруковане або написане від руки, розбірливо, чітко підписане заявником (групою заявників) із зазначенням дати.

Відповідно до п.п. 3-8 Розділу ІІІ Інструкції № 735 після первинного розгляду звернень громадян керівниками органів військового управління, командирами військових частин працівник підрозділу документального забезпечення (секретаріату, канцелярії): уносить до журналу реєстрації пропозицій, заяв і скарг громадян або реєстраційно-контрольної картки персонального комп`ютера резолюцію керівництва та встановлені терміни виконання доручень за зверненнями громадян; здійснює відправку звернень за належністю та відповідей - їх авторам; забезпечує оперативне доведення звернень громадян до виконавців.

Звернення громадян, одержані органом військового управління, військовою частиною для виконання, в обов`язковому порядку обліковуються в журналі обліку звернень цього органу військового управління або заводиться реєстраційно-контрольна картка.

Термін розгляду пропозицій, заяв та скарг обчислюється з дня, наступного за днем, з якого починається строк (таким днем є день їх надходження та реєстрації в органі військового управління, військовій частині), до дня направлення заявнику відповіді на його звернення. Якщо останній день терміну розгляду звернення припадає на неробочий день, то останнім днем терміну вважається перший після нього робочий день.

Термін розгляду пропозицій, заяв та скарг обчислюється від дня їхньої реєстрації у структурному підрозділі Міністерства оборони України, відповідальному за організацію розгляду звернень громадян.

Звернення розглядаються і вирішуються в термін не більше одного місяця від дня їх надходження, ураховуючи вихідні, святкові та неробочі дні, а ті, які не потребують додаткового вивчення та проведення перевірки за ними, - невідкладно, але не пізніше 15 днів від дня їх отримання.

Якщо в місячний термін розв`язати порушені у зверненні питання неможливо, то керівник відповідного органу військового управління, командир військової частини або особа, що тимчасово виконує його обов`язки, установлює термін, потрібний для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати 45 днів.

Звернення вважається вирішеним, якщо розглянуто всі поставлені в ньому питання, прийнято обґрунтоване рішення та вжито потрібних заходів щодо його виконання і заявника повідомлено про результати розгляду звернення і прийняте рішення.

Відповідь за результатами розгляду звернення обов`язково дається тим органом військового управління, військовою частиною, які його отримали і до компетенції яких входить розв`язання порушених у зверненні питань, за підписом керівників або осіб, яким право ставити підпис надано відповідним керівником органу військового управління, командиром військової частини.

Рішення про відмову в задоволенні вимог або прохань, викладених у зверненні, доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на чинне законодавство і викладенням мотивів відмови, а також із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення. При цьому вказуються заходи, які вживались органом військового управління, військовою частиною для перевірки цього звернення. Якщо давалася усна відповідь, то складається відповідна довідка, яка додається до матеріалів перевірки звернення.

Аналіз вказаних приписів Інструкції № 735 вказує на те, що у разі надходження до відповідача належно оформленого письмового звернення громадянина, воно в обов`язковому порядку та строки, встановлені Інструкцією, повинно бути прийнято та належним чином розглянуто. В свою чергу, за наслідками розгляду заявника має бути повідомлено про результати розгляду звернення і прийняте рішення.

Разом з тим, як встановив суд, належні докази розгляду відповідачем заяви позивача про надання відстрочки від мобілізації у місячний термін з дня його надходження до військової частини відсутні (з 19.05.2023р. до 20.06.2023р., коли до абз.11 ч.1 статті 23 Закону 3543-XII ще не були внесені зміни Законом України № 3161-IX від 28.06.2023р.) у матеріалах справи відсутні.

Також слід зазначити, що зі змісту Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо окремих питань, пов`язаних із проходженням військової служби під час дії воєнного стану» № 3161-IX від 28.06.2023р. не вбачається, що його норми поширюються на правовідносини, які існували до дня набрання ним чинності.

Оскільки на момент звернення позивача із заявою про надання йому відстрочки від призову на військову службу стаття 23 Закону 3543-XII діяла ще в редакції, за якою не вимагалася відсутність інших працездатних осіб, зобов`язаних відповідно до закону утримувати осіб з інвалідністю, як умову для надання відстрочки від призову, то посилання на норми цієї статті в редакції Закону України № 3161-IX від 28.06.2023р. в оскаржуваній відмові порушують конституційний принцип неприпустимості зворотної дії в часі законів, а тому такі доводи не можуть бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.

При цьому, щодо посилань представника відповідача у відзиві на неявку позивача до ІНФОРМАЦІЯ_5 для проходження військово-лікарської комісії та уточнення облікових даних суд вважає доцільним відмітити, що відповідно до п. 19 «Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів» призовники, військовозобов`язані та резервісти, винні в порушенні вимог правил військового обліку, несуть відповідальність згідно із законом.

Згідно з п. 4 «Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів» громадяни, які ухиляються від військового обліку, навчальних (перевірочних) або спеціальних зборів, від призову на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, несуть кримінальну відповідальність.

Таким чином, порушення військовозобов`язаними вимог правил військового обліку має наслідком настання відповідальності згідно із законом.

Крім того, з оскаржуваної відмови не вбачається, що підставою для не надання ОСОБА_1 відстрочки стало саме порушення ним правил військового обліку.

Отже, такі доводи безпосередньо не стосується предмету розгляду цієї справи.

З приводу позовних вимог в частині зобов`язання відповідача надати відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, суд зазначає, що, оскільки суд встановив, що позивач має право на відстрочку від призову за мобілізацією на підставі абзацу 11 частини першої статті 23 Закону N 3543-XII, то належним способом захисту порушених прав позивача буде саме зобов`язання відповідача надати відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації позивача, відповідно абз. 11 ч.1 ст.2.3 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» на весь період дії обставини, що дає підстави для такої відстрочки, та внести інформацію про відстрочку до справи військовозобов`язаного ОСОБА_1 , що знаходиться у ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про задоволення адміністративного позову.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, понесені позивачем судові витрати на оплату судового збору в розмірі 1211,20 грн. підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача (а.с.24).

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в особі т.в.о. начальника, майора ОСОБА_2 про визнання відмови незаконною та зобов`язання вчинити дії задовольнити в повному обсязі.

Визнати протиправною відмову №6/5018 від 15.12.2023 р. ІНФОРМАЦІЯ_1 у наданні відстрочки від призову на військову службу.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) надати відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ), відповідно абз. 11 ч.1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» на весь період дії обставини, що дає підстави для такої відстрочки, та внести інформацію про відстрочку до справи військовозобов`язаного ОСОБА_1 , що знаходиться у ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) суму сплаченого судового збору у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.О. Осіпова