Єдиний державний реєстр судових рішень
Справа № 450/2543/23 Головуючий у 1 інстанції: Мельничук І. І.
Провадження № 22-ц/811/3427/23 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 квітня 2024 року м. Львів
Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Копняк С.М.,
суддів: Бойко С.М., Ніткевича А.В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу заступника керівника Львівської обласної прокуратури на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 18 жовтня 2023 року (повний текст рішення складено 27 жовтня 2023 року), у справі за позовом керівника Ковельської окружної прокуратури Волинської області в інтересах держави в особі Державної митної служби України, Волинської митниці до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди в порядку регресу,
ВСТАНОВИВ:
в травні 2023 року керівник Ковельської окружної прокуратури Волинської області в інтересах держави в особі Державної митної служби України, Волинської митниці звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 , в якому просив стягнути з останнього у порядку зворотної вимоги (регресу) на користь Волинської митниці матеріальну шкоду у розмірі 9198 грн 35 коп.
В обґрунтування позову зазначав, що окружною прокуратурою шляхом моніторингу Єдиного державного реєстру судових рішень та опрацювання інформації органів влади встановлено наявність порушень інтересів держави, що полягає у спричиненні матеріальної шкоди, завданої незаконним звільненням працівника, яка на сьогоднішній день залишається невідшкодованою. На підтвердження цього зазначає, що рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 06 травня 2022 року у справі № 140/421/22, яке набрало законної сили 29 листопада 2022 року, частково задоволено адміністративний позов ОСОБА_2 до Волинської митниці Держмитслужби про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Цим рішенням суду визнано протиправним та скасовано наказ Волинської митниці Держмитслужби від 14 грудня 2021 року № 677-о «Про звільнення», поновлено ОСОБА_2 на посаді державного інспектора митного поста «Піща» Волинської митниці Держмитслужби з 21 грудня 2021 року та стягнуто з Волинської митниці Держмитслужби на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 41173 грн 88 коп. Рішення в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку в межах суми стягнення за один місяць в розмірі 9198 грн 35 коп. допущено до негайного виконання. Ухвалою Верховного Суду від 10 березня 2023 року у справі № 140/421/22 відмовлено у відкриті касаційного провадження за касаційною скаргою Волинської митниці Держмитслужби. Наказом Волинської митниці Держмитслужби №17-о «Про поновлення» від 17 травня 2022 року поновлено ОСОБА_2 на посаді старшого державного інспектора митного поста «Піща» Волинської митниці Держмитслужби з 21 грудня 2021 року та здійснено йому виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 9198 грн 35 коп. Решту суми, яка підлягала сплаті згідно рішення Волинського окружного адміністративного суду у справі № 140/421/22 (31975 грн 53 коп.) станом на 14 квітня 2023 року не виплачено. Посилаючись на статті 1174 та 1191 ЦК України прокурор зазначав, що шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. Водночас, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не визначений законом. Також прокурор зазначав, що відповідно до статті 237 КЗпП України суд покладає на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, обов`язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи. Такий обов`язок покладається, якщо звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якщо власник чи уповноважений ним орган затримав виконання рішення суду про поновлення на роботі. Водночас частина восьма статті 134 КЗпП України, пункт 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1992 № 14, пункт 33 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» визначено обов`язок відшкодування шкоди, заподіяної установі у зв`язку з оплатою звільненому працівнику часу вимушеного прогулу. Такий обов`язок покладається на службову особу, за наказом якої працівника звільнено з порушенням закону або якими затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі. Відповідальність в цих випадках настає незалежно від форми вини. При цьому винна у незаконному звільненні особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з її вини установі. Оскільки звільнення ОСОБА_2 здійснено з порушенням закону, що встановлено рішенням суду, то на ОСОБА_1 , як на особу, за наказом якої проведено звільнення, покладається обов`язок відшкодувати шкоду, заподіяну Волинській митниці та Державній митній службі України.
Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 18 жовтня 2023 року у задоволенні позову керівника Ковельської окружної прокуратури Волинської області в інтересах держави в особі Державної митної служби України, Волинської митниці до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди в порядку регресу відмовлено.
Рішення суду оскаржив заступник керівника Львівської обласної прокуратури, подавши в листопаді 2023 року апеляційну скаргу, в якій просить скасувати Пустомитівського районного суду Львівської області від 18 жовтня 2023 року та прийняти нове рішення, яким позов прокурора задоволити в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції під час вирішення позову не вірно застосовано положення як трудового законодавства, так і норми Закону України «Про державну службу», адже преюдиційним рішенням встановлено, що працівник який був звільнений з порушення закону, згідно з наказом, підписаним відповідачем, був поновлений в судовому порядку та йому виплаченого середній заробіток за один місяць, який підлягає стягненню з відповідача в порядку регресу на користь Волинської митниці. Місцевим судом не враховано, що відповідальність відповідача в даних відносинах настає незалежно від вини. Прокурором дотримано строки звернення з вказаним позовом, визначені статтею 233 КЗпП України. Вказує прокурор і на неправильне застосування судом положень статті 80 Закону України «Про державну службу», а саме положень частини третьої цієї статі, яка, на його думку, є незастосовною у даній справі, адже спір у цій справі є саме трудовим, а не таким, що випливає з відносин публічної служби. На переконання прокурора, місцевий суд вирішуючи спір помилково керувався як положеннями Бюджетного кодексу України, так і нормами Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».
В грудні 2023 року від ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» надійшов відзив на апеляційну скаргу, який підписаний представником ОСОБА_3 , в якому міститься прохання апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Відзив на апеляційну скаргу мотивований законністю та обґрунтованістю рішення суду першої інстанції.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з такого.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено, що рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 06 травня 2022 року у справі № 140/421/22, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2023 року, адміністративний позов ОСОБА_2 до Волинської митниці Держмитслужби задоволено частково; визнано протиправним та скасовано наказ Волинської митниці Держмитслужби від 14 грудня 2021 року № 677-о «Про звільнення»; поновлено ОСОБА_2 на посаді державного інспектора митного поста «Піща» Волинської митниці Держмитслужби з 21 грудня 2021 року та зобов`язано Волинську митницю Держмитслужби здійснити нарахування та виплату ОСОБА_2 середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу у розмірі 41173 грн 88 коп.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 10 березня 2023 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Волинської митниці Держмитслужби на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 06 травня 2022 року.
Наказом Волинської митниці Держмитслужби № 17-о «Про поновлення» від 17 травня 2022 року скасовано наказ Волинської митниці Держмитслужби від 14 грудня 2021 року № 677-о «Про звільнення» в частині звільнення з посади ОСОБА_2 , державного інспектора митного поста «Піща» Волинської митниці Держмитслужби; поновлено ОСОБА_2 на посаді державного інспектора митного поста «Піща» Волинської митниці Держмитслужби; нараховано ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу за один місяць в сумі 9198 грн 35 коп.
Наказом Волинської митниці Держмитслужби № 377-о «Про поновлення» від 17 травня 2022 року виплачено ОСОБА_2 , державному інспектору митного поста «Піща» Волинської митниці Держмитслужби середній заробіток за час вимушеного прогулу за один місяць з 21 грудня 2021 року по 21 січня 2022 року в сумі 9198 грн 35 коп. та який фактично перераховано працівнику 26 травня 2022 року.
З даний позовом прокурор звернувся 25 травня 2023 року, подавши його засобами поштового зв`язку.
Судом встановлено та не заперечується сторонами у справі, що наказ Волинської митниці Держмитслужби від 14 грудня 2021 року № 677-о «Про звільнення» підписаний головою комісії з реорганізації Волинської митниці Держмитслужби М.В. Криворучком.
Також судом встановлено, що відповідач звертався до в.о. Голови Державної митної служби України із листом, в якому просив провести службове розслідування відносно нього у зв`язку із зверненням прокуратурою в порядку регресу із позовами про відшкодування шкоди, завданої виплатою працівникам середнього заробітку за час вимушеного прогулу на підставі рішень Волинського окружного адміністративного суду, в т.ч. у справах № 140/878/22, № 140/16275/21, № 140/1595/22, № 140/311/22, № 140/422/22, № 140/2607/22, № 140/3608/22, № 140/311/22.
У відповідь на вказаний лист директором Департаменту внутрішньої безпеки Державної митної служби України надано відповідь за № 2718/4-25 від 02 червня 2023 року «Про надання інформації», з якої вбачається, що оскільки звільнення працівників Волинської митниці Держмитслужби здійснено з порушенням вимог закону, що встановлено рішення суду, то на М.Криворучка, як на особу, за наказом якої проведено звільнення покладається обов`язок відшкодувати шкоди, заподіяну Волинській митниці та Державній митній службі України. Враховуючи наведене не підлягає застосуванню з порушених питань Порядок проведення службового розслідування, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 13.06.2000 року № 950 «Про затвердження Порядку проведення службового розслідування», оскільки факт незаконного звільнення вже встановлено в судовому порядку.
Спірні правовідносини у справі, що переглядається виникли з приводу незаконного звільнення працівника територіального підрозділу Державної митної служби, його подальшого поновлення на посаді та стосуються шкоди, яку поніс державний орган внаслідок витрачання з бюджету коштів на виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу та яку він в подальшому має на меті стягнути з винної у незаконному звільненні посадової особи в порядку регресу.
Прокурор, звертаючись із позовною заявою вважав, що до таких правовідносин повинні застосовувати норми КЗпП України, відповідно до яких обов`язок відшкодування шкоди, заподіяній установі у зв`язку з оплатою звільненому працівнику часу вимушеного прогулу та середнього заробітку покладається на службову особу, за наказом якої працівника звільнено з порушенням закону. При цьому відповідальність в цих випадках настає незалежно від форми вини.
Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили.
Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішення у такій справі правовідносини.
Суб`єктивними межами є те, що у двох справах беруть участь одні й ті самі особи чи їх правонаступники, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Об`єктивні межі стосуються обставин, встановлених рішенням суду.
Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішення; судове рішення набрало законої сили; у справі беруть участь ті самі особи, які брали участь у попередній справі, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Не потребують доказування обставини, встановлені рішення суду, тобто ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. Не має преюдиційного значення оцінка судом конкретних обставин справи, які сторонами не оспорювалися, мотиви судового рішення, правова кваліфікація спірних відносин. Преюдиційне значення можуть мати ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, і які, зокрема зазначені у резолютивній частині рішення.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/14 (провадження № 12-144гс18) зазначила, що преюдиційне значення у справі надається обставинам, установленим судовим рішенням, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиційне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особи, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключено ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиційні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.
Згідно з пунктом 8 частини першої статті 134 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли службова особа є винною в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу.
У статті 237 КЗпП України визначено, що суд покладає на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, обов`язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи. Такий обов`язок покладається, якщо звільнення чи переведення відбулося з порушенням закону або якщо власник чи уповноважений ним орган затримав виконання рішення суду про поновлення на роботі.
Стягнення з керівників підприємств, установ, організацій та їх заступників матеріальної шкоди в судовому порядку провадиться за позовом вищестоящого в порядку підлеглості органу (частина четверта статті 136 КЗпП України).
Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України, наданих судам у пункті 33 постанови від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», при незаконному звільненні або переведенні на іншу роботу, невиконанні рішення про поновлення працівника на роботі, що мало місце після введення в дію пункту 8 частини першої статті 134 та нової редакції статті 237 КЗпП України (з 11 квітня 1992 року), настає повна матеріальна відповідальність винних у цьому службових осіб і обов`язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи може бути покладено при допущенні ними в цих випадках будь-якого порушення закону, а не лише явного, як передбачалось раніше.
Згідно з пунктом 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 02 грудня 1992 року № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками», застосовуючи матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди на підставі пункту 8 частини першої статті 134 КЗпП України, суди повинні мати на увазі, що за цим законом покладається обов`язок з відшкодування шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою незаконно звільненому чи незаконно переведеному працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи, на винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якими затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі; відповідальність в цих випадках настає незалежно від форми вини.
Таким чином, службова особа, яка видала наказ (розпорядження) про звільнення працівника, який у подальшому визнано незаконними та скасовано в судовому порядку, несе повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству у зв`язку з оплатою незаконно звільненому працівнику середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
При цьому обов`язок з відшкодування шкоди, заподіяної підприємству у зв`язку з оплатою незаконно звільненому працівникові часу вимушеного прогулу покладається на винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення здійснено з порушенням закону. Відповідальність у цих випадках настає незалежно від форми вини.
Колегія суддів погоджуються з тим, що обставини, встановлені під час розгляду адміністративної справи № 140/421/22 є преюдиційними для справи, що переглядається.
Факт незаконного звільнення працівника встановлений судами й свідчить про вину особи, яка уповноважена на звільнення працівників.
Проте, аналіз змісту судових рішень, прийнятих у справі № 140/421/22 свідчить, що під час її розгляду ОСОБА_1 не був її учасником, а також, що судами не встановлено, що в його діях був умисел на незаконні звільнення працівників митниці.
Відхиляючи такі доводи прокурора, суд першої інстанції вважав, що в разі, коли поновлено на посаді державного службовця, повинні застосовуватися норми спеціального законодавства, щодо відшкодування заподіяної органу шкоди в порядку регресу, а саме норми статті 80 Закону України «Про державну службу».
Основним правовим питанням, яке постало перед судами у цій справі, є те, який правовий акт є пріоритетним у застосуванні щодо регулювання спірних правовідносин, КЗпП України чи Закону України «Про державну службу», і як наслідок, які строки звернення до суду, з огляду на положення частини другої статті 82 Закону України «Про державну службу», у справах такої категорії .
Відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначенням правового статусу державного службовця регулюються Законом України «Про державну службу» (стаття 3 Закону України «Про державну службу»).
За змістом частин першої, третьої статті 5 Закону України «Про державну службу» правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Законом України «Про державну службу» врегульовано також питання матеріальної відповідальності державних службовців, зокрема визначено основи матеріальної відповідальності державних службовців, обов`язок відшкодування шкоди та порядок її відшкодування, у тому числі в порядку регресу (статті 80-82 Закону України «Про державну службу»).
З аналізу зазначеного законодавства можна зробити висновок про те, що оскільки порядок відшкодування шкоди в порядку регресу, завданої державними службовцями, закріплено у спеціальному нормативно-правовому акті - Законі України «Про державну службу», пріоритетним у застосуванні до спірних правовідносин є спеціальний нормативний акт.
Матеріальна та моральна шкода, заподіяна фізичним та юридичним особам незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю державних службовців під час здійснення ними своїх повноважень, відшкодовується за рахунок держави (частина перша статті 80 Закону України «Про державну службу»).
Відповідно до частин другої, третьої статті 80 Закону України «Про державну службу» держава в особі суб`єкта призначення має право зворотної вимоги (регресу) у розмірі та порядку, визначених законом, до: державного службовця, який заподіяв шкоду; посадової особи (осіб), винної (винних) у незаконному звільненні, відстороненні або переведенні державного службовця чи іншого працівника на іншу посаду, щодо відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної державному органу у зв`язку з оплатою часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи. У разі застосування зворотної вимоги (регресу) державний службовець несе матеріальну відповідальність тільки за шкоду, умисно заподіяну його протиправними діями або бездіяльністю.
Згідно з положеннями статті 6 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» кошти, виплачені за рішенням суду про стягнення коштів згідно з цим Законом, вважаються збитками державного бюджету.
Посадова, службова особа державного органу, державного підприємства або юридичної особи, дії якої призвели до збитків державного бюджету, несе відповідальність згідно із законом.
Орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, звертається до суду з позовами про відшкодування збитків, завданих державному бюджету.
Державні органи після виконання рішень суду про стягнення коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного бюджету, у випадках, визначених цим Законом, проводять службове розслідування щодо причетних посадових, службових осіб таких органів, якщо рішенням суду не встановлено складу кримінального правопорушення в діях зазначених осіб.
Після виконання рішень суду відповідно до цього Закону за поданням органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, державний орган, до сфери управління якого належить державне підприємство, забезпечує проведення службового розслідування щодо службових осіб державного підприємства, дії яких призвели до збитків державного бюджету, якщо рішенням суду в діях зазначених осіб не встановлено складу кримінального правопорушення.
Подібні за змістом положення містяться в підпункті 2, 9, 10 пункту 9 Прикінцевих та Перехідних положень Бюджетного кодексу України.
Таким чином, згідно з положеннями спеціального закону стягнення з державного службовця (посадової особи) матеріальної шкоди за незаконне звільнення іншого працівника в порядку регресу можливо за умови умисного вчинення такого проступку. Згідно з вимогами закону, проведення службового розслідування є обов`язковим, якщо рішенням суду не встановлено складу кримінального правопорушення в діях посадової, службової особи державного органу, дії якої призвели до збитків державного бюджету. Отже, підтвердження умисної форми вини державного службовця має здійснюватися на підставі результатів службового розслідування.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України (частина перша статті 81 ЦПК України).
Дослідивши зібрані по справі докази, надавши їм належну оцінку суд першої інстанції дійшов вірного висновку, з яким погоджується колегія суддів, що умисел в діях відповідача, пов`язаних із звільненням працівника, яке в подальшому визнано незаконним, не встановлений у передбаченому законом порядку, зокрема, під час проведеного службового розслідування, котре є обов`язковим в таких випадках, однак позивачами проведено не було. Також відсутній обвинувальний вирок з цього питання.
У цьому ж зв`язку колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо неврахування судом першої інстанції висновків, викладених в постанові Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 161/6047/16-ц, адже як вірно вказав місцевий суд у цій постанові не викладено висновку щодо застосування норм права, а саме КЗпП України у поєднанні із застосуванням положень Закону України «Про державну службу», а надано оцінку фактичним обставинам справи, які є відмінними від обставин справи, що переглядається.
Відтак, відповідні доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду.
Щодо строків звернення до суду.
За змістом статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю (частина перша статті 258 ЦК України).
Аналіз статей 80-82 Закону України «Про державну службу» дає підстави виснувати, що ці норми не визначають спеціальні строки для звернення до суду.
Частина друга статті 82 Закону України «Про державну службу» стосується строків винесення керівником державної служби письмової пропозиції - протягом трьох місяців з дня, коли керівник державної служби дізнався чи мав дізнатися про обставини, що є підставою для пред`явлення вимоги, але не пізніше ніж через три роки з дня заподіяння шкоди.
Також встановлюються два тижні для державного службовця для надання відповіді на пропозицію про відшкодування шкоди в письмовій формі. Лише після цього керівник, уповноважений орган може звернутись до суду з позовом про відшкодування такої шкоди у разі ненадання державним службовцем відповіді на пропозицію.
Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом (частина третя статті 5 Закону України «Про державну службу».
Відсутність спеціальної норми свідчить про те, що у спірних правовідносинах необхідно застосовувати загальну норму, передбачену частиною третьою статті 233 КЗпП України, а саме строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди, який за обставинами справи, що переглядається, дотримано.
Пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Вирішуючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що оскаржуване рішення слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
З урахуванням висновків суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги, а саме про те, що оскаржуване рішення слід залишити без змін, підстави для здійснення розподілу судових витрат, відсутні.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 382 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,
ПОСТАНОВИВ:
апеляційну скаргу заступника керівника Львівської обласної прокуратури залишити без задоволення.
Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 18 жовтня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 08 квітня 2024 року.
Головуючий С.М. Копняк
Судді: С.М. Бойко
А.В. Ніткевич
