Єдиний державний реєстр судових рішень
Справа № 450/2543/23 Провадження № 2/450/1133/23
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"18" жовтня 2023 р. Пустомитівський районний суд Львівської області в складі:
головуючого - судді Мельничук І. І.
при секретарі Дикій О. Ю.
за участю прокурора Жукровського В. І.
представника відповідача Жиравецького Т. М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Пустомити цивільну справу за позовом Керівника Ковельської окружної прокуратури Волинської області в інтересах держави в особі Державної митної служби України, Волинської митниці до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної шкоди в порядку регресу, -
в с т а н о в и в :
представник позивачів звернувся до суду з позовом, в якому просить суд стягнути з відповідача на користь Волинської митниці у порядку зворотної вимоги (регресу) матеріальну шкоду у розмірі 9198,35 грн.; стягнути з відповідача на користь Волинської обласної прокуратури судові витрати.
Вказане мотивує тим, що окружною прокуратурою шляхом моніторингу Єдиного державного реєстру судових рішень та опрацювання інформації органів влади встановлено наявність порушень інтересів держави, що полягає у спричиненні матеріальної шкоди, завданої незаконним звільненням працівника, яка на сьогоднішній день залишається невідшкодованою. На підтвердження цього зазначає, що рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 06.05.2022 у справі № 140/421/22, яке набрало законної сили 29.11.2022, частково задоволено адміністративний позов ОСОБА_3 до Волинської митниці Держмитслужби про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Вищезазначеним рішенням суду визнано протиправним та скасовано наказ Волинської митниці Держмитслужби від 14 грудня 2021 року № 677-о «Про звільнення», поновлено ОСОБА_3 на посаді державного інспектора митного поста «Піща» Волинської митниці Держмитслужби з 21.12.2021 та стягнуто з Волинської митниці Держмитслужби на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 41 173, 88 гривень. Рішення в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку в межах суми стягнення за один місяць в розмірі 9 198, 35 грн. допущено до негайного виконання. Ухвалою Верховного Суду від 10.03.2023 року у справі № 140/421/22 відмовлено у відкриті касаційного провадження за касаційною скаргою Волинської митниці Держмитслужби. Наказом Волинської митниці Держмитслужби № 17-о "Про поновлення" від 17.05.2022 поновлено ОСОБА_3 на посаді старшого державного інспектора митного поста «Піща» Волинської митниці Держмитслужби з 21.12.2021 та здійснено йому виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 9 198, 35 грн. Решту суми, яка підлягала сплаті згідно рішення Волинського окружного адміністративного суду у справі № 140/421/22 (31 975, 53 грн.) станом на 14.04.2023 року не виплачено. Посилаючись на ст. 1174 та ст. 1191 ЦК України прокурор зазначає, що шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. Водночас, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не визначений законом. Також прокурор зазначає, що відповідно до ст. 237 КЗпП України суд покладає на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, обов`язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи. Такий обов`язок покладається, якщо звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якщо власник чи уповноважений ним орган затримав виконання рішення суду про поновлення на роботі. Водночас ч. 8 ст. 134 КЗпП України, п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1992 № 14, п. 33 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" визначено обов`язок відшкодування шкоди, заподіяної установі у зв`язку з оплатою звільненому працівнику часу вимушеного прогулу. Такий обов`язок покладається на службову особу, за наказом якої працівника звільнено з порушенням закону або якими затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі. Відповідальність в цих випадках настає незалежно від форми вини. При цьому винна у незаконному звільненні особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з її вини установі. Оскільки звільнення ОСОБА_3 здійснено з порушенням закону, що встановлено рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 06.05.2022 року у справі№ 140/421/22, то на ОСОБА_2 , як на особу, за наказом якої проведено звільнення, покладається обов`язок відшкодувати шкоду, заподіяну Волинській митниці та Державній митній службі України.
Ухвалою від 05.06.2022 року відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання.
29.06.2023 року на адресу суду від представника відповідача - адвоката Жиравецького Т. М. надійшов відзив на позовну заяву, у якому просить суд у задоволенні позову відмовити у повному обсязі. Вказане мотивує тим, що в цій ситуації пріоритетними є норми спеціального законодавства, а саме приписи ст. 80-82 Закону України «Про державну службу». Посилаючись на такі норми законодавства представник відповідача вневнений, що Законом України «Про державну службу» визначено (детерміновано) спеціальну процедуру притягнення державних службовців до матеріальної відповідальності шляхом закріпленого права суб`єкта призначення заявляти зворотну вимогу (регрес) до посадової особи (осіб), винної (винних) у незаконному звільненні, відстороненні або переведенні державного службовця чи іншого працівника на іншу посаду, щодо відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної державному органу у зв`язку з оплатою часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи. Окремо відповідач наголошує на приписах ч. 3 ст. 80 Закону України «Про державну службу» згідно з якою у разі застосування зворотної вимоги (регресу) державний службовець несе матеріальну відповідальність тільки за шкоду, умисно заподіяну його протиправними діями або бездіяльністю. В контексті наведених норм законодавства звертає увагу суду на те, що в діях відповідача відсутній умисел. На підтвердження цього вказує, що положеннями ст. 87 Закону України «Про державну службу» визначено, що суб`єкт призначення або керівник державної служби одночасно з попередженням про звільнення пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. Проте, відповідач не зміг реалізувати в повній мірі вказані положення чинного законодавства в частині пропонування посади в новоутвореному органі Волинській митниці, оскільки не був наділений такими повноваженнями, як голова реорганізаційної комісії. Покликаючись на відповідні норми права, відповідач повідомив суд, що у зв`язку з реорганізацією Волинської митниці Держмитслужби та утворенням Волинської митниці як відокремленого підрозділу, право на запропонування посади у новоутвореному відокремленому підрозділі Держмитслужби належало виключно керівнику Волинської митниці. Відповідач також вказує, що він неодноразово (6 разів) ініціював проведення засідань комісії з реорганізації Волинської митниці Держмитслужби, на яких фіксувались як факти незабезпечення керівником Волинської митниці як відокремленого підрозділу Державної митної служби України дотримання положень Закону України «Про державну службу» в частині одночасного запропонування державному службовцю Волинської митниці Держмитслужби рівнозначної посади, так і направлення відповідних листів, адресованих начальнику Волинської митниці Гузю А.І. для запропонування посад державним службовцям разом із попередженнями про наступне звільнення. Додатково відповідач посилається на приписи розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України та зазначає, що в цій ситуації після виконання рішень суду про стягнення коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного бюджету (місцевих бюджетів), проводиться службове розслідування щодо причетних посадових, службових осіб цих органів, якщо рішенням суду не встановлено в діях посадових, службових осіб складу кримінального правопорушення. Однак в цій ситуації таке розслідування не проводилося, що підтверджується листом директора Департаменту внутрішньої безпеки Державної митної служби України надано відповідь за № 2718/4-25 від 02.06.2023 «Про надання інформації», з якого вбачається, що оскільки звільнення працівників Волинської митниці Держмитслужби здійснено з порушенням вимог закону, що встановлено рішення суду, то на ОСОБА_2, як на особу, за наказом якої проведено звільнення покладається обов`язок відшкодувати шкоди, заподіяну Волинській митниці та Державній митній службі України, враховуючи наведене не підлягає застосуванню з порушених питань Порядок проведення службового розслідування, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 13.06.2000 року № 950 «Про затвердження Порядку проведення службового розслідування», оскільки факт незаконного звільнення вже встановлено в судовому порядку. Врешті відповідач вважає, що в цій ситуації було порушено порядок відшкодування шкоди державними службовцями в порядку регресу, оскільки всупереч цитованих вимог ст. 82 Закону України «Про державну службу», які є імперативними, до відповідача не надходило будь-яких пропозицій щодо відшкодування відповідної шкоди, в якій зазначаються розмір, порядок і строки відшкодування шкоди, а також обставини, що стали підставою для відшкодування, як і не було факту ініціювання внутрішньої перевірки чи проведення дисциплінарного провадження щодо встановлення вини чи невинуватості відповідача по факту заподіяння шкоди, що, на його думку, є визначальним при застосуванні права регресу.
24.07.2023 року на адресу суду надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, в якому прокурор просить відхилити заперечення представника відповідача на позовну заяву. Вказане мотивує тим, що не підлягає доказуванню та обставина, що ОСОБА_3 на підставі наказу Волинської митниці Держмитслужби № 677-о від 14.12.2021 "Про звільнення" звільнено незаконно, а також те, що з Волинської митниці (44350, Волинська область, с. Римачі, вул. Призалізнична, 13, ідентифікаційний код ВП 43958385) на користь ОСОБА_3 стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 9198,35 грн. Таким чином, не підлягає доказуванню та обставина, що ОСОБА_3 на підставі наказу Волинської митниці Держмитслужби № 677-о від 14.12.2021 "Про звільнення" звільнено незаконно, а також те, що з Волинської митниці на користь ОСОБА_3 стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 9198,35 грн. Частиною 8 статті 134 КЗпП України, п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1992 № 14, п. 33 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" визначено обов`язок відшкодування шкоди, заподіяної установі у зв`язку з оплатою звільненому працівнику часу вимушеного прогулу. Такий обов`язок покладається на службову особу, за наказом якої працівника звільнено з порушенням закону або якими затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі. Відповідальність в цих випадках настає незалежно від форми вини. Таким чином, у Волинської митниці, як правонаступника Волинської митниці Держмитслужби та Державної митної служби України, як вищестоящого органу, виникло право на стягнення з ОСОБА_2 , на підставі наказу якого проведено звільнення ОСОБА_3 , у порядку зворотної вимоги (регресу) матеріальної шкоди, завданої виплатою незаконно звільненому працівнику середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Вказує, що Чинне законодавство не містить додаткових підстав для стягнення з винних службових (посадових) осіб, за наказом або розпорядженням яких проведено звільнення з порушенням закону або якими затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі, а тому прокурору або позивачу не потрібно доводити факт усвідомлення відповідачем протиправності звільнення працівника, оскільки такий факт уже підтверджено рішеннями судів, які розглядали трудовий спір в порядку адміністративного судочинства.
18.08.2023 року на адресу суду представником відповідача - адвокатом Жиравецьким Т. М. було подано письмові пояснення, в яких він просить у задоволенні позову відмовити. Зазначає, що положення ч. 4 ст. 80 Закону України "Про державну службу" про те, що державний службовець несе матеріальну відповідальність тільки за шкоду, яка заподіяна умисно, стосується лише шкоди, заподіяної іншими неправомірними діями, а не діями, пов`язаними з незаконним звільненням чи переведенням працівника на іншу роботу. Дані положення Закону узгоджуються з положеннями КЗпП України щодо матеріальної відповідальності працівника. Таким чином, вважає, що пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі. Таким чином, виходячи із вимог ст. 80 Закону, Законом визначено спеціальну процедуру притягнення державних службовців до матеріальної відповідальності шляхом закріпленого права суб`єкта призначення заявляти зворотну вимогу (регрес) до посадової особи (осіб), винної (винних) у незаконному звільненні, відстороненні або переведенні державного службовця чи іншого працівника на іншу посаду, щодо відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної державному органу у зв`язку з оплатою часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи. Відтак, спірні правовідносини, виходячи із предмету та підстав позовних вимог, регулюються положеннями Закону, як спеціального нормативного акту, що визначає розмір, умови та підстави для покладення на посадову особу, винну у незаконному звільненні обов`язку щодо відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної державному органу у зв`язку з оплатою часу вимушеного прогулу, а тому положення КЗпП, на які посилається позивач, є нерелевантними та такими, що не поширюються на правове регулювання спірних правовідносин. Позивач жодним чином не спростовує того, що для встановлення обов`язку та правових підстав для стягнення із відповідача шкоди, завданої Волинській митниці та Державній митній службі України у зв`язку із виплатою поновленій на посаді особі середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд повинен керуватися положеннями ст. 80 Закону, яка на відміну від ст. 237 КЗпП, встановлює додаткові гарантії державним службовцям при вирішенні такого питання. Позивач не наводить жодних заперечень щодо того, що підставою для визнання протиправним та скасування наказу про звільнення ОСОБА_3 , і як наслідок - поновлення його на роботі та виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу, була та обставина, що у попередженні про можливе наступне звільнення у зв`язку з реорганізацією Волинської митниці Держмитслужби шляхом її приєднання до Державної митної служби України ОСОБА_3 , всупереч вимог Закону не було запропоновано іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчої посади державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей особи. У діях відповідача відсутня як вина, так і умисел щодо незаконного звільнення ОСОБА_3 та інших службових осіб Волинської митниці Держмитслужби, оскільки відповідні звільнення були в подальшому визнані незаконним з тих мотивів, що особам при наданні попередження про можливе наступне звільнення не було запропоновано інших посад; при цьому, у відповідача, як голови комісії з реорганізації Волинської митниці Держмитслужби були відсутні будь-які повноваження щодо можливості запропонувати вказаним особам аналогічну чи нижчу посаду; Таким чином, в даному випадку право зворотної вимоги (регресу) на підставі ст. 80 Закону у держави до відповідача не могло виникнути, оскільки відсутня сукупністю юридичних фактів, які є правовою підставою для наявності такого права. При цьому, як випливає із ч. 4 ст. 82 Закону, керівник державної служби може звернутися з позовом про таке відшкодування до суду лише у разі ненадання державним службовцем відповіді на пропозицію про добровільне відшкодування шкоди, відмови від відшкодування шкоди чи невідшкодування шкоди до зазначеного у пропозиції строку. Враховуючи наведене, сторона відповідача вважає, що відповідний позов є передчасним, оскільки при зверненні до суду керівником державної служби не було дотримано приписів ст. 82 Закону.
21.08.2023 року підготовче провадження у справі закрито, справу призначено до судового розгляду.
Прокурор у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив такі задоволити. Вказав, що підставою позову є Кодекс законів про Працю .
Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечив, вказав, що посада ОСОБА_2 - саме голова ліквідаційної комісії, повноваження якої відрізняються від класичних повноважень державних службовців. Вказав, що ОСОБА_2 мав запропонувати звільненому ОСОБА_3 рівнозначну посаду, але не будучи посадової особою нової митниці, не міг таку пропонувати. ОСОБА_2 звертався до начальника нової митниці, але останній не надав ОСОБА_2 інформації щодо вакантних місць та в свою чергу не запропонував звільненим особам рівнозначних посад. Вказує, що умовою відшкодування шкоди за ст. 80 Закону України «Про державну службу» є умисні дії, зважаючи, що в діях ОСОБА_2 відсутній умисел та вина, просить у задоволенні позову відмовити.
Проаналізувавши матеріали цивільної справи, з`ясувавши думку сторін та докази в їх сукупності, суд вважає, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити з наступних підстав.
Відповідно до ст. 4, 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Згідно з приписами ч. 3 та ч. 4 ст. 56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
У жовтні 2019 року розпочався процес реорганізації структури органів Державної митної служби України. Так постановою Кабінету Міністрів України «Про утворення територіальних органів Державної митної служби» від 02.10.2019 № 858 утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної митної служби за переліком згідно з додатком 1, згідно з яким утворено, зокрема, Волинську митницю Держмитслужби.
В подальшому територіальні органи Державної митної служби на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30.09.2020 № 895 «Деякі питання територіальних органів Державної митної служби» було реорганізовано шляхом їх приєднання до Державної митної служби.
19.10.2020 з метою забезпечення належного здійснення митної політики в частині реалізації концепції єдиної юридичної особи та визначення умов її належного функціонування утворено відокремлені підрозділи Державної митної служби України про що було прийнято Наказом Державної митної служби України від 19.10.2020 № 460 «Про утворення територіальних органів Державної митної служби України». У додатку 1 до цього наказу утворено, зокрема, Волинську митницю як відокремлений підрозділ Державної митної служби України.
На виконання вищезгаданої постанови Кабінету Міністрів України від 30.09.2020 № 895 «Деякі питання територіальних органів Державної митної служби» 27.10.2020 прийнято наказ Державної митної служби України, яким розпочато реорганізацію територіальних органів Держмитслужби, утворено комісії з реорганізації територіальних органів Держмитслужби та призначено голів таких комісій з метою формування їх складу.
З 03.11.2020 року Волинська митниця Держмитслужби перебуває в стані припинення.
01.07.2021 року на підставі наказу Державної митної служби України від 30.06.2021 № 472 «Про початок здійснення митницями, як відокремленими підрозділами Державної митної служби України» відбулося фактичне та процесуальне правонаступництво, за яким здійснено передання компетенції від Волинської митниці Держмитслужби, як юридичної особи публічного права, до Волинської митниці, як відокремленого підрозділу Державної митної служби України.
Відповідно до наказу Державної митної служби України №736 від 28.09.2021 року «Про внесення змін до наказу Держмитслужби №480 від 27.10.2020» відповідача призначено головою реорганізаційної комісії Волинської митниці Держмитслужби.
Згідно з посадовою інструкцією, затвердженою Головою Держмитслужби 23.10.2019 року, начальник Волинської митниці є державним службовцем категорії «Б».
29.09.2021 відбулося засідання комісії з реорганізації Волинської митниці Держмитслужби, де, відповідно до протоколу виступав ОСОБА_5 , який повідомив, що на даний момент не забезпечено попередження особового складу Волинської митниці Держмитслужби про можливе наступне вивільнення у зв`язку із реорганізацією з одночасним пропонуванням державному службовцю іншої рівнозначної посади державної служби або нижчої посади державної служби.
Відповідно до протоколу засідання комісії з реорганізації Волинської митниці Держмитслужби від 05.10.2021 комісія після виступу ОСОБА_6 вирішила підготувати звернення до начальника Волинської митниці Артема Гузя по питанню надання інформації щодо доцільності проведення конкурсів на заміщення вакантних посад Волинської митниці, враховуючи той факт, що станом на 05.10.2021 знаходяться поза штатом 119 посадових осіб Волинської митниці Держмитслужби.
Наказом Державної митної служби України від 23.10.2021 №811 «Про внесення змін до наказу Держмитслужби від 27.10.2020 №480» визначено термін завершення реорганізації територіальних органів Держмитслужби 30.12.2021 року, при чому наказ №480 доповнено новим пунктом 9 такого змісту, виконання якого покладено саме на голів комісій: «9.1. забезпечити завершення організаційних заходів, спрямованих на попередження про наступне вивільнення посадових осіб митниць Держмитслужби у встановленому законодавством порядку. Термін до 29.10.2021р., 9.2. завершити заходи із переведення (звільнення) посадових осіб митниць Держмитслужби. Термін до 24.12.2021р., 9.4. забезпечити дотримання строків (термінів), визначених цим наказом».
16.11.2021 відбулося ще одне засідання комісії з реорганізації Волинської митниці Держмитслужби, оформлене протоколом від 16.11.2021 на якому слухали ОСОБА_7 , який наголосив на необхідності дотримання вимог ст. 87 Закону України «Про державну службу» при переведенні (звільненні) працівників Волинської митниці Держмитслужби, а також те, що на жоден протокол засідання комісії з реорганізації Волинської митниці Держмитслужби, який був направлений до Волинської митниці, відповідь не надходила.
16.11.2021 було прийнято Попередження про можливе наступне звільнення у зв`язку із реорганізацією Волинської митниці Держмитслужби шляхом її приєднання до Державної митної служби України, яким повідомлено державного інспектора митного поста «Піща» Волинської митниці Держмитслужби ОСОБА_3 про можливе наступне звільнення у зв`язку з реорганізацією, зміною структури та штатного розпису митного органу на підставі п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу». Окрім цього, цим попередженням ОСОБА_3 повідомлено, що у зв`язку з реорганізацією, зміною структури та штатного розпису Волинської митниці на 2021 рік, введених в дію наказами Волинської митниці від 02.03.2021 №10 «Про введення в дію штатного розпису на 2021 рік», від 17.06.2021 №14 «Про введення в дію структури та переліку №1 змін до штатного розпису Волинської митниці на 2021 рік» відсутністю вакантних посад, рівнозначній або нижчій вакантній посаді у Волинській митниці як відокремленому підрозділі Держмитслужби не пропонується. Вказане попередження підписане начальником Волинської митниці А. І. Гузь 16.11.2021 року, та головою комісії з реорганізації Волинської митниці Держмитслужби ОСОБА_2 17.11.2021 року, з яким ОСОБА_3 ознайомився 17.11.2021 року.
На підставі попередження було прийнято наказ Волинської митниці Держмитслужби від 14 грудня 2021 року № 677-о «Про звільнення», яким ОСОБА_3 звільнено із займаної посади. Вказаний наказ підписаний головою комісії з реорганізації Волинської митниці Держмитслужби ОСОБА_2.
В подальшому цей наказ був оскаржений до Волинського окружного адміністративного суду. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 06.05.2022 року у справі № 140/421/22 адміністративний позов ОСОБА_3 до Волинської митниці Держмитслужби задоволено частково; визнано протиправним та скасовано наказ Волинської митниці Держмитслужби від 14 грудня 2021 року № 677-о «Про звільнення»; поновлено ОСОБА_3 на посаді державного інспектора митного поста «Піща» Волинської митниці Держмитслужби з 21 грудня 2021 року та зобов`язано Волинську митницю Держмитслужби здійснити нарахування та виплату ОСОБА_3 середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу у розмірі 41 173, 88 грн.
Це судове рішення мотивовано, зокрема, тим, що Волинською митницею Держмитслужби не виконано обов`язку, визначеного законом щодо процедури звільнення позивача, та не враховано його право на переважне залишення на роботі, не запропоновано іншої рівнозначної посади державної служби або, як виняток, нижчої посади державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей одночасно з попередженням про звільнення.
Вказане судове рішення було оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду та набрало законної сили 29.11.2023 після постановлення апеляційним судом постанови про залишення апеляційної скарги без задоволення, і рішення Волинського окружного адміністративного суду від 06 травня 2022 року у справі № 140/421/22 без змін.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 10.03.2023 року було відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Волинської митниці Держмитслужби на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 06.05.2022 року.
Наказом Волинської митниці Держмитслужби № 17-о «Про поновлення» від 17.05.2022 скасовано наказ Волинської митниці Держмитслужби від 14.12.2021 № 677-о «Про звільнення» в частині звільнення з посади ОСОБА_3 , державного інспектора митного поста «Піща» Волинської митниці Держмитслужби; поновлено ОСОБА_3 на посаді державного інспектора митного поста «Піща» Волинської митниці Держмитслужби; нараховано ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу за один місяць в сумі 9 198, 35 грн.
Наказом Волинської митниці Держмитслужби № 377-о «Про поновлення» від 17.05.2022 виплачено ОСОБА_3 , державному інспектору митного поста «Піща» Волинської митниці Держмитслужби середній заробіток за час вимушеного прогулу за один місяць з 21 грудня 2021 року по 21 січня 2022 року в сумі 9 198, 35 грн.
Як вбачається із листа Івано-Франківській митниці № 7.21-1/25/4/1668 від 04.05.2023 року, начальник митниці (відповідач) звертався до в.о. Голови Державної митної служби України із листом, в якому просив провести службове розслідування відносно нього у зв`язку із зверненням прокуратурою в порядку регресу із позовами про відшкодування шкоди, завданої виплатою працівникам середнього заробітку за час вимушеного прогулу на підставі рішень Волинського окружного адміністративного суду в т.ч. у справах № 140/878/22, № 140/16275/21, № 140/1595/22, № 140/311/22, № 140/422/22, № 140/2607/22, № 140/3608/22, № 140/311/22.
У відповідь на вказаний лист директором Департаменту внутрішньої безпеки Державної митної служби України надано відповідь за № 2718/4-25 від 02.06.2023 «Про надання інформації», з якого вбачається, що оскільки звільнення працівників Волинської митниці Держмитслужби здійснено з порушенням вимог закону, що встановлено рішення суду, то на ОСОБА_2, як на особу, за наказом якої проведено звільнення покладається обов`язок відшкодувати шкоди, заподіяну Волинській митниці та Державній митній службі України, враховуючи наведене не підлягає застосуванню з порушених питань Порядок проведення службового розслідування, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 13.06.2000 року № 950 «Про затвердження Порядку проведення службового розслідування», оскільки факт незаконного звільнення вже встановлено в судовому порядку.
Суд встановив, що спірні правовідносини в цій ситуації виникли з приводу незаконного звільнення працівника територіального підрозділу Державної митної служби, його подальшого поновлення на посаді та стосуються шкоди, яку поніс державний орган внаслідок витрачання з бюджету коштів на виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу та яку він в подальшому має на меті стягнути з винної у незаконному звільненні посадової особи в порядку регресу.
Прокурор звертаючись із позовною заявою вважає, що до таких правовідносин повинні застосовувати норми КЗпП України, відповідно до яких обов`язок відшкодування шкоди, заподіяній установі у зв`язку з оплатою звільненому працівнику часу вимушеного прогулу та середнього заробітку покладається на службову особу, за наказом якої працівника звільнено з порушенням закону. При цьому відповідальність в цих випадках настає незалежно від форми вини.
Відповідач з такими доводами прокурора не погоджується, та вважає, що в разі, коли поновлено на посаді державного службовця, повинні застосовуватися норми спеціального законодавства, щодо відшкодування заподіяної органу шкоди в порядку регресу, а саме норми ст. 80 Закону України «Про державну службу».
Суд погоджується з доводами відповідача з огляду на таке.
Преамбула до Кодексу законів про працю України вказує, що Кодекс визначає правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці. Згідно з ст. 1 КЗпП України Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя працівників, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.
Законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Дія цього Кодексу та законодавства про працю не поширюється на відносини між гіг-спеціалістами та резидентами Дія Сіті, визначені Законом України «Про стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні» (ч. 1 та ч. 4 ст. 3 КЗпП України).
Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Водночас принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях врегульовані приписами Закону України №889-VIII від 10.12.2015 «Про державну службу».
Норми ст. 5 Закону України «Про державну службу» визначають засади правового регулювання державної служби. Так правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Таким чином норми Закону України «Про державну службу» що регулюють відносини з приводу вступу, проходження та припинення державної служби є спеціальними по відношенню до змістовно подібних норм КЗпП України. Норми КЗпП України застосовуються до правовідносин щодо проходження державної служби лише в тому випадку і в тій частині, якщо такі відносини не врегульовані Законом України «Про державну службу», про що міститься пряма вказівка у ч. 3 ст. 5 Закону України «Про державну службу».
Подібні за своїм змістом висновки викладені і в інформаційному листі Вищого адміністративного суду Україні «Про розв`язання спорів, що виникають з відносин публічної служби» 26.05.2010 р. №753/11/13 10, згідно з яким під час вирішення спорів щодо звільнення державних службовців пріоритетними є норми спеціальних законів, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовані спірні відносини, а також коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі. Також подібні висновки щодо пріоритету норм спеціального законодавства (зокрема Закону України «Про державну службу») над нормами трудового законодавства викладені і у п. 64 постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 03 листопада 2022 року у справі №240/20237/20 (адміністративне провадження № К/9901/41419/21).
Питання матеріальної відповідальності працівників врегульовані в тому числі нормами Глави ІХ-Х КЗпП України. Так відповідно до ч. 1 ст. 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов`язків.
Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 134 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, зокрема, у випадках, коли службова особа, винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу.
У п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 29.12.1992 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» роз`яснено, що застосовуючи матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди на підставі п.8 ст.134 КЗпП, суди повинні мати на увазі, що за цим законом покладається обов`язок по відшкодуванню шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою незаконно звільненому чи незаконно переведеному працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи, на винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якими затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі. Відповідальність в цих випадках настає незалежно від форми вини.
Відповідно до ст. 237 КЗпП України суд покладає на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, обов`язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи. Такий обов`язок покладається, якщо звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якщо роботодавець затримав виконання рішення суду про поновлення на роботі.
В той же час, правовідносини щодо матеріальної відповідальності державних службовців врегульовані приписами глави 3 Розділу VІІІ Закону України «Про державну службу».
Так, відповідно до ч. 1-2 ст. 80 Закону України «Про державну службу» матеріальна та моральна шкода, заподіяна фізичним та юридичним особам незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю державних службовців під час здійснення ними своїх повноважень, відшкодовується за рахунок держави. Держава в особі суб`єкта призначення має право зворотної вимоги (регресу) у розмірі та порядку, визначених законом, зокрема, до посадової особи (осіб), винної (винних) у незаконному звільненні, відстороненні або переведенні державного службовця чи іншого працівника на іншу посаду, щодо відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної державному органу у зв`язку з оплатою часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи.
У разі застосування зворотної вимоги (регресу) державний службовець несе матеріальну відповідальність тільки за шкоду, умисно заподіяну його протиправними діями або бездіяльністю, про що міститься пряма вказівка у ч. 3 ст. 80 Закону України «Про державну службу».
Таким чином норми матеріальної відповідальності працівників, відповідальних за незаконне звільнення інших працівників врегульовані приписами одразу двох актів: Кодексу законів про працю України та Закону України «Про державну службу». Отже, існує колізія норм права.
У листі Міністерства юстиції України від 26.12.2008 № 758-0-2-08-19 міститься роз`яснення щодо практики застосування норм права у випадку колізії. Зокрема вказано, що при розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному, якщо він не скасований виданим пізніше загальним актом.
У позовній заяві та письмових поясненнях на підтвердження пріоритету норм КЗпП України прокурор посилається на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 квітня 2018 року у справі №161/6047/16-ц (провадження № 61-12705св18). У цій постанові Верховний Суд, посилаючись на п. 8 ч. 1 ст. 134 КЗпП України, ст. 237 КЗпП України п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 29.12.1992 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» дійшов до висновку про те, що чинне законодавство не містить додаткових підстав для відшкодування майнової шкоди з винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення працівника здійснено з порушенням вимог закону або затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі, а отже посадова особа, яка винна у незаконному звільненні працівника та затриманні виконання рішення суду про поновлення на роботі, має покрити шкоду, заподіяну установі у повному розмірі сплаченого середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Відповідно до ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права. В той же час згідно з ч. 7 ст. 82 ЦПК України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.
Суд зауважує, що цитована прокурором постанова Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі №161/6047/16-ц не містить висновків з питань застосування норм права. В цій постанові, Верховний Суд, виходячи з приписів КЗпП України та роз`яснень Пленуму Верховного Суду України надав власну правову оцінку факту відповідальності посадової особи, відповідальної за незаконне звільнення державного службовця, яка в силу прямої вказівки ч. 7 ст. 82 ЦПК України не є обов`язковою для суду при розгляді іншої справи.
В той же час, висновок щодо застосування близької за змістом норми права, а саме п. 9 ч. 1 ст. 134 КЗпП України викладений у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11 серпня 2022 року у справі №560/6518/20 (адміністративне провадження № К/9901/33433/21).
У п. 19 вказаної постанови Верховного Суду зазначено, що підставою для відкриття касаційного провадження стала відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування п. 9 ст. 134 КЗпП України у подібних правовідносинах (відповідальність посадової особи за несвоєчасну виплату заробітної плати понад один місяць). Розглядаючи справу, Верховний Суд у п. 34-35 постанови від 11 серпня 2022 року у справі №560/6518/20 зробив висновок про те, що Законом №889-VIII, який є спеціальним у спірних правовідносинах, визначено для держави (в особі суб`єкта владних повноважень) право зворотної вимоги (регресу) у разі заподіяння шкоди державним службовцем. Однак, в такому випадку державний службовець несе матеріальну відповідальність лише за шкоду, яка умисно заподіяна його протиправною діяльністю або бездіяльністю. Отже, для притягнення державного службовця до матеріальної відповідальності необхідно встановити: -неналежне виконання державним службовцем посадових обов`язків; -факт заподіяння шкоди; -причинний зв`язок між неналежним виконанням посадових обов`язків і заподіяною шкодою; та -вину державного службовця.
На переконання суду такий висновок з питань застосування близької за змістом норми права узгоджується із листом Міністерства юстиції України від 26.12.2008 № 758-0-2-08-19, листом Вищого адміністративного суду Україні «Про розв`язання спорів, що виникають з відносин публічної служби» 26.05.2010 р. №753/11/13 10, постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 03 листопада 2022 року у справі №240/20237/20 та приписами ч. 3 ст. 5 Закону України «Про державну службу» і є застосовним в цій справі.
Як встановлено судом, та не заперечується учасниками справи, ОСОБА_2 займав посаду голови реорганізаційної комісії Волинської митниці Держмитслужби. Відповідно п. 13 Порядку здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2011 № 1074 (далі Порядок №1074), після здійснення заходів, пов`язаних з державною реєстрацією утвореного органу виконавчої влади як юридичної особи публічного права, затвердженням положення про нього, структури та штатного розпису його апарату, кошторису та заповненням 30 відсотків вакансій, видається акт Кабінету Міністрів України про можливість забезпечення здійснення утвореним органом виконавчої влади повноважень та виконання функцій органу виконавчої влади, що припиняється.
Крім цього, п. 15 Порядку визначено, що у разі припинення органу виконавчої влади Кабінет Міністрів України утворює відповідну комісію, затверджує її голову та визначає строк проведення реорганізації або ліквідації. Головою комісії з реорганізації органу виконавчої влади затверджується керівник або заступник керівника утвореного органу виконавчої влади або органу виконавчої влади, до якого перейшли права та обов`язки органу виконавчої влади, що реорганізується. Головою комісії з ліквідації органу виконавчої влади затверджується посадова особа, визначена Кабінетом Міністрів України.
Як встановлено судом, начальник Волинської митниці є державним службовцем категорії «Б». Таким чином голова реорганізаційної комісії територіального підрозділу Державної митної служби, який в силу вказівок законодавства призначається керівник або заступник керівника такого органу так само є державним службовцем категорії «Б». Таким чином, на момент прийняття наказу Волинської митниці Держмитслужби від 14 грудня 2021 року №677-о «Про звільнення» та вчинення інших, пов`язаних із ним дій, ОСОБА_2 був державним службовцем категорії «Б».
Відтак, в цій справі першочерговому застосуванню підлягають спеціальні норми права, а саме ст. 80-82 Закону України «Про державну службу», які мають пріоритет над загальними нормами права, а саме ст. ст. 130, 134 та 237 КЗпП України.
З огляду на це, у разі застосування зворотної вимоги (регресу) відповідач може нести матеріальну відповідальність тільки за шкоду умисно заподіяну його протиправними діями або бездіяльністю.
Як встановлено судом, наказ Волинської митниці Держмитслужби від 14.12.2021 року № 677-о «Про звільнення» щодо ОСОБА_3 визнано протиправним та скасовано оскільки посадовими особами було порушено порядок звільнення державного службовця в частині пропонування рівнозначної або нижчої посади.
Таким чином, для задоволення зворотної вимоги (регресу) ОСОБА_2 повинен був допустити умисну протиправну бездіяльність щодо не пропонування ОСОБА_3 рівнозначної або нижчої посади.
Згідно ст. 87 Закону України «Про державну службу» пропонування державному службовцю рівнозначної або нижчої посади здійснює суб`єкт призначення або керівник державної служби.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну службу» керівник державної служби в державному органі - посадова особа, яка займає вищу посаду державної служби в державному органі, до посадових обов`язків якої належить здійснення повноважень з питань державної служби та організації роботи інших працівників у цьому органі.
Суб`єкт призначення - державний орган або посадова особа, яким відповідно до законодавства надано повноваження від імені держави призначати на відповідну посаду державної служби в державному органі та звільняти з такої посади (п. 7 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну службу»).
Однак, відповідно до п. 14 Порядку №1074 до комісії з припинення органу виконавчої влади або територіального органу з моменту затвердження її персонального складу переходять повноваження щодо управління справами у частині забезпечення здійснення заходів, пов`язаних з реорганізацією або ліквідацією відповідного органу виконавчої влади або територіального органу. Більше того повноваження голови комісії, визначено п.21 Порядку №1074, який не передбачає повноваження щодо призначення на вакантні посади до новоутвореного органу.
Як встановив суд, станом на грудень 2021 року відбулося фактичне та процесуальне правонаступництво, за яким здійснено передання компетенції від Волинської митниці Держмитслужби, як юридичної особи публічного права, до Волинської митниці, як відокремленого підрозділу Державної митної служби України.
Таким чином в зв`язку з реорганізацією Волинської митниці Держмитслужби та утворенням Волинської митниці як відокремленого підрозділу, право на запропонування посади у новоутвореному територіальному органі Держмитслужби належало виключно керівнику Волинської митниці як відокремленому підрозділу Державної митної служби України, на основі делегованих повноважень, визначених Положенням про Волинську митницю, затвердженого наказом Державної митної служби України від 29.10.2020 №489 «Про затвердження положень про територіальні органи Держмитслужби».
Отже, відповідач, як голова реорганізаційної комісії не виступав у статусі ні керівника державної служби, ані суб`єкта призначення, а тому не мав повноважень пропонувати працівникам рівнозначну посаду або нижчу посаду в порядку ст. 87 Закону України «Про державну службу».
Більше того, суд встановив, що відповідач, шість разів на засіданнях комісії з реорганізації Волинської митниці Держмитслужби за власною ініціативою, розуміючи явний протиправний характер відповідних дій, піднімав питання належного дотримання порядку звільнення державних службовців за ст. 87 Закону України «Про державну службу» та звертався до керівника новоствореної Волинської митниці для забезпечення виконання ним вимог ст. 87 Закону України «Про державну службу» для з`ясування необхідності оголошення конкурсу на заняття посад за наявної кількості людей, які перебували поза штатом.
Наведене на думку суду, означає, що у діяннях відповідача відсутній умисел чи вина. Навпаки, відповідач, займаючи відповідну посаду, вжив всіх заходів для недопущення незаконного звільнення працівників при реорганізації Волинської митниці Держмитслужби.
Врешті, суд погоджується із доводами відповідача про те, що умисел в його діях не встановлений у передбаченому законом порядку.
Так, відповідно до п.п. 10 п. 9 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України посадові та службові особи органів державної влади, дії яких завдали шкоди, що відшкодована з бюджету, несуть цивільну, адміністративну та кримінальну відповідальність згідно з законом.
Абзацами 3-5 п.п. 10 п. 9 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України визначено особливості пред`явлення регресу до посадової особи з вини якої завданої збитків державному бюджету, які залежать від встановлення діях посадової, службової особи органів державної влади складу кримінального правопорушення.
Так у випадку встановлення в діях посадової, службової особи органів державної влади складу кримінального правопорушення за обвинувальним вироком суду щодо неї, який набрав законної сили, органи державної влади в установленому законодавством порядку реалізовують право зворотної вимоги (регресу) до цієї особи щодо відшкодування збитків, завданих державному бюджету (місцевим бюджетам), у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інше не встановлено законодавством.
Однак якщо рішенням суду не встановлено в діях посадових, службових осіб складу кримінального правопорушення, органи державної влади після виконання рішень суду про стягнення коштів, проводять службове розслідування щодо причетних посадових, службових осіб цих органів.
За результатами службового розслідування органи державної влади та органи Казначейства України у місячний строк можуть звернутися до суду з позовною заявою про відшкодування збитків, завданих державному бюджету (місцевим бюджетам), з пред`явленням зворотної вимоги (регресу) у розмірі виплаченого відшкодування до посадових, службових осіб цих органів, винних у завданні збитків (крім відшкодування виплат, пов`язаних із трудовими відносинами та відшкодуванням моральної шкоди).
Аналогічні положення передбачені й у ст. 6 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».
Таким чином, у разі якщо державному бюджету завдано збитків в результаті протиправних дій посадової або службової особи державного органу, і рішенням суду у діях такої особи не встановлено складу кримінального правопорушення, державний орган проводить службове розслідування відносно такої особи і за його результатами звертається із зворотною вимогою (регресом).
Суд встановив, що в діяннях ОСОБА_2 при прийнятті скасованого в подальшому наказі про звільнення не встановлено складу кримінального правопорушення, відносно ОСОБА_2 відсутній обвинувальний вирок суду з цього питання, який набрав законної сили. Разом з тим, суд також встановив, що службове розслідування відносно ОСОБА_2 також не проводилося, попри звернення про це, подане самим відповідачем, що підтверджується листом директора Департаменту внутрішньої безпеки Державної митної служби України надано відповідь за № 2718/4-25 від 02.06.2023 «Про надання інформації».
Таким чином, суд приходить до переконання про те, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б підтверджували наявність умислу в діяннях відповідача при прийнятті в подальшому скасованого наказу про звільнення ОСОБА_3 .
Насамкінець, суд зазначає, що позивачем при зверненні до суду порушено порядок відшкодування шкоди державними службовцями.
Порядок відшкодування шкоди, завданої державним службовцем визначений ст. 82 Закону України «Про державну службу», відповідно до приписів якої для відшкодування шкоди керівник державної служби вносить державному службовцю письмову пропозицію, в якій зазначаються розмір, порядок і строки відшкодування шкоди, а також обставини, що стали підставою для відшкодування. Державний службовець повинен дати відповідь на пропозицію про добровільне відшкодування шкоди у письмовій формі.
Пропозиція може бути внесена протягом трьох місяців з дня, коли керівник державної служби дізнався чи мав дізнатися про обставини, що є підставою для пред`явлення вимоги, але не пізніше ніж через три роки з дня заподіяння шкоди.
Державний службовець повинен дати відповідь на пропозицію про відшкодування шкоди в письмовій формі протягом двох тижнів з дня отримання пропозиції.
У разі ненадання державним службовцем відповіді на пропозицію про добровільне відшкодування шкоди, відмови від відшкодування шкоди чи невідшкодування шкоди до зазначеного у пропозиції строку керівник державної служби може звернутися з позовом про таке відшкодування до суду.
Наведені приписи ст. 82 Закону України «Про державну службу» встановлюють спеціальний порядок для виникнення права у державного органу звернутися до державного службовця із зворотною вимогою (регресом). Особливість цього порядку полягає у тому, що лише у разі ненадання державним службовцем відповіді на пропозицію про добровільне відшкодування шкоди, відмови від відшкодування шкоди чи невідшкодування шкоди до зазначеного у пропозиції строку керівник державної служби наділяється правом звернутися до суду, оскільки лише за настанням таких обставин майновий інтерес державного органу отримати відшкодування порушується.
Попри це, у матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували факт того, що керівник державної служби відносно ОСОБА_2 звертався до останнього із письмовою пропозицією в якій зазначався б розмір, порядок і строки відшкодування шкоди, а також обставини, що стали підставою для відшкодування. Такі докази не долучені прокурором ні до позовної заяви, ані до письмових пояснень, поданих після того, як відповідач у відзиві на позовну заяву наголосив на порушені порядку звернення із позовною вимогою про стягнення регресу.
Отже, при зверненні до суду була відсутня обставина за якої ОСОБА_2 на письмову пропозицію про добровільне відшкодування шкоди не надав жодної відповіді, надав відповідь якої відмовився відшкодувати шкоду, або не зробив цього в установлений державним органом строк яка є необхідно для виникнення у державного органу права на звернення до суду із позовною заявою.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Аналогічні вимоги щодо дотримання принципу змагальності закріплені і в ст. 81 ЦПК України.
Однак в цій справі суд встановив, що прокурор не долучив до заяв по суті справи жодних доказів які б підтверджували наявність в діяннях ОСОБА_2 при прийнятті наказу Волинської митниці Держмитслужби від 14 грудня 2021 року № 677-о «Про звільнення» умислу. Більше того, органами державної влади не було проведено службового розслідування відносно відповідача, хоча усі підстави для цього, визначені законодавством, зокрема приписами БК України існували. Натомість суд з`ясував, що у відповідача були відсутні повноваження пропонувати рівнозначні посади або нижчі посади у новоутвореному органі Волинській митниці, що не завадило відповідачу неодноразово піднімати питання про це на засіданні реорганізаційної комісії Волинської митниці Держмитслужби, аби вплинути на посадових осіб Волинської митниці запропонувати державним службовцям рівнозначні посади або провести конкурс на заміщення вакантних посад. Наведене на думку суду виключає умисел у діях відповідача, який згідно з ч. 3 ст. 82 Закону України «Про державну службу» є імперативною умовою для виникнення права зворотної вимоги (регресу).
Відповідно до ст. 55 Конституції України, ст. 4-5 ЦПК України гарантується доступ до правосуддя, однак відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Як вже згадано вище, суд за звернення особи здійснює захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, в тому числі й інтересів та прав держави. Однак суд з`ясував, що приписи ст. 82 Закону України «Про державну службу» визначають особливий порядок, який в силу ст. 19 Конституції України державний орган повинен дотриматися, аби набути право звернутися до суду із зворотною вимогою (регресом).
Натомість в цій справі суд встановив, що перед зверненням до суду керівником державної служби не було дотримано приписів ст. 82 Закону України «Про державну службу» відносно ОСОБА_2 в частині надання письмового попередження про відшкодування завданої шкоди, а отже відповідний позов є передчасним.
Таким чином позовні вимоги не підлягають задоволенню.
У зв`язку із відмовою у задоволенні позовних вимог, відповідно до положень ст.141 ЦПК України, понесені позивачем судові витрати не підлягають відшкодуванню.
Керуючись ст.ст. 1, 3, 130, 134, 138, 237 КЗпП України, ст. ст. 1, 3, 80-82, 87 Закону України «Про державну службу», ст.ст. 12, 13, 76, 81, 82, 259, 263-265, 352, 354ЦПК України, суд,-
у х в а л и в :
у задоволенні позову Керівника Ковельської окружної прокуратури Волинської області в інтересах держави в особі Державної митної служби України, Волинської митниці до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної шкоди в порядку регресу - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Повний текст судового рішення складено 27.10.2023 року.
СуддяІ. І. Мельничук
