Єдиний державний реєстр судових рішень
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 березня 2024 р. Справа № 520/23566/23Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Русанової В.Б.,
Суддів: Жигилія С.П. , Перцової Т.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Міністерства оборони України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.12.2023 (головуючий суддя І інстанції: Полях Н.А.) по справі № 520/23566/23
за позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої особи ОСОБА_2
до Міністерства оборони України
про встановлення факту перебування на утриманні,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої особи ОСОБА_2 (далі - позивач) звернулась до суду з позовом, в якому просила:
- встановити факт перебування ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 на утриманні військовослужбовця ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , у період з серпня 2018 року по дату загибелі 10 жовтня 2022 року.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 14.12.2023 позов задоволено.
Міністерство оборони України (далі - відповідач), не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, просило його скасувати та прийняти постанову, якою в задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції не врахував, що Міністерство оборони України не є належним відповідачем у даній справі, оскільки позивач звернулась до суду за встановленням факту, що має юридичне значення: перебування неповнолітнього ОСОБА_2 на утриманні загиблого ОСОБА_3 з серпня 2018 до 10 жовтня 2022 року, тоді як жодних позовних вимог саме до Міністерства оборони України нею не заявлено.
Також, вказує, що суд першої інстанції застосував норми Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975, які не регулюють спірні правовідносини, а також Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у редакції, яка на момент виникнення таких правовідносин втратила чинність.
Звертає увагу, що суд першої інстанції залишив поза увагою відсутність достатніх доказів, які б довели перебування неповнолітнього пасинка загиблого військовослужбовця - ОСОБА_2 на його повному утриманні, оскільки останній перебував також на утриманні своєї рідної матері, а можливо й одержував пенсію у зв`язку з втратою годувальника, як член сім`ї свого померлого рідного батька.
Позивач не надала відзив на апеляційну скаргу.
Відповідно до ч. 1 ст. 308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено апеляційним судом, що з 18.08.2018 ОСОБА_4 перебувала в зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серія НОМЕР_1 від 18.08.2018 року виданим Харківським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області (а.с. 24).
На час укладення шлюбу, у ОСОБА_1 мала неповнолітнього сина ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , який за твердженням позивача перебувала на утриманні її чоловіка - ОСОБА_3 .
З 17.05.2022 по 10.10.2022 солдат ОСОБА_3 проходив військову службу за призовом по мобілізації на посаді водія автомобільного відділення взводу матеріально-технічного забезпечення 2 стрілецького батальйону, військової частини НОМЕР_2 .
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 (а.с. 31).
ОСОБА_1 подала заяву, зокрема, в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 про отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої Постановою № 168 у зв`язку із загибеллю 10.10.2022 військовослужбовця ОСОБА_3 , до якої додала перелік документів.
За наслідками розгляду заяви, 30.06.2023 комісія Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум повернула на доопрацювання документи про призначення одноразової грошової допомоги, про що було складено протокол № 11/д (а.с. 28-29).
Комісія зазначила, що за поданими документами неможливо встановити чи є пасинок загиблого непрацездатним (особою з інвалідністю) та чи перебував він на утриманні військовослужбовця. Без надання підтверджуючих документів неможливо встановити право пасинка на отримання частки одноразової грошової допомоги, передбаченої п. 2 постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 року № 168.
З метою доведення права пасинка загиблого військовослужбовця ОСОБА_3 - ОСОБА_2 на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої п. 2 постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 року № 168, та підтвердження його статусу як утриманця загиблого військовослужбовця, позивач звернулась з позовом до суду про встановлення факту перебування ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 на утриманні військовослужбовця ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , у період з серпня 2018 року по дату загибелі ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність належними доказами проживання станом на 10.10.2022 неповнолітнього ОСОБА_2 однією сім`єю із загиблим військовослужбовцем - ОСОБА_3 та перебування на його утриманні.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Згідно з п. 2 ст. 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 19 КАС України обумовлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним.
Згідно із ч. 2 ст. 315 ЦПК України в судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Аналіз зазначених правових норм свідчить про те, що існують два порядки встановлення фактів, що мають юридичне значення: позасудовий і судовий.
Слід зауважити, що в разі оскарження до суду відмови відповідного органу в установленні юридичного факту, який підлягає встановленню у позасудовому порядку, такий спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства і суди насамперед перевіряють, чи відповідає оскаржуване рішення суб`єкта владних повноважень критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, а відповідач в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень відповідно до частини другої статті 77 КАС України повинен довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності.
Частиною 2 ст. 245 КАС України визначено перелік судових рішень, які уповноважений прийняти адміністративний суд у разі задоволення позову. Встановлення факту, що має юридичне значення, серед цього переліку відсутнє.
Тобто у разі вирішення справи в порядку адміністративного судочинства, встановлення факту, що має юридичне значення, має бути визначено судом у резолютивній частині судового рішення, що не передбачено Кодексом адміністративного судочинства України.
У той же час перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним.
Статтею 19 ЦПК України визначені справи, що відносяться до юрисдикції загальних судів. У частині першій цієї статті встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. У частині сьомій вказаної статті регламентовано, що окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції цивільного суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Чинне законодавство не передбачає іншого судового порядку підтвердження факту, що має юридичне значення, окрім як розгляд справ про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку цивільного судочинства.
У постанові від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах стосовно юрисдикції спору, які викладено у постанові Великої Палати від 30 січня 2020 року у справі № 287/167/18-ц, у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 290/289/22-ц, і вказала, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються у позасудовому та судому порядку. Рішення стосовно фактів, що мають юридичне значення, прийняті у позасудовому порядку, можуть бути оскаржені до судів адміністративної юрисдикції. Юридичні факти, які належать встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами Цивільного процесуального кодексу України.
Застосовуючи зазначений правовий висновок до обставин цієї справи, колегія суддів дійшла висновку, що юридичний факт, який просить встановити ОСОБА_1 - перебування неповнолітньої дитини на утриманні військовослужбовця, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами Цивільного процесуального кодексу України, отже заявлені позовні вимоги не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Вказані висновки суду апеляційної інстанції узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 14.02.2024 у справі № 120/6486/23.
Таким чином, колегія суддів, враховуючи суть спірних правовідносин та їх суб`єктний склад, дійшла висновку про непоширення на цей спір юрисдикції адміністративних судів та необхідність його вирішення в порядку цивільного судочинства.
Згідно з п.1 ч.1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю і закрити провадження у справі .
Відповідно до ч. 1 ст. 319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню і провадження у справі закривається з підстав, встановлених відповідно ст.ст. 238, 240 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, встановлених ст. 19, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів апеляційної скарги.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.12.2023 підлягає скасуванню, а провадження у даній справі - закриттю, з роз`ясненням позивачу, що даний спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Керуючись ст. ст. 238, 311, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Міністерства оборони України - задовольнити частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.12.2023 по справі № 520/23566/23 - скасувати.
Прийняти нову постанову, якою провадження у справі за позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої особи ОСОБА_2 до Міністерства оборони України про встановлення факту перебування на утриманні - закрити.
Роз`яснити позивачу, що зазначений спір підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя В.Б. Русанова Судді С.П. Жигилій Т.С. Перцова
