Єдиний державний реєстр судових рішень
ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 березня 2024 рокуЛьвівСправа № 460/26691/23 пров. № А/857/3141/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Гудима Л.Я.,
суддів: Качмара В.Я., Кузьмича С.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2023 року, головуючий суддя Зозуля Д.П., ухвалене у м. Рівне, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,-
В С Т А Н О В И В:
В листопаді 2024 року позивач ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ГУПФУ в Рівненській області, в якому просила визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо зменшення основного розміру пенсії ОСОБА_1 внаслідок її перерахунку до 22,11 грн.; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 з 17.05.2023 року основного розміру її соціальної пенсії як особі з інвалідністю ІІ групи з дитинства, виходячи з розрахунку розміру такої пенсії, визначеного пунктом «в» статті 94 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та зміни розміру мінімальної пенсії за віком протягом відповідно календарного року, з урахуванням виплачених сум.
В обґрунтування своїх позовних вимог посилалася на те, що вона є особою з інвалідністю ІІ групи з дитинства та отримує соціальну пенсію по інвалідності за нормами Закону України Про пенсійне забезпечення. З 25.05.2022 року та з 01.10.2022 року на виконання рішення суду від 09.02.2023 року у справі №460/48550/22 ГУ ПФУ в Рівненській області проведено перерахунки її пенсії, якими здійснено, зокрема, перерахунок основного місячного розміру пенсії по інвалідності, визначивши її місячний розмір в сумі 22,11 грн. Вважає, що пенсія особам з інвалідністю ІІ групи, яка призначена відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення, не може бути меншою мінімального розміру пенсії за віком, а тому відповідач протиправно та безпідставно зменшив основний розмір її пенсії, внаслідок чого порушив гарантоване державою право на належне пенсійне забезпечення.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2023 року адміністративний позов задоволено; визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо зменшення основного розміру пенсії ОСОБА_1 внаслідок її перерахунку до 22,11 грн.; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 з 17.05.2023 року основного розміру її соціальної пенсії як особі з інвалідністю ІІ групи з дитинства, виходячи з розрахунку розміру такої пенсії, визначеного пунктом «в» статті 94 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та зміни розміру мінімальної пенсії за віком протягом відповідно календарного року, з урахуванням виплачених сум.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, ГУПФУ в Рівненській області оскаржило його в апеляційному порядку, яке, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.
Свою апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що порушення чи обмеження права позивача на мінімальний розмір пенсії не відбулося, оскільки позивач отримував пенсію у розмірі визначеному законом.
На підставі пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІ групи з дитинства, перебуває на обліку в органі Пенсійного фонду та з 16.05.1995 року отримує соціальну пенсію по інвалідності за нормами Закону України Про пенсійне забезпечення.
Крім того, позивач є потерпілою від наслідків Чорнобильської катастрофи (категорія 3) та отримує додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю як постраждалому внаслідок Чорнобильської катастрофи, передбачену статтею 51 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи від 28.02.1991 року №796-XII (далі Закон №796-XII).
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 09.02.2023 року у справі №460/48550/22, яке набрало законної сили 14.03.2023 року, підтверджено право позивача на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, в розмірі, визначеному статтею 39 Закону №796-XII, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік) та зобов`язано ГУ ПФУ в Рівненській області здійснити з 25.05.2022 року нарахування та виплату такого підвищення до пенсії.
За змістом позовної заяви з 01.12.2021 року місячна пенсія була виплачена позивачу (без підвищення до пенсії, визначеного статтею 39 Закону №796-ХІІ) в сумі 1934 грн., а в період з 01.03.2022 року (без підвищення до пенсії, визначеного статтею 39 Закону №796-ХІІ) - в сумі 2100,00 грн. та з 01.03.2023 року (без підвищення до пенсії, визначеного статтею 39 Закону №796-ХІІ) - в сумі 2520,00 грн.
Разом з тим, на виконання рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 09.02.2023 року у справі №460/48550/22 ГУ ПФУ в Рівненській області здійснено перерахунок основного місячного розміру пенсії позивача по інвалідності, визначивши її місячний розмір в сумі 22,11 грн.
Вважаючи дії органу Пенсійного фонду протиправними, ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач протиправно та безпідставно зменшив основний розмір пенсії позивача, внаслідок чого порушив гарантоване державою право на належне пенсійне забезпечення. Адже, зважаючи на те, що мінімальний розмір пенсії за віком у 2022 році становив 2027 гривень, а у 2023 році 2093 гривень, то в розумінні чинного законодавства основний розмір пенсії 22,11 грн. не може свідчити про належне пенсійне забезпечення особи з інвалідністю II групи.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи з огляду на наступне.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Нормами статті 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Отже, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.
За приписами пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон №1058) пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.
За змістом частин 1, 2 статті 5 Закону № 1058 цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Виключно цим Законом визначаються: види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат.
Статтею 8 Закону № 1058 передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Згідно із частиною 1 статті 9 Закону № 1058 відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.
Як встановлено судом позивачу призначено соціальну пенсію по інвалідності ІІ групи з дитинства за нормами Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року №1788-XII (далі Закон №1788-XII), який визначає, що цей Закон відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.
Відповідно до частини 1 статті 1 Закону №1788-XII, громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Право на соціальну пенсію мають усі непрацездатні громадяни на умовах, що визначаються цим Законом (стаття 5 Закону №1788-XII).
Порядок призначення і виплати соціальної пенсії громадянам, які мають право на соціальну пенсію передбачений статтею 93 Закону №1788-XII, а розміри такої пенсії встановлені статтею 94 вказаного Закону, положення яких були чинними на час призначення позивачу пенсії (26.03.1992).
Так, статтею 93 Закону №1788-XII (в редакції чинній на час призначення позивачу пенсії) визначено, що соціальні пенсії призначаються і виплачуються непрацюючим громадянам, крім інвалідів з дитинства, при відсутності права на трудову пенсію, зокрема, інвалідам I і II груп, у тому числі інвалідам з дитинства, а також інвалідам III групи.
Відповідно до пункту «в» статті 94 Закону №1788-XII (в редакції, чинній на час призначення позивачу пенсії), соціальні пенсії призначаються в таких розмірах: 100 процентів мінімального розміру пенсії за віком, зокрема, інвалідам ІІ групи.
За змістом розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законів України у зв`язку з прийняттям Закону України «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам» від 31.05.2005 року №2603-IV положення статей 93 та 94 Закону №1788-XII втратили чинність з 22.06.2005 року лише в частині призначення соціальних пенсій.
Тобто до соціальних пенсій, які призначені до 22.06.2005 року, положення статей 93 та 94 Закону №1788-XII продовжують застосовуватись і надалі, а тому посилання відповідача на те, що після набрання чинності Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (01.01.2004 року) розміри соціальних пенсій не переглядалися є необґрунтованими, оскільки такі розміри визначає стаття 94 Закону №1788-XII, яка залишається чинною для застосування до вже призначених пенсій.
Крім того, згідно зі статтею 29 Закону №1788-XII, яка визначає розміри пенсій по інвалідності та є чинною і на даний час мінімальний розмір пенсії встановлюється на рівні соціальної пенсії по відповідній групі інвалідності (стаття 94 Закону №1788-XII) в частині обрахунку розміру пенсії по інвалідності.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, що соціальна пенсія особам з інвалідністю ІІ групи (у тому числі з дитинства), яка призначена відповідно до Закону №1788-XII, не може бути меншою мінімального розміру пенсії за віком.
З урахуванням положень законів України про Державний бюджет України на відповідний рік мінімальний розмір пенсії за віком становить: з 01.07.2018 року 1435 грн.; з 01.12.2018 року 1497 грн.; з 01.07.2019 року 1564 грн.; з 01.12.2019 року 1638 грн.; з 01.07.2020 року 1712 грн.; з 01.12.2020 року 1769 грн.; з 01.07.2021 року 1854 грн.; з 01.12.2021 року 1934 грн.; з 01.07.2022 року 2027 грн.; з 01.12.2022 року 2093 грн.
Таким чином, основний розмір соціальної пенсії позивача по інвалідності не може бути меншим означених мінімальних розмірів пенсії за віком (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік).
Суд зауважує, що підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, встановленого статтею 39 Закону №796-ХІІ, хоч і виплачується одночасно з основною пенсією, проте, за своєю природою є компенсацією від держави у вигляді соціальної допомоги, гарантованої Конституцією України, а не видом пенсійної виплати, про що зазначає Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 17.07.2018 року №6-р/2018.
Так, в пункті 4 означеного Рішення Конституційний Суд України вказав, що встановлення у законах України пільг, компенсацій та гарантій громадянам України, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, обумовлено виконанням державою свого конституційного обов`язку, передбаченого статтею 16 Основного Закону України, щодо подолання наслідків Чорнобильської катастрофи та збереження генофонду Українського народу. Такі пільги, компенсації та гарантії є особливою формою відшкодування завданої шкоди вказаній категорії громадян, а тому скасування чи обмеження цих пільг, компенсацій і гарантій без рівноцінної їх заміни свідчитиме про відступ держави від її конституційного обов`язку.
Конституційний Суд України у Рішенні від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій наголосив на недопустимості скасування окремих пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зазначивши, що «відповідно до статті 16 Конституції України забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи є обов`язком держави. Одним із тяжких наслідків аварії на ЧАЕС стала втрата здоров`я громадянами. Законами України таких громадян віднесено до відповідних категорій, вони потребують відновлення втраченого здоров`я, постійної медичної допомоги та соціального захисту з боку держави» (пункт 4 мотивувальної частини).
У Рішенні у справі про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 Конституційний Суд України, зокрема, встановив, що Закон №796-ХІІ визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я, оскільки відповідно до статті 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди; Конституційний Суд України неодноразово констатував, що Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, які потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави (абзаци одинадцятий, чотирнадцятий пункту 5 мотивувальної частини).
Скасування пільг, компенсацій та гарантій не відповідає конституційному обов`язку держави, передбаченому у статті 16 Основного Закону України, щодо осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, тому пільги, компенсації та гарантії є такими, що захищені Конституцією України від негативних наслідків для цієї категорії осіб при внесенні змін до законодавства України.
Таким чином, нарахування особі означеного підвищення до пенсії не може впливати на обрахунок основного розміру її пенсії.
Крім того, суд звертає увагу на те, що судовим рішення у справі №460/48550/22 Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зобов`язано нарахувати та виплатити позивачу означене підвищення до пенсії, а не здійснити перерахунок основного розміру його пенсії.
Щодо посилання відповідача в листі від 11.08.2022 №1700-0201-8/40790 на те, що для визначення розміру соціальної пенсії по інвалідності ІІ групи застосовується величина 22,11 грн, з якої 16,62 грн встановлена постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 року №831, такі є спростованими, оскільки пункт 2 вказаної постанови визначає порядок обчислення пенсій, призначених після 01.08.1996, в той час, як пенсія позивачу призначена 16.05.1995 року.
При цьому, пунктом 1 означеної постанови Кабінету Міністрів України установлено збільшити з 1 серпня 1996 року, в 1,108 раза пенсії, призначені органами соціального захисту населення відповідно до Законів України «Про пенсійне забезпечення» і «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ» з урахуванням передбачених чинним законодавством надбавок (підвищень), додаткової пенсії.
Разом з тим, перерахунок пенсії позивача на підставі оспорюваних рішень призвів не до збільшення, а до зменшення її основного розміру, що не узгоджується зі змістом такої постанови Кабінету Міністрів України.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що відповідач протиправно та безпідставно зменшив основний розмір пенсії позивача, внаслідок чого порушив гарантоване державою право на належне пенсійне забезпечення, а в розумінні чинного законодавства основний розмір пенсії 22,11 грн. не може свідчити про належне пенсійне забезпечення особи з інвалідністю II групи.
Відповідно до статті 1 Конституції України, Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава. Стаття 3 Конституції України, відповідно, гарантує, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Згідно з позицією Конституційного Суду України, що міститься у рішенні від 15.10.2013 №8-ргі/2013, Основний Закон України, проголосивши Україну соціальною, правовою державою, визначив зміст і спрямованість діяльності держави, зокрема її обов`язок щодо утвердження, забезпечення і гарантування прав і свобод людини (статті 1, 3).
Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і, за жодних умов, не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (статті 22, 64 Конституції України).
У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника (параграфи 52, 56).
Отже, національне законодавство має тлумачитися таким чином, щоб результат тлумачення відповідав принципам справедливості, розумності та узгоджувався з положеннями Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція).
Право на пенсію підпадає під сферу дії статті 1 Протоколу першого Конвенції, якщо за національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах доти, доки виплати передбачено законодавством. Конституція України та Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» гарантує всім громадянам України, за певних умов, право на матеріальне забезпечення за рахунок трудових та соціальних пенсій.
Таким чином, право на пенсію в Україні підпадає під сферу дії статті 1 Першого протоколу Конвенції, оскільки за чинним законодавством України особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках системи пенсійного забезпечення в Україні та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити в отриманні пенсії доти, доки право на пенсію передбачено чинним законодавством України.
Апеляційний суд вважає, що відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів правомірності прийнятих ним рішень і вчинення дій. Натомість обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, знайшли своє підтвердження в ході судового розгляду та вказують на неправомірність поведінки відповідача в спірних правовідносинах.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В частині решти доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи, наведені сторонами, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді.
З огляду на наведене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2023 року у справі №460/26691/23 без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Л. Я. Гудим судді В. Я. Качмар С. М. Кузьмич
