Єдиний державний реєстр судових рішень
РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
і м е н е м У к р а ї н и
29 грудня 2023 року м. Рівне№460/26691/23
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Зозулі Д.П., розглянувши за правилами письмового провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1 доГоловного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій, -В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) звернулася до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі ГУ ПФУ в Рівненській області, відповідач), у якому (з урахуванням клопотання про усунення недоліків позовної заяви) просить:
визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо зменшення основного розміру пенсії ОСОБА_1 внаслідок її перерахунку до 22,11 грн;
зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 з 17.05.2023 основного розміру її соціальної пенсії як особі з інвалідністю ІІ групи з дитинства, виходячи з розрахунку розміру такої пенсії, визначеного пунктом «в» статті 94 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та зміни розміру мінімальної пенсії за віком протягом відповідно календарного року, з урахуванням виплачених сум.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є особою з інвалідністю ІІ групи з дитинства та отримує соціальну пенсію по інвалідності за нормами Закону України Про пенсійне забезпечення. З 25.05.2022 та з 01.10.2022 на виконання рішення суду від 09.02.2023 у справі №460/48550/22 ГУ ПФУ в Рівненській області проведено перерахунки її пенсії, якими здійснено, зокрема, перерахунок основного місячного розміру пенсії по інвалідності, визначивши її місячний розмір в сумі 22,11 грн. Вважає, що пенсія особам з інвалідністю ІІ групи, яка призначена відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення, не може бути меншою мінімального розміру пенсії за віком, а тому відповідач протиправно та безпідставно зменшив основний розмір її пенсії, внаслідок чого порушив гарантоване державою право на належне пенсійне забезпечення.
Ухвалою суду від 28.11.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Встановлено строк для подання відповідачем відзиву.
За змістом довідки про доставку електронного листа вказана ухвала доставлена до електронного кабінету Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області в підсистемі Електронний суд.
У встановлений судом строк відповідач відзиву не подав.
Клопотань про продовження процесуального строку для надання відзиву із зазначенням причин від відповідача не надходило.
Відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України суд вирішує справу за наявними в ній матеріалами.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, з`ясувавши усі обставини справи, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив та врахував таке.
ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІ групи з дитинства, перебуває на обліку в органі Пенсійного фонду та з 16.05.1995 отримує соціальну пенсію по інвалідності за нормами Закону України Про пенсійне забезпечення.
Крім того, позивач є потерпілою від наслідків Чорнобильської катастрофи (категорія 3) та отримує додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю як постраждалому внаслідок Чорнобильської катастрофи, передбачену статтею 51 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи від 28.02.1991 №796-XII (далі Закон №796-XII).
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 09.02.2023 у справі №460/48550/22, яке набрало законної сили 14.03.2023, підтверджено право позивача на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, в розмірі, визначеному статтею 39 Закону №796-XII, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік) та зобов`язано ГУ ПФУ в Рівненській області здійснити з 25.05.2022 нарахування та виплату такого підвищення до пенсії.
За змістом позовної заяви з 01.12.2021 місячна пенсія була виплачена позивачу (без підвищення до пенсії, визначеного статтею 39 Закону №796-ХІІ) в сумі 1934 грн, а в період з 01.03.2022 (без підвищення до пенсії, визначеного статтею 39 Закону №796-ХІІ) - в сумі 2100,00 грн. та з 01.03.2023 (без підвищення до пенсії, визначеного статтею 39 Закону №796-ХІІ) - в сумі 2520,00 грн.
Разом з тим, на виконання рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 09.02.2023 у справі №460/48550/22 ГУ ПФУ в Рівненській області здійснено перерахунок основного місячного розміру пенсії позивача по інвалідності, визначивши її місячний розмір в сумі 22,11 грн.
Вважаючи дії органу Пенсійного фонду протиправними, ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Відповідно до ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно зі статтею 22 Конституції України, Конституційні права і свободи людини і громадянина, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Статтею 8 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", який набрав чинності 01.01.2004, передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Як встановлено судом позивачу призначено соціальну пенсію по інвалідності ІІ групи з 26.03.1992 за нормами Закону України Про пенсійне забезпечення від 05.11.1991 №1788-XII (далі Закон №1788-XII).
Преамбулою Закону №1788-XII визначено, що цей Закон відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.
Відповідно до ч.1 ст.1 Закону №1788-XII, громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Право на соціальну пенсію мають усі непрацездатні громадяни на умовах, що визначаються цим Законом (ст.5 Закону №1788-XII).
Порядок призначення і виплати соціальної пенсії громадянам, які мають право на соціальну пенсію передбачений статтею 93 Закону №1788-XII, а розміри такої пенсії встановлені статтею 94 вказаного Закону, положення яких були чинними на час призначення позивачу пенсії (26.03.1992).
Так, статтею 93 Закону №1788-XII (в редакції, чинній на час призначення позивачу пенсії) визначено, що соціальні пенсії призначаються і виплачуються непрацюючим громадянам, крім інвалідів з дитинства, при відсутності права на трудову пенсію, зокрема, інвалідам I і II груп, у тому числі інвалідам з дитинства, а також інвалідам III групи.
Відповідно до п. в статті 94 Закону №1788-XII (в редакції, чинній на час призначення позивачу пенсії), соціальні пенсії призначаються в таких розмірах: 100 процентів мінімального розміру пенсії за віком, зокрема, інвалідам ІІ групи.
За змістом розділу ІІ Закону України Про внесення змін до деяких законів України у зв`язку з прийняттям Закону України "Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам від 31.05.2005 №2603-IV положення статей 93 та 94 Закону №1788-XII втратили чинність з 22.06.2005 лише в частині призначення соціальних пенсій.
Тобто до соціальних пенсій, які призначені до 22.06.2005, положення статей 93 та 94 Закону №1788-XII продовжують застосовуватись і надалі, а тому твердження відповідача про те, що після набрання чинності Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (01.01.2004) розміри соціальних пенсій не переглядалися, є необґрунтованими. Адже такі розміри визначає стаття 94 Закону №1788-XII, яка залишається чинною для застосування до вже призначених пенсій.
Крім того, згідно зі статтею 29 Закону №1788-XII, яка визначає розміри пенсій по інвалідності та є чинною і на даний час, мінімальний розмір пенсії встановлюється на рівні соціальної пенсії по відповідній групі інвалідності (стаття 94).
Вказана норма ще раз підкреслює дію положень статті 94 Закону №1788-XII в частині обрахунку розміру пенсії по інвалідності.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що соціальна пенсія особам з інвалідністю ІІ групи (у тому числі з дитинства), яка призначена відповідно до Закону №1788-XII, не може бути меншою мінімального розміру пенсії за віком.
З урахуванням положень законів України про Державний бюджет України на відповідний рік мінімальний розмір пенсії за віком становить: з 01.07.2018 1435 грн; з 01.12.2018 1497 грн; з 01.07.2019 1564 грн; з 01.12.2019 1638 грн; з 01.07.2020 1712 грн; з 01.12.2020 1769 грн; з 01.07.2021 1854 грн; з 01.12.2021 1934 грн; з 01.07.2022 2027 грн; з 01.12.2022 2093 грн.
Таким чином, основний розмір соціальної пенсії позивача по інвалідності з 17.05.2023 не може бути меншим означених мінімальних розмірів пенсії за віком (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік).
Разом з тим, виконуючи рішення суду у справі №460/48550/22 відповідачем прийнято рішення, якими основний розмір пенсії позивача визначено в сумі 22,11 грн.
Проаналізувавши рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 09.02.2023 у справі №460/48550/22, яке набрало законної сили 14.03.2023, судом встановлено, що таким рішенням зобов`язано ГУ ПФУ в Рівненській області здійснити з 25.05.2022 нарахування та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, в розмірі, визначеному статтею 39 Закону №796-XII, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік).
Суд зауважує, що підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, встановленого статтею 39 Закону №796-ХІІ, хоч і виплачується одночасно з основною пенсією, проте, за своєю природою є компенсацією від держави у вигляді соціальної допомоги, гарантованої Конституцією України, а не видом пенсійної виплати, про що зазначає Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 17.07.2018 №6-р/2018.
Так, в п.4 означеного Рішення Конституційний Суд України вказав, що встановлення у законах України пільг, компенсацій та гарантій громадянам України, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, обумовлено виконанням державою свого конституційного обов`язку, передбаченого статтею 16 Основного Закону України, щодо подолання наслідків Чорнобильської катастрофи та збереження генофонду Українського народу. Такі пільги, компенсації та гарантії є особливою формою відшкодування завданої шкоди вказаній категорії громадян, а тому скасування чи обмеження цих пільг, компенсацій і гарантій без рівноцінної їх заміни свідчитиме про відступ держави від її конституційного обов`язку.
Конституційний Суд України у Рішенні від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій наголосив на недопустимості скасування окремих пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зазначивши, що "відповідно до статті 16 Конституції України забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи є обов`язком держави. Одним із тяжких наслідків аварії на ЧАЕС стала втрата здоров`я громадянами. Законами України таких громадян віднесено до відповідних категорій, вони потребують відновлення втраченого здоров`я, постійної медичної допомоги та соціального захисту з боку держави" (пункт 4 мотивувальної частини).
У Рішенні у справі про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 Конституційний Суд України, зокрема, встановив, що Закон №796-ХІІ визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я, оскільки відповідно до статті 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди; Конституційний Суд України неодноразово констатував, що Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, які потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави (абзаци одинадцятий, чотирнадцятий пункту 5 мотивувальної частини).
Скасування пільг, компенсацій та гарантій не відповідає конституційному обов`язку держави, передбаченому у статті 16 Основного Закону України, щодо осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, тому пільги, компенсації та гарантії є такими, що захищені Конституцією України від негативних наслідків для цієї категорії осіб при внесенні змін до законодавства України.
Таким чином, нарахування особі означеного підвищення до пенсії не може впливати на обрахунок основного розміру її пенсії.
Крім того, суд звертає увагу на те, що судовим рішення у справі №460/48550/22 орган Пенсійного фонду зобов`язано нарахувати та виплатити позивачу означене підвищення до пенсії, а не здійснити перерахунок основного розміру її пенсії.
При цьому, суду слід зазначити, що пунктом 1 означеної постанови Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 №831 установлено збільшити з 1 серпня 1996 р., в 1,108 раза пенсії, призначені органами соціального захисту населення відповідно до Законів України "Про пенсійне забезпечення" і "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ" з урахуванням передбачених чинним законодавством надбавок (підвищень), додаткової пенсії.
Разом з тим, перерахунок пенсії позивача на підставі оспорюваних рішень призвів не до збільшення, а до зменшення її основного розміру, що не узгоджується зі змістом такої постанови Уряду.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідач протиправно та безпідставно зменшив основний розмір пенсії позивача, внаслідок чого порушив гарантоване державою право на належне пенсійне забезпечення. Адже, зважаючи на те, що мінімальний розмір пенсії за віком у 2022 році становив 2027 гривень, а у 2023 році 2093 гривень, то в розумінні чинного законодавства основний розмір пенсії 22,11 грн не може свідчити про належне пенсійне забезпечення особи з інвалідністю II групи.
Відповідно до статті 1 Конституції України, Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава. Стаття 3 Конституції України, відповідно, гарантує, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Згідно з позицією Конституційного Суду України, що міститься у рішенні від 15.10.2013 №8-ргі/2013, Основний Закон України, проголосивши Україну соціальною, правовою державою, визначив зміст і спрямованість діяльності держави, зокрема її обов`язок щодо утвердження, забезпечення і гарантування прав і свобод людини (статті 1, 3).
Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і, за жодних умов, не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (статті 22, 64 Конституції України).
Європейський суд з прав людини у рішенні від 14.10.2010 у справі Щокін проти України зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу якості закону, передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника (параграфи 52, 56).
Отже, національне законодавство має тлумачитися таким чином, щоб результат тлумачення відповідав принципам справедливості, розумності та узгоджувався з положеннями Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція).
Право на пенсію підпадає під сферу дії статті 1 Протоколу першого Конвенції, якщо за національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах доти, доки виплати передбачено законодавством. Конституція України та Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" гарантує всім громадянам України, за певних умов, право на матеріальне забезпечення за рахунок трудових та соціальних пенсій.
Таким чином, право на пенсію в Україні підпадає під сферу дії статті 1 Першого протоколу Конвенції, оскільки за чинним законодавством України особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках системи пенсійного забезпечення в Україні та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити в отриманні пенсії доти, доки право на пенсію передбачено чинним законодавством України.
Наведе свідчить про те, що поведінка держави в особі її компетентних органів по відношенню до осіб з інвалідністю щодо зменшення основного розміру пенсії до 22,11 грн не відповідає принципу належного врядування, зміст якого розкритий у багатьох рішеннях ЄСПЛ, зокрема, у рішенні від 20.01.2012 у справі Рисовський проти України.
Очевидно, що на виконання положень чинного, на той час, законодавства державні органи, відповідальні за їх виконання, не діяли вчасно та послідовно.
Невиконання державою покладених на неї обов`язків щодо соціального забезпечення та захисту громадян підриває довіру громадян до належного виконання всіма суб`єктами владних повноважень своїх функції та до можливості отримати справедливий соціальний захист.
Зважаючи на те, що нарахування пенсії в повному обсязі (правильному розмірі) покладається на відповідний орган Пенсійного фонду, непроведення відповідачем нарахування та виплати такої пенсії позивачу у належному розмірі з 17.07.2018 свідчить про те, що оспорювані рішення призвели до триваючого порушення права позивача на отримання соціальної пенсії по інвалідності в належному розмірі, визначеному пунктом в статті 94 Закону України Про пенсійне забезпечення.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, беручи до уваги неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин, що кваліфіковано судом як визнання позову (ч.4 ст.159 КАС України), суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити повністю.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.9 ч.1 ст.5 Закону України Про судовий збір, то підстави для застосування положень ст.139 КАС України у суду відсутні.
Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В И Р І Ш И В :
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинення певних дій задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо зменшення основного розміру пенсії ОСОБА_1 внаслідок її перерахунку до 22,11 грн.
Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 з 17.05.2023 основного розміру її соціальної пенсії як особі з інвалідністю ІІ групи з дитинства, виходячи з розрахунку розміру такої пенсії, визначеного пунктом «в» статті 94 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та зміни розміру мінімальної пенсії за віком протягом відповідно календарного року, з урахуванням виплачених сум.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 29 грудня 2023 року
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_1 )
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Олександра Борисенка, буд. 7,м. Рівне,Рівненська обл.,33028, ЄДРПОУ/РНОКПП 21084076)
Суддя Д.П. Зозуля
