ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" лютого 2024 р. Справа№ 910/144/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Козир Т.П.

Мальченко А.О.

секретар судового засідання: Мельничук О.С.,

за участю представників сторін:

від прокуратури - Биховцова О.А.,

від позивача - Буханистий О.В.,

від відповідача - Абдулаєв А., Калько Д.О.

розглянувши апеляційні скарги

Київської міської прокуратури та Товариства з обмеженою відповідальністю "Веко"

на рішення Господарського суду міста Києва від 02.08.2023 (повний текст рішення складено 21.08.2023)

у справі № 910/144/23 (суддя Смирнова Ю.М.)

За позовом Керівника Деснянської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави

в особі Київської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Веко"

про усунення перешкод у володінні та розпорядженні земельною ділянкою, -

ВСТАНОВИВ:

У 2022 році Керівник Деснянської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Веко" про:

- усунення перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у володінні та розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:62:206:0091 шляхом скасування рішення державного реєстратора КП "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна" про державну реєстрацію права власності від 05.01.2012 в реєстровій книзі №230п-240 за реєстровим №10812-П та здійсненої на його підставі в реєстрі прав власності на нерухоме майно державної реєстрації права власності ТОВ "Веко" на цілісний майновий комплекс (літ.А, Б, В, Г, Д, Е, Ж, З), загальною площею 308,6 кв.м, за адресою: пр.Романа Шухевича, 1-Д (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 35745923) з одночасним припиненням права власності ТОВ "Веко" на нього;

- усунення перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у володінні та розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:62:206:0091, шляхом зобов`язання ТОВ "Веко" знести об`єкти самочинного будівництва: закладу громадського харчування, до яких відноситься 6 капітальних споруд загальною площею 292 кв.м та 4 альтанки загальною площею 598 кв.м, а також демонтувати тротуарну ФЕМ-плитку, що вимощена на земельній ділянці між будівлями та альтанками;

- усунення перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у володінні та розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:62:206:0091, шляхом зобов`язання ТОВ "Веко" повернути Київській міській раді земельну ділянку площею 0,3392 га з приведенням її у придатний для використання стан шляхом звільнення від цілісного майнового комплексу, закладу громадського харчування, що складається з капітальних будівель, альтанок.

В обґрунтування позову прокурор зазначає, що у ТОВ "Веко" відсутні правовстановлюючі документи на спірну земельну ділянку, відсутні документи на прийняття в установленому законом порядку об`єктів будівництва до експлуатації, що знаходяться на спірній земельній ділянці. При цьому, прокурор вважає, що рішення Деснянського районного суду м. Києва від 15.04.2010 року, яким визнано право власності за відповідачем на цілісний майновий комплекс (літ.А, Б, В, Г, Д, Е, Ж, З), загальною площею 308,6 кв.м. розташований на спірній земельній ділянці ухвалено без залучення до участі у справі Київської міської ради, як власника земельної ділянки, а також фактом надання об`єктам нерухомого майна поштової адреси за відсутності документів про прийняття їх в експлуатацію, що свідчить про недобросовісність набуття ТОВ "Веко" права власності на майно загальною площею 308,6 кв.м., яке самочинно побудовано на території парку "Муромець", що територіально знаходиться на острові Муромець та відноситься до категорії земель природно-заповідного та водного фонду.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.08.2023 року позовні вимоги задоволено частково.

Вирішено усунути перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у володінні та розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:62:206:0091, шляхом зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕКО" знести об`єкти самочинного будівництва: закладу громадського харчування, до яких відноситься 6 капітальних споруд загальною площею 292 кв.м. та 4 альтанки загальною площею 598 кв.м., а також демонтувати тротуарну ФЕМ-плитку, що вимощена на земельній ділянці між будівлями та альтанками, усунути перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у володінні та розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:62:206:0091, шляхом зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕКО" повернути Київській міській раді земельну ділянку площею 0,3392 га з приведенням її у придатний для використання стан. В іншій частині позову відмовлено. Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕКО" на користь Київської міської прокуратури судовий збір у розмірі 4 962 грн. 00 коп.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірна земельна ділянка є комунальною власністю територіальної громади міста Києва та належить до регіонального ландшафтного парку "Дніпровські острови" відповідно до рішення Київської міської ради від 23.12.2004 року №878/2288. В свою чергу матеріалами справи підтверджено, що рішення про передачу у власність чи користування ТОВ "Веко" спірної земельної ділянки компетентним органом (в даному випадку - Київською міською радою) не приймалося. Крім того в матеріалах справи відсутні документи, якими б надавалося право відповідачу виконувати на спірній земельній ділянці будівельні роботи. Відтак, на думку місцевого господарського суду розташований на сьогоднішній день на спірній земельній ділянці об`єкт - заклад громадського харчування, до якого відноситься 6 капітальних споруд загальною площею 292 кв.м та 4 альтанки загальною площею 598 кв.м., а також тротуарна ФЕМ-плитка, що вимощена на земельній ділянці між будівлями та альтанками, є самочинним будівництвом в розумінні ч. 1 ст. 376 Цивільного кодексу України. Одночасно суд першої інстанції зазначив, що оскільки негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця земельної ділянки, заява відповідача про застосування наслідків спливу строків позовної давності є безпідставною та задоволенню не підлягає. Також місцевий господарський суд зазначив, що оскільки реєстрація права власності на об`єкт нерухомого майна - цілісний майновий комплекс загальною площею 308,6 кв.м., була здійснена на підставі та на виконання рішення суду про визнання за відповідачем права власності на даний об`єкт, яке набрало законної сили та у встановленому законодавством порядку скасовано не було, вимоги прокурора в частині скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на цей об`єкт нерухомості з одночасним припиненням права власності ТОВ "Веко" на нього задоволенню не підлягають.

Не погодившись із прийнятим рішенням, Київська міська прокуратура звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 02.08.2023 року в частині відмови в задоволенні позову та прийняти нове рішення в цій частині, яким позовні вимоги задовольнити.

Вимоги та доводи апеляційної скарги прокуратури мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції в частині відмови в позові прийнято з невідповідністю викладених у ньому висновків обставинам справи, обґрунтовано суперечливими висновками, прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права. Зокрема скаржник зазначає, що місцевим господарським судом не надано належної оцінки тому факту, що Деснянським районним судом міста Києва справа №2-2530 розглядалась без залучення власника земельної ділянки на якій розташовано спірне нерухоме майно - Київської міської ради. Отже, на думку прокурора судові рішення у справі №2-2530 не визначають права чи обов`язки Київської міської ради і за жодних умов не можуть бути протиставлені їй.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.09.2023 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Агрикова О.В., судді Козир Т.П., Мальченко А.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.09.2023 року відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Київської міської прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 02.08.2023 року та витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/144/23.

Також, не погодившись із прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Веко" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 02.08.2023 року та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги відповідача мотивовані тим, що рішення суду першої інстанції ухвалене на підставі неправильного застосування норм цивільного законодавства та на підставі висновків, що не відповідають дійсним обставинам справи. Зокрема скаржник вважає, що у матеріалах справи відсутні документи, що визначають встановлені у натурі межі вказаних заповідників та власне парку "Муромець". При цьому, скаржник звертає увагу, що землекористувачем спірної земельної ділянки є Комунальна корпорація "Київавтодор". Одночасно скаржник долучає в суді апеляційної інстанції лист Комунальної корпорації "Київавтодор" в якому остання не заперечує проти припинення права користування земельною ділянкою 0,50 га в Дніпровському районі міста Києва для оформлення цієї ділянки в установленому порядку ТОВ "Веко" відповідно до наданого до Київської міської ради клопотання №К-11198. Відтак, на думку скаржника спірна земельна ділянка не може бути парком "Муромець", оскільки вона вже зайнята Комунальною корпорацією "Київавтодор", за рахунок якої останній дозволив користуватися 0,50 га ТОВ "Веко" з подальшим переходом для оформлення у встановленому порядку відповідачу. В той же час скаржник звертає увагу, що він неодноразово звертався до дозвільного органу за наданням дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на пр. Генерала Ватутіна, 1д у Деснянському районі міста Києва. Крім цього скаржник звертає увагу, що Деснянським районним судом міста Києва було досліджено обставини щодо надання ТОВ "Веко" спірної земельної ділянки в оренду та відповідність нежитлових будівель вимогам ДБН та іншим вимогам нормативних документів, взято до уваги договори оренди, укладені між Деснянською районною в місті Києві державною адміністрацією та за ТОВ "Веко", а також висновок Київського науково-дослідного інституту судових експертиз №11066 від 17.12.2008 року. Також скаржник вважає, що будь-яких обмежень щодо використання спірної земельної ділянки станом на час набуття права власності ТОВ "Веко" на майновий комплекс установлено не було. Скаржник також звертає увагу, що позивачем не доведено, що спірна земельна ділянка використовується відповідачем з порушенням норм закону щодо здійснення господарської діяльності, а об`єкт, що знаходиться у прибережній захисній смузі, експлуатується з порушенням її режиму та виду користування. Крім того на думку скаржник місцевий господарський суд необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання відповідача про призначення судової експертизи. Й наостанок скаржник вважає, що задоволення позовних вимог у даній справі призведе до невиправданого втручання у право мирного володіння відповідачем своїм майном.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.09.2023 року відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Веко" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.08.2023 року.

03.10.2023 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від Деснянської окружної прокуратури міста Києва, надійшло заперечення на клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку.

12.10.2023 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів з Господарського суду міста Києва надійшли матеріали справи №910/144/23.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.10.2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Київської міської прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 02.08.2023 року, розгляд справи призначено на 26.08.2021 року.

Також, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.10.2023 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Веко" залишено без руху з підстав необґрунтованості поважності пропуску строку на апеляційне оскарження рішення, встановлено строк для усунення недоліків, шляхом звернення з заявою про поновлення строку з зазначенням поважності причин пропуску такого строку.

17.10.2023 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від відповідача надійшла заява про долучення документів (додатків) до апеляційної скарги в якій останній просив долучити до матеріалів справи лист КК "Київавтодор" №01-29/3018 від 26.11.2007 року.

06.11.2023 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від Товариства з обмеженою відповідальністю "Веко" надійшла заява поновлення строку з зазначенням поважності причин пропуску такого строку.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.11.2023 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Веко" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.08.2023 року у справі №910/144/23 залишено без руху, зазначено про обов`язок апелянта зареєструвати електронний кабінет відповідно до статті 6 Господарського процесуального кодексу України та надано скаржнику строк для усунення недоліків апеляційної скарги, шляхом подання до суду доказів реєстрації електронного кабінету в підсистемі Електронний суд ЄСІТС.

29.11.2023 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від Товариства з обмеженою відповідальністю "Веко", відповідача у справі, надійшов відзив на апеляційну скаргу.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.11.2023 року в судовому засіданні оголошено перерву до 24.01.2024 року.

08.12.2023 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від прокуратури надійшла відповідь на відзив.

15.12.2023 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від Товариства з обмеженою відповідальністю "Веко", відповідача у справі, надійшло клопотання на виконання ухвали про усунення недоліків апеляційної скарги з доказами реєстрації електронного кабінету в підсистемі Електронний суд ЄСІТС.

08.12.2023 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від Деснянської окружної прокуратури надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.12.2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Веко" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.08.2023 року у справі №910/144/23, об`єднано апеляційні скарги Київської міської прокуратури та Товариства з обмеженою відповідальністю "Веко" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.08.2023 року у справі №910/144/23 в одне апеляційне провадження, зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 02.08.2023 року у справі №910/144/23 на час апеляційного провадження та призначено розгляд справи на 24.01.2024 року.

10.01.2024 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від відповідача надійшли клопотання про зупинення провадження у справі до набрання законної сили судового рішення по справі №925/1133/18 та про залишення позовної заяви прокурора без розгляду.

17.01.2024 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі до набрання законної сили судового рішення по справі №925/1133/18.

18.01.2024 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від прокуратури надійшли письмові пояснення.

24.01.2024 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від Товариства з обмеженою відповідальністю "Веко", відповідача у справі, надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з хворобою представника відповідача.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.01.2024 року розгляд справи відкладено на 28.02.2024 року.

В судовому засіданні 28.02.2024 року прокурор надав усні пояснення по справі, відповів на запитання суду, просив задовольнити його апеляційну скаргу та відмовити у задоволенні апеляційної скарги відповідача. Представник відповідача надав усні пояснення по справі, відповів на запитання суду, просив задовольнити його апеляційну скаргу та відмовити у задоволенні апеляційної скарги прокуратури. Представник позивача надав усні пояснення по справі, відповів на запитання суду.

Щодо долученого до апеляційної скарги відповідача листа Комунальної корпорації "Київавтодор" в якому остання не заперечує проти припинення права користування земельною ділянкою 0,50 га в Дніпровському районі міста Києва для оформлення цієї ділянки в установленому порядку ТОВ "Веко" відповідно до наданого до Київської міської ради клопотання №К-11198 колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.3, ст. 269 Господарського процесуального кодексу України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з`ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об`єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою Господарського процесуального кодексу покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов`язаний самостійно з`ясовувати відповідні причини.

З матеріалів справи вбачається, що подані відповідачем докази, не були подані на розгляд в суді першої інстанції і відповідно не розглядались останнім, при цьому, відповідач не наводить будь-яких обґрунтувань не можливості подати відповідні докази до суду першої інстанції, а тому колегія суддів не приймає до уваги такі додаткові докази.

Щодо клопотання відповідача про зупинення провадження у справі колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з ст. 227 Господарського процесуального кодексу України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадках:

1) смерті або оголошення померлою фізичної особи, яка була стороною у справі або третьою особою з самостійними вимогами щодо предмета спору, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво;

2) необхідності призначення або заміни законного представника учасника справи;

3) перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції;

4) прийняття рішення про врегулювання спору за участю судді;

5) об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

2. З питань, зазначених у цій статті, суд постановляє ухвалу.

Відповідно до ч. 1, ст. 228 Господарського процесуального кодексу України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадках:

1) перебування учасника справи на альтернативній (невійськовій) службі не за місцем проживання або на строковій військовій службі;

2) призначення судом експертизи;

3) направлення судового доручення щодо збирання доказів у порядку, встановленому статтею 84 цього Кодексу;

4) звернення із судовим дорученням про надання правової допомоги або вручення виклику до суду чи інших документів до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави;

5) надходження заяви про відвід судді;

6) прийняття ухвали про тимчасове вилучення доказів державним виконавцем для дослідження судом;

7) перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.

В своєму клопотанні відповідач посилається на п. 7, ч. 1, ст. 228 Господарського процесуального кодексу України.

Обґрунтовуючи підстави для зупинення відповідач вказує, що ухвалою Верховного Суду від 07.09.2023 року у справі №925/1133/18 справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Відтак, на думку відповідача, враховуючи, що висновки Великої Палати Верховного Суду у справі №925/1133/18 стосуватимуться обов`язку прокурора, при самостійному зверненні до суду за захистом порушених прав дотримання процедури, встановленої ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" щодо повідомлення відповідного органу про звернення із позовом у випадку, визначення такого органу одним із співвідповідачів, наявні підстави для зупинення провадження у даній справі до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи №925/1133/18.

Втім, колегія суддів зазначає, що зі змісту ухвали Верховного Суду від 07.09.2023 року у справі №925/1133/18 вбачається, що передаючи дану справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду було питання про наявність /відсутність підстав для представництва інтересів держави прокурором як самостійним позивачем у разі, коли один орган, уповноважений здійснювати функції держави в спірних правовідносинах, визначено прокурором як одного з відповідачів, а інший компетентний (контролюючий) орган прокурор не зазначив як позивача, має характер виключної правової проблеми, яка з урахуванням існування наведеного вище кількісного критерію та зважаючи на істотні розбіжності у судовій практиці судів різних інстанцій.

В той же час, у даній справі №910/144/23 прокурор звернувся з позовом в інтересах держави в особі Київської міської ради та не визначав орган, уповноважений здійснювати функції держави в спірних правовідносинах, як одного з відповідачів.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що питання, яке буде досліджуватись Великою Палатою Верховного Суду у справі №925/1133/18 не відноситься до спірних правовідносин у даній справі №910/144/23, а тому відсутні підстави для задоволення клопотання відповідача про зупинення провадження.

Щодо клопотання відповідача про залишення без розгляду позову прокуратури колегія суддів відмовляє у його задоволенні у зв`язку з недоведеністю викладених обставин та спростуванням доводів відповідача матеріалами справи.

Статтями 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши доводи апеляційних скарг, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга прокуратури підлягає задоволенню, а апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Щодо наявності підстав для представництва інтересів держави в суді прокурором колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частин 3-5 статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Зважаючи на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження зміст пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Отже, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України).

Положення пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким має бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".

Так відповідно до частини 1, абзацу 1 частини 3 та абзацу 1 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Аналіз наведених законодавчих положень дає підстави для висновку, що виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття "інтерес держави".

Наявність інтересу і необхідність його захисту повинні базуватися на справедливих підставах, які мають бути об`єктивно обґрунтовані (доведені) і мати законну мету. Право на здійснення представництва інтересів держави у суді не є статичним, тобто не обмежується тільки зазначенням того, у чиїх інтересах діє прокурор, а спонукає і зобов`язує обґрунтовувати наявності права на таке представництво або, інакше кажучи, вимагає пояснити (засвідчити, аргументувати), чому в інтересах держави звертається саме прокурор. Знову ж таки, це має бути засновано на підставах, за якими можна виявити (простежити) інтерес того, на захист якого відбувається звернення до суду, і водночас ситуацію у динаміці, коли суб`єкт правовідносин, в інтересах якого діє прокурор, неспроможний самостійно реалізувати своє право на судовий захист.

Для представництва у суді інтересів держави прокурор за законом має визначити та описати не просто передумови спору, який потребує судового вирішення, а й виокремити ті ознаки, за якими його можна вважати винятком, повинен зазначити, що відбулося порушення або є загроза порушення економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

З огляду на викладене необхідно зазначити, що закон не передбачає права прокурора на представництво інтересів суспільства загалом, у цілому.

Процесуальні та матеріальні норми, які регламентують порядок здійснення прокурором представництва у суді, чітко й однозначно визначають наслідки, які настають і можуть бути застосовані у разі, якщо звернення прокурора відбулося із порушенням установленого законом порядку.

Зі змісту статті 1 та ч. 2 ст. 5 Конституції України вбачається, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Приписами статей 13, 41 Конституції України передбачено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6,7,13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Відповідно до ст. 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно зі ст. 78 Земельного кодексу України земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

За змістом ст. 83 Земельного кодексу України, землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.

Як вбачається з позовної заяви, прокурор звертаючись до суду з даним позовом фактично просить суд відновити права Київської міської ради володіти, розпоряджатися та користуватися спірною земельною ділянкою, яка в свою чергу зайнята через незаконні дії щодо оформлення права власності на об`єкт нерухомості відповідачем.

Відповідно до правових висновків, зроблених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18, "знаходження на земельній ділянці одного власника об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі у цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином, і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі" (пункт 84 постанови).

Таким чином, в результаті незаконної реєстрації права власності на комплекс будівель, що розташована в парку та острові Муромець у Деснянському районі м. Києва по пр. Романа Шухевича, 1Д порушено права, майнові інтереси законного власника земельної ділянки - територіальної громади м. Києва, яка позбавлена можливості користуватись та розпоряджатися цією земельною ділянкою.

Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять "суспільний", "публічний" інтерес.

Окрім того, безпідставна державна реєстрація права власності на нерухоме майно на самовільно зайнятій земельній ділянці, також створює перешкоди законному власнику землі та протирічить вимогам чинного законодавства щодо підстав та порядку набуття речових прав на нерухоме майно, засадам та принципам державної реєстрації як процедури офіційного визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, спотворення змісту державних процедур з метою незаконного заволодіння землею комунальної власності.

Вказана позовна заява стосується питання права, яке становить значний суспільний інтерес, оскільки самовільне зайняття земель комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) та конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє розпоряджатись своїм майном.

При цьому, прокурор звертає увагу, що відповідач, фактично користується спірною земельною ділянкою без правових підстав та відповідно до листа Державної податкової служби України ГУ ДПС у м. Києві №15/26-15-12-07-03 від 13.06.2022 року, станом на дату надання відповіді, ТОВ "Веко" не сплачує орендну плату та земельний податок за спірну земельну ділянку за період з 2016 року по 2022 рік. (т.1, а.с. 179-180).

Відповідно до ст. 9 Земельного кодексу України, до повноважень Київської і Севастопольської міських рад у галузі земельних відносин на їх території належить, зокрема, розпорядження землями територіальної громади міста; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Статтею 15 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" передбачено повноваження місцевих рад у галузі охорони навколишнього природного середовища та зазначено, що місцеві ради несуть відповідальність за стан навколишнього природного середовища на своїй території і в межах своєї компетенції, в тому числі, здійснюють контроль за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Аналогічні положення наведені в ст. 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", відповідно до якої до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать, зокрема, делеговані повноваження щодо здійснення контролю за дотриманням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель, природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення, відтворенням лісів.

За змістом ст. 2 Закону України "Про охорону земель" об`єктом особливої охорони держави є всі землі в межах території України.

Статтею 189 Земельного кодексу України та статтею 20 Закону України "Про охорону земель" передбачено, що самоврядний контроль за використанням та охороною земель здійснюють сільські, селищні, міські, районні та обласні ради.

У свою чергу, в силу ст. ст. 16, 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст. 189 Земельного кодексу України, саме Київська міська рада як власник комунальної землі у м. Києві має виконувати відповідні функції, здійснювати контроль за використанням земель та своєчасно реагувати на порушення земельного законодавства.

Правомочності власника землі на території міста Києва від імені територіальної громади здійснює Київська міська рада, яка відповідно до ст. 9 Земельного кодексу України наділена державою повноваженнями щодо здійснення контролю за використанням і охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства, приймає рішення щодо звільнення самовільно зайнятих земельних ділянок.

З огляду на викладене, колегія суддів відхиляє доводи відповідача, що в даному випадку прокурор повинен був пред`являти позов в інтересах держави в особі територіального органу Держгеокадастру.

Отже, у цьому випадку необхідність захисту інтересів держави прокурором полягає у потребі відновлення законності та справедливої рівноваги між інтересами суспільства (у цьому випадку - місцевої громади), повернення землі у комунальну власність та відновлення порушеного порядку розпорядження земельною ділянкою комунальної власності, дотримання принципу раціонального використання землі, що відповідає принципу, закріпленому у Конституції України, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"). Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 р. у справі №903/129/18 (провадження №12-72гс19).

Враховуючи вищевикладене, у зазначеному випадку наявний як державний, так і суспільний інтерес, що є підставою для представництва прокурором інтересам держави.

Листом від 10.11.2022 року №10.53-59-6755вих-22 Деснянська окружна прокуратура міста Києва звернулася до Київської міської ради із повідомленням про порушення відповідачем законодавства про природно-заповідний фонд і водний фонд та запропоновано надати інформацію про вжиті заходи щодо усунення перешкод у володінні та розпорядженні земельною ділянкою, що розташована в парку та острові Муромець у Деснянському районі м.Києва по пр.Романа Шухевича, 1Д. (т.1, а.с. 203-206).

Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) листом від 16.11.2022 року №0570202/3-13878 повідомив, що інформація про вжиття Київрадою заходів цивільно-правового реагування щодо спірної земельної ділянки відсутня. Про намір вжити такі заходи самостійно прокурора не повідомлено. (т.1, а.с. 207).

Таким чином, враховуючи, що матеріалами справи підтверджено порушення інтересів держави у сфері управління та контролю за охороною земель, а також не вчинення позивачем дій щодо відновлення прав на земельну ділянку шляхом звернення до суду самостійно, про що прокурором також вказано у пред`явленому позові, колегія суддів зазначає, що прокурором доведено наявність підстав для звернення прокурором з даним позовом до суду.

Предметом доказування у цій справі є обставини, пов`язані з наявністю правових підстав для зобов`язання усунути перешкоди у користуванні самовільно зайнятою земельною ділянкою та припинення володіння нерухомим майном.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, пунктом 3 рішення Київської міської ради народних депутатів №14 від 17.02.1994 року "Про створення, резервування та збереження територій та об`єктів природно-заповідного фонду в м.Києві" затверджено перелік цінних природних територій та об`єктів, що резервуються для заповідання. (т.1, а.с. 33-34).

Згідно з додатком №3 до рішення Київської міської ради урочище Муромець (площею 190 га) і урочище Лопуховате (площею 52,2 га) увійшли до Переліку цінних природних територій та об`єктів, що резервуються для заповідання.

Рішенням Київської міської ради від 24.10.2002 року №96/256 "Про оголошення заказниками та пам`ятками природи місцевого значення природних об`єктів у м.Києві" створений Ландшафтний заказник місцевого значення "Муромець-Лопуховате" загальною площею 217 га. (т.1, а.с. 42).

Рішенням Київської міської ради від 23.12.2004 року №878/2288 створено Регіональний ландшафтний парк "Дніпровські острови", до складу якого увійшов острів Муромець (урочище Муромець) як заповідна зона. (т.1, а.с. 46).

В матеріалах справи наявний договір №138 на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) від 25.04.2006 року, укладений між Деснянською районною у м. Києві радою та ТОВ "Веко" відповідно до п. 1.1. якого Деснянська районна у м. Києві рада на підставі рішення XVI сесії IV скликання від 03.03.06 №10 надає, а ТОВ "Веко" приймає в короткострокову оренду земельну ділянку загальною площею 120,0 кв.м. в тому числі за рахунок міських земель, не наданих у власність чи користування - 120, 0 кв.м. згідно з планом землекористування, що додається. (т.1, а.с. 136-138).

Відповідно до п. 1.2. договору №138 земельна ділянка надається в короткострокову оренду строком на 3 роки для обслуговування та експлуатації торговельного кіоску з літнім майданчиком з накриттям №1 в парку Дружби народів.

Також в матеріалах справи наявний договір №139 на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) від 25.04.2006 року, укладений між Деснянською районною у м. Києві радою та ТОВ "Веко" відповідно до п. 1.1. якого Деснянська районна у м. Києві рада на підставі рішення XVI сесії IV скликання від 03.03.06 №10 надає, а ТОВ "Веко" приймає в короткострокову оренду земельну ділянку загальною площею 120,0 кв.м. в тому числі за рахунок міських земель, не наданих у власність чи користування - 120, 0 кв.м. згідно з планом землекористування, що додається. (т.1, а.с. 139-141).

Відповідно до п. 1.2. договору №139 земельна ділянка надається в короткострокову оренду строком на 3 роки для обслуговування та експлуатації торговельного кіоску з літнім майданчиком з накриттям №2 в парку Дружби народів.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 15.04.2010 року у справі №2-2530 за позовом ТОВ "Веко" до ОСОБА_1 , третя особа - КП "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна", про визнання права власності визнано за ТОВ "Веко" право власності на об`єкти нерухомого майна - цілісний майновий комплекс, що розташований м. Київ, пр-т Генерала Ватутіна, 3-Д, що складається із кафе літ.А площею 215,6 кв.м., нежитлової будівлі літ.Б площею 12,5 кв.м., нежитлової будівлі літ.В площею 38 кв.м., нежитлової будівлі літ.Г площею 7,4 кв.м., нежитлової будівлі літ. Д площею 7,8 кв.м., нежитлової будівлі літ.Е, площею 7,4 кв.м., нежитлової будівлі літ.Ж площею 7,5 кв.м., нежитлової будівлі літ. З площею 12,4 кв.м., загальною площею 308,6 кв.м. (т.1, а.с. 64-66).

Також вказаним рішенням зобов`язано КП Київське міське БТІ та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна зареєструвати за ТОВ "Веко" право власності на вказані об`єкти нерухомого майна.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 04.04.2011 року роз`яснено рішення Деснянського районного суду м. Києва за №2-2530 від 15.04.2010 року в частині поштової адреси, а саме: визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю "Веко" (код ЄДРПОУ 32246495, місцезнаходження: 04211, м. Київ, парк Дружби Народів) право власності на об`єкти нерухомого майна - цілісний майновий комплекс, що розташований за адресою: м. Київ, пр-т Генерала Ватутіна, 1-Д та складається з: кафе літ.А площею 215,6 кв.м., нежитлової будівлі літ.Б площею 12,5 кв.м, нежитлової будівлі літ.В площею 38 кв.м., нежитлової будівлі літ.Г площею 7,4 кв.м., нежитлової будівлі літ. Д площею 7,8 кв.м., нежитлової будівлі літ.Е, площею 7,4 кв.м., нежитлової будівлі літ.Ж площею 7,5 кв.м., нежитлової будівлі літ. З площею 12,4 кв.м., загальною площею 308,6 кв.м. (т.1, а.с. 67-68).

Відповідно до наявного у справі Акту №658/03 від 11.09.2013 року обстеження земельної ділянки за адресою: м. Київ, просп. Генерала Ватутіна, 1д о.н. 62:206:091 у Деснянському районі м. Києва, проведеного посадовою особою Департаменту земельних ресурсів, за результатами обстеження встановлено таке: згідно бази даних автоматизованої системи міського земельного кадастру земельні ділянки площею 3392,09 кв.м. за адресою: просп. Генерала Ватутіна, 1-д о.н. 62:206:091 у Деснянському районі м. Києва на підставі технічного звіту по встановленню зовнішніх меж землекористування обліковується за ТОВ "Веко"; документ, який посвідчує право власності чи право користування земельною ділянкою, згідно вимог ст. 126 Земельного кодексу України в Департаменті земельних ресурсів станом на 31.12.2012 року відсутній (не зареєстровано); на момент проведення обстеження на площі приблизно 3400 кв.м. навпроти розміщені та експлуатується заклад громадського харчування в дерев`яних, цегляних споруд, споруди з профілю, палатки та навіси; заклад громадського харчування експлуатує ТОВ "Веко". (т.1, а.с. 145-147).

У справі наявна копія наказу Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві від 07.10.2013 року №46д, яким скасовано реєстрації декларацій про готовність об`єктів до експлуатації, що стосувалися реконструкції приміщень будівель літ.А, Б, В, Г, Д, Ж, З, Е за адресою: пр-т Генерала Ватутіна, 1-Д у Деснянському районі м. Києва. (т.1, а.с. 143-144).

У відповідності до наявної у справі копії витягу з протоколу №20 засідання постійної комісії Київської міської ради з питань містобудування, архітектури та землекористування від 29.07.2015 року, комісією ухвалено: відмовити у наданні дозволу ТОВ "Веко" на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,34 га в оренду на 10 років для реконструкції з подальшою експлуатацією і обслуговуванням кафе на просп. Генерала Ватутіна, 1д у Деснянському районі м.Києва; повернути справу-клопотання К-24697 до Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) для підготовки проекту відмови у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою. (т.1, а.с. 157-158).

Актом обстеження земельної ділянки №778/03 від 04.11.2015 року, складеним посадовою особою Департаменту земельних ресурсів, за результатами проведення обстеження земельної ділянки встановлено, що: згідно бази даних міського земельного кадастру земельна ділянка на просп. Генерала Ватутіна, 1д у Деснянському районі м. Києва, код ділянки 62:206:091, площею 0,3392 га обліковується за ТОВ "Веко" (32246495, м. Київ, парк Дружби народів) на підставі технічного звіту по встановленню зовнішніх меж землекористування; рішення щодо передачі будь-якій юридичній чи фізичній особі зазначеної земельної ділянки у власність (користування) Київська міська рада за поданням Департаменту земельних ресурсів не приймала; інформація про оформлення речових прав на земельну ділянку, ст. 126 Земельного кодексу України, в Департаменті земельних ресурсів відсутня; під час обстеження з виїздом на місце встановлено, що на території земельної ділянки 62:206:091 розміщені будівлі та споруди закладу громадського харчування кафе "Євразія"; відповідно до клопотання ТОВ "Веко" К-24697 від 16.04.2015 року Департаментом земельних ресурсів підготовлений проект дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,34 га на просп. Генерала Ватутіна, 1д у Деснянському районі для реконструкції з подальшою експлуатацією і обслуговування кафе від 06.05.2015 року, проте управління забезпечення діяльності постійної комісії Київської міської ради з питань містобудування, архітектури та землевпорядкування листом від 28.08.2015 року №08/232-655 повернуто клопотання К-24697 на доопрацювання. (т.1, а.с. 148-150).

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-7421215022021 від 07.07.2021 року земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:62:206:0091, площею 0,3392 га, що розташована по пр. Романа Шухевича (до перейменування - пр. Генерала Ватутіна), 1-Д, відноситься до категорії земель водного фонду та за видом використання - для культурно-оздоровчих потреб, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей. (т.1, а.с. 82-91).

Згідно з листом Головного управління Держгеокадастру у м. Києві №10-26-0.21-1775/2-22 від 28.07.2022 року, 07.07.2021 року державним кадастровим реєстратором за заявою КП "Київський інститут земельних відносин" та на підставі технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель внесено відомості (здійснено реєстрацію) до Державного земельного кадастру про земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:62:206:0091. (т.1, а.с. 79-81).

В матеріалах справи наявні листи Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №0570202/3-1321 від 21.01.2022 року (т.1, а.с. 70-73) та №05702-4012 від 16.02.2022 року (т.1, а.с. 75-76) (відповідь на запити Деснянської окружної прокуратури міста Києва про надання інформації щодо земельної ділянки №8000000000:62:206:0091), з яких вбачається, що у Міському земельному кадастрі земельна ділянка площею 3392,09 кв.м. на просп. Генерала Ватутіна, 1д у Деснянському районі м. Києва (обліковий код 62:206:0091) обліковується за відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "Веко".

Відповідно до Довідки від 30.09.2022 року, складеної за результатами участі у слідчих діях в рамках досудового розслідування у кримінальному провадженні №42013110030000274 від 16.10.2013 року щодо огляду території за адресою просп. Шухевича Романа, 1-Д м. Київ, земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:62:206:0091, за результатами огляду, який відбувся 30.09.2022 року, встановлено: на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:62:206:0091, площею 0,3392 га розміщено заклад громадського харчування під назвою "Шашличний хутір"; зазначена земельна ділянка географічно розташована на території острова "Муромець"; під час огляду спеціалістами Державної екологічної інспекції Столичного округу були проведені обміри території та встановлено, що заклад громадського харчування фактично використовує територію площею 0,2181 га (земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:62:206:0091), відстань від урізу води річки Дніпро до закладу громадського харчування складає 102 метра; заклад громадського харчування під назвою "Шашличний хутір" складається з шести капітальних нежитлових будівель та чотирьох споруд малої архітектурної форми у вигляді альтанок. (т.1, а.с. 169-170).

В матеріалах справи наявний лист Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 28.10.2022 року №0570202/3-13049, в якому Департамент земельних ресурсів підтвердив, що за поданням Департаменту Київська міська рада не приймала рішень про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на просп. Генерала Ватутіна, 1-Д у Деснянському районі м.Києва, та рішень щодо її передачі у власність чи користування будь-якій фізичній чи юридичній особі, у тому числі ТОВ "Веко". (т.1, а.с. 182-184).

При цьому, Департамент у даному листі повідомив, що за даними Міського земельного кадастру були зареєстровані такі клопотання ТОВ "Веко" про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на просп. Генерала Ватутіна, 1д у Деснянському районі міста Києва:

- К-13257 від 15.01.2008 року для розміщення комплексу відпочинку та розваг, на підставі якого повідомленням від 12.11.2008 року К-13257 відмовлено в згоді на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельною ділянки;

-К-22792 від 10.06.2014 року для реконструкції, експлуатації та обслуговування цілісного майнового комплексу, яке листом Департаменту від 06.10.2014 №057023-110456 повернуто на доопрацювання для врахування зауважень;

- К-24697 від 16.04.2015 року для реконструкції з подальшою експлуатацією і обслуговування кафе, на підставі якого підготовлена згода Київської міської ради на розроблення документації, яка повернута листом управління забезпечення діяльності постійної комісії Київської міської ради з питань містобудування, архітектури та землекористування від 28.08.2015 №08/232-655 відповідно до витягу №20 від 29.07.2015 №08/281-712к;

- К-34320 від 23.05.2018 року для експлуатації, обслуговування та реконструкції нежитлового комплексу з благоустроєм території та лист від 23.05.2018 №МЗ-3115 про використання права мовчазної згоди, на підставі яких видано завдання на проектування від 18.02.2019 року №ЗВП-7625 розробнику документації із землеустрою (справа №Д-9455).

Відповідно до листа №1/4 від 04.11.2022 року за підписом інженера-землевпорядника - Фізичної особи-підприємця Литвина Ігоря Анатолійовича (залученого як спеціаліста до проведення слідчої дії у кримінальному провадженні №42013110030000274 від 16.10.2013 року), адресованого прокурору Деснянської окружної прокуратури міста Києва, земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:62:206:0091 розташована в межах острова Муромець (урочище Чорторий), який відповідно до рішення Київської міської ради від 23.12.2004 року №878/2288 "Про створення регіонального ландшафтного парку "Дніпровські острови" відноситься до регіонального ландшафтного парку "Дніпровські острови"; на земельній ділянці знаходяться капітальні будівлі (№№1, 2, 3, 4, 5, 6 згідно план-схеми) та альтанки (№№ 7, 8, 9, 10 згідно план-схеми) закладу громадського харчування "Шашличний хутір" для влаштування відпочинку громадян. (т.1, а.с. 177).

Згідно план-схеми земельної ділянки (додаток до листа №1/4 від 04.11.2022 року, т.1, а.с. 178) на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:62:206:0091 розташовуються:

- капітальні будівлі: №1 (двоповерхова) площею 126 кв.м, №2 площею 50 кв.м, №3 (двоповерхова) площею 49 кв.м, №4 площею 37 кв.м, №5 площею 15 кв.м, №6 площею 15 кв.м;

- альтанки: №7 площею 380 кв.м, №8 площею 200 кв.м, №9 площею 9 кв.м, №10 площею 9 кв.м.

Відповідно до листа Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 14.11.2022 №073-2985, даний Департамент не видавав і не реєстрував документів, що дають право на виконання підготовчих/будівельних робіт та не приймав об`єкти будівництва в експлуатацію за адресою: просп. Генерала Ватутіна (Романа Шухевича), 1-Д. (т.1, а.с. 181).

З Інформаційної довідки №317855090 від 15.12.2022 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна вбачається, що право власності, інші речові права щодо земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:62:206:0091 наразі не зареєстровані. (т.1, а.с. 59).

Відповідно до Інформаційної довідки №317855026 від 15.12.2022 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, 05.01.2012 за Товариством з обмеженою відповідальністю "Веко" на підставі рішення Деснянського районного суду м. Києва 15.04.2010 року та ухвали Деснянського районного суду м. Києва від 04.04.2011 року було зареєстровано право власності на об`єкт нерухомого майна, а саме: цілісний майновий комплекс (літ.А, Б, В, Г, Д, Е, Ж, З) загальною площею 308,6 кв.м., за адресою: м. Київ, проспект Ватутіна Генерала, будинок 1д. (т.1, а.с. 60-61).

Отже, спір у даній справі на думку прокурора виник у зв`язку з тим, що рішення про передачу у власність чи користування ТОВ "Веко" земельної ділянки по пр. Романа Шухевича, 1-Д у Деснянському районі міста Києва, Київською міською радою не приймалося, і, набувши у 2010 році у власність нерухоме майно, відповідач не оформив право власності або користування на земельну ділянку, на якій воно розташоване. При цьому прокурор зазначив, що з часу реєстрації права власності площі нерухомості значно змінились і наразі на спірній земельній ділянці розміщено 6 капітальних споруд загальною площею 292 кв.м. та 4 альтанки загальною площею 598 кв.м., а також вимощена на земельній ділянці між будівлями та альтанками тротуарна ФЕМ-плитка. Відтак, на думку прокурор нерухоме майно по пр. Романа Шухевича, 1-Д, збудовано на земельній ділянці, яка для вказаної мети (під забудову) не відводилася, тому в силу положень ч. 1 ст. 376 Цивільного кодексу України це майно є самочинним будівництвом і підлягає знесенню, а земельна ділянка - поверненню Київській міській раді з приведенням її у придатний для використання стан.

Таким чином, для вирішення спору суду необхідно встановити, чи було будівництво самочинним. Для цього, перш за все, слід встановити, коли саме здійснювалось будівництво або реконструкція, та чи була надана земельна ділянка на цей час саме для цієї мети.

За положеннями частини першої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Умовами для кваліфікації нерухомого майна як самочинного будівництва є наявності однієї з наступних ознак :

- майно збудоване або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети;

- майно збудоване без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту;

- майно збудоване з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачу земельна ділянка надавалась в оренду для розміщення торгівельного кіоску з літнім майданчиком з накриттям №1 та №2 в парку Дружби народів. Договори оренди земельної ділянки №138 та №139 припинили свою дію 25.04.2009 року. (т.1, а.с. 136-141).

Згодом, як стверджує відповідач, він став власником майнового комплексу загальною площею 308,6 кв.м. за адресою м. Київ, пр. Ватутіна Генерала, 1д.

Обставини будівництва спірного майнового комплексу відповідач документально не підтверджує, до матеріалів справи не надано ні дозволу на будівництво, ні проект будівництва, ні декларація про введення об`єкту в експлуатацію, ні документів, що підтверджують наявність у замовника законного права на будівництво на конкретній земельній ділянці.

Відповідно до вимог чинного законодавства обов`язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність таких документів може свідчити про самовільне зайняття земельної ділянки.

Згідно з ч. 2 ст. 116 Земельного кодексу України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону (ч. 1 ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання).

Частиною 2 ст. 123 Земельного кодексу України встановлено, що особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

Згідно з ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (ст. 125 Земельного кодексу України).

Відповідно до ст. 126 Земельного кодексу України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Отже, згідно з положеннями законодавства України право на землю реалізується шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Визначений законодавством порядок набуття права на землю передбачає, зокрема, отримання заявником дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, рішення компетентного органу виконавчої влади або місцевого самоврядування про затвердження документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність або про затвердження документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а також про передання у власність чи користування (оренду) визначеної земельної ділянки заявникові, та отримання документів, що посвідчують права заявника на визначену земельну ділянку. Усі перелічені документи можуть свідчити або про вжиття особою заходів до оформлення права на земельну ділянку або про завершення оформлення такого права в установленому законодавством порядку.

Як було вірно встановлено судом першої інстанції, листом Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 28.10.2022 року №0570202/3-13049 підтверджено, що за поданням Департаменту Київська міська рада не приймала рішень про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на просп. Генерала Ватутіна, 1-Д у Деснянському районі м. Києва, та рішень щодо її передачі у власність чи користування будь-якій фізичній чи юридичній особі, у тому числі ТОВ "Веко".

Колегія суддів також зазначає, що зі змісту вказаного вище листа вбачається, що ТОВ "Веко" неодноразово зверталось з клопотаннями про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на просп. Генерала Ватутіна, 1д у Деснянському районі міста Києва вже під збудованим об`єктом нерухомості, зокрема клопотання К-13257 від 15.01.2008 року для розміщення комплексу відпочинку та розваг, на підставі якого повідомленням від 12.11.2008 року К-13257 відмовлено в згоді на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельною ділянки; клопотання К-22792 від 10.06.2014 року для реконструкції, експлуатації та обслуговування цілісного майнового комплексу, яке листом Департаменту від 06.10.2014 року №057023-110456 повернуто на доопрацювання для врахування зауважень; клопотання К-24697 від 16.04.2015 року для реконструкції з подальшою експлуатацією і обслуговування кафе, на підставі якого підготовлена згода Київської міської ради на розроблення документації, яка повернута листом управління забезпечення діяльності постійної комісії Київської міської ради з питань містобудування, архітектури та землекористування від 28.08.2015 року №08/232-655 відповідно до витягу №20 від 29.07.2015 року №08/281-712к; клопотання К-34320 від 23.05.2018 року для експлуатації, обслуговування та реконструкції нежитлового комплексу з благоустроєм території та лист від 23.05.2018 року №МЗ-3115 про використання права мовчазної згоди, на підставі яких видано завдання на проектування від 18.02.2019 року №ЗВП-7625 розробнику документації із землеустрою (справа №Д-9455).

При цьому, в матеріалах справи наявна копія витягу з протоколу №20 засідання постійної комісії Київської міської ради з питань містобудування, архітектури та землекористування від 29.07.2015 року відповідно до якої комісією ухвалено відмовити у наданні дозволу ТОВ "Веко" на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,34 га в оренду на 10 років для реконструкції з подальшою експлуатацією і обслуговуванням кафе на просп. Генерала Ватутіна, 1д у Деснянському районі м. Києва; повернути справу-клопотання К-24697 до Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) для підготовки проекту відмови у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою.

Також, зі змісту вищезазначених клопотань відповідача вбачається, що відповідач звертався про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки кожного разу вказуючи різне цільове призначення, а саме у 2008 році - для розміщення комплексу відпочинку та розваг, у 2014 році - для реконструкції, експлуатації та обслуговування цілісного майнового комплексу, у 2015 році - для реконструкції з подальшою експлуатацією і обслуговуванням кафе, у 2018 році - для експлуатації, обслуговування та реконструкції нежитлового комплексу з благоустроєм території.

Колегія суддів підкреслює, що відповідач жодного разу не звертався за наданням дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва цілісного майнового комплексу, право власності на якій зареєстровано за ним.

З Інформаційної довідки №317855090 від 15.12.2022 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна вбачається, що право власності, інші речові права щодо земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:62:206:0091 наразі не зареєстровані. (т.1, а.с. 59).

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що матеріалами справи підтверджено, що рішення про передачу у власність чи користування ТОВ "Веко" спірної земельної ділянки компетентним органом (в даному випадку - Київською міською радою) не приймалося.

Звідси, колегія суддів зазначає, що доводи відповідача, що він неодноразово звертався до дозвільного органу за наданням дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на пр. Генерала Ватутіна, 1д у Деснянському районі міста Києва, знайшли свого підтвердження в матеріалах справи. Однак, колегія суддів не погоджується з тлумаченням відповідача вказаних дій Київської міської ради, як не оформлення права користування спірною земельною ділянкою з вини самого землевласника, який неодноразово відмовляв відповідачу в оформленні земельної ділянки.

Колегія суддів підкреслює, що відмова у оформленні права користування земельною ділянкою відповідачу Київською міською радою була обумовлення відсутністю у відповідача законних підстав необхідних для оформлення права користування спірною земельною ділянкою. (т. 1, а.с. 157-158).

Крім того доводи відповідача, що землекористувачем спірної земельної ділянки є Комунальна корпорація "Київавтодор" не спростовують того факту, що спірна земельна ділянка не передавалась відповідачу для здійснення будівництва або користування земельною ділянкою.

Також, колегія суддів відхиляє доводи відповідача, що позивачем не доведено, що спірна земельна ділянка використовується відповідачем з порушенням норм закону щодо здійснення господарської діяльності, а об`єкт, що знаходиться у прибережній захисній смузі, експлуатується з порушенням її режиму та виду користування, оскільки, як було вище встановлено у відповідача відсутні будь-які правові підстави для користування спірною земельною ділянкою.

Одночасно колегія суддів зазначає, що матеріалами справи підтверджується, що вищевказана земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:62:206:0091 розташована в межах острова Муромець у Деснянському районі міста Києва.

Як вже було вище зазначено, що згідно з додатком №3 до рішення Київської міської ради народних депутатів №14 від 17.02.1994 року "Про створення, резервування та збереження територій та об`єктів природно-заповідного фонду в м. Києві" урочище Муромець (площею 190 га) і урочище Лопуховате (площею 52,2 га) увійшли до Переліку цінних природних територій та об`єктів, що резервуються для заповідання. (т.1, а.с. 33-34).

Крім того, рішенням Київської міської ради від 24.10.2002 року №96/256 "Про оголошення заказниками та пам`ятками природи місцевого значення природних об`єктів у м. Києві" створений Ландшафтний заказник місцевого значення "Муромець-Лопуховате" загальною площею 217 га. (т.1, а.с. 42).

Також рішенням Київської міської ради від 23.12.2004 року №878/2288 створено Регіональний ландшафтний парк "Дніпровські острови", до складу якого увійшов острів Муромець (урочище Муромець) як заповідна зона. (т.1, а.с. 46).

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-7421215022021 від 07.07.2021 року земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:62:206:0091, площею 0,3392 га, що розташована по пр. Романа Шухевича (до перейменування - пр. Генерала Ватутіна), 1-Д, відноситься до категорії земель водного фонду та за видом використання - для культурно-оздоровчих потреб, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей. (т.1, а.с. 82-91).

З огляду на викладене вище, колегія суддів відхиляє доводи відповідача, що спірна земельна ділянка не може бути парком "Муромець", а матеріали справи не місять будь-яких обмежень щодо використання спірної земельної ділянки станом на час набуття права власності ТОВ "Веко" на майновий комплекс.

Також колегія суддів зазначає, що місцевий господарський суд обґрунтовано відхилив клопотання відповідача про призначення у даній справі судової експертизи оскільки належність спірної земельної ділянки до категорії земель природно-заповідного фонду підтверджується наявними у справі документами, а до водного фонду така земельна ділянка належить в силу прямої норми закону - ст.58 Земельного кодексу України. Тому спеціальні знання у сфері, іншій ніж право, для цього не потребуються.

Відповідно до ст. 58 Земельного кодексу України та ст. 4 Водного кодексу України до земель водного фонду належать землі, зайняті, зокрема, островами, не зайнятими лісами.

Отже, в силу ст. 58 Земельного кодексу України та ст. 4 Водного кодексу України спірна земельна ділянка належить до земель водного фонду.

За приписами ст. 88 Водного кодексу України на островах встановлюється режим обмеженої господарської діяльності, передбачений для прибережних захисних смуг.

Відповідно до ст. 89 Водного кодексу України у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: 1) розорювання земель (крім підготовки грунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; 2) зберігання та застосування пестицидів і добрив; 3) влаштування літніх таборів для худоби; 4) будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних, а також інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів; 5) миття та обслуговування транспортних засобів і техніки; 6) влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, кладовищ, скотомогильників, полів фільтрації тощо; 7) випалювання сухої рослинності або її залишків з порушенням порядку, встановленого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Отже, за приписами ст. 89 Водного кодексу України на островах заборонено будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних, а також інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів, а відповідно до ч. 17, ст. 88 Водного кодексу України на островах встановлюється режим обмеженої господарської діяльності.

Аналогічна заборона міститься і в ст. 61 Земельного кодексу України.

Положеннями ст. 3 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" передбачено, що регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища належать до природно-заповідного фонду України.

Відповідно до ст. 43 Земельного кодексу України землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Згідно зі ст. 44 Земельного кодексу України до земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об`єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об`єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва).

Відповідно до ч. 1 ст. 23 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" регіональні ландшафтні парки є природоохоронними рекреаційними установами місцевого чи регіонального значення, що створюються з метою збереження в природному стані типових або унікальних природних комплексів та об`єктів, а також забезпечення умов для організованого відпочинку населення.

Згідно з ч. 1 ст. 29 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" заповідними урочищами оголошуються лісові, степові, болотні та інші відокремлені цілісні ландшафти, що мають важливе наукове, природоохоронне і естетичне значення, з метою збереження їх у природному стані.

Статтею 14 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" передбачено, що режим територій та об`єктів природно-заповідного фонду - це сукупність науково-обґрунтованих екологічних вимог, норм і правил, які визначають правовий статус, призначення цих територій та об`єктів, характер допустимої діяльності в них, порядок охорони, використання і відтворення їх природних комплексів.

Частиною 3 ст. 7 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" встановлено, що на землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об`єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" території та об`єкти природно-заповідного фонду з додержанням вимог, встановлених цим Законом та іншими актами законодавства України, можуть використовуватися: у природоохоронних цілях; у науково-дослідних цілях; в оздоровчих та інших рекреаційних цілях; в освітньо-виховних цілях; для потреб моніторингу навколишнього природного середовища. Встановлені частиною першою цієї статті основні види використання, а також заготівля деревини, лікарських та інших цінних рослин, їх плодів, сіна, випасання худоби, мисливство, рибальство та інші види використання можуть здійснюватися лише за умови, що така діяльність не суперечить цільовому призначенню територій та об`єктів природно-заповідного фонду, встановленим вимогам щодо охорони, відтворення та використання їх природних комплексів та окремих об`єктів.

Втім, відповідно до Акту №658/03 від 11.09.2013 року (т.1, а.с. 145-146), Акту обстеження земельної ділянки №778/03 від 04.11.2015 року (т.1, а.с. 148-150), довідки від 30.09.2022 року (т.1, а.с. 169-170), листа №1/4 від 04.11.2022 року (т.1, а.с. 177) вбачається, що на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:62:206:0091 наразі розміщено 6 капітальних споруд загальною площею 292 кв.м та 4 альтанки загальною площею 598 кв.м, а також вимощена на земельній ділянці між будівлями та альтанками тротуарна ФЕМ-плитка. Дані споруди експлуатуються відповідачем - ТОВ "Веко", як заклад громадського харчування.

Крім цього, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки рішення про передачу у власність чи користування ТОВ "Веко" спірної земельної ділянки компетентним органом не приймалося, враховуючи, що документи, які дають право відповідачу виконувати будівельні роботи на цій земельній ділянці, в матеріалах справи відсутні, забудова була здійснена на земельній ділянці, яка відноситься до земель, які мають суворий режим обмеження господарської діяльності, вимоги прокурора в частині усунення перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у володінні та розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:62:206:0091, шляхом зобов`язання відповідача знести об`єкти самочинного будівництва: закладу громадського харчування, до яких відноситься 6 капітальних споруд загальною площею 292 кв.м та 4 альтанки загальною площею 598 кв.м, а також демонтувати тротуарну ФЕМ-плитку, що вимощена на земельній ділянці між будівлями та альтанками, та шляхом зобов`язання повернути Київській міській раді земельну ділянку площею 0,3392 га з приведенням її у придатний для використання стан, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Однак, місцевий господарський відмовляючи у задоволенні позову в частині скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на цей об`єкт нерухомості з одночасним припиненням права власності ТОВ "Веко" на нього зазначив, що реєстрація права власності на об`єкт нерухомого майна - цілісний майновий комплекс загальною площею 308,6 кв.м., була здійснена на підставі та на виконання рішення суду про визнання за відповідачем права власності на даний об`єкт, яке набрало законної сили та у встановленому законодавством порядку скасовано не було.

Колегія суддів не погоджується з даним висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Відповідно до частини першої статті 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

За загальним правилом особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (частина друга статті 376 Цивільного кодексу України).

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина четверта статті 376 ЦК України).

Також за рішенням суду на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб (частина п`ята статті 376 Цивільного кодексу України). Вказана норма визначає право саме власника (користувача) земельної ділянки, на якій самочинно збудовано майно, а не особи, яка вчинила самочинну забудову.

За статтею 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (стаття 331 Цивільного кодексу України).

Отже, законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не призводить.

Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має.

Таким чином, системний аналіз наведених положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.

При цьому формулювання положень статті 376 Цивільного кодексу України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею.

Тож реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 Цивільного кодексу України не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного, з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті.

Такий же правовий висновок про те, що зміст приписів статті 376 Цивільного кодексу України підтверджує неможливість застосування інших, ніж ті, що встановлені цією статтею, способів легітимізації (узаконення) самочинного будівництва та набуття права власності на такі об`єкти викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23.06.2020 року у справі № 680/214/16-ц та у численних постановах Верховного Суду.

Відповідно до статті 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що це правило за аналогією закону має застосовуватися не тільки у випадках, коли власник втратив документ, який засвідчує його право власності, а й у випадках, коли наявні в нього документи не дають змоги беззаперечно підтвердити своє право власності на нерухоме майно, але лише за умови, що право на майно не зареєстроване за іншою особою. При цьому за позовом про визнання права власності на будівлю, споруду, право на яку ні за ким не зареєстроване, належним відповідачем є власник земельної ділянки, на якій така будівля, споруда розташована. Такі висновки сформульовані в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 (пункти 81, 83, 85).

Аналогічно у справі за позовом особи, яка здійснила самочинне будівництво, про визнання права власності на збудоване майно (частина третя статті 376 Цивільного кодексу України) належним відповідачем є власник земельної ділянки, на якій таке майно розташоване.

Водночас у справі №2-2530 позов ТОВ "Веко" був пред`явлений до відповідача - ОСОБА_1 , а не до Київської міської ради.

Відповідно у справі №2-2530 спір розглядався у відповідності до статті 392 Цивільного кодексу України, за приписами якої власник майна може подати позов про визнання права власності, якщо це право заперечується або не визнається іншою особою.

Тож Деснянський районний суд м. Києва у справі №2-2530 вирішив спір про визнання права власності саме між ТОВ "Веко" та фізичною особою та саме за приписами статті 392 Цивільного кодексу України, яка передбачає звернення до суду за захистом вже існуючого права від невизнання та оспорювання його іншою особою.

До Київської міської ради (чи її виконавчого комітету) в справі №2-2530 не була звернута жодна позовна вимога, і суд не приймав рішення про визнання права власності ТОВ "Веко" проти Київської міської ради як власника земельної ділянки, на якій таке майно розташоване, за приписами частини третьої статті 376 Цивільного кодексу України.

Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок про те, що судове рішення про задоволення позову стосується особи, щодо якої ухвалено це рішення, і не визначає права чи обов`язки інших осіб (постанова від 30.06.2020 року у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.28)). Судове рішення діє виключно inter partes (лат. між сторонами). Отже, судове рішення у справі №2-2530 не визначає права чи обов`язки Київської міської ради і за жодних умов не може бути протиставлене їй. Тому задоволення позовної вимоги ТОВ "Веко", заявленої на підставі статті 392 Цивільного кодексу України до особи, яка не була власником земельної ділянки, про визнання права власності на спірне майно, яке на цій ділянці розташоване, не спричинило виникнення права власності на майно ТОВ "Веко" у відповідності до приписів частини п`ятої статті 11 Цивільного кодексу України.

Відповідно зазначене судове рішення не було підставою для державної реєстрації права власності на самочинне збудоване майно за ТОВ "Веко".

Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами (в силу вимог статті 129 Конституції України та статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів"). Зазначене законодавче положення означає обов`язок будь-якого суб`єкта, проти якого ухвалене судове рішення, виконати його.

Наведене свідчить, що суд першої інстанції помилково поклав в основу обґрунтування свого рішення про відмову в частині позові судове рішення у справі №2-2530, яким не встановлювались обставини набуття права власності на самочинне збудоване майно і дане рішення не легітимізує самочинне будівництво відповідача.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що в матеріалах справи наявні договори на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) від 25.04.2006 року №138 та №139. (т.1, а.с. 136-138, 139-141).

Відповідно до п. 1.2. вказаних договорів відповідачу була надана земельна ділянка в короткострокову оренду строком на 3 роки для обслуговування та експлуатації торговельного кіоску з літнім майданчиком з накриттям №1 та №2 в парку Дружби народів.

Отже, відповідно до умов вказаних договорів відповідач отримав тимчасове право користування земельною ділянкою лише для обслуговування та експлуатації торговельного кіоску з літнім майданчиком з накриттям, однак не для будівництва цілісного майнового комплексу на такій земельній ділянці.

Крім цього в матеріалах справи відсутні документи, якими б надавалося право відповідачу виконувати на спірній земельній ділянці будівельні роботи.

Відповідно до листа Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 14.11.2022 року №073-2985, даний Департамент не видавав і не реєстрував документів, що дають право на виконання підготовчих/будівельних робіт та не приймав об`єкти будівництва в експлуатацію за адресою: просп. Генерала Ватутіна (Романа Шухевича), 1-Д. (т.1, а.с. 181).

Також відповідно до копії наказу Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві від 07.10.2013 року №46д було скасовано реєстрації декларацій про готовність об`єктів до експлуатації, що стосувалися реконструкції приміщень будівель літ.А, Б, В, Г, Д, Ж, З, Е за адресою: пр-т Генерала Ватутіна, 1-Д у Деснянському районі м. Києва. (т.1, а.с. 143-144).

З огляду на викладене, колегія суддів відхиляє доводи відповідача, що Деснянським районним судом міста Києва було досліджено обставини щодо надання ТОВ "Веко" спірної земельної ділянки в оренду та відповідність нежитлових будівель вимогам ДБН та іншим вимогам нормативних документів.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу наведених положень законодавства та приписів частини другої статті 376 Цивільного кодексу України не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного, з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті.

Будівництво вважається правомірним, якщо власник ділянки чи землекористувач або інша особа одержали у встановленому містобудівельним законодавством порядку дозвіл на забудову.

За загальним правилом, закріпленим у ч.2 ст.376 Цивільного кодексу України, особа, яка здійснила самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Згідно із ч.4 ст.376 Цивільного кодексу України, якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Захист права власності від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння, передбачений ст.391 Цивільного кодексу України.

Згідно з положеннями цієї статті власник майна має право вимагати усунення будь-яких порушень його права власності, гарантованого ст.41 Конституції, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням володіння.

Підставою для подання позову відповідно до цієї норми є вчинення третьою особою перешкод власнику, посилання позивача на належне йому право користування й розпорядження майном, а також факти, що підтверджують дії відповідача у створенні позивачеві перешкод у здійсненні ним цих правомочностей.

Право власності має захищатися лише при доведеності самого факту його порушення із застосуванням наслідків, у тому числі й звільнення земельної ділянки від самовільно зведених споруд шляхом їх знесення чи усунення інших перешкод у користуванні земельною ділянкою.

При розгляді справ зазначеної категорії судам слід мати на увазі, що самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані (будуються) на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Право на будівництво нерухомого майна (забудову) мають власники земельних ділянок (стаття 90 Земельного кодексу України), землекористувачі (стаття 95 Земельного кодексу України), особи, які набули права користування чужою земельною ділянкою (суперфіцій) за договором із власником земельної ділянки (стаття 1021 Земельного кодексу України) або з інших передбачених законом підстав.

Власником або землекористувачем земельної ділянки право на її забудову (будівництво) реалізується за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням та видом відповідно до містобудівних умов і обмежень, встановлених законодавством.

Статтею 181 Цивільного кодексу України до нерухомих речей (нерухомого майна, нерухомості) віднесено земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Статтею 182 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною,здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

Статтею 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено обов`язковість державної реєстрації речових права на нерухоме майно та їх обтяження, та зазначено, що такі права виникають з моменту такої реєстрації.

Статтею 5 цього Закону передбачено, що у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення.

Якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію нерухомого майна, державна реєстрація прав на таке майно проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку, крім випадків, передбачених статтею 31 цього Закону.

Виходячи зі змісту наведених норм, чинне законодавство відносить до об`єктів нерухомого майна речі, за такими критеріями як міцний зв`язок із землею (стаціонарність, капітальний характер), яка може забезпечуватися зокрема наявністю такої несучої конструкції як фундамент, та неможливість переміщення речі без її знецінення та зміни цільового призначення, а державна реєстрація проводиться щодо прав на майно, яке вже має ознаки нерухомості і така реєстрація за прямою вказівкою закону визначає момент виникнення прав саме на нерухоме майно, а тому не може бути критерієм віднесення його до нерухомості, оскільки за законом первинним є об`єкт, а виникнення прав щодо нього є похідним.

Тобто за чинним законодавством майно визнається нерухомістю у силу своїх природних властивостей (міцний зв`язок із земельною ділянкою), капітального характеру та неможливістю переміщення без його знецінення та зміни призначення, а державна реєстрація виступає наслідком створення об`єкта нерухомості, умовою виникнення прав на нього та відповідно засобом введення його до цивільного обороту.

Разом з цим у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №916/2791/13, висновки в якій аналогічні висновкам, викладеним у постановах від 23.06.2020 у справі № 680/214/16 та від 20.07.2022 у справі № 923/196/20, зазначено, зокрема, що аналіз положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності. Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу положень законодавства не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного.

Водночас частиною 2 статті 331 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва. Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Аналіз положень статті 331 Цивільного кодексу України у системному зв`язку з нормами статей 177-179, 182 цього Кодексу, частини 3 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" дає підстави для висновку про те, що право власності на новостворене нерухоме майно як об`єкт цивільних прав виникає з моменту його державної реєстрації.

Самочинно збудоване нерухоме майно не є об`єктом права власності (подібний висновок міститься у постановах Верховного Суду України від 04.12.2013 № 6-130цс13, від 30.09.2015 у справі № 6-286цс15).

У пункті 45 постанови від 23.06.2020 у справі 680/214/16-ц Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14.09.2021 у справі № 359/5719/17 зазначила, що особа не набуває права власності на об`єкт самочинного будівництва (пункт 148).

За змістом частини 1 статті 376 Цивільного кодексу України самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту (будівельного паспорта); або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Частиною 2 статті 36 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" встановлено заборону на виконання будівельних робіт без подання повідомлення про початок виконання будівельних робіт.

Також заборонена експлуатація закінчених будівництвом об`єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачено законодавством) в експлуатацію (частина 8 статті 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності").

Отже, відсутність дозволу на будівництво (повідомлення про початок виконання будівельних робіт), проекту чи будівельного паспорта (схеми намірів забудови) або порушення умов, передбачених у цих документах, зумовлює визнання такого будівництва самочинним відповідно до частини 1 статті 376 Цивільного кодексу України.

Головним наслідком самочинного будівництва є те, що в особи, яка його здійснила, не виникає права власності на нього як на об`єкт нерухомості (частина 2 статті 376 Цивільного кодексу України).

Подібні висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 12.04.2023 у справі № 511/2303/19.

Частиною 4 статті 376 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Частиною 7 статті 376 Цивільного кодексу України визначено, що у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевої,/ самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, якої здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

За змістом наведених норм, підставою для знесення самочинного збудованого нерухомого майна є:

- заперечення власника земельної ділянки, на якій таке майно розташоване щодо визнання права власності на нього за особою, яка здійснила таке будівництво або порушення таким будівництвом прав інших осіб;

- здійснення самочинного будівництва з істотним відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотне порушення будівельних норм і правил за обставин неможливості здійснення відповідної перебудови;

- здійснення самочинного будівництва з істотним відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотне порушення будівельних норм і правил за обставин можливої перебудови та наявності рішення суду про зобов`язання її проведення особи, яка здійснила самочинне будівництва і відмови цієї особи від виконання такого обов`язку.

З огляду на викладене вище, колегія суддів вважає, що матеріалами справи підтверджено, що на спірній земельній ділянці об`єкт - заклад громадського харчування, до якого відноситься 6 капітальних споруд загальною площею 292 кв.м та 4 альтанки загальною площею 598 кв.м, а також тротуарна ФЕМ-плитка, що вимощена на земельній ділянці між будівлями та альтанками, є самочинним будівництвом в розумінні ч. 1 ст. 376 Цивільного кодексу України.

В свою чергу, відповідачем не надано будь-яких доказів, які спростовували вказаний висновок.

Як вже було вище зазначено, державна реєстрація права власності ТОВ "Веко" здійснена КП "БТІ" в Реєстрі права власності на нерухоме майно 05.01.2012 року в реєстровій книзі №230п-240 за реєстровим № 10812-П. реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 35745923. Підстава: рішення Деснянського районного суду м. Києва від 15.04.2010 року, ухвала Деснянського районного суду м. Києва від 04.04.2011 року.

Отже, первісна реєстрація права власності на нерухоме майно по пр. Генерала Ватутіна, 1-Д, що побудовано в парку та острові Муромець, здійснена за відсутності, як документа на право користування землею, так і документу про прийняття об`єкта в експлуатацію.

Крім того, як вже було зазначено вище, рішення суду від 15.04.2010 року, яке вказано підставою реєстрації права власності за ТОВ "Веко", не свідчить про добросовісне набуття майна, оскільки судом не було досліджено питання законності будівництва.

Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка здійснила самочинне будівництво, у силу наведених положень законодавства та приписів частини другої статті 376 Цивільного кодексу України не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного, з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті.

Якщо належний власник земельної ділянки не надавав згоди на будівництво на його земельній ділянці об`єкта нерухомого майна, він має право вимагати усунення будь-яких порушень його прав як власника земельної ділянки (частина друга статті 152 Земельного кодексу України).

З огляду на відсутність доказів надання земельної ділянки відповідачу для будівництва спірного майнового комплексу, відсутність доказів реєстрації декларації та готовність спірного об`єкта, відсутні підстави для набуття відповідачем права власності на нерухоме майно, а здійснення оспорюваної державної реєстрації права власності за відповідачем є незаконним, що має наслідком її скасування. Аналогічного висновку дійшов Верховний суд у постанові від 21.12.2022 року у справі № 263/18985/19 в якій зазначив, що державна реєстрація не може легалізувати самочинне будівництво.)

Враховуючи неправомірність первісної реєстрації права власності на цілісний майновий комплекс за ТОВ "Веко" підлягають скасуванню.

Державна реєстрація права власності на об`єкт нерухомого майна - цілісний майновий комплекс за ТОВ "Веко" є перешкодою в реалізації державою речових прав на земельну ділянку природно-заповідного та водного фондів.

Стаття 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначає, що у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення; речових прав відповідно до цього Закону.

Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Указані положення співвідносяться з п. 9 ч. 1 ст. 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", зокрема з приписами про те, що державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Крім того, необхідно зазначити, що навіть у випадку, якщо буде встановлено, що суб`єкт державної реєстрації прав правомірно прийняв рішення про державну реєстрацію права (зокрема, для державної реєстрації подані всі необхідні документи, які вимагаються відповідно до закону, та відсутні встановлені законом підстави для відмови в державній реєстрації права), це не є перешкодою для задоволення позову.

Така позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 року у справі №915/127/18 та Верховного Суду від 11.02.2020 року у справі №915/572/17.

Виходячи з правової природи реєстрації прав на нерухоме майно як способу володіння ним та беручи до уваги загальні засади цивільного законодавства (аналогія права), у випадку, якщо заінтересована особа - позивач (власник земельної ділянки, інший правоволоділець) вважає, що зареєстроване за відповідачем право власності чи інше речове право на певний об`єкт насправді не існує і нікому не належить, то належному способу захисту відповідає вимога про припинення володіння відповідача відповідним правом. Судове рішення про задоволення таких позовних вимог є підставою для внесення до Державного реєстру запису про відсутність права. Якщо на відповідний об`єкт, право на який не може бути зареєстроване за жодним суб`єктом, був відкритий розділ Державного реєстру прав, таке судове рішення є також підставою для закриття розділу Державного реєстру прав на цей об`єкт.

З огляду на викладене вище, колегія суддів дійшла висновку щодо задоволення позовних вимог про усунення перешкод у володінні та розпорядженні спірною земельною ділянкою шляхом скасування рішення державного реєстратора КП "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна" про державну реєстрацію права власності від 05.01.2012 в реєстровій книзі №230п-240 за реєстровим №10812-П та здійсненої на його підставі в реєстрі прав власності на нерухоме майно державної реєстрації права власності ТОВ "Веко" на цілісний майновий комплекс (літ.А, Б, В, Г, Д, Е, Ж, З), загальною площею 308,6 кв.м, за адресою: пр.Романа Шухевича, 1-Д (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 35745923) з одночасним припиненням права власності ТОВ "Веко" на нього.

Щодо доводів відповідача щодо неправомірного втручання держави у право спірного володіння майном, колегія суддів зазначає наступне.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частина перша статті 373 Цивільного кодексу України). Елементом особливої правової охорони землі є норма частини другої статті 14 Конституції про те, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону; право власності на землю гарантується Конституцією України (частина друга статті 373 Цивільного кодексу України).

Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (частина четверта статті 373 Цивільного кодексу України). Цільове призначення земель України покладено законодавцем в основу розмежування правових режимів окремих категорій земель (розділ ІІ "Землі України" Земельного кодексу України), при цьому такі режими характеризуються високим рівнем імперативності, відносно свободи розсуду власника щодо використання ним своєї земельної ділянки.

Так само є нормативно регламентованим право власника на забудову земельної ділянки, яке здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням (частина третя статті 375 Цивільного кодексу України). Відповідно до змісту частини четвертої статті 375 Цивільного кодексу України у разі, коли власник здійснює на його земельній ділянці самочинну забудову, її правові наслідки встановлюються статтею 376 Цивільного кодексу України.

За положеннями частини першої статті 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

У силу спеціального застереження, наведеного в частині другій статті 376 Цивільного кодексу України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина четверта статті 376 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

За статтею 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (стаття 331 Цивільного кодексу України).

Стаття 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачає, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Із офіційним визнанням державою права власності пов`язується можливість матеріального об`єкта (майна) перебувати в цивільному обороті та судового захисту права власності на нього.

Отже, законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має.

Таким чином, системний аналіз наведених положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.

При цьому формулювання положень статті 376 Цивільного кодексу України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею.

Тож реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 Цивільного кодексу України не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного, з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті.

Одночасно, колегія суддів зазначає, що враховуючи статтю 1 Першого протоколу до Конвенції, на підставі зібраних доказів необхідно проаналізувати:

1) чи здійснює власник земельної ділянки, який звернувся до суду, втручання відповідно до приписів національного законодавства у право відповідача як її орендаря на мирне володіння майном останнього, зокрема з огляду на норми права у сфері містобудування й охорони культурної спадщини;

2) чи переслідує таке втручання власника земельної ділянки через здійснення відповідачем самочинного будівництва на орендованій ним земельній ділянці легітимну мету, зокрема, чи є вимога власника цієї ділянки зобов`язати відповідача знести самовільно побудовану на такій ділянці спорудузаходом з контролю власником за користуванням його ділянкою відповідно до загальних інтересів, у тому числі інтересів в охороні культурної спадщини;

3) чи є захід із втручання у право відповідача пропорційним визначеній меті (зокрема з огляду на те, що законодавче визначення правових наслідків самочинного будівництва ґрунтується на пріоритеті захисту прав власника земельної ділянки над інтересами орендаря, який хоче спорудити певний об`єкт на цій ділянці), та чи не становитиме для відповідача задоволення вимоги про знесення самочинно побудованої на чужій земельній ділянці споруди такого індивідуального тягаря, який є надмірним з урахуванням конкретних обставин справи, зокрема з урахуванням поведінки відповідача у відносинах з власником земельної ділянки, а також суспільних інтересів у збереженні земель водного фонду і природного заповідника.

Колегія суддів, з цього приводу зазначає, наступне.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону, нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення ст. 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними із втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що ставиться для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".

Тож для розкриття критерію пропорційності вагоме значення має визначення судами добросовісності / недобросовісності власника майна.

Як вже зазначалось вище, відповідачем не доведено добросовісність поведінки під час будівництва спірного майна без відповідних дозвільних документів та на земельній ділянці, яка не надавалась останньому у користування Київською міською радою ані під будівництво, ані під обслуговування спірного майна.

У спорах стосовно заповідних зон, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина 3 статті 13, частина 7 статті 41, частина 1 статті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт "а" частини 1 статті 91 Земельного кодексу України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України) (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц (пункт 117), від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 124). Вбачається, що загальний інтерес у контролі за використанням зайнятої земельної ділянки у заповідній зоні за її цільовим призначенням для гарантування безпечності довкілля та непогіршення екологічної ситуації у цій справі переважає над приватним інтересом у заволодінні такою ділянкою у власність, з огляду на що така перевага за обставин справи забезпечує справедливий баланс між вказаними інтересами.

Обставини справи, що розглядається, свідчать про те, що рішення Діснянського районного суду м. Києва від 15.04.2010р. , яким не вирішувалось питання визнання права власності на самочинне будівництво в порядку ст. 376 ЦК України, як того вимагає чинне законодавство, відповідач використовував як підставу набуття права власності на новостворений об`єкт нерухомого майна, у випадку, якщо зареєструвати право власності у встановленому законом порядку було неможливо. Проте, отримання такого рішення не може гарантувати непорушність такого права власності у майбутньому.

Великою Палатою Верховного Суду також зазначено, що не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи мала знати про набуття нею майна в супереч закону.

Отже, колегія суддів дійшла висновку про відсутність порушення у цій справі ч. 1 ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, оскільки втручання держави у право особи мирно володіти своїм майном за заявленими позивачем вимогами визначається законним заходом, який ставить за мету, як інтерес позивача, спрямований на захист його порушеного права власності на земельну ділянку, так і суспільний інтерес, спрямований на утвердження в країні суспільного правопорядку щодо недопустимості незаконного використання земель цінних природних територій та ландшафтного заказника місцевого значення , і є пропорційним передбачуваним таким втручанням цілям.

Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі, відповідачем не було надано суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

У справі, що розглядається, колегія суддів доходить висновку, що судом першої інстанції було надано відповідачу вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі відповідача не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду.

Одночасно колегія суддів вважає, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом першої інстанції мало місце неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, тому рішення господарського суду міста Києва від 02.08.2023 року у справі № 910/144/23 підлягає скасуванню в частині відмови у задоволенні вимоги прокурора про скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на цей об`єкт нерухомості з одночасним припиненням права власності ТОВ "Веко" на нього з прийняттям в цій частині нового рішення про задоволення відповідної вимоги.

Враховуючи вимоги, викладені в апеляційній скарзі прокурора, скарга Київської міської прокуратури підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині.

Відповідно до ч.1 ст.277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції підлягає розподілу в порядку ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 129, 269, п. 2 ч. 1 ст. 275, 282, 284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Веко" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.08.2023 року у справі №910/144/23 залишити без задоволення.

2. Апеляційну скаргу Київської міської прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 02.08.2023 року у справі №910/144/23 задовольнити.

3. Рішення Господарського суду міста Києва від 02.08.2023 року у справі №910/144/23 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на об`єкт нерухомості з одночасним припиненням права власності ТОВ "Веко" на нього та прийняти в цій частині нове рішення, яким:

"усунути перешкоди у володінні та розпорядженні спірною земельною ділянкою шляхом скасування рішення державного реєстратора КП "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна" про державну реєстрацію права власності від 05.01.2012 в реєстровій книзі №230п-240 за реєстровим №10812-П та здійсненої на його підставі в реєстрі прав власності на нерухоме майно державної реєстрації права власності ТОВ "Веко" на цілісний майновий комплекс (літ.А, Б, В, Г, Д, Е, Ж, З), загальною площею 308,6 кв.м, за адресою: пр.Романа Шухевича, 1-Д (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 35745923) з одночасним припиненням права власності ТОВ "Веко" на нього."

4. В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 02.08.2023 року у справі №910/144/23 залишити без змін.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕКО" (Україна, 04211, місто Київ, проспект Генерала Ватутіна, будинок 1-Д, ідентифікаційний код 32246495) на користь Київської міської прокуратури (Україна, 03150, місто Київ, вулиця Предславинська, будинок 45/9, ідентифікаційний код 02910019) судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 3 721 (три тисячі сімсот двадцять одну гривню) 50 коп.

6. Видачу наказів на виконання цієї постанови доручити Господарському суду міста Києва.

7. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/144/23.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та в строк передбаченими ст.ст. 288, 289 ГПК України.

У зв`язку з перебуванням судді Козир Т.П. на лікарняному з 04.03.2024 по 07.03.2024 повний текст постанови підписано 08.03.2024 року.

Головуючий суддя О.В. Агрикова

Судді Т.П. Козир

А.О. Мальченко