Єдиний державний реєстр судових рішень
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 березня 2024 року
м. Київ
справа № 520/26066/23
адміністративне провадження № К/990/2850/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Губської О.А.,
суддів: Білак М.В., Мацедонської В.Е.,
розглянув у порядку письмового провадження в касаційній інстанції справу
за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2023 року, постановлену у складі судді Бадюкова Ю.В., та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2023 року, ухвалену у складі колегії суддів: Мінаєвої О.М. (доповідач), Кононенко З.О., Калиновського В.А.,
І. Суть спору
1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1, у якому просив:
1.1. визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1, які полягають у направленні ОСОБА_1 на медичний огляд військово-лікарською комісією при ІНФОРМАЦІЯ_1 та врученні ОСОБА_1 повістки на відправку на 25 вересня 2023 року о 09:00;
1.2. зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 утриматися від вчинення дій, спрямованих на призов ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації.
ІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
2. Харківський окружний адміністративний суд ухвалою від 22 вересня 2023 року, яку залишено без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2023 року, у відкритті провадження у вказані справі відмовив.
3. Ухвалюючи такі рішення, суди виходили з того, що даний спір не підлягає розгляду як у порядку адміністративного судочинства так і в судовому порядку взагалі. При цьому, суди врахували правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 08.09.2022 року у справі №300/1263/22.
ІІІ. Провадження в суді касаційної інстанції
4. Не погоджуючись з такими рішеннями суду першої та апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування судами норми матеріального права та порушення норм процесуального права.
5. У скарзі позивач просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
6. Свої вимоги скаржник мотивує тим, що в резолютивній частині ухвали Харківським окружним адміністративним судом роз`яснено позивачу, що спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства. Разом з тим, в оскаржуваній ухвалі немає жодних мотивів, з яких суд дійшов висновку, що спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.
6.1. Позивач також звертає увагу, що він звернувся до суду з позовними вимогами про визнання протиправними саме дій суб`єкта владних повноважень та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій, а не визнання протиправними та скасування певних індивідуальних актів. Проте, суд першої інстанції фактично ототожнив позовну вимогу про визнання протиправними дій зі способом судового захисту, який передбачає визнання протиправним та скасування індивідуального акта.
6.2. Крім того, скаржник зазначає, що Харківський окружний адміністративний суд та Другий апеляційний адміністративний суду взагалі не надали правової оцінки та не навели мотивів неможливості розгляду в порядку адміністративного судочинства позовної вимоги про зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_1 утриматися від вчинення дій, спрямованих на призов ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації. При цьому позивач зазначає, що остаточне визначення предмета спору, позовних вимог та складу учасників судового процесу, а також визначення обставин справи, які підлягають встановленню, є завданням підготовчого провадження у справі; в свою чергу, судом першої інстанції фактично було перенесено вирішення завдань підготовчого провадження на стадію прийняття рішення про відкриття провадження у справі.
6.3. Також, скаржник наголошує, що в порушення статті 242 КАС України суд першої інстанції виніс оскаржувану ухвалу з посиланням на норми матеріального права, які апріорі не можуть регулювати спірні правовідносини у зв`язку з їх скасуванням, а саме Порядок організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов`язаних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 грудня 2016 року №921, на який посилається суд першої інстанції втратив чинність 05.01.2023 року на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 року № 1487, тобто ще до моменту виникнення спірних правовідносин (12.09.2023 року).
6.4. Крім того, скаржник звернув увагу, що посилання судами на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 08.09.2022 року у справі № 300/1263/22, є не обґрунтованим та не має відношення до вирішення процесуального питання щодо відкриття провадження у справі № 520/26066/23. Судами першої та апеляційної інстанції фактично ототоженено предмети спору, які за своєю правовою природою є різними. Так, предметом спору у справі №300/1263/22 є визнання протиправним та недійсним наказу про зобов`язання прибути до відповідача шляхом вручення повістки від 03 березня 2022 року. В свою чергу, предмет спору у справі № 520/26066/23 охоплює визнання протиправними саме дій суб`єкта владних повноважень та зобов`язання такого суб`єкта утриматися від вчинення певних дій.
6.5. Також скаржник зауважує, що повістка про з`явлення до ТЦК та СП за результатами проходження медичної комісії не передбачена нормативно- правовими актами. В свою чергу, з аналізу обставин спірних правовідносин доцільно зробити висновок про те, що повістка на відправку на 25.09.2023 року о 09:00, видана ОСОБА_1 , є повісткою про призов на військову службу під час мобілізації. Як наслідок, обґрунтовано констатувати невідповідність висновків Суду першої інстанції обставинам справи.
6.6. Скаржник також зазначає, що Харківський окружний адміністративний суд повністю проігнорував факт наявності у позивача відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації у зв`язку з його бронюванням строком на 6 місяців (до 07.11.2023 року) під час прийняття рішення, що спір про визнання дій протиправними та зобов`язання утриматися від певних дій не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства
7. Відповідач своїм правом подати відзив на касаційну скаргу не скористався, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду справи.
ІІІ. Релевантні джерела права, акти їх застосування та позиція Верховного Суду
8. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги і на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
9. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).
10. Перевіривши за матеріалами справи доводи та вимоги касаційної скарги і правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Верховного Суду зазначає наступне.
11. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
12. Європейський суд з прав людини у пункті 24 свого рішення від 20.07.2006 у справі "Сокуренко і Стригун проти України" зазначив, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
13. Судова юрисдикція - це інститут права, що покликаний розмежувати як компетенцію різних ланок судової системи так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
14. Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
15. Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
16. За визначеннями, наведеними у пунктах 1 та 2 частини першої статті 4 КАС України, адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.
17. Суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
18. Згідно із частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:
1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;
2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;
3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій;
4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;
5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень;
6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
19. Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
20. Згідно усталених у судовій практиці висновків, до юрисдикції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
21. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
22. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
23. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
24. Отже, публічно-правовим спором за КАС України є не будь-який публічно-правовий спір, а лише той, який випливає із здійснення суб`єктом владних повноважень своїх владних управлінських функцій.
25. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
26. Відмовляючи у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 170 КАС України, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що даний позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
27. Предметом спору у цій справі є правомірність дій районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, які полягають у направленні ОСОБА_1 на медичний огляд військово-лікарською комісією та врученні йому повістки на відправку на 25 вересня 2023 року о 09:00, а також зобов`язання районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки утриматися від вчинення дій, спрямованих на призов ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації.
28. Так, як встановлено судами попередніх інстанції, свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 12.09.2023 року ОСОБА_1 був затриманий на вулиці у місті Львів представниками ІНФОРМАЦІЯ_1 та доставлений до приміщення ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_1. Під час першого спілкування з представниками відповідача, а також після доставлення до приміщень відповідача ОСОБА_1 пред`явив посадовим особам Довідку та Витяг з наказу Мінекономіки про бронювання військовозобов`язаного. Проте, ігноруючи відстрочку позивача від призову на військову службу під час мобілізації, а також юридичний факт перебування на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_2, працівник ІНФОРМАЦІЯ_1 вручив ОСОБА_1 направлення на проходження медичного огляду військоволікарською комісією. Після цього позивач був примушений до проходження медичного огляду Військоволікарською комісією при ІНФОРМАЦІЯ_1, так як без проходження огляду позивачеві було відмовлено у фізичній можливості покинути приміщення відповідача. За результатами описаних вище неправомірних дій, позивачеві було усно повідомлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 прийнято рішення про призов ОСОБА_1 на військову службу та вручено йому повістку на відправку на 25.09.2023 року о 09:00, підписану Начальником ІНФОРМАЦІЯ_1.
29. Відмовляючи у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 170 КАС України, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що даний позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
30. При цьому, суди виходили виключно з того, що направлення на огляд військово - лікарською комісією є лише засобом ведення військового обліку з метою підтримання актуальності даних про військовозобов`язаних осіб та не має обов`язкового наслідку у вигляді призову на військову службу за мобілізацією. Разом з тим, щодо незгоди позивача із діями відповідача щодо вручення йому повістки на відправку на 25.09.2023 року о 09:00, фактично зміст спірних правовідносин вказує про його незгоду та оскарження цієї повістки, якою йому було наказано з`явитися до ІНФОРМАЦІЯ_1 на вказану дату та час.
30.1. Суди зазначили, що саме по собі оповіщення громадян про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки оформлюється у вигляді повістки (мобілізаційного розпорядження), яке в даному випадку складене відповідачем на виконання законодавства з питань військового обов`язку та вручене позивачу, не є рішенням чи дією суб`єкта владних повноважень у розумінні КАС України. Відтак, зазначене вище свідчить про відсутність порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів позивача на момент його звернення до суду, що є обов`язковою умовою надання правового захисту судом.
31. Проте, Верховний Суд не погоджується із такими висновками, оскільки вказані висновки є передчасними.
32. Так, матеріалами справи підтверджується, що спір у цій справі виник у зв`язку із діями відповідача, які полягали затриманні, доставленні до приміщення ІНФОРМАЦІЯ_1 та примусовому направленні позивача на медичний огляд ВЛК, примушуванні до вказаного огляду з позбавленням можливості без такого огляду покинути приміщення відповідача, не зважаючи на предявлення позивачем довідки та витягу з наказу Мінекономіки про його бронювання та перебування у місті Львів у зв`язку із службовим відрядженням. Крім того позивач оскаржує дії відповідача, що полягали у подальшому (після проходження примусового медичного огляду) врученні йому повістки на відправку (по суті, мобілізаційне розпорядження про призов на військову службу) як заброньованому військовозобов`язаному у період дії його відстрочки.
33. Позивач зауважує, що цим позовом не оскаржуються вказана повістка як акт індивідуальної дії, на що послалися суди попередніх інстанцій, а питання стосується публічно-правових управлінських відносин щодо дій відповідача, які передували її врученню та саме таке вручення.
34. Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів встановлює Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року №3543-XII (далі - Закон №3543-XII).
35. Статтею 23 Закону №3543-ХІІ передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.
36. Відповідно до положень статті 23 Закону №3543-XII не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані, зокрема, заброньовані на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, а також за підприємствами, установами і організаціями в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
37. Таким чином, статтею 23 Закону №3543-XII передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації, яка надається, зокрема, військовозобов`язаним, яких заброньовано на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, а також за підприємствами, установами і організаціями.
38. Разом з тим, судами попередніх інстанцій вазаним обставинам оцінка надана не була та не встановлено зміст позовних вимог.
39. При цьому, суд першої інстанції в резолютивній частині ухвали про відмову у відкритті провадження роз`яснив, що вказаний спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, не обґрунтувавши при цьому свою позицію в мотивувальній частині ухвали. Суд апеляційної інстанції також на вказане уваги не звернув, залишивши без змін рішення суду першої інстанції.
40. Щодо посилання судів попередніх інстанції на правову позицію Верховного Суду, висловлену в постанові від 08.09.2022 року у справі №300/1263/22, то правовідносини у вказаних справах не є подібними. Так у справі №300/1263/22 предметом оскарження був наказ про зобов`язання прибути в районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки шляхом вручення повістки від 03 березня 2022 року. При цьому, дії відповідача під час такого вручення позивачем не оскаржувалися. Також був відсутній факт затримання позивача, доставлення до приміщення територіального центру комплектування та соціальної підтримки та примусового направлення на медичний огляд ВЛК, а також факт наявності при цьому у позивача відстрочки у звязку з його бронюванням. Разом з тим, Суд у вказаній справі вказав, що зміст спірних правовідносин, які склались у цій справі, зводиться фактично лише до оскарження повістки, якою позивачу наказано з`явитися до ІНФОРМАЦІЯ_3.
41. Підсумовуючи наведене, висновки судів попередніх інстанцій щодо того, що цю справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства є передчасними.
42. На підставі наведеного, Суд констатує, що суди попередніх інстанцій не вжили усіх, визначених законом, заходів та не встановили усі фактичні обставини, що мають значення для правильного прийняття процесуального рішення у цій справі на стадії відкриття провадження у справі, у зв`язку з чим дійшли передчасних висновків про відмову у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 170 КАС України.
43. Частинами першою та другою статті 341 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
44. Отже, Верховний Суд позбавлений можливості надати правову оцінку наведеним вище обставинам, оскільки судами попередніх інстанцій з цього питання не встановлювалися обставини справи.
45. Таким чином, неповно встановивши характер спірних правовідносин і відмовивши у відкритті провадження у справі, суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, яке призвело до ухвалення судових рішень, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
46. Відповідно до частин 1-4 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
47. Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
48. Відповідно до частини 1 статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
49. Враховуючи зазначене, перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги та правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновків, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувані судові рішення - скасуванню із направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
V. Судові витрати
50. З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 242, 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359, КАС України, Верховний Суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
2. Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2023 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2023 року у справі №520/26066/23 скасувати а справу направити до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду на стадії вирішення питання щодо відкриття позовного провадження.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий О. А. Губська
Судді М.В. Білак
В.Е. Мацедонська
