Єдиний державний реєстр судових рішень
Постанова
Іменем України
17 січня 2024 року
м. Київ
справа № 308/7570/18-ц (757/7570/18-ц)
провадження № 61-7051св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,
суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Державний вищий навчальний заклад «Ужгородський національний університет», ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_3 , на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 19 жовтня 2021 року у складі судді Деметрадзе Т. Р. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 21 березня 2023 року у складі колегії суддів: Куштана Б. П., Кожух О. А., Фазикош Г. В.,
Історія справи
Короткий зміст позову
У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Державного вищого навчального закладу «Ужгородський національний університет» (далі - ДВНЗ «УжНУ», університет), ОСОБА_2 , про порушення особистих та майнових авторських прав та стягнення компенсації.
Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 є автором автореферату дисертації на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук на тему «Корпоративна відповідальність в парадигмі глобального управління». Автореферат опублікований у 2013 році кафедрою міжнародного менеджменту Державного вищого навчального закладу «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана» Міністерства освіти і науки України, м. Київ.
Позивачу стало відомо, що на сайті ДВНЗ «УжНУ» було розміщено навчально-методичний комплекс «ІНФОРМАЦІЯ_2» для студентів ІІ курсу денної та заочної форми навчання факультету міжнародної політики, логістики та менеджменту напряму підготовки: 6.030206 «Міжнародний бізнес», який знаходиться у вільному доступі. Автором згаданого навчально-методичного комплексу зазначено ОСОБА_4 , кандидат економічних наук, доцент, доцент кафедри міжнародного бізнесу, логістики та менеджменту університету.
При порівнянні автореферату позивача з розміщеним університетом текстом навчально-методичного комплексу вбачається, що ОСОБА_2 використано частину автореферату у порушення вимог Закону України «Про авторське право і суміжні права».
Оскільки жодного дозволу на використання автореферату відповідачам не надавалося, на думку позивача, діями відповідачів порушено її немайнові та майнові авторські права.
ОСОБА_1 просила:
зобов`язати ДВНЗ «УжНУ» вилучити з обігу та знищити всі примірники навчально-методичного комплексу «ІНФОРМАЦІЯ_2» за авторством ОСОБА_4 ;
зобов`язати ДВНЗ «УжНУ» розмістити на його офіційному сайті вибачення певного змісту: «Повідомляємо, що на сайті ДВНЗ «УжНУ» за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_1 був розміщений навчально-методичний комплекс «ІНФОРМАЦІЯ_2» за авторством ОСОБА_4 , який містив в собі порушення авторських прав ОСОБА_1 . У зв`язку з цим, керівництво ДВНЗ «УжНУ» приносить ОСОБА_1 свої вибачення за порушення належних їй авторських прав;
зобов`язати ОСОБА_2 припинити порушення авторських прав ОСОБА_1 ;
стягнути з ДВНЗ «УжНУ» на користь ОСОБА_1 компенсацію за порушення немайнових прав в розмірі 10 мінімальних заробітних плат, що складає 32 000 грн та компенсацію за порушення майнових прав в розмірі 10 мінімальних заробітних плат, що складає 32 000 грн;
стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 за порушення немайнових прав в розмірі 10 мінімальних заробітних плат, що складає 32 000 грн та компенсацію за порушення майнових прав в розмірі 10 мінімальних заробітних плат, що складає 32 000 грн.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 19 жовтня 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:
на сайті Державного вищого навчального закладу «Ужгородський національний університет» було розміщено навчально-методичний комплекс «ІНФОРМАЦІЯ_2» для студентів ІІ курсу денної та заочної форми навчання факультету міжнародної політики, логістики та менеджменту напряму підготовки: 6.030206 «Міжнародний бізнес», який знаходиться у вільному доступі. Автором згаданого Навчально-медотидичного комплексу зазначена ОСОБА_4 , кандидат економічних наук, доцент, доцент кафедри міжнародного бізнесу, логістики та менеджменту Університету;
як встановлено у висновку від 14 липня 2017 року № 5-06/17-ЕД експертного дослідження об`єктів права інтелектуальної власності, частина твору ОСОБА_5 «Корпоративна відповідальність в парадигмі глобального управління: автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук. - К., - 2013 - 42 с.», а саме Рисунки 1, 2, 3, 4 та Таблиці 1, 2 використано в Додатках А, Б, В, Г, Д, Е твору ОСОБА_4 «ІНФОРМАЦІЯ_2: навч.-метод. Комплекс / ОСОБА_4 . Ужгород: ДВНЗ «УжНУ», 2015. - 72 с.», без зазначення імені автора та джерел запозичення;
законом встановлена можливість відтворення уривку з твору без згоди автора за певної умови, а саме якщо цей твір створено для навчання, а інший твір, у якому відтворюється уривок, теж створений для досягнення цієї цілі. Як зазначено у навчально-методичному комплексі, автором якого є відповідач ОСОБА_2 , такий призначений для студентів денної та заочної форми навчання галузям відповідних знань. Метою вивчення є формування у фахівців базових знань з теорії та практики корпоративної соціальної відповідальності і набуття ними відповідних професійних компетенцій, що забезпечують формування соціально-відповідальної поведінки. Суд констатував, що у наданому позивачем висновку експертного дослідження від 14 липня 17 №5-06/17-ЕД на сторінці 7 в абзаці 2 зазначено, що і Автореферат позивача, і Навчально-методичний комплекс відповідача є літературними письмовими творами наукового характеру. Тому відтворення частини Автореферату позивача у Навчально-методичному комплексі можливе і без згоди автора, оскільки це є вільним відтворенням примірника твору для навчання;
щодо вимог позивача до ДВНЗ «УжНУ», суд вважав, що такі не підлягають до задоволення, оскільки представником відповідача ОСОБА_6 зазначено обставини розміщення ОСОБА_2 зазначеного Навчально-методичного комплексу та відсутності неправомірних дій навчального закладу з цього приводу, а позивачем не доведено належними та допустимими доказами зворотного. При цьому, суд прийняв до уваги доводи представника ДВНЗ «УжНУ» про те, що вищезазначений електронний депозитарій Вищого навчального закладу є частиною інтернет - ресурсу його сайту та дозволяє науково-педагогічним працівникам навчального закладу самостійно розміщувати свої матеріали у відкритий доступ. Тому, зважаючи на ту обставину, що судом не встановлено порушення відповідачами авторських прав позивача, позовні вимоги про порушення особистих та майнових авторських прав та стягнення компенсації до задоволення не підлягають.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Закарпатського апеляційного суду від 21 березня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Ужгородського міськрайонного суду від 19 жовтня 2021 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
позивач повинна довести факт наявності у неї авторського права і (або) суміжних прав, факт порушення її прав відповідачем або загрозу такому порушенню, розмір шкоди (за винятком вимоги виплати компенсації), якщо вона завдана, та причинно-наслідковий зв`язок між завданою шкодою і діями відповідачів. Ураховуючи вказані обставини, колегія суддів вважала, що позивачем не надано, а судом не здобуто належних і допустимих доказів на підтвердження сукупності вказаних обставин;
судом першої інстанції правильно встановлено, що законом встановлена можливість відтворення уривку з твору без згоди автора за певної умови, а саме, якщо цей твір створено для навчання, а інший твір, у якому відтворюється уривок, теж створений для досягнення цієї цілі. Відтворення частини автореферату позивача у навчально-методичному комплексі можливе і без згоди автора, оскільки це є вільним відтворенням примірника твору для навчання;
матеріалами справи встановлено, що обсяг відтвореного матеріалу відповідає зазначеній меті, а саме - для навчання. Із цих підстав не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги в частині того, що судом першої інстанції неправомірно застосовано до спірних правовідносин положення статті 23 Закону України «Про авторське право і суміжні права». Із урахуванням наведеного, колегія суддів зробила висновок, що суд першої інстанції надав правильну оцінку доказам, поданим сторонами до справи, і дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Аргументи учасників справи
У травні 2023 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу за підписом представника ОСОБА_3 , у якій просила скасувати рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 19 жовтня 2021 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 21 березня 2023 року, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що:
суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові застосував норми статті 23 Закону України «Про авторське право» без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі № 918/186/17, від 23 січня 2018 року у справі № 569/11789/15-ц, від 17 червня 2020 року у справі № 569/12278/16-ц, від 11 листопада 2020 року у справі № 755/22219/14, Вищого господарського суду України від 07 квітня 2015 року у справі № 910/11320/13, від 14 лютого 2017 року у справі № 910/7092/16;
суди першої та апеляційної інстанцій не застосували норми матеріального права, які підлягали застосуванню до даних правовідносин, а саме: статтю 21 Закону України «Про авторське право» щодо можливості вільного використання твору;
у цій справі, всупереч імперативним вимогам статті 21 Закону України «Про авторське право» в частині обов`язкового зазначення імені автора і джерела запозичення, ОСОБА_2 використано частину автореферату позивача без зазначення імені позивача як автора автореферату та джерела запозичення, що свідчить про відсутність у діях ОСОБА_2 визначених статтями 21, 23 Закону України «Про авторське право» ознак правомірного використання частини автореферату;
судами не враховано, що стаття 21 Закону України «Про авторське право» містить вичерпний перелік випадків вільного використання твору із зазначенням імені автора, у тому числі відтворення твору в цілях і за умов, передбачених статтею 23 цього закону, що призвело до того, що суди першої та апеляційної інстанцій зробили помилкові висновки щодо правомірного використання ОСОБА_2 автореферату позивача лише з огляду на те, що і автореферат, і навчально-методичний комплекс є літературними письмовими творами наукового характеру;
судами не врахований залучений позивачем висновок експерта № 5-06/17-ЕД експертного дослідження об`єктів права інтелектуальної власності від 14 липня 2017 року, експертний висновок № 58/2017-ЕВ-ЦК від 21 червня 2017 року за результатами проведеної фіксації і дослідження змісту веб-сторінок у мережі Інтернет; листи університету від 10 серпня 2017 року № 2923/01-27, від 15 вересня 2017 року № 4237/01-27 та від 21 жовтня 2017 № 5118/01-27;
судами встановлено факт використання ОСОБА_2 частини автореферату позивача без зазначення імені позивача та джерела запозичення. Однак, всупереч встановленому факту порушення ОСОБА_2 авторських прав позивача, в подальшому суди дійшли абсолютно протилежних висновків, а саме про відсутність в діях відповідачів порушення прав позивача. Будь-якого спростування, чому і з яких підстав суди дійшли протилежних висновків ані оскаржуване рішення, ані постанова не містять, так само як і обґрунтування неналежності або недостатності вказаних доказів.
У червні 2023 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу за підписом представника ОСОБА_7 , у якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що:
норми законодавства, на які посилається позивач, носять загальний характер та регламентують забезпечення права інтелектуальної власності автора твору. Між тим, дані норми не регламентують спірні правовідносини, а тому не підлягають застосуванню;
законом встановлена можливість відтворення уривку твору без згоди автора за певної умови, а саме, якщо цей твір створено для навчання, а інший твір, у якому відтворюється уривок, теж створений для досягнення цієї цілі. У навчально-методичному комплексі зазначено, що він призначений для студентів денної та заочної форми навчання галузям відповідних знань. Метою вивчення є формування у фахівців базових знань з теорії та практики корпоративної соціальної відповідальності і набуття ними відповідних професійних компетенцій, що забезпечують формування соціально-відповідальної поведінки. Саме тому у наданому позивачем висновку експертного дослідження від 14 липня 2017 року № 5-06/17-ЕД на сторінці 7 в абзаці 2 зазначено, що і автореферат позивача і навчально-методичний комплекс є літературними письмовими творами наукового характеру. Відтак, відтворення частини автореферату у навчально-методичному комплексі можливе і без згоди автора, оскільки це є вільним відтворенням примірника твору для навчання;
у справах № 918/186/17, № 569/11789/15-ц та у справі, що переглядається, різні обставини. Висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 17 червня 2020 року у справі № 569/12278/16-ц не суперечать і повністю узгоджуються із висновками, зробленими судами попередній інстанцій у цій справі. Суди попередніх інстанцій не повинні були враховувати висновки, викладені у постановах Вищого господарського суду України від 07 квітня 2015 року у справі № 910/11320/13 та від 14 лютого 2017 року у справі № 910/7092/16;
висновок експертного дослідження від 14 липня 2017 року № 5-06/17-ЕД є неналежним доказом у справі, оскільки ЦПК України в редакції до 15 грудня 2017 року не було передбачено можливості складання висновку за зверненням учасника справи. Крім того, у вказаному висновку відсутні дані про попередження експерта про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 23 травня 2023 року поновлено ОСОБА_8 строк на касаційне оскарження рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 19 жовтня 2021 року та постанови Закарпатського апеляційного суду від 21 березня 2023 року, відкрито касаційне провадження у справі № 308/7570/18-ц та витребувано справу з суду першої інстанції.
У червні 2023 року матеріали цивільної справи № 308/7570/18-ц надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 23 листопада 2023 року відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , поданий ДВНЗ «УжНУ», повернуто без розгляду; справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 23 травня 2023 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі № 918/186/17, від 23 січня 2018 року у справі № 569/11789/15-ц, від 17 червня 2020 року у справі № 569/12278/16-ц та у постановах Верховного Суду України від 07 квітня 2015 року у справі № 910/11320/13, від 17 лютого 2017 року у справі № 910/7092/16 та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України).
Фактичні обставини
Суди встановили, що ОСОБА_1 є автором автореферату дисертації на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук на тему «Корпоративна відповідальність в парадигмі глобального управління». Автореферат опубліковано у 2013 році кафедрою міжнародного менеджменту Державного вищого навчального закладу «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана» Міністерства освіти і науки України, м. Київ.
На сайті ДВНЗ «УжНУ» було розміщено навчально-методичний комплекс «ІНФОРМАЦІЯ_2» для студентів ІІ курсу денної та заочної форми навчання факультету міжнародної політики, логістики та менеджменту напряму підготовки: 6.030206 «Міжнародний бізнес», який знаходиться у вільному доступі. Автором згаданого Навчально-методичного комплексу зазначена ОСОБА_4 , кандидат економічних наук, доцент, доцент кафедри міжнародного бізнесу, логістики та менеджменту університету.
На друкованому примірнику під авторством ОСОБА_2 «Корпоративно соціальна відповідальність» зазначено, що це навчально-методичний комплекс.
У навчально-методичному комплексі, автором якого є відповідач ОСОБА_2 , такий призначений для студентів денної та заочної форми навчання галузям відповідних знань. Метою вивчення є формування у фахівців базових знань з теорії та практики корпоративної соціальної відповідальності і набуття ними відповідних професійних компетенцій, що забезпечують формування соціально-відповідальної поведінки.
Згідно з висновком від 14 липня 2017 року № 5-06/17-ЕД:
автореферат позивача, і навчально-методичний комплекс відповідача є літературними письмовими творами наукового характеру.
частина твору ОСОБА_5 «Корпоративна відповідальність в парадигмі глобального управління: автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук. - К., - 2013 - 42 с.», а саме Рисунки 1, 2, 3, 4 та Таблиці 1, 2 використано в Додатках А, Б, В, Г, Д, Е твору ОСОБА_4 «ІНФОРМАЦІЯ_2: навч.-метод. Комплекс / ОСОБА_4 Ужгород: ДВНЗ «УжНУ», 2015. - 72 с.», без зазначення імені автора та джерел запозичення.
Позиція Верховного Суду
Щодо зобов`язання розмістити на офіційному сайті вибачення та зобов`язання припинити порушення авторських прав
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Ці право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 38), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (пункт 72), від 13 жовтня 2020 року у справі № 369/10789/14-ц (пункт 7.37), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 55), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 73), від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 26 жовтня 2021 року в справі № 766/20797/18 (пункт 19)).
Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі спосіб повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. п. 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року всправі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).
Згідно зі статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.
Європейський суд з прав людини зауважив, що у справах про захист честі, гідності та ділової репутації фізичні особи мають право вимагати спростування відомостей, які не відповідають дійсності та принижують їх честь і гідність, та відшкодування завданої шкоди. Обидва заходи було застосовано у справі заявників. Проте на додаток до них суди зобов`язали другого заявника опублікувати у газеті офіційне вибачення. Суд зазначає, що такий захід безпосередньо не передбачено в національному законодавстві. Як вбачається з відповідної національної судової практики, хоча й пізнішої за події, які розглядаються, встановлення зобов`язання вибачитися у справах про захист честі, гідності та ділової репутації може суперечити конституційній гарантії свободи вираження поглядів. За цих обставин Суд доходить висновку, що зобов`язання судом другого заявника вибачитися не було встановлене законом і, відповідно, у цьому відношенні було порушення статті 10 Конвенції (EDITORIAL BOARD OF PRAVOYE DELO AND SHTEKEL v. UKRAINE, № 33014/05, § 54, 58, 59, ЄСПЛ, від 05 травня 2011 року).
У справі, що переглядається:
суди не звернули увагу, що право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту має присікати порушення цивільних прав та/або інтересів чи відновлювати їх;
позивачка, зокрема, просила зобов`язати ДВНЗ «УжНУ» розмістити на його офіційному сайті вибачення та зобов`язати ОСОБА_2 припинити порушення авторських прав. Суди не врахували, що вказані вимоги не присікають порушення цивільних прав та/або інтересів й не відновлюють їх. Тому вказані позовні вимоги не є належним способом захисту прав і в їх задоволенні необхідно було відмовити з цієї підстави.
За таких обставин суди зробили обґрунтований висновок про відмову в задоволенні позовних вимог в частині зобов`язання розмістити на офіційному сайті вибачення та припинити порушення авторських прав, але помилились щодо мотивів такої відмови. Як наслідок оскаржені судові рішення підлягають зміні в частині мотивів відмови в задоволенні цих позовних вимог
Щодо зобов`язання вилучити з обігу та знищити всі примірники навчально-методичного комплексу, стягнення компенсації за порушення немайнових та майнових прав
Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).
Громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв`язку з різними видами інтелектуальної діяльності. Кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом (частини перша і друга статті 54 Конституції України).
Особистими немайновими правами інтелектуальної власності є: 1) право на визнання людини творцем (автором, виконавцем, винахідником тощо) об`єкта права інтелектуальної власності; 2) право перешкоджати будь-якому посяганню на право інтелектуальної власності, здатному завдати шкоди честі чи репутації творця об`єкта права інтелектуальної власності; 3) інші особисті немайнові права інтелектуальної власності, встановлені законом (частина перша статті 423 ЦК України).
Майновими правами інтелектуальної власності є: 1) право на використання об`єкта права інтелектуальної власності; 2) виключне право дозволяти використання об`єкта права інтелектуальної власності; 3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню об`єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання; 4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом. Законом можуть бути встановлені винятки та обмеження в майнових правах інтелектуальної власності за умови, що такі обмеження та винятки не створюють істотних перешкод для нормальної реалізації майнових прав інтелектуальної власності та здійснення законних інтересів суб`єктів цих прав (частини перша та друга статті 424 ЦК України).
Використання об`єкта права інтелектуальної власності іншою особою здійснюється з дозволу особи, яка має виключне право дозволяти використання об`єкта права інтелектуальної власності, крім випадків правомірного використання без такого дозволу, передбачених цим Кодексом та іншим законом (частина третя статті 426 ЦК України).
Через збалансовану автором систему дозволів та заборон він має змогу отримувати співмірну винагороду за те, що він створив твір. Між тим це не означає, що авторові гарантується контроль над будь-яким без винятку використанням його твору третьою особою, але визначає, що по суті кожна окрема фактична дія третьої особи в принципі має розглядатися як така, що охоплюється правом на використання та вимагає попередньої (не обов`язково прямо висловленої) згоди автора (див. сase C?5/08 Infopaq International A/S v Danske Dagblades Forening, URL: https://curia.europa.eu/juris/liste.jsf?num=c-5/08).
Термін «літературні і художні твори» охоплює всі твори в галузі літератури, науки і мистецтва, яким би способом і в якій би формі вони не були виражені, як-то: книги, брошури та інші письмові твори, лекції, звертання, проповіді та інші подібного роду твори; драматичні і музично-драматичні твори; хореографічні твори і пантоміми, музичні твори з текстом або без тексту; кінематографічні твори, до яких прирівнюються твори, виражені способом, аналогічним кінематографії; малюнки, твори живопису, архітектури, скульптури, графіки і літографії; фотографічні твори, до яких прирівнюються твори, виражені способом, аналогічним фотографії; твори прикладного мистецтва; ілюстрації, географічні карти, плани, ескізи і пластичні твори, що відносяться до географії, топографії, архітектури або наукам (частина перша статті 2 Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів 1971 року).
Дозволяється використання цитат із твору, який правомірно зроблено доступним для загального відома, за умови дотримання добрих звичаїв і в обсязі, виправданому поставленою метою, включаючи цитування статей із газет і журналів у формі оглядів преси (частина перша статті 10 Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів 1971 року).
Твір може бути вільно, без згоди автора та інших осіб, та безоплатно використаний будь-якою особою, зокрема, як цитата з правомірно опублікованого твору або як ілюстрація у виданнях, радіо- і телепередачах, фонограмах та відеограмах, призначених для навчання, за умови дотримання звичаїв, зазначення джерела запозичення та імені автора, якщо воно вказане в такому джерелі, та в обсязі, виправданому поставленою метою (пункт 1 частини перша статті 444 ЦК України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин).
Автору твору належать особисті немайнові права, встановлені статтею 423 цього Кодексу, а також право: 1) вимагати зазначення свого імені у зв`язку з використанням твору, якщо це практично можливо; 2) забороняти зазначення свого імені у зв`язку з використанням твору; 3) обирати псевдонім у зв`язку з використанням твору; 4) на недоторканність твору (стаття 438 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 14 Закону України від 23 грудня 1993 року № 3792-XII «Про авторське право і суміжні права» (тут і далі - Закон № 3792-XII, в редакції на час виникнення спірних правовідносин) автору належать такі особисті немайнові права: 1) вимагати визнання свого авторства шляхом зазначення належним чином імені автора на творі і його примірниках і за будь-якого публічного використання твору, якщо це практично можливо; 2) забороняти під час публічного використання твору згадування свого імені, якщо він як автор твору бажає залишитись анонімом; 3) вибирати псевдонім, зазначати і вимагати зазначення псевдоніма замість справжнього імені автора на творі і його примірниках і під час будь-якого його публічного використання; 4) вимагати збереження цілісності твору і протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі і репутації автора.
Згідно з пунктом 10 статті 21 Закону України № 3792-XII без згоди автора (чи іншої особи, яка має авторське право), але з обов`язковим зазначенням імені автора і джерела запозичення, допускається відтворення твору в цілях і за умов, передбачених статтями 22-25 цього Закону.
Відповідно до підпункту «г» абзацу другого частини першої статті 52 Закону № 3792-ХІІ при порушеннях будь-якою особою авторського права і (або) суміжних прав, передбачених статтею 50 цього Закону, недотриманні передбачених договором умов використання творів і (або) об`єктів суміжних прав, використанні творів і об`єктів суміжних прав з обходом технічних засобів захисту чи з підробленням інформації і (або) документів про управління правами чи створенні загрози неправомірного використання об`єктів авторського права і (або) суміжних прав та інших порушеннях особистих немайнових прав і майнових прав суб`єктів авторського права і (або) суміжних прав суб`єкти авторського права і (або) суміжних прав мають право подавати позови до суду про відшкодування збитків (матеріальної шкоди), включаючи упущену вигоду, або стягнення доходу, отриманого порушником внаслідок порушення ним авторського права і (або) суміжних прав, або виплату компенсацій.
Порушенням авторського права і (або) суміжних прав, що дає підстави для захисту таких прав, у тому числі судового, є, зокрема, плагіат - оприлюднення (опублікування), повністю або частково, чужого твору під іменем особи, яка не є автором цього твору (пункт в частини першої статі 50 Закону № 3792-ХІІ, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Суд має право постановити рішення чи ухвалу про виплату компенсації, що визначається судом, у розмірі від 10 до 50000 мінімальних заробітних плат, замість відшкодування збитків або стягнення доходу (пункт г частини другої статті 52 Закону № 3792-ХІІ, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Обміркувавши викладене, касаційний суд зауважує, що:
за загальним правилом використання твору як об`єкта права інтелектуальної власності іншою особою здійснюється з дозволу особи, яка має виключне право дозволяти використання об`єкта права інтелектуальної власності;
як виняток допускається правомірне використання твору як об`єкта права інтелектуальної власності без дозволу особи, яка має виключне право дозволяти використання об`єкта права інтелектуальної власності, у разі якщо це передбачено відповідною нормою закону;
цитування є вільним використанням твору із зазначенням імені автора і джерела запозичення. По своїй суті цитування є найбільш значущим обмеженням авторського права. Воно служить свого роду фундаментом для інших обмежень авторських прав;
касаційний суд підкреслює, що умовою для правомірності цитування є зазначення імені автора твору та джерела, з якого та чи інша цитата запозичується, що має вказати на походження процитованого твору, який використовується без дозволу автора;
протилежністю використанню твору як позитивної дії є плагіат. Плагіатом вважається, зокрема, використання цитат з іншого твору (частини твору) без посилання на відповідне джерело, тобто без дотримання такої умови правомірності цитування як зазначення імені автора твору та джерела;
компенсація підлягає стягненню у разі доведення факту порушення прав суб`єкта авторського права, зокрема при плагіаті. Для задоволення вимоги про стягнення компенсації достатньо наявності доказів вчинення особою дій, які кваліфікуються як порушення авторського права. Для визначення розміру такої компенсації враховується, зокрема: факт порушення прав та яке саме порушення допущено; тривалість та обсяг порушень (одноразове чи багаторазове використання спірних об`єктів); принципи приватного права (добросовісність, справедливість, розумність).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2018 року у справі № 569/11789/15-ц (провадження № 61-457 св 18), на яку посилається ОСОБА_1 в касаційній скарзі, зроблено висновок, що:
«суд має право постановити рішення чи ухвалу про: виплату компенсації, що визначається судом, у розмірі від 10 до 50000 мінімальних заробітних плат, замість відшкодування збитків або стягнення доходу; заборону опублікування творів, їх виконань чи постановок, випуску примірників фонограм, відеограм, їх сповіщення, припинення їх розповсюдження, вилучення (конфіскацію) контрафактних примірників творів, фонограм, відеограм чи програм мовлення та обладнання і матеріалів, призначених для їх виготовлення і відтворення, публікацію у пресі інформації про допущене порушення тощо, якщо у ході судового розгляду буде доведено факт порушення авторського права і (або) суміжних прав або факт наявності дій, що створюють загрозу порушення цих прав (підпункти «г», «д» абзацу першого частини другої статті 52 Закону України «Про авторське право і суміжні права»). Суди врахували вимоги вказаних норм права та дійшли вірного висновку, що РГ «Підручники і посібники» умов вільного використання твору не дотрималась, використала твір, інтелектуальне право на який належить, зокрема, ОСОБА_2, виключно у комерційних цілях, використавши зображення і відповідні написи для покращення продажу альбомів власного виробництва. Крім того, суд першої інстанції виходив із засад розумності та справедливості при задоволенні грошової вимоги, перевірив її обґрунтованість та правильність. З урахуванням викладених норм права та встановлених обставин суди дійшли вірного висновку, що у матеріалах справи наявні належні та допустимі докази, які підтверджують порушення РГ «Підручники і посібники» авторського права позивача …
Доводи касаційної скарги про те, що РГ «Підручники і посібники» без згоди автора мала право використовувати спірний художній твір, оскільки такий використано у виданнях навчального характеру, не заслуговують на увагу, так як спростовані зібраними у справі доказами, а відповідачем не доведено використання спірного художнього твору в обсязі, виправданому поставленою метою, як ілюстрацій у виданнях навчального характеру. Крім того, судами встановлено, що відтворення вказаного вище твору відповідачем не є поодиноким випадком, а видання альбому-посібника «Образотворче мистецтво. 3 клас» відбулося з комерційною метою».
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частини першої статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (частина перша, друга статті 89 ЦПК України).
У справі, що переглядається:
при зверненні до суду позивач зазначала, що відповідачами порушено її авторські права: особисті немайнові і майнові права інтелектуальної власності та просила стягнути компенсацію в мінімальному розмірі, встановленому законом на час звернення позивача до суду;
при відмові у задоволенні позовних вимог, встановивши, що використання частини автореферату позивачки відбулося без зазначення її імені та джерела, суди вважали, що відтворення частини автореферату позивача у Навчально-методичному комплексі можливе і без згоди автора, оскільки це є вільним відтворенням примірника твору для навчання;
суди не врахували, що умовою для правомірності цитування є зазначення імені автора твору та джерела, з якого та чи інша цитата запозичується, що має вказати на походження процитованого твору, який використовується без дозволу автора;
суди не звернули увагу, що плагіатом вважається, зокрема, використання цитат з іншого твору (частини твору) без посилання на відповідне джерело, тобто без дотримання такої умови правомірності цитування як зазначення імені автора твору та джерела;
суди врахували, що використання твору здійснено ОСОБА_2 без дотримання такої умови правомірності цитування як зазначення імені автора твору та джерела;
при визначенні розміру компенсації судом враховується тривалість порушення, обсяг порушення (зокрема з урахуванням території його поширення), а також принципи справедливості, добросовісності та розумності. З урахуванням того, що суди встановили факт плагіату (використання частини автореферату позивачки відбулося без зазначення її імені та джерела), касаційний суд вважає, що вимога про стягнення компенсації підлягає задоволенню. Як наслідок судові рішення в цій частині належить скасувати та ухвалити нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію за порушення майнових прав в розмірі 10 мінімальних заробітних плат, що складає 32 000 грн та за порушення немайнових прав в розмірі 10 мінімальних заробітних плат, що складає 32 000 грн.
Аргумент відзиву на касаційну скаргу про те, що висновок від 14 липня 2017 року № 5-06/17-ЕД є неналежним доказом у справі, оскільки ЦПК України в редакції до 15 грудня 2017 року не передбачав складання висновку за зверненням учасника справи, касаційний суд відхиляє, оскільки суди оцінювали його як письмовий доказ, а не як висновок експерта.
Аналіз матеріалів справи свідчить, що:
відповідно до пункту 4.2.5 Положення про академічну доброчесність в Ужгородському національному університеті, введеного в дію Наказом ректора ДВНЗ «УжНУ» від 03 березня 2017 року № 409/01-17, порушенням етичних норм наукової діяльності є, в тому числі, оприлюднення (частково або повністю) наукових (творчих) результатів, отриманих іншими особами, як результатів власного дослідження (творчості), та/або відтворення опублікованих текстів (оприлюднених творів мистецтва) інших авторів без зазначення авторства, без належного оформлення посилань; пункт 4.3 використання запозичених текстів у письмових роботах допускається за умови, що зазначені всі джерела запозичень. Перевірці на академічний плагіат підлягають: в тому числі, навчальні (курсові роботи (проєкти), реферати тощо) та кваліфікаційні (дипломні роботи, (проєкти)) роботи здобувачів вищої освіти ступенів «бакалавр» і «Магістр», науково-методичні праці (підручники, навчальні посібники, конспекти лекцій), монографії та інші роботи, що вимагають рекомендації Вченої ради «УжНУ» до видання. Організацію перевірки вищезазначених матеріалів здійснюють завідувачі кафедр;
у відзиві на позовну заяву відповідач ДВНЗ «УжНУ» посилався на те, що його вини в порушенні прав позивача немає, оскільки розміщення спірної праці мало місце в електронному репозитарії ДВНЗ «УжНУ», який є частиною інтернет - ресурсу їх сайту, а пунктом 5.3 Положення про електронний репозитарій ДВНЗ «УжНУ» передбачено, що репозитарій поповнюється документами шляхом самоархівування твору автором, завантаженням електронних публікацій укладачами, редакторами наукових збірників та періодичних видань університету або шляхом передачі електронного документу до наукової бібліотеки (т. 1 а. с. 148-150);
листом від 15 вересня 2017 року № 4237/01-27 ДВНЗ «УжНУ» повідомив позивача про розгляд її звернення та додав протокол №1 засідання комісії, з якого вбачається, що комісія вирішила, в тому числі, вилучити з бібліотеки навчально-методичний комплекс «ІНФОРМАЦІЯ_2» за авторством ОСОБА_4 (т. 1 арк. спр. 87- 90).
У справі, що переглядається, суди на зазначені обставини уваги не звернули, не з`ясували, чи вилучені фактично з обігу та чи знищені всі примірники спірного навчально-методичного комплексу, чи наявний причинно-наслідковий зв`язок між діями ДВНЗ «УжНУ» та порушенням прав позивача та відповідно, чи наявні підстави для стягнення компенсації за порушення майнових та немайнових прав позивача з ДВНЗ «УжНУ».
За таких обставин, суди зробили передчасний висновок про відмову в задоволенні позову до ДВНЗ «УжНУ». Тому судові рішення в цій частині належить скасувати та передати справу в цій частині вимог на новий розгляд до суду першої інстанції.
Суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного оскарження, дають підстави для висновку, що:
касаційну скаргу належить задовольнити частково;
судові рішення в частині позовних вимог про зобов`язання вилучити з обігу та знищити всі примірники навчально-методичного комплексу, стягнення компенсації за порушення немайнових та майнових прав скасувати;
передати справу в частині позовних вимог до ДВНЗ «УжНУ» про зобов`язання вилучити з обігу та знищити всі примірники навчально-методичного комплексу, стягнення компенсації за порушення немайнових та майнових прав на новий розгляд до суду першої інстанції;
в частині позовних вимог до ОСОБА_2 ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог про стягнення компенсації за порушення немайнових та майнових прав;
судові рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог про зобов`язання розмістити на офіційному сайті вибачення ДВНЗ «УжНУ» та припинити порушення авторських прав змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.
Висновки за результатами розподілу судових витрат
У постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції (підпункт «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України).
Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року у справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено такий висновок, що «якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».
Тому розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, має здійснити той суд, який ухвалює остаточне рішення у справі, враховуючи загальні правила розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_3 , задовольнити частково.
Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 19 жовтня 2021 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 21 березня 2023 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Державного вищого навчального закладу «Ужгородський національний університет», ОСОБА_2 про зобов`язання розмістити на офіційному сайті вибачення та припинити порушення авторських прав змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.
Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 19 жовтня 2021 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 21 березня 2023 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Державного вищого навчального закладу «Ужгородський національний університет», ОСОБА_2 про зобов`язання вилучити з обігу та знищити всі примірники навчально-методичного комплексу, стягнення компенсації за порушення немайнових та майнових прав скасувати.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення компенсації за порушення немайнових та майнових прав задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію за порушення немайнових прав в сумі 32000 грн та компенсацію за порушення майнових прав в сумі 32 000 грн.
Справу в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Державного вищого навчального закладу «Ужгородський національний університет» про зобов`язання вилучити з обігу та знищити всі примірники навчально-методичного комплексу, стягнення компенсації за порушення немайнових та майнових прав направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 19 жовтня 2021 року та постанова Закарпатського апеляційного суду від 21 березня 2023 року в скасованій частині втрачають законну силу.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Д. А. Гудима
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
М. М. Русинчук
