Справа № 308/7570/18-ц
П О С Т А Н О В А
Іменем України
21 березня 2023 року м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Куштана Б.П. (доповідача),
суддів: Кожух О.А. та Фазикош Г.В.,
з участю секретаря Чічкало М.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 19 жовтня 2021 року (у складі судді Деметрадзе Т.Р.) за позовом ОСОБА_1 до Державного вищого навчального закладу «Ужгородський національний університет» і ОСОБА_2 про порушення особистих та майнових авторських прав і стягнення компенсації, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом у лютому 2018 р.
Просила:
-зобов`язати ДВНЗ «Ужгородський національний університет» вилучити з обігу та знищити всі примірники навчально-методичного комплексу «Корпоративна соціальна відповідальність» за авторством В.В. Зеліч (Яцко);
-зобов`язати ДВНЗ «Ужгородський національний університет» розмістити на його офіційному сайті вибачення наступного змісту: «Повідомляємо, що на сайті Державного вищого навчального закладу «Ужгородський національний університет» за посиланням hhp://dspace.uzhnu.edu.ua/jspui/ був розміщений навчально-методичний комплекс «Корпоративна соціальна відповідальність» за авторством В.В. Зеліч (Яцко), який містив в собі порушення авторських прав ОСОБА_1 . У зв`язку з цим, керівництво Державного вищого навчального закладу «Ужгородський національний університет» приносить ОСОБА_1 свої вибачення за порушення належних їй авторських прав;
-зобов`язати ОСОБА_2 припинити порушення авторських прав ОСОБА_1 ;
-стягнути з ДВНЗ «Ужгородський національний університет» на свою користь компенсацію за порушення немайнових прав у розмірі 10 мінімальних заробітних плат, що складає 32 000 грн. і компенсацію за порушення майнових прав у розмірі 10 мінімальних заробітних плат, що складає 32 000 грн.;
-стягнути із ОСОБА_2 на свою користь за порушення немайнових прав у розмірі 10 мінімальних заробітних плат, що складає 32 000 грн. і компенсацію за порушення майнових прав у розмірі 10 мінімальних заробітних плат, що складає 32 000 грн.;
-стягнути судові витрати у справі з відповідачів.
На обґрунтування позовних вимог указала, що вона є автором автореферату дисертації на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук на тему «Корпоративна відповідальність в парадигмі глобального управління». Автореферат опубліковано у 2013 році кафедрою міжнародного менеджменту Державного вищого навчального закладу «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана» Міністерства освіти і науки України, м. Київ.
Однак їй стало відомо, що на сайті Державного вищого навчального закладу «Ужгородський національний університет» було розміщено навчально-методичний комплекс «Корпоративна соціальна відповідальність» для студентів ІІ курсу денної та заочної форми навчання факультету міжнародної політики, логістики та менеджменту напряму підготовки: 6.030206 «Міжнародний бізнес», який знаходиться у вільному доступі. Автором згаданого навчально-методичного комплексу зазначена Вікторія Вікторівна Зеліч ( ОСОБА_3 , кандидат економічних наук, доцент кафедри міжнародного бізнесу, логістики та менеджменту Університету.
Зазначає, що при порівнянні Автореферату з текстом Навчально-методичного комплексу вбачається, що ОСОБА_2 використано частину Автореферату у порушення вимог Закону України «Про авторське право і суміжні права». Вказала, що оскільки жодного дозволу на використання Автореферату відповідачам не надавалося, діями відповідачів порушено її немайнові та майнові авторські права.
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 19 жовтня 2021 р. позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.
ОСОБА_1 просить скасувати це рішення і прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Доводить про невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до такого:
-судом першої інстанції не було надано належної правової оцінки письмовим доказам, наданих позивачем на обґрунтування своїх позовних вимог;
-висновком експерта повністю підтверджено аргументи скаржника щодо порушення її авторських прав шляхом використання ОСОБА_2 . частини Автореферату ОСОБА_1 без зазначення імені автора та джерела запозичення;
-судом не надано належного висновку фіксації, оскільки саме ДВНЗ «Ужгородський національний університет» є власником доменного імені і саме він несе відповідальність за розміщення інформації на його офіційному веб-сайті;
-розміщення Навчально-методичного комплексу у вільному доступі для необмеженої кількості осіб на сайті ДВНЗ «Ужгородський національний університет» і надання систематичної можливості третім особам тиражування даного «навчального матеріалу» для цілей навчання є очевидним порушенням майнових прав автора та не відповідає правомірному відтворенню частини твору без згоди автора за визначенням ст. 23 Закону України «Про авторське право і суміжні права»;
-судом першої інстанції неправомірно застосовано до спірних правовідносин положення ст. 23 Закону України «Про авторське право і суміжні права».
Письмових відзивів на апеляційну скаргу до суду не надходило.
Апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, із таких мотивів.
Суд виходив із того, що системний аналіз норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, дає підстави дійти висновку про те, що законом встановлена можливість відтворення уривку з твору без згоди автора за певної умови, а саме якщо цей твір створено для навчання, а інший твір, у якому відтворюється уривок, теж створений для досягнення цієї цілі.
Як зазначено у навчально-методичному комплексі, автором якого є відповідач ОСОБА_2 , такий призначений для студентів денної та заочної форми навчання галузям відповідних знань. Метою вивчення є формування у фахівців базових знань з теорії та практики корпоративної соціальної відповідальності і набуття ними відповідних професійних компетенцій, що забезпечують формування соціально-відповідальної поведінки.
Суд констатував, що у наданому позивачем висновку експертного дослідження від 14.07.17 р. №5-06/17-ЕД на сторінці 7 в абзаці 2 зазначено, що і Автореферат позивача і Навчально-методичний комплекс відповідача є літературними письмовими творами наукового характеру.
Тому, на переконання суду, відтворення частини Автореферату позивача у Навчально-методичному комплексі можливе і без згоди автора, оскільки це є вільним відтворенням примірника твору для навчання.
Щодо вимог позивача до ДВНЗ «УжНУ», суд вважає, що такі не підлягають до задоволення, оскільки представником відповідача зазначено обставини розміщення ОСОБА_2 . Навчально-методичного комплексу та відсутності неправомірних дій навчального закладу з цього приводу, а позивачем не доведено належними та допустимими доказами зворотного.
При цьому, суд бере до уваги доводи представника ДВНЗ «УжНУ» про те, що електронний дипозитарій Вищого навчального закладу є частиною інтернет ресурсу його сайту та дозволяє науково-педагогічним працівникам навчального закладу самостійно розміщувати свої матеріали у відкритий доступ.
Зважаючи на ту обставину, що судом не встановлено порушення відповідачами авторських прав позивача, позовні вимоги про порушення особистих та майнових авторських прав і стягнення компенсації не підлягають задоволенню.
При цьому встановив, що позивач є автором Автореферату дисертації на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук на тему «Корпоративна відповідальність в парадигмі глобального управління». Автореферат опубліковано у 2013 р. кафедрою міжнародного менеджменту Державного вищого навчального закладу «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана» Міністерства освіти і науки України, м. Київ.
На сайті Державного вищого навчального закладу «Ужгородський національний університет» було розміщено навчально-методичний комплекс «Корпоративна соціальна відповідальність» для студентів ІІ курсу денної та заочної форми навчання факультету міжнародної політики, логістики та менеджменту напряму підготовки: 6.030206 «Міжнародний бізнес», який знаходиться у вільному доступі. Автором згаданого навчально -медотидичного комплексу зазначена Вікторія Вікторівна Зеліч (Яцко), кандидат економічних наук, доцент кафедри міжнародного бізнесу, логістики та менеджменту Університету.
На друкованому примірнику під авторством В.В. Зеліч «Корпоративно соціальна відповідальність» зазначено, що це навчально-методичний комплекс.
Як встановлено висновком від 14.07.2017 р. №5-06/17-ЕД експертного дослідження об`єктів права інтелектуальної власності, частина твору ОСОБА_4 «Корпоративна відповідальність в парадигмі глобального управління: автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук. К., - 2013 42 с.», а саме Рисунки 1,2,3, 4 та Таблиці 1, 2 використано в Додатках А, Б, В, Г, Д, Е твору В.В. Зеліч ( ОСОБА_5 ) «Корпоративна соціальна відповідальність: навч.-метод. Комплекс / В.В. Зеліч (Яцко) Ужгород: ДВНЗ «УжНУ», 2015. 72 с.», без зазначення імені автора та джерел запозичення.
Згідно з частиною першою статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися й розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Відповідно до статті 55 Конституції України право на судовий захист прав інтелектуальної власності є конституційним правом кожної особи.
Згідно зі статтею 418 ЦК України особа має особисті немайнові права інтелектуальної власності та/або майнові права інтелектуальної власності.
Відповідно до статті 270 ЦК України окремим видом особистих немайнових прав є право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості.
Статтями 15, 275 ЦК України передбачено право особи на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб.
Відповідно до вимог статті 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права» автор фізична особа, яка своєю творчою працею створила твір; контрафактний примірник твору, фонограми, відеограми примірник твору, фонограми чи відеограми, відтворений, опублікований і (або) розповсюджуваний з порушенням авторського права і (або) суміжних прав, у тому числі примірники захищених в Україні творів, фонограм і відеограм, що ввозяться на митну територію України без згоди автора чи іншого суб`єкта авторського права і (або) суміжних прав, зокрема з країн, в яких ці твори, фонограми і відеограми ніколи не охоронялися або перестали охоронятися; примірник твору копія твору, виконана у будь-якій матеріальній формі.
Перелік об`єктів авторського права закріплений у статті 433 ЦК України та статті 8 Закону України «Про авторське право і суміжні права».
Згідно з частиною третьою статті 8 Закону України «Про авторське право і суміжні права», передбачена цим Законом правова охорона поширюється тільки на форму вираження твору і не поширюється на будь-які ідеї, теорії, принципи, методи, процедури, процеси, системи, способи, концепції, відкриття, навіть якщо вони виражені, описані, пояснені, проілюстровані у творі.
Відповідно до статті 9 Закону України «Про авторське право і суміжні права» частина твору, яка може використовуватися самостійно, у тому числі й оригінальна назва твору, розглядається як твір і охороняється відповідно до цього Закону.
У силу вимог частини першої статті 437 ЦК України та статті 11 Закону України «Про авторське право і суміжні права» первинним суб`єктом авторського права є автор твору, а авторське право виникає з моменту створення твору. За відсутності доказів іншого автором твору вважається особа, зазначена як автор на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторства). Для виникнення і здійснення авторського права не вимагається реєстрація твору чи будь-яке інше спеціальне його оформлення, а також виконання будь-яких інших формальностей. Суб`єкт авторського права для засвідчення авторства (авторського права) на оприлюднений чи не оприлюднений твір, факту і дати опублікування твору чи договорів, які стосуються права автора на твір, у будь-який час протягом строку охорони авторського права може зареєструвати своє авторське право у відповідних державних реєстрах. Державна реєстрація авторського права і договорів, які стосуються права автора на твір, здійснюється Установою відповідно до затвердженого Кабінетом Міністрів України порядку. Установа складає і періодично видає каталоги всіх державних реєстрацій.
За змістом частин третьої та четвертої статті 426 ЦК України використання об`єкта права інтелектуальної власності іншою особою здійснюється із дозволу особи, яка має виключне право дозволяти використання об`єкта права інтелектуальної власності, крім випадків правомірного використання без такого дозволу, передбачених цим Кодексом та іншим законом. Умови надання дозволу на використання об`єкта права інтелектуальної власності можуть бути визначені ліцензійним договором.
Статтею 15 Закону України «Про авторське право і суміжні права» передбачено, що до майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) належать: виключне право на використання твору та виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами.
Вибір способу захисту порушеного права належить позивачу суб`єкту авторського права і (або) суміжних прав.
За змістом положень статті 52 Закону України «Про авторське право і суміжні права», у разі порушення авторського права і (або) суміжних прав можливим є одночасне застосування кількох передбачених зазначеною статтею способів цивільно-правового захисту таких прав.
Відповідно до підпунктів «а», «г» абзацу другого частини першої статті 52 Закону України «Про авторське право і суміжні права» при порушеннях будь-якою особою авторського права і (або) суміжних прав, передбачених статтею 50 цього Закону, недотриманні передбачених договором умов використання творів і (або) об`єктів суміжних прав, використанні творів і об`єктів суміжних прав з обходом технічних засобів захисту чи з підробленням інформації і (або) документів про управління правами чи створенні загрози неправомірного використання об`єктів авторського права і (або) суміжних прав та інших порушеннях особистих немайнових прав і майнових прав суб`єктів авторського права і (або) суміжних прав суб`єкти авторського права і (або) суміжних прав мають право, зокрема: вимагати визнання та поновлення своїх прав, у тому числі забороняти дії, що порушують авторське право і (або) суміжні права чи створюють загрозу їх порушення; подавати позови до суду про відшкодування збитків (матеріальної шкоди), включаючи упущену вигоду, або стягнення доходу, отриманого порушником внаслідок порушення ним авторського права і (або) суміжних прав, або виплату компенсацій.
Згідно зі статтею 11 Закону України «Про авторське право і суміжні права» первинним суб`єктом, якому належить авторське право, є автор твору.
За відсутності доказів іншого автором твору вважається особа, зазначена як автор на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторства). Авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення. Для виникнення і здійснення авторського права не вимагається реєстрація твору чи будь-яке інше спеціальне його оформлення, а також виконання будь-яких інших формальностей.
Особа, яка має авторське право (автор твору чи будь-яка інша особа, якій на законних підставах передано авторське майнове право на цей твір), для сповіщення про свої права може використовувати знак охорони авторського права. Цей знак складається з таких елементів: латинська літера «c», обведена колом; ім`я особи, яка має авторське право; рік першої публікації твору.
Знак охорони авторського права проставляється на оригіналі і кожному примірнику твору.
Суб`єкт авторського права для засвідчення авторства (авторського права) на оприлюднений чи не оприлюднений твір, факту і дати опублікування твору чи договорів, які стосуються права автора на твір, у будь-який час протягом строку охорони авторського права може зареєструвати своє авторське право у відповідних державних реєстрах.
Аналогічні положення визначені статями 433, 435, 437 ЦК України.
У пункті 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 04 червня 2010 року № 5 «Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав» судам роз`яснено, що авторське право виникає в силу факту створення інтелектуальною творчою працею автора або співавторів твору науки, літератури і мистецтва. Твір вважається створеним з моменту первинного надання йому будь-якої об`єктивної форми з урахуванням суті твору (зокрема, письмової форми, електронної форми, речової форми). Якщо не доведено інше, результат інтелектуальної діяльності вважається створеним творчою працею.
Відповідно до частин першої, третьої статті 442 ЦК України твір вважається опублікованим (випущеним у світ), якщо він будь-яким способом повідомлений невизначеному колу осіб, у тому числі виданий, публічно виконаний, публічно показаний, переданий по радіо чи телебаченню, відображений у загальнодоступних електронних системах інформації.
Ніхто не має права опублікувати твір без згоди автора, крім випадків, встановлених цим Кодексом та іншим законом.
Згідно з п.1 ч.1 ст. 23 Закону України «Про авторське право і суміжні права» допускається без згоди автора чи іншої особи, яка має авторське право відтворення уривків з опублікованих письмових творів, аудіовізуальних творів як ілюстрацій для навчання за умови, що обсяг такого відтворення відповідає зазначеній меті.
Доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу із таких мотивів.
Пунктом 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав» від 04.06.2010 № 5 встановлено, що майнова відповідальність за порушення авторського права і (або) суміжних прав настає за наявності певних, установлених законом, умов: факту протиправної поведінки особи; шкоди, завданої суб`єкту авторського права і (або) суміжних прав; причинно-наслідкового зв`язку між завданою шкодою та протиправною поведінкою особи; вини особи, яка завдала шкоди.
Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з положеннями ч.ч.1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1 ст. 89 ЦПК України).
Доведення факту порушення авторських прав здійснюється засобами доказування, передбаченими чинним цивільно-процесуальним законодавством.
Позивач повинна довести факт наявності у неї авторського права і (або) суміжних прав, факт порушення її прав відповідачем або загрозу такому порушенню, розмір шкоди (за винятком вимоги виплати компенсації), якщо вона завдана, та причинно-наслідковий зв`язок між завданою шкодою і діями відповідачів.
Ураховуючи вказані обставини, колегія суддів вважає, що позивачем не надано, а судом не здобуто належних і допустимих доказів на підтвердження сукупності вказаних обставин.
Колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено, що законом встановлена можливість відтворення уривку з твору без згоди автора за певної умови, а саме якщо цей твір створено для навчання, а інший твір, у якому відтворюється уривок,теж створений для досягнення цієї цілі. Відтворення частини автореферату позивача у навчально-методичному комплексі можливе і без згоди автора, оскільки це є вільним відтворенням примірника твору для навчання.
Матеріалами справи встановлено, що обсяг відтвореного матеріалі відповідає зазначеній меті, а саме - для навчання.
Із цих підстав не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги в частині того, що судом першої інстанції неправомірно застосовано до спірних правовідносин положення ст. 23 Закону України «Про авторське право і суміжні права».
Із урахуванням наведеного, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції надав правильну оцінку доказам, поданим сторонами до справи, і дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Отже, за наслідками розгляду апеляційної скарги та згідно з положеннями ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційні скарги без задоволення, а судові рішення без змін, оскільки вважає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права, не встановлено.
Керуючись п.1 ч.1 ст. 374, ст. ст. 375, 381 - 384 ЦПК України, -
ПОСТАНОВИВ:
1.Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. 2.Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 19 жовтня 2021 року залишити без змін. 3.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суду. 4.Повне судове рішення складено 07 квітня 2023 р.
Судді:
