ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 лютого 2024 року Справа № 902/975/21

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Юрчук М.І. , суддя Тимошенко О.М.

секретар судового засідання Мельников О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційних скарг ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Господарського суду Вінницької області від 14 жовтня 2022 року в справі № 902/975/21 (судя - Нешик О.С.)

час та місце ухвалення рішення: 14 жовтня 2022 року; м. Вінниця, вул. Пирогова, 29; повний текст рішення складено 28 жовтня 2023 року

за позовом ОСОБА_3

до відповідача 1 ОСОБА_2

до відповідача 2 ОСОБА_1

до відповідача 3 Товариства з обмеженою відповідальністю "Фондова компанія "Торговець цінними паперами "Реєстр-Консалтинг"

до відповідача 4 Акціонерного товариства "Райффайзен Банк"

до відповідача 5 Приватного акціонерного товариства "Вінницьке обласне підприємство автобусних станцій 10599"

про визнання недійсним договору купівлі-продажу, витребування із чужого незаконного володіння простих бездокументарних іменних акцій та зобов`язання вчинити дії

за участю представників:

від Позивача - Лошадкіна В.О.;

від Відповідача 1 - Пекар А.О.;

від Відповідача 2 - Василевич Д.С.;

від Відповідача 3 - Гонтарь О.М.;

від Відповідачів 4 та 5 - не з`явилися.

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 (надалі Позивач) звернувся до Господарського суду Вінницької області із позовом до ОСОБА_2 (надалі Відповідач 1), ОСОБА_1 (надалі Відповідач 2), Товариства з обмеженою відповідальністю "Фондова компанія "Торговець цінними паперами "Реєстр-Консалтинг" (надалі Відповідач 3), Акціонерного товариства "Райффайзен Банк" (надалі Відповідач 4) та Приватного акціонерного товариства "Вінницьке обласне підприємство автобусних станцій 10599" (надалі Відповідач 5) про:

·визнання недійсним договору купівлі-продажу цінних паперів № БВ 158 від 4 серпня 2014 року, укладеного між Позивачем та Відповідачем 1;

· витребування з чужого незаконного володіння Відповідача 2 на користь Позивача 1 294 223 простих іменних акцій бездокументарної форми існування емітента Відповідача 5 (міжнародний ідентифікаційний номер цінного паперу (ISIN): UA4000067326, номінальна вартість одного цінного паперу: двадцять п`ять копійок), які знаходяться на рахунку в цінних паперах Відповідача 2 на рахунку № НОМЕР_1 , відкритому в Акціонерному товаристві "Райффайзен Банк";

· зобов`язання Відповідача 4 провести безумовну облікову операцію списання 1 294 223 простих іменних акцій бездокументарної форми існування емітента Відповідача 5 (міжнародний ідентифікаційний номер цінного паперу (ISIN): UA4000067326, номінальна вартість одного цінного паперу: двадцять п`ять копійок), які знаходяться на рахунку в цінних паперах Відповідача 2 № НОМЕР_1 , відкритому в Акціонерному товаристві "Райффайзен Банк";

· зобов`язання Відповідача 3 провести безумовну облікову операцію зарахування 1 294 223 простих іменних акцій бездокументарної форми існування емітента Відповідача 5 (міжнародний ідентифікаційний номер цінного паперу (ISIN): UA 4000067326, номінальна вартість одного цінного паперу: двадцять п`ять копійок) на рахунок в цінних паперах Позивача № НОМЕР_2 , відкритий на ім`я Позивача у депозитарній установі Відповідача 3.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням прав Позивача внаслідок незаконного вибуття із його власності прав на цінні папери (прості бездокументарні іменні акції) емітента Відповідача 3 у кількості 1 294 223 штуки, що складає 51 % простих іменних акцій товариства. Позивач стверджує, що належні йому права на цінні папери перейшли до Відповідача 1 на підставі нібито укладеного договору купівлі-продажу цінних паперів № БВ від 4 серпня 2014 року, між Позивачем та Відповідачем 1, від імені якого діяв Відповідач 3 (повірений покупця) згідно із договором доручення № БД від 4 серпня 2014 року. За доводами Позивача, він договір купівлі-продажу цінних паперів № БВ від 4 серпня 2014 року не підписував, про вибуття із його власності до Відповідача 1 прав на цінні папери дізнався 30 грудня 2020 року, після одержання від Відповідача 3 (депозитарної установи) виписки про стан рахунку в цінних паперах, відкритого на ім`я Позивача.

Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 18 листопада 2021 року клопотання Позивача про об`єднання справ № № 902/975/21, 902/1077/21 - задоволено, об`єднано дані справи в одне провадження, із присвоєнням номеру справи № 902/975/21.

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 14 жовтня 2022 року в справі № 902/975/21 в задоволенні позовних вимог Позивача про визнання недійсним договору купівлі-продажу цінних паперів № БВ 158 від 4 серпня 2014 року - відмовлено.

Витребувано з чужого незаконного володіння Відповідача 2 на користь Позивача 1294223 простих іменних акцій бездокументарної форми існування емітента Відповідача 5 (міжнародний ідентифікаційний номер цінного паперу (ISIN): UA4000067326, номінальна вартість одного цінного паперу: двадцять п`ять копійок), які знаходяться на рахунку в цінних паперах Відповідача 2 № НОМЕР_1 , відкритому у Відповідача 4.

Зобов`язано Відповідача 4 провести безумовну облікову операцію списання 1 294 223 простих іменних акцій бездокументарної форми існування емітента Відповідача 5 (міжнародний ідентифікаційний номер цінного паперу (ISIN): UA4000067326, номінальна вартість одного цінного паперу: двадцять п`ять копійок), які знаходяться на рахунку в цінних паперах Відповідача 2 № НОМЕР_1 , відкритому у Відповідача 4.

Зобов`язано Відповідача 3 провести безумовну облікову операцію зарахування 1 294 223 простих іменних акцій бездокументарної форми існування емітента Відповідача 5 (міжнародний ідентифікаційний номер цінного паперу (ISIN): НОМЕР_3 , номінальна вартість одного цінного паперу: двадцять п`ять копійок) на рахунок в цінних паперах Позиваа № НОМЕР_2 , відкритий на ім`я Позивача у депозитарній установі Відповідача 3.

При ухвалені вказаного рішення, суд першої інстанції виходив з того, що оспорюваний договір Позивачем не підписувався, а тому є неукладеним, що, відповідно, не передбачає необхідності визнавати його недійним, у зв`язку з чим відмовлено в цій частині позовних вимог.

З доводами місцевого господарського суду, факт не підписання Позивачем оспорюваного договору та акту про повне виконання цього договору судом визнано встановленим на підставі статті 102 Господарського процесуального кодексу України, а саме у зв`язку із ухиленням від надання оригіналів оспорюваного договору та акту про повне виконання цього договору Відповідачем 1, Відповідачем 2 та Відповідачем 3, що унеможливило проведення у даній справі судової почеркознавчої експертизи. При цьому суд наголосив, що факт наявності у вказаних вище осіб оригіналів документів та їх ухилення від надання суду, підтверджено показаннями та заявами свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ..

Окрім того, судом першої інстанції зазначено, що додатково факт непідписання Позивачем оспорюваного договору та акту про повне виконання цього договору судом визнано встановленим на підставі табелю обліку робочого відпрацьованого часу народних депутатів України за серпень 2014 року.

Поряд з тим, судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні виходячи з обставин справи до спірних правовідносин положення частини 4 статті 267 Цивільного колдексу України не застосовано, та вказано, що про своє порушене право Позивач дізнався лише 30 грудня 2020 року, а саме на підставі виписки про стан рахунку у цінних паперах, отриманої від Відповідача 3. З вказаного суд першої інстанції виснував, що Позивач звернувся до суду із дотриманням трирічного строку.

Окрім того в оскаржуваному судовому рішенні місцевий господарський суд вказав, що прості іменні акції у Відповідача 2 витребувано на користь Позивача на підставі статті 388 Цивільного кодексу України, так як останні вибули з його власності без його волі на підставі неукладеного договору.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Відповідач 1 звернувся до суду із апеляційною скаргою, в якій просив поновити строк на апеляційне оскарження рішення суду, змінити мотивувальну частину рішення суду в частині підстав відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання недійним договору, скасувати рішення суду в частині задоволених позовних вимог, ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позовних вимог. Також скаржник просить скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалами Господарського суду Вінницької області від 13 жовтня 2021 року, від 4 листопада 2021 року у справах № 902/1077/21 та № 902/975/21 та здійснити розподіл судових витрат (том 7, а.с. 3-19).

Доводи апеляційної скарги зводяться до наступних аргументів:

·суд першої інстанції, визначаючи в оскаржуваному рішенні факт неукладеності оспорюваного договору, не надав оцінки як факту повного виконання договору, так і встановлений ним факт вчинення самим Позивачем дій, спрямованих на його виконання. Факт підписання Позивачем розпорядження (наказу) на одержання цінних паперів, прав на цінні папери/поставку цінних паперів, прав на цінні папери від 4 серпня 2014 року, був встановлений судом на підставі копії такого розпорядження, наявного в матеріалах справи (том 5, а. с. 208-213); за тезисами апелянта очевидним є той факт, що вказана копія розпорядження визнана судом належним, допустимим та достовірним доказом;

·Відповідач 3, на момент укладення оспорюваного договору, вів як журнал розпоряджень, так і журнал депозитарних операцій, однак копії вказаних журналів не були надані на вимогу суду, а відтак надана директором Відповідача 3 ОСОБА_6 інформація є введенням суду в оману, надання якої спрямоване на приховування того факту, що Позивач особисто подав розпорядження на списання прав на цінні папери на користь Відповідача 1, а відтак вчинив дії, які свідчать про виконання ним оспорюваного договору, що на переконання апелянта свідчить про наявність волі останнього на його укладення та виконання;

·апелянт ставить під сумнів покази свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , вказуючи, що факт недостовірності показань свідків підтверджується протоколами допиту Відповідачем 2 в межах перевірки її заяви вчинення ОСОБА_4 та ОСОБА_5 злочину, передбаченого статтею 384 Кримінального кодексу України (завідомо неправдиве показання свідка), відомості про вчинення якого внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022020010000142;

·поведінка Відповідача 3 та його співробітників, яка полягає в неподані до суду (на вимогу) надрукованих на паперовому носії електронні версії розпоряджень (наказів) Позивача та Відповідача 1 на переконання апелянта, є недобросовісною, суперечливою та такою, що спрямована на ухвалення незаконного рішення про позбавлення Відповідача 2 належного йому майна, набутого законним шляхом, у зв`язку з чим усі пояснення, доводи яких не відповідають доводами, наведеним у відзиві на позовну заяву, так само, як і пояснення свідків, апелянт вважає таким, що не можуть братися до уваги судом при ухваленні рішення у даній справі;

· апелянт також звертає увагу на суперечливу поведінку у діях Позивача, який у 2014 році відчужив належні йому права на акцій, достеменно знав про їх відчуження, не вчиняв жодних дій, які мав вчиняти акціонер Відповідача 5, якому належить контрольний пакет акцій товариства протягом більше ніж 6 років, після чого вирішив, що він не укладав договір про відчуження належних йому прав на акції Відповідача 5 та звернувся до суду із даним позовом; при цьому апелянт наводить обставини, якими підтверджується обізнаність Позивача із фактом відчуження прав на акції Відповідача 5, наявність його волі на настання наслідків виконання оспорюваного договору, а також вчинення ним поведінки, яка відповідає поведінці особи, яка відчужила належні їй права на акції цього товариства;

·з 2014 по 2020 рік, тобто протягом 6-ти років, Позивач, який все ще вважав себе власником контрольного пакету акцій Відповідача 5, не цікавився ні про загальні збори його акціонерів, ні про результати діяльності товариства, ні про необхідність призначення посадових осіб, ні про необхідність внесення змін до його статуту; вказана поведінка Позивача, на переконання скаржника, не відповідає поведінці особи, яка вважає себе власником контрольного пакету акцій товариства, а навпаки відповідає поведінці особи, яка відчужила належні їй права на акції цього товариства, та констатує, що дані обставини не були взяті до уваги судом першої інстанції;

·апелянт звертає увагу суду на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року в справі № 338/180/17, в якій вказано наступне: "не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону"; крім цього, апелянт звертає увагу на висновок, наведений у постановах Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11 жовтня 2018 року в справі №922/189/18 та від 15 липня 2022 року в справі № 921/184/21, де вказано, що фактичне виконання сторонами спірного договору виключає кваліфікацію цього договору як неукладеного;

·судом першої інстанції за доводами скаржника неправильно застосовано положення частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України і не застосовано частину 4 статті 267 Цивільного кодексу України, а відтак невірно встановлено момент з якого Позивачу стало відомо про укладення оспорюваного договору та порушення його прав; апелянт вказує, що виписка про стан рахунку в цінних паперах є недостовірним та недопустимим доказом, який не може підтверджувати момент, з якого Позивачу став відомий факт порушення його прав;

·про факт укладення оспорюваного договору Позивачу, на переконання скаржника, було достеменно відомо з 27 листопада 2014 року, у зв`язку з чим він мав право звернутися до суду із позовом про визнання цього договору недійсним не пізніше 27 листопада 2017 року, однак із таким позовом він звернувся лише у 2021 році, тобто із значним пропуском строку позовної давності;

·апелянт вказує, що оскільки оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про повну відмову у задоволенні позову, судом апеляційної інстанції також мають бути скасовані заходи забезпечення позову, вжиті ухвалами Господарського суду Вінницької області від 13 жовтня 2021 року в справі № 902/975/21 та від 4 листопада 2021 року в справі №902/1077/21;

·скаржник долучив до матеріалів апеляційної скарги додаткові докази (згідно переліку, наведеному в додатках до апеляційної скарги), однак не обґрунтовує неможливість їх подання до суду першої інстанції.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Відповідач 2 звернувся до суду із апеляційною скаргою, в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження рішення суду, змінити мотивувальну частину рішення суду в частині підстав відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання недійним договору, скасувати рішення суду в частині задоволених позовних вимог, ухвалити у цій частині нове судове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позовних вимог. Також скаржник просить скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалами Господарського суду Вінницької області від 13 жовтня 2021 року, від 4 листопада 2021 року та здійснити розподіл судових витрат 9том 8, а.с. 21-33).

Доводи апеляційної скарги Відповідача 2 зводяться до наступних аргументів:

·судом першої інстанції неправильно застосовано положення частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України і не застосовано частину 4 статті 267 Цивільного кодексу України, а відтак невірно встановлено момент з якого Позивачу стало відомо про укладення оспорюваного договору та порушення його прав, а виписка про стан рахунку в цінних паперах є недостовірним та недопустимим доказом, який не може підтверджувати момент, з якого Позивачу став відомий факт порушення його прав;

·про факт укладення оспорюваного договору Позивачу було достеменно відомо з 27 листопада 2014 року в зв`язку з чим він мав право звернутися до суду із позовом про визнання цього договору недійсним не пізніше 27 листопада 2017 року, однак, як вказує скаржник, із таким позовом він звернувся лише у 2021 році, тобто із значним пропуском строку позовної давності;

· апелянт наводить обставини, якими підтверджується обізнаність Позивача із фактом відчуження прав на акції Відповідача 5, наявність його волі на настання наслідків виконання оспорюваного договору, а також вчинення ним дій, які підтверджують поведінку особи, яка відчужила належні їй права на акції цього товариства;

·з 2014 по 2020 рік, тобто протягом 6-ти років, Позивач, який все ще вважав себе власником контрольного пакету акцій Відповідача 5, не цікавився ні про загальні збори його акціонерів, ні про результати діяльності товариства, ні про необхідність призначення посадових осіб, ні про необхідність внесення змін до його статуту; вказана поведінка Позивача на переконання Відповідача 2 не відповідає поведінці особи, яка вважає себе власником контрольного пакету акцій товариства, а навпаки відповідає поведінці особи, яка відчужила належні їй права на акції цього товариства, однак дані обставини не були взяті до уваги судом першої інстанції;

· апелянт ставить під сумнів покази свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , а також витяг із табелю відпрацьованого часу народних депутатів України за серпень 2014, вважаючи їх недостовірними та недопустимими доказами у справі;

· вважає, що суд першої інстанції дійшов неправомірного висновку, що Відповідач 1 ухилявся від надання оригіналів документів, необхідних для проведення судової експертизи;

· апелянт звертає увагу суду на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року в справі № 338/180/17, в якій вказано наступне: "не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону"; крім цього, апелянт звертає увагу на висновок, наведений у постановах Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11 жовтня 2018 року в справі №922/189/18 та від 15 липня 2022 року в справі № 921/184/21, де вказано, що фактичне виконання сторонами спірного договору виключає кваліфікацію цього договору як неукладеного;

·факт вчинення Позивачем дій, спрямованих на виконання спірного договору за доводами апелянта свідчить по те, що він не може бути визнаний неукладеним;

·апелянт вказує, що оскільки оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про повну відмову у задоволенні позову судом апеляційної інстанції також має бути скасовані заходи забезпечення позову, вжиті ухвалами Господарського суду Вінницької області від 13 жовтня 2021 року в справі №902/975/21 та від 4 листопада 2021 року в справі № 902/1077/21;

·скаржник просить суд долучити до матеріалів справи додаткові докази (згідно переліку, наведеному в додатках до апеляційної скарги), посилаючись на частину 3 статтю 269 Господарського процесуального кодексу України та вказує, що вони не були подані Відповідачем 2 до суду першої інстанції через недбалість зі сторони адвоката Люлика Р.І., яка обумовлена або його не кваліфікованістю або домовленістю із Позивачем; звертає увагу суду на те, що за фактом подібної не кваліфікованості адвоката Люлика Р.І. відповідачем готується дисциплінарна скарга, яка після подання буде надана суду апеляційної інстанції.

Позивач надіслав до суду відзив на апеляційну скаргу Відповідача 1, в якому просив з підстав, викладених у відзиві, відмовити апелянту у прийнятті доказів, приєднаних до апеляційної скарги, рішення Господарського суду Вінницької області від 14 жовтня 2022 року в справі №902/975/21 залишити без змін, а апеляційну скаргу Відповідача 1 без задоволення. Позивач спростовує доводи апеляційної скарги Відповідача 1, вважає її безпідставною, а рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, прийнятим у відповідності до норм процесуального та матеріального права. При цьому Позивач вказав, що журнал розпоряджень в якому дійсно було зареєстровано розпорядження Позивача від 30 грудня 2020 року та журнал вхідної кореспонденції є абсолютно різними журналами. Також Позивач зазначає, що виписка, яка є в матеріалах справи відповідає вимогам Положення про провадження депозитарної діяльності, оскільки, вона автоматично формується у депозитарній системі і не може бути доповнена чи відкоригована, відтак є достовірним та допустимим доказом, який підтверджує факт звернення Позивача, після якого останній саме 30 грудня 2020 року дізнався про порушення своїх прав. Позивач зазначає, що керівник Відповідача 3 ОСОБА_6 в телефонному режимі була повідомлена співробітниками компанії про факт вилучення документів, а саме ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , про дану ситуацію та оскільки Відповідач 1 була працівником Відповідача 3 та займала посаду фахівця з депозитарної діяльності та керівника служби внутрішнього аудиту, а також є рідною сестрою Відповідача 2, а сама Відповідач 2 являлась безпосереднім (не прямим) власником Відповідача 3, тому як вважає Позивач, працівники Відповідача 3 не могли та не мали морального права заявляти про крадіжку будь яких документів, адже компанія є приватною власністю вищезазначених осіб. Вказує, що пояснення представників апелянтів щодо можливості викрадення оригіналів документів набагато раніше (ще за півроку до отримання другого позову), це лише припущення, а факт, який мав місце дійсно відбувся 30 вересня 2021 року, про що ніби-то достеменно відомо Відповідачу 1 та Відповідачу 2. Позивач при цьому наголошує, що саме 30 вересня 2021 року був підписаний договір дарування оспорюваних акцій між Відповідачем 1 та Відповідачем 2. Як вказує Позивач, з огляду на те, що саме Відповідач 1 забрала оригінали документів з кабінету депозитарної установи після складання акту знищення документів та справ від 30 вересня 2021 року, то суд першої інстанції правильно дійшов висновку про ухилення Відповідача 2 від надання документів, необхідних для проведення експертизи. Позивач також зазначає, що наголошення в категоричній формі представників апелянтів про кількість екземплярів примірників оспорюваного договору є помилковим та базується на абсолютних припущеннях, з огляду на те, що один екземпляр зберігався у Відповідача 3 як в депозитарній установі (так як і Позивач і Відповідач 1 сторони по договору, були депонентами однієї депозитарної установи) та другий екземпляр зберігався у Відповідача 3 як у повіреного покупця, тобто всього 2 екземпляри, які і були винесені з офісу Відповідача 3 зацікавленими у невідомому напрямку.

Також Позивач просив відмовити у задоволенні клопотання Відповідача 2 про визнання поважними причини пропуску строку на подання доказів та прийнятих доказів, приєднаних до апеляційної скарги Відповідача 2, оскільки скаржником не доведено неможливість їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від неї. Просив відмовити у прийнятті нових аргументів Відповідача 2, що викладені в її апеляційній скарзі, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції і не досліджувались ним.

Відповідачем 3 подав до Північно-західного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просив з підстав, викладених у відзиві, відмовити у задоволенні апеляційних скарг в повному обсязі. Залишити в силі рішення Господарського суду Вінницької області від 14 жовтня 2022 року в справі № 902/975/21. Відповідач вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, прийнятим у відповідності до норм процесуального та матеріального права, а доводи скаржників безпідставними та такими, що не можуть бути підставою для його скасування.

Відповідач 4 надіслав до Північно-західного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просив з підстав, викладених у відзиві, рішення Господарського суду Вінницької області від 14 жовтня 2022 року по справі №902/975/21 скасувати, в задоволенні позовних вимог Позивача відмовити в повному обсязі. Відповідачем 4 зазначено, що Відповідачем 2 було подано 3 вересня 2021 року до банку заяву про приєднання до Умов договору про обслуговування рахунку в цінних паперах. Вказує, що між Відповідачем 4, як депозитарною установою та Відповідачем 2, як депонентом 3 вересня 2021 року укладено договір про обслуговування рахунку в цінних паперах. На сьогодні Банк, як депозитарна установа обліковує заявлені в позовній заяві 1 294 223 штуки простих іменних акції бездокументарної форми, емітента Відповідача 5, які знаходяться на рахунку в цінних паперах Відповідача 2. Разом з тим Відповідач 4 наголошує, що вимогу Позивача щодо зобов`язання Відповідача 4 провести безумовну облікову операцію списання 1 294 223 штук простих іменних акцій бездокументарної форми існування емітента Відповідача 5 з рахунку в цінних паперах (депозитарний код рахунку у цінних паперах: 300053- ЦА10162718), відкритого на ім`я Відповідача 2 можливо виконати в разі задоволення судом позовних вимог Позивача та в разі якщо буде зазначена мета списання цих акцій. Відповідач 4 просив здійснювати розгляд справи без участі його представника.

Відповідач 1 та Відповідач 2 надіслали до Північно-західного апеляційного господарського суду клопотання про приєднання до матеріалів справи доказів (згідно переліку, наведеному в додатках до клопотань) та заяви про огляд веб - сайтів (сторінок) судом (згідно переліку, наведеному в додатках до заяв). До клопотань про приєднання до матеріалів справи доказів (згідно переліку, наведеному в додатках до клопотань) додані ті самі докази, що і були долучені до матеріалів апеляційної скарги (згідно переліку, наведеному в додатках до апеляційних скарг).

Відповідачем 2 подано до Північно-західного апеляційного господарського суду клопотання про залишення позовної заяви без розгляду із посиланням на статтю 43 Господарського процесуального кодексу України, та вказуючи, що у суду апеляційної інстанції наявні усі підстави залишити без розгляду позов Позивача, який розглядається в межах справи №902/975/21, як такий що є завідомо безпідставним та має штучний характер.

Позивач надіслав до Північно-західного апеляційного господарського суду заперечення проти заяв та клопотань Відповідача 1 та Відповідача 2 про приєднання до матеріалів справи доказів та про огляд веб - сайтів (сторінок). В заперечення вказує на те, що докази подані з порушенням порядку для їх подання, заявниками не обґрунтовано неможливість їх подання у встановленому процесуальним законом порядку, деякі подані заявниками документи наявні у справі, а тому суд повинен їх повернути заявникам. Також Позивач вказує на відсутність підстави для огляду веб - сайтів (сторінок). Позивач, з підстав, викладених у даних запереченнях, просить суд відмовити в прийнятті (оцінці) поданих відповідачами доказів та відмовити в огляді веб - сайтів (сторінок).

Відповідач 2 подав до Північно-західного апеляційного господарського суду клопотання про прослуховування технічного запису судового засідання, яке відбулося в Господарському суді Вінницької області від 14 жовтня 2022 року, а саме з 15 хв. 10 сек. по 16 хв. 10 сек. Звертає увагу на те, що вказаним записом підтверджується те, що представник Відповідача 1 та Відповідача 2 в суді першої інстанції заявляв про застосування строку позовної давності від обох Відповідачів 1 та 2.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 2 березня 2023 року (головуюча суддя Олексюк Г.Є., суддя Мельник О.В., суддя Гудак А.В.) рішення Господарського суду Вінницької області від 14 жовтня 2022 року в справі № 902/975/21 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу цінних паперів № БВ158 від 4 серпня 2014 року змінено, викладено його мотивувальну частину в редакції даної постанови. Рішення Господарського суду Вінницької області від 14 жовтня 2022 року у справі № 902/975/21 в частині задоволених позовних вимог скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 2 березня 2023 року, в якій просив її скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24 жовтня 2023 року по даній справі касаційну скаргу Позивача задоволено частково. Скасовано постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 2 березня 2023 року в справі № 902/975/21, а справу № 902/975/21 передано на новий розгляд до Північно-західного апеляційного господарського суду.

Скасовуючи постанову Північно-західного апеляційного господарського суду та направляючи справу на новий розгляд касаційним господарським судом зазначено таке:

«Апеляційний суд констатував, що факт підписання (існування) вказаного розпорядження (наказу) від 4 серпня 2014 року, як Позивачем так і депозитарною установою не заперечувалися в суді першої та апеляційної інстанцій, а тому вважав, що копія даного розпорядження (наказу) є належним, допустимим та достовірним доказом відповідно до норм статей 76, 77, 78, 86 Господарського процесуального кодексу України.

Однак, суд апеляційної інстанції не врахував, що як при подачі позову, так й під час розгляду цієї справи в суді першої та апеляційної інстанцій, позивач (у позовній заяві, у письмових поясненнях, наданих суду першої інстанції, у відзиві на апеляційну скаргу та у наданих ним письмових поясненнях суду апеляційної інстанції) неодноразово заперечував як факт підписання договору купівлі-продажу та акта про повне виконання сторонами зобов`язань за цим договором, так і факт підписання (і взагалі існування) та подання розпорядження (наказу) до депозитарної установи. Подання позивачем розпорядження (наказу) також заперечувала і сама депозитарна установа.

Відтак, встановлюючи факт підписання (існування) вказаного розпорядження (наказу) від 4 серпня 2014 року, апеляційний суд безпідставно виходив з того, що ці обставини не заперечували ні позивач, ні депозитарна установа.

Частиною 6 статті 91 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Таким чином, оскільки копії розпоряджень (наказів), що містяться в матеріалах справи та надані ОСОБА_2 до своїх письмових пояснень, зокрема розпорядження (наказу) ОСОБА_3 , були поставлені останнім та депозитарною установою під сумнів на їх відповідність оригіналу та існування взагалі, а відповідні оригінали не були надані на вимогу суду, апеляційний суд в силу приписів частини 6 статті 91 Господарського процесуального кодексу України не повинен був брати такі копії доказу до уваги.

Натомість суд апеляційної інстанції без дослідження оригіналу цих розпоряджень (наказів) в порушення норм процесуального права прийняв до уваги ці копії, які не є письмовими доказами, та не врахував наведені позивачем в касаційній скарзі висновки, викладені в раніше ухваленій Верховним Судом постанові від 20.04.2021 у справі №873/131/20 з урахуванням правових позицій Верховного Суду у постановах від 17.07.2018 року у справі №915/1145/17, від 18.06.2019 у справі №920/330/18 та від 07.08.2019 у справі №925/2151/14, стосовно необхідності дослідження судом оригіналів документів, які поставлені під сумнів учасником справи.

Такі висновки викладено й у постанові Верховного Суду від 12.07.2023 у справі № 902/1076/21, яка прийнята після звернення із касаційною скаргою у даній справі і правовідносини у справі № 902/1076/21 та у справі, що переглядається є подібними. Взявши до уваги копію розпорядження (наказу) позивача від 04.08.2014, як доказу, без дослідження його оригіналу або копії, посвідченої позивачем чи депозитарною установою, суд апеляційної інстанції помилково встановив факт виконання сторонами договору купівлі-продажу, що призвело до неправильної кваліфікації судом цього договору, як укладеного. Наведене призвело до необґрунтованого висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

Водночас разом із відзивом на позовну заяву ОСОБА_2 було подано заяву б/н від 11.10.2021 про застосування наслідків спливу строків позовної давності, мотивовану тим, що договір купівлі-продажу цінних паперів №БВ 158, про недійсність якого заявив позивач, укладено 04.08.2014, а позовну заяву подано останнім 30.09.2021, тобто з пропуском трирічного строку загальної позовної давності для звернення до суду з метою захисту свого порушеного права. При цьому заявник вважає, що позивач міг раніше (до 30.12.2020) дізнатись про вибуття прав на цінні папери з його власності, зокрема за допомогою інформаційної бази даних про ринок цінних паперів, яка є у відкритому (публічному) доступі, або у інший спосіб, що випливає з обов`язку добросовісного власника цікавитись станом своїх справ.

Звертаючись з апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зазначили, що судом першої інстанції неправильно застосовано положення частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України. На підтвердження даних аргументів скаржники в апеляційних скаргах навели наступні доводи: про факт укладення оспорюваного договору ОСОБА_3 було достеменно відомо з 27.11.2014 у зв`язку з чим він мав право звернутися до суду із позовом про визнання цього договору недійсним не пізніше 27.11.2017, однак із таким позовом він звернувся лише у 2021, тобто із значним пропуском строку позовної давності; виписка про стан рахунку в цінних паперах є недостовірним та недопустимим доказом, який не може підтверджувати момент, з якого ОСОБА_3 став відомий факт порушення його прав; з 2014 року по 2020 рік, тобто протягом 6-ти років, ОСОБА_3 , який все ще вважав себе власником контрольного пакету акцій ПАТ "ВОПАС 10599", не цікавився ні про загальні збори його акціонерів, ні про результати діяльності товариства, ні про необхідність призначення посадових осіб, ні про необхідність внесення змін до його статуту. Вказана поведінка позивача не відповідає поведінці особи, яка вважає себе власником контрольного пакету акцій товариства, а навпаки відповідає поведінці особи, яка відчужила належні їй права на акції цього товариства, однак дані обставини не були взяті до уваги судом першої інстанції.

Приймаючи оскаржувану постанову апеляційний господарський суд зазначив, що стосовно заявленої у справі позовної вимоги про визнання недійсним спірного договору, то строк позовної давності відповідно до статті 261 Цивільного кодексу України застосуванню не підлягає, оскільки у позові відмовлено за безпідставністю матеріально-правової вимоги. В свою чергу, позовна давність не може поширюватися на вимоги про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 Цивільного кодексу України), оскільки в такому разі йдеться про так зване триваюче правопорушення.

Отже, дійшовши необґрунтованих висновків про відмову у позові за безпідставністю та про те, що на вимоги про витребування із чужого незаконного володіння простих бездокументарних іменних акцій позовна давність не поширюється, судом апеляційної інстанції взагалі не було надано оцінку доводами апеляційних скарг щодо неправильного застосування судом першої інстанції положення частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України.

Водночас апеляційний господарський суд не перевіривши правильності висновків суду першої інстанції щодо звернення позивача із даним позовом в межах позовної давності, тим самим не встановив фактичних обставин, від яких залежить правильне застосування статті 261 Цивільного кодексу України та вирішення спору.»

14 листопада 2023 року на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено колегію суддів для розгляду справи №902/975/21 головуючий суддя Філіпова Т.Л., суддя Юрчук М.І., суддя Тимошенко О.М..

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 20 листопада 2023 року розгляд апеляційних скарг призначено на 5 грудня 2023 року о 10:00 год..

18 грудня 2023 року від представника ОСОБА_7 - адвоката Новака Андрія Ігоровича до Північно-західного апеляційного господарського суду надійшла заява про відвід колегії суддів у складі: Філіпова Т.Л., Юрчук М.І., Тимошенко О.М. від розгляду апеляційних скарг ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_7 на рішення Господарського суду Вінницької області від 14 жовтня 2022 року в справі №902/975/21.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 11 січня 2024 року, з підстав вказаних у даній ухвалі, заяву представника ОСОБА_7 (вх.№5650/23 від 18 грудня 2023 року) про відвід колегії суддів по справі №902/975/21 задоволено в частині відводу головуючого судді Філіпової Т.Л.. Заяву представника ОСОБА_7 (вх.№5650/23 від 18 грудня 2023 року) про відвід колегії суддів в частині відводу суддів Юрчука М. І. та Тимошенка О.М. у справі №902/975/21 визнано необґрунтованою. Заяву ОСОБА_1 (вх.№115/24 від 9 січня 2024 року) про відвід судді Філіпової Т.Л. у справі №902/975/21 визнано необґрунтованою.

Справу №902/975/21 у порядку, встановленому частиною 3 статті 39 Господарського процесуального кодексу України, передано для вирішення питання про відвід судді Юрчука М. І. та судді Тимошенка О.М. за заявою вх.№5650/23 від 18 грудня 2023 року та для вирішення питання про відвід судді Філіпової Т.Л. за заявою вх.№115/24 від 09 січня 2024 року.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 16 січня 2024 року по справі №902/975/21, з підстав вказаних у цій ухвалі, відмовлено у задоволенні заяви представника ОСОБА_7 - адвоката Новака А.І. (вх.№5650/23 від 18 грудня 2023 року) про відвід колегії судів в частині відводу суддів Юрчука М.І. та Тимошенка О.М. від розгляду апеляційних скарг ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_7 на рішення Господарського суду Вінницької області від 14 жовтня 2022 року по справі №902/975/21.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 16 січня 2024 року по справі №902/975/21 відомовлено у задоволенні заяви Відповідача 3 (вх.№115/24 від 09 січня 2024 року) про відвід судді Філіпової Т. Л. від розгляду апеляційних скарг ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_7 на рішення Господарського суду Вінницької області від 14 жовтня 2022 року у справі №902/975/21.

У зв`язку із задоволенням заяви представника ОСОБА_7 (вх.№5650/23 від 18 грудня 2023 року) про відвід колегії суддів по справі №902/975/21 в частині відводу головуючого судді Філіпової Т.Л. проведено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи №902/975/21 від 16 січня 2024 року між суддями визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Василишин А. Р.., суддя Тимошенко О.М., суддя Юрчук М.І..

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 17 січня 2024 року прийнято справу №902/975/21 до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Юрчук М.І., суддя Тимошенко О.М.. Розгляд апеляційних скарг призначено на 26 січня 2024 року.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 23 січня 2024 року визнано заяву представника ОСОБА_7 про відвід головуючогосудді Північно-західного апеляційного господарського суду Василишина А.Р. від розгляду справи №902/975/21 - необгрунтованою. Передано матеріали справи №902/975/21 для вирішення питання про відвід суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, у порядку, встановленому частиною першою статті 32 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 25 січня 2024 року (суддя Мельник О.В.), з підстав зазначених в даній ухвалі, відмовлено в задоволенні заяви представника ОСОБА_7 - адвоката Коваль В.В. про відвід головуючого судді Василишина А.Р. у справі №902/975/21.

26 січня 2024 року через підсистему "Електронний суд" ЄСТЦІ Північно-західного апеляційного господарського суду від представника Відповідача 1 надійшло клопотання про вирішення питання про приєднання доказів та про огляд веб-сайтів (дані клопотання подані суду апеляційної інстанції 23 лютого 2023 року; том 11, а.с. 4-74).

26 січня 2024 року через підсистему "Електронний суд" ЄСТЦІ Північно-західного апеляційного господарського суду від представника Відповідача 2 надійшло клопотання про витребування оригіналів письмових та електронних доказів, а саме: лист Відповідача 3 від 30 грудня 2020 року №186Д/12-20 з додатком випискою про стан рахунку у цінних паперах на 30 грудня 2020 року (том 1, а.с. 25-26); акт Відповідача 3 на знищення документів та справ від 30 вересня 2021 року (том 1, а.с. 209-213); журнал реєстрації вхідної кореспонденції 2020 рік у повному обсязі. Також подано клопотання про огляд оригіналу речового доказу - сторінки з відомостями про емітента ПрАТ "ВОПАС 10599" з веб-сайту Агенства з розвитку інфраструктури фондового ринку України SMIDA - за його місцезнаходженням на веб-сайті Агенства з розвитку інфраструктури фондового ринку України SMIDA.

Також, Відповідач 2 подав до Північно-західного апеляційного господарського суду клопотання про прослуховування технічного запису судового засідання, яке відбулося в Господарському суді Вінницької області від 14 жовтня 2022 року, а саме з 15 хв. 10 сек. по 16 хв. 10 сек. Звертає увагу на те, що вказаним записом підтверджується те, що представник Відповідача 1 та Відповідача 2 в суді першої інстанції заявляв про застосування строку позовної давності від Відповідачів 1 та 2.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 26 січня 2024 року апеляційне провадження з розгляду апеляційної скарги, особи, яка не барла участі у справі - ОСОБА_7 на рішення Господарського суду Вінницької області від 14 жовтня 2022 року в справі №902/975/21 закрито.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 26 січня 2024 року розгляд апеляційної скарги відкладено на 23 лютого 2024 року об 11:00 год..

Зобов`язано Позивача протягом трьох днів з дня отримання ухвали надати Північно-західному апеляційному господарському суду оригінал листа Відповідача 3 від 30 грудня 2020 року №186Д/12-20 з додатком-випискою про стан рахунку у цінних паперах на 30 грудня 2020 року (в разі відсутності таких доказів, письмові пояснення з цього приводу); зобов`язано Відповідача 3 протягом трьох днів з дня отримання ухвали надати Північно-західному апеляційному господарському суду оригінали наступних доказів: Акт Товариства з обмеженою відповідальністю «Фондова компанія «Торговець цінними паперами «РЕЄСТР-КОНСАЛТИНГ» на знищення документів та справ від 30 вересня 2021 року; Журналу реєстрації вхідної кореспонденції за 2020 рік (в разі відсутності таких доказів, письмові пояснення з цього приводу).

На адресу Північно-західного апеляційного господарського суду від Позивача надійшли письмові пояснення з додатками на виконаня вимог ухвали Північно-західного апеляційного господарського суду від 26 січня 2024 року.

На адресу Північно-західного апеляційного господарського суду від Відповідача 3 надійшли докази, витребувані ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 26 січня 2024 року.

21 лютого 2024 року через підсистему "Електронний суд" від Відповідача 2 та на алектронну адресу Північно-західного апеляційного господарського суду від Відповідача 1 надійшли клопотання про витребування від Позивача письмових доказів (том 19, а.с. 144-145, 147): запит Позивача до Відповідача 3 (том 1 а.с. 27, том 2 а.с. 18); запит Позивача до Відповіадча 3 від 11 січня 2021 року №4 (том 1 а.с. 27, том 2 а.с. 21); відповідь Відповідача 3 від 18 січня 2021 року б/н з додатками копіями договорів купівлі-продажу цінних паперів БВ 158 від 4 серпня 2014 року та акту про повне виконання сторонами зобов`язань до договору купівлі-продажу цінних паперів БВ 158 від 4 серпня 2014 року як без засвідчення (том 1 а.с. 28-30), так і з засвідченням (том 2 а.с. 22-25).

21 лютого 2024 року через підсистему "Електронний суд" від Позивача надійшло клопотання про відмову в задоволенні клопотання Відповідача 2 про витребування у Позивача оригіналів письмових доказів.

21 лютого 2024 року через підсистему "Електронний суд" від Відповідача 2 та на алектронну адресу Північно-західного апеляційного господарського суду від Відповідача 1 надійшли клопотання про витребування від Позивача письмових доказів (том 19, а.с. 144-145, 147): запит Позивача до Відповідача 3 (том 1 а.с. 27, том 2 а.с. 18); запит Позивача до Відповідача 3 від 11 січня 2021 року №4 (том 1 а.с. 27, том 2 а.с. 21); відповідь Відповідача 3 від 18 січня 2021 року б/н з додатками копіями договорів купівлі-продажу цінних паперів БВ 158 від 4 серпня 2014 року та акту про повне виконання сторонами зобов`язань до договору купівлі-продажу цінних паперів БВ 158 від 4 серпня 2014 року як без засвідчення (том 1 а.с. 28-30), так і з засвідченням (том 2 а.с. 22-25).

21 лютого 2024 року через підсистему "Електронний суд" від Позивача надійшло клопотання про відмову в задоволенні клопотання Відповідача 2 про витребування у Позивача оригіналів письмових доказів, обгрунтоване тим, що копії запитів Позивача від 24 грудня 2020 року та від 11 січня 2021 року, які містяться в матеріалах справи №902/975/21, і які Відповідач 2 ставить під сумнів на відповідність оригіналу, дійсно не містять відміток про їх прийняття Відповідачем 3. Відтак, якщо копії запитів Позивача від 24 грудня 2020 року та від 11 січня 2021 року, які містяться в матеріалах справи №902/975/21, не містить відміток про їх прийняття, то і оригінал цих запитів також їх не містить. Тобто, адвокат Василевич Д.С. у своєму клопотанні не обґрунтувала в чому саме полягає невідповідність поданої копії запитів оригіналу.

23 лютого 2024 року через підсистему «Електронний суд» від представника Позивача надійшло клопотання про відмову у задоволенні клопотання адвоката Василевич Д.С. про витребування у Позивача оригіналів письмових доказів, обгрунтоване тим, що якщо копія відповіді від 18 січня 2021 року яка міститься в матеріалах справи №902/975/21, не містить вихідного номеру і має відповідне оформлення, то і оригінал цієї відповіді також не містить вихідного номеру і має відповідне оформлення.

23 лютого 2024 року через підсистему «Електронний суд» від представника Відповідача 2 надійшло клопотання про неврахування під час вирішення справи паперової копії електронного доказу витягу з журналу вхідної кореспонденції 2020 рік (том 4, а.с. 168). Відповідач 2 ставить під сумнів відповідність поданої Відповідачем 3 паперової копії витягу з журналу реєстрації вхідної кореспонденції за 2020 рік (том 4, а.с. 168), з огляду на те, що з нього неможливо встановити дійсну дату внесення відомостей до нього, а тому, на переконання представника Відповідача 2, в силу імперативних вимог частини 5 статті 96 Господарського процесуального кодексу України, вказаний доказ не може братися до уваги судом.

Під час переубання суду в нарадчій кімнаті від представника особи, котра перебувала в судовому засіданні надійшли також клопотання скріплені його електронним підписом, які суд з огляду на стиль (суду не було відомов про їх існування до виходу в нарадчу кімнату) їх подачі не оцінював при винесенні свого судового рішення в нарадчій кімнаті, як (за тих же підстав) не оцінив добросовісність поведінки даного представника (в тому числі в частині неможливості підписання ним електронним ключем особисто даного клопотання).

В судове засідання від 23 лютого 2024 року представники Відповідача 5 та Відповідача 4 не з`явилися. Водночас, як вказано вище в даній постанові Відповідач 4 у відзиві вказав прохання розглянути апеляційну скаргу без його участі.

Частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Разом з тим, суд констатує, що ухвалою суду від 26 січня 2024 року сторони повідомлялися про дату, час та місце розгляду справи (в розумінні частини 2 статті 120 Господарського процесуального кодексу України) та не викликалися (в розумінні частини 1 статті 120 Господарського процесуального кодексу України).

При цьому сторони належним чином повідомленні про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.

В той же час, згідно пункту 2 частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

З огляду на вказану норму процесу та описані вище обставини, апеляційний господарський суд вважає можливим розглянути апеляційну скаргу без участі представників Відповідача 4 та Відповідача 5 за наявними в справі матеріалами.

При цьому суд констатує, що згідно з частинами 1 та 2, пунктами 1, 2, 6, 8-11 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

В судовому засіданні від 23 лютого 2024 року, Відповідача 1 підтримав доводи наведені в апеляційній скарзі, просив змінити мотивувальну частину рішення суду в частині підстав відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання недійним договору, скасувати рішення суду в частині задоволених позовних вимог, ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позовних вимог. Представник Відповідача 1 вказала, що суд першої інстанції, визначаючи в оскаржуваному рішенні факт неукладеності оспорюваного договору, не надав оцінки як факту повного виконання договору, так і встановлений ним факт вчинення самим Позивачем дій, спрямованих на його виконання. Факт підписання Позивачем розпорядження (наказу) на одержання цінних паперів, прав на цінні папери/поставку цінних паперів, прав на цінні папери від 4 серпня 2014 року. Відповідач 3, на момент укладення оспорюваного договору, вів як журнал розпоряджень, так і журнал депозитарних операцій, однак копії вказаних журналів не були надані на вимогу суду, а відтак надана директором Відповідача 3 Бенівською О.В. інформація є введенням суду в оману, надання якої спрямоване на приховування того факту, що Позивач особисто подав розпорядження на списання прав на цінні папери на користь Відповідача 1, а відтак вчинив дії, які свідчать про виконання ним оспорюваного договору, що на переконання апелянта свідчить про наявність волі останнього на його укладення та виконання. Також представник вказав, що Позивача, який у 2014 році відчужив належні йому права на акцій, достеменно знав про їх відчуження, не вчиняв жодних дій, які мав вчиняти акціонер Відповідача 5, якому належить контрольний пакет акцій товариства протягом більше ніж 6 років, після чого вирішив, що він не укладав договір про відчуження належних йому прав на акції Відповідача 5 та звернувся до суду із даним позовом. Предствник Відповіадча 1 зауважив, що з 2014 по 2020 рік, тобто протягом 6-ти років, Позивач, який все ще вважав себе власником контрольного пакету акцій Відповідача 5, не цікавився ні про загальні збори його акціонерів, ні про результати діяльності товариства, ні про необхідність призначення посадових осіб, ні про необхідність внесення змін до його статуту, тому вказана поведінка Позивача, на переконання скаржника, не відповідає поведінці особи, яка вважає себе власником контрольного пакету акцій товариства, а навпаки відповідає поведінці особи, яка відчужила належні їй права на акції цього товариства, та констатує, що дані обставини не були взяті до уваги судом першої інстанції. Представник Відповідача окрім того зазначила, що судом першої інстанції за доводами скаржника неправильно застосовано положення частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України і не застосовано частину 4 статті 267 Цивільного кодексу України, а відтак невірно встановлено момент з якого Позивачу стало відомо про укладення оспорюваного договору та порушення його прав, оскільки виписка про стан рахунку в цінних паперах є недостовірним та недопустимим доказом, який не може підтверджувати момент, з якого Позивачу став відомий факт порушення його прав. Представник Відповіадча 1 вказав, щопро факт укладення оспорюваного договору Позивачу, на переконання скаржника, було достеменно відомо з 27 листопада 2014 року, у зв`язку з чим він мав право звернутися до суду із позовом про визнання цього договору недійсним не пізніше 27 листопада 2017 року, однак із таким позовом він звернувся лише у 2021 році, тобто із значним пропуском строку позовної давності. Також, представник Відповідача 1 вказав, що в матеріалах справи містяться Декларації про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру, з яких можна прослідкувати факт вчинення оспорюваного правочину.

В судовому засіданні від 23 лютого 2024 року, Відповідача 2 підтримав доводи наведені в апеляційній скарзі, просив змінити мотивувальну частину рішення суду в частині підстав відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання недійним договору, скасувати рішення суду в частині задоволених позовних вимог, ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позовних вимог. Представник Відповідача 2 вказала, що суд першої інстанції, визначаючи в оскаржуваному рішенні факт неукладеності оспорюваного договору, не надав оцінки як факту повного виконання договору, так і встановлений ним факт вчинення самим Позивачем дій, спрямованих на його виконання. Факт підписання Позивачем розпорядження (наказу) на одержання цінних паперів, прав на цінні папери/поставку цінних паперів, прав на цінні папери від 4 серпня 2014 року. Позивач особисто подав розпорядження на списання прав на цінні папери на користь Відповідача 1, а відтак вчинив дії, які свідчать про виконання ним оспорюваного договору, що на переконання апелянта свідчить про наявність волі останнього на його укладення та виконання. Також представник вказав, що Позивача, який у 2014 році відчужив належні йому права на акцій, достеменно знав про їх відчуження, не вчиняв жодних дій, які мав вчиняти акціонер Відповідача 5, якому належить контрольний пакет акцій товариства протягом більше ніж 6 років, після чого вирішив, що він не укладав договір про відчуження належних йому прав на акції Відповідача 5 та звернувся до суду із даним позовом. Предствник Відповіадча 2 зауважив, що з 2014 по 2020 рік, тобто протягом 6-ти років, Позивач, який все ще вважав себе власником контрольного пакету акцій Відповідача 5, не цікавився ні про загальні збори його акціонерів, ні про результати діяльності товариства, ні про необхідність призначення посадових осіб, ні про необхідність внесення змін до його статуту, тому вказана поведінка Позивача, на переконання скаржника, не відповідає поведінці особи, яка вважає себе власником контрольного пакету акцій товариства, а навпаки відповідає поведінці особи, яка відчужила належні їй права на акції цього товариства, та констатує, що дані обставини не були взяті до уваги судом першої інстанції. Представник Відповідача 2 окрім того зазначила, що судом першої інстанції за доводами скаржника неправильно застосовано положення частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України і не застосовано частину 4 статті 267 Цивільного кодексу України, а відтак невірно встановлено момент з якого Позивачу стало відомо про укладення оспорюваного договору та порушення його прав, оскільки виписка про стан рахунку в цінних паперах є недостовірним та недопустимим доказом, який не може підтверджувати момент, з якого Позивачу став відомий факт порушення його прав. Представник Відповіадча 2 вказав, щопро факт укладення оспорюваного договору Позивачу, на переконання скаржника, було достеменно відомо з моменту укладення самого договору, у зв`язку з чим він мав право звернутися до суду із позовом про визнання цього договору недійсним не пізніше 27 листопада 2017 року, однак із таким позовом він звернувся лише у 2021 році, тобто із значним пропуском строку позовної давності.

В судовому засіданні від 23 лютого 2024 року, представник Позивача просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін. Представник Позивача вказав, що журнал розпоряджень в якому дійсно було зареєстровано розпорядження Позивача від 30 грудня 2020 року та журнал вхідної кореспонденції є абсолютно різними журналами. Також представник Позивача зазначає, що виписка, яка є в матеріалах справи відповідає вимогам Положення про провадження депозитарної діяльності, оскільки, вона автоматично формується у депозитарній системі і не може бути доповнена чи відкоригована, відтак є достовірним та допустимим доказом, який підтверджує факт звернення Позивача, після якого останній саме 30 грудня 2020 року дізнався про порушення своїх прав. Позивач зазначає, що керівник Відповідача 3 ОСОБА_6 в телефонному режимі була повідомлена співробітниками компанії про факт вилучення документів, а саме ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , про дану ситуацію та оскільки Відповідач 1 була працівником Відповідача 3 та займала посаду фахівця з депозитарної діяльності та керівника служби внутрішнього аудиту, а також є рідною сестрою Відповідача 2, а сама Відповідач 2 являлась безпосереднім (не прямим) власником Відповідача 3, тому працівники Відповідача 3 не могли та не мали морального права заявляти про крадіжку будь яких документів, адже компанія є приватною власністю вищезазначених осіб. Вказує, що саме 30 вересня 2021 року був підписаний договір дарування оспорюваних акцій між Відповідачем 1 та Відповідачем 2, з огляду на те, що саме Відповідач 1 забрала оригінали документів з кабінету депозитарної установи після складання акту знищення документів та справ від 30 вересня 2021 року, а тому суд першої інстанції правильно дійшов висновку про ухилення Відповідача 2 від надання документів, необхідних для проведення експертизи. Предствник Позивач також заперечив проти дослідження та долучення додаткових доказів поданих апелянтами до апеляційної скарги, з огляду на порушення приписів статті 269 Господасрького процесуального кодексу України.

В судовому засіданні від 23 лютого 2024 року, представник Відповідача 3 просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін. Представник Відповідача 3 вказав, що дійсно 30 грудня 2020 року депозитарною устновою отримано запит від Позивача на який надано відповідь про стан рахунку Позивача в цінних паперах.

Заслухавши пояснення представників Позивача, Відповідача 1, Відповідача 2, Відповідача 3 дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційних скарг та відзиву на апеляційні скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що апеляційні скарги Відповідача 1 та Відповідача 2 слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення залишити без змін. При цьому суд апеляційної інстанції виходив з наступного.

Суд апеляційної інстанції констатує, що Відповідачами 1 та 2 подано ряд доказів до суду апеляційної інстанції, котрі не подавалися до суду першої інстанції. При цьому Відповідачем 1 та Відповідачем 2 подано клопотння про приєднання до матеріалів справи поданих доказів.

Розглянувши клопотання Відповідача 1 та Відповідача 2 про приєднання до матеріалів справи доказів (згідно переліку, наведеному в додатках до апеляційної скарги та згідно переліку, наведеному в додатках до клопотань), колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Відтак статтею 119 Господарського процесуального кодексу України не передбачено конкретного переліку обставин, що відносяться до поважних і можуть бути підставою для поновлення пропущеного процесуального строку.

Отже, у кожному випадку суд з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінює доводи, що наведені на обґрунтування клопотання про його поновлення, та має зробити мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку, встановити чи є такий строк значним та чи поновлення такого строку не буде втручанням у принцип юридичної визначеності.

Питання про поважність причин пропуску процесуального строку в розумінні статті 86 Господарського процесуального кодексу України вирішується судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на приписи процесуального закону встановлення поважності (неповажності) причин пропуску процесуального строку належить до дискреційних повноважень суду апеляційної інстанції.

Відповідно до статті 113 Господарського процесуального кодексу України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.

В силу дії статті 80 Господарського процесуального кодексу України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду, відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Відповідно до частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Згідно з частиною 1 статею 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частиною 3 статею 269 Господарського процесуального кодексу України визначено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з`ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об`єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Відтак, норми процесуального законодавства, котрі регулюють можливість подання додаткових доказів в суді апеляційної інстанції, передбачають наявність таких критеріїв для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, як «винятковість випадку» та «причини, що об`єктивно не залежать від особи», і тягар доведення покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою).

В даному випадку, Відповідач 2 обґрунтовує неможливість подання до суду першої інстанції доказів через недбалість її представника - адвоката Люлика Р.І., яка обумовлена або його не кваліфікованістю, або домовленістю з позивачем. Звертає увагу суду на те, що за фактом подібної не кваліфікованості адвоката Люлика Р.І., Продівус С.В. подана дисциплінарна скарга.

22 лютого 2024 року представником Відповідача 2 подано рішення №4/1 від 16 лютого 2024 року про закриття порушеної дисциплінарної справи за скаргою Відповідача 2 від 13 січня 2023 року (доповнення до скарги від 10 листопада 2023 року вх.№97) відносно адвоката Люлика Романа Івановича (свідоцтво на право зайняття адвокатською діяльністю №00517 видане 2 липня 2019 року Радою адвокатів Вінницької області) за закінченням строку притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності, у разі встановлення дисциплінарного проступку у діях адвоката (том 19, а.с. 164-167).

В свою чергу, Відповідач 1 обґрунтовує неможливість подання до суду першої інстанції доказів тим, що ні на момент подання відзиву на позовну заяву, ні в ході розгляду справи № 902/975/21 судом першої інстанції, Відповідач 1 як не мала процесуальної можливості та необхідності подавати докази на спростування неналежних та недопустимих доказів, так і не знала та не могла знати про обставини пов`язаності Позивача та ОСОБА_6 , а відтак із ніби-то незалежних від неї причин та ніби-то не з її умислу, чи недбалості вона не могла подати до суду першої інстанції докази, приєднані до відповіді на відзив на апеляційну скаргу. Вказує, що неприєднання судом апеляційної інстанції доказів, які не були подані до суду першої інстанції не у зв`язку з умислом чи недбалістю Відповідачем 1, а через її необізнаність з обставинами, що мають істотне значення для вирішення даної справи призведе до порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Надаючи оцінку обґрунтованості таких доводів неможливості подання до суду першої інстанції доказів, колегія суддів зазначає, що дана справа розглядалась за правилами загального позовного провадження і підготовче засідання місцевого господарського суду тривало майже 8 місяців.

Колегія суддів зауважує на тому, що підставою для прийняття апеляційною інстанцією додаткових доказів є докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від учасників судового процесу.

Основними засадами судочинства, закріпленими у статті 129 Конституції України, є, зокрема, законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен додержуватись норм процесуального права.

Відповідно до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статтей 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За таких обставин суд апеляційної інстанції констатує, що прийняття судом апеляційної інстанції додаткових документів на стадії апеляційного провадження за відсутності визначених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України підстав для їх прийняття, тобто без наявності належних доказів неможливості їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від заявника, фактично порушує принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, адже у такому випадку суд створює одному з учасників судового процесу більш сприятливі, аніж іншим умови в розгляді конкретної справи.

При цьому колегія суддів констатує, що єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи (у даному разі - апелянта).

За імперативним приписом частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних, зокрема, з невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип рівності сторін у процесі у розумінні «справедливого балансу» між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.

Прийняття судом апеляційної інстанції додатково поданих доказів без урахування наведених вище критеріїв у вирішенні питання про прийняття судом апеляційної інстанції таких доказів матиме наслідком порушення приписів статті 269 Господарського процесуального кодексу України, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність.

Також слід зауважити і на тому, що сторони мають усвідомлювати, що інститути апеляційного та касаційного перегляду впроваджені для усунення можливих помилок судового розгляду справ у першій інстанції, а не для усунення помилок сторони, допущених нею під час розгляду справи судом першої інстанції, у формулюванні стороною своїх позовних вимог, аргументів та формуванні їх доказової бази. Це відповідає і практиці ЄСПЛ, яка є джерелом права відповідно до Закону України від 23 лютого 2006 року 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» і статті 11 Господарського процесуального кодексу України. Наприклад, ЄСПЛ у своєму рішенні від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (Ponomaryov v. Ukraine, заява № 3236/03, пункт 40) зазначив, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду.

Апеляційний господарський суд резюмує, що єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого процесуальним законом порядку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких покладений на учасника справи (у даному випадку Відповідача 1 та Відповідача 2).

Отже, приймаючи докази, які не були подані до суду першої інстанції, апеляційний господарський суд повинен мотивувати, в чому полягає саме винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також зазначити які саме докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає, були надані суду апеляційної інстанції.

В даному випадку обставини, на які посилаються Відповідач 1 та Відповідач 2 щодо недбалості представника - адвоката Люлик Р.І. та відсутність процесуальної можливості (необхідності) подавати докази, необізнаність з можливістю подання таких доказів, як декларація про майно та доходи, не є тими винятковими випадками, коли можливим є прийняття судом апеляційної інстанції доказів із порушенням встановленого процесуальним законом порядку, оскільки посилання заявників пов`язані виключно із їх волевиявленням.

У той же час приписи частини 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України передбачають наявність зовсім інших критеріїв, які є обов`язковою передумовою для вирішення питання про прийняття судом додаткових доказів, а саме "винятковість випадку" та "причини, що об`єктивно не залежать від особи".

Натомість критерій "поважність причин" застосовується до процедури поновлення судом процесуального строку (стаття 119 Господарського процесуального кодексу України). Разом з тим Відповідачі 1 та 2 не наводять мотивів із зазначенням відповідних доказів об`єктивної неможливості здобуття та подання таких доказів при розгляді спору судом першої інстанції з метою долучення таких доказів у відповідності до приписів статті 80 Господарського процесуального кодексу України. Всупереч вказаним вимогам процесуального закону, відповідачі не мотивували при подачі апеляційної скарги в чому полягає винятковість випадку неподання ними доказів, що мають вплив на результат вирішення даного спору до суду першої інстанції у встановлений строк та не надають доказів неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від них.

В свою чергу, судова колегія звертає увагу на те, що обов`язок доказування та подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Тобто діючи в правовому полі статтей 74, 119, 269, 74 Господарського процесуального кодексу України, саме відповідачі повинні були надати докази та доводити суду ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх заперечень проти позову. Відповідачі 1 та 2 не були позбавлені права здобути та подати відповідні докази до суду першої інстанції у відповідності до приписів статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Також суд критично оцінює аргументацію Відповідача 1 щодо того, що ним не заявлялося суду першої інстанції про наявність декларацій Позивача як депутата за спірний період (можеш вказати рік) з огляду ніби-то на те, що лише після закінчення розгляду справи в суді першої інстанції Відповідачу 1 стало відомо про дане від Відповідача 2.

Згідно частини 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, обставини визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Водночас, як вказано сторонами та не спростовується представниками Відповідача 1 та Відповідача 2 дані сторони є рідними сестрами, а тому мало ймовірно, що Відповідач 1 (будучи сестрою дружини депутата) не знала про цю обставину. Разом з тим інформація щодо того, що публічні особи подають декларації (в тому числі і народні депутати) є загальновідомою, і знову таки на переконання колегії суду не могла бути не відомою Відповідачу 1. Відтак, суд апеляційної інстанції критично оцінює дану аргументацію та не примає її.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо необхідності відмовити в задоволенні клопотань Відповідача 1 та Відповідача 2 про приєднання до матеріалів справи доказів (згідно переліку, наведеному в додатках до апеляційної скарги та згідно переліку, наведеному в додатках до клопотань) та не приймає їх до розгляду.

Водночас, враховуючи доводи апеляційної скарги та вказівки Верховного Суду, які необхідно виконати під час нового розгляду даної справи, та зважаючи що джерела деяких доказів є у вільному (відкритому) доступі, враховуючи презумпціію відкритості такої інформаціі?, в основі якої лежить принцип прозорості та відкритості, що свідчить про можливість загального доступу до таких доказів в силу їхнього правового статусу, колегія суду в силу дії статті 86 Господарського процесуального кодексу України, з метою дослідження всіх доводів та заперечень сторін (саме з метою дослідження питання пропуску чи не пропуску трирічного строку позовної давності) по справі здійснила дослідження питання знаходження відповідних доказів між судовими засіданнями (декларації про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру, сторінки з відомостями про емітента ПрАТ "ВОПАС 10599" з веб-сайту Агенства з розвитку інфраструктури фондового ринку України SMIDA - за його місцезнаходженням на веб-сайті Агенства з розвитку інфраструктури фондового ринку України SMIDA) у відкритому доступі, що відображено нижче у даній постанові під час дослідження пропуску позовної давності.

Окрім того, колегією суду в перерві між судовими засіданнями прослухано і технічний запис судового засідання, яке відбулося в Господарському суді Вінницької області від 14 жовтня 2022 року, а саме з 15 хв. 10 сек. по 16 хв. 10 сек, та встановлено, що представник Відповідача 1 та Відповідача 2 в суді першої інстанції заявив про застосування строку позовної давності від Відповідачів 1 та 2. При цьому суд апеляційної інстанції відхиляє твердження щодо того, що дані докази не слід досліджувати, адже у разі їх недослідження суд апеляційної інстанції по суті ухилився б від вказівок Верховного Суду та ухилився від дослідження питання, котре Верховний Суд в своїй постанові вказав за необхідне дослідити при новому апеляційному розгляді. В той же час апеляційний господарський суд звертає увагу і на те, що у випадку, коли б суд касаційної інстанції при проведеному ним розгляді не встановив би підстав для повторного розгляду судом апеляційної інстанції питання пропуску чи непропуску Позивачем трирічного строку позовної давності ним би apriori не подавалося б вказівки щодо розгляду апеляційною інстанцією відповідного питання.

Відтак досліджуючи обставини справи з урахуванням усього вищеописаного в цій постанові Північно-західний апеляційний господарський суд констатує наступне.

Станом на 1 серпня 2014 року Позивач був власником іменних цінних паперів Відповідача 3 у кількості 1 294 223 штуки загальною номінальною вартістю 3 235 55 грн 75 коп., що складає 51 % акцій Відповідача 3.

Право власності на зазначені цінні папери підтверджується виписками про стан рахунку в цінних паперах Позивача, наданими депозитарною установою Відповідачем 3, яка здійснює обслуговування вказаного рахунку на підставі укладеного договору № 11-ФО від 29 листопада 2013 року про обслуговування рахунка в цінних паперах.

У матеріалах справи міститься копія договору купівлі-продажу цінних паперів № БВ 158 від 4 серпня 2014 року (надалі Договір; том 1, а.с. 29), який за доводами позовної заяви Позивач не укладав та не підписував.

З пункту 1.1 Договору слідує, що Позивач передає у власність Відповідача 1, від імені якої на підставі договору доручення № БД 157 від 4 серпня 2014 року діяв Відповідач 3 (повірений покупця), цінні папери, зазначені в пунктах 1.2-1.3 цього Договору, а Відповідач 1 зобов`язався прийняти вказані цінні папери і сплатити за них суму, зазначену в пункті 1.4 цього Договору на умовах цього Договору.

Відповідно до пункту 1.1 Договору, сторони визначили реквізити ідентифікації цінних паперів, а саме: вид цінного паперу - акції прості іменні; найменування емітента Відповідач 3; код ЄДРПОУ - 03115815; номінальна вартість цінного паперу - 95 копійок; форма випуску/існування - бездокументарна; міжнародний ідентифікаційний номер (код ISN) - UA4000067326.

Пунктами 1.3-1.4 Договору передбачено кількість цінних паперів 1294223 штуки та суму договору купівлі-продажу цінних паперів - 130 000 грн.

Згідно із пунктом 4 Договору, строк оплати за цим Договором встановлено на момент підписання сторонами тексту цього Договору. Вид розрахунків: передача готівки в національній валюті України від Позивача до Відповідача 1. Позивач стверджує, що на момент підписання тексту цього Договору він отримав від Відповідача 1 всю суму грошей, яку Відповідач 1 був зобов`язаний йому сплатити відповідно до пункту 1.4 Договору, а саме 130 000 грн. Всі дії, що пов`язані з набуттям/припиненням прав на цінні папери зазначені в пунктах 1.2-1.3 цього Договору від Позивача до Відповідача здійснюються в депозитарних установах Позивача та Відповідача 1 в межах депозитарної системи України. При цьому за зарахування, переказ цінних паперів в депозитарній установі на рахунок у цінних паперах Відповідача 1 оплату здійснює Відповідач 1 самостійно. Передача прав власності на цінні папери від Позивача до Відповідача 1 здійснюється з моменту зарахування прав на ці цінні папери на рахунок в цінних паперах покупця у депозитарній установі. Сторони цим встановили, що моментом повного виконання Відповідачем 1 своїх зобов`язань по передачі цінних паперів, вказаних в пунктах 1.2-1.3 Договору, є момент зарахування цінних паперів на рахунок в цінних паперах Відповідача 1 у його депозитарній установі. Сторони цим встановили, що моментом повного виконання Відповідачем 1 своїх зобов`язань по оплаті цінних паперів, вказаних в пунктах 1.2-1.3 Договору, є момент передачі грошової суми визначеної у пункті 1.4 Договору до Позивача.

Пунктом 8.2 Договору визначено, що цей Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до виконання ними зобов`язань згідно із умовами цього Договору в повному обсязі, що підтверджується підписанням акта про повне виконання сторонами зобов`язань, або укладання додаткового договору про розірвання цього договору.

Відповідно до копії акта б/н від 4 серпня 2014 року про повне виконання сторонами зобов`язань до Договору (том 1, а.с. 30), сторони підтвердили передачу у власність цінних паперів та сплату за них суми, що визначена у Договорі.

Вказані копії Договору та акта містять підпис та печатку повіреного покупця Відповідача 3 та ніби-то підпис продавця - Позивача.

На виконання умов Договору, депозитарною установою Відповідачем 3 видано розпорядження (накази) від 4 серпня 2014 року про переказ прав на цінні папери між депонентами Позивачем та Відповідачем 1, скріплені підписами, зокрема, й ніби-то підписом Позивача.

Відповідач 1 став кінцевим бенефіціарним власником (контролером) Відповідача 3, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, сформованим станом на 5 березня 2021 року, а також випискою б/н від 7 грудня 2021 року про операції з цінними паперами за період з 2 січня 2014 року по 26 вересня 2019 року, виданою Відповідачем 3.

Із виписок, наданих Відповідачем 3, про стан рахунку в цінних паперах, відкритого на ім`я Відповідача 1, остання станом на 1 серпня 2014 року не була власником спірних цінних паперів, тоді як їх набуття датується 4 серпня 2014 року (а саме: 1294 223 штуки, що становить 51 % від загальної кількості акцій). Вказані обставини також підтверджуються обліковим реєстром власників цінних паперів Відповідача 5 станом на 4 серпня 2014 року.

Надалі кількість належних Відповідачу 1 акцій Відповідача 4 збільшувалась: станом на 9 жовтня 2018 року Відповідач 1 була власником 1 359 803 штук простих іменних акцій, що становить 53,5842 %, а станом на 10 жовтня 2018 року 1 359 804 штуки, що становить 53,5843 %, що підтверджується виписками про стан рахунку в цінних паперах, відкритого на ім`я Відповідача 1.

Набуття вказаних вище простих іменних акцій відбулось внаслідок укладення договорів купівлі-продажу між Відповідачем 1, від імені якої на підставі договорів доручення діяв Відповідач 3 та ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 (продавці), що підтверджуються обліковим реєстром власників цінних паперів Відповідача 5 станом на 8 жовтня 2018 року, 9 жовтня 2018 року, 10 жовтня 2018 року, 2 квітня 2021 року.

На підставі заяви Відповідача 1 проведена державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу Відповідача 5 від 1 вересня 2021 року, відповідно до якої Відповідач 1 була власником 53,58 % акцій Відповідача 5, Відповідач 2 - 21,89 %, інші акціонери (загальна кількість яких 213) - 24,53 %.

30 вересня 2021 року між Відповідачем 1 (дарувальник) та Відповідачем 2 (обдаровуваний) укладено договір дарування акцій, відповідно до пункту 1.1 якого Відповідач 1, зокрема, передала безоплатно у власність Відповідачу 2 прості іменні акції Відповідача 5 в кількості 1 359 803 штуки. Сторони визначили реквізити ідентифікації цінних паперів, а саме: вид цінного паперу - акції прості іменні; найменування емітента Відповідач 5; код ЄДРПОУ - 03115815; номінальна вартість цінного паперу - 95 копійок; форма існування - бездокументарна; код ISN - UA4000067326.

Згідно із пунктом 2 договору дарування, Відповідач 1 є законним і єдиним власником простих іменних акцій, які даруються, що підтверджується випискою про стан рахунку в цінних паперах станом на 30 вересня 2021 року за № 300053-UA10162719, виданою Відповідачем 4 за вих. № 6807.

В силу дії пункту 2.3 Договору дарування, Відповідач 1 на дату укладання цього договору ознайомив Відповідача 2 із переліком матеріальних і нематеріальних активів, що містяться на балансі товариств та їх балансовою вартістю та переліком всіх відкритих банківських рахунків товариств із зазначенням суми валюти грошових коштів, розміщених на таких рахунках, а також загальної суми грошових коштів, яка знаходиться у касах товариств, та з переліком всіх відкритих судових, виконавчих проваджень, стороною або третьою стороною в яких виступають товариства, із обов`язковим зазначенням сторін провадження та суми вимоги, та з загальною сумою поточної кредиторської заборгованості та переліком поточних кредиторів товариств.

Пунктом 2.5 Договору дарування передбачено, що "...цей договір укладається за згодою чоловіка ОСОБА_2 - ОСОБА_7 , яку викладено у вигляді заяви, справжність підпису на якій засвідчено приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Хоменко Л.В. 30.09.2021 за реєстром №324".

Водночас, пунктом 4 Договору дарування, сторони узгодили, що право власності на дарунок виникає у Відповідача 2 з моменту його прийняття. Прийняття обдаровуваною примірника цього договору - є прийняттям дарунка.

Внаслідок укладення Договору дарування, Відповідач 2 стала кінцевим бенефіціарним власником (контролером) Відповідача 5 з прямим вирішальним впливом, відсоток частки у статутному капіталі якої становить 75,4734%, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, сформованим станом на 28 жовтня 2021 року, випискою Відповідача 4 про стан рахунку в цінних паперах, відкритого на ім`я Відповідача 2, станом на 28 жовтня 2021 року № 300053-UA10162718, обліковим реєстром власників цінних паперів Відповідача 5 станом на 28 жовтня 2021 року, 17 грудня 2021 року.

На підставі заяви Відповідача 2 проведена державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу Відповідача 5 від 21 жовтня 2021 року, відповідно до якої Відповідач 2 була власником 75,47% акцій товариства, інші акціонери (загальна кількість яких 214) - 24,53%.

Відповідач 1 у період з 3 грудня 2009 року по 11 жовтня 2021 року перебував у трудових відносинах з депозитарною установою на посаді фахівця з депозитарної діяльності зберігача цінних паперів Відповідача 3, яка здійснювала обслуговування рахунків у цінних паперах емітента Відповідача 5 на підставі договору №04/14-Ем від 10 грудня 2014 року. Договір № 04/14-Ем від 10 грудня 2014 року розірвано 4 жовтня 2021 року на підставі додаткової угоди б/н.

Надалі прості бездокументарні іменні акції Відповідача 5 обліковувались у депозитарні установі Відповідача 4, що підтверджується довідкою б/н, виданою станом на 3 листопада 2021 року Національним депозитарієм України.

В той же час, у матеріалах справи міститься табель відпрацьованого часу, наданий Апаратом Верховної Ради України у відповідь на запит адвоката Позивача (Платонової Г.В.), яким, за твердженнями Позивача, підтверджується, що він 4 серпня 2014 року перебував у місті Києві, де виконував обов`язки Народного депутата України сьомого скликання, члена Комітету Верховної Ради України з питань будівництва, містобудування і житлово-комунального господарства та регіональної політики, а тому не міг підписувати спірний Договір та інші подальші документи спрямовані на його виконання.

До матеріалів справи депозитарною установою Відповідачем 3, на запит Позивача № 1 від 24 грудня 2020 року, надано виписку про стан рахунку в цінних паперах, якою позивач підтверджує те, що про продаж належних йому цінних паперів Позивач дізнався лише 30 грудня 2020 року (том 2, а.с. 18-20).

18 січня 2021 року депозитарна установа Відповідач 3 надала відповідь на запит Позивача № 4 від 11 січня 2021 року про вибуття із власності позивача прав на цінні папери внаслідок укладення оспорюваного Договору. Разом з тим, суд констатує, що Позивач у поданому позові доводить отримання ним даної відповіді і того, що йому стало відомо про вибуття цінних паперів саме 30 грудня 2020 року, що опосередковано вказує на отримання ним даної відповіді нарочно (адже у випадку поштового пересилання, котре не доведено доказами, він дізнався б про це за спливом часу необхідним для пересилання).

Відтак, Позивач вважаючи себе власником спірний акцій посилаючись на те, що дане майно вибуло поза волею Позивача, що на думку Позивача є порушенням права щодо володіння даним майном, яке підлягає захисту, шляхом звернення в суд з позовом до Відповідачів про визнання недійсним Договору та витребування майна з чужого незаконного володіння.

Аналізуючи спірні правовідносини на предмет їх регулювання нормами матеріального права, колегія суду зауважує, що норми господарського процесуального законодавства закріплюють право фізичних осіб звертатися до господарського суду з позовами саме у випадку, коли їх справа віднесена до юрисдикції господарського суду.

Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав у юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах.

В силу частини 1 статті 167 Господарського кодексу України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

В силу частини 3 статті 167 Господарського кодексу України, під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав. Участь у товаристві майном і узгодження між учасниками спільного управління ним наділяє учасника корпоративними правами, а тому відносини щодо цих прав мають характер корпоративних правовідносин.

Отже, корпоративним є спір щодо створення, діяльності, управління та припинення юридичної особи, якщо стороною у справі є учасник (засновник, акціонер, член) такої юридичної особи. Власник корпоративних прав бере участь у капіталі господарської організації, а реалізація правомочностей, які надаються власнику корпоративних прав, надає йому можливість впливати на діяльність господарської організації.

Справи в спорах щодо правочинів незалежно від їх суб`єктного складу, що стосуються акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав у юридичній особі, підлягають розгляду господарськими судами. Винятком є спори щодо таких дій, спрямованих на набуття, зміну або припинення сімейних і спадкових прав та обов`язків, які мають вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

Аналогічний правовий висновок наведено Великою Палатою Верховного Суду в пункті 37 постанови від 3 листопада 2020 року в справі №922/88/20.

Даний спір виник з правочину та з приводу прав власності фізичних осіб на прості іменні акції та з урахуванням характеру правовідносин сторін підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

Відносини, що виникають під час емісії, розміщення, обігу цінних паперів і провадження професійної діяльності на фондовому ринку врегульовано Законом України "Про цінні папери та фондовий ринок", Законом України "Про депозитарну систему України", Законом України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки".

Згідно з частиною 1 статтею 3 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" цінним папером є документ установленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право, визначає взаємовідносини емітента цінного папера (особи, яка видала цінний папір) і особи, що має права на цінний папір, та передбачає виконання зобов`язань за таким цінним папером, а також можливість передачі прав на цінний папір та прав за цінним папером іншим особам.

Відповідно до абзацу 1 частини 1 статті 6 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" акція - це іменний цінний папір, який посвідчує майнові права його власника (акціонера), що стосуються акціонерного товариства, включаючи право на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів та право на отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації, право на управління акціонерним товариством, а також немайнові права, передбачені Цивільним кодексом України та законом, що регулює питання створення, діяльності та припинення акціонерних товариств.

Акції існують виключно в електронній формі. Реєстрацію випуску акцій здійснює Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку у встановленому нею порядку. Обіг акцій дозволяється після реєстрації Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку звіту про результати емісії акцій та видачі свідоцтва про реєстрацію випуску акцій.

Права на іменний цінний папір та права за іменним цінним папером переходять до іншої особи у порядку, встановленому законодавством про депозитарну систему України.

Статтею 35 Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки" визначено, що інформацію про власників іменних цінних паперів емітент одержує у формі реєстру власників іменних цінних паперів. Перехід прав на іменні цінні папери і реалізація прав за ними потребує обов`язкової ідентифікації власника депозитарною установою, що веде рахунок у цінних паперах (крім випадку, якщо облік прав на цінні папери власника здійснюється на рахунку номінального утримувача у встановленому законодавством порядку) такого власника.

Особливості переходу прав на цінні папери та прав за цінними паперами встановлюються Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку та/або правочином щодо таких цінних паперів.

Правові засади функціонування депозитарної системи України, порядок реєстрації та підтвердження прав на емісійні цінні папери та прав за ними у системі депозитарного обліку цінних паперів, а також порядок проведення розрахунків за правочинами щодо емісійних цінних паперів врегульовано Законом України "Про депозитарну систему України".

Так, абзацом 1 частини 1 статті 4 вказаного Закону передбачено, що: система депозитарного обліку цінних паперів - це сукупність інформації, записів про емісійні цінні папери (вид із зазначенням типу, номінальна вартість і кількість, реєстр кодів цінних паперів (міжнародних ідентифікаційних номерів цінних паперів), обмеження обігу тощо) на рахунках у цінних паперах власників таких рахунків; інформації про емітентів; про власників цінних паперів, які мають права за цінними паперами та права на цінні папери; про обмеження прав на цінні папери та прав за цінними паперами; про осіб, уповноважених власниками цінних паперів (управителів, заставодержателів, інших осіб, наділених відповідними правами щодо цінних паперів); про номінальних утримувачів; інші дані, що дають змогу ідентифікувати емісійні цінні папери і зазначених осіб; інша передбачена законодавством інформація.

Відповідно до частини 2 статті 4 Закону України "Про депозитарну систему України": набуття і припинення прав на цінні папери і прав за цінними паперами здійснюються шляхом фіксації відповідного факту в системі депозитарного обліку; у системі депозитарного обліку реєструються обмеження прав на цінні папери; у системі депозитарного обліку можуть реєструватися обмеження прав за цінними паперами у випадках та в порядку, встановлених Комісією.

Частиною 1 статті 6 Закону України "Про депозитарну систему України" визначено, що облік прав на цінні папери конкретного власника ведеться виключно депозитарними установами (крім обліку прав на цінні папери, які обліковуються на рахунку номінального утримувача), Національним банком України у визначених цим Законом випадках і депозитаріями-кореспондентами, номінальними утримувачами чи їх клієнтами, а облік цінних паперів і прав за цінними паперами - виключно Центральним депозитарієм або Національним банком України.

Згідно з абзацами 1 та 2 частини 1 статті 8 Закону України "Про депозитарну систему України" підтвердженням прав на цінні папери та прав за цінними паперами, що існують в бездокументарній формі, а також обмежень прав на цінні папери у певний момент часу є обліковий запис на рахунку в цінних паперах депонента в депозитарній установі, а якщо права на відповідні цінні папери обліковуються на рахунку в цінних паперах номінального утримувача - обліковий запис на рахунку в цінних паперах власника цінних паперів в обліковій системі номінального утримувача, клієнта номінального утримувача.

В силу дії частин 2, 3 статті 8 Закону України "Про депозитарну систему України" документальним підтвердженням наявності на певний момент часу прав на цінні папери та прав за цінними паперами депонента (у разі зарахування цінних паперів на депозит нотаріуса - відповідного кредитора) є виписка з рахунка в цінних паперах депонента, яка видається депозитарною установою на вимогу депонента або в інших випадках, установлених законодавством та договором про обслуговування рахунка в цінних паперах.

Виписка з рахунка в цінних паперах не є цінним папером, а її передача від однієї особи до іншої не є вчиненням правочину щодо цінних паперів і не тягне за собою переходу прав на цінні папери та прав за цінними паперами.

Колегією суддів враховується, що скасовуючи судове рішення та передаючі справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 24 жовтня 2023 року зазначив, що:

«Апеляційний суд констатував, що факт підписання (існування) вказаного розпорядження (наказу) від 4 серпня 2014 року, як Позивачем так і депозитарною установою не заперечувалися в суді першої та апеляційної інстанцій, а тому вважав, що копія даного розпорядження (наказу) є належним, допустимим та достовірним доказом відповідно до норм статей 76, 77, 78, 86 Господарського процесуального кодексу України.

Однак, суд апеляційної інстанції не врахував, що як при подачі позову, так й під час розгляду цієї справи в суді першої та апеляційної інстанцій, позивач (у позовній заяві, у письмових поясненнях, наданих суду першої інстанції, у відзиві на апеляційну скаргу та у наданих ним письмових поясненнях суду апеляційної інстанції) неодноразово заперечував як факт підписання договору купівлі-продажу та акта про повне виконання сторонами зобов`язань за цим договором, так і факт підписання (і взагалі існування) та подання розпорядження (наказу) до депозитарної установи. Подання позивачем розпорядження (наказу) також заперечувала і сама депозитарна установа.

Відтак, встановлюючи факт підписання (існування) вказаного розпорядження (наказу) від 4 серпня 2014 року, апеляційний суд безпідставно виходив з того, що ці обставини не заперечували ні позивач, ні депозитарна установа.

Частиною 6 статті 91 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Таким чином, оскільки копії розпоряджень (наказів), що містяться в матеріалах справи та надані ОСОБА_2 до своїх письмових пояснень, зокрема розпорядження (наказу) ОСОБА_3 , були поставлені останнім та депозитарною установою під сумнів на їх відповідність оригіналу та існування взагалі, а відповідні оригінали не були надані на вимогу суду, апеляційний суд в силу приписів частини 6 статті 91 Господарського процесуального кодексу України не повинен був брати такі копії доказу до уваги.

Натомість суд апеляційної інстанції без дослідження оригіналу цих розпоряджень (наказів) в порушення норм процесуального права прийняв до уваги ці копії, які не є письмовими доказами, та не врахував наведені позивачем в касаційній скарзі висновки, викладені в раніше ухваленій Верховним Судом постанові від 20.04.2021 у справі №873/131/20 з урахуванням правових позицій Верховного Суду у постановах від 17.07.2018 року у справі №915/1145/17, від 18.06.2019 у справі №920/330/18 та від 07.08.2019 у справі №925/2151/14, стосовно необхідності дослідження судом оригіналів документів, які поставлені під сумнів учасником справи.

Такі висновки викладено й у постанові Верховного Суду від 12.07.2023 у справі № 902/1076/21, яка прийнята після звернення із касаційною скаргою у даній справі і правовідносини у справі № 902/1076/21 та у справі, що переглядається є подібними.

Взявши до уваги копію розпорядження (наказу) позивача від 04.08.2014, як доказу, без дослідження його оригіналу або копії, посвідченої позивачем чи депозитарною установою, суд апеляційної інстанції помилково встановив факт виконання сторонами договору купівлі-продажу, що призвело до неправильної кваліфікації судом цього договору, як укладеного. Наведене призвело до необґрунтованого висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції.»

Розглядаючи позовні вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу в правовому полі норм чинного законодавства України, котрі направлення на врегулювання правовідносин в сфері укладення договору, в площинні виконання вказівок, наведених в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду по даній справі, колегія суду зауважує наступне.

З аналізу норм Закону України "Про депозитарну систему України" слідує, що:

·набуття права власності на цінні папери здійснюється шляхом фіксації відповідного факту в системі депозитарного обліку (частина 2 статті 4 Закону України "Про депозитарну систему України");

·облік прав на цінні папери здійснюється виключно депозитарними установами (стаття 6 Закону України "Про депозитарну систему України");

·підтвердженням права на цінні папери є обліковий запис на рахунку в цінних паперах в депозитарній установі (частина 1 статті 8 Закону України "Про депозитарну систему України").

Наявними у справі документами стверджується, що станом на 1 серпня 2014 року Позивач був власником іменних цінних паперів Відповідача 3 у кількості 1294223 штуки загальною номінальною вартістю 323555 грн 75 коп., що складає 51% акцій товариства. Право власності на зазначені цінні папери підтверджуються виписками про стан рахунку в цінних паперах Позивача (том 1, а.с. 131, 215), наданими депозитарною установою, яка здійснює обслуговування вказаного рахунку на підставі укладеного договору №/11-ФО від 29 листопада 2013 року про обслуговування рахунка в цінних паперах (том 1, а.с. 213-214), а саме Відповідачем 3, та не спростовано іншими Відповідачами.

Таким чином, колегія суду визначає встановленим факт належності Позивачу права власності на іменні цінні папери Відповідача 3 у кількості 1294223 штуки загальною номінальною вартістю 323555 грн 75 коп., станом на 1 серпня 2014 року.

Разом з тим, з наявної в матеріалах справи копії оспорюваного Договору слідує, що ніби-то Позивач передав у власність Відповідачу 1, від імені якої на підставі Договору доручення № БД 157 від 4 серпня 2014 року діяв Відповідач 3 (повірений покупця), цінні папери, зазначені в пунктах 1.2-1.3 Договору, а Відповідач 1 зобов`язався прийняти вказані цінні папери і сплатити за них суму, зазначену в пункті 1.4 Договору на умовах Договору.

Відповідно пункту 1.1 Договору, сторони визначили реквізити ідентифікації цінних паперів, а саме: вид цінного паперу - акції прості іменні; найменування емітента Відповідач 5; код ЄДРПОУ - 03115815; номінальна вартість цінного паперу - 95 копійок; форма випуску/існування - бездокументарна; міжнародний ідентифікаційний номер (код ISN) - UA4000067326.

Пунктами 1.3-1.4 Договору передбачено кількість цінних паперів - 1294223 штуки та суму Договору купівлі-продажу цінних паперів - 130000 грн.

Згідно пункту 4 Договору строк оплати за цим Договором встановлено на момент підписання Сторонами тексту цього Договору. Вид розрахунків: передача готівки в національній валюті України від Позивача до Відповідача 1. Позивач стверджує, що на момент підписання тексту цього Договору він отримав від Відповідача 1 всю суму грошей, яку Відповідач 1 був зобов`язаний йому сплатити у відповідності з пунктом 1.4 Договору, а саме 130000 (сто тридцять тисяч) гривень 00 копійок. Всі дії що пов`язані з набуттям/припиненням прав на цінні папери зазначені в пунктах 1.2-1.3 Договору від Позивача до Відповідача 1 здійснюються в депозитарних установах Позивача та Відповідача 1 в межах Депозитарної системи України. При цьому за зарахування, переказ цінних паперів в Депозитарній установі на рахунок у цінних паперах Відповідача 1 оплату здійснює Відповідач 1 самостійно. Передача прав власності на цінні папери від Позивача до Відповідача 1 здійснюється з моменту зарахування прав на ці цінні папери на рахунок в цінних паперах Відповідача 1 у Депозитарній установі. Сторони цим встановили, що моментом повного виконання Позивачем своїх зобов`язань по передачі цінних паперів, вказаних в пунктах 1.2-1.3 Договору, є момент зарахування цінних паперів на рахунок в цінних паперів Відповідача 1 у його Депозитарній установі. Сторони цим встановили, що моментом повного виконання Відповідачем 1 своїх зобов`язань по оплаті цінних паперів, вказаних в пунктах 1.2-1.3 Договору, є момент передачі грошової суми визначеної у пункті 1.4 Договору до Позивача.

Відповідно до копії акту б/н від 4 серпня 2014 року про повне виконання сторонами зобов`язань до Договору (том 1, а.с.30) сторони підтвердили передачу у власність цінних паперів та сплату за них суми, що визначена у Договорі.

На виконання умов вказаного Договору депозитарною установою видано розпорядження (накази) від 4 серпня 2014 року про переказ прав на цінні папери між депонентами Позивачем та Відповідачем 1, скріплені підписами останніх (том 5, а.с.208-213).

Вказані вище копії Договору та акту містять підпис та печатку повіреного Відповідача 1 Відповідача 3 та ніби-то підпис продавця - Позивача.

Разом з тим Позивач заперечує факт власноручного підписання Договору та акту б/н від 4 серпня 2014 року про повне виконання сторонами зобов`язань до Договору саме Позивачем.

Оцінюючи дані твердження Позивача, колегія суду зауважує, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за Законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках.

Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.

За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.

Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до статті 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Частиною третьою статті 180 Господарського кодексу України встановлено зобов`язання сторін при укладенні господарського договору у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Статтею 207 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

В силу дії частини 1 статтею 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Отже, для укладення двостороннього правочину необхідна наявність волевиявлення обох сторін, здійснена в належній формі.

Належність підпису особі є обов`язковою умовою при констатації волевиявлення сторони, тобто визнання договору таким, що відбувся. Натомість відсутність волевиявлення однієї із сторін згідно з наведеними нормами права дає правові підстави вважати, що вказаний правочин є неукладеним.

Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники цивільного обороту використовують цивільне судочинство для такого захисту.

Аналогічна правова позиція наведена і в постанові Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 5 вересня 2019 року по справі №638/2304/17.

Недійсним може бути визнаний лише укладений договір (такий, що відбувся). Неукладений же договір (такий, що не відбувся) взагалі не може виступати предметом спору, в тому числі про визнання його недійсним з будь-яких підстав. Аналогічна правова позиція викладена і у постанові Верховного Суду від 15 червня 2021 року в справі №922/2140/20.

В той же час зважаючи на доводи апеляційних скарг щодо того, що спірний Договір не може бути визнаний недійсний з огляду на його повне виконання сторонами, колегія суду зауважує таке. Підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію. Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Аналогічна правова позиція наведена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року в справі № 145/2047/16-ц.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із частинами першою та другою статті 202 Цивільного кодекс України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно правочин за своєю природою та законодавчим визначенням є вольовою дією суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки.

Здійснення правочину законодавчо може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів).

У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети.

Отже, будь-який правочин є вольовою дією, а тому перед тим, як здійснювати оцінку на предмет дійсності чи недійсності, необхідно встановити наявність та вираження волі особи (осіб), які його вчинили.

Те, яким чином та у який спосіб здійснюється (оформлюється) вияв учасників правочину на набуття, зміну, припинення цивільних прав та обов`язків, передбачено статтею 205 Цивільного кодексу України.

Так, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Стаття 207 Цивільного кодексу України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Тобто слід відрізняти правочин як вольову дію суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів, від письмового тексту правочину як форми вчинення правочину та способу зовнішнього прояву та фіксації волевиявлення особи.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами), або уповноваженими на те особами (частини друга та четверта статті 207 Цивільного кодексу України).

Підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми правочину, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Відсутність на письмовому тексті правочину (паперовому носії) підпису його учасника чи належно уповноваженої ним особи означає, що правочин у письмовій формі не вчинений.

Наявність же сама по собі на письмовому тексті правочину підпису, вчиненого замість учасника правочину іншою особою (фактично невстановленою особою, не уповноваженою учасником), не може підміняти належну фіксацію волевиявлення самого учасника правочину та створювати для нього права та обов`язки поза таким волевиявленням.

Відсутність вольової дії учасника правочину щодо вчинення правочину (відсутність доказів такого волевиявлення за умови заперечення учасника правочину) не можна ототожнювати з випадком, коли волевиявлення учасника правочину існувало, але не відповідало ознакам, наведеним у частині третій статті 203 Цивільного кодексу України: волевиявлення не було вільним чи не відповідало його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання правочину недійсним у силу припису частини першої статті 215 Цивільного кодексу України, а також із застосуванням спеціальних правил статей 229-233 Цивільного кодексу України про правочини, вчинені з дефектом волі - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Тобто як у частині першій статті 215 Цивільного кодексу України, так і в статтях 229-233 Цивільного кодексу України йдеться про недійсність вчинених правочинів у випадках, коли існує волевиявлення учасника правочину, зафіксоване в належній формі (що підтверджується, зокрема, шляхом вчинення ним підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає волі цього учасника правочину. Тож внаслідок правочину учасники набувають права і обов`язки, що натомість не спричиняють для них правових наслідків.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, то правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою взагалі не набуті, а правовідносини за ним не виникли.

Законодавець за загальним правилом, викладеним у статті 218 Цивільного кодексу України, не передбачає наслідків у вигляді недійсності правочину у разі недотримання вимог щодо письмової форми правочину, встановлюючи водночас коло доказів, якими одна із сторін може заперечувати факт вчинення правочину або окремих його частин (письмові докази, засоби аудіо-, відеозапису, інші докази, крім свідчень свідків).

Натомість виконання правочину його учасниками може бути способом волевиявлення до вчинення правочину, відповідно до його суттєвих умов, передбачених законодавством.

Відповідне регулювання міститься і в положеннях Цивільного кодексу України про договір. У статті 626 Цивільного кодексу України закріплено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Згідно із частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Загальною істотною умовою договору купівлі-продажу є предмет договору. Також істотними умовами Договору є оплата за отриманий товар та строк дії договору.

Разом з тим, укладеним є такий правочин (договір), щодо якого сторонами у належній формі досягнуто згоди з усіх істотних умов. У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

За змістом законодавчого регулювання, наведеного як у загальних положеннях про правочини, так і в спеціальних приписах глави 54 Цивільного кодексу України, якщо договір хоча й має ознаки неукладеного, але виконувався обома його сторонами, то така обставина захищає відповідний правочин від висновку про неукладеність і в подальшому він розглядається як укладений та чинний, якщо тільки не є нікчемним чи оспорюваним з інших підстав.

Тобто необхідно встановити не просто факт передання акцій покупцеві, а й те, чи сплачував покупець за такі акції і чи приймалася така оплата.

У разі якщо договір виконувався обома сторонами (зокрема, покупець отримав акції і сплатив за них кошти, а продавець прийняв оплату), то кваліфікація договору як неукладеного виключається, такий договір оренди вважається укладеним та може бути оспорюваним (за відсутності законодавчих застережень про інше).

У справі, що розглядається, Позивач звернувся з вимогою про визнання недійсним Договору, мотивованою тим, що Позивач цей договір не підписував, його умови не погоджував.

При цьому, покликання апелянтів на пункту 4.5 Договору щодо моменту повного виконання Договору (є момент зарахування цінних паперів на рахунок в цінних паперах Відповідача 1 у його Депозитарній установі), з огляду на облікування спірних акцій на рахунку Відповідача 1, а на момент розгляду справи на рахунку Відповідача 2, спростовується пунктом 4.6 Договору, яким визначено, що: сторони встановили, що моментом повного виконання Відповідачем 1 своїх зобов`язань по передачі цінних паперів, вказаних в пунктах 1.2 1.3 цього Договору, є момент зарахування цінних паперів на рахунок в цінних паперів Відповідача 1 у його Депозитарній установі.

Однак, незважаючи на те, що в матеріалами справи підтверджено обставини перебування спірних акцій на рахунку Відповідача 1, а на момент розгляду справи на рахунку Відповідача 2, разом з тим, у матеріалах справи відсутні докази про виконання Договору стороною Відповідача 1, а саме виконання ним пункту 4.6 Договору, щодо оплати майна.

Тому, уже з урахуванням викладеного вище немає підстав вважати такий Договір укладеним.

Окрім того, оскільки Позивач заявив про недійсність Договору, посилаючись на не підписання особисто Позивачем Договору та акту б/н від 4 серпня 2014 року про повне виконання сторонами зобов`язань до Договору, необхідним є з`ясування судом питання про те, чи мало місце волевиявлення Позивача на укладення оспорюваного Договору шляхом його особистого скріплення власним підписом, та виконання вказаного Договору сторонами.

Тому для вирішення питання, чи виконано підпис на Договорі та акті б/н від 4 серпня 2014 року про повне виконання сторонами зобов`язань до Договору особисто Позивачем чи іншою особою, місцевим господарським судом призначену судову було почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено Вінницькому науково-дослідному експертно-криміналістичному центру МВС України (том 5, а.с. 54-62).

Для з`ясування вказаних обставин справи та за клопотанням судового експерта (том 6, а.с. 3-4) суд першої інстанції неодноразово запитував у сторін оригінали зазначених Договору та акту.

Призначаючи судову почеркознавчу експертизу, ухвалою Господарського суду Вінницької області від 3 лютого 2022 року місцевим господарським судом витребувано у Відповідача 3 та зобов`язано його протягом п`яти днів з дня отримання повного тексту цієї ухвали надати Господарському суду Вінницької області один примірник оригіналу Договору. Витребувано у Відповідача 1 та зобов`язано її протягом п`яти днів з дня отримання повного тексту цієї ухвали надати Господарському суду Вінницької області: два примірники оригіналу Договору та один примірник акта про повне виконання сторонами зобов`язань до Договору; письмові пояснення та докази стосовно того де з 2014 року перебували усі примірники Договору, про які визначено в пункті 8.13 вказаного Договору.

У разі відсутності можливості у Відповідача 1 подати запитувані докази у встановлений судом строк місцевим господарським судом зобов`язано Відповідача 1 повідомити про це суд із зазначенням причин протягом п`яти днів з дня вручення цієї ухвали.

Також судом першої інстанції витребувано у Відповідача 2 та зобов`язано її протягом п`яти днів з дня отримання повного тексту ухвали надати Господарському суду Вінницької області письмові пояснення, в яких зазначити, чи мали місце обставини, повідомлені свідками ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у заявах свідків у справі №902/975/21. Якщо так - надати один примірник оригіналу Договору та акта "про повне виконання сторонами зобов`язань до договору купівлі-продажу цінних паперів №БВ 158 від 04.08.2014".

В той же час оригінал Договору та оригінал акту "про повне виконання сторонами зобов`язань до договору купівлі-продажу цінних паперів №БВ 158 від 04.08.2014", не були надані ані Позивачем (з огляду на заперечення ним укладення такого Договору), ані Відповідачем 1 (з тих підстав, що Договір та акт зберігалися у повіреного покупця та були знищені ним 30 вересня 2021 року, згідно акту на знищення документів б/н від 30 вересня 2021 року (том 1, а.с. 208-210) у зв`язку із закінченням п`ятирічного терміну їх зберігання).

За таких обставин суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду, що ненадання учасниками справи оригіналів Договору та акту б/н від 4 серпня 2014 року про повне виконання сторонами зобов`язань до Договору унеможливило проведення судової почеркознавчої експертизи. Апеляційний господарський суд при цьому констатує, що 31 березня 2022 року судовий експерт повідомив місцевий господарський суд про неможливість проведення почеркознавчої експертизи за відсутності оригіналів досліджуваних документів (том 6, а.с. 11-12).

Так, відповідно до Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 8 жовтня 1998 року № 53/5 (надалі - Інструкція) основним завданням почеркознавчої експертизи є ідентифікація виконавця рукописного тексту, обмежених за обсягом рукописних записів (літерних та цифрових) і підпису.

Об`єктом почеркознавчої експертизи є почерковий матеріал, в якому відображені ознаки почерку певної особи у тому обсязі, в якому їх можна виявити для вирішення поставлених завдань.

Відповідно до пункту 1.3 Інструкції, для проведення досліджень орган (особа), який (яка) призначив (ла) експертизу (залучив (ла) експерта), повинен (на) надати експерту вільні, умовно-вільні та експериментальні зразки почерку (цифрових записів, підпису) особи, яка підлягає ідентифікації.

Згідно пункту 1.6 Інструкції, вільними зразками є рукописні тексти, рукописні записи (літерні та цифрові), підписи, достовірно виконані певною особою до відкриття кримінального провадження, провадження у справах про адміністративні правопорушення, цивільних, адміністративних чи господарських справах і не пов`язані з їх обставинами; умовно-вільними є зразки почерку та (або) підпису, виконані певною особою до відкриття провадження у справі, але пов`язані з обставинами цієї справи або виконані після відкриття провадження у справі та є як пов`язаними зі справою, так і не пов`язаними з її обставинами; експериментальні зразки почерку та (або) підпису, що виконані за завданням органу (особи), який (яка) призначив (ла) експертизу (залучив (ла) експерта), у зв`язку з призначенням такої експертизи. При цьому, відбирати експериментальні зразки почерку необхідно у два етапи. На першому етапі особа, почерк якої підлягає ідентифікації, виконує текст за тематикою, близькою до досліджувального об`єкта, у звичних умовах (сидячи за столом, із звичним приладдям письма, при денному освітленні). На другому етапі зразки відбираються під диктовку тексту, аналогічного за змістом тому, що досліджується, або спеціально складеного тексту, який містить фрази, слова і цифри, узяті з рукописного тексту, що досліджується. На цьому етапі зразки відбираються в умовах, що максимально наближаються до тих, у яких виконувався рукописний текст, що досліджується, тобто в тій самій позі (лежачи, стоячи тощо), таким самим приладдям письма та на папері того самого виду (за розміром, лінуванням, характером поверхні тощо), що й документ, який досліджується. Якщо буде помічено, що той, хто пише, намагається змінити свій почерк, темп диктовки слід прискорити.

Отже, для проведення почеркознавчих досліджень рукописних записів та підписів надаються саме оригінали документів. За відсутності оригіналів досліджуваних документів, судовий експерт не зміг провести почеркознавчу експертизу та вирішити поставлені перед ним питання.

Разом з тим колегія апеляційного господарського суду наголошує, що проте з пункту 8.13 Договору слідує, що Договір укладений в п`яти примірниках, що мають однакову юридичну силу по одному примірнику для: Продавця (Позивача), Покупця (Відповідача 1), Повіреного Відповідача 1 (Відповідача 3) та два примірника для Депозитарних установ Сторін.

З викладеного слідує, що Відповідач 3 мав би отримати три примірники оригіналів оспорюваного Договору, а саме: один - як повірений Відповідача 1 та два - як Депозитарна установа сторін.

В той же час, зі змісту акта Відповідача 3 на знищення документів та справ від 30 вересня 2021 року слідує, що один примірник оригіналу Договору та один примірник акта про повне виконання сторонами зобов`язань до Договору - знищені (том 1, а.с.208-210).

При цьому Відповідач 3, який виступив як Повірений Відповідача 1 у даних правовідносинах, стверджує, що зазначені документи не були ним знищені, натомість Відповідач 1 та Відповідач 2 шляхом тиску на працівників Відповідача 3 самовільно забрали такі документи (том 4, а.с.163-166). Дані обставини підтвердили місцевому господарському суду свідки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (том 4, а.с.190-193).

З урахуванням представлених доказів та заяв свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , слідує, що оригінали Договору та акту б/н від 4 серпня 2014 року про повне виконання сторонами зобов`язань до Договору не були знищені згідно акту, однак не надані Відповідачами на вимогу суду першої інстанції.

Посилання ж Відповідача 1 та Відповідача 2 на акт про знищення документів б/н від 30 вересня 2021 року (том 1, а.с. 208-210) у зв`язку із закінченням п`ятирічного терміну їх зберігання, з огляду на пояснення представників Відповідача 3 не приймаються до уваги, оскільки Положенням про провадження депозитарної діяльності, що затверджене Рішенням Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 23 квітня 2013 року за №735, дозволено знищувати первинні документи на паперовому носії, якщо строк їх зберігання становить 5 років з моменту виконання депозитарною установою депозитарної операції за наслідками прийняття таких документів, проте, ця вимога не є обов`язковою. Натомість, як слідує із заяв свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , Відповідач 1 та Відповідач 2 вимагали від них негайно зібрати усі оригінали документів, зокрема, ті, що стосуються Договору купівлі-продажу цінних паперів №БВ 158 від 4 серпня 2014 року та негайно скласти акт про їх знищення з підстав того, що строк зберігання цих документів перевищив вже 5 років від дати проведення операції.

В той же час, колегія суду звертає увагу і на ту обставину, що акт, за яким вказані документи начебто були знищені, датовано 30 вересням 2021 року, що співпадає з датою надходження позову у справі №902/975/21 та датою його отримання Відповідачем 1 (том 2, а.с.95-97), хоча п`ятирічний строк зберігання сплив ще у 2019 році.

Як слідує із заяв свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , Відповідач 1 та Відповідач 2 вимагали від них негайно зібрати усі оригінали документів, зокрема, ті, що стосуються Договору купівлі-продажу цінних паперів №БВ 158 та негайно скласти акт про їх знищення з підстав того, що строк зберігання цих документів перевищив вже 5 років від дати проведення операції.

Окрім того, як пояснили суду першої інстанції вказані свідки, в результаті морального тиску на них з боку ОСОБА_2 та ОСОБА_1 вони були вимушені скласти та підписати акт про знищення шляхом спалення документів та справ, датований 30 вересня 2021 року, зокрема, щодо знищення оригіналу Договору, акта від 4 серпня 2014 року про повне виконання сторонами зобов`язань до Договору, розпорядження та звіту тощо.

Також за свідченнями свідків, комісія у складі ОСОБА_5 як керуючого підрозділом депозитарної діяльності, ОСОБА_4 фахівця з продажу цінних паперів та фахівця з депозитарної діяльності та керівника служби внутрішнього аудиту ОСОБА_2 не була затверджена керівником депозитарної установи ОСОБА_6 як того вимагає пункт 10 розділу II Положення про провадження депозитарної діяльності, затверджене Рішенням Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 23 квітня 2013 року за №735.

Разом з тим, складанню акту про знищення документів мав передувати ряд дій, зокрема наказ керівника депозитарної установи про створення комісії зі знищення документів, якого не надано. Також акт на знищення документів та справ від 30 вересня 2021 року не був скріплений печаткою Відповідача 3, яка перебувала у керівника депозитарної установи ОСОБА_6 в сейфі. Фактично оригінали документів, перелік яких міститься в акті від 30 вересня 2021 року, зокрема, Договір, акт від 4 серпня 2014 року, розпорядження та звіт не були знищені, їх забрав Відповідач 2 з офісу депозитарної установи Відповідача 3. Подальша доля цих документів свідкам не відома.

Водночас, що відповідно до примітки 1 статті 186 "Переліку типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших установ, підприємств, організацій, із зазначенням строку зберігання документів", затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 12 квітня 2012 року №578/5, у разі виникнення спорів (суперечок) документи зберігаються до остаточного ухвалення рішення. При цьому, позов у справі №902/975/21 подано до суду 30 вересня 2021 року, копія якого отримана Відповідачем 1 30 вересня 2021 року, а акт на знищення документів та справ також від 30 вересня 2021 року.

У своїх письмових поясненнях, наданих суду 15 жовтня 2022 року, Відповідач 2 пояснив суду першої інстанції про те, що заяви свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є неправдивими, не відповідають дійсності, а відтак кваліфікуються як завідомо неправдиве показання свідка, за частиною 2 статтею 358 Кримінального кодексу України. Вказали, що станом на дату надання даних пояснень здійснюється досудове розслідування кримінального провадження №12022020010000142, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 27 січня 2022 року.

Оскільки на час прийняття рішення у справі відсутній вирок, яким би стверджувалась неправдивість заяв свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , у сукупності з іншими доказами колегія суду розцінює заяви свідків як такі, що відповідають дійсності та приймаються до уваги.

В той же час, із оглянутих документі, поданих Відповідачем 3 на виконання ухвали Північно-західного апеляційного господарського суду за клопотанням Відповідача 1 та Відповідача 2 про витребування оригіналів письмових доказів слідує, що комісією в складі фахівця з торгівлі цінними паперами ОСОБА_4 , керуючого підрозділом депозитарної установи Гавлюк С.А., фахівця з депозитарної діяльності ОСОБА_2 відібрано для знищення наступні документи, що втратили практичне значення, не мають наукової і історичної цінності та строк зберігання яких закінчився відповідно до пункту 10 розділу 2 Положення про провадження депозитарної діяльності, де зокрема. під порядковим номером в справі 34 та 4.4 вказані оскаржуваний Договір та акт (том 19, а.с. 84).

Згідно зі статтею 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

За таких обставин акт про знищення шляхом спалення документів та справ, датований 30 вересня 2021 року, розцінюється апеляційним господарським судом як недостовірний доказ.

З урахуванням викладеного вище колегія суду приходить до висновку про існування вказаних доказів в наявності та розцінює ненадання Відповідачами оригіналів Договору та акту б/н від 4 серпня 2014 року про повне виконання сторонами зобов`язань до Договору як ухилення від подання суду документів, необхідних для проведення експертизи, що в свою чергу унеможливило її проведення.

Відповідно до статті 102 Господарського процесуального кодексу України, у разі ухилення учасника справи від подання суду на його вимогу необхідних для проведення експертизи матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, що перешкоджає її проведенню, суд залежно від того, яка особа ухиляється, а також яке ця експертиза має значення, може визнати встановленою обставину, для з`ясування якої експертиза була призначена, або відмовити у її визнанні.

Оскільки проведення судової почеркознавчої експертизи оригіналів Договору та акту б/н від 4 серпня 2014 року про повне виконання сторонами зобов`язань до Договору було необхідним для оцінки судом твердження Позивача про не підписання ним Договору та акту "про повне виконання сторонами зобов`язань до Договору купівлі-продажу цінних паперів №БВ 158 від 4 серпня 2014 року", колегія суду діючи в правовому полі статті 102 Господарського процесуального кодексу України та за сукупністю встановлених обставин на підставі вищеописаних доказів, вважає доведеним твердження Позивача про не підписання ним Договору та акту "Про повне виконання сторонами зобов`язань до Договору купівлі-продажу цінних паперів №БВ 158 від 4 серпня 2014".

Зважаючи на доведення Позивачем обставин не підписання Позивачем Договору та акту "Про повне виконання сторонами зобов`язань до Договору купівлі-продажу цінних паперів" №БВ 158 від 4 серпня 2014 року, в площинні відсутності в матеріалах справи доказів виконання Відповідачем 1 умов пункту 4.6 Договору, а саме щодо оплати за цінні папери на виконання умов Договору, колегія суду визнає Договір неукладеним, тобто таким, що не відбувся.

Аналогічна правова позиція щодо неукладеності спірного правочину наведена і в постанові Верховного Суду від 12 липня 2023 року в справі № 902/1076/21, яка прийнята після звернення із апеляційною скаргою у даній справі і правовідносини у справі № 902/1076/21 та у справі, що переглядається є подібними.

Окрім того, що ж стосується покликання апелянтів на копію розпорядження подану ніби-то Позивачем та Відповідачем 1 до Відповідача 3 на одержання цінних паперів, прав на цінні папери/поставку цінних паперів, прав на цінні папери; - видання депозитарною установою Відповідачем 3 від 4 серпня 2014 року про переказ прав на цінні папери між депонентами Позивачем та Відповідачем 1, які ніби-то скріплені підписами Позивача та Відповідача 1, то зважаючи на вказівки, які наведені в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду по даній справі відносно оцінки та прийняття такого розпорядження апеляційним господарським судом під час виснування про укладення та виконання спірного Договору, зважаючи на заперечення Позивача такого доказу та підписання його, колегія суду зауважує таке.

Як при подачі позову, так і під час розгляду цієї справи в суді першої та апеляційної інстанцій, Позивач (у позовній заяві, у письмових поясненнях, наданих суду першої інстанції, у відзиві на апеляційну скаргу та у наданих ним письмових поясненнях суду апеляційної інстанції) неодноразово заперечував як факт підписання Договору та акта про повне виконання сторонами зобов`язань за цим Договором, так і заперечував факт підписання (і взагалі існування) та подання розпорядження (наказу) до депозитарної установи. В той же час, подання Позивачем розпорядження (наказу) також заперечувала і сама депозитарна установа Відповідач 3.

Відтак, обставини підписання (існування) вказаного розпорядження (наказу) від 4 серпня 2014 року заперечували Позивач та Відповідач 3.

Відповідно до частин 2, 4 та 5 статті 91 Господарського процесуального кодексу України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.

Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

Частиною 6 статті 91 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Таким чином, оскільки копії розпоряджень (наказів), що містяться в матеріалах справи та надані Відповідачем 1 до своїх письмових пояснень, яка своїм підписом підтвердила, що відповідна копія розпорядження відповідає оригіналу, проте на вимогу суду такого оригіналу не надала (та враховуючи те, що таке розпорядження мало б видаватися саме Позивачем) були поставлені Позивачем та депозитарною установою (Відповідачем 3) під сумнів на їх відповідність оригіналу та існування взагалі, а відповідні оригінали не були надані на вимогу суду, в силу приписів частини 6 статті 91 Господарського процесуального кодексу України такі копії доказу до уваги не приймаються.

Такі висновки викладено й у постанові Верховного Суду від 12 липня 2023 року в справі №902/1076/21, і правовідносини у справі № 902/1076/21 та у справі, що переглядається є подібними.

При цьому, Відповідачем 1 не було надано як усних так і письмових пояснень з приводу знаходження у Відповідача 1 копії розпорядження.

Отже, враховуючи усе описане вище колегія суду резюмує, що підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Аналогічної правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19), Велика Палата Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року по справі N 227/3760/19-ц провадження N 14-79цс21.

Окрім того, колегією суду надано оцінку доводам Позивача про те, що 4 серпня 2014 року (у день підписання спірного правочину) він перебував у місті Києві, на робочому місці, а не місті Вінниця.

Витягом з табеля обліку відпрацьованого робочого часу Народного депутата України сьомого скликання, члена Комітету ВР України з питань будівництва, містобудування і житлово-комунального господарства та регіональної політики Позивача за серпень та листопад 2014 року (том 1, а.с.44-47) підтверджується перебування члена Комітету Позивача на робочому місці. Натомість у Договорі місцем вчинення правочину зазначено місто Вінниця.

З огляду на встановлення судом неукладення Договору, у задоволенні позовних вимог Позивача у справі №902/975/21 про визнання недійсним Договору суд апеляційної інстанції відмовляє, з урахуванням наступних положень законодавства.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Згідно зі статтей 16, 203, 215 Цивільного кодексу України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекту (незаконність) змісту правочину; дефекту (недотримання) форми; дефекту суб`єктного складу; дефекту волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Недійсним може бути визнаний лише укладений договір (такий, що відбувся). Неукладений же договір (такий, що не відбувся) взагалі не може виступати предметом спору, в тому числі про визнання його недійсним з будь-яких підстав.

Аналогічна правова позиція викладена і у постанові Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі №922/2140/20.

Зважаючи на встановлені вище обставини щодо неукладеності спірного Договору, в контексті недоведеності Позивачем в межах цієї справи наявності обставин, з якими Закон пов`язує можливість визнання оспорюваного Договору недійсним, колегією апеляційного господарського суду відмовлено в задоволенні позовних вимог Позивача у справі №902/975/21 про визнання недійсним Договору.

Дане рішення в цій частині прийнято і місцевим господарським судом, а тому Північно-західний апеляційний господарський суд залишає рішення суду в цій частині без змін.

Що ж стосується позовної вимоги про витребування із чужого незаконного володіння Відповідача 2 простих іменних акції бездокументарної форми в кількості 1294223 штук емітента Відповідача 5, які знаходяться на рахунку в цінних паперах Відповідача 2, то колегія суду зауважує таке.

Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги наступні положення діючого законодавства з урахуванням фактичних обставин справи.

Відповідно до статтей 12, 15, 16, 20 Цивільного кодексу України, особа здійснює свої цивільні права, в тому числі право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права, на власний розсуд. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

Як наслідок цього, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Відповідно до статті 328 вказаного Кодексу, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів; право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно із статтями 319, 321, 658 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд; право власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні; право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові.

За приписами статті 330 Цивільного кодексу України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо, відповідно до статті 388 цього Кодексу, майно не може бути витребуване у нього.

Статтею 387 Цивільного кодексу України визначено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Виходячи з аналізу статей 387, 388 Цивільного кодексу України, власник майна має право звернутися до суду з вимогою про захист права власності шляхом витребування свого майна від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Предмет доказування у справах за таким позовом становлять обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, як-то факти, що підтверджують його право власності або інше суб`єктивне право титульного володільця на витребуване майно, факт вибуття майна з володіння позивача, наявність майна в натурі у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном. Власник вправі витребувати своє майно від особи, в якої воно фактично знаходиться у незаконному володінні. Тобто, в першу чергу, на підтвердження наявності в позивача суб`єктивного матеріального права на витребування майна з чужого незаконного володіння, він повинен надати суду відповідні належні докази, що підтверджують його право на зазначене майно.

Поза тим колегія суддів зазначає, що відповідно до положень статті 387 Цивільного кодексу України (яка, серед іншого, визначена підставою позову) власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Зі змісту наведених нормативних приписів убачається, що власник майна фактично позбавлений можливості володіти і користуватися цим майном внаслідок його незаконного вибуття із володіння, має право витребувати таке майно із чужого володіння.

Зазначений засіб захисту права власності - витребування майна із чужого незаконного володіння (віндикація) застосовується в тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти і користуватися належною йому річчю, тобто коли річ незаконно вибуває із його володіння.

Згідно з наведеною нормою власник має право реалізувати своє право на захист шляхом звернення до суду з вимогою про витребування свого майна із чужого незаконного володіння із дотриманням вимог, передбачених Цивільним кодексом України.

При цьому, колегія суддів констатує, що із правового аналізу статті 387 Цивільного кодексу України вбачається, що у цій нормі йдеться про право власника на віндикаційний позов, тобто позов власника, який не володіє, до невласника, який незаконно володіє майном, про вилучення цього майна в натурі.

Віндикаційний позов захищає право власності в цілому, оскільки пред`являється у тих випадках, коли порушені права володіння, користування та розпорядження одночасно.

Сторонами у віндикаційному позові є власник речі, який не лише позбавлений можливості користуватися і розпоряджатися річчю, але вже й фактично нею не володіє, та незаконний фактичний володілець речі (як добросовісний, так і недобросовісний).

Важливою умовою звернення із віндикаційним позовом є відсутність між позивачем і відповідачем зобов`язально-правових відносин.

Під незаконним володінням розуміється фактичне володіння річчю, якщо воно не має правової підстави (володіння вкраденою річчю) або правова підстава якого відпала (минув термін дії договору найму), або правова підстава якого недійсна (володіння, установлене в результаті недійсного правочину).

Колегія суддів з метою дотримання основних принципів судочинства та балансу інтересів сторін, досліджує докази подані зі сторони Позивача та Відповідачів, зауважує наступне.

Предметом дослідження при вирішенні спору про витребування майна є встановлення обставин щодо прав Позивача на це майно на момент його вибуття з володіння останнього, дослідження обставин вибуття майна від Позивача та підстав набуття його Відповідачами.

При цьому питання права у вказаному спорі не вирішується, а лише констатується на підставі уже наявних доказів. Як зазначалося вище, однією з особливостей віндикаційного позову є відсутність спорів з приводу належності майна на праві оренди чи іншому титулі.

Відповідно, зважаючи на предмет позовних вимог та заперечення Відповідача 1 та Відповідача 2 наведені в апеляційній скарзі, колегія суддів досліджує докази, подані зі сторони Позивача та Відповідачів щодо підтвердження обставин та заперечень позовних вимог, а також щодо існування речового права на спірні акції.

Розглядаючи дані позовні вимоги судом апеляційної інстанції встановлено, що 30 вересня 2021 року між Відповідачем 1 і Відповідачем 2 укладено Договір дарування акцій (надалі Договір дарування; том 5, а.с.79-82).

Відповідно до пункту 1.1 Договору дарування, дарувальник (Відповідач 1), зокрема, передала безоплатно у власність обдаровуваній (Відповідачу 2) прості іменні акції Відповідача 5 в кількості 1359803 штуки. Сторони визначили реквізити ідентифікації цінних паперів, а саме: вид цінного паперу - акції прості іменні; найменування емітента Відповідач 5; код ЄДРПОУ - 03115815; номінальна вартість цінного паперу - 95 копійок; форма існування - бездокументарна; код ISN - UA4000067326.

Згідно з пунктом 2 Договору дарування, Відповідач 1 є законним і єдиним власником простих іменних акцій, які даруються, що підтверджується випискою про стан рахунку в цінних паперах станом на 30 вересня 2021 року за №300053-UA10162719, виданою Відповідачем 4 за вихідним №6807.

Пунктом 2.3 Договору дарування визначено, що Відповідач 1 на дату укладання цього Договору дарування ознайомив Відповідача 2 із переліком матеріальних і нематеріальних активів, що містяться на балансі Товариств та їх балансовою вартістю та переліком всіх відкритих банківських рахунків Товариств із зазначенням суми валюти грошових коштів, розміщених на таких рахунках, а також загальної суми грошових коштів, яка знаходиться у касах Товариств, та з переліком всіх відкритих судових, виконавчих проваджень, стороною або третьою стороною в яких виступають Товариства, із обов`язковим зазначенням сторін провадження та суми вимоги, та з загальною сумою поточної кредиторської заборгованості та переліком поточних кредиторів Товариств.

Пунктом 2.5 Договору дарування визначено, що "...цей договір укладається за згодою чоловіка ОСОБА_2 - ОСОБА_7 , яку викладено у вигляді заяви, справжність підпису на якій засвідчено приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Хоменко Л.В. 30 вересня 2021 року за реєстром № 324".

Пунктом 4 сторони узгодили, що право власності на дарунок виникає у Відповідача 2 з моменту його прийняття. Прийняття Відповідачем 2 примірника цього договору - є прийняттям дарунка.

Колегія суду зауважує, що внаслідок укладення Договору дарування Відповідач 2 стала кінцевим бенефіціарним власником (контролером) Відповідача 5 з прямим вирішальним впливом, відсоток частки у статутному капіталі якої становить 75,4734%. Дані обставини підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, сформований станом на 28 жовтня 2021 року (том 1, а.с.225-232), випискою Відповідача 4 про стан рахунку в цінних паперах, відкритого на ім`я Відповідача 2, станом на 28 жовтня 2021 року №300053-UA10162718 (том 5, а.с. 69), обліковим реєстром власників цінних паперів Відповідача 5 станом на 28 жовтня 2021 року, 17 грудня 2021 року (том 5, а.с.166-178, 192-204).

В той же, на підставі заяви Відповідача 2 проведена державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу Відповідача 5 від 21 жовтня 2021 року, відповідно до якої Відповідач 2 була власником 75,47% акцій Товариства, інші акціонери (загальна кількість яких 214) - 24,53% (том 4, а.с.211-221).

При цьому Відповідач 1 стала кінцевим бенефіціарним власником (контролером) Відповідача 5, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, сформованим станом на 5 березня 2021 року (том 1, а.с.37-43), а також випискою б/н від 7 грудня 2021 року про операції з цінними паперами за період з 2 січня 2014 року по 26 вересня 2019 року, виданою Відповідачем 3 (том 3, а.с.90-93) внаслідок (як встановлено вище в даній постанові) неукладеного правочину.

Як слідує з виписок, наданих Відповідачем 3, про стан рахунку в цінних паперах, відкритого на ім`я Відповідача 1, остання станом на 1 серпня 2014 року не була власником спірних цінних паперів, тоді як їх набуття датується 4 серпня 2014 року (а саме: 1294223 штуки, що становить 51% від загальної кількості акцій). Вказані обставини також підтверджуються обліковим реєстром власників цінних паперів Відповідача 5 станом на 4 серпня 2014 року (том 5, а.с.120-138).

У подальшому кількість належних Відповідачу 1 акцій Відповідача 5 збільшувалась, а саме: станом на 9 жовтня 2018 року Відповідач 1 була власником 1359803 штук простих іменних акцій, що становить 53,5842%, а станом на 10 жовтня 2018 року - 1359804 штуки, що становить 53,5843%, що підтверджується виписками про стан рахунку в цінних паперах, відкритого на ім`я Відповідача 1 (том 4, а.с. 109-113).

Набуття вказаних вище простих іменних акцій відбулось внаслідок укладення договорів купівлі-продажу між Відповідачем 1 (покупець), від імені якої на підставі договорів доручення діяв Відповідач 3 (повірений покупець), та ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 (продавці) (том 4, а.с. 122-150). Вказані обставини також підтверджуються обліковим реєстром власників цінних паперів Відповідача 5 станом на 8 жовтня 2018 року, 9 жовтня 2018 року, 10 жовтня 2018 року, 2 квітня 2021 року (том 5, а.с.139-165, 179-191).

На підставі заяви Відповідача 1 була проведена державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу Відповідача 5 від 1 вересня 2021 роу, відповідно до якої Відповідач 1 була власником 53,58% акцій товариства, Відповідач 2 - 21,89%, інші акціонери (загальна кількість яких 213) - 24,53% (том 4, а.с. 200-210).

При цьому, Відповідач 1 у період з 3 грудня 2009 року по 11 жовтня 2021 року перебувала у трудових відносинах (том 4, а.с. 97-103) з депозитарною установою на посаді фахівця з депозитарної діяльності зберігача цінних паперів Відповідача 3, яка здійснювала обслуговування рахунків у цінних паперах емітента Відповідача 5 на підставі договору №04/14-Ем від 10 грудня 2014 року (том 4, а.с. 104-107), який було розірвано 4 жовтня 2021 року на підставі додаткової угоди б/н (том 4, а.с.108).

В подальшому прості бездокументарні іменні акції Відповідача 5 обліковувались у депозитарні установі Відповідача 4, що підтверджується довідкою б/н, виданою станом на 3 листопада 2021 року Національним депозитарієм України (том 3, а.с. 44-45).

Як встановлено вище в даній постанові, спірне майно вибуло із володіння Позивача поза його волевиявленням, внаслідок визнаного судом неукладеним Договору, на підставі якого Відповідач 1 стала кінцевим бенефіціарним власником (контролером) Відповідача 5. При цьому, даний Договір Позивач не підписував, а відповідно волі на його укладення не виявляв, а Відповідачем 1 не подано до матеріалів справи доказів оплат за ніби-то куплені в Позивача спірні акції.

Оскільки майно вибуло з власності Позивача поза його волею, Відповідач 1 не набув прав власника на прості іменні акції Відповідача 5 в кількості 1294223 штуки, а отже не мав правомочностей на передачу таких прав щодо вказаного майна третім особам.

При цьому суд констатує, що у випадку коли майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно з незаконного володіння набувача (статті 387, 388 Цивільного кодексу України). Якщо в такій ситуації (саме так обґрунтовано підставу позову) пред`явлений позов про визнання недійсними договорів про відчуження майна, суду під час розгляду справи слід мати на увазі правила, встановлені статтями 387, 388 Цивільного кодексу України. У зв`язку із цим суди повинні розмежовувати, що коли майно придбано за договором в особи, яка не мала права його відчужувати, то власник має право на підставі статті 388 Цивільного кодексу України звернутися до суду з позовом про витребування майна у добросовісного набувача, а не з позовом про визнання договору про відчуження майна недійсним. Це стосується не лише випадків, коли укладено один договір із порушенням закону, а й випадків, коли спірне майно відчужено на підставі наступних договорів.

Отже, вирішуючи спір про витребування майна із чужого незаконного володіння, необхідно встановити, чи вибуло спірне майно із володіння власника в силу обставин, передбачених частиною 1 статті 388 Цивільного кодексу України, зокрема, чи з волі власника майно вибуло із його володіння.

Таким чином, судова колегія наголошує на тому, що в ході розгляду віндикаційного позову позивач має підтвердити право власності на витребуване майно, факт вибуття майна з його володіння, наявність майна у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном.

При цьому для застосування передбаченого статті 387 Цивільного кодексу України правового механізму відновлення порушеного права власності необхідним є встановлення наступних обставин у їх сукупності: існування в натурі індивідуально визначеного майна з ідентифікуючими ознаками на момент подачі позову та прийняття судом рішення про його витребування; наявність підтвердженого права власності або права законного володіння у позивача на відповідне майно; відсутність у власника чи титульного володільця можливості здійснювати фактичне володіння цим майном через те, що відповідач на момент подачі позову та прийняття рішення у справі фактично тримає його у себе; відсутність договірних відносин між позивачем і відповідачем, оскільки в протилежному випадку застосовуються зобов`язально-правові способи захисту права власності.

Відповідно до частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом, (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним, судом не вимагається.

Частини 1 та 2 статті 228 Цивільного кодексу України встановлюють, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до статті 330 Цивільного кодексу України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

В свою чергу частина 3 статті 388 Цивільного кодексу України зазначає, що якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

З огляду на вищевикладене колегія суду констатує, що Відповідач 1 уклавши з Відповідачем 4 Договір дарування, здійснила відчуження майна, яке їй не належало і перебувало у власності Позивача, тобто в даному випадку Відповідач 1 передала тріаду правомочностей прав на спірні акції (право володінння, користування, розпорядження) які їй не належали, в той час, коли згідно з принципом приватного права nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet ніхто не може передати більше прав, ніж має сам.

Враховуючи усе вищеописане апеляційний господарський суд приходить до висновку, що Відповідач 2 незаконно заволоділа часткою Позивача, без відома та згоди останнього. Отже, цей договір (правочин) порушує публічний порядок і є нікчемним в силу закону, визнання його недійсним судом не вимагається.

З огляду на вказане колегія суду задоволює позовні вимоги про витребування із чужого незаконного володіння Відповідача 2 - 1294223 штук простих іменних акції бездокументарної форми існування емітента Відповідача 5, які знаходяться на рахунку в цінних паперах Відповідача 2.

Дане рішення в цій частині прийнято місцевим господарським судом, а тому Північно-західний апеляційний господарський суд залишає оспорюване рішення в цій частині без змін.

Розглянувши позовні вимоги про зобов`язання Відповідача 4 провести безумовну облікову операцію списання 1 294 223 простих іменних акцій бездокументарної форми існування емітента Відповідача 5, які знаходяться на рахунку в цінних паперах Відповідача 2 та зобов`язання Відповідача 3 провести безумовну облікову операцію зарахування 1294223 простих іменних акцій бездокументарної форми існування емітента Відповідача 5 на рахунок в цінних паперах Позивача у депозитарній установі Відповідача 3, колегія суду зауважує таке.

Права на іменний цінний папір та права за іменним цінним папером переходять до іншої особи у порядку, встановленому законодавством про депозитарну систему України.

Інформацію про власників іменних цінних паперів емітент одержує у формі реєстру власників іменних цінних паперів. Перехід прав на іменні цінні папери і реалізація прав за ними потребує обов`язкової ідентифікації власника депозитарною установою, що веде рахунок у цінних паперах такого власника.

Відповідно до частини першої та статті 17 Закону України «Про ринки капіталу та організовані товарні ринки», професійна діяльність з торгівлі цінними паперами на фондовому ринку провадиться торговцями цінними паперами, які створюються у формі господарського товариства та для яких операції з цінними паперами та іншими фінансовими інструментами є виключним видом діяльності, крім випадків, передбачених цим Законом, а також банками. Професійна діяльність з торгівлі цінними паперами включає: брокерську діяльність; дилерську діяльність; андеррайтинг; діяльність з управління цінними паперами.

Частина 10 статті 17 Закону України «Про ринки капіталу та організовані товарні ринки» визначає, що торговець цінними паперами зобов`язаний подавати до загальнодоступної інформаційної бази даних Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку про ринок цінних паперів для подальшого розміщення таку інформацію про всі вчинені поза фондовою біржею ним або за його участю правочини щодо емісійних цінних паперів: найменування емітента цінних паперів та його ідентифікаційний, код згідно з ЄДРПОУ; вид, тип, клас, форма існування та форма випуску цінних паперів; міжнародний ідентифікаційний номер цінних паперів; кількість цінних паперів за кожним правочином; ціна цінних паперів; дата вчинення правочину; інші відомості, визначені Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку. До зазначеної інформації не включаються відомості про сторони правочинів.

У статті 1 Закону України "Про депозитарну систему України" в редакції, що діяла на момент укладення оспорюваного правочину, передбачено визначення наступних термінів:

·депонент - власник цінних паперів, співвласники цінних паперів, нотаріус, на депозит якого внесено цінні папери, яким рахунок у цінних паперах відкривається депозитарною установою на підставі відповідного договору про обслуговування рахунка в цінних паперах, а також депозитарна установа, яка відкриває собі рахунок у цінних паперах на підставі наказу керівника цієї депозитарної установи. Національний банк України може бути депонентом у випадках, передбачених цим Законом;

·зарахування цінних паперів - збільшення кількості цінних паперів певного випуску на рахунку у цінних паперах власника такого рахунка, що супроводжується введенням визначеної кількості депозитарних активів за цим випуском у професійного учасника депозитарної системи або Національного банку України;

·переказ цінних паперів (прав на цінні папери та/або прав за цінними паперами) - рух певної кількості цінних паперів (прав на цінні папери та/або прав за цінними паперами), що відображає у професійного учасника депозитарної системи або Національного банку України переведення Цінних паперів (прав на цінні папери та/або прав за цінними паперами) відповідного випуску з одного рахунка в цінних паперах на інший рахунок у цінних паперах, при якому обсяг депозитарного активу за цим випуском не змінюється, або проведення операцій, пов`язаних із встановленням та зняттям обмежень прав на цінні папери та/або прав за цінними паперами;

·права на цінні папери - речові права на цінні папери (право власності, інші визначені законом речові права) (п. 13);

·права за цінними паперами - права, що виникають із зобов`язання емітента за розміщеними ним цінними паперами (право на участь у загальних зборах акціонерів, право на отримання доходу, інші права, визначені законом та/або рішенням емітента) (п. 14);

· списання цінних паперів (прав на цінні папери та/або прав за цінними паперами) - зменшення кількості цінних паперів (прав на цінні папери та/або прав за цінними паперами) певного випуску на рахунку у цінних паперах власника такого рахунка, що супроводжується виведенням (вилученням) визначеної кількості депозитарних активів за цим випуском у професійного учасника депозитарної системи або Національного банку України (п.19).

Згідно із статтею 4 Закону України "Про депозитарну систему України" визначено, що система депозитарного обліку цінних паперів - сукупність інформації, записів про емісійні цінні папери (вид із зазначенням типу, номінальна вартість і кількість, обмеження обігу тощо) на рахунках у цінних паперах власників таких рахунків, про емітентів, власників цінних паперів, що мають права за цінними паперами та права на цінні папери, обмежень прав на цінні папери, уповноважених ними осіб, управителів, заставодержателів, інших осіб, наділених відповідними правами щодо цінних паперів, яка містить дані, що дають змогу ідентифікувати емісійні цінні папери і зазначених осіб, реєстр кодів цінних паперів (міжнародних ідентифікаційних номерів цінних паперів), а також інша передбачена законодавством інформація (далі - система депозитарного обліку).

Набуття і припинення прав на цінні папери і прав за цінними паперами здійснюються шляхом фіксації відповідного факту в системі депозитарного обліку. У системі депозитарного обліку реєструються обмеження прав на цінні папери. У системі депозитарного обліку можуть реєструватися обмеження прав за цінними паперами у випадках та в порядку, встановлених Комісією.

Частина перша статті 5 Закону України "Про депозитарну систему України", рахунок у цінних паперах депонента відкривається депозитарною установою на підставі договору про обслуговування рахунка в цінних паперах власнику цінних паперів, співвласникам цінних паперів або нотаріусу, на депозит яких внесено цінні папери, а також самій депозитарній установі (на підставі наказу керівника цієї депозитарної установи) або Національному банку України відповідно до законодавства.

Депозитарна установа в процесі відкриття рахунка в цінних паперах депонента присвоює власникові цінних паперів код власника цінного паперу в порядку, встановленому Центральним депозитарієм за погодженням з Комісією.

Відповідно до частини першої та другої статті 6 Закону України "Про депозитарну систему України", депозитарний облік цінних паперів - облік цінних паперів, прав на цінні папери та їх обмежень на рахунках у цінних паперах (далі - депозитарний облік).

При цьому облік прав на цінні папери конкретного власника ведеться виключно депозитарними установами, Національним банком України у визначених цим Законом випадках і депозитаріями-кореспондентами чи їх клієнтами, а облік цінних паперів і прав за цінними паперами - виключно Центральним депозитарієм або Національним банком України.

Внесення змін до системи депозитарного обліку стосовно цінних паперів конкретного власника здійснюється виключно депозитарними установами (у визначених законодавством випадках - Національним банком України або депозитаріями-кореспондентами), в установленому Комісією порядку на підставі:

·інформації, що подається Центральним депозитарієм, у разі вчинення правочину щодо цінних паперів на фондовій біржі щодо цінних паперів, облік яких відповідно до компетенції, встановленої цим Законом, веде Центральний депозитарій;

· інформації, що подається Національним банком України, у разі вчинення правочину на фондовій біржі щодо цінних паперів, облік яких відповідно до компетенції, встановленої цим Законом, веде Національний банк України;

· розпорядження, що подається кожним депонентом, що є стороною правочину, - у разі вчинення депонентами однієї депозитарної установи правочину щодо цінних паперів поза фондовими біржами без додержання при розрахунках принципу ''поставка цінних паперів проти оплати";

·розпорядження, що подається депонентом та Центральним депозитарієм або Національним банком України у разі вчинення депонентами різних депозитарних установ правочину щодо цінних паперів поза фондовими біржами без додержання при розрахунках принципу "поставка цінних паперів проти оплати";

· розпорядження та інших документів (у випадках, встановлених Комісією), що подаються депонентом, - у разі встановлення або зняття обмеження прав на цінні папери та прав за цінними паперами відносно прав цього депонента;

· документів, визначених Комісією, у разі спадкування, правонаступництва чи в інших установлених Комісією випадках;

· рішення суду або уповноваженого законом державного органу або його посадової особи.

У порядку, строки та обсягах, що встановлені Центральним депозитарієм за погодженням з Комісією, в Центральному депозитарії відображається інформація про всі операції на рахунках у цінних паперах депонентів кожної депозитарної установи.

Згідно із частинами першою та другою статті 8 Закону України "Про депозитарну систему України", підтвердженням прав на цінні папери та прав за цінними паперами, що існують в бездокументарній формі, а також обмежень прав на цінні папери у певний момент часу є обліковий запис на рахунку в цінних паперах депонента в депозитарній установі.

Виписка з рахунка в цінних паперах не є цінним папером, а її передача від однієї особи до іншої не є вчиненням правочину щодо цінних паперів і не тягне за собою переходу прав на цінні папери та прав за цінними паперами.

Відповідно до частини першої статті 20 Закону України "Про депозитарну систему України", розрахунки за правочинами щодо цінних паперів, облік яких відповідно до компетенції, встановленої цим Законом, здійснюється Центральним депозитарієм або Національним банком України, укладеними на фондових біржах та поза фондовою біржею з дотриманням принципу "поставка цінних паперів проти оплати", здійснюються шляхом, зокрема, переказу/списання/зарахування прав на цінні папери депозитарними установами на рахунки депонентів у порядку, встановленому Комісією.

За правилами пункту 2 розділу І Положення про провадження депозитарної діяльності, затвердженого рішенням Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку №735 від 23 квітня 2013 року (далі - Положення №735) (тут і далі в редакції, що діяла на момент укладення оспорюваного правочину), безумовна операція з управління рахунком у цінних паперах - списання, зарахування або переказ цінних паперів, прав на цінні папери на рахунку у цінних паперах клієнта, депонента без його розпорядження під час проведення емітентом операцій з цінними паперами, а також у зв`язку із зміною дієздатності (обмеження дієздатності або визнання особи недієздатною), внаслідок передачі цінних паперів у спадщину та в інших випадках, які передбачені законодавством України.

Пункт 5 розділу III Положення №735 передбачає, що облікові операції - депозитарні операції з ведення рахунків у цінних паперах та відображення операцій з цінними паперами, наслідком яких є зміна кількості цінних паперів, прав на цінні папери на рахунках у цінних паперах, встановлення або зняття обмежень щодо їх обігу.

До облікових операцій Центрального депозитарію, депозитарних установ належать операції зарахування, списання, переказу:

1) зарахування - облікова операція, яка відображає уведення до системи депозитарного обліку Центрального депозитарію, депозитарної установи визначеної кількості депозитарних активів та збільшення кількості цінних паперів, прав на цінні папери на рахунку в цінних паперах клієнта, депонента на таку саму кількість.

Операція зарахування призводить до збільшення на однакову кількість цінних паперів, прав на цінні папери на активних і пасивних аналітичних рахунках депозитарного обліку;

2) списання - облікова операція, яка відображає виведення (вилучення) визначеної кількості депозитарних активів, за якими Центральний депозитарій, депозитарна установа здійснювали депозитарний облік, та зменшення кількості цінних паперів, прав на цінні папери на рахунку в цінних паперах клієнта, депонента на таку саму кількість.

Операція списання призводить до зменшення на однакову кількість цінних паперів, прав на цінні папери на активних і пасивних аналітичних рахунках депозитарного обліку;

3) переказ - облікова операція, що відображає переведення цінних паперів, прав на цінні папери з рахунку в цінних паперах одного клієнта, депонента на рахунок у цінних паперах іншого клієнта, депонента або проведення операцій, пов`язаних з обмеженнями щодо обігу (блокуванням) цінних паперів, прав на цінні папери на визначений строк та/або до настання певної події (зокрема у зв`язку з обтяженням цінних паперів зобов`язаннями) або відміною встановлених обмежень (розблокуванням) цінних паперів, прав на цінні папери.

Операція переказу призводить до збільшення кількості цінних паперів, прав на цінні папери на одному пасивному аналітичному рахунку депозитарного обліку та зменшення кількості цінних паперів, прав на цінні папери на іншому пасивному аналітичному рахунку депозитарного обліку на однакову величину.

Операції переказу цінних паперів, прав на цінні папери, пов`язані з встановленням або зняттям обмежень щодо обігу цінних паперів, не призводять до переходу прав на цінні папери. При їх здійсненні певна кількість або всі цінні папери, права на цінні папери, що обліковуються на рахунку в цінних паперах клієнта, депонента, блокуються/розблоковуються на цьому рахунку в цінних паперах шляхом здійснення відповідних облікових записів.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 глави 2 розділу V Положення №735 передбачено, що обслуговування операцій щодо цінних паперів, у тому числі обслуговування обігу цінних паперів, проведення розрахунків у цінних паперах за правочинами щодо цінних паперів, здійснюється Центральним депозитарієм, депозитарними установами шляхом проведення на рахунках у цінних паперах облікових операцій: унаслідок виконання безумовної операції щодо цінних паперів відповідно до вимог законодавства (у разі спадкування, правонаступництва, рішення суду чи уповноваженого законом органу державної влади або його посадової особи тощо) - на підставі відповідних оригіналів документів або їх копій, засвідчених у встановленому законодавством порядку, які підтверджують наявність підстав для проведення депозитарних операцій.

Внесення змін до системи депозитарного обліку стосовно цінних паперів конкретного власника здійснюється виключно депозитарними установами.

Право власності на цінні папери бездокументарної форми існування переходить до депонента - нового власника з моменту зарахування прав на ці цінні папери на його рахунок у цінних паперах у депозитарній установі. Не допускається зарахування прав на цінні папери на рахунок у цінних паперах депонента - нового власника без проведення їх списання (або переказу) з рахунку в цінних паперах депонента - попереднього власника в депозитарній установі.

Зважаючи на вищеописані спеціалізовані норми Закону в сфері діяльності депозитарних установи в розрізі даних позовних вимог, колегія суду констатує, що право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Положеннями статті 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, та встановлено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів.

Водночас застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, у зв`язку з чим, суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

При цьому, особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) від 4 листопада 1950 року передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

З матеріалів справи вбачається, що Відповідач 3 є депозитарною установою, яка провадить діяльність з депозитарного обліку та обслуговування обігу цінних паперів і корпоративних операцій Позивача, а Відповідач 4 - є депозитарною установою, яка здійснює обслуговування обігу цінних паперів Відповідача 2.

Разом з тим, Положенням про провадження депозитарної діяльності передбачено право депозитарної установи, здійснювати операції зі списання та зарахування цінних паперів. Таким чином, обраний Позивачем спосіб захисту порушених прав про зобов`язання депозитарних установ в особі Відповідача 3 та Відповідача 4 здійснити списання та зарахування цінних паперів відповідає приписам чинного законодавства.

Отже, відповідно до пункту 2 розділу І Положення про провадження депозитарної діяльності безумовна операція з управління рахунком у цінних паперах - списання, зарахування або переказ цінних паперів, прав на цінні папери на рахунку у цінних паперах клієнта Центрального депозитарію, власника цінних паперів, нотаріуса, на депозит якого зараховано цінні папери, номінального утримувача без його розпорядження під час проведення емітентом операцій з цінними паперами (у випадках, передбачених законодавством), а також у зв`язку зі зміною дієздатності (обмеження дієздатності або визнання особи недієздатною), внаслідок передачі цінних паперів у спадщину та в інших випадках, які передбачені законодавством України.

Згідно з пунктом 8 розділу ІІ Положення про провадження депозитарної діяльності до первинних документів належать документи, які є підставою для здійснення депозитарних операцій, а саме: розпорядження; документи, що підтверджують здійснення безумовних операцій з цінними паперами.

Враховуючи вищенаведені положення чинного законодавства, апеляційний господарський суд виснує, що депозитарна установа у передбачених Законом випадках має право здійснювати безумовні операції з управління рахунком у цінних паперах за відсутності розпорядження особи, яка виступає власником цінних паперів, в даному випадку Позивач з рахунку якого вибули, та Відповідача 2 на рахунку якого обліковуються спірні акції.

Отже, згідно з пунктом 7 глави 2 розділу Положення про провадження депозитарної діяльності безумовні операції щодо цінних паперів/прав на цінні папери здійснюються на підставі наданих депозитарній установі та/або Центральному депозитарію оригіналів або копій: судового рішення або рішення уповноваженого законом державного органу чи його посадової особи, виконавчих документів, визначених законом, під час здійснення виконавчого провадження, що спростовує твердження Відповідача 4, наведені у відзиві на апеляційну скаргу проте, що для проведення таких операцій необхідно зазначити підставу такого списання.

Резюмуючи вищевстановлене, колегія суду зазначає, що внесення змін до системи депозитарного обліку стосовно цінних паперів, які є предметом спору у даній справі, повинно здійснюватись виключно в тому числі на підставі судового рішення, що безпосередньо передбачено приписами Закону України "Про депозитарну систему України" та Положення про провадження депозитарної діяльності.

При цьому задоволення позовних вимог про зобов`язання депозитарних установ (Відповідача 4 та Відповідача 3) провести безумовні облікові операції по списанню та зарахуванню простих іменних акцій є невід`ємною складовою ефективного та належного способу захисту, обраного з метою відновлення порушеного позивача права на майно (акції), які вибули з його володіння не з його волі, в зв`язку з чим заявлено вимогу про їх витребування, що свідчить про взаємопов`язаність між собою зазначених позовних вимог.

Враховуючи задоволення вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння, а операції у системі депозитарного обліку здійснюються тією депозитарною установою, яка здійснює ведення рахунку у цінних паперах депонента, колегія суду приходить до висновку про задоволення позовних вимог у зазначеній частині та зобов`язує Відповідача 4 - як депозитарну установу Відповідача 2 - провести безумовну облікову операцію списання 1294223 простих іменних акцій бездокументарної форми існування емітента Відповідача 5 (міжнародний ідентифікаційний номер цінного паперу (ISIN): UA4000067326, номінальна вартість одного цінного паперу: двадцять п`ять копійок), які знаходяться на рахунку в цінних паперах Відповідача 2, відкритому у Відповідача 4, а Відповідача 3 - як депозитарну установу Позивача - провести безумовну облікову операцію зарахування 1294223 простих іменних акцій бездокументарної форми існування емітента Відповідача 5 на рахунок в цінних паперах Позивача у депозитарній установі Відповідача 3.

Дане рішення в цій частині прийнято і місцевим господарським судом, а тому Північно-західний апеляційний господарський суд залишає оспорюване рішення суду і в цій частині без змін.

Що ж до заяви Відповідача 1 від 11 жовтня 2021 року (том 1, а.с. 120-124) та усно заявлених 14 жовтня 2022 року представниками Відповідача 1 та Відповідача 2 в суді першої інстанції заяв про застосування строку позовної давності, мотивованих тим, що Договір, про недійсність якого заявив Позивач, укладено 4 серпня 2014 року, а позовну заяву подано останнім 30 вересня 2021 року, вказуючи на пропущення трирічного строку загальної позовної давності для звернення до суду з метою захисту свого порушеного права, то колегія суду відзначає наступне.

Верховний Суд у постанові від 24 жовтня 2023 року по даній справі скасовуючи постанову апеляційної господарського суду та направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції акцентував увагу на наступному:

«як вбачається із матеріалів справи, позивач звертаючись із даним позовом зазначив, що він дізнався про продаж належних йому цінних паперів 30.12.2020 з виписки про стан рахунку в цінних паперах, яку було надано Товариством з обмеженою відповідальністю "Фондова компанія "Торговець цінними паперами "Реєстр-Консалтинг", на запит від 24.12.2020.

Водночас разом із відзивом на позовну заяву ОСОБА_2 було подано заяву б/н від 11.10.2021 про застосування наслідків спливу строків позовної давності, мотивовану тим, що договір купівлі-продажу цінних паперів №БВ 158, про недійсність якого заявив позивач, укладено 04.08.2014, а позовну заяву подано останнім 30.09.2021, тобто з пропуском трирічного строку загальної позовної давності для звернення до суду з метою захисту свого порушеного права. При цьому заявник вважає, що позивач міг раніше (до 30.12.2020) дізнатись про вибуття прав на цінні папери з його власності, зокрема за допомогою інформаційної бази даних про ринок цінних паперів, яка є у відкритому (публічному) доступі, або у інший спосіб, що випливає з обов`язку добросовісного власника цікавитись станом своїх справ.

Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивач дізнався про порушення свого права 30.12.2020, відтак строк позовної давності для звернення до суду не сплив. При цьому, місцевий господарський суд виходив з того, що позивач надав доказ (виписку про стан рахунку в цінних паперах), який підтверджує те, що він дізнався про порушення його права 30.12.2020, натомість відповідачі не надали суду достатніх та переконливих доказів на підтвердження того, що позивач обов`язково повинен був знати або дізнався про те, що його право власності порушено раніше, ніж 30.12.2020, коли одержав виписку депозитарної установи.

Звертаючись з апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зазначили, що судом першої інстанції неправильно застосовано положення частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України. На підтвердження даних аргументів скаржники в апеляційних скаргах навели наступні доводи:

·про факт укладення оспорюваного договору ОСОБА_3 було достеменно відомо з 27.11.2014 у зв`язку з чим він мав право звернутися до суду із позовом про визнання цього договору недійсним не пізніше 27.11.2017, однак із таким позовом він звернувся лише у 2021, тобто із значним пропуском строку позовної давності;

· виписка про стан рахунку в цінних паперах є недостовірним та недопустимим доказом, який не може підтверджувати момент, з якого ОСОБА_3 став відомий факт порушення його прав;

·з 2014 року по 2020 рік, тобто протягом 6-ти років, ОСОБА_3 , який все ще вважав себе власником контрольного пакету акцій ПАТ "ВОПАС 10599", не цікавився ні про загальні збори його акціонерів, ні про результати діяльності товариства, ні про необхідність призначення посадових осіб, ні про необхідність внесення змін до його статуту. Вказана поведінка позивача не відповідає поведінці особи, яка вважає себе власником контрольного пакету акцій товариства, а навпаки відповідає поведінці особи, яка відчужила належні їй права на акції цього товариства, однак дані обставини не були взяті до уваги судом першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції помилково визначив вимогу про витребування із чужого незаконного володіння простих бездокументарних іменних акцій як негаторний позов (усунення перешкод у користуванні майном), та відповідно необгрунтовано виснував про те, що на таку вимогу позовна давність не поширюється.

Отже, дійшовши необґрунтованих висновків про відмову у позові за безпідставністю та про те, що на вимоги про витребування із чужого незаконного володіння простих бездокументарних іменних акцій позовна давність не поширюється, судом апеляційної інстанції взагалі не було надано оцінку доводами апеляційних скарг щодо неправильного застосування судом першої інстанції положення частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України.

Водночас апеляційний господарський суд не перевіривши правильності висновків суду першої інстанції щодо звернення позивача із даним позовом в межах позовної давності, тим самим не встановив фактичних обставин, від яких залежить правильне застосування статті 261 Цивільного кодексу України та вирішення спору.»

Згідно зі статтею 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

В силу дії частини 1 статтею 258 Цивільного кодексу України, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Перелік вимог до котрих застосовується позовна давність в один рік визначено в частині 2 статті 258 Цивільного кодексу України. При цьому дані винятки не поширюються та не стосуються позовних вимог у даній справі.

Згідно частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушено, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність сплила і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем (подібний висновок викладено і у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року в справі №904/3405/19, від 22 травня 2018 року в справі № 369/6892/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у в справі № 367/6105/16-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 28 листопада 2018 року в справі № 504/2864/13-ц, від 5 грудня 2018 року в справі № 522/2202/15-ц, від 7 серпня 2019 року в справі № 2004/1979/12, від 18 грудня 2019 року в справі № 522/1029/18, від 16 червня 2020 року в справі № 372/266/15-ц, від 7 липня 2020 року у справі № 712/8916/17-ц).

Зважаючи на те, що в задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним Договору відмовлено, при цьому, судом задоволено позовні вимоги в частині витребування іменних акцій та зобов`язання вчинити дії, колегія суду розглядає підставність застосування наслідків спливу позовної давності, заявлених в заяві Відповідачів 1 та 2, а саме до даних позовних вимог, які були задоволені судом.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами «довідалася» та «могла довідатися» у статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

При цьому, Закон також не пов`язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом ані з укладенням певних правочинів щодо майна позивача, ані з фактичним переданням майна порушником, який незаконно заволодів майном позивача, у володіння інших осіб.

Початок перебігу позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку статті 388 Цивільного кодексу України починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а не від дня, коли власник майна, яке перебуває у володінні іншої особи, дізнався чи міг дізнатися про кожного нового набувача цього майна.

Подібні за змістом правові висновки викладені і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128 гс 19).

В позовній заяві Позивач стверджує, що ним такий Договір не укладався, кошти не отримувались, а вказані документи не підписувались та не могли бути підписані 4 серпня 2014 року в м.Вінниця, оскільки у цей день Позивач перебував у м.Києві, де виконував обов`язки Народного депутата України сьомого скликання, члена Комітету Верховної Ради України з питань будівництва, містобудування і житлово-комунального господарства та регіональної політики, що підтверджується табелем відпрацьованого часу, наданим Апаратом Верховної Ради України у відповідь на запит адвоката позивача Платонової Г.В. (том 1, а.с. 45-46).

Як зазначає Позивач, він дізнався про продаж належних йому цінних паперів 30 грудня 2020 року з виписки про стан рахунку в цінних паперах, яку надано - депозитарною установою Відповідачем 3, на запит Позивача №1 від 24 грудня 2020 року (том 1, а.с.24-26).

В той же час, уже під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції Відповідачем 1 та Відповідачем 2 подано клопотання про витребування оригіналів письмових та електронних доказів, а саме: лист Відповідача 3 від 30 грудня 2020 року №186Д/12-20 з додатком випискою про стан рахунку у цінних паперах на 30 грудня 2020 року (том 1, а.с. 25-26); акт Відповідача 3 на знищення документів та справ від 30 вересня 2021 року (том 1, а.с. 209-213); журнал реєстрації вхідної кореспонденції 2020 рік у повному обсязі.

Враховуючи, що предметом доказування у даній справі є підстави законності вибуття простих іменних акцій від Позивача до Відповідача 1, а в подальшому до Відповідача 2, та обставини укладення договору купівлі-продажу на підставі якого вибули спірні акції, а з огляду на дату укладення такого правочину (4 серпня 2014 року) та існування заяв щодо застосування позовної давності до даних позовних вимог, суд апеляційної інстанції зауважує, що у даній справі підлягає з`ясуванню момент (дата) коли Позивач дізнався або коли він міг дізнатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, за захистом котрого він і звернувся з таким позовом.

Окрім того, у постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2023 року, якою справу №902/975/21 направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду зазначено про необхідність встановлення судом апеляційної інстанції фактичних обставин, від яких залежить правильне застосування статті 261 Цивільного кодексу України.

Відповідно, ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 26 січня 2024 року зобов`язано Позивача протягом трьох днів з дня отримання ухвали надати Північно-західному апеляційному господарському суду оригінал листа Відповідача 3 від 30 грудня 2020 року №186Д/12-20 з додатком - випискою про стан рахунку у цінних паперах на 30 грудня 2020 року (в разі відсутності таких доказів, письмові пояснення з цього приводу); зобов`язано Відповідача 3 протягом трьох днів з дня отримання ухвали надати Північно-західному апеляційному господарському суду оригінали наступних доказів: Акт Відповідача 3 на знищення документів та справ від 30 вересня 2021 року; Журнал реєстрації вхідної кореспонденції за 2020 рік (в разі відсутності таких доказів, письмові пояснення з цього приводу).

На виконання ухвали Північно-західного апеляційного господарського суду від 26 січня 2024 року Відповідачем 3 подано акт на знищення документів та справ, а також журнал реєстрації вхідної кореспонденції за 2020 рік (том 19, а.с. 83-96).

17 лютого 2024 року на адресу суду надійшли письмові пояснення Позивача в яких він зазначив, що 24 грудня 2020 року Позивач звернувся із запитом про стан рахунку в цінних паперах до Відповідача 3 (том 1 а.с. 24), 30 грудня 2020 року також подано до цієї ж депозитарної установи розпорядження на проведення інформаційної операції (надання виписки про стан рахунку в цінних паперах) (том 4 а.с. 167).

У цей же день (30 грудня 2020 року), Позивачем отримано відповідь Відповідача 3 від 30 грудня 2020 року за вих. №186Д/12-20 разом із випискою про стан рахунків в цінних паперах, що відкритий на його ім`я (том 1 а.с. 25-26).

Дізнавшись про відсутність (саме 30 грудня 2020 року) на рахунку Позивача акції Відповідача 5, Позивач 11 січня 2021 року звернувся із запитом про стан рахунку в цінних паперах до Відповідача 3, в якому просив депозитарну установу повідомити підстави вибуття з рахунку Позивача належних цінних паперів Відповідача 5 (том 1, а.с. 27).

18 січня 2021 року Відповідач 3 надав відповідь, в якій повідомив про здійснення операції з продажу вказаних цінних паперів і надав копію договору №158 від 4 серпня 2014 року та акта від 4 серпня 2014 року (том 1 а.с. 28). Отримавши вказані документи, Позивач звернувся до адвоката АО «ЛЕКС ПАРТНЕРС» Платонової Г.В. за консультацією з питань захисту його порушених прав. Позивачем були передані адвокату АО «ЛЕКС ПАРТНЕРС» Платоновій Г.В. усі документи, які були у його в розпорядженні, для їх вивчення і формування нею своєї позиції у цій справі, зокрема, оригінал листа Відповідача 3 від 30 грудня 2020 року за №186Д/12-20 з додатком - випискою про стан рахунку в цінних паперах на 30 грудня 2020 року, що підтверджується актом приймання-передачі та договором про надання юридичної допомоги №0101 від 1 грудня 2020 року. Вказав, що увесь цей час оригінали документів, переданих адвокату АО «ЛЕКС ПАРТНЕРС» Платоновій Г.В., перебували у даного представника. Зазначив, що будь-які питання щодо витребування таких оригіналів під час розгляду справи місцевим господарським судом не виникали.

Разом з тим як доводить Позивач, 23 лютого 2023 року близько 18 год. 35 хв., адвокат АО «ЛЕКС ПАРТНЕРС» Платонова Е.В. повертаючись із міста Рівне, де в цей день відбувалось слухання справи №902/975/21, до Київської області, потрапила у дорожньо-транспортну пригоду, внаслідок якої вона здійснила виїзд за межі проїзної частини, де відбулося перекидання автомобіля, що призвело до механічних пошкоджень транспортного засобу, що підтверджується протоколом ААД № 442074 від 15 березня 2023 року, постановою Вишгородського районного суду Київської області від 12 червня 2023 року по справі №755/4436/23 та фотокартками. Позивач вказав, що в подальшому Позивачу стало відомо про те, що у цьому автомобілі були деякі документи, передані Позивачем в розпорядження адвоката АО «ЛЕКС ПАРТНЕРС» Платонової Г.В., зокрема, оригінал листа Відповідача 3 від 30 грудня 2020 року за №186Д/12-20 з додатком - випискою про стан рахунку в цінних паперах на 30 грудня 2020 року, які внаслідок дорожньо-транспортної пригоди були нею втрачені. У зв`язку із викладеними обставинами Позивач повідомив суд, що з поважних причин, викладених вище, не має можливості виконати пункт 2 ухвали Північно-західного апеляційного господарського суду від 26 січня 2024 року у справі №902/975/21 та надати суду оригінал листа Відповідача 3 від 30 грудня 2020 року за №186Д/12-20 з додатком - випискою про стан рахунку в цінних паперах на 30 грудня 2020 року.

В свою чергу, Позивач вказав, що матеріали цієї справи містять інші докази на підтвердження фактичних обставин щодо моменту (дати), коли Позивач дізнався про його порушені права і вибуття із його власності без згоди Позивача цінних паперів Відповідача 5 до Відповідача 1, а в подальшому до Відповідача 2, а саме: запит від 24 грудня 2020 року (том 1 а.с. 24), розпорядження на проведення інформаційної операції від 30 грудня 2020 року (том 4 а.с. 167), запит від 11 січня 2021 року (том 1 а.с. 27), відповідь на запит від 18 січня 2021 року (том 1 а.с. 28), адвокатський запит від 12 березня 2021 року (том 1 а.с. 33) та відповідь на нього від 16 березня 2021 року (том 1 а.с. 34). Враховуючи той факт, що Позивач договір купівлі-продажу цінних паперів Відповідача 5 та акт не підписував, і взагалі не знав про існування цих документів, то Позивач вважає, що моментом (днем), коли він дізнався про порушення свого права - вибуття акції Відповідача 5 із володіння (власності), є грудень 2020 року, що в розумінні частини першої статті 261 Цивільного кодексу України є початком перебігу позовної давності.

В той же час, 21 лютого 2024 року через систему «Електронний суд» Північно-західного апеляційного господарського суду від Відповідача 2 надійшло клопотання про витребування у Позивача запиту Позивача до Відповідача 3 від 24 грудня 2020 року №1 (том 1 а.с. 18, том 2 а.с. 18); запиту Позивача до Відповідача 3 від 11 січня 2021 року №4 (том 1 а.с. 27, том 2 а.с. 21); відповіді Відповідача 3 від 18 січня 2021 року б/н з додатками копіями договорів купівлі-продажу цінних паперів БВ 158 від 4 серпня 2014 року та акту про повне виконання сторонами зобов`язань до договору купівлі-продажу цінних паперів БВ 158 від 4 серпня 2014 року як без засвідчення (том 1 а.с. 28-30), так і з засвідченням (том 2 а.с. 22-25).

Відповідач 2 вказує про сумніви у відповідності копій вищевказаних доказів їх оригіналам, зазначаючи, що наявні у матеріалах справи копії запитів Позивача від 24 грудня 2020 року №1 та від 11 січня 2021 року №4 не містять жодних відміток про їх прийняття Відповідачем 3 та, що доказів їх направлення до Відповідача 3 матеріали справи №902/975/21 Відповідач 2 констатує, що запит №1 датований 24 грудня 2020 року, а у журналі вхідної кореспонденції Відповідача 3 нібито міститься запит Позивача про стан рахунку в цінних паперах Відповідача 5 зареєстрований лише через 4 дні 30 грудня 2020 року. В той же час апелянт звертає увагу і на те, що на відміну від усіх інших відповідей Відповідач 3 на запити (від 30 грудня 2020 року том 1 а.с. 25, від 16 березня 2021 року том 1 а.с. 32, 34, від 7 грудня 2021 року том 3 а.с. 92), які реєструвалися у журналі вихідної кореспонденції, лише відповідь від 18 січня 2021 року не містить вихідного номеру, а також адреси отримувача та має інше оформлення, тоді як копії додатків до даної відповіді, яка датована 18 січня 2021 року (том 2 а.с. 23-25), взагалі засвідчені 16 березня 2021 року, тобто майже через 2 місяці після складення самого листа, і на них відсутні відбитки печатки Відповідача 3.

Також, Відповідач 1 та Відповідач 2 подали клопотання про неврахування під час вирішення справи доказів, наданих Позивачем на підтвердження факту обізнаності про порушення свого права, а саме листа Відповідача 3 від 30 грудня 2020 року та додатку до нього виписки про стан рахунку у цінних паперах у зв`язку із наявністю у них сумнівів щодо відповідності поданих копій їх оригіналу.

Окрім того, заперечуючи лист Відповідача 3 від 30 грудня 2020 року та додатку до нього виписки про стан рахунку у цінних паперах апелянти вказують, що мають сумніви в існуванні оригіналів таких доказів та їх відповідність таким оригіналам. Вказують, що такі докази не містять у правому верхньому куту вихідного номеру та дати. В той же час в своїх поясненнях представники Позивача та Відповідача 3 вказали, що оригінали таких документів не можуть бути інші оскільки, вони такі і є, а існуючі недоліки у їх оформленні не свідчать про недійсність такого документа, а лише свідчать про допущення помилок тим органом який їх видавав, при цьому існування такої помилка не може ставити під сумнів саме змістовне доповнення документа. Окрім того, як пояснила суду першої інстанції керівник депозитарної установи - Бенівська О.В., така виписка автоматично формується у депозитарній системі і не може бути доповнена.

Колегія суду дослідивши доводи сторін щодо заперечення та ствердження про момент (дата) коли Позивач дізнався про порушення свого права або про особу, яка його порушила, за захистом котрого він і звернувся з таким позовом, зауважує наступне.

Зважаючи на заперечення апелянтів щодо існування в юридичній природі листа Відповідача 3 від 30 грудня 2020 року та додатку до нього виписки про стан рахунку у цінних паперах, Відповідачем 3 на виконання ухвали Північно-західного апеляційного господарського суду за клопотанням Відповідача 1 та Відповідача 2 про витребування оригіналів письмових доказів подано "Журнал реєстрації вхідної кореспонденції 2020 рік". Дослідивши "Журнал реєстрації вхідної кореспонденції 2020 року" судом встановлено, що під порядковими номерами 140-143, міститься відповідь кореспонденту Позивачу на його запит від 30 грудня 2020 року про стан рахунку в цінних паперах Відповідача 5 (том 19, а.с. 96). В той же час, суд апеляційної інстанції констатує, що з врахуванням усього вищеописаного факт існування і подачі "журналу реєстрації вхідної кореспонденції 2020 року" по суті підтверджує факт існування та подачі Позивачем запиту від 24 грудня 2020 року так і відповіді на запит від 30 грудня 2020 року, котрий отримано Позивачем в тому числі за доводами позовної заяви в той же день, що вказує на його отримання наручно безпосередньо в установі Відповідача 3 (адже у разі його направлення датою отримання і датою з якої Позиачу стало відомо про порушення його права визначалося б іншу дату, з урахуванням поштового відправлення).

При цьому, колегія суду зауважує, що в матеріалах справи міститься обгрунтована відповідь Позивача (котра описана вище в даній постанові) щодо неможливості подання, на момент перегляду в апеляційному порядку скарги, оригіналів таких документів із підтвердженням відповідних обставин долученими доказами (том 19, а.с. 114-136).

З урахуванням усього вищевказаного, в призмі дії частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України, суд доходить висновку про те, що Позивач довідався про порушення свого права саме 30 грудня 2020 року.

В той же час, колегія суду зауважує, що окрім описаного вище та оціненого судом, існують інші докази, котрі оцінюються колегією суду як належні та допустимі докази на предмет моменту (дати) коли Позивач дізнався про порушення свого права або про особу, яка його порушила, за захистом котрого він і звернувся з таким позовом, а саме: запит від 24 грудня 2020 року (том 1 а.с. 24), розпорядження на проведення інформаційної операції від 30 грудня 2020 року (том 4 а.с. 167), запит від 11 січня 2021 року (том 1 а.с. 27), відповідь на запит від 18 січня 2021 року (том 1 а.с. 28), адвокатський запит від 12 березня 2021 року (том 1 а.с. 33) та відповідь на нього від 16 березня 2021 року (том 1 а.с. 34). Проте дані докази не встановлюють іншого початку перебігу позовної давності з позиції наведеної Позивачем (30 грудня 2020 року).

При цьому, зважаючи на заперечення апелянтів наведених у клопотання про витребування нових письмових доказів, колегія суду зауважує, що дата реєстрації відповідних доказів у вхідних журналах, не є тим доказом який свідчить про відсутність відповідних документів та про їх фальшованість чи інші недоліки, а в цілому унеможливлює приймати такі докази на підтвердження певних обставин, адже недоліки дати реєстрації відповідних документів можуть свідчити лише про неналежне виконання посадовими особами своїх службових обов`язків та не може впливати на існування таких документів в юридичні площині.

Разом з тим, як описано вище в даній постанові, для визначення можливості існування іншого початку перебігу позовної давності (за частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України) суду слід встановити, чи міг Позивач раніше довідатися про порушення свого права.

Суд апеляційної інстанції констатує при цьому, що Апелянти вважають, що Позивач міг раніше (до 30 грудня 2020 року) дізнатись про вибуття прав на цінні папери з його власності, зокрема за допомогою інформаційної бази даних про ринок цінних паперів, яка є у відкритому (публічному) доступі, або у інший спосіб, що випливає з обов`язку добросовісного власника цікавитись станом своїх справ, зокрема з огляду на періодичність скликання загальних зборів юридичної особи вказуючи при цьому і про подачу декларацій Позивачем (вище у даній постанові судом оцінено подання апелянтом декларацій з поданням апеляційної скарги, з оціненям їх в призмі частини 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України з приводу описаних апелянтом причин не подачі їх суду першої інстанції та відхилено їх з підстав вказаних в описовій частині даної постанови).

В той же час оцінюючи доводи апелянтів щодо того, що Позивач міг раніше дізнатися про порушення його права, та оцінюючи при цьому за вказівкою Верховного Суду докази, що містяться у вільному доступі суд апеляційної інстанції констатує наступне.

Колегією суду враховується, що учасник товариства, який не отримує протягом тривалого періоду повідомлень про проведення загальних зборів товариства, повинен проявити звичайну обачність, зацікавитися станом своїх корпоративних прав та довідатись про порушення свого права.

Разом з тим на момент виникнення спірних правовідносин Позивач вважав себе власником контрольного пакету акцій Відповідача 5 і скликання загальних зборів відносились до відання власника пакету акцій, що по суті вказувало на те, що за баченням Позивача саме ним могли скликатися такі збори.

В той же час, за твердженнями апелянтів, Позивач міг довідатися про порушення прав із вебсайту SMIDA та подаючи декларації.

Разом з тим здійснивши дослідження інформації вебсайту SMIDA, що є у відкритому доступі судом встановлено, що на ньому дійсно відображається інформація щодо акціонерів Відповідача 4, кількості акцій та їх відсоткового співвідношення, проте добути та дослідити дану інформацію викликає певні складнощі і на момент дослідження апеляційним господарським судом його змісту (що описано нижче в даній постанові). В той же час, суд апеляційної інстанції наголошує, що будь-якої інформації саме щодо вчинення правочину (що і є предметом позову в даній справі) даний сайт не містить. Водночас, суд апеляційної інстанції наголошує і на тому, що досліджуючи даний сайт SMIDA на момент розгляду справи в суді апеляційної інстанції суд apriori не може дослідити його на предмет того, чи відображалася відповідна інформація щодо акціонерів Відповідача 5 в період з моменту вчинення неукладеного правочину, що оспорювався, до моменту, коли (як встановлено вище в даній постанові) Позивач дізнався про порушення свого права (30 грудня 2020 року). При цьому суд звертає увагу і на те, що станом на момент розгляду апеляційної скарги загальний вигляд вебсайту та його сторінки могли б істотно змінитися в порівнянні з тим часом і про котрий вказують апелянти, доводячи, що Позивач міг раніше дізнатися про порушення свого права.

В той же час, оцінюючи дослідження колегія суду зауаважує, що сайт SMIDA є інтернет порталом та єдиним інформаційним масивом даних про емітентів цінних паперів. При цьому, будь-яка особа не заважаючи на вільний доступ до такого сайту, враховуючи наповнення сайту різного виду вкладкам, будучи не обізнаною із роботою з таким сайтом, не може вільно та легко знайти необхідну інформацію як відносно себе як про акціонера та власника цінних паперів, так і щодо інших осіб. Так, колегія суду здійснивши дослідження інформаційного наповнення сайту SMIDA за 2014 рік, 2015 рік, 2016 рік, встановила, що у вкладках "Власники пакетів акцій" щодо Відповідача 5 в графі "Власник" найменування, код, країна" зазначено "фізична особа, Україна" проте будь-яких відомостей щодо ідентифікації такої фізичної особи розділ не містить, також є інформація у даній вкладці стосовно кількості акцій, номінальної вартості, відсоткового співвідношення таких акцій (тобто, зайшовши при пошуку саме на цей вид вебсайту особа не побачить чи вона є власником акцій, а оскільки за оспореним Позивачем правочином були ніби-то продані усі його акції, і проценти володіння нового власника зберіглось порівняно з володінням Позивача, особа apriori не могла б дізнатися про вибеття у неї акцій). Поміж тим, здійснивши тільки певний алгоритм дій щодо відкриття інших вкладок, котрі розміщенні у різних розділах ("Пошук учасника" - ввівши код ЄДРПОУ Відповідача 5; далі відкривши сторінку "Річна інформація XML", опісля вибравши в даній сторінці дату розміщення та рік, натиснувши перегляд інформації за посиланням "Інформація про осіб, що володіють 10 відсотків та більше акцій емітента" далі "дата" - отримано необхідно інформацію саме стосовно Прзивача) вбачається за 1 квартал 2014 року інформація щодо Позивача, кількість акцій (51%), кількість акцій у відсотковому співвідношенні (1294223). В той же час алгоритм такого пошуку зайняв у суду достатній час, що в призмі вищевказаного викликає обгрунтований сумнів, що отримавши першу інформацію про існування фізичної особи (без її ідентифікації) з відповідним процентом акцій, особа знаючи що вона є володільцем буде шукати інформацію на інших ресурсах діючого сайту. При цьому на самому ж сайні в розділі "Розкриття інформації" зазначено, що сайт ропонує скористатися послугами Агентства з підготовки та розкриття інформації емітентами цінних паперів, а також юридичним супроводом процесів, пов`язаних з розкриттям інформації саме з метою якісного і комплексного процесу розкриття інформації, що дозволить мінімізувати часові і трудові витрати. Дане свідчить про те, що простому користувачу зовсім не легко та непросто здійснити пошук відповідної інформації щодо себе за допомогою сайту SMIDA. Підсумовуючи усе вищеописане колегія суду критично оцінює доводи апелянта, що Позивач міг вільно дізнатися із сайту SMIDA про порушення його права ще 4 серпня 2014 року.

Окрім того, здійснивши дослідження у вільному (відкритому) доступі існування декларацій Позивача за спірний період (про дослідженння яких вказано в описовій частині рішення зайняв у суду достатній час, що в призмі вищевказаного викликає обгрунтований сумнів, що отримавши першу інформацію про існування фізичної особи (без її точного вказання) з відповідним процентом акцій, особа знаючи, що вона є володільцем буде шукати інформацію на інших ресурсах даного сайту), колегією суду не встановлено знаходження таких декларацій (враховуючи періоди за які подані декларації) у вільному доступі. Дане в свою чергу вказує на неможливість дослідження судом відповідних декларацій, котрі в силу дії статті 13 Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції" в редакції, що існувала до 1 вересня 2016 року, подавалися саме в паперовому вигляді.

А тому з врахуванням вищеописаного відхилення клопотання Відповідача 2 та Відповідача 1 щодо долучення таких доказів на стадії апеляційного провадження суд не приймає їх до уваги, саме як доказів на підтвердження доводів апелянта щодо початку перебігу позовної давності з моменту подання таких декларацій.

Враховуючи, що як встановлено вище в даній постанові на підстави досліджених доказів, Позивач не укладав Договір, не перебував у місці вчинення даного правочину, є підстави вважати, що він не знав про існування цього документу, адже не підписував його, тому, враховуючи подання позову щодо витребування майна з чужого незаконно володіння визначальним є саме момент, коли Позивач довідався про порушення свого права (з огляду на те, що вище в даній постанові судом не встановлено іншої дати з призми коли Позивач міг дізнатися про таке порушення).

Враховуючи позицію Великої Палати Верховного Суду (у справі №914/3224/16) щодо того, що початок перебігу позовної давності для позову про витребування майна, пов`язується з моментом, коли позивач довідався про порушення свого права, колегія суду приходить до висновку про доведення Позивачем обставин відносно обізнаності про порушення свого права - 30 грудня 2020 року. Дане в свою чергу свідчить про те, що Позивачем не пропущенно позовну давність, що виключає підстави відмови в позові з цих підстав.

Відповідно до пункту 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи. Пунктами 1 та 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Зазначені норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

З огляду на все вищевстановлене суд залишає оспорюване рішення Господарського суду Вінницької області від 14 жовтня 2022 року в справі № 902/975/21 без змін, а апеляційні скарги Відповідача 1 та Відповдача 2 без задоволення.

Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційних скарг покладаються на Відповідача 1 та Відповідача 2 згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу Украни, суд ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Вінницької області від 14 жовтня 2022 року в справі № 902/975/21 - залишити без задоволення.

2. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Господарського суду Вінницької області від 14 жовтня 2022 року в справі № 902/975/21 - залишити без задоволення.

3. Рішення Господарського суду Вінницької області від 14 жовтня 2022 року в справі №902/975/21 - залишити без змін.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

5. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

6. Справу №902/975/21 повернути Господарському суду Вінницької області.

Повний текст постанови виготовлено 1 березня 2024 року.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Юрчук М.І.

Суддя Тимошенко О.М.