Єдиний державний реєстр судових рішень
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 лютого 2024 року
м. Київ
Справа № 910/3831/22
Провадження № 12-45гс23
Велика Палата Верховного Суду у складі:
головуючого судді Уркевича В. Ю.,
судді-доповідача Власова Ю. Л.,
суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Гриціва М. І., Желєзного І. В., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кравченка С. І., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Погрібного С. О., Ступак О. В., Ткача І. В., Ткачука О. С., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.,
за участю:
секретаря судового засідання Бутенка А. О.,
представників учасників справи:
від позивача: Коваленко М. О.,
від відповідача: Дудченко В. В.,
розглянула в судовому засіданнікасаційну скаргу Акціонерного товариства «Укртрансгаз» на рішення Господарського суду міста Києва від 20 вересня 2022 року (суддя Карабань Я. А.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02 березня 2023 року (у складі колегії: головуючий суддя Коробенко Г. П., судді Козир Т. П., Чорногуз М. Г.)
у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Луганськгаз Збут»
до Акціонерного товариства «Укртрансгаз»
про стягнення 3 570 893,00 грн.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. У травні 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Луганськгаз Збут» (далі - ТОВ «Луганськгаз Збут», позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Акціонерного товариства «Укртрансгаз» (далі - АТ «Укртрансгаз», відповідач) 3 570 893,00 грн, а саме: 2 357 423,49 грн інфляційних втрат і 1 213 469,51 грн - три проценти річних.
2. Позовні вимоги з посиланням на статті 509, 524, 533, 610, 611, 625, 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) мотивовані тим, що відповідач своєчасно не повернув позивачу безпідставно отримані від нього кошти у розмірі 18 454 848,76 грн (що встановлено судовими рішеннями у справі № 910/17567/19), протиправно користувався ними з 26 лютого 2019 року по 07 травня 2021 року, тому саме за цей період позивачем нараховано інфляційні втрати та три проценти річних.
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
3. Судовими рішеннями у справі № 910/17567/19, які набрали законної сили, встановлені обставини щодо безпідставного набуття відповідачем грошових коштів позивача у сумі 18 454 848,76 грн.
4. Зокрема, у рішенні Господарського суду міста Києва від 20 серпня 2020 року у справі № 910/17567/19 встановлено, що всупереч умовам договору транспортування та вимогам Кодексу газотранспортної системи (далі - Кодекс ГТС) АТ «Укртрансгаз» під час здійснення комерційного балансування обсягів газу щодо ТОВ «Луганськгаз Збут» за грудень 2018 року безпідставно не врахувало господарську операцію про закупівлю 31 грудня 2018 року ТОВ «Луганськгаз Збут» у АТ «Луганськгаз» природного газу в обсязі 1 372 782 куб. м, що призвело до формування 14 січня 2019 року відповідачем незаконного акта № 12-18-1707000361-БАЛАНС від 31 грудня 2018 року про надання послуг балансування у грудні 2018 року на суму 18 454 848,76 грн.
5. Вказані протиправні дії відповідача стали наслідком того, що ТОВ «Луганськгаз Збут» безпідставно було змушене оплатити визначений відповідачем обсяг місячного негативного небалансу газу за грудень 2018 року в сумі 18 454 848,76 грн, що завдало позивачу збитків на вказану суму, яку суд стягнув з АТ «Укртрансгаз» на користь ТОВ «Луганськгаз Збут».
6. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 22 березня 2021 року у справі № 910/17567/19 апеляційну скаргу АТ «Укртрансгаз» залишено без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 20 серпня 2020 року змінено в мотивувальній і резолютивній частинах.
7. Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про те, що невключення господарської операції позивача на закупівлю природного газу в обсязі 1 372 782 куб. м відповідач здійснив передчасно, а тому визначення негативного небалансу природного газу в ТОВ «Луганськгаз Збут» у грудні 2018 року було здійснено неправомірно, що є порушенням господарського зобов`язання.
8. При цьому апеляційний господарський суд змінив правову кваліфікацію спірних відносин, зазначивши, що суд першої інстанції помилково погодився з позивачем щодо правильності обраного способу захисту, а також наявності правових підстав для відшкодування йому збитків, спричинених неправомірними діями АТ «Укртрансгаз», відповідно до положень статей 15, 16, 22, 906, 1166 ЦК України, статей 224, 225 Господарського кодексу України.
9. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що за встановлених судами обставин мали місце кондикційні зобов`язання, зокрема що нарахування АТ «Укртрансгаз» плати за послуги комерційного балансування природного газу за грудень 2018 року фактично відбулося поза межами умов, передбачених договором транспортування природного газу від 25 липня 2017 року № 1707000361. Тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення статті 1212 ЦК України.
10. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду (далі - Касаційний господарський суд) постановою від 12 серпня 2021 року зазначені вище постанову Північного апеляційного господарського суду від 22 березня 2021 року та рішення Господарського суду міста Києва від 20 серпня 2020 року у справі № 910/17567/19 залишив без змін.
11. Посилаючись на встановлені судами попередніх інстанцій обставини про те, що невключення господарської операції позивача на закупівлю природного газу в обсязі 1 372 782 куб. м відповідачем здійснено передчасно, а тому визначення негативного небалансу природного газу ТОВ «Луганськгаз Збут» у грудні 2018 року та надання послуг балансування було здійснено неправомірно, Верховний Суд погодився з їхніми висновками, що нарахування АТ «Укртрансгаз» плати за послуги комерційного балансування природного газу за грудень 2018 року фактично відбулося поза межами умов, передбачених договором транспортування природного газу, а отже, спірні правовідносини правильно кваліфіковано за статтею 1212 ЦК України.
12. Після набрання законної сили рішенням у справі № 910/17567/19 згідно із платіжним дорученням від 07 травня 2021 року № 3111 відповідач перерахував позивачу грошові кошти в сумі 18 454 848,76 грн.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
13. Рішенням Господарського суду міста Києва від 20 вересня 2022 року у справі № 910/3831/22 позов задоволено, стягнуто з відповідача на користь позивача 2 357 423,49 грн інфляційних втрат, 1 213 469,51 грн - три проценти річних та 53 563,39 грн судового збору.
14. Суд першої інстанції виходив з того, що відповідач прострочив виконання зобов`язання щодо повернення безпідставно набутих або збережених грошових коштів, тому позивач правомірно нарахував три проценти річних та інфляційні втрати за період з 26 лютого 2019 року по 06 травня 2021 року.
15. За висновками суду, обов`язок з повернення безпідставно набутого майна, а саме грошових коштів у розмірі 18 454 848,76 грн, настав у відповідача в момент, коли він дізнався про безпідставність одержання цього майна. Обставина про одержання коштів була відома відповідачу з моменту зарахування грошових коштів на його розрахунковий рахунок в банківській установі, на який ці кошти були перераховані, тобто 25 лютого 2019 року. Тому відповідач після отримання зазначених коштів був зобов`язаний повернути їх одразу, тобто прострочення відповідачем виконання зобов`язання щодо повернення безпідставно набутих грошових коштів та неправомірного їх використання розпочалося з наступного дня, а саме з 26 лютого 2019 року.
16. Місцевий господарський суд відхилив твердження відповідача про те, що строк повернення грошових коштів настав після прийняття Північним апеляційним господарським судом постанови від 22 березня 2021 року у справі № 910/17567/19, оскільки зазначеною постановою лише підтверджено факт безпідставності набуття грошових коштів, а зобов`язання щодо їх повернення виникло не з рішення суду, а в силу прямої вказівки закону.
17. Крім того, 01 листопада 2022 року Господарський суд міста Києва частково задовольнив заяву ТОВ «Луганськгаз Збут», ухвалив додаткове рішення, яким стягнув з АТ «Укртрансгаз» на користь позивача 70 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, у задоволенні іншої частини заяви - відмовив.
18. Із зазначеними висновками суду першої інстанції погодився Північний апеляційний господарський суд, який своєю постановою від 02 березня 2023 року залишив рішення Господарського суду міста Києва від 20 вересня 2022 року у справі № 910/3831/22 без змін.
19. Зокрема, суд апеляційної інстанції визнав неспроможними посилання АТ «Укртрансгаз» на те, що право вимоги позивача щодо стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат виникає 22 березня 2021 року (дата прийняття постанови Північним апеляційним господарським судом у справі № 910/17567/19), оскільки рішенням у справі № 910/17567/19 установлено, що перерахування грошових коштів без достатньої правової підстави відбулось 25 лютого 2019 року, наявність судових актів, якими встановлено факт безпідставності набуття грошових коштів та набрання ними законної сили не змінює правової природи грошових зобов`язань, а також дати їх виникнення чи припинення.
Короткий зміст вимог касаційної скарги, рух справи в суді касаційної інстанції, надходження справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
20. Не погодившись із судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, АТ «Укртрансгаз» через систему «Електронний суд» звернулося до Касаційного господарського суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 20 вересня 2022 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02 березня 2023 року у справі № 910/3831/22, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову та заяв про розподіл витрат на правничу допомогу ТОВ «Луганськгаз Збут» відмовити повністю.
21. На обґрунтування своїх доводів скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права.
22. Ухвалою Касаційного господарського суду від 28 березня 2023 року за вказаною касаційною скаргою відкрито касаційне провадження.
23. 07 квітня 2023 року на електронну адресу Верховного Суду від ТОВ «Луганськгаз Збут» надійшла заява про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, в якій зазначено про приєднання до матеріалів справи доказів, що підтверджують розмір понесених позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції, з проханням стягнути їх з АТ «Укртрансгаз».
24. 11 квітня 2023 року на електронну адресу Верховного Суду від АТ «Укртрансгаз» надійшло клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу.
25. 12 квітня 2023 року до Верховного Суду від Адвокатського об`єднання «Лекс груп» (далі - АО «Лекс груп») надійшло клопотання про здійснення процесуального правонаступництва, відповідно до якого заявник просить замінити позивача у справі № 910/3831/22 з ТОВ «Луганськгаз Збут» на його правонаступника - АО «Лекс груп».
26. Ухвалою Верховного Суду від 29 травня 2023 року відмовлено в задоволенні клопотання АО «Лекс груп» про здійснення процесуального правонаступництва на підставі приписів статті 215 ЦК України та статті 13 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» з огляду на нікчемність договору, стороною якого є суб`єкт господарювання, місцезнаходженням якого є тимчасово окупована територія.
27. Відповідно до частини п`ятої статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
28. Ухвалою від 29 травня 2023 року Касаційний господарський суд передав справу № 910/3831/22 на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини п`ятої статті 302 ГПК України.
29. Ухвала обґрунтована тим, що аналіз правозастосування статей 625 та 1212 ЦК України свідчить про наявність у судовій практиці протилежних підходів щодо застосування зазначених норм у контексті визначення моменту виникнення прострочення виконання зобов`язання з повернення безпідставно набутого майна.
30. Ураховуючи різний підхід судів при вирішенні питання настання строку виконання зобов`язання з повернення безпідставно набутого майна, тобто відсутність єдиної судової практики, в тому числі на рівні касаційних судів різних юрисдикцій, а також відсутність висновків Великої Палати Верховного Суду щодо вказаного правового питання, справа № 910/3831/22 містить виключну правову проблему. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 17 серпня 2023 року цю справу прийняла та призначила до розгляду.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ ПО СУТІ СПОРУ
Аргументи скаржника
31. На обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції при постановленні оскаржуваної постанови норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права та в якості підстави касаційного оскарження визначає:
- пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, вказуючи про відсутність висновків Верховного Суду щодо питання застосування статей 628, 629, 1212 ЦК України, пункту 1 глави 1 розділу І, пункту 3 глави 3 розділу І, підпунктів 1, 2 глави 3 розділу XIV Кодексу ГТС у контексті стягнення з Оператора газотранспортної системи (далі - Оператор ГТС) інфляційних втрат та трьох процентів річних, нарахованих на суму безпідставно набутих грошових коштів, що було встановлено у постанові суду апеляційної інстанції;
- пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи в контексті цієї підстави про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, оскільки під час ухвалення оскаржуваних судових рішень суди не надали належної оцінки та не врахували наявних у справі доказів, що підтверджують правову позицію відповідача, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи та призвело до ухвалення незаконних судових рішень.
32. Скаржник зазначає, що надання Оператором ГТС послуг з балансування обсягів природного газу було передбачено як умовами укладеного між сторонами договору транспортування природного газу, так і приписами Кодексу ГТС, положення якого є для сторін обов`язковими. Як установлено судами у справі № 910/17567/19 і не заперечується ТОВ «Луганськгаз Збут», у грудні 2018 року в позивача виник негативний небаланс обсягом 1 372,782 тис. куб. м, для врегулювання якого відповідачем було надано послуги балансування. При цьому ані умовами договору, ані положеннями Кодексу ГТС, ані іншим нормативно-правовим актом не передбачений обов`язок АТ «Укртрансгаз» повернути оплату за надані послуги балансування, яку позивач здійснив свідомо та добровільно, адже вказана процедура покликана забезпечити доступ суб`єктів ринку природного газу до газотранспортної системи для збереження її цілісності, безпечної та стабільної роботи. Зазначене свідчить про помилковість висновків судів попередніх інстанцій про те, що «відповідач після отримання 25 лютого 2019 року грошових коштів у сумі 18 454 848,76 грн зобов`язаний був повернути їx позивачу одразу, тобто прострочення виконання відповідачем зобов`язання по поверненню безпідставно набутих грошових коштів та неправомірне їх використання починається з наступного дня, а саме з 26 лютого 2019 року».
33. Відповідно до закону обов`язок з повернення безпідставно набутого майна виникає з моменту, коли особа дізналася про безпідставність одержання цього майна. У цьому спорі право вимоги позивача про стягнення безпідставно набутих грошових коштів та відповідний обов`язок виконання такої вимоги відповідачем виникли лише після прийняття Північним апеляційним господарським судом постанови від 22 березня 2021 року у справі № 910/17567/19, саме якою і було встановлено факт безпідставного набуття грошових коштів та змінено спосіб захисту позивача. Натомість висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що початком періоду прострочення є дата зарахування грошових коштів на рахунок відповідача, а не дата ухвалення судового рішення апеляційної інстанції, є помилковими.
34. Відповідно і здійснені позивачем розрахунки інфляційних втрат та трьох процентів річних є неправильними, оскільки розраховувати їх необхідно за період з 23 березня по 06 травня 2021 року.
35. Також відповідач зауважує про необґрунтованість та неспівмірність стягнутих судами першої та апеляційної інстанцій витрат позивача на правову допомогу в розмірі 70 000,00 грн та 30 000,00 грн відповідно.
Доводи інших учасників справи
36. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ «Луганськгаз Збут» заперечує проти доводів скаржника та просить відмовити в задоволенні касаційної скарги, залишивши оскаржувані судові рішення без змін, з огляду на таке:
- обставини, що підтверджують набуття АТ «Укртрансгаз» 25 лютого 2019 року (дата перерахування позивачем 18 454 848,76 грн) майна без достатньої правової підстави не потребують доказування при розгляді цієї справи в силу приписів частини четвертої статті 75 ГПК України;
- обов`язок з повернення відповідачем оплати за надані послуги з балансування виник не на підставі договору транспортування природного газу від 25 липня 2017 року № 1707000361, а в силу приписів статті 1212 ЦК України, відтак висновок судів про виникнення у АТ «Укртрансгаз» вказаного обов`язку повернути ТОВ «Луганськгаз Збут» грошові кошти в сумі 18 454 848,76 грн після їх отримання 25 лютого 2019 року відповідає встановленим обставинам справи та ґрунтується на нормах права;
- наявність судових актів, якими встановлено факт безпідставності набуття грошових коштів, та набрання ними законної сили не змінює правової природи грошових зобов`язань, а також дати їх виникнення чи припинення;
- обставина щодо одержання АТ «Укртрансгаз» від ТОВ «Луганськгаз Збут» грошових коштів у сумі 18 454 848,76 грн була відома відповідачу з моменту їх зарахування на розрахунковий рахунок у банківській установі, на який були перераховані кошти;
- відповідно, судами першої та апеляційної інстанцій зроблено правильний висновок про безпідставність утримання АТ «Укртрансгаз» у період з 25 травня 2020 року по 02 грудня 2021 року грошових коштів ТОВ «Луганськгаз Збут» у сумі 18 454 848,76 грн, невиконання протягом цього періоду обов`язку з їх повернення та правомірність нарахування останнім річних та інфляційних втрат за весь період прострочення грошового зобов`язання з дати його виникнення до дати припинення шляхом виконання.
37. Крім того, ТОВ «Луганськгаз Збут» вважає, що в касаційній скарзі АТ «Укртрансгаз» не наведено обґрунтованих підстав для відмови в задоволенні заяв позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій.
ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Щодо меж перегляду справи судом касаційної інстанції
38. У цій справі позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача інфляційних втрат і трьох процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України на суму грошових коштів 18 454 848,76 грн, що були одержані та збережені відповідачем без достатньої правової підстави.
39. Обставини безпідставного набуття відповідачем коштів у зазначений сумі були встановлені судовими рішеннями у справі № 910/17567/19, тому відповідно до частини четвертої статті 75 ГПК України не підлягають повторному доказуванню.
40. Так, зокрема, у справі № 910/17567/19 суди встановили, що позивач самостійно врегулював свій негативний місячний небаланс шляхом придбання у грудні 2018 року природного газу в АТ «Луганськгаз» про що повідомив відповідача та направив йому звіт про надходження і розподіл природного газу за грудень 2018 року та акти приймання-передачі природного газу відАТ «Луганськгаз» на врегулювання негативного небалансу в обсязі 1 372 782 куб. м.Проте відповідач відмовився враховувати придбаний позивачем природний газ від АТ «Луганськгаз» та прийняв рішення про визначення вказаного обсягу природного газу негативним небалансом позивача, а також склав акт надання позивачу послуг балансування обсягів природного газу за грудень 2018 року та розрахунок вартості послуг балансування (додаток до акта) без урахування придбання позивачем 31 грудня 2018 року 1 372 782 куб. м природного газу в АТ «Луганськгаз», внаслідок чого вартість послуг балансування обсягів природного газу за грудень 2018 року була визначена відповідачем неправильно та склала 18 454 848,76 грн.
41. У січні 2019 року відповідач направив позивачу вказаний акт та рахунок; 25 лютого 2019 року ТОВ «Луганськгаз Збут» сплатило АТ «Укртрансгаз» вказані в акті послуги балансування обсягів природного газу за грудень 2018 року у сумі 18 454 848,76 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 25 лютого 2019 року № 604.
42. Суди у справі № 910/17567/19 дійшли висновку, що нарахування АТ «Укртрансгаз» плати за послуги комерційного балансування природного газу за грудень 2018 року фактично відбулося поза межами умов, передбачених договором транспортування природного газу, тому відповідні кошти, сплачені ТОВ «Луганськгаз Збут» на користь АТ «Укртрансгаз» у сумі 18 454 848,76 грн, є безпідставно одержаним відповідачем майном у розумінні статті 1212 ЦК України.
43. Вказані гроші відповідач не повернув позивачу в добровільному порядку. Лише після набрання законної сили постановою суду апеляційної інстанції у справі № 910/17567/19 згідно із платіжним дорученням від 07 травня 2021 року № 3111 відповідач перерахував позивачу грошові кошти в сумі 18 454 848,76 грн.
44. Таким чином, ці кошти знаходилися в користуванні позивача з 25 лютого 2019 року по 07 травня 2021 року. При цьому факт безпідставного набуття вказаних грошових коштів відповідачем встановлений постановою Північного апеляційного господарського суду від 22 березня 2021 року у справі № 910/17567/19, яка набрала законної сили з дня її прийняття.
45. Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
46. У цій справі № 910/3831/22 суди попередніх інстанцій виснували, що у зв`язку з простроченням відповідачем виконання грошового зобов`язання з повернення безпідставно набутих або збережених грошових коштів позивач правомірно нарахував три проценти річних та інфляційні втрати за період прострочення на підставі статті 625 ЦК України.
47. Відповідач не заперечує та не оскаржує в касаційній скарзі правомірність застосування позивачем положень частини другої статті 625 ЦК України до спірних правовідносин. До того ж правомірність стягнення з набувача на користь потерпілого, крім безпідставно одержаних коштів відповідно до статті 1212 ЦК України, також річних та інфляційних втрат за період безпідставного користування такими коштами відповідно до статті 625 ЦК України є усталеною в судовій практиці (дивись, наприклад, постанову Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17).
48. Спір між сторонами існує лише щодо правильного визначення початку періоду прострочення: від моменту отримання грошових коштів відповідачем без належної правової підстави (25 лютого 2019 року), як вважає позивач, або з дати набрання законної сили постановою Північного апеляційного господарського суду у справі № 910/17567/19 (22 березня 2021 року), як вважає відповідач.
49. Відповідно до частин першої та другої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
50. У касаційній скарзі відповідач акцентує увагу на таких доводах: 1) щодо неправильного визначення періоду нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат відповідно до статті 625 ЦК України (з посиланням на положення статей 628, 629, 1212 ЦК України, пункту 1 глави 1 розділу І, пункту 3 глави 3 розділу І, підпунктів 1, 2 глави 3 розділу XIV Кодексу ГТС та положень укладеного між сторонами договору транспортування природного газу); 2) щодо недослідження обставин та зібраних у справі доказів, що мають значення для правильного вирішення спору, без надання належної правової оцінки доказам та запереченням відповідача.
51. Однак питання щодо неповноти та/або неправильності встановлення обставин справи судом касаційної інстанції в силу наведених норм статті 300 ГПК України у цій справі досліджуватися не буде.
52. Також Велика Палата Верховного Суду зазначає, що вона не буде аналізувати положення Кодексу ГТС та укладеного між сторонами договору транспортування природного газу з метою встановлення обставин набуття відповідачем спірних коштів від позивача та можливих варіантів їх повернення відповідачем як Оператором ГТС, оскільки ці обставини були встановлені судами у справі № 910/17567/19 і повторному дослідженню не підлягають.
53. У вказаній справі № 910/17567/19 судами встановлено, що грошові кошти у сумі 18 454 848,76 грн перераховувалися позивачем на користь відповідача поза межами їхніх договірних відносин щодо транспортування природного газу, тому положення Кодексу ГТС та договору транспортування природного газу не стосуються спірних правовідносин у цій справі № 910/3831/22.
54. Для правильного вирішення цієї справи необхідно взяти до уваги факти про те, що кошти в сумі 18 454 848,76 грн були помилково перераховані позивачем на адресу відповідача та, відповідно, безпідставно одержані відповідачем 25 лютого 2019 року, внаслідок чого у відповідача виник обов`язок їх повернути відповідно до положень статті 1212 ЦК України, що було встановлено постановою апеляційного суду у справі № 910/17567/19, яка набрала законної сили 22 березня 2021 року. Вказаний обов`язок відповідач виконав 07 травня 2021 року.
Щодо визначення моменту виникнення прострочення виконання зобов`язання з повернення безпідставно набутого майна
55. Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення у цій справі № 910/3831/22 з метою перевірки правильності застосування судами попередніх інстанцій норм статей 625, 1212 ЦК України, Велика Палата Верховного Суду має дати відповідь на питання, з якого моменту у відповідача виникло прострочення виконання зобов`язання з повернення позивачу безпідставно отриманих коштів, а саме з моменту отримання відповідачем безпідставно набутих коштів, як вважає позивач, або з дати набрання законної сили постановою апеляційного суду, якою встановлений факт безпідставності отримання відповідачем коштів від позивача, як вважає відповідач.
56. Глава 83 «Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави» знаходиться в підрозділі 2 «Недоговірні зобов`язання» розділу 3 «Окремі види зобов`язань», який входить до книги п`ятої «Зобов`язальне право» ЦК України.
57. Згідно із частинами першою, другою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
58. За статтею 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
59. З наведених норм убачається, що особа, яка набула майно (кошти) без достатньої правової підстави (або підстава набуття цього майна (коштів) згодом відпала) зобов`язана повернути набуте майно (кошти) потерпілому.
60. Означене недоговірне зобов`язання виникає в особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Це зобов`язання виникає в особи з моменту безпідставного отримання нею такого майна (коштів) або з моменту, коли підстава їх отримання відпала.
61. У справі № 910/17567/19 постановою апеляційного суду встановлено, що грошові кошти в сумі 18 454 848,76 грн були перераховані позивачем на користь відповідача поза межами їхніх договірних відносин та були безпідставно отримані відповідачем 25 лютого 2019 року, внаслідок чого у відповідача виник обов`язок їх повернути згідно з нормами статті 1212 ЦК України.
62. Згідно зі статтею 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
63. З огляду на це Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій у цій справі № 910/3831/22 про те, що за встановлених обставин безпідставного набуття відповідачем грошових коштів 25 лютого 2019 року початком періоду прострочення має бути 26 лютого 2019 року, закінченням - 06 травня 2021 року, оскільки грошові кошти повернуто відповідачем лише 07 травня 2021 року.
64. Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
65. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних на суму боргу відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).
66. Отже, передбачений частиною другою статті 625 ЦК України обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми виникає виходячи з наявності самого факту прострочення, який у цій справі має місце з моменту безпідставного одержання відповідачем грошових коштів позивача.
67. Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди попередніх інстанцій правильно визначили період прострочення та вирахували суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та річних, які підлягають стягненню з відповідача. Велика Палата Верховного Суду враховує у цьому висновку те, що про обставини, які б свідчили про прострочення кредитора у зобов`язанні з повернення безпідставно набутих коштів, або про обставини, які б перешкоджали боржнику з незалежних від нього причин виконати обов`язок повернути кошти, у цій справі відповідач не стверджує і суди їх не встановлювали.
68. При цьому Велика Палата Верховного Суду відхиляє аргумент відповідача про те, що лише постановою Північного апеляційного господарського суду від 22 березня 2021 року у справі № 910/17567/19був встановлений факт безпідставного набуття ним грошових коштів та, як наслідок, обов`язок їх повернути.
69. Як було зазначено вище, зобов`язання повернути безпідставно набуте майно виникає у особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Це зобов`язання не виникає з рішення суду. Судове рішення в цьому випадку є механізмом примусового виконання відповідачем свого обов`язку з повернення безпідставно отриманих коштів, який він не виконує добровільно.
70. В іншому випадку (за позицією відповідача) без судового рішення зобов`язання з повернення безпідставно отриманих коштів не виникало б узагалі, тобто якби позивач не звернувся до суду, то відповідач не мав би обов`язку повернути йому безпідставно отримані кошти. Такий підхід суперечив би засадам добросовісності, розумності та справедливості зобов`язання, передбаченим у частині третій статті 509 ЦК України.
71. Також Велика Палата Верховного Суду враховує, що позивач самостійно врегулював свій негативний місячний небаланс шляхом придбання у грудні 2018 року природного газу в АТ «Луганськгаз», про що повідомив відповідача, направив йому звіт про надходження і розподіл природного газу за грудень 2018 року та акти приймання-передачі природного газу відАТ «Луганськгаз» на врегулювання негативного небалансу в обсязі 1 372 782 куб. м.
72. Проте відповідач відмовився враховувати придбаний позивачем природний газ від АТ «Луганськгаз» та прийняв рішення про визначення вказаного обсягу природного газу негативним небалансом позивача, а також склав акт надання позивачу послуг балансування обсягів природного газу за грудень 2018 року та розрахунок вартості послуг балансування (додаток до акта) без врахування придбання позивачем 31 грудня 2018 року 1 372 782 куб. м природного газу в АТ «Луганськгаз», внаслідок чого вартість послуг балансування обсягів природного газу за грудень 2018 року була визначена відповідачем неправильно та склала 18 454 848,76 грн.
73. У січні 2019 року відповідач направив позивачу вказаний акт та рахунок. 25 лютого 2019 року ТОВ «Луганськгаз Збут» сплатило АТ «Укртрансгаз» вказані в акті послуги балансування обсягів природного газу за грудень 2018 року в сумі 18 454 848,76 грн. Несплата позивачем зазначеної послуги призвела б до припинення відповідачем транспортування природного газу споживачам позивача відповідно до підпункту 4 пункту 2 глави 1 розділу Х Кодексу ГТС.
74. Отже, ще в січні 2019 року між сторонами виник спір щодо врегулювання негативного місячного небалансу позивача за грудень 2018 року. Позивач стверджував, що він самостійно врегулював свій небаланс шляхом придбання невистачаючого обсягу природного газу в АТ «Луганськгаз». Проте відповідач із цим не погодився та вирішив, що позивач має придбати саме в нього послугу балансування в обсязі невистачаючого обсягу природного газу вартістю 18 454 848,76 грн, які позивач сплатив 25 лютого 2019 року.
75. За таких обставин відповідач знав, що позивач був проти придбання в нього зазначеної послуги балансування, що таку послугу відповідач надає в односторонньому порядку в силу положень розділу XIV Кодексу ГТС, що сплачені позивачем за цю послугу кошти в сумі 18 454 848,76 грн є спірними з підстав фактичного ненадання відповідачем зазначеної послуги в межах укладеного сторонами договору транспортування. Відповідно, відповідач повинен був знати про безпідставне отримання ним указаних коштів позивача у разі ненадання спірної послуги балансування за укладеним сторонами договором транспортування.
76. Виходячи з наведеного Велика Палата Верховного Суду вважає, що у цій справі № 910/3831/22 суди попередніх інстанцій правильно вирішили спір, що виник між сторонами, підстав для зміни їх рішень немає.
Щодо вирішення виключної правової проблеми
77. В ухвалі від 29 травня 2023 року про передачу цієї справи № 910/3831/22 на розгляд Великої Палати Верховного Суду Касаційний господарський суд зазначає про наявність у справі виключної правової проблеми, яка полягає в тому, що в судовій практиці склались протилежні підходи щодо визначення моменту виникнення прострочення виконання зобов`язання по поверненню безпідставно набутого майна. При цьому Касаційний господарський суд виокремлює три підходи.
78. Перший підхід: початком нарахування прострочення виконання зазначеного зобов`язання вважається дата набрання законної сили судовим рішенням, яким встановлено факт безпідставності отримання майна. Як приклад наведені постанови Касаційного цивільного суду від 11 серпня 2021 року у справі № 344/2483/18, від 12 квітня 2023 року у справі № 461/4066/21 та постанова Касаційного господарського суду від 27 березня 2019 року у справі № 905/1313/18.
79. Другий підхід: нарахування прострочення виконання зобов`язання по поверненню безпідставно набутого майна здійснюється з урахуванням дати пред`явлення та отримання вимоги про виконання такого зобов`язання відповідно до статті 530 ЦК України. Як приклад наведені постанова Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2021 року у справі № 330/2142/16-ц та постанови Касаційного господарського суду від 23 квітня 2019 року у справі № 918/47/18, від 17 серпня 2021 року у справі № 913/371/20.
80. Третій підхід: моментом початку нарахування прострочення виконання зобов`язання по поверненню безпідставно набутого майна вважається наступний день після зарахування / отримання безпідставно набутого майна. Як приклад наведена постанова Касаційного господарського суду від 01 вересня 2022 року у справі № 910/9544/19.
81. У зв`язку із цим Касаційний господарський суд вважає необхідним відступити від висновків Касаційного цивільного суду щодо застосування статей 625, 1212 ЦК України у подібних правовідносинах, викладених у постанові від 02 лютого 2021 року у справі № 330/2142/16-ц, про те, що нарахування прострочення виконання зобов`язання по поверненню безпідставно набутого майна здійснюється з урахуванням дати пред`явлення та отримання вимоги про виконання такого зобов`язання відповідно до статті 530 ЦК України.
82. При цьому колегія суддів Касаційного господарського суду вважає, що момент виникнення прострочення виконання зобов`язання по поверненню безпідставно набутого майна слід пов`язувати з таким юридичним фактом, як дата набрання законної сили судовим рішенням, яким встановлено факт безпідставності отримання майна, оскільки саме з цього моменту боржник у зобов`язанні стає достеменно проінформованим про наявність свого зобов`язання по відношенню до кредитора щодо повернення безпідставно отриманого майна.
83. Вирішуючи окреслену Касаційним господарським судом виключну правову проблему, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на таке.
84. Як Велика Палата Верховного Суду зазначила вище, зобов`язання повернути безпідставно набуте майно виникає в особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Виконати таке зобов`язання особа повинна відразу після того, як безпідставно отримала майно або як підстава такого отримання відпала. Це зобов`язання не виникає з рішення суду. Судове рішення в цьому випадку є механізмом примусового виконання відповідачем свого обов`язку з повернення безпідставно отриманих коштів, який він не виконує добровільно.
85. Подібний висновок викладений у пунктах 66, 67 постанови Касаційного господарського суду від 01 вересня 2022 року у справі № 910/9544/19, на яку посилається колегія суддів Касаційного господарського суду в цій справі. За обставинами цієї справи особа отримала кошти за нікчемним правочином, відповідно обов`язок повернути ці кошти виник у неї з моменту їх безпідставного отримання, оскільки недійсність нікчемного правочину встановлена законом і визнання його недійсним судом не вимагається. Такий висновок Велика Палата Верховного Суду вважає правильним.
86. Разом із тим, як убачається з висновків Касаційного цивільного суду у постановах від 11 серпня 2021 року у справі № 344/2483/18 та від 12 квітня 2023 року у справі № 461/4066/21, зобов`язання повернути майно, отримане за недійснім оспорюваним правочином, виникає в особи з моменту набрання законної сили судовим рішенням про визнання такого правочину недійсним. Враховуючи презумпцію правомірності правочину (стаття 204 ЦК України), можна зробити висновок, що особа отримала майно на підставі укладеного правочину, але ця підстава згодом відпала з визнанням судом цього правочину недійсним. Отже, Касаційний цивільний суд у наведених справах зробив правильний висновок про виникнення у особи обов`язку повернути майно з моменту визнання судом відповідного правочину недійсним.
87. При цьому Велика Палата Верховного Суду не може погодитись з висновком, викладеним у постанові Касаційного господарського суду від 27 березня 2019 року у справі № 905/1313/18, про те, що зобов`язання продавця повернути кошти, сплачені йому за розірваним договором купівлі-продажу, виникло з набранням чинності рішенням суду від 16 січня 2017 року у справі № 905/1290/16 про стягнення з нього цих коштів на підставі статті 1212 ЦК України, тоді як договір купівлі-продажу був розірваний судовим рішенням від 31 серпня 2010 року у справі № 905/3512/13, цим же рішенням покупця було зобов`язано повернути придбане за договором майно. Отже, саме з набранням законної сили рішенням суду у справі № 905/3512/13 про розірвання договору та зобов`язання покупця повернути придбане майно відпала підстава набуття продавцем коштів, сплачених йому покупцем за це майно. Саме з цього моменту у продавця виник обов`язок повернути безпідставно утримані кошти покупцю, а не з моменту набранням чинності рішенням суду у справі № 905/1290/16 про стягнення з нього цих коштів на підставі статті 1212 ЦК України, яке в цьому випадку було механізмом примусового виконання продавцем свого обов`язку з повернення безпідставно утриманих коштів, який він не виконав добровільно.
88. Також Велика Палата Верховного Суду не може погодитись з висновками, викладеними у постанові Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2021 року у справі № 330/2142/16-ц та постановах Касаційного господарського суду від 23 квітня 2019 року у справі № 918/47/18, від 17 серпня 2021 року у справі № 913/371/20, про те, що зобов`язання з повернення безпідставно набутого майна має бути виконане особою протягом 7 днів з дня направлення / отримання нею вимоги про виконання такого зобов`язання відповідно до статті 530 ЦК України.
89. Згідно із частиною другою статті 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
90. Норма вказаної статті регулює відносини, коли у боржника існує обов`язок, але строк його виконання не встановлений, тоді такий обов`язок боржник має виконати у семиденний строк від дня пред`явлення кредитором йому вимоги. Ця норма зазвичай застосовується у договірних відносинах, коли сторони в договорі встановлюють певний обов`язок, але не визначають строк його виконання. У такому випадку кредитор, направляючи вимогу боржнику, повідомляє про готовність прийняти виконання від боржника.
91. Проте у статті 1212 ЦК України врегульовані недоговірні відносини, коли особа набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно). З моменту безпідставного набуття такого майна або з моменту, коли підстава його набуття відпала, утримання особою такого майна є неправомірним. Тому зобов`язання з повернення потерпілому такого майна особа повинна виконати відразу після його безпідставного набуття або відпадіння підстави набуття цього майна.
92. Норма частини другої статті 530 ЦК України до недоговірних зобов`язань з повернення безпідставно набутого майна згідно зі статтею 1212 ЦК України не застосовується.
93. Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає необхідним відступити від наведених вище висновків, викладених у постанові Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2021 року у справі № 330/2142/16-ц та постановах Касаційного господарського суду від 23 квітня 2019 року у справі № 918/47/18, від 17 серпня 2021 року у справі № 913/371/20 та від 27 березня 2019 року у справі № 905/1313/18.
Щодо витрат на правову допомогу, стягнутих з відповідача судами першої та апеляційної інстанцій
94. Згідно з положеннями статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.
95. За пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 5 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
96. За пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
97. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
98. Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
99. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).
100. Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 910/12876/19, провадження № 12-94гс20).
101. Разом із тим процесуальне законодавство передбачає критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу в судовому спорі. Так, за змістом частин першої та третьої статті 123 і частини четвертої статті 129 ГПК України витрати на професійну правничу допомогу є одним з видів судових витрат, які розподіляються між сторонами залежно від результатів вирішення судової справи.
102. Частини перша-третя статті 126 ГПК України передбачають, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
103. Частина четверта статті 126 ГПК України передбачає, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
104. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 126 ГПК України).
105. За частиною п`ятою статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
106. Згідно із частиною восьмою статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
107. Указаними нормами права передбачені такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін. Водночас обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє відповідне клопотання про зменшення їх розміру.
108. Стаття 221 ГПК України передбачає, що якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу.
109. У суді першої інстанції позивачем було заявлено про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 100 000,00 грн. Від відповідача надійшло клопотання про зменшення розміру вказаних витрат на 95 % з посиланням на те, що заявлена сума є необґрунтованою та неспівмірною зі складністю справи.
110. Проаналізувавши доводи сторін, суд першої інстанції дійшов висновку про доцільність зменшення заявленого позивачем розміру витрат на правову допомогу до 70 000, 00 грн.
111. В суді апеляційної інстанції позивач заявив про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 50 000,00 грн. Відповідач заявив клопотання про зменшення розміру судових витрат на правничу допомогу на 95 %.
112. Апеляційний господарський суд, оцінивши наявні у матеріалах справи докази та доводи сторін, дійшов висновку про наявність підстав для відшкодування позивачу витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 30 000,00 грн.
113. У касаційній скарзі відповідач зазначає про необґрунтованість та неспівмірність стягнутих судами першої та апеляційної інстанцій витрат позивача на правову допомогу в розмірі 70 000,00 грн та 30 000,00 грн відповідно.
114. Проаналізувавши вказані доводи касаційної скарги, Велика Палата Верховного Суду не вбачає порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права під час визначення розміру витрат на правову допомогу, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача. Навпаки, судами попередніх інстанцій під час вирішення цього питання були дотримані норми ГПК України та враховано висновки касаційного суду щодо їх правильного застосування.
115. Натомість аргументи касаційної скарги в цій частині зводяться до переоцінки наявних у справі доказів, чого суд касаційної інстанції робити не уповноважений. Крім того, всі ці аргументи заявлялися АТ «Укртрансгаз» судам попередніх інстанцій, детально аналізувалися судами під час розгляду справи, відповідачу надавалася відповідь за його аргументами.
116. Із наведених підстав Велика Палата Верховного Суду відхиляє доводи касаційної скарги, пов`язані з оскарженням судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій про стягнення з відповідача понесених позивачем витрат на правову допомогу в розмірі 70 000,00 грн та 30 000,00 грн відповідно.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
117. Відповідно до частин першої та другої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
118. Перевіривши судові рішення попередніх інстанцій у цій справі № 910/3831/22 в межах доводів касаційної скарги та своїх повноважень, Велика Палата Верховного Суду вважає їх законними та обґрунтованими, підстав для їх зміни або скасування не вбачає.
119. Відповідно до статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
120. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 20 вересня 2022 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02 березня 2023 року у справі № 910/3831/22 слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Щодо судових витрат, пов`язаних з розглядом справи в суді касаційної інстанції
121. Зважаючи на відмову в задоволенні касаційної скарги, судові витрати, пов`язані з її поданням, відповідно до положень статті 129 ГПК України покладаються на скаржника.
122. Позивач заявив в суді касаційної інстанції про відшкодування витрат на надану йому АО «Лекс груп» професійну правничу допомогу під час касаційного розгляду цієї справи в сумі 50 000,00 грн.
123. Вказані витрати підтверджуються: договором про надання правової допомоги від 03 січня 2022 року № 3; додатковою угодою від 02 травня 2022 року № 1 до цього договору; актом приймання-передачі наданих послуг від 07 квітня 2023 року (згідно з яким АО «Лекс груп» надало позивачу таку професійну правничу допомогу: вивчення та аналіз постанови Північного апеляційного господарського суд від 02 березня 2023 року у цій справі; розгляд та оцінка на предмет обґрунтованості касаційної скарги АТ «Укртрансгаз»; підготовка та подання до Касаційного господарського суду відзиву на касаційну скаргу АТ «Укртрансгаз»; підготовка до участі та участь в судових засіданнях у Верховному Суді; підготовка та подання заяви про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу).
124. АТ «Укртрансгаз» подало до Касаційного господарського суду клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, в якому зазначає, що справа є нескладною, а тому заявлені позивачем витрати на правову допомогу є надмірними. Крім того, представник позивача не зазначає обсягу витраченого часу на кожну із заявлених послуг, що виключає можливість стягнення з відповідача витрат на їх оплату; доказів оплати цих адвокатських послуг позивачем також не надано. Отже, на переконання відповідача, заявлені до стягнення з нього витрати позивача на правову допомогу не відповідають критерію їх реальності та розумності, тому не повинні бути задоволені Верховним Судом.
125. Проаналізувавши доводи заяви позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції та клопотання відповідача про їх зменшення на підставі наведених вище положень статей 123-129 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду вважає, що визначені в договорі між ТОВ «Луганськгаз Збут» та АО «Лекс груп» витрати на правничу допомогу під час розгляду цієї справи № 910/3831/22 в суді касаційної інстанції у розмірі 50 000,00 грн є співмірними зі складністю справи, з урахуванням наявності у ній виключної правової проблеми, обсягом наданих адвокатським об`єднанням послуг, ціною позову та значенням справи для позивача, тому підстав для їх зменшення немає.
126. Документи, надані представником позивача на підтвердження понесення вказаних витрат на правничу допомогу, Велика Палата Верховного Суду вважає достатніми для задоволення відповідного клопотання.
127. У зв`язку із наведеним на скаржника АТ «Укртрансгаз» покладаються витрати ТОВ «Луганськгаз Збут» на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції в розмірі 50 000,00 грн.
Керуючись статтями 123-129, 300, 301, 308, 309, 314-317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду
ПОСТАНОВИЛА:
1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Укртрансгаз» залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 20 вересня 2022 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02 березня 2023 року у справі № 910/3831/22 залишити без змін.
3. Стягнути з Акціонерного товариства «Укртрансгаз» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Луганськгаз Збут» 50 000 (п`ятдесят тисяч) грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді касаційної інстанції.
4. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя В. Ю. УркевичСуддя-доповідач Ю. Л. Власов Судді: О. О. Банасько М. В. Мазур О. Л. Булейко С. Ю. Мартєв М. І. Гриців К. М. Пільков І. В. Желєзний С. О. Погрібний Л. Ю. Кишакевич О. В. Ступак В. В. Король І. В. Ткач С. І. Кравченко О. С. Ткачук О. В. Кривенда Є. А. Усенко Н. В. Шевцова
