УХВАЛА
17 серпня 2023 року
м. Київ
Справа № 910/3831/22
Провадження № 12-45гс23
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Власова Ю. Л.,
суддів Воробйової І. А., Григор`євої І. В., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Кравченка С. І., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю.,
перевірила наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Укртрансгаз» на рішення Господарського суду міста Києва від 20 вересня 2022 року (суддя Карабань Я. А.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02 березня 2023 року (у складі колегії: головуючий суддя Коробенка Г. П., судді: Козир Т. П., Чорногуз М. Г.)
у справі № 910/3831/22
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Луганськгаз Збут»
до Акціонерного товариства «Укртрансгаз»
про стягнення 3 570 893,00 грн
ВСТАНОВИЛА:
У травні 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Луганськгаз Збут» (далі - ТОВ «Луганськгаз Збут», позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Акціонерного товариства «Укртрансгаз» (далі - АТ «Укртрансгаз», відповідач) 3 570 893,00 грн, а саме: 2 357 423,49 грн інфляційних втрат і 1 213 469,51 грн трьох процентів річних.
Позовні вимоги, з посиланням на статті 524, 533, 509, 610, 611, 625, 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), мотивовані тим, що відповідач своєчасно не повернув, присуджені рішенням суду у справі № 910/17567/19, безпідставно отримані грошові кошти у розмірі 18 454 848,76 грн. Тому позивач просить стягнути з АТ «Укртрансгаз» інфляційні втрати і три проценти річних за період безпідставного користування такими коштами, зокрема, з наступного дня після отримання цих коштів від позивача (з 26 лютого 2019 року) по дату їх повернення (до 07 травня 2021 року).
Рішенням Господарського суду міста Києва від 20 вересня 2022 року у справі № 910/3831/22 позов задоволено, стягнуто з відповідача на користь позивача 2 357 423,49 грн інфляційних втрат, 1 213 469,51 грн трьох процентів річних та 53 563,39 грн судового збору.
Суд першої інстанції виходив з того, що відповідач прострочив виконання зобов`язання щодо повернення безпідставно набутих або збережених грошових коштів, тому позивач правомірно нарахував три проценти річних та інфляційні втрати за період з 26 лютого 2019 року по 06 травня 2021 року.
За висновками суду, обов`язок з повернення безпідставно набутого майна, а саме грошових коштів у розмірі 18 454 848,76 грн настав у відповідача в момент, коли він дізнався про безпідставність одержання цього майна. Обставина про одержання коштів була відома відповідачу з моменту зарахування грошових коштів на його розрахунковий рахунок в банківській установі, на який ці кошти були перераховані, тобто 25 лютого 2019 року. Тому відповідач після отримання зазначених коштів був зобов`язаний повернути їх одразу, тобто прострочення відповідачем виконання зобов`язання щодо повернення безпідставно набутих грошових коштів та неправомірного їх використання розпочалося з наступного дня, а саме з 26 лютого 2019 року.
Місцевий господарський суд відхилив твердження відповідача про те, що строк повернення грошових коштів настав після прийняття Північним апеляційним господарським судом постанови від 22 березня 2021 року у справі № 910/17567/19, оскільки зазначеною постановою лише підтверджено факт безпідставності набуття грошових коштів, а зобов`язання щодо їх повернення виникло не з рішення суду, а в силу прямої вказівки закону.
Крім того, 01 листопада 2022 року Господарський суд міста Києва частково задовольнив заяву ТОВ «Луганськгаз Збут», ухвалив додаткове рішення, яким стягнув з АТ «Укртрансгаз» на користь позивача 70 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, у задоволенні іншої частини заяви - відмовив.
Із зазначеними висновками суду першої інстанції погодився і Північний апеляційний господарський суд, який своєю постановою від 02 березня 2023 року залишив рішення Господарського суду міста Києва від 20 вересня 2022 року у справі № 910/3831/22 без змін.
Зокрема, суд апеляційної інстанції визнав неспроможними посилання АТ «Укртрансгаз» на те, що право вимоги позивача щодо стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат виникає 22 березня 2021 року (дата прийняття постанови Північним апеляційним господарським судом у справі № 910/17567/19), оскільки рішенням у справі № 910/17567/19 встановлено, що перерахування грошових коштів без достатньої правової підстави відбулось 25 лютого 2019 року, наявність судових актів, якими встановлено факт безпідставності набуття грошових коштів та набрання ними законної сили не змінює правову природу грошових зобов`язань, а також дати їх виникнення чи припинення.
Не погоджуючись із судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій АТ «Укртрансгаз» через систему «Електронний суд» звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (далі - Касаційний господарський суд) з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 20 вересня 2022 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02 березня 2023 року у справі № 910/3831/22, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову та заяв про розподіл витрат на правничу допомогу ТОВ «Луганськгаз Збут» відмовити повністю.
В обґрунтування своїх доводів заявник касаційної скарги посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права.
АТ «Укртрансгаз» зазначає, зокрема, що право вимоги позивача щодо стягнення безпідставно набутих грошових коштів та відповідного обов`язку виконання такої вимоги відповідачем виникло лише після винесення Північним апеляційним господарським судом постанови від 22 березня 2021 року у справі № 910/17567/19. Вказане обґрунтовано тим, що зазначеною постановою апеляційний господарський суд змінив мотиваційну частину рішення суду першої інстанції, відповідно до якої спірні 18 454 848,76 грн є збитками, яких ТОВ «Луганськгаз Збут» зазнало внаслідок безпідставного стягнення цих коштів відповідачем, як оплати послуг балансування природного газу за грудень 2018 року. Встановлення факту безпідставного набуття грошових коштів та зміну способу захисту позивача здійснив у своїй постанові суд апеляційної інстанції в межах розгляду справи № 910/17567/19, а відтак, у справі № 910/3831/22 (справа, що переглядається) висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що «з урахуванням встановлених судом обставин безпідставного набуття відповідачем грошових коштів 25 лютого 2019 року, початком періоду прострочення, а також нарахування трьох процентів річних, має бути 26 лютого 2019 року, закінченням 06 травня 2021 року» є помилковими.
Ухвалою Касаційного господарського суду від 28 березня 2023 року за вказаною касаційною скаргою відкрито касаційне провадження.
Відповідно до частин п`ятої статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Ухвалою від 29 травня 2021 року Касаційний господарський суд передав справу № 910/3831/22 на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини п`ятої статті 302 ГПК України.
Ухвала обґрунтована тим, що аналіз правозастосування статей 625 та 1212 ЦК України свідчить про наявність у судовій практиці протилежних підходів щодо застосування зазначених норм у контексті визначення моменту виникнення прострочення виконання зобов`язання з повернення безпідставно набутого майна.
На підтвердження наявності вказаної виключної правової проблеми Касаційний господарський суд посилається на існування в судовій практиці різних підходів до визначення моменту виникнення прострочення виконання зобов`язання з повернення безпідставно набутого майна.
Перший підхід, згідно з яким початком нарахування прострочення виконання такого зобов`язання вважається дата набрання законної сили судовим рішенням, яким встановлено факт безпідставності отримання майна:
- у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду (далі - Касаційний цивільний суд) від 11 серпня 2021 року у справі № 344/2483/18 зазначено, що звертаючись до суду позивач зазначав, що з ТОВ «Альянс-ІФ» підлягають стягненню на його користь проценти за користування чужими грошовими коштами, безпідставно отриманими, а також інфляційні втрати і три проценти річних від простроченої суми за період з моменту його вчинення (23 лютого 2015 року) до моменту його повернення, оскільки договір вважається недійсним з моменту його вчинення, а не з моменту ухвалення судом рішення про визнання його недійсним. Натомість, суд касаційної інстанції погоджуючись із висновком суду апеляційної інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних за прострочення виконання грошового зобов`язання за період до 29 березня 2017 року (до набрання законної сили судовим рішенням, яким встановлено факт безпідставності набуття відповідачем майна позивача), вважав, що обов`язок відповідача з повернення позивачу грошових коштів виник з часу набрання судовим рішенням про визнання недійсним договору купівлі-продажу/поставки автомобіля законної сили. Такий свій висновок суд касаційної інстанції обґрунтував тим, що договір купівлі-продажу/поставки автомобіля № 915930 від 23 травня 2015 року був правомірним до моменту визнання його судом недійсним, у ТОВ "Альянс-ІФ" виник обов`язок з повернення коштів позивачу з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання правочину недійсним;
- у постанові Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2023 року у справі № 461/4066/21 колегія суддів дійшла висновку, що ефективним способом захисту права позивача є звернення до суду з позовом про визнання договорів комісії та факторингу недійсними, а можливість звернення позивача з вимогою про повернення безпідставно набутого майна (грошових коштів) від АТ «Райффайзен Банк Аваль» на підставі частини першої статті 1212 ЦК України та можливість ставити питання про відповідальність за порушення грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України) пов`язані з набранням законної сили рішенням суду про визнання договорів комісії та факторингу недійсними;
- у постанові Касаційного господарського суду від 27 березня 2019 року у справі № 905/1313/18 міститься висновок про те, що оскільки рішення Господарського суду Донецької області від 30 серпня 2016 року та постанова Донецького апеляційного господарського суду від 16 січня 2017 року у справі № 905/1290/16 набрали законної сили 16 січня 2017 року у відповідача з 16 січня 2017 року був наявний обов`язок зі сплати грошових коштів в сумі 3 868 780,80 грн на підставі статті 1212 ЦК України. Позовні вимоги, на підставі статті 625 ЦК України, щодо стягнення з відповідача 262 051,79 грн інфляційних втрат і 54 374,92 грн трьох процентів річних за період з 17 січня 2017 року по 06 липня 2017 року, є обґрунтованими та правомірно задоволені господарськими судами.
Другий підхід, згідно з яким нарахування прострочення виконання зобов`язання щодо поверненню безпідставно набутого майна здійснюється з урахуванням дати пред`явлення та отримання вимоги про виконання зобов`язання відповідно до статті 530 ЦК України:
- у постанові Касаційного господарського суду від 23 квітня 2019 року у справі № 918/47/18 зазначено про встановлення судом апеляційної інстанції того, що рішення Господарського Рівненської області від 06 квітня 2016 року у справі № 918/39/16, яким розірвано договір купівлі-продажу від 27 квітня 2007 року, набрало законної сили 03 жовтня 2016 року. Тобто правовідносини сторін за даним договором припинилися 03 жовтня 2016 року. Приватним вищим навчальним закладом «Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені академіка Степана Дем`янчука» вимогу від 07 листопада 2017 року № 031/206 про повернення коштів у зв`язку з розірванням договору від 27 квітня 2007 року відповідно до вимог статті 1212 ЦК України вручено Рівненській міській раді 08 листопада 2017 року. Проте зазначена вимога про повернення коштів в порушення частини другої статті 530 ЦК України у семиденний термін від дня отримання 08 листопада 2017 року не виконана, а тому Рівненська міська рада є такою, що прострочила виконання зобов`язання з оплати боргу, починаючи з 16 листопада 2017 року. З огляду на викладене та на підставі здійсненого апеляційним господарським судом перерахунку розміру інфляційних втрат, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції про часткове задоволення вимог в частині стягнення інфляційних втрат в розмірі 19 500,00 грн;
- у постанові Касаційного господарського суду від 17 серпня 2021 року у справі № 913/371/20 зазначено, що задовольняючи позов в частині заявлених до стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, суд першої інстанції обмежився лише тим, що здійснений позивачем розрахунок вказаних вимог є арифметично правильним та не суперечить чинному законодавству. Вказівка на те, з якого саме часу у відповідача розпочалося прострочення виконання грошового зобов`язання, що дало б можливість пересвідчитися у правильності здійсненого позивачем розрахунку, рішення місцевого господарського суду не містить. Вказане порушення було усунуто судом апеляційної інстанції, який дійшов висновку про застосування до спірних правовідносин положень статті 530 ЦК України, якою встановлені загальні підстави обчислення строків (термінів) виконання зобов`язання. В частині другій названої статті передбачено, що у разі, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. В оскарженій постанові суд апеляційної інстанції зазначив про те, що з урахуванням наведеної норми статті 530 ЦК України, обов`язок з повернення безпідставно одержаних грошових коштів у сумі 498 852,01 грн (відповідно до статті 1212 ЦК України) виникає у відповідача на наступний день з дня закінчення встановленого законом семиденного строку, який слід відраховувати з моменту відповідної вимоги позивача. Врахувавши відсутність в матеріалах справи доказів звернення позивача з вимогою до відповідача про повернення грошових коштів, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що зазначений строк має відраховуватися, починаючи з дня звернення позивача з позовною заявою, яка містить вимогу до відповідача про повернення грошових коштів, зокрема, у сумі 498 852,01 грн. а саме з 26 червня 2020 року;
- у постанові Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2022 року у справі № 330/2142/16-ц зазначено, що оскільки позов у цій справі подано у зв`язку з неправомірним користуванням відповідачем грошовими коштами за відсутності правових підстав для їх отримання (стаття 1212 ЦК України), права та інтереси позивача підлягають захисту шляхом стягнення на його користь суми інфляційних втрат та трьох процентів річних на підставі частини другої статті 625 ЦК України. Згідно з частиною другою статті 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Як встановлено судами, позивач звернувся до відповідача з вимогою про повернення безпідставно одержаних коштів 28 травня 2015 року. Таким чином, інфляційні втрати та три проценти річних підлягають обрахуванню починаючи з 05 червня 2015 року по 09 грудня 2016 року (в межах заявлених позовних вимог).
Третій підхід, згідно з яким моментом початку нарахування прострочення виконання зобов`язання з повернення безпідставно набутого майна вважається наступний день після зарахування/отримання безпідставно набутого майна, (який, як зазначалось вище застосовано судами попередніх інстанцій у цій справі № 910/3831/22):
- у постанові Касаційного господарського суду від 01 вересня 2022 року у справі № 910/9544/19 зазначено, що господарський суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивач до встановлення в судовому порядку (остаточне рішення прийнято 13 червня 2018 року) обставин нікчемності Додаткової угоди, на виконання якої ним були сплачені кошти, був позбавлений можливості звернення до суду з позовом про повернення (на підставі статті 1212 ЦК України) не тільки цих коштів, а й стягнення за прострочення їх оплати відповідних нарахувань на підставі статті 625 ЦК України, тоді як починаючи з 16 жовтня 2009 року (наступний день після остаточної сплати позивачем коштів) перший відповідач здійснює їх утримання та відповідно ними користується, а за вказаний період відбулося їх значне знецінення. Здійснивши власний перерахунок заявлених до стягнення сум, господарський суд апеляційної інстанції визнав такими, що підлягають стягненню на користь позивача 4 377 248,05 грн три проценти річних та 31 080 652,09 грн інфляційних втрат, оскільки позивач у позові визначив кінцевою датою нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат 31 травня 2019 року, тоді як суд місцевий господарський суд помилково, визначивши кінцевою датою періоду нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат 18 липня 2019 року вийшов за межі позовних вимог.
Касаційний господарський суд вважає, що наведені вище приклади свідчать про наявність у цій справі виключної правової проблеми, яка має значення для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики щодо визначення строку виконання зобов`язання з повернення безпідставно набутого майна відповідно до статті 1212 ЦК України.
Враховуючи різний підхід судів при вирішенні питання настання строку виконання зобов`язання з повернення безпідставно набутого майна, тобто відсутність єдиної судової практики, в тому числі на рівні касаційних судів різних юрисдикцій, а також відсутність висновків Великої Палати Верховного Суду щодо вказаного правового питання, справа № 910/3831/22 містить виключну правову проблему.
Згідно із частиною першою статті 301 ГПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження. Частиною третьою цієї ж статті встановлено, що розгляд справ у суді касаційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
Відповідно до частини другої статті 120 ГПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання, якщо їх явка не є обов`язковою. При цьому у частині другій статті 121 цього Кодексу зазначено, що ухвала, якою суд повідомляє про призначення судового засідання, повинна містити, зокрема, вказівку про те, що участь особи не є обов`язковою.
Керуючись статтями 120, 121, 233 - 235, 301, 302 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду
УХВАЛИЛА:
1. Прийняти до розгляду справу № 910/3831/22 за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Укртрансгаз» на рішення Господарського суду міста Києва від 20 вересня 2022 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02 березня 2023 року.
2. Призначити справу № 910/3831/22 до розгляду Великою Палатою Верховного Суду в порядку спрощеного позовного провадження на 10 жовтня 2023 року об 10 годині 00 хвилин у приміщенні Верховного Суду за адресою: м. Київ, вул. Пилипа Орлика, 8.
3. Повідомити учасників справи, що їх явка не є обов`язковою.
4. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Ю. Л. Власов Судді: І. А. Воробйова Г. Р. Крет І. В. Григор`єва Л. М. Лобойко Д. А. Гудима О. Б. Прокопенко Ж. М. Єленіна О. М. Ситнік І. В. Желєзний І. В. Ткач С. І. Кравченко О. С. Ткачук В. Ю. Уркевич
