Єдиний державний реєстр судових рішень
УХВАЛА
19 лютого 2024 року
м. Київ
справа № 640/13738/22
адміністративне провадження № К/990/3725/24
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Радишевської О.Р. (далі - Суд), перевіривши касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 грудня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 грудня 2023 року у справі №640/13738/22 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про стягнення середнього заробітку за весь час затримки при звільненні,
УСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Офісу Генерального прокурора, в якому просив стягнути з Офісу Генерального прокурора на його користь середній заробіток за весь час затримки при звільненні по день ухвалення судового рішення з розрахунку 1612,91 грн за кожен день затримки.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 грудня 2022 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного суду від 25 грудня 2023 року, позов задоволено частково:
- стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні за період з 25 грудня 2019 року по 18 серпня 2022 року у розмірі 35 484, 02 грн;
- у задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
29 січня 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Офісу Генерального прокурора на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 грудня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 грудня 2023 року у справі №640/13738/22.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіряючи касаційну скаргу на відповідність вимогам процесуального закону, Суд дійшов висновку про наявність підстав для її повернення з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.
Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У касаційній скарзі скаржник посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосовано положення статті 44, частини другої статті 235, статті 117 Кодексу законів про працю України, за умови одночасного стягнення вихідної допомоги при звільненні (на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», відповідно до вимог підпункту 1 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ), у випадку, якщо працівника за рішенням суду вже поновлено на роботі та стягнуто на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу без урахування висновків Верховного Суду: від 15 червня 2022 року № 280/880/21; від 18 травня 2023 року у справі №580/3739/22; від 28 грудня 2023 року у справі №640/3046/21.
Суд зазначає, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). Обов`язковим є взаємозв`язок усіх чотирьох умов між собою.
При цьому правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Так, при встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Водночас скаржник, посилаючись на постанови Верховного Суду в справах №580/3739/22, №280/880/21 та №640/3046/21, не обґрунтував, що ці постанови ухвалені у справах за подібними відносинами із цією справою.
Суд указує, що у цій справі судами попередніх інстанцій було встановлено, що наявність у позивача права на отримання вихідної допомоги підтверджено судовим рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 листопада 2021 року у справі №640/6370/20, яке набрало законної сили на підставі постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2022 року. Крім того, 19 серпня 2022 року Державною казначейською службою України на підставі виконавчого листа, виданого Окружним адміністративним судом міста Києва 23 червня 2022 року №640/6370/20, здійснено безспірне списання коштів, а саме вихідної допомоги у розмірі 35484,02 грн за виключенням податків, зборів та інших обов`язкових платежів. За таких обставин предметом розгляду у цій справі є питання виплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні. Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що невиплата позивачу вихідної допомоги, зумовлює нездійснення повного розрахунку при звільненні, що є підставою для застосування до відповідача відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, а саме виплати середнього заробітку у співмірному розмірі.
У справі №580/3739/22 предметом спору було стягнення вихідної допомоги у зв`язку зі звільненням у розмірі 36765,00 грн, стягнення вихідної допомоги внаслідок порушення законодавства про працю у сумі 110295 грн, стягнення моральної шкоди у сумі 147060,00 грн. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог у цій справі, суд першої інстанції, позицію якого підтримав Верховний Суд у постанові від 18 травня 2023 року, скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції, виходив з того, що з огляду на неврегульовання Законом України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII питання виплати вихідної допомоги внаслідок розірвання трудового договору прокурорів на спірні правовідносини поширюються норми статті 44 Кодексу законів про працю України. Наказ про звільнення позивача скасовано в судовому порядку, рішенням суду поновлено його на займаній посаді та стягнуто на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу. Оскільки звільнення позивача визнано судом незаконним, тому трудові правовідносини вважаються відновленими, а позивач отримав право на компенсацію свого незаконного звільнення. А виплата середньомісячного заробітку внаслідок незаконного звільнення та стягнення вихідної допомоги при звільненні є взаємовиключними, тому позивач не має права на отримання вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку.
У справі №280/880/21 суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що позивач набув право на виплату вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку, відповідно до статті 44 Кодексу законів про працю України, оскільки позивача звільнено на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII (у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури). У день фактичного звільнення із займаної посади позивачу належала до виплати вихідна допомога у розмірі середнього місячного заробітку. Відповідач повинен був під час звільнення дотримуватись вимог чинного законодавства України, провести звільнення працівника у порядку, визначеному законом з виплатою всіх гарантованим законодавством коштів, в тому числі і вихідної допомоги.
Верховний Суд у постанові від 15 червня 2022 року звернув увагу на те, що позивачем оскаржено до суду наказ Генерального прокурора України від 04 листопада 2019 року №1331ц про його звільнення з органів прокуратури. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 липня 2021 року (справа №640/23690/19), яке було змінено постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2021 року, позивача було поновлено на посаді, рішення в частині поновлення на посаді допущено до негайного виконання. Крім того, вказаним рішенням на користь позивача було стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 12 листопада 2019 року по 14 липня 2021 року в сумі 790360,95 грн. Постанова суду апеляційної інстанції була прийнята в часі пізніше, тому суд апеляційної інстанції ці обставини не врахував та дійшов передчасного висновку щодо наявності права у позивача на отримання вихідної допомоги, оскільки за вказаних обставин наявне одночасно застосування стягнення середнього заробітку як за статтею 117 Кодексу законів про працю України, так і за статтею 235 Кодексу законів про працю України, тобто подвійне стягнення середнього заробітку.
Постановою Верховного Суду справу №280/880/21 справу направлено на новий розгляд до Третього апеляційного адміністративного суду, який постановою від 09 серпня 2022 року суду рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 24 травня 2022 року скасовував і позов залишив без розгляду. У задоволенні позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні відмовив.
Отже, зазначені обставини не свідчать про наявність правового висновку Верховного Суду, який є обов`язковим для врахування в значенні вимог частини п`ятої статті 242 КАС України, оскільки Верховний Суд не розв`язав спір по суті (не ухвалив остаточного рішення щодо заявлених позовних вимог), а тільки надав обов`язкові вказівки, які мав взяти до уваги суд під час нового розгляду справи.
У справі №640/3046/21 предметом спору було стягнення вихідної допомоги при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку та стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день ухвалення судового рішення. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог у цій справі, суд першої інстанції, позицію якого підтримав Верховний Суд у постанові від 28 грудня 2023 року, скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції, виходив з того, що, хоч позивач і мав право на отримання вихідної допомоги, відповідно до статті 44 Кодексу законів про працю України, у розмірі не менше середнього місячного заробітку, однак, враховуючи те, що позивача поновлено на роботі, тобто він не має статусу звільненого працівника, то відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог про стягнення на його користь вихідної допомоги при звільненні та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у порядку статті 117 Кодексу законів про працю України.
Отже, правовідносини, які склались у цій справі, не є подібними до правовідносин у справах №580/3739/22, №280/880/21 та №640/3046/21.
У цій справі позивачем не оскаржувався наказ про звільнення, позивача не було поновлено на роботі, спірним не є і право на виплату вихідної допомоги, водночас предметом цього спору є питання виплати середнього заробітку, тоді як у справах №580/3739/22, №280/880/21, №640/3046/21 позивачами оскаржувався наказ про звільнення та за рішенням суду їх було поновлено на роботі.
Судом установлено, що суди попередніх інстанцій при вирішенні цього спору не застосовували положення статті 235 Кодексу законів про працю України, що свідчить про необґрунтованість доводів скаржника про одночасне застосування судами в оскаржуваних судових рішеннях норм статей 117 та 235 Кодексу законів про працю України.
Ураховуючи наведене, Суд уважає недоведеними наявність підстав касаційного оскарження, визначених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Решта доводів касаційної скарги щодо наявності підстав касаційного оскарження наведено без взаємозв`язку із підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині четвертій статті 328 КАС України.
Таким чином, правильно пославшись у касаційній скарзі на положення частини четвертої статті 328 КАС України, позивач не виклав передбачені статтею 328 КАС України підстави, за яких оскаржуване судове рішення може бути переглянуте судом касаційної інстанції.
Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Ураховуючи те, що скаржником не викладено передбачених цим Кодексом підстав для оскарження судових рішень у касаційному порядку, касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала.
У зв`язку із цим клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження та про зупинення виконання судових рішень вирішенню не підлягають.
Керуючись статтями 248, 328, 332, 359 КАС України, Суд
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Окружного адміністративного судум. Києва від 06 грудня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 грудня 2023 року у справі №640/13738/22 повернути особі, яка її подала.
Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя: О.Р. Радишевська
