Єдиний державний реєстр судових рішень
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 січня 2024 року
м. Київ
справа № 953/2790/23
провадження № 61-10394св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 17 квітня 2023 року у складі судді Колесник С. А. та постанову Харківського апеляційного суду від 13 червня 2023 року у складі колегії суддів: Маміної О. В., Пилипчук Н. П., Тичкової О. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
Історія справи
Заявник вказує, що протоколом № 17 військово-лікарської комісії від 09 лютого 2017 року він був визнаний непридатним до військової служби.
Цей документ був знищений внаслідок російської агресії, однак дані про його непридатність до військової служби, були внесені до його обліково-послужної картки до тимчасового посвідчення № НОМЕР_1 , яке було видано йому як військовозобов`язаному замість військового квитка.
Вважає, що у військово-облікові документи щодо нього посадові особи помилково не внесли фразу про те, що він є непридатним до військової служби «з виключенням з військового обліку».
Зазначене перешкоджає йому пересуватись в межах України та за кордон з метою лікування без дозволу відповідного Територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі -ТЦК та СП).
Заявник просить суд встановити юридичні факти того, що 09 лютого 2017 року військово-лікарською комісією він був визнаний непридатним до військової служби «з виключенням з військового обліку»; є таким, що виключений з військового обліку і не є військовозобов`язаним.
Ключове питання:
- чи підлягають факти, що просить встановити заявник, розгляду в судовому порядку і чи не віднесено їх розгляд до повноважень іншого органу?
Описова частина
Короткий зміст вимог
У квітні 2023 році ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення юридичних фактів, посилаючись на таке.
Військово-лікарською комісією ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_1) він був визнаний непридатним до військової служби (протокол від 09 лютого 2017 року № 17).
Ці відомості про його непридатність до військової служби були внесені до його обліково-послужної картки до тимчасового посвідчення № НОМЕР_1 , яке було видано йому як військовозобов`язаному замість військового квитка (через відсутність бланків військових квитків) ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Проте у військово-облікові документи помилково, на думку заявника, не було внесена відмітка про те, що його визнано непридатним до військової служби «із виключенням з військового обліку».
Факт виключення його з військового обліку необхідний для влаштування на роботу; вступу до аспірантури; перетину державного кордону в робочих, гуманітарних і лікувальних потребах.
Отримати дублікат протоколу ВЛК від 09 лютого 2017 року він не може, оскільки згідно з відповіддю ІНФОРМАЦІЯ_2 від 04 жовтня 2022 року всі його документи були знищені внаслідок ракетного обстрілу 06 липня 2022 року.
Просив суд встановити юридичні факти того, що:
- 09 лютого 2017 року ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 був визнаний непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку, що було оформлено протоколом від 09 лютого 2017 року № 17, який знищений внаслідок ракетного обстрілу ІНФОРМАЦІЯ_1 06 липня 2022 року;
- ОСОБА_1 виключений з військового обліку і не є військовозобов`язаним.
Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень
Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 17 квітня 2023 року, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного суду від 13 червня 2023 року, у відкритті окремого провадження за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, що із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, отже, справа не може бути розглянута в порядку окремого провадження.
Також зазначено, що між заявником та Міністерством оборони України виник спір, який пов`язаний із доведенням того, чи був заявник визнаний непридатним до військової служби з подальшим виключенням із військового обліку. Отже, спір не пов`язаний з цивільними правами та обов`язками заявника, тому його належить розглядати в порядку адміністративного, а не цивільного судочинства.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
11 липня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційного скаргою на ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 17 квітня 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 13 червня 2023 року, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували, що після проходження ВЛК він набув статусу особи, не придатної до військової служби. Встановлення фактів про те, що він не є військовозобов`язаним і виключений з військового обліку, стосується його цивільних прав на працю, нявчання та вільне пересування, тому справу належить розглядати в порядку цивільного судочинства.
Суди не врахували відсутність правовідносин між ним та Міністерством оборони України, оскільки він не проходив військову службу, не є призовником, військовослужбовцем чи військовозобов`язаним. Всупереч вимог статті 293 ЦПК України помилково вважали, що його заяву неможливо розглядати в окремому провадження в порядку цивільного судочинства, а слід розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Суди не врахували висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 щодо критеріїв розмежування судової юрисдикції у контексті застосування статей 293, 315 ЦПК України та помилково застосували висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 290/289/22-ц.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 07 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі.
02 листопада 2023 року справу передано судді-доповідачу.
Ухвалою Верховного Суду від 26 січня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Мотивувальна частина
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.
Щодо того, чи підлягають розгляду в судах факти, які просить встановити заявник
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Суд розглядає в порядку окремого провадження справи, зокрема, про встановлення фактів, що мають юридичне значення ( пункт 5 частини другої статті 293 ЦПК України).
Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у частині першій статті 315 ЦПК України, однак не є вичерпним.
Частинами першою та другою статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7)народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
Згідно з частиною другою статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
У порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов:
- згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян;
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку їх встановлення;
- заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення;
- встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.
Схожі за змістом висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18; від 18 січня 2024 року № 560/17953/21.
Отже, існують два порядки встановлення фактів, що мають юридичне значення: позасудовий і судовий.
Якщо факт, що має юридичне значення, підлягає встановленню в позасудовому порядку, особа має використати такий порядок.
Відмова відповідного органу в установленні такого факту може бути оскаржена заінтересованою особою до суду в порядку адміністративного судочинства (схожі висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 161/853/19, від 18 грудня 2019 року у справі № 370/2598/16-ц, від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява може розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу.
Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито - закриває провадження у ній.
Близькі за змістом висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18, від 29 травня 2019 року у справі № 398/4017/18.
Таким чином, судовий порядок встановлення факту, що має юридичне значення, використовується лише у випадку, коли чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку його встановлення.
У справі, що переглядається, заявник зазначає, що на підставі знищеного протоколу № 17 рішення військо-лікарської комісії від 09 лютого 2017 року він був визнаний непридатним до військової служби.
Посилається на те, що дані, які містились у протоколі № 17 рішення ВЛК від 09 лютого 2017 року про його непридатність до військової служби, були внесені до його обліково-послужної картки до тимчасового посвідчення № НОМЕР_1 , яке було видано йому як військовозобов`язаному замість військового квитка.
Заявник вважає, що у його військово-облікові документи посадові особи помилково не внесли фразу про те, що він є непридатним до військової служби «з виключенням з військового обліку», що перешкоджає йому пересуватись в межах України та за кордон з метою лікування без дозволу ТЦК та СП.
Тому заявник просить суд встановити юридичні факти того, що 09 лютого 2017 року ІНФОРМАЦІЯ_1 був визнаний непридатним до військової служби «з виключенням з військового обліку»; є таким, що виключений з військового обліку і не є військовозобов`язаним.
Однак чинним законодавством передбачено позасудовий порядок встановлення означених фактів.
Щодо встановлення юридичних фактів того, що особа є такою, що виключена з військового обліку і не є військовозобов`язаною
Відповідно до частин першої, третьої та п`ятої статті 16 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон) для проведення призову громадян України на строкову військову службу в районах (містах) утворюються призовні комісії. На районні (міські) призовні комісії покладається, зокрема, звільнення призовників від призову на строкову військову службу на підставах, передбачених статтею 18 цього Закону, взяття їх на облік військовозобов`язаних або виключення з військового обліку. Рішення призовної комісії може бути оскаржено громадянином України до призовної комісії вищого рівня або до суду в порядку, передбаченому законом.
Згідно з частиною першою статті 18 Закону від призову на строкову військову службу звільняються громадяни України, зокрема, які визнані особами з інвалідністю або за станом здоров`я непридатними до військової служби в мирний час.
Згідно з Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/22 з 5 год. 30 хв 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан, наразі його продовжено.
Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (стаття 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» ).
Особливості призову на строкову військову службу та діяльності призовних комісій під час дії воєнного стану визначено у статті 18-1 Закону, відповідно до частин першої та третьої якої під час дії воєнного стану призов на строкову військову службу не проводиться.
Під час дії воєнного стану призовні комісії утворюються для розгляду питань щодо, зокрема, організації та проведення медичного огляду осіб, які перебувають на військовому обліку призовників та досягли 27-річного віку, взяття їх на військовий облік військовозобов`язаних або виключення з військового обліку.
Відповідно до положень частин другої, п`ятої статті 33 Закону загальне керівництво роботою, пов`язаною з організацією та веденням військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, контроль за станом цієї роботи в центральних та місцевих органах виконавчої влади, інших державних органах (крім Служби безпеки України та Служби зовнішньої розвідки України), органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від підпорядкування і форми власності здійснює Генеральний штаб Збройних Сил України. Військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Механізм організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов`язаних встановлено Порядком організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 року № 1487 (далі - Порядок).
Згідно з вказаним Порядком, військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави, який ведеться з метою визначення наявних людських мобілізаційних ресурсів та їх накопичення для забезпечення повного та якісного укомплектування Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - інші військові формування) особовим складом у мирний час та в особливий період.
Районні (міські) ТЦК та СП, серед іншого, організовують та ведуть військовий облік на території адміністративно-територіальної одиниці; здійснюють взяття, зняття або виключенняз військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів у випадках, передбачених законодавством. Взяття на військовий облік, зняття та виключення з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, органах СБУ, підрозділах Служби зовнішньої розвідки здійснюється за їх особистої присутності (крім випадків, визначених у пункті 15 цього Порядку). При цьому взяття на військовий облік, зняття або виключення з нього здійснюється за умови наявності паспорта громадянина України та військово-облікових документів, визначених у пункті 20 цього Порядку). У разі виключення громадянина з персонального військового обліку робиться відмітка «Виключено з обліку» в облікових записах списку персонального обліку призовників (пункти 79, 81 Порядку та додаток 5 до Порядку).
Аналіз наведеного законодавства свідчить, що виключення з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів здійснюється у районних (міських) ТЦК та СП, органах Служби безпеки України, підрозділах Служби зовнішньої розвідки відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» із застосуванням механізмів, передбачених Порядком організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 року № 1487.
Таким чином, чинним законодавством передбачено позасудовий порядок встановлення фактів того, що особа є такою, що виключена з військового обліку і не є військовозобов`язаною, що унеможливлює використання судового порядку встановлення означених фактів, що мають юридичне значення.
З наведених міркувань колегія суддів відхиляє як необґрунтовані доводи касаційної скарги про те, що встановлення фактів про те, що заявник є таким, що виключений з військового обліку і не є військовозобов`язаним, підлягають вирішенню судами в межах цивільного судочинства в окремому порядку.
Щодо встановлення юридичного факту того, що особа є такою, що визнана військово-лікарською комісією непридатною до військової служби «з виключенням з військового обліку».
У справі, що переглядається, заявник просить суд встановити факт того, що 09 лютого 2017 року ІНФОРМАЦІЯ_1 його визнано непридатним до військової служби «з виключенням з військового обліку». Зазначене необхідно ОСОБА_1 для виключення з військового обліку.
Однак таке питання підлягає вирішенню у позасудовому порядку.
Згідно з положеннями пункту 3 частини шостої статті 37 Закону виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) ТЦК та СП підлягають громадяни України, які визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку.
Питання визначення придатності до військової служби регламентується наказом Міністерства оборони України від 14 серпня 2008 року № 402, яким затверджено Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України (далі - Положення).
Відповідно до пункту 1-1 Положення військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров`я до військової служби призовників, військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, установлює причинний зв`язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.
За вказаним Положенням придатність до військової служби визначає виключно ВЛК за результатами медичного обстеження та приймає підсумкове рішення щодо придатності військовозобов`язаного за станом здоров`я до військової служби, яке затверджується відповідною постановою.
Після закінчення медичного обстеження під час мобілізації ВЛК виносить щодо військовозобов`язаного одну із таких постанов: «Придатний до військової служби»; «Тимчасово непридатний до військової служби (вказати дату повторного огляду)»; «Непридатний до військової служби з виключенням з військового обліку»; «Обмежено придатний до військової служби».
Результати медичного огляду заносяться в книгу протоколів засідань призовної комісії (комісії з питань приписки). Карта медичного огляду та висновки лікарів підшиваються в особову справу призовника як додаток до облікової карти (пункт 2.9. розділу 2 «Медичний огляд призовників (допризовників)» Положення у редакції від 01 грудня 2015 року).
Наведене законодавство свідчить, що визнання особи такою, що є непридатною особи до військової служби з виключенням з військового обліку є виключною компетенцією військово-лікарської комісії, яке ухвалюється в порядку, встановленому Положенням про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, оформлюється відповідною постановою та є підставою для виключення особи з військового обліку.
Таким чином юридичний факт того, що 09 лютого 2017 року ІНФОРМАЦІЯ_1 заявник був визнаний непридатним до військової служби «з виключенням з військового обліку» підлягає встановленню у позасудовому порядку.
Не є підставою для розгляду цієї справи в судах і доводи заявника про те, що факт його непридатності до військової служби вже був зафіксований рішенням ІНФОРМАЦІЯ_1 від 09 лютого 2017 року № 17, однак отримати його оригінал заявник не може внаслідок знищення під час ракетного обстрілу.
Як слідує із заяви ОСОБА_1 , він не просить суд встановити факт приналежності йому втраченого документа, оскільки , у протоколі ВЛК та надалі у військово-облікових документах помилково, на думку заявника, не було внесено відмітку про те, що його визнано непридатним до військової служби «із виключенням з військового обліку».
Оскільки у знищеному протоколі № 17 ІНФОРМАЦІЯ_1 від 09 лютого 2017 року були відсутні дані про те, що ОСОБА_1 є непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку, відсутність оригіналу цього документу не впливає на факт виключення ОСОБА_1 з військового обліку.
За таких обставин, заявник не позбавлений права звернутись до уповноваженого органу у позасудовому порядку із заявою про виключення його з військового обліку у зв`язку з непридатністю до військової служби, а у разі відмови - оскаржити відповідне рішення суб`єкта владних повноважень у судовому порядку шляхом звернення до суду з відповідним позовом.
З огляду на викладене, вимоги про встановлення фактів визнання заявника таким, що є непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку, є виключеним з військового обліку і не є військовозобов`язаним, не підлягають розгляду судом без вирішення указаних питань у позасудовому порядку.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Оскільки розгляд заяви ОСОБА_1 віднесено до повноважень інших органів і за законом не підлягає судовому розгляду, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов вірного висновку про відмову у відкритті провадження з підстав, передбачених пунктом першим частини першої статті 186 ЦПК України.
Такі висновки відповідають сталій судовій практиці, зокрема, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18, від 29 травня 2019 року у справі № 398/4017/18, від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21.
Водночас, суди попередніх інстанцій помилково зазначили про те, що заяву ОСОБА_1 належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, оскільки в судовому порядку можуть бути встановлені тільки ті факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Водночас чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції цивільного суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Чинне законодавство не передбачає іншого судового порядку підтвердження факту, що має юридичне значення, окрім як розгляд справ про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку цивільного судочинства.
Підхід до визначення юрисдикції спорів у судовому порядку про встановлення фактів, що мають юридичне значення, в залежності від їх мети звернення та наявності у заявника певних цивільних прав та обов`язків чи виникнення публічно-правових спорів із суб`єктами владних повноважень, є неефективним, оскільки це не сприятиме належному способу захисту порушеного права заявника, бо призведе до необхідності звертатися в суди різних юрисдикцій з доказуванням одних і тих же обставин, подій та фактів при поданні кожної позовної заяви
Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах стосовно юрисдикції спору, які викладено у постанові Великої Палати від 30 січня 2020 року у справі № 287/167/18-ц, у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 290/289/22-ц , вказавши, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються у позасудовому та судому порядку. Рішення стосовно фактів, що мають юридичне значення, прийняті у позасудовому порядку, можуть бути оскаржені до судів адміністративної юрисдикції. Юридичні факти, які належать встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України (пункти 107, 116, 117 Постанови Палати Верховного Суду від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21).
З огляду на викладене можна констатувати, що суди першої та апеляційної інстанцій зробили помилкові висновки щодо підстав для відмови у відкритті провадження, однак це не вплинуло на правильність ухвалених судових рішень. Незважаючи на те, що суди помилково вказали на можливість розгляду указаних вимог у порядку адміністративного судочинства, посилаючись на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 290/289/22-ц, від яких відступила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21,застосування правових наслідків у вигляді відмови у відкритті провадження у справі є правильним.
У зв`язку із наведеним колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувані судові рішення підлягають зміні щодо мотивів відмови у відкритті окремого провадження у справі.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
Відповідно до частин першої та четвертої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Таким чином, оскаржувані судові рішення щодо підстав відмови у відкритті окремого провадження у справі підлягають зміні з викладенням мотивувальних частин у редакції цієї постанови.
Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Згідно з частиною першою, пунктами 1, 2 частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача.
З урахуванням того, що оскаржувані судові рішення змінені лише щодо мотивів, судові витрати у вигляді судового збору в касаційній інстанції розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 400, 406, 412, 416, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 17 квітня 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 13 червня 2023 року змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.
В іншій частині ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 17 квітня 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 13 червня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович
