Єдиний державний реєстр судових рішень
РІШЕННЯ
Іменем України
05 лютого 2024 року
м. Київ
справа №990/163/23
адміністративне провадження № П/990/163/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Бившевої Л.І.,
суддів: Васильєвої І.А., Ханової Р.Ф., Гончарової І.А., Юрченко В.П.,
розглянув у порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Президента України Зеленського Володимира Олександровича, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача- Державної міграційної служби України, про визнання протиправним та скасування Указу Президента України від 04.02.2023 № 56/2023 в частині,
секретар судового засідання - Малик І.М.
представник позивача - Сініцина М.С.,
представник відповідача - Пантюхова Л.Р.,
представник третьої особи - Харченко С.В.,
І. ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) 03.08.2023 (згідно з відбитком календарного штемпелю поштового відправлення) подав до Верховного Суду як суду першої інстанції позов до Президента України Зеленського Володимира Олександровича (далі - Президент України, відповідач), в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 09.09.2023, просить: визнати протиправним та скасувати Указ Президента України від 04.02.2023 № 56/2023 у частині припинення громадянства України ОСОБА_1 1964 року народження.
ІІ. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ ПОЗИВАЧА ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ ВІДПОВІДАЧА І ПОЯСНЕНЬ ТРЕТЬОЇ ОСОБИ
Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, вважає, що Указ Президента України від 04.02.2023 № 56/2023 «Про припинення громадянства» (далі - Указ) у частині припинення громадянства України ОСОБА_1 1964 року народження є незаконним та необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм Конституції України та таким, що порушує його права.
Свою позицію позивач обґрунтовує такими аргументами:
позивач вважає, що він був позбавлений громадянства за відсутності для цього передбачених національним законодавством підстав, вважає, що існує порушення статті 7 Європейської конвенції про громадянство та статті 8 Конвенції про скорочення без громадянства, які ратифіковані Верховною Радою України;
із подання про втрату громадянства України від 31.01.2023, яке підготовлене територіальним підрозділом Державної міграційної служби України - відділом з питань громадянства управління з питань громадянства, паспортизації, реєстрації та еміграції Головного управління Державної міграційної служби у Донецькій області, неможливо зробити висновок чи звертався територіальний орган Державної міграційної служби України до органів Служби безпеки України для перевірки у межах їх компетенції наявності підстав для втрати громадянства України ОСОБА_1 і що стало підставою для такого звернення;
виходячи з листа «Розгляд матеріалів у ДМС України», подання від 31.01.2023 про втрату громадянства України ОСОБА_1 було підготовлене Головним управлінням Державної міграційної служби у Донецькій області на підставі листа Служби безпеки України від 31.01.2023 № 2/3/2-2316нт та долучених до нього додатків, про те, що ОСОБА_1 набув громадянства російської федерації, тоді як позивач заперечує наявність у нього громадянства російської федерації, оскільки він не вчиняв будь-яких дій, направлених на його отримання, що підтверджується копією відповіді управління з питань міграції міністерства внутрішніх справ російської федерації від 14.03.2023 за № 3/237706596753 на звернення адвоката про те, що в інформаційних обліках міністерства внутрішніх справ російської федерації відомості про звернення ОСОБА_1 , 1964 року народження, уроженця Української РСР із заявою про прийом до громадянства російської федерації та видачі йому паспорта громадянина російської федерації відсутні. Документ засвідчений Appostille від 31.03.2023 на підставі Конвенції від 05.10.1961;
позивач вважає, що на момент підписання оскаржуваного Указу у відповідача були відсутні достовірні документи, визначені Порядком провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженим Указом Президента України від 27.03.2001 № 215 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), які необхідні для прийняття указу відповідно до пункту 26 статті 106 Конституції України. Також, на думку позивача, прийняття оскаржуваного Указу супроводжувалось грубим перевищенням повноважень органами, які беруть участь у провадженні щодо вирішення питань громадянства України, та порушенням процедури провадження, оскільки саме територіальний орган Державної міграційної служби України може звернутися до органів Служби безпеки України для перевірки у межах їх компетенції наявності підстав для втрати громадянства України, а не навпаки.
Відповідач у відзиві на позов просить відмовити в його задоволенні повністю. Вважає, що оскаржуваний Указ прийнятий на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Свою позицію відповідач обґрунтовує такими аргументами:
На виконання положень статей 17, 19, 22 Закону України «Про громадянство України» та пунктів 87, 104, 110, 111, 113 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженим Указом Президента України від 27.03.2001 № 215 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), Президенту України 01.02.2023 було внесене подання про втрату громадянства України ОСОБА_1 , погоджене Т.в.о. начальника Головного управління Державної міграційної служби у Донецькій області. Подання підготовлене на підставі пункту 1 частини першої статті 19 Закону України «Про громадянство України» у зв`язку з добровільним набуттям ОСОБА_1 громадянства російської федерації, у якому вказано, що наявність підстав для втрати громадянства України підтверджена документально (інформація, викладена у листі Служби безпеки України від 31.01.2023 № 2/3/2-2316нт). Відповідно до цього листа ОСОБА_1 добровільно набуте громадянство російської федерації (паспорт громадянина російської федерації серії НОМЕР_1 ). Зазначене подання та інші документи щодо втрати громадянства позивачем було розглянуте відповідно до Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженим Указом Президента України від 27.03.2001 № 215 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) на засіданні Комісії, яка ухвалила рішення, оформлене Протоколом № 3 засідання Комісії при Президентові України з питань громадянства від 01.02.2023;
нормами частин першої - другої статті 2 Закону України «Про заборону пропаганди російського нацистського тоталітарного режиму, збройної агресії російської федерації як держави-терориста проти України, символіки воєнного вторгнення російського нацистського тоталітарного режиму в Україні» визначено, що російська Федерація є державою-терористом, однією з цілей політичного режиму якої є геноцид Українського народу, фізичне знищення, масові вбивства громадян України, вчинення міжнародних злочинів проти цивільного населення, використання заборонених методів війни, руйнування цивільних об`єктів та об`єктів критичної інфраструктури, штучне створення гуманітарної катастрофи в Україні або окремих її регіонах. Політичний режим Російської Федерації є нацистським за своєю суттю і практикою та ідеологічно наслідує націонал-соціалістичний (нацистський) тоталітарний режим. Таким чином, міністерство внутрішніх справ російської федерації відноситься до державних воєнізованих організацій, які мають право придбавати бойову ручну стрілецьку та іншу зброю, містить у своєму складі силові органи (поліцію) та активно використовується нацистським режимом для досягнення своїх цілей, а «документи», надані стороною позивача, на підтвердження відсутності у нього громадянства російської федерації (довідка/лист відповідного підрозділу міністерства внутрішніх справ російської федерації), видані державним органом країни-агресора, не можуть вважатися належними доказами, оскільки їх достовірність очевидно є сумнівною (з огляду, зокрема, на вкрай вірогідне свідоме надання неправдивої інформації російськими органами влади на шкоду інтересам та безпеці України, статус позивача як підсанкційної особи та особи, яка обґрунтовано підозрюється у заволодінні та розтраті бюджетних коштів) і не може бути перевірена;
Верховний Суд у постанові від 03.02.2023 у справі № 0940/1503/18 висловив правовий висновок стосовно того, що відповідно до покладених на Службу безпеки України завдань щодо попередження, виявлення, припинення та розкриття протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України (частина друга статті 2 Закону України «Про Службу безпеки України»), цей державний орган з правоохоронними функціями наділений необхідним обсягом повноважень, у тому числі в ході контррозвідувальної діяльності (статті 24, 25 Закону України «Про Службу безпеки України», стаття 7 Закону України «Про контррозвідувальну діяльність»), які дозволяють йому виявити факт набуття громадянином України громадянства іншої держави;
посилаючись на висновки Верховного Суду, викладені у рішеннях від 23.12.2021 у справі №9901/166/21 та від 12.12.2022 у справі № 9901/276/21, які набрали законної сили, відповідач вважає, що зазначені висновки мають бути застосовані і до спірних у даній справі правовідносин.
Державна міграційна служба України у поясненнях вказує, що подання про припинення позивачем громадянства України внаслідок його втрати підготовлене уповноваженим органом у відповідності до процедури та за наявності передбачених законом підстав.
Свою позицію третя особа обґрунтовує такими аргументами:
наявність підстав для втрати позивачем громадянства України підтверджується інформацією, викладеною у листі Служби безпеки України від 31.01.2023 № 2/3/2-2316нт з додатками, згідно якого позивач добровільно набув громадянство російської федерації та отримав паспорт громадянина російської федерації серії НОМЕР_1 ;
дії Державної міграційної служби України щодо підготовки та надіслання подання вчинені у відповідності до статей 17, 19 Закону України «Про громадянство України» та Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27.03.2001 № 215 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин);
виходячи з положень статті 1 Закону України «Про інформацію», пунктів 1, 6 частини першої статті 1 Закону України «Про національну безпеку України», частини другої статті 2 Закону України «Про Службу безпеки України», відсутні будь-які підстави для недовіри державному органу спеціального призначення з правоохоронними функціями, який забезпечує державну безпеку України;
враховуючи агресивну війну російської федерації проти України, поєднану з геноцидом, масовими злочинами проти людяності і воєнними злочинами, вчиненням російською федерацією терористичних актів проти України, припинення поштового сполучення між Україною та російською федерацією з 25.02.2022, надані представником позивача у якості доказів довідки, що видані органами держави-терориста (держави агресора), не можуть вважатися допустимими;
висновки Верховного Суду, викладені у рішеннях від 23.12.2021 у справі №9901/166/21 та від 12.12.2022 у справі № 9901/276/21, які набрали законної сили, мають враховуватися судом і під час розгляду даної справи.
У запереченнях на пояснення третьої особи представник позивача вказує, що Державна міграційна служба України передчасно затвердила та надіслала подання про втрату ОСОБА_1 громадянства України до Комісії при Президентові України з питань громадянства, оскільки процедура підготовки оскаржуваного Указу була здійснена без перевірки у межах компетенції Державної міграційної служби України, за відсутності необхідних, належних документів, визначених Порядком провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженим Указом Президента України від 27.03.2001 № 215 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), що призвело до прийняття незаконного Указу.
Свої доводи позивач обґрунтовує такими аргументами:
позивач вважає, що інформація, надана Службою безпеки України у листі від 31.01.2023 № 2/3/2-2316нт з додатками, не можна вважати документом, який підтверджує добровільне набуття позивачем громадянства іншої держави, а тому будь-яких підстав для припинення громадянства України ОСОБА_1 не було;
скріншот з інтернет-ресурсу «ЕГРН-ДОКУМЕНТ» не має функції ідентифікації паспорта до певної особи, а лише відповідає на питання його дійсності на підставі заданих відомостей про серію та номер;
витяг з АС «российский паспорт», наданий Службою безпеки України до Державної міграційної служби України, значно відрізняється по зовнішньому вигляду при порівнянні його зі скріншотом, зробленим з інтернет-ресурсу «ЕГРН-ДОКУМЕНТ». На наданому наданий Службою безпеки України до Державної міграційної служби України витягу відсутня будь-яка інформація, яка б свідчила щодо його приналежності до інтернет-ресурсу АС «российский паспорт», відсутня електронна адреса сайту, відсутнє пояснення, що позначає абревіатура «СПО СК: АС «российский паспорт», вказана як «источник информации», візуально витяг виглядає як сформований на комп`ютері за допомогою програми «Word». Сама назва системи: АС «российский паспорт» свідчить, що її адміністратором є компетентний орган російської федерації, а тому навряд чи компетентні органи інших держав мають до неї вільний доступ, а з огляду на Закон України «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» компетентні органи України позбавлені можливості офіційно звернутися до компетентних органів російської федерації;
зазначені у поясненні третьої особи рішення Верховного Суду щодо наявних доказів не є аналогічними, оскільки в обох провадженнях відповідачем або третіми особами були надані документи, що підтверджують наявність у особи громадянства іншої держави, а саме копії паспорта.
ІІІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ, ЗАЯВИ, КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Верховний Суд ухвалою від 09.08.2023 позовну заяву ОСОБА_1 залишив без руху та встановив строк для усунення недоліків позовної заяви.
На виконання вимог ухвали від 09.08.2023 ОСОБА_1 через свого представника 19.08.2023 надіслав заяву про уточнення змісту позовних вимог та матеріали на усунення недоліків позовної заяви.
Верховний Суд ухвалою від 18.09.2023 відкрив провадження в адміністративній справі та призначив справу до розгляду в судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін на 02.10.2023.
Судове засідання, призначене на 02.10.2023, не відбулося у зв`язку з перебуванням судді Гончарової І.А. у відпустці. Справу було призначено до розгляду на 09.10.2023.
Суд під час судового засідання 09.10.2023 задовольнив клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи на 06.11.2023 із занесенням до протоколу судового засідання № 1991967.
Суд під час судового засідання 06.11.2023 усною ухвалою із занесенням до протоколу судового засідання №2100505 частково задовольнив клопотання позивача та залучив до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, - Державну міграційну службу України, у задоволенні решти вимог клопотання відмовив. Розгляд справи було відкладено на 11.12.2023.
Суд під час судового засідання 11.12.2023 усною ухвалою із занесенням до протоколу судового засідання №2244303 задовольнив клопотання позивача про залишення без розгляду його клопотання про витребування документів. У розгляді справи було оголошено перерву до 05.02.2024.
IV. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ, ТА ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН
Згідно із інформацією, зазначеною в паспорті громадянина України серії НОМЕР_2 , свідоцтві про народження № НОМЕР_3 , ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Донецьк Донецької області та мав громадянство України.
31.01.2023 до Державної міграційної служби України надійшов лист Служби безпеки України від 31.01.2023 № 2/3/2-2316нт (вх. № 2177-23), в якому Служба безпеки України повідомила, що нею здобуто інформацію щодо добровільного набуття громадянином України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянства російської федерації. Зокрема, Службою безпеки України було встановлено, що 25.06.2014 ОСОБА_1 отримав паспорт громадянина російської федерації серії НОМЕР_1 . Також Служба безпеки України вказала, що у результаті перевірки дійсності паспорту громадянина російської федерації серії НОМЕР_1 , виданого ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з використанням російського сервісу «ЕГРН-Документ» «Проверка паспорта гражданина рф», який отримує інформацію з актуальних баз мвс та фмс російської федерації, що постійно оновлюється, встановлено, що на цей час вищевказаний паспорт російської федерації серед недійсних не значиться. До вказаного листа було додано додатки: витяг з АС «российский паспорт» (на одному аркуші); протокол огляду (на двох аркушах), відповідно до якого співробітником Служби безпеки України провів огляд відкритої інформації на інтернет ресурсі «ЕГРН-ДОКУМЕНТ» (даний сервіс проводить пошук по актуальних базах «МВД» «ФМС» рф за посиланням :https://egrn-document.ru/proverka-pasporta та підтверджує дійсність чи недійсність паспортів російської федерації).
31.01.2023 Головою Державної міграційної служби України затверджено подання про втрату громадянства України ОСОБА_1 у зв`язку з добровільним набуттям останнім громадянства російської федерації. На обґрунтування подання зазначено вимогу пункту 1 частини першої статті 19 Закону України «Про громадянство України».
Затвердженню подання передував висновок начальника відділу з питань громадянства управління з питань громадянства, паспортизації, реєстрації та еміграції ГУ ДМС у Донецькій області, підтриманий начальником управління питань громадянства, паспортизації, реєстрації та еміграції ГУ ДМС у Донецькій області та погоджений Т.в.о. начальника ГУ ДМС у Донецькій області, щодо наявності підстав для втрати громадянства України на підставі інформації, викладеної у листі Служби безпеки України від 31.01.2023 № 2/3/2-2316нт, згідно із якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , добровільно набув громадянство російської федерації та має паспорт громадянина російської федерації серії НОМЕР_1 .
Згідно із інформацією, зазначеною в протоколі № 3 від 01.02.2023 Комісія при Президентові України з питань громадянства ухвалила: встановити, що оформлення поданих документів відповідає вимогам законодавства України, наявність підстав для втрати особою громадянства України підтверджено документально, а підстави, за наявності яких припинення особою громадянства України не допускається, відсутні; внести на розгляд Президента України пропозицію про задоволення подання про втрату громадянства України та вважати таким, що втратив громадянство України, ОСОБА_1 .
Голова Комісії при Президентові України з питань громадянства письмово направив на розгляд Президенту України пропозицію про припинення громадянства України внаслідок втрати стосовно десяти осіб разом із проектом Указу Президента України з цього питання. Зазначена пропозиція зареєстрована в офісі Президента України 04.02.2023 (вх. № 43/118-01).
04.02.2023 із посиланням на пункт 26 статті 106 Конституції України, статті 17,19 Закону України «Про громадянство України» Президент України видав Указ № 56/2023, яким постановив вважати такими, що втратили громадянство України, у тому числі (…) ОСОБА_1 , 1964 року народження, уродженця та жителя міста Донецька.
Не погодившись із цим Указом у частині припинення громадянства України ОСОБА_1 1964 року народження, позивач звернувся до суду із позовом за захистом своїх прав.
V. НОРМИ ПРАВА, ЯКІ ЗАСТОСУВАВ СУД
Питання громадянства тісно пов`язані з проблемами забезпечення національної безпеки та запобігання злочинам.
Статтею 4 Конституції України встановлено, зокрема, що підстави припинення громадянства України визначаються законом.
Громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство (частина перша статті 25 Конституції України).
Відповідно до пункту 26 статті 106 Конституції України Президент України приймає рішення про прийняття до громадянства України та припинення громадянства України, про надання притулку в Україні.
Правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб визначаються Законом України «Про громадянство України» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон України «Про громадянство України»).
Відповідно до статті 17 Закону Законом України «Про громадянство України» громадянство України припиняється: 1) внаслідок виходу з громадянства України; 2) внаслідок втрати громадянства України; 3) за підставами, передбаченими міжнародними договорами України.
Підстави для втрати громадянства України регламентовано статтею 19 Закону України «Про громадянство України», згідно з пунктом 1 частини першої якої підставою для втрати громадянства України є добровільне набуття громадянином України громадянства іншої держави, якщо на момент такого набуття він досяг повноліття. Добровільним набуттям громадянства іншої держави вважаються всі випадки, коли громадянин України для набуття громадянства іншої держави повинен був звертатись із заявою чи клопотанням про таке набуття відповідно до порядку, встановленого національним законодавством держави, громадянство якої набуто.
Отже, припинення громадянства України внаслідок його втрати через активні дії повнолітньої людини, спрямовані на набуття громадянства іншої держави, не є позбавленням громадянства України. Можливість змінити громадянство України є гарантованою (частина перша статті 25 Конституції України, пункт 4 частини першої статті 2 Закону України «Про громадянство України»).
Пунктом 3 частини першої статті 24 Закону України «Про громадянство України» визначено, що повноваження щодо підготовки подань про втрату особами громадянства України і разом із необхідними документами надсилання їх на розгляд Комісії при Президентові України з питань громадянства здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 22 Закону України «Про громадянство України» Президент України приймає рішення і видає укази відповідно до Конституції України і цього Закону про прийняття до громадянства України і про припинення громадянства України.
Отже, Президент України має право видавати акти про прийняття до громадянства України та про припинення громадянства України.
Нормативно-правовим актом, який згідно із Законом України «Про громадянство України» визначає перелік документів, які подаються для встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, а також процедуру подання цих документів та провадження за ними, виконання прийнятих рішень з питань громадянства України, є Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затверджений Указом Президента України від 27.03.2001 № 215 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Порядок).
Відповідно до пункту 87 Порядку для припинення громадянства України внаслідок його втрати територіальні органи Державної міграційної служби України, дипломатичні представництва чи консульські установи України готують та подають: а) подання про втрату громадянства України; б) документ, що підтверджує перебування особи у громадянстві України; в) один із таких документів: документ, що підтверджує добровільне набуття громадянином України громадянства іншої держави, разом із документом, який підтверджує, що на момент такого набуття громадянин України досяг повноліття (у випадку, передбаченому пунктом 1 частини першої статті 19 Закону); […] г) документ, який підтверджує, що громадянин України внаслідок втрати громадянства України не стане особою без громадянства. Такий документ не вимагається в тому випадку, коли оформлення документів про припинення громадянства України внаслідок втрати здійснюється відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 19 Закону України «Про громадянство України».
Згідно з пунктом 104 Порядку про виявлення підстави для втрати громадянства України особою, яка проживає на території України, територіальний підрозділ Державної міграційної служби України за місцем проживання особи повідомляє територіальний орган Державної міграційної служби України. Територіальний орган Державної міграційної служби України перевіряє наявність підстави для втрати громадянства України. У разі необхідності територіальний орган Державної міграційної служби України може звернутися до органів Служби безпеки України для перевірки у межах їх компетенції наявності підстави для втрати громадянства України. Про результати перевірки органи Служби безпеки України повідомляють територіальний орган Державної міграційної служби України не пізніш як у двомісячний строк з дня одержання звернення.
У разі підтвердження наявності підстави для втрати громадянства України територіальний орган Державної міграційної служби України готує подання про втрату особою громадянства України та надсилає його разом із документами, передбаченими підпунктами «б» і «в» цього Порядку, до Державної міграційної служби України. Державна міграційна служба України розглядає подання про втрату громадянства України та подані разом із ним документи. У разі підтвердження наявності підстави для втрати громадянства України Державна міграційна служба України затверджує подання про втрату громадянства України та надсилає його разом із поданими документами до Комісії при Президентові України з питань громадянства.
Згідно з частиною восьмою статті 18 Закону України «Про національну безпеку України» Державна міграційна служба України є центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), зокрема протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, зокрема біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.
Відповідно до пункту 1 Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 № 360 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Положення) Державна міграційна служба України (ДМС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.
Підпунктами 3, 4 пункту 4 Положення передбачено, що Державна міграційна служба України відповідно до покладених на неї завдань: здійснює у межах компетенції провадження з питань прийняття до громадянства України і про припинення громадянства України та подає відповідні документи на розгляд Комісії при Президентові України з питань громадянства, а також забезпечує виконання рішень Президента України з питань громадянства; приймає відповідно до законодавства рішення про встановлення належності до громадянства України, оформлення набуття громадянства України та їх скасування.
Абзацом 1 пункту 110 Порядку передбачено, що попереднє опрацювання та підготовку матеріалів з питань громадянства України на розгляд Комісії при Президентові України з питань громадянства здійснює відповідний структурний підрозділ Офісу Президента України.
Згідно з пунктом 111 Порядку Комісія при Президентові України з питань громадянства перевіряє: відповідність оформлення поданих документів вимогам законодавства України; підтвердження документами виконання умов прийняття особи до громадянства України та виходу особи з громадянства України, а також наявності підстав для втрати особою громадянства України; відсутність підстав, за наявності яких прийняття особи до громадянства України або припинення особою громадянства України не допускається. За результатами розгляду Комісія при Президентові України з питань громадянства приймає рішення про внесення пропозицій Президентові України щодо задоволення заяв про прийняття до громадянства України, про вихід з громадянства України, подань про втрату громадянства України та документів про припинення громадянства України за підставами, передбаченими міжнародними договорами України.
Пунктом 113 Порядку встановлено, що рішення про прийняття особи до громадянства України або припинення особою громадянства України приймає Президент України. Прийняття до громадянства України або припинення громадянства України здійснюється шляхом видання указів Президента України.
Відповідно до пунктів 1, 4 статті 19 Закону України «Про національну безпеку України» Служба безпеки України є державним органом спеціального призначення з правоохоронними функціями, що забезпечує державну безпеку, здійснюючи з неухильним дотриманням прав і свобод людини і громадянина: протидію розвідувально-підривній діяльності проти України; боротьбу з тероризмом; контррозвідувальний захист державного суверенітету, конституційного ладу і територіальної цілісності, оборонного і науково-технічного потенціалу, кібербезпеки, інформаційної безпеки держави, об`єктів критичної інфраструктури; охорону державної таємниці. Повноваження Служби безпеки України визначаються законодавством України.
За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України «Про Службу безпеки України» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон України «Про Службу безпеки України»), Служба безпеки України - це державний орган спеціального призначення з правоохоронними функціями, який забезпечує державну безпеку України. Служба безпеки України підпорядкована Президенту України.
Згідно з частиною другою статті 2 Закону України «Про Службу безпеки України» до завдань Служби безпеки України також входить попередження, виявлення, припинення та розкриття кримінальних правопорушень проти миру і безпеки людства, тероризму та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України.
Положеннями пункту 4 статті 24, пункту 12 частини першої статті 25 Закону України «Про Службу безпеки України» визначено, що Служба безпеки України відповідно до своїх основних завдань зобов`язана здійснювати контррозвідувальні заходи з метою попередження, виявлення, припинення і розкриття будь-яких форм розвідувально-підривної діяльності проти України. Службі безпеки України, її органам і співробітникам для виконання покладених на них обов`язків надається право в інтересах контррозвідки і оперативно-розшукової діяльності створювати інформаційні системи та вести оперативний облік в обсязі і порядку, що визначаються завданнями, покладеними на Службу безпеки України цим Законом.
Пунктами 1-3 частини другої статті 7 Закону України «Про контррозвідувальну діяльність» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для виконання визначених законом завдань та за наявності підстав, передбачених статтею 6 цього Закону, в ході контррозвідувальної діяльності органи, підрозділи та співробітники Служби безпеки України мають право: здійснювати контррозвідувальний пошук, оперативно-розшукові заходи з використанням оперативних та оперативно-технічних сил і засобів, опитувати осіб за їх згодою, використовувати їх добровільну допомогу; виявляти, фіксувати і документувати гласно і негласно розвідувальні, терористичні та інші посягання на державну безпеку України, вести їх оперативний облік, здійснювати візуальне спостереження в громадських місцях із застосуванням фото-, кіно- і відеозйомки, оптичних та радіоприладів, інших технічних засобів; проводити контррозвідувальні операції та відповідні оперативні і оперативно-технічні заходи з метою попередження, своєчасного виявлення і припинення розвідувально-підривної, терористичної та іншої протиправної діяльності на шкоду державній безпеці України.
VI. ОЦІНКА СУДУ
Аналіз наведених вище правових норм та установлені судом обставини свідчать, що Президенту України для прийняття рішення щодо подання та для видання Указу було подано документи, визначені пунктом 87 Порядку.
У розпорядженні як органів, що готували та погоджували подання, так і Комісії при Президентові України з питань громадянства були документи, які у своїй сукупності доводили факт добровільного набуття позивачем громадянства російської федерації.
З огляду на викладене, голова Комісії при Президентові України з питань громадянства письмово поінформував Президента України про результати розгляду подання про припинення громадянства України позивача внаслідок його втрати та подав проект Указу Президента України.
В свою чергу, Президент України за результатами розгляду вказаної вище пропозиції видав оскаржуваний Указ.
Матеріалами справи та встановленими судом обставинами підтверджується, що підставою для видання оспорюваного Указу № 56/2023 щодо позивача стало добровільне набуття ним громадянства іншої держави.
Наявність підстав для втрати позивачем громадянства України підтверджено належними та допустимими доказами.
Суд не вважає обґрунтованими й такими, що заслуговують на увагу, доводи представника позивача про те, що факт добровільного набуття ОСОБА_1 як громадянином України громадянства іншої держави, а саме - російської федерації повинен бути підтверджений саме паспортом цією держави, тоді як інформація, викладена у листі Служби безпеки України від 31.01.2023 № 2/3/2-2316нт з додатками, не є таким документом, оскільки відповідно до покладених на Службу безпеки України завдань щодо попередження, виявлення, припинення та розкриття протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України (частина друга статті 2 Закону України «Про Службу безпеки України»), цей державний орган з правоохоронними функціями наділений необхідним обсягом повноважень, у тому числі в ході контррозвідувальної діяльності (статті 24, 25 Закону України «Про Службу безпеки України», стаття 7 Закону України «Про контррозвідувальну діяльність»), які дозволяють йому виявити факт набуття громадянином України громадянства іншої держави.
Посилання представника позивача на те, що скріншот з інтернет-ресурсу «ЕГРН-ДОКУМЕНТ» не має функції ідентифікації паспорта до певної особи, а лише відповідає на питання його дійсності на підставі заданих відомостей про серію та номер, Суд вважає безпідставними, оскільки позивач, перебуваючи за межами України та користуючись послугами адвокатів, які надають адвокатські послуги на території російської федерації, не довів належними та допустимими доказами, що паспорт російської федерації серії НОМЕР_1 належить не йому, а іншій особі.
Доводи представника позивача стосовно того, що наданий Службою безпеки України до Державної міграційної служби України витяг не містить будь-якої інформації, яка б свідчила про його приналежність до інтернет-ресурсу АС «российский паспорт», а також про те, що компетентні органи інших держав не мають вільного доступу до системи АС «российский паспорт», спростовуються положеннями пунктів 1-3 частини другої статті 7 Закону України «Про контррозвідувальну діяльність».
Також Суд зазначає, що підпунктом «г» пункту 87 Порядку не визначено вичерпний перелік документів, їх форму, зміст, суб`єкт видання, якими підтверджується, що особа внаслідок втрати громадянства України не стане особою без громадянства. Отже, таким документом може бути і той, згідно з яким громадянин України перебуває у громадянстві іншої держави.
Згідно із частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, однак слід враховувати і вимоги частини першої статті 77 цього Кодексу, згідно із якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. У зв`язку із цим з урахуванням вимоги таких принципів адміністративного судочинства, як змагальність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі, позивачу було надано можливість обґрунтовано заперечити проти доводів та доказів відповідача і запропоновано надати свої докази та довести їх переконливість перед судом. Позивач таких доказів не надав, тоді як відповідач свій обов`язок доказування правомірності оскаржуваного Указу належно виконав.
Факти та обставини стосовно того, що паспорт російської федерації серії НОМЕР_1 належить не йому, а іншій особі, з огляду на доводи позивача, мали би бути відомими саме йому, як особі, щодо якої такі існували чи не існували, та його стосувались чи ні. Обов`язок доказування факту відсутності громадянства російської федерації (тобто спростування доводів відповідача про правомірність його Указу) лежав виключно на позивачеві. Але він цей обов`язок не виконав. Натомість, знаючи про те, що не кожне допущене порушення процедури зумовлює задоволення позову про визнання протиправним і скасування акта органу державної влади, намагається довести наявність процедурних порушень, пов`язаних із видачею оскаржуваного Указу, які не означають відсутність у позивача громадянства російської федерації та не впливають на оцінку правомірності дій відповідача з видачі цього Указу.
Надана представником позивача до Верховного Суду довідка головного управління з питань міграції міністерства внутрішніх справ російської федерації від 14.03.2023 № 3/237706596753 у відповідь на запит адвоката московської колегії адвокатів «Ромашов, Романов і партнери» - Парфьонової Є.М. про те, що в інформаційних звітах мвс росії відомості щодо звернення ОСОБА_1 із заявами про прийом до громадянства російської федерації, а також видача йому паспорта російської федерації відсутні не приймається Судом у якості належного, допустимого та достовірного доказу у розумінні положень статей 73-75 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки будь-яких доказів, які б підтверджували існування між ОСОБА_1 та Парфьоновоїю Є.М. договірних відносин, як-то: договір про надання правової допомоги, ордер тощо представником позивача надано не було, з урахуванням того, що з огляду на агресивну війну російської федерації проти України, масові злочини проти людяності і воєнні злочини, вчинення російською федерацією терористичних актів проти України, у Суду відсутня можливість перевірити викладені у такій довідці обставини на предмет їх достовірності.
Враховуючи те, що Указ № 56/2023 в частині, що стосується позивача, видавався відповідно до статей 17, 19 Закону України «Про громадянство України», Порядку, тобто відповідно до закону (сукупності юридичних норм), який регулює вирішення вказаних питань, і такий закон надав позивачу можливість в розумній, залежно від обставин, мірі передбачити наслідки своїх дій, зокрема, добровільного набуття громадянства російської федерації будучи громадянином України, та за встановлених обставин вказує, що втрата громадянства України щодо нього була здійснена відповідно до закону, і при цьому були дотримані встановлені законом процедурні гарантії, оскаржуваний у вказаній частині Указ № 50/2023 не є свавільним.
Підстав вважати виданий Указ № 56/2023 у частині, що стосується позивача, таким, що порушив принцип законності, немає.
Отже, обставини справи, підтверджені наданими документальними доказами, свідчать про те, що, видаючи відповідний Указ у частині позивача, Президент України діяв в межах повноважень, визначених пунктом 26 частини першої статті 106 Конституції України, пунктом 1 частини першої статті 22 Закону України «Про громадянство України» та з урахуванням подання та пропозицій відповідних компетентних органів, спрямованих відповідно до Конституції України, Законів України та на досягнення легітимних цілей захисту інтересів національної безпеки та запобігання злочинам.
Слід зазначити, що законодавство України є досить ліберальним щодо поновлення у громадянстві після його втрати. Так, згідно з пунктом 4 частини першої статті 6 Закону України «Про громадянство України» громадянство України набувається внаслідок поновлення громадянства, порядок якого визначено статтею 10, і позивач може цим ефективним юридичним засобом скористатись.
Щодо твердження позивача про порушення процедури провадження за поданнями з питань припинення громадянства, оскільки Указ № 56/2023 стосовно позивача прийнято з ініціативи Служби безпеки України, а не центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, як це передбачено частиною першою статті 24 Закону України «Про громадянство України» та пунктом 104 Порядку, слід зазначити, що Порядком не визначено вичерпного переліку джерел, з яких органи державної міграційної служби можуть отримувати інформацію про підстави втрати особою громадянства України, а тому за наявності відповідних звернень та фактів, на підтвердження яких було подано документи, отримані відповідно до закону, органи міграційної служби мали всі передбачені законом підстави для перевірки таких та вжиття відповідних заходів, передбачених законом.
Водночас розгляд заяв про прийняття до громадянства України, про вихід із громадянства України, подань про втрату громадянства України, документів про припинення громадянства України з підстав, передбачених міжнародними договорами України, внесення пропозицій Президентові України з цих питань є основним із завдань Комісії при Президентові України з питань громадянства, а чинне законодавство не містить застережень та обмежень стосовно джерел, з яких органи державної міграційної служби можуть отримувати інформацію про наявність підстав для втрати особою громадянства України.
Отже, відповідач дотримав належної процедури вирішення питання про припинення позивачем громадянства України.
Крім того, те, що згідно з пунктом 104 Порядку у разі необхідності територіальний орган Державної міграційної служби України може звернутися до органів Служби безпеки України для перевірки у межах їх компетенції наявності підстави для втрати громадянства України, не означає, що до отримання такого звернення Служба безпеки України неповноважна виконувати визначені Законом України «Про Службу безпеки України» її завдання та обов`язки, спрямовані на захист національної безпеки та запобігання злочинам. У разі, якщо орган Державної міграційної служби України отримав від Служби безпеки України відповідні дані, що підтверджують наявність підстави для втрати громадянства України, надалі у зверненні до цієї служби може не бути необхідності.
Не знайшли свого підтвердження і доводи представника позивача про порушення статті 7 Європейської конвенції про громадянство та статті 8 Конвенції про скорочення без громадянства, які ратифіковані Верховною Радою України, оскільки матеріалами справи підтверджено, що позивач втратив громадянство внаслідок добровільного набуття громадянства іншої держави.
У Звіті Комітету експертів з питань громадянства для Ради Європи «Стосовно умов набуття та втрати громадянства» від 14 січня 2003 року (CJ-NA (2002) 1) Комітет, досліджуючи достатність стандартів набуття і втрати громадянства, звернув увагу на те, що «автоматична втрата громадянства зазвичай стосується випадків добровільного набуття іншого громадянства».
При цьому, Суд також дійшов висновку про те, що правові гарантії, визначені статтею 25 Конституції України та пунктом 3 частини першої статті 2 Закону України «Про громадянство України», щодо ОСОБА_1 порушені не були та внаслідок видання Указу № 56/2023 він не став апатридом, тобто особою без громадянства.
З огляду на встановлене, Суд дійшов висновку, що оскаржуваний Указ в частині позивача відповідає критеріям, визначеним у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема, прийнятий на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.
За таких обставин, Верховний Суд дійшов висновку, що у задоволенні позову ОСОБА_1 до Президента України Зеленського Володимира Олександровича, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача- Державної міграційної служби України, про визнання протиправним та скасування Указу Президента України від 04.02.2023 № 56/2023 у частині припинення громадянства України ОСОБА_1 1964 року народження, - слід відмовити повністю.
Керуючись статтями 2, 72-78, 241-246, 250, 266 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ВИРІШИВ:
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Президента України Зеленського Володимира Олександровича, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Державної міграційної служби України, про визнання протиправним та скасування Указу Президента України від 04.02.2023 № 56/2023 в частині, - відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.
Дата складення повного рішення суду 08.02.2024.
...........................
...........................
...........................
...........................
...........................
Л.І. Бившева,
І.А. Васильєва,
Р.Ф. Ханова,
І.А. Гончарова,
В.П. Юрченко,
Судді Верховного Суду
