Єдиний державний реєстр судових рішень
ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
і м е н е м У к р а ї н и
24 січня 2024 року м. Дніпросправа № 160/4039/23Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Білак С.В. (доповідач), суддів: Юрко І.В., Чабаненко С.В., розглянувши в порядку письмово провадження апеляційну скаргу Державної установи "Центр пробації" на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.05.2023 року в адміністративній справі №160/4039/23 за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Центр пробації" про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі-позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з вищевказаним позовом до Державної установи "Центр пробації", в якому просив: визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати йому додаткової винагороди за період з 24.02.2022 року по 18.10.2022 року відповідно до п.1 постанови КМУ №168 від 28.02.2022 р.; зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити на його користь додаткової винагороди за період з 24.02.2022 року по 18.10.2022 року відповідно до п.1 постанови КМУ №168 від 28.02.2022 р.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.05.2023 року позовні вимоги задоволено частково, а саме судом:
Визнано протиправною бездіяльність Державної установи «Центр пробації» щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» за період з 11.03.2022 року по 17.10.2022 року (включно).
Зобов`язано Державну установу «Центр пробації» нарахувати і виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» за період з 11.03.2022 року по 17.10.2022 року (включно).
У задоволенні решти частини позову відмовлено.
Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що Центр пробації вважає, що при прийнятті рішення судом неповно з`ясовано усі обставини, що мали значення для справи, не надано їм належну правову оцінку, порушено норми матеріального та процесуального права, а тому це рішення підлягає скасуванню.
Фінансування видатків згідно Постанови № 168 для Персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України пов`язано з виконанням певних функцій, а саме: «забезпечення надійної ізоляції засуджених та осіб, узятих під варту, в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах Державної кримінально-виконавчої служби України, створення належних умов їх тримання та проживання протягом терміну ізоляції від суспільства».
Зазначене вище підтверджується пунктом першим розпорядження Кабінету Міністрів України від 30.09.2022 № 864-р «Про виділення коштів з резервного фонду державного бюджету для здійснення виплати особам рядового і начальницького Складу Державної кримінально-виконавчої служби додаткової винагороди».
Особам начальницького складу Центру пробації, які фінансуються за бюджетною програмою 3601030, кошти на виплату зазначеної постанови взагалі не передбачались, оскільки персонал пробації виконує завдання та функції, визначені Законом України «Про пробацію» та не несе службу у розумінні нормативно-правових актів, що регулюють проходження служби в Державній кримінально- виконавчій системи України.
Відповідач надав пояснення суду, що відповідно до роз`яснень Міністерства юстиції фінансово-економічні розрахунки до Постанови №168 кошти для виплати додаткової винагороди особам начальницького складу Центру пробації, які виконують завдання та функції, визначені Законом України «Про пробацію» взагалі не передбачались, а були розраховані під іншу бюджетну програму.
Судом помилково віднесено осіб, які проходять службу в Державній установі «Центр пробації» до «осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби», у зв`язку з чим було неправильно застосовано норми матеріального права - пункт 1 Постанови №168.
Отже висновок, що відповідно до змін, внесених постановою 1146 позивач саме з 18.10.2022 року втратив право на отримання додаткової винагороди, передбаченої постановою № 168, спростовується зазначеними вище доводами.
Скаржник щодо поняття «проходження служби» та «несення служби», зазначає, що особливий характер несення служби, який містить такі спеціальні умови як несення служби у нічний час, служба у складі наряду чергової частини, блокпосту, оперативно-пошукової групи, групи швидкого реагування, служба розміннування на осіб начальницького складу, які проходять службу в уповноважених органах з питань пробації не поширюється.
Крім того, повноваження персоналу органів з питань пробації, відповідно до завдань пробації, передбачених положеннями Закону України «Про пробацію» Кримінально-виконавчим кодексом України, не пов`язані із забезпеченням захисту чи охорони режимних об`єктів, об`єктів критичної інфраструктури, участі у оперативних заходах, несенням варти, у тому числі у нічний час, несенням служби у наряді та інших заходів, спрямованих на забезпечення безпеки населення та інтересів держави в умовах воєнного стану.
Аналіз актів законодавства, зокрема, Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України від 15.03.2018 року № 2337-УШ, Статуту гарнізонної та вартової служб Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 року № 550-XIV, вказує на те, що поняття «несення Служби» визначає суспільні відносини, які виникають під час безпосереднього виконання обов`язків особами рядового і начальницького складу, в тому числі у період визначеного часу або у межах правового режиму.
До таких обов`язків належать, зокрема, несення служби у складі наряду чергової частини, блокпосту, оперативно-розшукової групи, групи швидкого реагування, несення служби у нічний час, гарнізонної та вартової служби.
Пунктом 5 глави 13 розділу III Порядку № 925/5 передбачено, що під виконанням службових обов`язків у нічний час слід розуміти: несення служби у складі наряду чергової частини, караулу, зміни, патруля, контрольного пункту, поста, оперативно-пошукової групи, групи швидкого реагування; виконання функцій з контролю за роботою органів та установ, а також сил і засобів, залучених для несення служби, участь у навчаннях та перевірках.
Пунктом 5 глави 13 розділу III Порядку № 925/5 також визначено, що підставами для несення служби в нічний час є: графіки нарядів чергувань, затверджені керівниками органів та установ; письмові накази органів та установ Про залучення окремих осіб рядового і начальницького складу до несення служби в нічний час. У наказі зазначаються причини, що викликали необхідність залучення осіб до служби в нічний час, та перелік таких осіб, тривалість служби. Облік фактичного часу служби в нічний час шляхом оформлення довідки обліку несення особами рядового і начальницького складу служби в нічний час за формою, визначеною у додатку 1 до цього Порядку.
Таким чином, з наведеного вище вбачається, що Порядком № 925/5 визначено поняття несення служби особами рядового і начальницького укладу Державної кримінально-виконавчої служби України, яке стосується виконання певної роботи у складі наряду чергової частини, караулу, зміни, патруля, контрольного пункту, поста, оперативно-пошукової групи, групи швидкого реагування.
До матеріалів адміністративної справи позивачем не надано жодного наказу директора Центру пробації щодо несення служби, жодного графіку наряду чергування, жодної облікової форми часу несення служби.
Центр пробації є неприбутковою державною установою, що створена для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України з питань пробації і безпосереднього спрямування та координації діяльності
Для нарахування та виплати позивачу додаткової винагороди відповідно До Постанови № 168 повинні бути наступні умови: наказ директора про виплату додаткової винагороди позивачу; здійснення позивачем заходів і повноважень, необхідних для Забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, передбачених Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходів і повноважень, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави; Порядок та умови виплати додаткової винагороди визначені керівниками відповідних міністерств.
На думку скаржника, позивачем не здійснювались заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, не видавались накази директора Центру пробації на виконання таких заходів, Міністерством юстиції не розроблявся порядок та умови для виплати додаткової винагороди для осіб начальницького складу Центру пробації відповідно до Постанови № 168.
Судом помилково встановлено, що відповідачем порушено право позивача на отримання додаткової винагороди, передбаченої постановою № 168, оскільки ця допомога позивачу Центом пробації не нараховувалась та не сплачувалась, адже враховуючи викладену правову позицію апелянта, це право у позивача - відсутнє.
Від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому просив залишити її без задоволення, і рішення суду залишити без змін.
Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.
Відповідно до витягу з наказу Державної установи «Центр пробації» від 26.06.2018 року №61/к, по філії Держаної установи «Центр пробації» у Дніпропетровській області по Нікопольському міськрайонному відділу призначено Вергілеса Е.Ю. на посаду начальника відділу 01.07.2018 року.
24.10.2022 року ОСОБА_1 звільнено за п.5 ст.23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» та п.4 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційній заходів).
На запит позивача від 14.12.2022 року щодо виплати додаткової винагороди відповідно до постанови КМУ №168, листом від 26.12.2022 року відповідач повідомив, про відсутність правових підстав для проведення такого перерахунку. Окрім наведеного, у листі вказано, що особи начальницького складу уповноважених, органів з питань пробації у період воєнного стану виконують службові обов`язки відповідно до посадових інструкцій, Положень про відділи (сектори) філій Державної установи «Центр пробації» та Колективного договору. До виконання завдань, передбачених Указом Президента України від 24.02.2022 р. №64 «Про введення воєнного стану в Україні», Законом України «Про правовий режим воєнного стану», для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави не залучалися. Накази про нарахування та виплату додаткової винагороди відповідно до постанови КМУ №168 не видавалися.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.6 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» від 23.06.2015 року №2713-IV (далі Закон №2713-IV) державна кримінально-виконавча служба України відповідно до закону здійснює правозастосовні та правоохоронні функції і складається з центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, його територіальних органів управління, кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охорони здоров`я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України.
Відповідно до частин першої та другої статті 23 Закону № 2713-IV держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України. Умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати.
Частиною першою статті 24 Закону № 2713-IV передбачено, що фінансування діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України та інших джерел, передбачених законом. Пільги, компенсації та гарантії, передбачені цим Законом, надаються за рахунок і в межах бюджетних асигнувань на утримання відповідних бюджетних установ.
Державну установу «Центр пробації» створено відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 13.09.2017 року №655-р «Про утворення державної установи «Центр пробації», підпункту 13.1 пункту 12 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 року №228.
Положення про ДУ «Центр пробації» затверджено наказом Міністерства юстиції України від 28.12.2017 року №4322/5 «Про утворення Державної установи «Центр пробації»
Пунктом 6 розділу I Типового положення про уповноважений орган з питань пробації, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 18.08.2017 року №2649/5 передбачено, що орган пробації утворюється Міністром юстиції України в адміністративно-територіальних одиницях України для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України.
Відповідно до ч. 1 ст. 14 Закону №2713-IV до персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України належать особи рядового і начальницького складу (далі - особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби), спеціалісти, які не мають спеціальних звань, та інші працівники, які працюють за трудовими договорами в Державній кримінально-виконавчій службі України (далі - працівники кримінально-виконавчої служби).
Порядок виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України затверджено наказом Міністерства юстиції України від 28.03.2018 року № 925/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 28.03.2018 року за №377/31829 (далі Порядок № 925/5).
Пунктом 3 розділу І Порядку № 925/5 визначено, що грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Абзацом першим пункту 4 розділу І Порядку № 925/5 визначено, що грошове забезпечення виплачується особам рядового і начальницького складу, які: займають штатні посади в Департаменті з питань виконання кримінальних покарань, міжрегіональних управліннях з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, органах пробації, установах виконання покарань, слідчих ізоляторах, воєнізованих формуваннях, навчальних закладах та закладах охорони здоров`я, на підприємствах установ виконання покарань, інших підприємствах, в установах і організаціях, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України.
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 року «Про введення воєнного стану в Україні», в країни введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб, термін дії якого продовжено наступними Указами Президента України до теперішнього часу.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 204-р від 06.03.2022 року «Про затвердження переліку адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога застрахованим особам в рамках Програми є-Підтримка» затверджено перелік адміністративно-територіальних одиниць, на території яких платникам єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, які перебувають на обліку на відповідній території, може надаватися допомога в рамках Програми є-Підтримка, до яких відноситься «Донецька область», та з урахуванням внесених змін чинних на час виникнення спірних правовідносин «Дніпропетровська область».
На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69/2022 «Про загальну мобілізацію», КМ України 28.02.2022 року прийнято постанову № 168.
Згідно з положеннями п.1 постанови № 168, яка набрала чинності 28.02.2022 року, у першій редакції установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Згідно з положеннями п.3 постанови № 168, Міністерству фінансів опрацювати питання щодо збільшення видатків відповідним розпорядникам бюджетних коштів для забезпечення реалізації цієї постанови.
Пунктом 5 Постанови № 168 передбачено, що постанова набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 24.02.2022 року.
У подальшому Кабінет Міністрів України прийняв Постанови № 217 від 07.03.2022 року, № 350 від 22.03.2022 року, № 400 від 01.04.2022 року, якою внесено зміну до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану", які застосовуються з 24 лютого 2022 року.
Так, згідно з постановою Кабінету Міністрів України №350 від 22.03.2022 року внесено зміни до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», доповнено абзац перший після слів «та поліцейським» словами «а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми «єПідтримка».
Згідно з п.2 постанови Кабінету Міністрів України №350 від 22.03.2022 року вказана постанова набрала чинності з дня її опублікування та застосовується з 24.02.2022 року.
Постановою Кабінету Міністрів України №400 від 01.04.2022 року внесено зміни до пункту 1 постанови № 168 щодо виплати додаткової винагороди, збільшеної до 100 000 гривень.
У подальшому, відповідно до постанови КМУ № 754 від 01.07.2022 року внесено зміни до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» в абзаці першому слова «які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми «є-Підтримка» замінено словами «які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні)»;
після слова «щомісячно» доповнено словами «(крім осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, яким така винагорода виплачується пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць)».
Згідно з п.2 постанови КМУ № 754 від 01.07.2022 року ця постанова набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 1 червня 2022 року.
Відповідно до постанови КМУ № 793 від 07.07.2022 року внесені наступні зміни до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану»:
«У пункті 1:1) в абзаці першому слова і цифри «додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно» замінити словами і цифрами «додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць».
Згідно з п.2 постанови КМУ № 793 від 07.07.2022 року вказана постанова набрала чинності з дня її опублікування та застосовується з 24 лютого 2022 року.
Водночас, відповідно до положень статті 52 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» постанови Кабінету Міністрів України, крім постанов, що містять інформацію з обмеженим доступом, набирають чинності з дня їх офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самими постановами, але не раніше дня їх опублікування.
Постанова КМУ № 754 від 01.07.2022 року була офіційно опублікована в офіційному виданні Урядовий кур`єр від 08.07.2022 року № 149, як наслідок така постанова набрала чинності саме з цієї дати, тобто з 08.07.2022 року.
Тобто, винагорода передбачена пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 року для осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби виплачується пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць з дня набрання чинності постановою КМУ № 754 від 01.07.2022 року.
Крім того, постанова КМУ № 793 від 07.07.2022 року була офіційно опублікована в офіційному виданні Урядовий кур`єр від 19.07.2022 року № 156, як наслідок така постанова набрала чинності саме з цієї дати, тобто з 19.07.2022 року.
Тобто, винагорода передбачена пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 для осіб визначених у цьому пункті виплачується пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць з дня набрання чинності постановою КМУ № 793 від 07.07.2022.
Постановою Кабінету Міністрів України № 1146 від 08.10.2022 року, яка набрала чинності 18.10.2022 року та застосовується з 01.09.2022 року, внесено такі зміни до пункту 1 постанови №168: абзаці першому: слова "а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) "та "(крім осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, яким така винагорода виплачується пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць)" виключити; доповнити абзац реченням такого змісту: "Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах".
Згідно пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 08.10.2022 року №1146, ця постанова набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 1 вересня 2022 року.
Постанова Кабінету Міністрів України від 08.10.2022 року №1146 набрала чинності з 18.10.2022 року.
Аналіз наведених вище нормативно - правових актів свідчить про те, що Президент України доручив КМ України запровадити відповідні заходи правового режиму воєнного стану в Україні та забезпечити їх фінансування, а відтак умовами призначення додаткової винагороди у порядку постанови №168 є одночасна сукупність таких обставин як: 1) належність особи до складу, зокрема, особи рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби; 2) несення особою служби в правовому режимі воєнного стану; 3) видання командиром (начальником) наказу про призначення додаткової винагороди, котрий безпосередньо і визначає факт участі у відповідних заходах.
Отже, на період дії воєнного стану, особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, Постановою №168 передбачена виплата додаткової винагороди.
Також, 15.03.2022 року Верховна Рада України прийняла Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» №2135-IX, яким п. 4 якого внесено до Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» (Відомості Верховної Ради України, 2022 р., №3, ст. 12; із змінами, внесеними законами України від 23 лютого 2022 року №2099-IX та від 3 березня 2022 року №2118-IX) такі зміни: "Стаття 38. Установити, що у 2022 році, як виняток з положень статті 242 Бюджетного кодексу України, кошти державного дорожнього фонду спрямовуються першочергово на виконання боргових зобов`язань за запозиченнями, отриманими державою або під державні гарантії, а також на забезпечення потреб сектору оборони».
21.04.2022 року Верховна Рада України прийняла Закон України «Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік» №2218-IX внесено до Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» (Відомості Верховної Ради України, 2022 р., № 3, ст. 12; із змінами, внесеними законами України від 23 лютого 2022 року № 2099-IX, від 3 березня 2022 року № 2118-IX, від 15 березня 2022 року № 2120-IX і № 2135-IX) такі зміни: установити, що передбачені цим Законом кошти в частині збільшення видатків державного бюджету на 2022 рік за бюджетною програмою "Резервний фонд" (код 3511030) спрямовуються виключно на здійснення заходів щодо забезпечення безпеки і оборони, фінансової підтримки внутрішньо переміщених осіб. (п. 2).
31.05.2022 року Верховна Рада України прийняла Закон України «Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" від 31.05.2022 року №2280-IX внесено до Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" (Відомості Верховної Ради України, 2022 р., № 3, ст. 12; із змінами, внесеними законами України від 23 лютого 2022 року № 2099-IX, від 3 березня 2022 року № 2118-IX, від 15 березня 2022 року № 2120-IX і № 2135-IX та від 21 квітня 2022 року № 2218-IX) такі зміни: «Стаття 37. Установити, що у 2022 році, на період дії воєнного стану в Україні та протягом 30 днів з дня припинення або скасування цього стану, не застосовуються положення частин десятої і одинадцятої статті 23 Бюджетного кодексу України щодо бюджетних призначень головних розпорядників коштів державного бюджету, що належать до сектору безпеки і оборони» (п. 4).
Матеріалами справи свідчать, що позивачу за період проходження служби під час дії воєнного стану у спірний період не виплачувалася додаткова винагорода відповідно до Постанови №168 та не видавалися накази про її виплату.
Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що на період дії воєнного стану (який було запроваджено Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 року №64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 року №2102-ІХ, та в подальшому строк дії воєнного стану в Україні було продовжено), особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, у тому числі позивачу, Постановою №168 передбачена виплата додаткової винагороди.
Щодо застосування в часі внесених до Постанови № 168 змін постановами № 754, № 793, 1146, суд апеляційної інстанції зазначає.
Частиною 1 статті 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
За змістом Доповіді «Верховенство права», схваленої Європейською комісією «За демократію через право» (Венеційська комісія) на 86-му пленарному засіданні (25-26.03.2011), одним із складових елементів принципу верховенства права є принцип юридичної (правової) визначеності, згідно з яким держава зобов`язана дотримуватись законів, які запровадила і застосовувати їх у передбачуваний спосіб та з логічною послідовністю. Передбачуваність означає, що закон має бути, за можливості, проголошений наперед - до його застосування, та має бути передбачуваним щодо його наслідків: він має бути сформульований з достатньою мірою чіткості, аби особа мала можливість скерувати свою поведінку (пункт 44). Юридична визначеність вимагає, щоб юридичні норми були чіткими і точними та спрямованими на забезпечення того, щоб ситуації та правовідносини залишались передбачуваними. Зворотна дія юридичних норм також суперечить принципові юридичної визначеності, принаймні у кримінальному праві, позаяк суб`єкти права повинні знати наслідки своєї поведінки, але це також стосується і цивільного та адміністративного права - тієї мірою, що негативно впливає на права та законні інтереси особи (пункт 46). На додачу до цього, парламентові не може бути дозволено зневажати основоположні права людини внаслідок ухвалення нечітких законів. Цим досягається істотно важливий юридичний захист особи супроти держави та її органів і посадових осіб. Юридична визначеність також означає, що держава загалом повинна дотримуватись взятих на себе певних зобов`язань, виконувати покладені на неї певні функції чи виголошені нею перед людьми певні обіцянки (поняття «законних очікувань») (пункти 47-48).
Частиною 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року №3477-IV визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.
Як зазначив Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Ольссон проти Швеції №1» (Olsson v. Sweden №1) від 24.03.1988 року (заява №10465/83), норма національного закону не може розглядатися як право, якщо її не сформульовано з достатньою точністю так, щоб громадянин мав змогу, якщо потрібно, з відповідними рекомендаціями, до певної міри передбачити наслідки своєї поведінки (п. 61).
За усталеною практикою Європейського Суду з прав людини, формулювання національного законодавства повинно бути достатньо передбачуваним, щоб надати особам адекватну вказівку щодо обставин та умов, за яких державні органи мають право вдатися до заходів, що вплинуть на їхні конвенційні права (див. рішення у справі "С.G. та інші проти Болгарії" (С.G. and Others v. Bulgaria) від 24.04.2008 року, п. 39, у справі "Олександр Волков проти України" від 09.01.2013 року, п. 170).
Окрім того, Європейський Суд з прав людини у п. 65 свого рішення у справі «Вєренцов проти України» від 11.04.2013 року зауважив, що у зв`язку із тим, що багато законів неминуче сформульовані у термінах, що тією чи іншою мірою є нечіткими, їх тлумачення й застосування є питанням практики (див., mutatis mutandis, вищенаведені рішення у справах "Газета "The Sunday Times" проти Сполученого Королівства (№1)" (The Sunday Times v. United Kingdom (no. 1)), n. 49, та "Коккінакіс проти Греції" (Kokkinakis v. Greece), п. 40). Функція здійснення правосуддя, закріплена за судами, полягає саме у подоланні сумнівів щодо тлумачення, що залишаються (див., mutatis mutandis, вищенаведене рішення у справі «Кантоні проти Франції» (Cantoni v. France)).
Слід наголосити, що у цій адміністративній справі, позивач ставить питання щодо зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити йому додаткову винагороду передбачену пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 року у розмірах та порядку згідно з відповідною її редакцією на період виникнення спірних відносин.
Відповідно до частини 1 статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
Це означає, що за загальним правилом норма права діє стосовно відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто, до певних юридичних фактів застосовується той закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали.
Конституційний принцип незворотності дії нормативного акта у часі неодноразово був предметом вивчення, проте у правозастосовній практиці проблема щодо особливостей його практичної реалізації залишається невирішеною.
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів висловлював Конституційний Суд України.
Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 року № 1-зп, від 09.02.1999 року № 1-рп/99, від 05.04.2001 року № 3-рп/2001, від 13.03.2012 року № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Єдиний виняток з даного правила, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, складають випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
З огляду на вже викладене вище, колегія суддів звертає увагу на наступне.
Суд зазначає, що зміст внесених постановою від 07.07.2022 року №793 змін до постанови №168 не свідчить про те, що такі зміни вплинули на розмір додаткової винагороди, адже за загальним правилом заробітна плата (грошове забезпечення) виплачується щомісячно за фактично відпрацьований час, тому визначена Урядом «пропорційність» із прив`язкою до місячного періоду фактично передбачає виплату додаткової винагороди в розмірі 30000 гривень на місяць за умови відпрацювання норми робочого часу відповідного місяця.
Правило щодо пропорційності розміру грошового забезпечення співробітників відповідача до виконаної норми праці закріплено й у відповідних положеннях, згідно з яким при виплаті співробітникам грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення сум щомісячних основних, додаткових видів грошового забезпечення та премії за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що вказані зміни у правовому регулюванні спірних правовідносин не змінили обсягу права позивача на отримання додаткової винагороди в розмірі 30000 грн на місяць, передбаченому постановою №168 у первинній редакції.
Також, виходячи з встановленої Конституцією України забороною на застосування зворотної дії в часі законами та іншими нормативно-правовими актами, та враховуючи, що Постанова від 08.10.2022 року №1146 вплинула на розмір додаткової винагороди та погіршила становища позивача в частині прав на отримання таких виплат, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції щодо неможливості застосування положень Постанови від 08.10.2022 року №1146 з 1 вересня 2022 року та підлягає застосування з 18.10.2022 року.
У період до 08.07.2022 року постанова №168 передбачала виплату додаткової винагороди в розмірі 30 000 гривень саме щомісячно, а не пропорційно в розрахунку на місяць.
З урахуванням того, що до 08.07.2022 року приписи постанови №168 визначали певний розмір та умови виплати цієї додаткової винагороди, відсутність наказів командирів (начальників) щодо виплати цієї винагороди фактично може свідчити про допущення протиправної бездіяльності, а не про відсутність права на таку винагороду.
З огляду на вищевказані редакції постанови №168, у період з 06.03.2022 року по 07.07.2022 року (включно) розмір додаткової винагороди, зокрема для осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, був фіксованим та становив 30 000 грн. щомісячно.
Однак, вже у період з 08.07.2022 року (день набрання чинності постановою №794) по 18.07.2022 року розмір такої винагороди становив 30 000 грн. та виплачувався пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць.
З 19.07.2022 року (день набрання чинності постановою №793) по 17.10.2022 року додаткова винагорода вплачувалась у розмірі до 30 000 грн. пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць, а порядок і умови її виплати мають визначатися керівником відповідного органу.
Щодо посилання апелянта на те, що характер виконуваної позивачем роботи не передбачає призначення їй додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168, колегія суддів зазначає, що положення Постанови №168 у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, не містять застережень щодо призначення додаткової допомоги виключно особам, які залучені до виконання завдань, передбачених Указом Президента України від 24.02.2022 року №64 «Про введення воєнного стану в Україні» (зі змінами), або особам, які несуть службу у складі наряду чергової частини, блокпосту, оперативно-пошукової групи, групи швидкого реагування; несуть службу у нічний час; несуть гарнізону та вартову службу, тощо.
Щодо посилань апелянта, що у кошторисі видатки на виплату додаткової винагороди, визначеної Постановою №168, після її прийняття та внесення змін, не затверджувались, колегія суддів зазначає наступне.
Керуючись ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року №3477-VI суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) і практику ЄСПЛ як джерело права.
За змістом правової позиції ЄСПЛ у справі «Кечко проти України» (рішення від 08.11.2005 року) у межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.
Також, Верховний Суд України вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат (постанови Верховного Суду України від 22.06.2010 року у справі №21-399во10, від 07.12.2012 року у справі №21-977во10, від 03.12.2010 року у справі №21-44а10).
Така правова позиція підтримана Конституційним Судом України, зокрема, у рішеннях від 20.03.2002 року №5-рп/2002, від 17.03.2004 року №7-рп/2004, від 01.12.2004 року №20-рп/2004, від 09.07.2007 року №6-рп/2007, в яких зазначено про неможливість поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету.
Отже, відсутність коштів на даний час та наказу про виплату, на яку позивач набув право за приписами Постанови №168, не може бути підставою відмови у захисті порушеного права.
Щодо дискреційних повноважень відповідача в частині виплати допомоги та її обчислення, та посилання апелянта на те, що позивач перебувала у відпустці без збереження грошового забезпечення, суд зазначає наступне.
За загальним правилом заробітна плата (грошове забезпечення) виплачується щомісячно за фактично відпрацьований час, отже, передбачено виплату додаткової винагороди на місяць пропорційно відпрацювання норми робочого часу відповідного місяця.
Колегія суддів у підтвердження цього, звертає увагу на постанову Верховного Суду від 18 вересня 2023 року у справі № 420/6607/22, у якій висловлена позиція щодо застосування пункту 1 Постанови № 168 у ситуації, коли поліцейський не виконував (не виконувала) службових обов`язків, які витікають із завдань і повноважень поліції. Зокрема у цій постанові написано таке: «Системний і цільовий способи тлумачення пункту 1 Постанови № 168 у його взаємозв`язку з нормами статті 94 Закону України «Про Національну поліцію» і приписами Указів Президента України від 24 лютого 2022 року №64 «Про введення воєнного стану в Україні» та №69 «Про загальну мобілізацію» дає Верховному Суду підстави для висновку, що додаткова винагорода є видом грошового забезпечення поліцейського, яке виплачується йому за період проходження служби під час дії воєнного стану. Ця винагорода має тимчасовий характер, а її виплата зумовлена виконанням службових обов`язків в обставинах військової агресії Російської Федерації проти України. Тому статус поліцейського сам по собі автоматично не забезпечує особі права на отримання додаткової винагороди. Обставини, які унеможливлюють нарахування й виплати поліцейському зазначеної винагороди можуть бути різними, проте мають бути пов`язаними із фактичним невиконанням службових обов`язків без поважних причин».
Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року справа № 420/16628/22
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 13.02.2018 року у справі № 361/7567/15-а, від 07.03.2018 року у справі № 569/15527/16-а, від 20.03.2018 року у справа № 461/2579/17, від 20.03.2018 року у справі № 820/4554/17, від 03.04.2018 року у справі № 569/16681/16-а та від 12.04.2018 року справа № 826/8803/15, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював позицію з цього питання, згідно якої національні суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об`єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (пункт 157 рішення у справі "Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру" (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus № 32181/04); пункт 44 рішення у справі "Брайєн проти Об`єднаного Королівства" (Bryan v. the United Kingdom); пункти 156-157, 159 рішення у справі "Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру" (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus № 32181/04); пункти 47-56 рішення у справі "Путтер проти Болгарії" (Putter v. Bulgaria № 38780/02).
Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Отже, дискреційними повноваженнями є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".
На підставі викладеного, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції про зобов`язання Державну установу «Центр пробації» нарахувати та виплатити на користь позивача додаткову винагороду, що передбачена Постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 року у спірний період.
Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у зразковій справі №260/3564/22.
Відповідно до положень ч.1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, оскільки суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
Керуючись ст. 315, 316, 321, 325 КАС України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Державної установи "Центр пробації" на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.05.2023 року в адміністративній справі №160/4039/23 - залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.05.2023 року в адміністративній справі №160/4039/23 за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Центр пробації" про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати підписання та не підлягає касаційному оскарженню до Верховного Суду, крім випадків, встановлених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий - суддяС.В. Білак
суддяІ.В. Юрко
суддяС.В. Чабаненко
