ФАСТІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД
КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
08500, м. Фастів, вул. Івана Ступака, 25, тел. (04565) 6-17-89, факс (04565) 6-16-76, email: inbox@fs.ko.court.gov.ua
________________________________________________________________________________
2/381/83/24
381/5794/23
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 січня 2024 року Фастівський міськрайонний суд Київської області
в складі
головуючого судді: Осаулової Н.А.,
за участю секретаря: Цвик А.К.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Фастів у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення невиплаченої одноразової матеріальної допомоги на оздоровлення, -
встановив:
У грудні 2023 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Фастівського міськрайонного суду Київської області з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - відповідач), у якому просила суд стягнути з відповідача на свою користь невиплачену матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022 рік у сумі 14 886,00 грн. та покласти на відповідача судові витрати.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 працює у відокремленому підрозділі Фастівське моторвагонне депо регіональної філії «Південно-Західна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» з 20 березня 2003 року по теперішній час на посаді оператора ЕОМ групи обліку.
Між адміністрацією Фастівського моторвагонного депо та Профспілковим комітетом первинної профспілкової організації укладено Колективний договір на 2001-2005 роки, пролонгований на 2006-2022 роки, який діє по сьогоднішній день. Норми, умови, гарантії та пільги, що встановлені Колективним договором у відповідності до ст. 18 КЗпП України розповсюджуються на всіх працівників Фастівського моторвагонного депо регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця».
Пунктом 3.19. Колективного договору установлено обов`язок роботодавця надавати працівникам, які безпосередньо пропрацювали у підрозділах АТ «Укрзалізниця» не менше 6 місяців та подали письмову заяву, надавати один раз на рік у календарному році матеріальну допомогу на оздоровлення, як правило, разом із настанням щорічної відпустки, у розмірі шести прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених Законом на перше січня звітного року.
Разом із заявою на відпустку, 05.07.2022 року позивач подала заяву про виплату матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022 рік в розмірі шести прожиткових мінімумів для працездатних осіб у відповідності до пункту 3.19. Колективного договору, оскільки позивач має відповідний стаж для отримання вказаного виду матеріальної допомоги. Роботодавець мав позивачу виплатити 14 886,00 грн. (2481 грн. * 6).
Проте, до цього часу кошти не виплачено, тим самим роботодавець не виконав свого зобов`язання за колективним договором, чим порушив трудові права позивача.
Посилання роботодавця на ту обставину, що матеріальна допомога на оздоровлення не виплачується на підставі ст. 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» на підставі рішення правління АТ «Укрзалізниця» також на думку позивача є безпідставним, що змушує звернутись до суду з даним позовом.
У відзиві на позовну заяву зазначено, що виплата матеріальної допомоги на оздоровлення була призупинена на підставі рішення правління від 14.03.2022 року у зв`язку з введенням воєнного стану в Україні, що узгоджується з нормами Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Тому, позивачу у виплаті відмовлено не було, а матеріальна допомога на оздоровлення буде виплачена усім працівникам, у тому числі позивачу, після їх відновлення, зокрема після закінчення чи скасування воєнного стану в Україні. Також представник вказала, що позивачем не надано заяви про надання щорічної відпустки, разом з якою, як правило, виплачується матеріальна допомога на оздоровлення. Крім того, позивачем пропущено тримісячний строк для звернення до суду з позовом, встановлений ч. 2 ст. 233 КЗпП України, а тому, у задоволенні позову слід відмовити.
У судове засідання позивач не з`явилася, через канцелярію суду представником подано клопотання про розгляд справи у відсутність позивача та представника, позовні вимоги підтримали у повному обсязі, просили суд їх задовольнити.
Представник відповідача у судове засідання не з`явилася, подала через канцелярію суду клопотання про розгляд справи у її відсутність, просила суд відмовити у задоволенні позову з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.
Відповідно до ч. 3 ст. 13 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Як передбачено ч. 3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.
Ухвалою суду від 19.12.2023 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання.
Судом 22.01.2024 року долучено до матеріалів справи відзив на позовну заяву, додаткові пояснення сторони позивача та письмові пояснення представника відповідача.
Ухвалою суду від 22.01.2024 року відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позову без руху.
Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Як вбачається із записів у трудовій книжці, ОСОБА_1 працює у відокремленому підрозділі Фастівське моторвагонне депо регіональної філії «Південно-Західна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» з 20 березня 2003 року, на теперішній час займає посаду оператора ЕОМ групи обліку.
Між адміністрацією виробничого підрозділу моторвагонного депо Фастів-1 регіональної філії «Південно-Західна залізниця» і профспілковим комітетом первинної профспілкової організації моторвагонного депо Фастів-1 укладено Колективний договір на 2001-2005 роки, пролонгований на 2006-2023 роки. Дію колективного договору було пролонговано на 2006-2023 роки.
Зі змісту п.3.19 колективного договору вбачається, що працівникам філії, які безперервно пропрацювали у підрозділах АТ «Укрзалізниця» не менше 6 місяців та подали письмову заяву, надається один раз у календарному році матеріальна допомога на оздоровлення, як правило, разом із наданням щорічної відпустки, у розмірі 6 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених Законом на 1 січня звітного року.
05 липня 2022 року ОСОБА_1 подала заяву про виплату матеріальної допомоги на оздоровлення згідно колективного договору.
Зі змісту листа начальника виробничого підрозділу моторвагонного депо Фастів-1 регіональної філії «Південно-Західна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» вбачається, що на підставі рішення правління від 14.03.2022 року протокол №Ц 54/31, лист від 25.03.2022 року №ЦЦУП-10/95, беручи до уваги введення воєнного стану в Україні з 24.02.2022 року та положення ст. 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» призупинено виплату матеріальної допомоги на оздоровлення. Рішення щодо поновлення таких витрат не приймалось. У разі прийняття відповідного рішення можливе повернення до розгляду даного питання.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Відповідно до ч.2 ст.97 КЗпП України, форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.
Згідно з ч.1 ст.10 КЗпП України колективний договір укладається на основі законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин, і узгодження інтересів працівників та роботодавців.
Відповідно до ч.2 ст.13 КЗпП України, у колективному договорі встановлюються взаємні зобов`язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема: нормування і оплати праці, встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.); встановлення гарантій, компенсацій, пільг.
Згідно з ч.1 ст.14 Закону України «Про колективні договори і угоди», зміни і доповнення до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можуть вноситися тільки за взаємною згодою сторін в порядку, визначеному колективним договором, угодою.
Відповідно до п.2 Прикінцевих положень КЗпП України під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
Згідно з ч.1 ст.11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 року, на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця.
Як вбачається з п.3 Прикінцевих положень Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», цей Закон діє у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану", та втрачає чинність з дня припинення або скасування воєнного стану.
Так, указом Президента України №64/2022, затвердженим Законом №2102-IX від 24 лютого 2022 року, з 5 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року на всій території України був введений воєнний стан строком на 30 діб. Дія воєнного стану в Україні продовжувалась і триває на даний час.
Таким чином, норми Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» поширюються на весь період дії воєнного стану в Україні, тобто на правовідносини, які виникли з 24.02.2022 року.
Тобто, на підставі вказаних норм роботодавцю надається право в односторонньому порядку зупиняти окремі положення колективного договору.
Варто зазначити, що позивачу не було відмовлено у виплаті матеріальної допомоги на оздоровлення, а таку виплату на підставі положень Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у зв`язку з введенням воєнного стану на підставі Закону України "Про правовий режим воєнного стану" було призупинено.
Як вказується у листах підрозділів АТ «Українська залізниця» повторний розгляд питання виплати матеріальної допомоги на оздоровлення буде можливий після скасування або закінчення воєнного стану в Україні.
Також слід зазначити, що Конституційний Суд України в рішенні від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012 визначив, що однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов`язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості. В даному рішенні Конституційний Суд спирається на Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, який встановлює загальний обов`язок держав забезпечити здійснення прав, що передбачені цим пактом, у максимальних межах наявних ресурсів (пункт 1 статті 2).
У Рішенні Конституційного Суду від 22 травня 2018 року № 5-р/2018 зазначено, що звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини є їх обмеженням. Верховна Рада України повноважна ухвалювати закони, що встановлюють обмеження, відповідно до таких критеріїв: "обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, вони мають встановлюватися виключно Конституцією і законами України, переслідувати легітимну мету, бути обумовленими суспільною необхідністю досягнення цієї мети, пропорційними та обґрунтованими, у разі обмеження конституційного права або свободи законодавець зобов`язаний запровадити таке правове регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію цього права або свободи і не порушувати сутнісний зміст такого права". Відповідно до пункту 1 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються права і свободи людини, гарантії цих прав і свобод. Але, визначаючи їх, законодавець може лише розширювати, а не звужувати, зміст конституційних прав і свобод та встановлювати механізми їх здійснення. Отже, положення частини третьої статті 22 Конституції України необхідно розуміти так, що при ухваленні нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності.
Таким чином, з аналізу вищезазначених рішень Конституційного Суду України можна дійти висновку, що держава виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей має право вирішувати соціальні питання на власний розсуд. Тобто у разі значного погіршення фінансово-економічної ситуації, виникнення умов воєнного або надзвичайного стану, необхідності забезпечення національної безпеки України, модернізації системи соціального захисту тощо держава може здійснити відповідний перерозподіл своїх видатків з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства. Проте держава не може вдаватися до обмежень, що порушують сутність конституційних соціальних прав осіб, яка безпосередньо пов`язана з обов`язком держави за будь-яких обставин забезпечувати достатні умови життя, сумісні з людською гідністю. Одним з основних принципів, який застосовується державою для реалізації конституційного права на соціальний захист є принцип збалансованості та пропорційності між фінансовими можливостями держави, які визначаються, передусім, внутрішнім законодавством держави, що враховує, зокрема, зовнішньо та внутрішньо економічні і політичні чинники (постанова Верховного Суду від 01 грудня 2022 року у справі №580/2869/22).
У даному випадку, якщо відповідач не проведе з позивачем повного розрахунку після закінчення або скасування воєнного стану, остання не позбавлена можливості повторного звернення до суду.
Отже, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, оскільки права позивача не порушено, а обмежено у рамках Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», суд приходить до висновку про необхідність відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Стосовно строків звернення до суду варто зазначити наступне.
Відповідно до ч. 1 статті 233 КЗпП України, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про виплату матеріальної допомоги на оздоровлення позивач звернулась 05.07.2022 року, а до суду з даним позовом - у грудні 2023 року. Інформація про надання позивачу відповіді на вказану заяву відсутня.
Верховний Суд зауважив, що строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору є складовою механізму реалізації права на судовий захист та однією із основних гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин.
Перевірка дотримання вимог закону щодо строків звернення до суду за вирішенням трудового спору здійснюється судом за принципом ex officio, незалежно від того, чи заявляє відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду, на відміну від застосування позовної давності при вирішені судом цивільного спору, коли застосування позовної давності судом здійснюється тільки за заявою сторони у спорі (частина третя статті 267 ЦК України). Такий висновок Верховного Суду викладено у постанові від 02.12.2020 р. по справі № 751/1198/18 (провадження № 61-5845св19).
В п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз`яснено, якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав. Оскільки при пропуску місячного і тримісячного строків у позові може бути відмовлено за безпідставністю вимог, суд з`ясовує не лише причини пропуску строку, а й усі обставини справи, права та обов`язки сторін.
У той же час, як вбачається із п. 1 Прикінцевих положень КЗпП України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
На території України карантин, встановлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), скасовано з 01 липня 2023 року.
За вказаних обставин, у зв`язку з тим, що у матеріалах справи відсутні відомості про розгляд заяви позивача від 05.07.2022 року з наданням їй письмової відповіді, суд приходить до висновку, що позивач не пропустила строки звернення до суду, встановлені ст. 233 КЗпП України.
Враховуючи наведене, на підставі ст. 16 ЦК України, ст.ст. 10, 13, 97, 233 КЗпП України, керуючись ст.ст 12, 76, 77, 78, 79, 265, 285, 289 ЦПК України, Законом України «Про колективні договори і угоди», Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», суд, -
у х в а л и в :
Позовну заяву ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення невиплаченої одноразової матеріальної допомоги на оздоровлення, - залишити без задоволення.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Реквізити сторін:
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ;
Відповідач - Акціонерне товариство «Українська залізниця», код ЄДРПОУ 40075815, адреса місця знаходження: м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, 5.
Суддя: Н.А. Осаулова
Повний текст рішення виготовлено 26.01.2024 року.
