Справа № 509/4847/23
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 січня 2024 року смт. Овідіополь
Овідіопольський районний суд Одеської області у складі:
головуючого судді Панасенка Є.М.,
за участю секретаря судового засідання: Степанової Н.С.,
представника позивача Гродської А.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду цивільну справу № 509/4847/23 за позовною заявою Державного агентства меліорації та рибного господарства України в особі Управління державного агентства меліорації та рибного господарства до ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди,
ВСТАНОВИВ:
Позивач, в особі т.в.о. начальника Управління звернулося Державне агентство меліорації та рибного господарства у Одеській області Литвиненко М., звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди, та просить суд стягнути з відповідача на користь Державного агентства меліорації та рибного господарства у Одеській області шкоду завдану внаслідок невиплати грошової допомоги ОСОБА_2 в сумі 7320, 00 грн. та сплачений судовий збір за подачу позову до суду.
Вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Одеського Окружного адміністративного суду від 22.08.2022 року у справі № 420/24096/21 було зобов`язано Управління державного агентства меліорації та рибного господарства у Одеській області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_2 грошову допомогу у розмірі середньомісячної заробітної плати до частини щорічної основної оплачуваної відпустки. 09.12.2022 року ГУ Державної казначейської служби України в Одеській області на виконання постанови про відкриття виконавчого провадження стягнуто на користь ОСОБА_2 з рахунків позивача 7320,00 грн.
Позивач зазначає, що невиплата грошової допомоги ОСОБА_2 мала місце в період перебування ОСОБА_1 на посаді Голови комісії з ліквідації Західно-Чорноморського рибоохоронного патруля, а тому про настання негативних наслідків у результаті затримки виконання судового рішення про поновлення ОСОБА_2 на посаді головного спеціаліста із запобігання та протидії корупції західно-Чорноморського рибоохоронного патруля. Позивач вважає, що ОСОБА_1 знав та передбачав настання негативних наслідків такого протиправного діяння. Позивач направив на адресу відповідача лист щодо добровільного відшкодування шкоди, проте відповіді не надійшло, сума не була повернута.
З посиланням на положення статей 16, 1166, 1191 Цивільного кодексу України, статей 80, 81, 82 Закону України "Про державну службу" позивач просить стягнути з відповідача матеріальну шкоду в розмірі 7320,00 грн.
31.08.2023 року відкрито провадження у справі та в порядку ст.ст. 274, 279 ЦПК України призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Представник позивача Гродська А.А., що діє на підставі довіреності, в судовому засіданні підтримала позовні вимоги в повному обсязі з підстав викладених у позовній заяві. Також вказала, що саме з вини ОСОБА_1 було допущено в подальшому судовий процес та стягнення коштів з Управління, які він відповідно повинен повернути.
Відповідач в судове засідання повторно не з`явився, поштова кореспонденція направлена судом за адресою зареєстрованого місця проживання ОСОБА_1 повернута на адресу суду неврученою з відміткою листоноші «адресат відсутній за вказаною адресою». Заяв, клопотань та відзиву відповідачем до суду не подано.
Дослідивши письмові докази по справі, заслухавши представника позивача, суд прийшов до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.
Відповідно дост.12ЦПК Україницивільне судочинствоздійснюється назасадах змагальностісторін. Учасникисправи маютьрівні праващодо здійсненнявсіх процесуальнихправ таобов`язків,передбачених законом. Кожнасторона повиннадовести обставини,які маютьзначення длясправи іна яківона посилаєтьсяяк напідставу своїхвимог абозаперечень,крім випадків,встановлених цимКодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Положеннями ст. 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з положеннями ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).
Відповідно до ст. 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Згідно з положеннями ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Так, на підтвердження своїх позовних вимог, позивачем надано копію рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22.08.2022 року, копію наказу Держрибагенства від 02.04.2021 року № 135 "Про внесення змін до Комісії з ліквідації територіальних органів Держрибагенства", копію пропозиції Управління Державного агенства меліорації та рибного господарства у Одеській області від 16.01.2023 року № 1-3-19/71-23 до ОСОБА_1 про добровільне відшкодування завданої державі шкоди, копію виписки за 09.12.2022 року Держказначейства щодо безспірного списання з Управління Державного агенства меліорації та рибного господарства у Одеській області, копії платіжних доручень № 284, № 285, № 286 та № 287.
Згідно рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22.08.2022 року у справі №420/24096/21 адміністративний позов ОСОБА_2 до Управління Державного агентства меліорації та рибного господарства у Одеській області задоволено. Визнано неправомірними дії Управління Державного агентства меліорації та рибного господарства у Одеській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_2 грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати до частини щорічної основної оплачуваної відпустки тривалістю 14 (чотирнадцять) календарних днів з 26 липня 2021 року по 08 серпня 2021 року за період роботи з 24 вересня 2020 року по 23 вересня 2021 року. Зобов`язано Управління Державного агентства меліорації та рибного господарства у Одеській області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_2 грошову допомогу у розмірі середньомісячної заробітної плати до частини щорічної основної оплачуваної відпустки тривалістю 14 (чотирнадцять) календарних днів з 26 липня 2021 року по 08 серпня 2021 року за період роботи з 24 вересня 2020 року по 23 вересня 2021 року. Рішення суду набрало законної сили 04.10.2022 року.
З позовної заяви та доданих документів (виписки за 09.12.2022 року, платіжних доручень)вбачається, що нарахований та виплачений Управлінням Державного агенства меліорації та рибного господарства у Одеській області розмір грошової допомоги ОСОБА_2 за вищевказаним рішенням суду складає 7320 грн., з яких: 90,00 грн. - військовий збір, утриманий з грошової допомоги ОСОБА_2 ; 1080,00 грн. - податок з доходів фізичних осіб , утриманий з грошової допомоги ОСОБА_2 ; 1320 грн,00 грн. - ЄСВ нарахований на грошову допомогу ОСОБА_2 ; 4830,00 грн. - перерахування грошової допомоги ОСОБА_2 .
Згідно копії Наказу Державного агенства рибного господарства України від 02.04.2021 року № 135 "Про внесення змін до Комісії з ліквідації територіальних органів Держрибагенства" Атанова Олександра Володимировича заступника начальника Чорноморського басейнового управління Державного агенства рибного господарства призначено головою Комісії з ліквідації Західно-Чорноморського басейнового управління охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства.
У зв`язку з тим, що невиплата грошової допомоги ОСОБА_2 мала місце в період перебування відповідача ОСОБА_1 на посаді голови Комісії з ліквідації Західно-Чорноморського рибоохоронного патруля, позивач вважає, що саме ОСОБА_1 допущені неправомірні дії стосовно такої невиплати грошової допомоги. У зв`язку з чим, позивачем направляв 01.11.2022 року на адресу відповідача ОСОБА_1 лист № 1-3-19/71-23 щодо добровільного відшкодування завданої шкоди.
При вирішенні спору по суті суд вважає, що до даних правовідносин слід застосовувати вимоги Цивільного кодексу України, Кодексу законів про працю України, Закону України «Про державну службу».
Стаття 1172 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначає, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду завдану їхнім працівником під час виконання ним трудових (службових) обов`язків.
Відповідно до статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Згідно вимог статті 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Тобто, даною нормою чітко визначено, що шкода, завдана, зокрема, фізичній юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади відшкодовується саме державою незалежно від вини цієї особи.
Відповідно до статті 1191 ЦК України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування.
Згідно із частиною четвертою цієї статті держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, відшкодувавши шкоду, завдану посадовою, службовою особою внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності відповідно органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, мають право зворотної вимоги до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування (крім відшкодування виплат, пов`язаних із трудовими відносинами та відшкодуванням моральної шкоди).
З аналізу наведеного слідує, що шкода, завдана, зокрема, фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою незалежно від вини цієї особи. Держава, відшкодувавши шкоду, завдану посадовою, службовою особою внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності відповідно, зокрема, органу державної влади, має право зворотної вимоги до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування крім відшкодування виплат, пов`язаних із трудовими відносинами та відшкодуванням моральної шкоди.
Тобто, даними нормами визначено, що у разі відшкодування державою шкоди, завданою посадовою або службовою особою органу державної влади, держава має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування.
Проте, вимогами частини четвертої статті 1191 ЦК України чітко визначено, що держава має право зворотної вимоги до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, крім відшкодування виплат, пов`язаних із трудовими відносинами. Отже, відшкодування виплат, пов`язаних із трудовими відносинами, не може бути підставою для пред`явлення державою зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, пов`язаного із трудовими відносинами.
Статтею 130 КЗпП України визначено, що працівники несуть відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов`язків.
При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.
За наявності зазначених підстав і умов матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності.
Згідно із статею 134 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли:
1) між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей;
2) майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами;
3) шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку;
4) шкоди завдано працівником, який був у нетверезому стані;
5) шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування;
6) відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов`язків;
7) шкоди завдано не при виконанні трудових обов`язків;
8) службова особа, винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу;
9) керівник підприємства, установи, організації всіх форм власності, винний у несвоєчасній виплаті заробітної плати понад один місяць, що призвело до виплати компенсацій за порушення строків її виплати, і за умови, що Державний бюджет України та місцеві бюджети, юридичні особи державної форми власності не мають заборгованості перед цим підприємством;
10) шкоди завдано недостачею, знищенням або пошкодженням обладнання та засобів, наданих у користування працівнику для виконання роботи за трудовим договором про дистанційну роботу або про надомну роботу. У разі звільнення працівника та неповернення наданих йому у користування обладнання та засобів з нього може бути стягнута балансова вартість такого обладнання у порядку, визначеному цим Кодексом.
З аналізу наведених норм слідує, що працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, встановлених Законом, та тільки за пряму дійсну шкоду, незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності.
Відповідно до статті 135 КЗпП України межі матеріальної відповідальності працівників за шкоду, завдану підприємству, установі, організації розкраданням, умисним зіпсуттям, недостачею або втратою окремих видів майна та інших цінностей, а також у тих випадках, коли фактичний розмір шкоди перевищує її номінальний розмір, встановлюються законодавством.
Тобто, даною нормою чітко визначено межі матеріальної відповідальності працівників за шкоду, завдану підприємству, установі, організації, саме за умисне зіпсування, недостачу або втрату окремих видів майна та інших цінностей. Отже матеріальна відповідальність настає саме у випадках зіпсування, недостачі або втраті окремих видів майна та інших цінностей.
Статтею 135-3 КЗпП України розмір заподіяної підприємству, установі, організації шкоди визначається за фактичними втратами, на підставі даних бухгалтерського обліку, виходячи з балансової вартості (собівартості) матеріальних цінностей за вирахуванням зносу згідно з установленими нормами.
Відповідно до вимог статті 136 КЗпП України покриття шкоди працівниками в розмірі, що не перевищує середнього місячного заробітку, провадиться за розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, керівниками підприємств, установ, організацій та їх заступниками - за розпорядженням вищестоящого в порядку підлеглості органу шляхом відрахування із заробітної плати працівника.
У решті випадків покриття шкоди провадиться шляхом подання власником або уповноваженим ним органом позову до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду.
Згідно статті 137 КЗпП України суд при визначенні розміру шкоди, що підлягає покриттю, крім прямої дійсної шкоди, враховує ступінь вини працівника і ту конкретну обстановку, за якої шкоду було заподіяно. Коли шкода стала наслідком не лише винної поведінки працівника, але й відсутності умов, що забезпечують збереження матеріальних цінностей, розмір покриття повинен бути відповідно зменшений.
Суд може зменшити розмір покриття шкоди, заподіяної працівником, залежно від його майнового стану, за винятком випадків, коли шкода заподіяна злочинними діями працівника, вчиненими з корисливою метою.
Статтею 80 Закону України «Про державну службу» закріплено, що матеріальна та моральна шкода, заподіяна фізичним та юридичним особам незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю державних службовців під час здійснення ними своїх повноважень, відшкодовується за рахунок держави.
Держава в особі суб`єкта призначення має право зворотної вимоги (регресу) у розмірі та порядку, визначених законом, до:
1) державного службовця, який заподіяв шкоду;
2) посадової особи (осіб), винної (винних) у незаконному звільненні, відстороненні або переведенні державного службовця чи іншого працівника на іншу посаду, щодо відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної державному органу у зв`язку з оплатою часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи.
У разі застосування зворотної вимоги (регресу) державний службовець несе матеріальну відповідальність тільки за шкоду, умисно заподіяну його протиправними діями або бездіяльністю.
Відповідно до вимог частин першої та другої, четвертої статті 81 цього Закону державний службовець зобов`язаний відшкодувати державі шкоду, заподіяну внаслідок неналежного виконання ним посадових обов`язків. Шкодою, заподіяною державним службовцем державі, є також виплачене державою відшкодування шкоди, заподіяної державним службовцем третій особі внаслідок неналежного виконання ним посадових обов`язків. Під час визначення розміру відшкодування враховуються майнове становище державного службовця, співвідношення розміру заподіяної шкоди до його заробітної плати, ризик виникнення шкоди, досвід державної служби, надані державному службовцю накази (розпорядження), а також інші обставини, у зв`язку з якими повне відшкодування державним службовцем шкоди буде необґрунтованим.
Частиною 4 статті 82 Закону, у разі ненадання державним службовцем відповіді на пропозицію про добровільне відшкодування шкоди, відмови від відшкодування шкоди чи невідшкодування шкоди до зазначеного у пропозиції строку керівник державної служби може звернутися з позовом про таке відшкодування до суду.
Матеріальна відповідальність державного службовця та матеріальна відповідальність роботодавця відрізняються між собою розміром відшкодованої шкоди, порядком відшкодування та характером правових норм, що їх регулюють.
Державні службовці несуть відповідальність за пряму дійсну шкоду лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна фізичним та юридичним особам винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника.
Відповідно до статті 132 КЗпП України за шкоду, заподіяну державному органу під час виконання трудових обов`язків, державні службовці, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку.
Вимогами статті 16 ЦК України закріплено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Таким чином, даною нормою визначено способи немайнового або майнового права та інтересу особи, що має право в судовому порядку відновити порушені права та інтереси. При цьому, способами захисту таких прав та інтересів можуть бути саме відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Статтею 22 ЦК України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Таким чином, збитками визнається грошове вираження майнової шкоди, завданої порушенням цивільному майновому благу або інтересу.
Також, матеріальною шкодою є - збитки, втрата активів чи недоотримання належних доходів об`єктом контролю та/або державою, що сталися внаслідок порушення законодавства об`єктом контролю шляхом дій або бездіяльності його посадових (службових) осіб.
Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України "Про оплату праці" та іншими нормативно-правовими актами.
Державні гарантії та відносини, пов`язані з відпусткою державного службовця визначені Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015 року № 889-VIII та Законом України «Про відпустки» від 15.11.1996 року № 504/96-ВР.
Як вже зазначалося судом раніше, підставою звернення Державного агентствамеліорації тарибного господарстваУкраїни вособі Управліннядержавного агентствамеліорації тарибного господарства про відшкодування матеріальної шкоди, що виникла внаслідок невиплати працівнику грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати до частини щорічної оновної оплачуваної відпустки тривалістю 14 календарних днів, зі змісту якого вбачається, що ОСОБА_1 , будучи на посаді голови Комісії з ліквідації Західно-Чорноморського рибоохоронного патруля, допустив неправомірні дії стосовно такої невиплати грошової допомоги працівнику ОСОБА_2 .
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 22.08.2022 року у справі №420/24096/21 адміністративний позов ОСОБА_2 до Управління Державного агентства меліорації та рибного господарства у Одеській області задоволено. Визнано неправомірними дії Управління Державного агентства меліорації та рибного господарства у Одеській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_2 грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати до частини щорічної основної оплачуваної відпустки тривалістю 14 (чотирнадцять) календарних днів з 26 липня 2021 року по 08 серпня 2021 року за період роботи з 24 вересня 2020 року по 23 вересня 2021 року. Зобов`язано Управління Державного агентства меліорації та рибного господарства у Одеській області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_2 грошову допомогу у розмірі середньомісячної заробітної плати до частини щорічної основної оплачуваної відпустки тривалістю 14 (чотирнадцять) календарних днів з 26 липня 2021 року по 08 серпня 2021 року за період роботи з 24 вересня 2020 року по 23 вересня 2021 року.
Позивачем в якості доказів виконання вказаного рішення суду надано платіжні доручення про перерахування коштів ОСОБА_2 .
Таким чином, Управлінням державногоагентства меліораціїта рибногогосподарства в Одеській області на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22.08.2022 року у справі №420/24096/21 здійснено виплату на користь ОСОБА_2 грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати до частини щорічної основної оплачуваної відпустки тривалістю 14 (чотирнадцять) календарних днів з 26 липня 2021 року по 08 серпня 2021 року за період роботи з 24 вересня 2020 року по 23 вересня 2021 року в розмірі 7320,00 гривень.
Тобто, вказана виплати ОСОБА_2 є гарантованою державою виплатою при наданні щорічної основної відпустки за відповідний робочий рік згідно ст. 57 Закону України "Про державну службу".
Таким чином, судом достовірно встановлено, що сума грошової допомоги у розмірі 7320,00 грн, виплачена позивачем на користь ОСОБА_2 на виконання рішення суду від 22.08.2022 року у справі №420/24096/21 за трудовим договором, в силу вимог статті 1191 Цивільного кодексу України не підлягає відшкодуванню, та у розумінні вимог статті 135-3 Кодексу законів про працю України такі виплати не є матеріальною шкодою, спричиненою відповідачем позивачу, а є витратами по відшкодування саме виплат, пов`язаних із правом на отримання грошової допомоги при наданні частини щорічної основної оплачуваної відпустки. Інших витрат, які можуть бути визначені саме як матеріальна шкода, позивачем не зазначено, а судом не виявлено.
Крім того, жодним рішенням не встановлено та не надано належних доказів в підтвердження спричинення матеріальної шкоди відповідачем позивачу, яка повинна розраховуватися відповідно до вимог статті 135-3 КЗпП України.
У зв`язку з чим суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Питання щодо розподілу судових витрат не вирішується, оскільки рішення прийнято не на користь позивача.
Керуючись статтями 5, 7, 10-13, 19, 23, 76-81, 89, 133, 141, 209, 210, 213, 228, 229, 258, 259, 263-265, 274, 275, 279 Цивільного процесуального кодексу України, суд
УХВАЛИВ:
У задоволенні позову Державного агентства меліорації та рибного господарства України в особі Управління державного агентства меліорації та рибного господарства до ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду безпосередньо або через Овідіопольський районний суд Одеської області протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення суду складено 02.02.2024 року.
Головуючий: Є. М. Панасенко
