ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 січня 2024 року
м. Київ
cправа № 904/1147/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Баранець О. М. - головуючий, Вронська Г. О., Кролевець О. А.,
за участю секретаря судового засідання Москалика О. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
ОСОБА_1
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області
у складі судді Ніколенка М.О.
від 14.06.2023
та постанову Центрального апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Коваль Л.А., Мороза В.Ф., Чередка А.Є.
від 19.10.2023 (повний текст складено 30.10.2023)
у справі за позовом ОСОБА_1
до Публічного акціонерного товариства "Інтерпайп Нижньодніпровський трубопрокатний завод"
про визнання недійсними рішень наглядової ради та загальних зборів акціонерів
за участю представників:
від позивача: Голубицький С.Г.,
від відповідача: Гільбурд Р.Ю.
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Інтерпайп Нижньодніпровський трубопрокатний завод" про:
- визнання недійсними рішень Наглядової ради ПАТ "Інтерпайп Нижньодніпровський трубопрокатний завод" в частині затвердження ринкової вартості та ціни викупу однієї акції ПАТ "Інтерпайп Нижньодніпровський трубопрокатний завод" в розмірі 2,29 грн станом на 21.11.2022;
- визнання недійсними рішення загальних зборів акціонерів ПАТ "Інтерпайп Нижньодніпровський трубопрокатний завод" від 23.12.2022, оформлене протоколом від 30.12.2022 № 27, з питання № 7 про затвердження на 2022 рік лімітів надання ПАТ "Інтерпайп Нижньодніпровський трубопрокатний завод" фінансових та майнових порук по зобов`язанням третіх осіб; питання № 8 про затвердження на 2023 рік лімітів надання ПАТ "Інтерпайп Нижньодніпровський трубопрокатний завод" фінансових та майнових порук по зобов`язанням третіх осіб; питання № 9 про схвалення правочинів, щодо яких є заінтересованість.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що є акціонером Публічного акціонерного товариства «Інтерпайп Нижньодніпровський трубопрокатний завод» та володіє 928 434 шт. простих іменних акцій. 23.12.2022 відбулись річні загальні збори акціонерів ПАТ «Інтерпайп НТЗ», рішення яких оформлено протоколом № 27, дата складання 30.12.2022.
Позивач брав участь у загальних зборах акціонерів ПАТ «Інтерпайп НТЗ» 23.12.2022 та проголосував «проти» по питанням № 7, № 8, № 9 порядку денного загальних зборів акціонерів, у зв`язку з чим у нього виникло право вимагати обов`язковий викуп акціонерним товариством належних позивачеві 928 434 шт. простих акцій.
Позивач направив на адресу відповідача вимогу від 18.01.2023 про обов`язковий викуп акцій, у якій зазначив, що, з урахуванням обов`язковості використання майнового методу оцінки, а також Методики комплексних експертних досліджень визначення вартості акцій підприємств, ринкова вартість акцій ПАТ «Інтерпайп НТЗ» станом на 21.11.2022 не може бути нижчою ніж 8,45 грн за одну акцію, оскільки нижня межа вартості акцій визначається її балансовою вартістю, яка дорівнює власному капіталу товариства поділеному на загальну кількість акцій.
Відповідач не погодився з наведеною позивачем ціною викупу акцій та зазначив, що ринкову вартість та ціну викупу акцій в розмірі 2,29 грн за одну акцію було затверджено Наглядовою радою ПАТ «Інтерпайп НТЗ» на підставі даних незалежної оцінки, проведеної Товариством з обмеженою відповідальністю «Содель».
Позивач зазначив, що не погоджується як з прийнятим рішенням Наглядової ради відповідача стосовно затвердження ціни викупу акцій ПАТ «Інтерпайп НТЗ» на рівні 2,29 грн за одну акцію, так і з рішенням загальних зборів акціонерів ПАТ «Інтерпайп НТЗ» 23.12.2022 з питань № 7, № 8 та № 9, які були прийняті в порушення порядку скликання загальних зборів акціонерів, встановленого для прийняття рішень про надання згоди на вчинення товариством значних правочинів та правочинів, щодо яких є заінтересованість.
На переконання позивача, вказані рішення були прийняті органами управління ПАТ «Інтерпайп НТЗ» всупереч його правам та інтересам як акціонера, та з порушенням вимог законодавства України.
Також, на думку позивача, наглядова рада ПАТ «Інтерпайп НТЗ» в порушення вимог ст. 8 та ч. 1 ст. 69 Закону України «Про акціонерні товариства» (в редакції, чинній на дату прийняття оскаржуваного рішення наглядової ради акціонерного товариства) та всупереч інтересам позивача як акціонера, затвердила ціну викупу акцій товариства, яка не є ринковою, а є значно заниженою, визначеною суб`єктом оціночної діяльності з порушенням методології оцінки такого майна.
Крім того, за твердженням позивача, відповідачем було порушено порядок скликання та проведення Загальних зборів акціонерів 23.12.2022, зокрема, порушено вимоги ч. 1 ст. 69 Закону України «Про акціонерні товариства» (в редакції, чинній станом на дату проведення Загальних зборів акціонерів Відповідача), оскільки станом на дату, що передувала розміщенню повідомлення про їх проведення не було визначено ринкову вартість акцій акціонерного товариства, що є обов`язковим при наявності в порядку денному питань, голосування за якими є підставою для вимоги обов`язкового викупу акцій. У зв`язку з цим, на думку позивача, було порушено право акціонера на викуп акціонерним товариством належних йому акцій за ринковою ціною.
Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій
ОСОБА_1 є акціонером Публічного акціонерного товариства «Інтерпайп Нижньодніпровський трубопрокатний завод» та володіє 928 434 шт. простих іменних акцій.
Відповідач 22.11.2022 розмістив на веб-сайті www.smida.gov.ua повідомлення про дистанційне проведення 23.12.2022 річних загальних зборів акціонерів, з проектом порядку денного та проектами рішень щодо кожного з питань, включених до проекту порядку денного.
23.12.2022 відбулись річні загальні збори акціонерів ПАТ «Інтерпайп НТЗ». Ухвалені загальними зборами акціонерів рішення оформлено протоколом № 27, дата складання 30.12.2022.
Під час проведення цих загальних зборів акціонерів, зокрема, вирішувались питання стосовно затвердження на 2022 та 2023 роки лімітів надання ПАТ «Інтерпайп НТЗ» фінансових та майнових порук по зобов`язаннях третіх осіб на суму гривневого еквіваленту 1 500 000 000 (один мільярд п`ятсот мільйонів) доларів США за кожен рік окремо (відповідно питання №7 та №8 порядку денного). В гривневому еквіваленті за курсом НБУ станом на 23.12.2022 (36,56 грн за 1 долар США) суми таких фінансових і майнових порук складали 54 840 000 000 (п`ятдесят чотири мільярда вісімсот сорок мільйонів) гривень.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 2 Закону України «Про акціонерні товариства» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) значний правочин - правочин (крім правочину з розміщення товариством власних акцій), учинений акціонерним товариством, якщо ринкова вартість майна (робіт, послуг), що є його предметом, становить 10 і більше відсотків вартості активів товариства, за даними останньої річної фінансової звітності.
Відповідно до консолідованої фінансової звітності ПАТ «Інтерпайп НТЗ», вартість активів товариства за 2021 рік становить 17 777 909 000 грн.
Тобто, ринкова вартість предметів правочинів відповідно до питань №7 та №8 порядку денного загальних зборів акціонерів від 23.12.2022 перевищує вартість активів ПАТ «Інтерпайп НТЗ» за 2021 рік.
Крім того, питанням № 9 порядку денного було передбачено схвалення правочинів, щодо яких є заінтересованість а саме:
- схвалити додаткові угоди, додатки, специфікації до договору комісії від 26.12.2008 №653090049, укладені між ПАТ «Інтерпайп НТЗ», в якості Комітента, та ТОВ «Інтерпайп Україна», в якості Комісіонера, предметом яких є реалізація продукції, загальна вартість яких за 2021 рік складає 4 849 651 243,81 грн, що становить 27,279% вартості активів Товариства за даними річної фінансової звітності Товариства за 2021 рік;
- схвалити додаткові угоди, додатки, специфікації до договору від 23.06.2020 №20/2443, укладені між ПАТ «Іптерпайп НТЗ», в якості Покупця, та АТ «Інтерпайп НМТЗ», в якості Постачальника, предметом яких є поставка металопродукції, загальна вартість яких за 2021 рік складає 2 427 980 234,97 грн, що становить 13,657% вартості активів Товариства за даними річної фінансової звітності Товариства за 2021 рік;
- схвалити додаткові угоди, додатки, специфікації до договору поставки від 08.05.2015 №ПП 06150289/553150666, укладеними між ПАТ «Інтерпайп НТЗ», в якості Покупця, та ТОВ «МЗ «Дніпросталь», в якості Постачальника, предметом яких є поставка безперервнолитої круглої заготовки для виробництва кільцебандажної продукції і труб та поставка металопродукції, загальна вартість яких за 2021 рік складає 3 353 266 671,76 гривень, що становить 18,862% вартості активів Товариства за даними річної фінансової звітності Товариства за 2021 рік.
Рішення по питанням № 7 та № 8 порядку денного загальних зборів акціонерів від 23.12.2022 було прийняте 95,281% голосів акціонерів від їх загальної кількості. Рішення по питанню № 9 було прийняте простою більшістю голосів незаінтересованих акціонерів, які зареєструвались для участі у загальних зборах та яким належать голосуючі з цього питання акції.
Позивач брав участь у загальних зборах акціонерів ПАТ «Інтерпайп НТЗ» 23.12.2022 та проголосував «проти» по питанням № 7, № 8, № 9 порядку денного Загальних зборів акціонерів.
За таких обставин, відповідач листом від 03.01.2023 № 24-1-1 повідомив позивача про виникнення у останнього права вимагати обов`язкового викупу акціонерним товариством належних ОСОБА_1 928 434 простих акцій. Відповідач зазначив, що ціна викупу становить 2,29 грн за одну акцію, загальна вартість викупу акцій становитиме 2 126 113,86 грн.
Позивач, направив на адресу відповідача вимогу від 18.01.2023 про обов`язковий викуп акцій, у якій зазначив, що запропонована відповідачем ціна викупу акцій не є ринковою та не відповідає нормам законодавства з визначення ринкової вартості акцій.
У вимозі позивач зазначив, що, з урахуванням обов`язковості використання майнового методу оцінки, а також Методики комплексних експертних досліджень визначення вартості акцій підприємств, ринкова вартість акцій ПАТ «Інтерпайп НТЗ» станом на 21.11.2022 не може бути нижчою ніж 8,45 грн за одну акцію, оскільки нижня межа вартості акцій визначається її балансовою вартістю, яка дорівнює власному капіталу товариства поділеному на загальну кількість акцій.
У відповідь на вимогу позивача від 18.01.2023 відповідач надіслав ОСОБА_1 листа від 06.02.2023 № 24-1-32, у якому не погодився з наведеною позивачем ціною викупу акцій та зазначив, що ринкову вартість та ціну викупу акцій в розмірі 2,29 грн за одну акцію було затверджено Наглядовою радою ПАТ «Інтерпайп НТЗ» на підставі даних незалежної оцінки, проведеної Товариством з обмеженою відповідальністю «Содель». Разом з відповіддю на вимогу про обов`язковий викуп акцій позивачу було направлено 4 примірники проекту договору купівлі-продажу (обов`язкового викупу) цінних паперів від 31.01.2023 на викуп 928 434 простих акцій, належних позивачеві, в п. 3.1. якого зазначено, що ціна викупу цінних паперів становить 2,29 грн за одну акцію.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Господарський суд Дніпропетровської області рішенням від 14.06.2023 у справі № 904/1147/23 в позові відмовив.
Рішення мотивовано тим, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту, оскільки визнання недійсним рішення загальних зборів, яке і стало підставою для виникнення в позивача права на обов`язковий викуп належних йому акцій, не призведе до вичерпання спору щодо визначення справедливої вартості акцій, за якою вони мають бути викуплені товариством, а виведе цей конфлікт на новий рівень, зробивши його учасниками інших осіб, які розумно покладались на чинність відповідних рішень.
Норми Цивільного та Господарського кодексів України щодо порядку укладення договору застосовуються з урахуванням особливостей, передбачених статями 68, 69 Закону України «Про акціонерні товариства», адже йдеться про обов`язковий викуп акцій і товариство, у випадку настання умов, передбачених у статті 68 цього Закону, вже позбавлено права на вільне волевиявлення щодо правочину з купівлі-продажу акцій (воно не може відмовитися від укладання цього правочину), воно обмежене у праві погоджувати з акціонером умови правочину на загальних засадах (такі умови вже визначені у ст.ст. 68, 69 Закону України «Про акціонерні товариства» - предмет, порядок визначення ціни, строк розрахунків).
Оскільки відповідно до Закону України «Про акціонерні товариства» укладення договору в спірному випадку є обов`язковим, то незалежно від згоди другої сторони спір, що виникає при укладенні договору, може вирішуватись судом згідно з частиною першою статті 187 Господарського кодексу України.
За обставин, які є предметом розгляду в цій справі, немає спору щодо наявності вільного волевиявлення позивача продати належні йому акції в процедурі обов`язкового викупу, спірним є лише питання про вартість акцій, щодо визначення якої у кожної зі сторін є своя обґрунтована позиція, доведення якої може відбуватись за правилами переддоговірного спору в порядку статті 187 Господарського кодексу України. Таким чином, належним способом захисту права позивача на обов`язковий викуп його акцій, може бути рішення суду про визначення розміру компенсації (ринкової / справедливої вартості акцій) в межах такого переддоговірного спору. Таке рішення буде спрямоване на забезпечення балансу інтересів акціонерів товариства; воно дозволить обом сторонам правочину вирішити спір щодо вартості акцій (яку товариство та мажоритарний акціонер вважають справедливою, а міноритарний акціонер - заниженою) і, враховуючи це, визначити свою подальшу поведінку.
Центральний апеляційний господарський суд постановою від 19.10.2023 рішення суду першої інстанції залишив без змін.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи
ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.06.2023 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 19.10.2023 у справі № 904/1147/23, у якій просив їх скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення заявлених позовних вимог.
Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
В обґрунтування підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник вказав на те, що:
- суд апеляційної інстанції застосував норму частини першої статті 69 Закону України «Про акціонерні товариства» без врахування висновку щодо її застосування, викладеного у постанові Верховного Суду від 15.06.2022 у справі № 905/671/19. Подібність правовідносин у справі № 904/1147/23 та № 905/671/19 полягає у тому, що визначається саме ринкова вартість акцій, та саме ринкова вартість акцій затверджується наглядовою радою;
- суд апеляційної інстанції застосував норму частини другої статті 50 Закону України «Про акціонерні товариства» та зробив висновок, що відповідачем дотримано черговість встановлених цим Законом дій, необхідних для реалізації позивачем свого права на обов`язковий викуп акцій. Немає спору щодо наявності волевиявлення позивача продати належні йому акцій в процедурі обов`язкового викупу, спірним є лише питання про вартість акцій щодо визначення якої у кожної зі сторін є своя позиція, доведення якої може відбуватись за правилами переддоговірного спору у порядку статті 187 Господарського кодексу України.
Однак судом апеляційної інстанції не враховано висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 921/260/19, згідно з яким договір купівлі-продажу акцій, сторонами якого є акціонерне товариство та акціонер - фізична особа, є цивільно-правовим договором, і його укладення регулюється ЦК та Законом України «Про акціонерні товариства». Норми ГК, які визначають порядок укладення господарських договорів, до правовідносин між сторонами не застосовуються;
А також не врахував висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 29.11.2021 у справі № 927/478/20, згідно з яким: «за відсутності визначеної ринкової вартості акції Товариства, у позивача у будь-якому випадку відсутня можливість захисту свого порушеного права шляхом вимоги здійснення відповідачем обов`язкового викупу акцій. А також, що встановивши порушення оспорюваним рішенням загальних зборів прав позивача, наявність підстав для їх захисту в порядку частини другої статті 50 Закону України "Про акціонерні товариства" та відсутність порушення у разі задоволення такого позову прав інших осіб, суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку щодо наявності підстав для задоволення позову про визнання недійсним рішення позачергових загальних зборів акціонерів, оформленого протоколом № 24 позачергових загальних зборів акціонерів ПАТ "Чернігівавтосервіс" від 01.11.2018, в частині зміни типу Товариства з публічного акціонерного товариства на приватне акціонерне товариство».
В обґрунтування підстав, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник вказав на відсутність висновку Верховного Суду з питань застосування у подібних правовідносинах норм процесуального права, а саме частини шостої статті 90 Господарського процесуального кодексу України. Оскільки суди попередніх інстанцій дійшли до помилкового висновку, що у відповідача є право відмовитися від надання відповіді на поставлені запитання поза встановленим ГПК України строком (не пізніше як за п`ять днів до підготовчого засідання), тобто дозволили не відповідати на запитання 28.04.2023 (дата нотаріального посвідчення заяви свідка) коли підготовче засідання було призначене на 28.03.2023, відмовивши в клопотанні позивача про зобов`язання надати відповіді на всі поставлені запитання.
Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просив у її задоволенні відмовити, рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції
Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
За змістом статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до статті 16 ЦК України особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Згідно зі статтею 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Реалізуючи визначене право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Спосіб захисту, насамперед, повинен слугувати поновленню порушених прав позивача або захисту його охоронюваного законом інтересу.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
Суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що застосування конкретного способу захисту залежить від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право та інтерес мають бути захищені у спосіб, який є ефективним, тобто відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Подібні висновки сформульовані, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 22.10.2019 у справі №923/876/16.
У частині першій статті 50 Закону України "Про акціонерні товариства" (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) було встановлено, що у разі, якщо рішення загальних зборів або порядок прийняття такого рішення порушують вимоги цього Закону, інших актів законодавства, статуту чи положення про загальні збори акціонерного товариства, акціонер, права та охоронювані законом інтереси якого порушені таким рішенням, може оскаржити це рішення до суду протягом трьох місяців з дати його прийняття. Суд має право з урахуванням усіх обставин справи залишити в силі оскаржуване рішення, якщо допущені порушення не порушують законні права акціонера, який оскаржує рішення.
Отже, законом було встановлено, що рішення загальних зборів акціонерного товариства може бути оскаржено в судовому порядку, якщо: 1) само по собі прийняте рішення порушує вимоги Закону, інших актів законодавства, статуту чи положення про загальні збори акціонерного товариства; 2) порушено порядок прийняття такого рішення. Це право має акціонер, права та охоронювані законом інтереси якого порушені таким рішенням.
У статті 50 Закону України "Про акціонерні товариства" прямо та буквально не визначено, що порушення порядку скликання та підготовки проведення загальних зборів (тобто, процедури, що передує прийняттю рішення) може бути підставою для оскарження та визнання недійсним прийнятого рішення.
Водночас стала судова практика виходить з розширювального тлумачення змісту поняття "порядку прийняття рішення" та визначає, що підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів акціонерів (учасників) господарського товариства є:
- порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів товариства;
- позбавлення акціонера (учасника) товариства можливості взяти участь у загальних зборах;
- порушення прав чи законних інтересів акціонера (учасника) товариства рішенням загальних зборів (пункт 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 № 13; пункт 54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 915/540/16).
Велика Палата Верховного Суду прямо вказує, що рішення загальних зборів юридичної особи можуть бути визнані недійсними в судовому порядку в разі недотримання процедури їх скликання (пункт 67 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.01.2020 у справі № 924/641/17), але зауважує та конкретизує, що права учасника (акціонера) товариства можуть бути визнані порушеними внаслідок недотримання вимог закону про скликання і проведення загальних зборів, якщо він не зміг взяти участь у загальних зборах, належним чином підготуватися до розгляду питань порядку денного, зареєструватися для участі у загальних зборах тощо (пункт 54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 915/540/16).
За приписами частини першої статті 50 Закону України "Про акціонерні товариства" право на судовий захист шляхом оскарження рішення пов`язане із порушенням не лише суб`єктивних корпоративних прав, а й охоронюваних законом інтересів (законних інтересів), які у свою чергу можуть становити самостійний об`єкт судового захисту. Водночас важливим є те, що особа вправі звертатись до суду за захистом не будь-якого, а виключно охоронюваного законом інтересу, порушеного рішенням, що оскаржується.
З метою отримання судового захисту шляхом визнання недійсним саме рішення загальних зборів акціонер не може абстрактно та загально посилатися на порушення права брати участь в управлінні, а має обґрунтувати конкретне несправедливе обмеження (порушення) його безпосередніх прав чи інтересів прийнятими рішеннями, що оскаржується, а також співмірність обраного способу захисту (відновлення становища, яке існувало до прийняття оскаржуваного рішення) зі стверджуваним порушенням. Такі висновки викладені у постанові Верховного Суду від 10 жовтня 2021 року у справі № 924/881/20.
Наведене узгоджується із усталеною позицією у судовій практиці, що не всі порушення законодавства, допущені під час скликання та проведення загальних зборів юридичної особи, є підставами для визнання недійсними прийнятих ними рішень (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 грудня 2019 року у справі № 904/10956/16). Вирішуючи питання про недійсність рішень загальних зборів, суд оцінює, наскільки ці порушення могли вплинути на прийняття загальними зборами відповідного рішення (постанова Верховного Суду України від 25.03.2015 року у справі № 3-22гс15).
Водночас особливістю цієї справи, що переглядається, є те, що предметом позову є, зокрема, оскарження рішення загальних зборів про схвалення значних правочинів та правочину, щодо якого є заінтересованість.
Частинами першою, третьою та четвертою статті 68 Закону України «Про акціонерні товариства» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що кожний акціонер - власник простих акцій товариства має право вимагати здійснення обов`язкового викупу акціонерним товариством належних йому простих акцій, якщо він зареєструвався для участі у загальних зборах та голосував проти прийняття загальними зборами рішення про: 1) злиття, приєднання, поділ, перетворення, виділ, зміну типу товариства; 2) надання згоди на вчинення товариством значних правочинів; 2-1) надання згоди на вчинення товариством правочину, щодо якого є заінтересованість; 3) зміну розміру статутного капіталу; 4) відмову від використання переважного права акціонера на придбання акцій додаткової емісії у процесі їх розміщення.
Акціонерне товариство у випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, зобов`язане викупити належні акціонерові акції.
Перелік акціонерів, які мають право вимагати здійснення обов`язкового викупу належних їм акцій відповідно до частини першої та другої цієї статті, складається на підставі переліку акціонерів, які зареєструвалися для участі в загальних зборах, на яких було прийнято рішення, що стало підставою для вимоги обов`язкового викупу акцій.
Спеціальний порядок оскарження такого рішення регулюється частиною другою статті 50 Закону України "Про акціонерні товариства", згідно з якою акціонер може оскаржити рішення загальних зборів з передбачених частиною першою статті 68 цього Закону питань виключно після отримання письмової відмови в реалізації права вимагати здійснення обов`язкового викупу товариством належних йому голосуючих акцій або в разі неотримання відповіді на свою вимогу протягом 30 днів від дати її направлення на адресу товариства в порядку, передбаченому цим Законом.
Отже, чинне законодавство прямо передбачає, що акціонер, вправі захищати свої безпосередні законні інтереси, шляхом оскарження рішення загальних зборів, з підстав, передбачених частиною першою статті 68 Закону України "Про акціонерні товариства», виключно після отримання відмови у викупі належних йому голосуючих акцій.
Водночас надане акціонеру вказаною нормою право оскаржувати рішення загальних зборів не створює беззаперечного обов`язку суду визнавати такі рішення недійсними і не звільняє позивача від обов`язку довести порушення своїх прав чи інтересів.
У цій справі судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач на загальних зборах акціонерів голосував проти прийняття рішень, передбачених частиною першою статті 68 Закону України "Про акціонерні товариства», що спричинило виникнення у позивача права вимагати обов`язкового викупу належних йому акцій акціонерним товариством. Відповідач своєчасно направив позивачу повідомлення про право вимоги обов`язкового викупу акцій та повідомив ціну акцій, а позивач подав відповідачу вимогу про викуп своїх акцій. Отже, відповідачем дотримано черговість встановлених Законом України "Про акціонерні товариства" дій, необхідних для реалізації позивачем належного йому права на обов`язковий викуп акцій. Так само і позивачем здійснено дії, необхідні для виникнення у нього права, а у відповідача обов`язку викупити належні позивачу акції та укласти відповідний договір. У цьому випадку укладення договору викупу акцій для емітента є імперативним в силу закону.
Тобто судами попередніх інстанцій встановлено, що у цій справі відсутні обставини (отримання відмови у викупі належних акціонеру голосуючих акцій чи порушення наглядовою радою товариства порядку підготовки та затвердження документів щодо ціни викупу акцій, необхідних для проведення загальних зборів акціонерів), які можуть бути підставою для захисту прав згідно з частиною другою статті 50 Закону України «Про акціонерні товариства».
Отже, слід погодитись з висновками судів попередніх інстанцій про неефективність обраного позивачем способу захисту, оскільки під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права.
Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що за відсутності спору щодо необхідності проведення самої процедури обов`язкового викупу належних позивачу акцій, вимоги позивача про скасування рішень Наглядової ради та загальних зборів Товариства не забезпечать йому реалізацію права на обов`язковий викуп належних йому акцій за ціною, яку він вважає справедливою.
У цій справі немає спору щодо наявності волевиявлення позивача продати належні йому акції в процедурі обов`язкового викупу, спірним є лише питання про вартість акцій, щодо визначення якої у кожної зі сторін є своя позиція.
Вирішення даного спору не поновить порушене право позивача на викуп належних йому акцій цього акціонерного товариства за запропонованою ним ціною, оскільки, у випадку скасування рішень наглядової ради та загальних зборів, процедура викупу акцій не може бути реалізована взагалі.
Тому суди попередніх інстанцій правильно зазначили, що оскарження рішень, які стали підставою для вимоги про обов`язковий викуп акцій, суперечить попередній поведінці позивача, спрямованій на викуп товариством належних йому акцій.
Вимога позивача про визнання недійсними рішень Наглядової ради ПАТ "Інтерпайп Нижньодніпровський трубопрокатний завод" в частині затвердження ринкової вартості та ціни викупу однієї акції ПАТ "Інтерпайп Нижньодніпровський трубопрокатний завод" в розмірі 2,29 грн станом на 21.11.2022, спрямована на встановленням факту, що має юридичне значення, а саме ціни викупу належних йому акцій, у тому розмірі, яка на його думку відповідає ринковій. Однак, цей факт може встановлюватися господарськими судами лише при існуванні та розгляді між сторонами спору про право цивільне. У цій справі позивач намагається вирішити свої майнові претензії до ПАТ "Інтерпайп Нижньодніпровський трубопрокатний завод" з приводу отримання бажаного розміру компенсації вартості належних йому акцій в процедурі обов`язкового викупу, а саме за ціною, яка була визначена ним у письмовій вимозі до відповідача, не заявивши вимоги, яка б забезпечувала викуп товариством належних йому акцій за справедливою ціною, а тому зазначена вимога (про встановлення факту) виходить за межі повноважень господарських судів, оскільки, розглядаючи таку вимогу, суд не здійснює захисту прав та охоронюваних законом інтересів учасників господарських відносинах.
За висновками судів попередніх інстанцій оскільки у цій справі, немає спору щодо наявності волевиявлення позивача продати належні йому акції в процедурі обов`язкового викупу, а спірним є лише питання про вартість акцій, вирішення такого спору має відбуватись за правилами переддоговірного спору в порядку статті 187 Господарського кодексу України. Таким чином, за висновками судів попередніх інстанцій належним способом захисту права позивача на обов`язковий викуп його акцій, може бути рішення суду про визначення розміру компенсації (ринкової / справедливої вартості акцій) в межах такого переддоговірного спору, визнання укладеним договору на певних умовах. Таке рішення буде спрямоване на забезпечення балансу інтересів акціонерів товариства; воно дозволить обом сторонам правочину вирішити спір щодо вартості акцій (яку товариство та мажоритарний акціонер вважають справедливою, а міноритарний акціонер - заниженою).
Верховний Суд погоджується з доводами касаційної скарги позивача про помилковість висновків судів попередніх інстанцій про те, що вирішення такого спору має відбуватись за правилами переддоговірного спору в порядку статті 187 Господарського кодексу України.
У постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 921/260/19, на яку посилається позивач у касаційній скарзі, з позовом про стягнення грошових коштів звернувся ОСОБА_2 - акціонер Відкритого акціонерного товариства "Чортківський завод "Агромаш", який на загальних зборах акціонерів голосував проти значного правочину, звернувся до Товариства з вимогою про викуп його акцій у порядку статей 68, 69 Закону України "Про акціонерні товариства", однак Товариство не заплатило йому грошові кошти, тобто правовідносини у справі № 921/260/19 та у справі № 904/1147/23 є подібними.
У справі № 921/260/19 викладено висновок (пункти 34, 35), що відповідно до статті 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.
У статті 135 ГК України, що має назву "Майново-господарські зобов`язання" вказано, що:
- майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку;
- майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом;
- зобов`язання майнового характеру, що виникають між суб`єктами господарювання та негосподарюючими суб`єктами - громадянами, не є господарськими і регулюються іншими актами законодавства.
Отже, договір купівлі-продажу акцій, сторонами якого є акціонерне товариство та акціонер - фізична особа, є цивільно-правовим договором, і його укладення регулюється ЦК України та Законом України "Про акціонерні товариства". Норми ГК України, які визначають порядок укладення господарських договорів, до правовідносин між сторонами не застосовуються.
Наведені висновки не були враховані судами попередніх інстанцій, однак це не вплинуло на загальний висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не є ефективним, оскільки не забезпечує йому захист права на отримання в результаті обов`язкового викупу належних позивачу акцій справедливої компенсації їх ринкової вартості.
Крім того, вирішення переддоговірних спорів передбачено також статтею 649 Цивільного кодексу України, а тому висновки судів, що належним способом захисту права позивача на обов`язковий викуп його акцій, може бути рішення суду про визначення розміру компенсації (ринкової / справедливої вартості акцій) в межах переддоговірного спору, не є очевидно неправильними.
Щодо доводів касаційної скарги позивача про те, що суд апеляційної інстанції застосував норму частини першої статті 69 Закону України «Про акціонерні товариства» без врахування висновку щодо її застосування, викладеного у постанові Верховного Суду від 15.06.2022 у справі № 905/671/19, то вони є безпідставними.
У справі № 905/671/19 предметом позову є визнання недійсним рішення Наглядової Ради ПрАТ "Авдіївський коксохімічний завод" від 04.05.2018, оформленого протоколом засідання Наглядової Ради ПрАТ "Авдіївський коксохімічний завод" №211 про затвердження ринкової вартості 1 (однієї) простої іменної акції ПрАТ "Авдіївський коксохімічний завод" у розмірі 13,13 грн та визнання права акціонера на отримання компенсації за примусово вилучені на підставі публічної безвідкличної вимоги про придбання акцій в усіх власників акцій ПрАТ "Авдіївський коксохімічний завод" акції у розмірі з розрахунку 71,83 грн за одну акцію.
Верховним Судом у пунктах 62-66 цієї постанови зазначено, що у процедурі примусового викупу акцій має бути визначена ціна обов`язкового продажу акцій, яка зазначається у публічній безвідкличній вимозі як ціна придбання акцій, тобто ціна, за якою власник домінуючого контрольного пакета акцій примусово вимагає від міноритарних акціонерів продати йому пакет акцій.
Порядок визначення ціни вимоги у процедурі примусового викупу акцій врегульований у частині п`ятій статті 65-2 Закону "Про акціонерні товариства", відповідно до якої ціною обов`язкового продажу акцій визначається найбільша з наступних:
1) найвища ціна акції, за якою заявник вимоги, його афілійовані особи або треті особи, що діють спільно з ним, придбавали акції цього товариства протягом 12 місяців, що передують даті набуття домінуючого контрольного пакета акцій включно з датою набуття;
2) найвища ціна, за якою заявник вимоги, його афілійовані особи або треті особи, що діють спільно з ним, опосередковано набули право власності на акції цього товариства протягом 12 місяців, що передують даті набуття такою особою домінуючого контрольного пакета акцій товариства включно з датою набуття, за умови що вартість акцій товариства, які прямо або опосередковано належать такій юридичній особі, за даними її останньої річної фінансової звітності, становить не менше 90 відсотків загальної вартості активів такої юридичної особи;
3) ринкова вартість акцій товариства, визначена суб`єктом оціночної діяльності відповідно до статті 8 цього Закону станом на останній робочий день, що передує дню набуття заявником вимоги домінуючого пакета акцій товариства.
Тобто встановлений законом порядок визначення ціни придбання акцій для цілей зазначеної процедури передбачає обрання найвищого показника з трьох передбачених у цій нормі варіантів. Найвищий показник і є ціною придбання акцій. Вибір робить заявник вимоги, тоді як наглядова рада визначає ринкову вартість (надає цей показник для порівняння).
Таким чином, одним із передбачених зазначеною нормою варіантів (показників), з урахуванням якого формується та визначається ціна придбання акцій, є ринкова вартість акцій товариства.
Порядок визначення ринкової вартості майна акціонерного товариства, зокрема цінних паперів (акцій) встановлений у статті 8 Закону "Про акціонерні товариства" з урахуванням особливостей, передбачених у статті 65-2 цього Закону.
Верховний Суд у постанові від 15.06.2022 у справі № 905/671/19, усуваючи розбіжності в судовій практиці, уточнив правові висновки щодо застосування, зокрема, статті 8 Закону України "Про акціонерні товариства" наступним чином:
«- при визначенні ринкової (справедливої) вартості акцій оцінці підлягає 1 акція у 100% пакеті акцій (оцінка цілісного майнового комплексу товариства), а не у міноритарному пакеті;
- у зв`язку з цим має бути обов`язково застосований Національний стандарт № 3, який передбачає застосування трьох методів оцінки, включно з майновим, а також Методика комплексних експертних досліджень визначення вартості акцій підприємств, зареєстрована в Міністерстві юстиції 29.01.2016 відповідно до Порядку ведення Реєстру методик проведення судових експертиз, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 02.10.2008 №1666/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 02.10.2008 за № 924/15615 (реєстраційний номер Методики № 0.1.18);
- майновий метод оцінки має бути обов`язково застосований поряд з іншими методами оцінки;
- не підлягає застосуванню контрольна знижка, передбачена Національним стандартом № 1.».
Зазначений висновок Верховного Суду є загальним щодо застосування статті 8 Закону України "Про акціонерні товариства" при визначенні ринкової (справедливої) вартості акцій.
При реалізації акціонерами права вимоги обов`язкового викупу акціонерним товариством належних їм акцій та обов`язкового викупу акціонерним товариством акцій на вимогу акціонерів, у розумінні приписів статей 68, 69 Закону України «Про акціонерні товариства», ціна викупу акцій не може бути меншою за ринкову вартість, визначену відповідно до статті 8 цього Закону, а ринкова вартість акцій визначається в порядку, встановленому статтею 8 цього Закону.
Приписи статей 68, 69 Закону України «Про акціонерні товариства» не містять порядку визначення ціни викупу акцій, натомість відсилають у цьому питанні до статті 8 вказаного Закону, у якій встановлений порядок визначення ринкової вартості майна акціонерного товариства, зокрема, акцій.
Судом апеляційної інстанції при розгляді справи № 904/1147/23 зазначено, що ним враховується позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 15.06.2022 у справі № 905/671/19 щодо порядку визначення ціни придбання акцій, однак оцінка правильності визначення вартості акції та дійсності такої вартості має бути надана при обранні позивачем належного способу захисту. При звернені з належним позовом суд матиме змогу призначити експертизу для визначення ринкової вартості акцій, яка має бути застосована сторонами тощо. У даному ж випадку, при скасуванні рішень наглядової ради та загальних зборів, процедура викупу акцій не може бути реалізована взагалі.
А тому, наведені у касаційній скарзі, доводи позивача свого підтвердження не знаходять.
Щодо доводів скаржника про те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 29.11.2021 у справі № 927/478/20, то обставини наведеної справи не є подібними до справи № 904/1147/23.
У справі № 927/478/20 підставою позову була визначена частина друга статті 50 Закону України "Про акціонерні товариства", яка обґрунтована відмовою відповідачем у викупі належних позивачу акцій, скасуванням протоколу засідання наглядової ради від 06.11.2018, яким було затверджено ринкову вартість акції, що призвело до порушення відповідачем порядку підготовки до прийняття відповідного рішення загальними зборами відповідача.
У той час як у справі № 904/1147/23 встановлено, що рішенням Наглядової ради ПАТ "Інтерпайп Нижньодніпровський трубопрокатний завод" від 15.12.2022 були затверджені: ринкова вартість та ціна викупу однієї акції ПАТ "Інтерпайп Нижньодніпровський трубопрокатний завод" в розмірі 2,29 грн станом на 21.11.2022; порядок реалізації акціонерами права вимоги обов`язкового викупу товариством належних їм акцій"; текст договору купівлі-продажу обов`язкового викупу цінних паперів; текст повідомлення про право вимоги обов`язкового викупу акцій тощо. Тобто встановлено, що на час проведення та прийняття рішення загальних зборів акціонерів ПАТ "Інтерпайп Нижньодніпровський трубопрокатний завод" від 23.12.2022, оформленого протоколом від 30.12.2022 № 27, існувало рішення наглядової ради про затвердження ціни викупу однієї акції товариства, на відміну від обставин, встановлених у справі № 927/478/20.
У справі № 904/1147/23 встановлено, що відповідач своєчасно направив позивачу повідомлення про право вимоги обов`язкового викупу акцій та повідомив ціну акцій, а позивач подав відповідачу вимогу про викуп своїх акцій. Отже, відповідачем дотримано черговість встановлених Законом України "Про акціонерні товариства" дій, необхідних для реалізації позивачем належного йому права на обов`язковий викуп акцій. Обставин відмови відповідача від викупу належних позивачу акцій, а також обставин відсутності визначеної ринкової вартості акцій Товариства на час проведення загальних зборів, у цій справі не встановлено.
У справі № 927/478/20 Верховний Суд дійшов висновку, що чинне законодавство прямо передбачає, що акціонер, якому відмовлено в реалізації права вимагати здійснення обов`язкового викупу товариством належних йому голосуючих акцій, вправі захищати свої безпосередні законні інтереси шляхом оскарження рішення загальних зборів, виходячи з конкретних встановлених у цій справі обставин, а саме затвердження наглядовою радою ПАТ "Чернігівавтосервіс" ринкової вартості акцій лише після проведення позачергових зборів акціонерів.
У той час як у справі № 904/1147/23 спірним у цій справі є не питання наявності на час проведення загальних зборів самого рішення наглядової ради товариства про затвердження ціни викупу однієї акції товариства, а відповідність затвердженої наглядовою радою відповідача ціни викупу акцій їх ринковій вартості, яка б гарантувала позивачу справедливий рівень компенсації, однак подібні питання у справі № 927/478/20 не вирішувались.
Натомість Верховний Суд у постанові від 18.07.2018 у справі № 902/790/16 за подібних до справи № 904/1147/23 обставин, коли наглядова рада товариства на час проведення зборів затвердила ринкову вартість акцій і спір у справі між сторонами виник щодо її розміру, що впливає на викупну вартість акцій, дійшов висновку про можливість захисту порушеного права в інший спосіб, а саме, шляхом визнання укладеним договору про обов`язковий викуп простих іменних акцій, в редакції акціонера.
Такий спосіб захисту, як визнання укладеним договору про обов`язковий викуп простих іменних акцій, визнано належним Верховним Судом також у постанові від 28.11.2023 у справі № 922/1307/22, у якій, як і у справі № 904/1147/23, спір виник при укладенні господарських договорів, укладення яких є обов`язковим в силу приписів статей 68, 69 Закону України "Про акціонерні товариства", та внаслідок того, що сторони не погодили істотні умови відповідних договорів, оскільки відповідач не акцептував пропозиції позивачів укласти договори, на запропонованих позивачами умовах, а позивачі не прийняли пропозицій відповідача укласти договори, на запропонованих відповідачем умовах.
Доводи позивача, що Верховний Суд у постанові від 09.10.2018 у справі № 923/415/17 відмовив у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним рішення річних загальних зборів акціонерів Публічного акціонерного товариства Херсонського обласного підприємства фірми "Взуття", оформленого протоколом від 20.03.2017 (пункт 21 порядку денного), однак дійшов висновку, що спірне рішення наглядової ради товариства може бути оскаржено в судовому порядку акціонером (учасником) товариства, шляхом пред`явлення позову про визнання його недійсним, якщо таке рішення не відповідає вимогам закону та порушує права чи законні інтереси учасника (акціонера) товариства, не можуть бути підставою для скасування постановлених у справі рішень.
Велика Палата Верховного Суду у постановах від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц, від 19.10.2022 у справі № 910/14224/20 зазначила, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду.
Крім того у пункті 44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц викладено висновок, що: «Згідно з принципом процесуальної економії штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, бо вирішення справи у суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (див., наприклад, постанови від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 50), від 6 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19 (пункт 94), від 20 жовтня 2021 року у справі № 9901/554/19 (пункт 19), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 24)). Тому ефективність позовної вимоги про визнання відсутності права треба оцінювати, виходячи з обставин справи, залежно від того, чи зумовить задоволення такої вимоги дійсний захист інтересу позивача (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 71))».
Обрання неефективного (неналежного) способу захисту є підставою для відмови в позові, що не позбавляє позивача права заявити інший позов, який забезпечить йому відновлення порушеного права.
У постанові від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17-ц Велика Палата Верховного Суду роз`яснила, що суди під час вирішення аналогічних спорів мають враховувати саме останній висновок Великої Палати Верховного Суду.
Висновок Великої Палати Верховного Суду щодо необхідності дослідження того чи є обраний позивачем спосіб захисту ефективним є загальним, зроблений після ухвалення постанови від 09.10.2018 у справі № 923/415/17, та підлягає застосуванню при вирішенні справи № 904/1147/23.
Касаційна скарга подана також на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики, шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
При касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема, зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок про її застосування, із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи (постанова Верховного Суду від 12.11.2020 у справі № 904/3807/19).
Крім того, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.
Посилаючись на пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини шостої статті 90 Господарського процесуального кодексу України. Оскільки за доводами скаржника суди попередніх інстанцій дійшли до помилкового висновку, що у відповідача є право відмовитися від надання відповіді на поставлені запитання поза встановленим ГПК України строком (не пізніше як за п`ять днів до підготовчого засідання), тобто суди дозволили відповідачеві не відповідати на запитання до 28.04.2023 (дата нотаріального посвідчення заяви свідка) у той час як підготовче засідання було призначене на 28.03.2023, відмовивши в клопотанні позивача про зобов`язання надати відповіді на всі поставлені запитання.
Однак, допущене на думку позивача порушення судом першої інстанції вимог частини шостої статті 90 Господарського процесуального кодексу України, не було ним визначено як підставу для апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції. Судом апеляційної інстанції не надавалась оцінка діям суду першої інстанції щодо прийняття наданої відповідачем відповіді на поставленні позивачем питання та їх вплив на висновки по суті спору.
Також у касаційній скарзі скаржник, не навів обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо поставлених ним питань, при вирішенні цього спору, а доводи касаційної скарги зводяться виключно до незгоди позивача із судовими рішеннями та спрямовані на спонукання суду касаційної інстанції надати переоцінку встановлених судами обставин справи та наявних в матеріалах справи доказів, що, як вже зазначалося, з огляду на визначені в статті 300 Господарського процесуального кодексу України межі, не є компетенцією суду касаційної інстанції.
Отже, оскільки формування Верховним Судом висновку має стосуватися спірних правовідносин, ураховуючи положення чинного законодавства та встановлені судами попередніх інстанцій під час розгляду справи обставини, колегія суддів вважає відсутніми підстави для формування висновку Верховного Суду з питань, заявлених заявником касаційної скарги.
За таких обставин, перевіривши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про необґрунтованість касаційної скарги та про відсутність підстав для скасування постановлених у справі судових рішень.
Висновки Верховного Суду
За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з частиною першою статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що рішення місцевого господарського суду та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені із додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для їх зміни чи скасування з підстав, викладених у касаційній скарзі немає.
Судові витрати
З огляду на те, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.06.2023 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 19.10.2023 у справі № 904/1147/23 залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий О. Баранець
Судді Г. Вронська
О. Кролевець
