ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 січня 2024 року

м. Київ

справа № 640/19582/21

провадження № К/990/34525/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Жука А.В.,

суддів: Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу

за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа - Служба безпеки України, про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою адвоката Вознюк Наталії Андріївни - представника ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 травня 2022 року (у складі судді Огурцова О.П.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2022 року (у складі: головуючого судді - Степанюка А.Г., суддів: Бужак Н.П., Кобаля М.І.) у справі №640/19582/21,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У липні 2021 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства юстиції України (далі - відповідач-1, Мін`юст України), Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - відповідач-2, Центральне міжрегіональне управління) про:

- визнання протиправним та скасування наказу Мін`юсту від 09.07.2021 №1560/к про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції - начальника Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) 09.07.2021 у зв`язку із втратою права на державну службу або його обмеження внаслідок встановлення факту наявності у державного службовця громадянства іноземної держави під час проходження державної служби відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 84 Закону України «Про державну службу»;

- визнання протиправним та скасування у повному обсязі наказу Центрального міжрегіонального управління від 09.07.2021 №3235/03 про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції - начальника Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) 09.07.2021 у зв`язку із втратою права на державну службу або його обмеження внаслідок встановлення факту наявності у державного службовця громадянства іноземної держави під час проходження державної служби відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 84 Закону України «Про державну службу»;

- поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції - начальника Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) з 09.07.2021;

- стягнення з Мін`юсту України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу, починаючи з 12.07.2021 по дату винесення судового рішення.

2. Позовні вимоги були обґрунтовані тим, що відповідачем протиправно звільнено позивача з посади та державної служби з підстав наявності в неї громадянства іншої держави, оскільки зазначені обставини не підтверджуються належними та допустимими доказами, а лист Служби безпеки України та надані зазначеним органом документи не підтверджують належним чином факт наявності у позивача громадянства іншої держави.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.07.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

4. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.08.2021 відмовлено у задоволенні клопотання Мін`юсту України про розгляд справи за правилами загального позовного провадження та залучено Службу безпеки України до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача (далі - третя особа, СБУ).

5. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.05.2022 (з урахуванням ухвали від 20.05.2022 про виправлення описки), залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.11.2022 у задоволенні позову відмовлено повністю.

6. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що у разі встановлення органом призначення обставин набуття державним службовцем громадянства іншої держави державна служба припиняється невідкладно без проведення службового розслідування; крім того, наявні у матеріалах справи документи, надані Службою безпеки України у межах її завдань і повноважень, свідчать про набуття ОСОБА_1 громадянства російської федерації, і такі відомості з урахуванням практики Верховного Суду є належним і достатнім підтвердженням відповідних обставин.

7. Суд першої інстанції зазначав, що Служба безпеки України направила до суду інформацію, яка була отримана в рамках проведення перевірки інформації, що надійшла у зверненні родичів ОСОБА_1 , з якої вбачається, що було встановлено факт виїзду ОСОБА_1 13.03.2014 в Автономну Республіку Крим та реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 ; після тимчасової окупації російською федерацією Автономної Республіки Крим, 04.05.2014 позивач повторно здійснила виїзд на територію Кримського півострова та на підставі раніше здійсненої прописки отримала паспорт громадянина російської федерації серії НОМЕР_1 (орган видачі 900-003 ФМС РФ в Республіці Крим); під час перебування в АР Крим позивач мала контакти зі співробітниками ФСБ РФ.

8. Суд першої інстанції вказував, що до матеріалів справи Службою безпеки України додано також фотокопію паспорта громадянина російської федерації серії НОМЕР_1 (орган видачі 900-003 ФМС РФ в Республіці Крим); при цьому анкетні дані, зокрема, прізвище, ім`я та по-батькові, дата народження, місце народження особи, на ім`я якої видано зазначений паспорт, співпадають з анкетними даними паспорта, виданого на ім`я позивача ОСОБА_1 , як громадянину України; також, до матеріалів справи додано акт огляду інформаційних ресурсів, відповідно до яких співробітником Служби безпеки України, проведено огляд наявної інформації на офіційному інтернет-ресурсі Федеральної податкової служби Російської Федерації з метою з`ясування наявності відомостей та достовірності зазначеного вище паспорта.

9. Суд першої інстанції звертав увагу, що в подальшому, за допомогою сервісу, який дозволяє дізнатись індивідуальний податковий номер особи, співробітником було заповнено відповідні поля, до яких було введено інформацію щодо прізвища, ім`я та по-батькові позивача, її дату народження, місце народження, серію та номер паспорта громадянина російської федерації, дату його видачі; після заповнення полів інформації сервісом було оброблено відповідний запит та видано інформацію, що за вказаними даними числиться особа, якій присвоєно податковий номер 910311216395.

10. Суд першої інстанції вказував, що зазначені обставини зафіксовані та додані до матеріалів шляхом здійснення знімків екрану під час кожного кроку здійснення огляду інформації на веб-ресурсі; також, співробітником Служби безпеки України проведено огляд онлайн-сервісу перевірки дійсності паспортів Міністерства внутрішніх справ Російської Федерації, який також перебуває у вільному доступі, та згідно якого паспорт громадянина Російської Федерації серії НОМЕР_1 серед недійсних не значиться.

11. Суд апеляційної інстанції зазначав, що указані вище обставини у своїй сукупності, а також з урахуванням того, що згідно відомостей листа від 07.07.2021 №2/3/2-14227дск СБУ здійснювалися неодноразові спроби здійснити опитування ОСОБА_1 з використанням поліграфу, якого остання уникала, дають переконливі та обґрунтовані підстави погодитися з позицією суду першої інстанції про документальне підтвердження матеріалами справи обставин набуття ОСОБА_1 громадянства російської федерації у 2014 році, що є підставою для припинення державної служби.

12. Посилання апелянта на те, що наявні у матеріалах справи копії паспорта громадянина російської федерації серії НОМЕР_1 , виданого 04.06.2014 органом видачі 900-003 можуть бути створені за допомогою комп`ютерних програм, судом апеляційної інстанції оцінилося критично, позаяк будь-яких доказів звернення до правоохоронних органів за фактами підробки таких документів позивачем не надано.

13. Доводи ОСОБА_1 про те, що при введенні будь-якого випадкового числа на сервісі перевірки за списком недійсних російських паспортів видаються відомості про те, що такий паспорт серед недійсних не значиться, а відтак проведення такої перевірки СБ України є безпідставною, судом апеляційної інстанції відхилилися, позаяк у спірному випадку перевірка проводилася саме конкретного паспортного документа, копія якого наявна у матеріалах справи, а не будь-якого іншого; доказів, що при введенні реквізитів недійсного паспорту громадянина російської федерації пошукова система видавала аналогічні дані щодо його відсутності у такому списку позивачем не надано.

14. Щодо твердження апелянта про те, що факти наявності громадянства іншої держави вже були предметом перевірки відповідних органів, за результатами яких такі відомості не підтвердилися, колегія суддів апеляційного суду зазначала, що нормою п. 2 ч. 1 ст. 84 Закону передбачено обов`язок суб`єкта призначення припинити державну службу особи як у випадку встановлення факту наявності у державного службовця громадянства іноземної держави, так й у разі набуття державним службовцем громадянства іноземної держави під час проходження державної служби; при цьому положення Закону не містять застережень щодо способу встановлення такого факту та кількості перевірок відповідних обставин.

15. З приводу аргументів ОСОБА_1 про те, що факт відсутності в останньої громадянства російської федерації підтверджується й, зокрема, відповіддю Управління з питань міграції Головного управління Міністерства внутрішніх справ російської федерації по місту москві від 31.08.2021 №30/21201349261, суд апеляційної інстанції вважав їх необґрунтованими. Суд апеляційної інстанції зазначав, що у цьому листі, переклад якого міститься у матеріалах справи, та який був залучений до неї після прийняття судом першої інстанції оскаржуваного рішення, а тому не міг бути врахований при розгляді справи, зафіксовано, що з питання придбання громадянства російської федерації, виходу з громадянства російської федерації до органів з питань міграції росії у встановленому законом порядку ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не зверталася; інформації про наявність громадянства російської федерації в ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка народилася у місті Стаханов Луганської області, Україна, немає, серед осіб, зареєстрованих на території російської федерації, не значиться.

16. Разом з тим, на переконання суду апеляційної інстанції, не можуть бути беззаперечним і безумовним доказом відсутності у ОСОБА_1 громадянства російської федерації наведені у цьому листі відомості, оскільки, як було встановлено раніше, у копії паспорта громадянина російської федерації серії НОМЕР_1 , виданого 04.06.2014 органом видачі 900-003, місцем народження особи визначено місто Стаханов Ворошиловоградської області Української РСР, а не місто Стаханов Луганської області України, як вказано у листі від 31.08.2021 №30/21201349261; окрім цього, колегія суддів наголосила, що згадана відповідь надана адвокату Т.Р. Жуковській на адресу АДРЕСА_2 ; однак з урахуванням тимчасової окупації Автономної Республіки Крим російською федерацією з 2014 року адвокати за правом України діяльність на цій території тимчасово не здійснюють, а відтак адресована Управлінням з питань міграції ГУ МВС росії по місту москві відповідь адвокату, який без наявних на те правових підстав здійснює свою діяльність у тимчасово окупованому російською федерацією місті Севастополі, не може бути визнана належним і допустимим доказом у межах цієї справи.

17. До того ж колегія суддів апеляційного суду звертала увагу, що сам факт можливого вчинення представництва інтересів ОСОБА_1 адвокатом, який здійснює діяльність в тимчасово окупованому місті Севастополі, викликає об`єктивний та обґрунтований сумнів у достовірності доводів апеляційної скарги про відсутність в останньої громадянства російської федерації; при цьому суд апеляційної інстанції зауважував, що до початку повномасштабної військової агресії російської федерації щодо України дипломатичні відносини з цієї країною не були розірвані, що не перешкоджало як ОСОБА_1 самостійно, так і через свого представника, звернутися з підконтрольної Україні території до посольських чи консульських установ російської федерації із відповідним запитом.

18. З приводу аргументів позивача про те, що питання про припинення громадянства останньою Державною міграційною службою України не вирішувалося, колегія суддів апеляційного суду зауважувала, що згідно позиції Верховного Суду, висловленою у постанові від 03.02.2021 у справі № 0940/1503/18, у разі встановлення факту набуття громадянства іншої держави державний службовець підлягає звільненню незалежно від того, чи припинене його громадянство України з цієї самої підстави у порядку, встановленому Законом України «Про громадянство України».

19. З аналогічних підстав суд апеляційної інстанції відхилив посилання апеляційної скарги на відсутність зареєстрованих кримінальних проваджень за фактом набуття ОСОБА_1 громадянства російської федерації, позаяк з огляду на вищевикладене та зміст положень ст. 84 Закону існування чи відсутність такого провадження жодним чином не впливає на обов`язок суб`єкта призначення звільнити державного службовця у разі встановлення факту набуття громадянства іншої держави.

20. Щодо аргументів апеляційної скарги про нерелевантність застосованих судом першої інстанції правових позицій Верховного Суду, суд апеляційної інстанції зазначав, що в усіх постановах, на які посилався суд першої інстанції (від 06.04.2021 у справі №640/4337/19, від 03.02.2021 у справі №0940/1503/18, від 12.08.2020 у справі №260/1146/18) вказано на можливість встановлення факту набуття громадянства іншої держави державним службовцем на підставі відомостей, які надаються правоохоронними органами України, зокрема, Службою безпеки України; при цьому, відмінність обставин кожної із згаданих вище справи не робить нерелевантною цю судову практику до спірних правовідносин, оскільки ключовим питанням, порушеним у згаданих судових рішеннях, є можливість врахування судами в якості доказів матеріалів, які надавалися правоохоронними органами суб`єкту призначення щодо фактів набуття державними службовцями громадянства інших держав.

21. Твердження апелянта про те, що судом не було дотримано принципу офіційного з`ясування всіх обставин, а також не витребувано та не вжито заходів щодо витребування необхідних доказів, суд апеляційної інстанції відхилив, оскільки, по-перше, судом було витребувано у Служби безпеки України всі документи, що стали підставою для направлення до Міністерства юстиції України листа від 07.07.2021 № 2/3/2-14227дск, по-друге, ОСОБА_1 не зазначено, які ще документи і в якого органу повинен був витребувати суд.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї

22. Не погодившись із зазначеними судовими рішеннями, адвокат Вознюк Наталія Андріївна - представник ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 травня 2022 року і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2022 року у справі №640/19582/21 та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

23. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, представник позивача, посилаючись на:

- пункт 1 частини четвертої статі 328 КАС України, зазначає, що судом апеляційної інстанції ухвалено судове рішення без урахування висновку Верховного Суду, який викладено в постанові Верховного Суду від 21 липня 2022 року у справі №826/2538/18 щодо питання правильного застосування сутності нормативного врегулювання пункту 2 частини першої статті 84 Закону України «Про державну службу» стосовно припинення права на державну службу у зв`язку із набуттям громадянства іншої держави. Скаржник наголошує, що звільненню державного службовця має передувати встановлення факту громадянства іноземної держави суб`єктом призначення - Міністерством юстиції України на підставі безперечних доказів;

- пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, вказує на відсутність висновку Верховного Суду стосовно питання застосування спеціального законодавства, яке регламентує професійну діяльність Служби безпеки України (а саме - Інструкції про порядок здійснення Службою безпеки України контролю за додержанням порядку обліку, зберігання і використання документів та інших матеріальних носіїв інформації, що містять службову інформацію, зібрану у процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни, затвердженої Наказом Голови Служби безпеки України від 18 серпня 2017 року №471, окремих положень Закону України «Про Службу безпеки України» у взаємозв`язку із вимогами статей 73, 74, 74, 94 КАС України щодо належності та допустимості доказів), яка не передбачає, на думку скаржника, «лист» в якості будь-якого самостійного документа, який би міг встановлювати юридично значимі факти або містити інформацію про них. При цьому представник позивача акцентує увагу на тому, що особливої уваги потребує визначення правового статусу листа Служби безпеки України від 07 липня 2021 року №2/3/2-14227дск «Стосовно ОСОБА_1.», в якому, на думку судів, були викладені обставини щодо набуття ОСОБА_1 громадянства російської федерації та викладено прохання здійснити оцінку ризиків нанесення шкоди державній безпеці України у зв`язку з перебуванням на посаді державної служби позивача, яка має громадянство російської федерації;

- пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України із посиланням на пункт 2 частини другої статті 353 КАС України (суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження).

24. Касатор зазначає, що суд першої інстанції помилково розцінив лист СБУ як доказ набуття ОСОБА_1 громадянства російської федерації, оскільки цей лист має лише інформаційний характер, адресований конкретній посадовій особі - Заступнику Міністра юстиції України Гайченку А.; водночас цей лист не містить достовірної інформації отриманої у відповідності до вимог Закону про факт набуття громадянства іншої держави.

25. Скаржник вказує, що суд апеляційної інстанції не усунув порушень норм матеріального та процесуального права, допущених судом першої інстанції; водночас суд апеляційної інстанції безпідставно зазначив, що ксерокопії заяв від 10.11.2019 ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , фотокопія паспорта громадянина рф серії НОМЕР_1 , виданого 04.06.2014 органом 900-003 на ім?я ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , лист заступника Голови Служби безпеки України Андрущенка С., адресований заступнику Міністра юстиції України Гайченку А. від 07.07.2021 № 2/3/2-14227дск «Стосовно ОСОБА_1.», є належними та допустимими доказами, які підтверджують набуття Позивачкою ОСОБА_5 у 2014 році громадянства російської федерації, що є підставою для припинення державної служби, а доводи позивачки та надані докази про відсутність у неї іншого громадянства, крім громадянства України - таким, що не заслуговують на увагу.

26. Сторона позивача вважає, що незважаючи на відсутність належних, достатніх та допустимих доказів про наявність у ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянства російської федерації, відсутність кримінального переслідування позивачки з будь-яких мотивів, відсутність фактів користування паспортом громадянина російської федерації для перетину кордону України, відсутність інших документів, отриманих в порядку, визначеного чинним законодавством України, суди попередніх інстанцій відмовили в задоволенні позову.

27. Скаржник вважає, що факт набуття особою громадянства іноземної держави повинен ґрунтуватись на беззаперечних доказах, позаяк тягне за особою негативні для державного службовця наслідки у вигляді звільнення особи з публічної служби.

28. Водночас, позивач стверджувала та повторно стверджує, що громадянства іншої країни не мала, не має та ніколи не отримувала.

29. Скаржник зазначає, що з метою всебічного та повного з`ясування всіх обстав та встановлення істини по справі представником позивача ОСОБА_1 - адвокатом Вознюк Н.А. було заявлено клопотання про долучення та витребування нових доказів, яке було направлено разом з апеляційною скаргою до суду апеляційної інстанції; в обґрунтування необхідності долучення та витребування нових доказів було вказано, що дані докази були отримані лише 28.04.2022 та у зв`язку з введенням з 24.02.2022 на всій території України правового режиму воєнного стану, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, не було ніякої реальної можливості направити їх до суду. Однак, як вказує позивач, суд апеляційної інстанції не вирішив по суті вищевказане клопотання незважаючи на його оголошення в судовому засіданні 09.11.2022.

30. Посилаючись на порушення норм процесуального права, скаржник вважає, що суди попередніх інстанцій однобічно та упереджено підійшли до з`ясування обставин у справі № 640/19592/21, надавши перевагу відповідачам та третій особі - СБУ.

31. Окрім того, скаржник зазначає, що припинення права позивача ОСОБА_1 на державну службу могло мати місце виключно за умови встановлення Міністерством юстиції України та Центральним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м. Київ) факту наявності у ОСОБА_1 іноземного громадянства, чого відповідачами зроблено не було; при цьому, що тягар доказування не може бути покладений на позивача (як це було зроблено судами першої та апеляційної інстанцій), зокрема, щодо відсутності у неї громадянства російської федерації, оскільки згідно з ч. 4 ст. 77 КАС України (у редакції на час ухвалення оскаржуваного рішення) суд не може витребувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.

32. До Верховного Суду від Міністерства юстиції України було подано відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач-1 просить залишити без задоволення касаційну скаргу, а оскаржувані судові рішення - без змін.

33. Міністерство юстиції України вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій при ухваленні судових рішень у цій справі було вірно, повно та всебічно встановлено всі обставини справи, з наданням оцінки всім аргументам. Відповідач звертає увагу що, у справі, яка розглядається факт наявності у ОСОБА_1 громадянства російської інформації було встановлено спеціально уповноваженим державним органом з правоохоронними функціями, що наділений відповідно до Закону України «Про Службу безпеки України» необхідним обсягом повноважень, у тому числі в ході контррозвідувальної діяльності, які дозволяють йому виявити факт набуття громадянином України громадянства іншої держави; саме на Службу безпеки України покладено ряд певних обов?язків і функцій, які дозволяють зазначеному органу виявити факт набуття громадянином України громадянства іншої держави.

34. Міністерство юстиції України вказує, що ОСОБА_1 було зазначено, що згідно листа-відповіді Державної міграційної служби України від 03.08.2021 № 6.4-6342/3.1-21 вбачається, що у період з 07.07.2021 по 09.07.2021 Державною міграційною службою України не вирішувалося питання щодо втрати ОСОБА_1 , громадянства України; в свою чергу, скаржник також зауважила, що згідно листа-відповіді Офісу Генерального прокурора від 13.08.2021 № 25/3-1349вих-21 вбачається, що кримінальні провадження, у яких містяться відомості про притягнення до кримінальної відповідальності, ОСОБА_1 як підозрюваної, станом на 12.08.2021 не встановлені (відсутні в Реєстрі кримінальних проваджень). Мін?юст зазначає, що такі посилання касатора, жодним чином не спростовують інформації викладеної в листі Служби безпеки України та додатках до нього, оскільки не є тотожними та рівнозначними, та не можуть бути піддані сумніву; тобто, скаржником помилково та абсолютно необґрунтовано здійснюється ототожнення різних понять, що жодним чином не спростовується наявність підстав для звільнення з займаної посади, з огляду на наявність у ОСОБА_1 громадянства РФ.

35. Окрім того, до Верховного Суду від Служби безпеки України надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому третя особа просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

36. СБУ вважає доводи касаційної скарги необґрунтованими, надуманими і такими, що не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, якими правильно встановлено всі обставини, котрі мають юридичне значення для вирішення цієї справи, надано їм правильну оцінку та ухвалено законні рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

37. Третя особа зазначає, що первинна інформація щодо наявності у громадянки України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , заступника начальника Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції - начальника У правління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), державного службовця категорії "Б*, громадянства російської федерації була викладена у заявах від 10.11.2019 ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , батьків її колишнього чоловіка, надісланих на адресу Офісу Президента України (копії долучено до матеріалів справи); вказана інформація перевірялася в установленому законодавством порядку та знайшла своє підтвердження; зокрема, дійсність паспорта громадянина Російської Федерації серії НОМЕР_1 , виданого ОСОБА_1 , підтверджена шляхом огляду офіційних інтернет ресурсів російської федерації; 07.07.2021 СБУ з метою здійснення оцінки ризиків нанесення шкоди державній безпеці України у зв`язку з перебуванням ОСОБА_1 , яка має громадянство Російської Федерації, на займаній посаді, особисто заступнику Міністра юстиції України Андрію Гайченку надіслано лист № 2/3/2-14227дск (копію долучено до матеріалів справи), до якого додано акти огляду офіційних інтернет ресурсів російської федерації, що підтверджують дійсність паспорта громадянина російської федерації серії НОМЕР_1 , виданого ОСОБА_1 04.05.2014; вказаний лист не містить положення щодо звільнення позивача із займаної посади тощо.

38. Також, до Верховного Суду від Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач-2 просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

39. Відповідач-2 вважає касаційну скаргу необґрунтованою, безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню, а оскаржувані судові рішення - законними та обґрунтованими.

40. На переконання відповідача -2, суди першої та апеляційної інстанції дійшли правильного висновку, що інформація щодо набуття позивачем громадянства російської федерації є такою, що отримана в межах виконання завдань, покладених на Службу безпеку України законодавством, та у спосіб, передбачений законодавством, а тому є належною та законною підставою для звільнення позивача з посади за пунктом 2 частини 1 статті 84 Закону України «Про державну службу», у зв?язку з чим прийняли правильне рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

41. Щодо тверджень позивача, що судом апеляційної інстанції не розглянуто клопотання про долучення та витребування нових доказів, відповідач вказує, що Шостим апеляційним адміністративним судом було розглянуто клопотання позивача щодо витребування доказів та прийнято відповідну ухвалу від 09.11.2022 за результатами розгляду вказаного клопотання.

ІІ. РУХ АДМІНІСТРАТИВНОЇ СПРАВИ В СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

42. Касаційна скарга адвоката Вознюк Наталії Андріївни - представника ОСОБА_1 до Верховного Суду надійшла 07 грудня 2022 року.

43. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.12.2022 визначено склад колегії суддів: Головуючий суддя - Жук А.В., судді: Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.

44. Ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою адвоката Вознюк Наталії Андріївни - представника ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 травня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2022 року у справі №640/19582/21.

45. Ухвалою Верховного Суду від 08.01.2024 дану справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.

ІІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

46. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 з квітня 2003 року працює на посадах в органах Державної виконавчої служби України, а з 26.12.2019 - на посаді заступника начальника Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції - начальника Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).

46. На адресу Служби безпеки України надійшла інформація, викладена у заявах від 10.11.2019 ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які є батьками колишнього чоловіка ОСОБА_1 , надіслана на адресу Офісу Президента України, щодо наявності у громадянки України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка працює на посаді заступника начальника Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції - начальника Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), громадянства іноземної держави, а саме - громадянства російської федерації.

47. До поданих заяв ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було додано фотокопію паспорта громадянина російської федерації, серії НОМЕР_1 , виданого 04.06.2014 органом 900-003 на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

48. При цьому, як встановлено судами попередніх інстанцій, анкетні дані, зокрема, прізвище, ім`я та по батькові, дата народження, місце народження особи, на ім`я якої видано зазначений паспорт, співпадають з анкетними даними паспорта, виданого на ім`я позивача - ОСОБА_1 , як громадянину України.

49. Також, до матеріалів справи додано акт огляду інформаційних ресурсів, відповідно до яких співробітником Служби безпеки України, проведено огляд наявної інформації на офіційному інтернет-ресурсі Федеральної податкової служби російської федерації з метою з`ясування наявності відомостей та достовірності зазначеного вище паспорта.

50. У подальшому, за допомогою сервісу, який дозволяє дізнатись індивідуальний податковий номер особи, співробітником було заповнено відповідні поля, до яких було введено інформацію щодо прізвища, ім`я та по-батькові позивача, її дату народження, місце народження, серію та номер паспорта громадянина російської федерації, дату його видачі. Після заповнення полів інформації сервісом було оброблено відповідний запит та видано інформацію, що за вказаними даними числиться особа, якій присвоєно податковий номер 910311216395.

51. Зазначені обставини зафіксовані та додані матеріалів шляхом здійснення знімків екрану під час кожного кроку здійснення огляду інформації на веб-ресурсі.

52. Також, співробітником Служби безпеки України проведено огляд онлайн-сервісу перевірки дійсності паспортів Міністерства внутрішніх справ російської федерації, який також перебуває у вільному доступі та згідно якого паспорт громадянина російської федерації серії НОМЕР_1 серед недійсних не значиться.

53. У подальшому, заступником Голови Служби безпеки України Сергієм Андрущенком направлено заступнику Міністра юстиції України Андрію Гайченку лист від 07.07.2021 № 2/3/2-14227дск «Стосовно ОСОБА_1.», в якому було викладені обставини щодо набуття ОСОБА_1 громадянства російської федерації та висловлено прохання здійснити оцінку ризиків нанесення шкоди державній безпеці України у зв`язку з перебуванням на посаді державної служби ОСОБА_1 , яка має громадянство російської федерації.

54. Наказом Мін`юсту України від 09.07.2021 №1560/к ОСОБА_1 звільнено із займаної посади 09.07.2021 у зв`язку з втратою права на державну службу або його обмеження внаслідок встановлення факту наявності у державного службовця громадянства іноземної держави або набуття державним службовцем громадянства іноземної держави під час проходження державної служби відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 84 Закону України «Про державну службу». Підставою прийняття цього наказу визначено лист СБ України від 07.07.2021 №2/3/2-14227дск.

55. Наказом Центрального міжрегіонального управління від 09.07.2021 №3235/03 оголошено згаданий наказ Відповідача-1 та звільнено Позивача із займаної посади.

IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ ТА ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

56. Відповідно до частини 1 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

57. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина 2 статті 341 КАС України в чинній редакції).

58. Перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття даного касаційного провадження та правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Верховного Суду зазначає наступне.

59. Основні принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, врегульовано Законом України «Про державну службу» (далі також - Закон) у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин.

60. Відповідно до п. 1 частини 1 статті 83 Закону державна служба припиняється у разі втрати права на державну службу або його обмеження (стаття 84 цього Закону);

61. Згідно п. 2 частини 1 статті 84 Закону підставами для припинення державної служби у зв`язку із втратою права на державну службу або його обмеженням є, зокрема, встановлення факту наявності у державного службовця громадянства іноземної держави або набуття державним службовцем громадянства іноземної держави під час проходження державної служби.

62. При цьому за правилами частини 2 статті 84 Закону у випадках, зазначених у пунктах 1-4, 6 частини першої цієї статті, суб`єкт призначення зобов`язаний звільнити державного службовця у триденний строк з дня настання або встановлення факту, передбаченого цією статтею, якщо інше не встановлено законом, а у випадку, зазначеному у пункті 5 частини першої цієї статті, - у порядку, визначеному статтею 32 цього Закону.

63. Отже, законодавець визначив імперативний обов`язок суб`єкта призначення звільнити державного службовця у разі набуття таким службовцем іноземного громадянства. При цьому будь-які додаткові процедури/механізми для звільнення державного службовця законодавством не передбачені.

64. Тобто, встановивши факт набуття державним службовцем громадянства іноземної держави суб`єкт призначення зобов`язаний звільнити таку особу із займаної посади відповідно до пункту 2 частини 1 статті 84 Закону.

65. Предметом розгляду цієї справи є правомірність звільнення ОСОБА_1 , як зазначали суди попередніх інстанцій, у зв`язку з встановленням у неї громадянства іноземної держави (паспорта громадянина російської федерації).

66. В контексті заявлених вимог та доводів касаційної скарги, ОСОБА_1 , окрім іншого вважає, що:

судом першої та апеляційної інстанції було порушено принципи процесуальної рівності сторін, змагальності, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин у справі, оскільки суди не вживали належних заходів щодо з?ясуванню всіх обставин у справі;

у судів попередніх інстанцій були відсутні належні та допустимі докази про наявність у позивача громадянства російської федерації, а лист СБУ та надана вказаним органом інформація, на думку скаржника, не є достатньою підставою для прийняття оскаржуваного наказу про звільнення відповідно до статті 84 Закону України «Про державну службу»;

судами невірно застосовано правові позиції Верховного Суду у справі №640/4337/19 та справі №0940/1503/18, оскільки фактичні обставини є відмінними від справи №640/19582/21; водночас скаржником вказується на необхідність застосування висновків, висловлених у постанові Верховного Суду від 21.07.2022 у справі № 826/2538/18 тощо.

67. Надаючи оцінку доводам касаційної скарги про помилковий розгляд судом першої інстанції цієї справи у порядку спрощеного позовного провадження, яка, на переконання скаржника, підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження, Верховний Суд зазначає наступне.

68. За приписами статті 12 КАС України адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного).

69. Відповідно до частини 2 статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

70. Згідно з частиною 3 статті 257 КАС України при вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) значення справи для сторін; 2) обраний позивачем спосіб захисту; 3) категорію та складність справи; 4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; 5) кількість сторін та інших учасників справи; 6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

71. Відповідно до частини 4 статті 257 КАС України, яка кореспондується із частиною 4 статті 12 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

72. Отже, за загальним правилом, будь-яка справа може розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження, окрім тих, які обов`язково повинні розглядатися за правилами загального позовного провадження (їх визначено частиною четвертою статті 12, частиною четвертою статті 257 КАС України).

73. Верховний Суд зазначає, що ця справа не належить до категорії справ, які не можуть розглядатися за правилами спрощеного провадження у значенні згаданих статей, а тому суд, беручи до уваги передбачені частиною 3 статті 257 КАС України чинники, може розглянути її як за правилами загального позовного провадження, так і за правилами спрощеного позовного провадження, якщо дійде такого висновку.

74. Як видно із ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 серпня 2021 року, суд першої інстанції вважав необхідним розглянути вказану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), та відмовив у задоволення клопотання відповідача-1 (Міністерства юстиції України) про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

75. Таким чином, Окружний адміністративний суд міста Києва розглянув дану справу в порядку спрощеного позовного провадження відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України, у зв`язку з чим доводи касаційної скарги у цій частині Верховним Судом відхиляються.

76. Водночас, як підтверджується матеріалами справи, після ухвалення оскаржуваного рішення в суд першої інстанції від сторони позивача надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи (том 2, а.с. 190 - 223), які відповідно, судом першої інстанції не могли братись до уваги. Натомість такі докази могли бути оцінені судом апеляційної інстанції в межах передбачених процесуальним законом повноважень.

77. Окрім того, матеріалами справи підтверджується, що від сторони позивача до суду апеляційної інстанції надходили клопотання про витребування нових доказів та зупинення провадження у справі (том 3, а.с. 208 - 213) та клопотання про витребування нових доказів (том 3, а.с. 214 - 222).

78. В першому клопотання апелянт просила:

1) Звернутися із судовим дорученням про надання інформації до компетентного органу російської федерації та/або інформаційної системи Міжнародної організації кримінальної поліції - Інтерпол для отримання інформації чи набувала у будь-який період часу громадянка України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка народилася у місті Стаханов Луганської області, Україна, громадянство російської федерації.

2) Витрати, пов`язані з направленням доручення, покласти на позивачку - ОСОБА_1 , а в подальшому - розподілити при прийнятті рішення, постанови, ухвали в порядку, визначеному статтею 139 цього Кодексу.

3) Зобов`язати позивачку - ОСОБА_1 у строк п`ять робочих днів надати Суду апеляційної інстанції належним чином оформлений переклад доручення про надання інформації.

4) Направити для виконання судове доручення до Міністерства юстиції України (вул. Городецького, 13, Київ, 01001) для подальшої передачі до компетентного органу російської федерації та/або інформаційної системи Міжнародна організація кримінальної поліції - Інтерпол.

5) Після надходження відповіді на судове доручення, зобов`язати Міністерство юстиції України (вул. Городецького, 13, Київ, 01001) надати до Суду апеляційної інстанції належним чином оформлений та перекладений на державну мову пакет документів, сформований та складений в результаті виконання доручення суду компетентним органом російської федерації та/або інформаційної системи Міжнародної організації кримінальної поліції - Інтерпол.

6) Провадження у справі № 640/19582/21 зупинити до отримання витребуваної інформації.

79. В другому клопотанні апелянт просила:

1) Витребувати в Офісу Генерального прокурора (вул. Різницька, 13/15, Київ, 01011) відомості з Єдиного реєстру розслідувань по кримінальному провадженню № 12019130370002176 від 18.12.2019, що знаходиться у провадженні Сєверодонецького відділу поліції ГУ НП в Луганській області або іншого органу досудового розслідування України, в тому числі, але не виключно, про: передачу даного кримінального провадження/чи матеріалів іншому органу досудового розслідування чи суду, закінчення досудового розслідування, зупинення досудового розслідування, звернення до суду з обвинувальним актом, тощо, станом на дату звернення.

2) Витребувати в Офісу Генерального прокурора (вул. Різницька, 13/15, Київ, 01011) інформацію про наявність в Єдиному реєстрі досудових розслідувань відомостей в кримінальному провадженні № 12019130370002176 від 18.12.2019 або в інших кримінальних провадженнях, щодо наявності у гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , статусу підозрюваної, або наявності відомостей про звернення до суду з обвинувальним актом за її обвинуваченням, станом на дату звернення.

3) Витребувати в Третьої особи - Служби безпеки України (вул. Володимирська, 33, Київ, 01034) докази виїзду гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 : 13.03.2014 в Автономну Республіку Крим (та реєстрацію місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 ), та 04.05.2014 на територію Кримського півострова.

4) Витребувати у Державної прикордонної служби України (вул. Володимирська, 26, Київ, 01601) відомості про перетин громадянкою України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , державного кордону України в період з 12.03.2014 по 05.05.2014 (виїзд з України і в?їзд в Україну).

80. Як підтверджується матеріалами справи, у задоволенні клопотань ОСОБА_1 про витребування доказів та зупинення провадження у справі (ухвала Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2022 року) було відмовлено.

81. Суд апеляційної інстанції виходив з того, що процесуальний закон встановлює строкові обмеження щодо подання клопотання про витребування доказів, тим більше на етапі апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції; проте матеріали справи не містять відомостей про те, що аналогічні за змістом клопотання заявлялися ОСОБА_1 у суді першої інстанції та в їх задоволенні було відмовлено.

82. На переконання суду апеляційної інстанції, всупереч вимог КАС України, позивачем не надано відомостей про те, які заходи останній вживала для отримання вказаних доказів самостійно, а також причин неможливості їх самостійного отримання під час розгляду справи судом першої інстанції, у той час як із матеріалами справи представники ОСОБА_1 ознайомлювалися 04.11.2021 (т. 2 а.с. 84) та 08.02.2022 (т. 2 а.с. 168), а відтак були обізнані із наявними у ній документами.

83. Частина 3 статті 2 КАС України визначає, що основними засадами (принципами) адміністративного судочинства, зокрема є: верховенство права (пункт 1), рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом (пункт 2), змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі (пункт 4) тощо.

84. Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

85. Суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи (частина 4 статті 9 КАС України).

86. Верховний Суд у справі № 160/8046/18 (постанова від 31 березня 2020 року досліджував принцип офіційного з`ясування всіх обставин справи в адміністративному процесі.

87. Так, принцип офіційного з`ясування всіх обставин справи, закріплений частиною четвертою статті 9 КАС України, зобов`язує суди вживати заходи для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі шляхом виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

88. Процесуальним законом передбачено різні шляхи отримання судом доказів: 1) надання учасником справи з його власної ініціативи; 2) надання доказів учасниками справи за пропозицією суду; 3) збирання доказів судом з власної ініціативи (частина 3 статті 77 КАС України), 4) витребування доказів судом (стаття 80 КАС України). Вони відрізняються наслідками.

89. Пропозиція суду надати докази має рекомендаційний характер для сторони. Частиною п`ятою статті 77 КАС України встановлено, що у випадку ненадання учасником справи без поважних причин доказів на пропозицію суду, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

90. В той же час, статтею 80 КАС України передбачено повноваження суду збирати докази з власної ініціативи шляхом постановлення ухвали про витребування доказів. Її виконання є обов`язковим. Невиконання ухвали передбачає застосування заходів процесуального примусу.

91. Отже, якщо подання заяв по суті справи є правом учасників справи, то подання доказів, у разі їх витребування ухвалою суду, - обов`язком.

92. Разом з тим, застосуванню норм матеріального права передує встановлення обставин у справі, підтвердження їх відповідними доказами.

93. Тобто, застосування судом норм матеріального права повинно вирішити спір, який виник між сторонами у конкретних правовідносинах, які мають бути встановлені судами на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі.

94. Верховний Суд у справі № 826/15560/15 (постанова від 03 жовтня 2019 року) наголошував, що принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі полягає насамперед у активній ролі суду при розгляді справи. В адміністративному процесі, на відміну від суто змагального процесу, де суд оперує виключно тим, на що посилаються сторони, мають бути повністю встановлені обставин справи, щоб суд ухвалив справедливе та об`єктивне рішення. Принцип офіційності, зокрема, виявляється у тому, що суд визначає обставини, які необхідно встановити для вирішення спору; з`ясовує якими доказами сторони можуть обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо цих обставин; а у разі необхідності суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, доповнити чи пояснити певні обставини, а також надати суду додаткові докази.

95. 10 серпня 2021 року Верховний Суд прийняв постанову у справі № 420/7609/20, якою залишив без змін ухвалу суду апеляційної інстанції, якою в свою чергу, клопотання ГУ Держпродспоживслужби в Одеській області від 02 червня 2021 року про витребування доказів було задоволено частково:

постановлено звернутися із судовим дорученням про надання інформації до компетентного органу Республіки Болгарія щодо наявності громадянства Болгарії у громадянина України ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

зобов`язано ГУ Держпродспоживслужби в Одеській області у строк п`ять робочих днів надати суду належним чином оформлений переклад доручення про надання інформації від 09 червня 2021 року;

направлено для виконання судове доручення до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (вул. Богдана Хмельницького, 34, м. Одеса, 65007) для подальшої передачі до компетентного органу Республіки Болгарія;

після надходження відповіді на судове доручення, зобов`язати Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Одеса) надати до суду належним чином оформлений та перекладений на державну мову пакет документів, сформований та складений в результаті виконання доручення суду компетентним органом Республіки Болгарія;

провадження у справі №420/7609/20 зупинено до отримання витребуваної інформації.

96. У наведеній справі, правовідносини у якій є схожими, також предметом розгляду слугувало правомірність звільнення особи на підставі фактів про наявність паспорту іноземної держави.

97. Верховний Суд у наведеній справі погодився із висновками суду апеляційної інстанції про наявність підстав для зупинення провадження у цій справі та звернення із судовим дорученням до компетентного органу Республіки Болгарія про надання інформації щодо наявності громадянства Болгарії у громадянина України.

98. Повертаючись до матеріалів даної справи, Верховний Суд погоджується, що дана справа не відноситься до категорії тих справ, які повинні розглядатись у порядку загального позовного провадження.

99. Водночас, з огляду на те, що судом першої інстанції розгляд справи здійснювався в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи, а також не здійснювалось активних дій щодо додаткового дослідження обставин, на які посилалась позивач, суду апеляційної інстанції слід було більш детально підійти до вирішення питань, які ставилися апелянтом під час розгляду її апеляційної скарги.

100. Верховний Суд не може констатувати беззаперечне порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального чи неправильне застосування норм матеріального права при прийнятті оскаржуваної постанови, натомість Суд не може дійти висновку про повноту дослідження додаткових обставин цієї справи, з огляду на її складність та значення для публічно-правових відносин у державі.

101. Безумовно, встановлення наявності в особи публічної служби громадянства країни агресора (російської федерації) за сучасних реалій, може шкодити національній безпеці нашої держави, і такі особи, за беззаперечного встановлення відповідних фактів, не повинні бути залучені до виконання функцій держави, та відповідно підлягають звільненню на підставі пункту 2 частини 1 статті 84 Закону України «Про державну службу».

102. Проте, задля підтвердження легітимності втручання у конвенційні права такої особи, суд (в тому числі апеляційний) не обмежений додатково досліджувати факти та обставини справи, що необхідні для прийняття законного та обґрунтованого рішення.

103. В контексті встановлених обставин у цій справі, суд апеляційної інстанції формально підійшов до вирішення клопотань сторони позивача, та на переконання колегії суддів Верховного Суду, повинен був додатково дослідити обставини, про які клопотала особа.

104. За вказаних обставин, Верховний Суд не надає оцінки щодо належності та допустимості спірного листа СБУ, на підставі якого відбулось звільнення позивача. Така оцінка повинна відбуватись при повному дослідженні всіх обставин, які можуть додатково підтвердити/спростувати вже встановлені судами попередніх інстанцій факти щодо наявності/відсутності у ОСОБА_1 громадянства (паспорта) країни агресора.

105. Відповідно до частин першої - четвертої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду має ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

106. Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

107. Приписами частини 4 статті 353 КАС України передбачено, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

108. Враховуючи наведене, Верховний Суд не в змозі оцінити в повній мірі правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та надати відповідний правовий висновок щодо застосування норм права, які касатор ставить перед Судом у касаційній скарзі. Тому, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова суду апеляційної інстанції в силу положень статті 353 КАС України - скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

109. Під час нового розгляду цієї справи в суді апеляційної інстанції необхідно врахувати висновки, зроблені у цій постанові, та на основі закріплених у КАС України принципів, забезпечити вивчення всіх обставин даної справи, необхідних для прийняття законного й обґрунтованого судового рішення.

110. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359, Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу адвоката Вознюк Наталії Андріївни - представника ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2022 року у справі №640/19582/21 скасувати.

3. Справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції - Шостого апеляційного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не оскаржується.

..................................

..................................

..................................

А.В. Жук

Н.М. Мартинюк

Ж.М. Мельник-Томенко

Судді Верховного Суду