Єдиний державний реєстр судових рішень
ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 грудня 2023 рокуЛьвівСправа № 460/2778/23 пров. № А/857/18587/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
судді-доповідача -Шевчук С. М.суддів -Кухтея Р. В. Носа С. П.розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Рівненської міської ради на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2023 року у справі № 460/2778/23 за адміністративним позовом Рівненської міської ради до Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Представника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Деркаченко Юлії Вікторівни, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Рівненський міський голова Третяк Олександр Віталійович про визнання дії та бездіяльності протиправними,
місце ухвалення судового рішення м. РівнеРозгляд справи здійснено за правиламиспрощеного позовного провадженнясуддя у І інстанції дата складання повного тексту рішенняне зазначенаВСТАНОВИВ:
І. ОПИСОВА ЧАСТИНА
Рівненська міська рада (далі - позивач) звернулася до суду з позовом до представника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Деркаченко Юлії Вікторівни (далі відповідач 1), Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (далі відповідач 2), в якому просила визнати протиправною та скасувати вимогу представника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини з інформаційних прав Юлії Деркаченко, викладену в листі від 08.11.2022 №29269.4/11-17021/3/22/45.3.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю. В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
В доводах апеляційної скарги вказує, що листом Представника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 08.11.2022 на підставі статті 101 Конституції України, статтей 13, 17, 22 Закону України Про Уповноваженого Верховної ради України з прав людини, статті 17 Закону України «Про доступ до публічної інформації Рівненському міському голові висловлено вимогу:
повторно розглянути запит ОСОБА_1 від 31.08.2022 відповідно до вимог чинного законодавства та надати заявниці запитувані копії документів без обмеження доступу до відповідної інформації;
надати Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини підтверджуючі документи (копію відповіді заявниці, копії реєстраційно-контрольної картки, документи з поштовою відміткою або інші поштові документи, скриншот), вжити заходи щодо недопущення аналогічних порушень вимог Закону у майбутньому.
Позивач вказує, що вимога представника Уповноваженого в листі від 08.11.2022 № 29269.4/11-17021/3/22/45.3 надати заявниці запитувані копії документів без обмеження доступу до відповідної в них інформації, а саме персональних даних осіб, відносно яких винесені постанови адміністративної комісії при виконавчому комітеті Рівненської міської ради, є необґрунтованою та не відповідає Конституції та законам України. Крім того, позивач стверджує, що виконання вимоги порушить права осіб, щодо яких прийняті адміністративною комісією постанови та може бути підставою для відповідальності Рівненської міської ради та її посадових осіб за розголошення інформації про осіб без їх згоди. Зазначає, що до конференційної інформації належить відомості про дату, місце проживання чти перебування осіб, дата та місце їх народження, як наслідок вказує про неможливість надання запитуваної інформації без обмеження доступу до конференційної інформації за відсутності згоди осіб, яких зазначена інформація стосується.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечує проти задоволення апеляційної скарги та просить суд залишити рішення суду першої інстанції без змін, з мотивів аналогічних тим, що викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.
Про розгляд апеляційної скарги третя особа повідомлена шляхом надіслання ухвал про відкриття апеляційного провадження та про призначення апеляційної скарги до розгляду через електронний кабінет сервісу "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС), підтвердженням чого є відповідні дані автоматизованої системи документообігу суду. Про розгляд апеляційної скарги позивач та відповідач повідомлені шляхом надіслання ухвал про відкриття апеляційного провадження та про призначення апеляційної скарги до розгляду на поштову адресу позивача та відповідача, про що в матеріалах справи містяться відповідні докази.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. В силу вимог ч.4 ст.229 КАС України якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Ухвалюючи судове рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що порушення прав позивача, про захист яких він просив в судовому порядку, не знайшло свого підтвердження в ході судового розгляду, а відтак у задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю.
ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 31.08.2022 на електронну пошту Рівненської міської ради надійшов запит на доступ до публічної інформації ОСОБА_1 щодо надання копій постанов та рішень адміністративної комісії при виконавчому комітеті Рівненської міської ради за 2022 рік щодо протоколів, які складала поліція та працівники Департаменту муніципальної варти на підприємців, які працюють у парку Молоді та бульварі Незалежності і здають у прокат дитяче атракціонне обладнання.
У відповідь листом виконавчого комітету Рівненської міської ради № 13-184/1 від 07.10.2022 заявниці надано запитувані копії протоколів, однак із ретушуванням відповідної інформації, у чому заявниця вбачала порушення свого права на доступ до публічної інформації.
Вважаючи протиправними дії виконавчого комітету Рівненської міської ради в частині її доступу до публічної інформації ОСОБА_1 1 звернулася із скаргою до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.
За наслідком розгляду скарги ОСОБА_1 , листом Представника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 08.11.2022 № 29269.4/Н-17021.3/22/45.3 позивача повідомлено, що у Законі визначено порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес. Також, було висловлено прохання повторно розглянути запит ОСОБА_1 від 31.08.2022 відповідно до вимог чинного законодавства та надати заявниці запитувані копії документів без обмеження доступу до відповідної в них інформації, а також надати Секретаріату Уповноваженого підтверджуючі документи (копію відповіді заявниці, копії реєстраційно-контрольної картки, документи з поштовою відміткою або інші поштові документи, скриншот) та вжити заходів щодо недопущення аналогічних порушень вимог Закону у майбутньому.
Вважаючи вимогу відповідача щодо надання копій документів без обмеження доступу до відповідної в них інформації протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.
ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У статті 101 Конституції України передбачено, що парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини.
Відповідно до статті 14 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» Уповноважений здійснює парламентський контроль за дотриманням права на доступ до публічної інформації.
Згідно зі статтею 16 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» Уповноважений здійснює свою діяльність на підставі відомостей про порушення прав і свобод людини і громадянина, які отримує за зверненнями громадян України.
Частинами першою та другою статті 7 Закону України від 2 жовтня 1992 року№ 2657-XII «Про інформацію» (далі - Закон № 2657-XII) передбачено, що право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб`єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації. Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом.
Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя (стаття 34 Конституції України).
Кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб (стаття 5 Закону № 2657-XII).
Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес, визначено Законом України від 13.01.2011 року №2939-VI Про доступ до публічної інформації (далі - Закон №2939-VI).
Згідно зі ст.1 Закону №2939-VI, публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
Пунктом 1 ч.1 ст.3 вказаного Закону передбачено, що право на доступ до публічної інформації гарантується обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом.
Відповідно до ч.2 ст.2 Закону №2939-VI, цей Закон не поширюється на відносини щодо отримання інформації суб`єктами владних повноважень при здійсненні ними своїх функцій, а також на відносини у сфері звернень громадян, які регулюються спеціальним законом.
Згідно зі ст.8 Закону №2939-VI, таємна інформація - інформація, доступ до якої обмежується відповідно до частини другої статті 6 цього Закону, розголошення якої може завдати шкоди особі, суспільству і державі. Таємною визнається інформація, яка містить державну, професійну, банківську, розвідувальну таємницю, таємницю досудового розслідування та іншу передбачену законом таємницю. Порядок доступу до таємної інформації регулюється цим Законом та спеціальними законами.
За п.1 ч.1 ст.13 Закону №2939-VI, розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання.
Відповідно до п.6 ч.1 ст.14 цього ж Закону, розпорядники інформації зобов`язані надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.
Приписами ст.22 Закону №2939-VI передбачено, що розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту, зокрема, у випадку якщо інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону.
Колегія суддів звертає також увагу на те, що даючи офіційне тлумачення положень частин першої, другої статті 32, частин другої, третьої статті 34 Конституції України, Конституційний Суд України наголосив, що Конституцією України визначено вичерпний перелік підстав, за наявності яких законами України може передбачатися обмеження прав особи на вільне збирання, зберігання, використання і поширення інформації, оскільки реалізація цих прав не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб, у тому числі й конституційне право особи на невтручання в її особисте і сімейне життя; збирання, зберігання, використання та поширення державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами конфіденційної інформації про особу без її згоди є втручанням в її особисте та сімейне життя, яке допускається винятково у визначених законом випадках і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (абзац шостий пункту 4, абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини Рішення від 20 січня 2012 року № 2-рп/2012).
Згідно з юридичною позицією Конституційного Суду України обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, вони мають встановлюватися виключно Конституцією і законами України, переслідувати легітимну мету, бути обумовленими суспільною необхідністю досягнення цієї мети, пропорційними та обґрунтованими, у разі обмеження конституційного права або свободи законодавець зобов`язаний запровадити таке правове регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію цього права або свободи і не порушувати сутнісний зміст такого права (абзац третій підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 01 червня 2016 року № 2-рп/2016).
Конституційний Суд України також зазначив, що під правомірним обмеженням конституційних прав і свобод людини і громадянина слід розуміти передбачену Конституцією України можливість втручання держави за допомогою юридичних засобів у зміст та обсяг конституційних прав і свобод людини і громадянина, яке відповідає вимогам верховенства права, потрібності, доцільності та пропорційності у демократичному суспільстві; метою такого обмеження є охорона основоположних цінностей у суспільстві, до яких належать, зокрема, життя, свобода та гідність людини, здоров`я і моральність населення, національна безпека, громадський порядок (абзац другий пункту 6 мотивувальної частини Рішення від 12 липня 2019 року № 5-р(I)/2019).
Таким чином, за позицією Конституційного Суду України, право особи на доступ до інформації, гарантоване статтею 34 Конституції України, не є абсолютним і може підлягати обмеженням. Такі обмеження мають бути винятками, які передбачені законом, переслідувати одну або декілька законних цілей і бути необхідними у демократичному суспільстві. У разі обмеження права на доступ до інформації законодавець зобов`язаний запровадити таке правове регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію вказаного права і не порушувати сутнісного змісту такого права (абзац сьомий пункту 2.2 мотивувальної частини Рішення Першого сенату Конституційного Суду України від 22 січня 2020 року № 1-р(I)/2020).
Згідно з положеннями статті 4 Закону України Про доступ до публічної інформації одним із принципів забезпечення доступу до публічної інформації є принцип прозорості та відкритості діяльності суб`єктів владних повноважень (пункт 1 частини першої цієї статті).
Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом. Обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності вимог, визначених пунктами 1-3 частини другої статті 6 Закону України Про доступ до публічної інформації.
Забезпечення доступу до публічної інформації здійснюється двома способами: систематичного та оперативного оприлюднення інформації, і надання інформації за запитами на інформацію. Спосіб забезпечення доступу до публічної інформації залежить, у тому числі, від виду (характеру, суті) такої інформації. За положеннями Закону України Про доступ до публічної інформації кожна особа має право скористатися своїм правом на подання інформаційного запиту, якому кореспондує обов`язок розпорядника інформації надати на нього відповідь.
Відмова у задоволенні запиту на інформацію повинна бути мотивованою, тобто у відмові розпорядник інформації зобов`язаний обґрунтувати наявність передбачених частиною другою статті 6 згаданого Закону підстав обмеження у доступі.
Відсутність висновку розпорядника інформації щодо наявності хоча б однієї з трьох складових, передбачених указаною правовою нормою, означає, що відмова в доступі до публічної інформації є необґрунтованою.
Аналогічну позицію наведено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 24 січня 2019 року у справі № 9901/510/18 (провадження № 11-840заі18), 14 травня 2020 року у справі № 9901/589/19 (провадження № 11-72заі20).
Відповідно до пункту 1 статті 10 Конвенції кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. А згідно з пунктом 2 цієї статті здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.
Тобто стаття 10 Конвенції має на меті гарантувати вільний обіг ідей та відомостей у суспільстві. Вона гарантує не лише право на передання інформації, але також право громадськості отримувати її. Більше того, визнане на національному рівні право на отримання інформації може бути підставою для реалізації права, гарантованого статтею 10 (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 17 лютого 2015 року у справі Гусева проти Болгарії (Guseva v. Bulgaria), заява № 6987/07, пункти 36, 40; від 03 квітня 2012 року у справі Гіллберг проти Швеції (Gillberg v. Sweden), заява № 41723/06, пункт 93).
Реалізації вказаних прав не повинні перешкоджати органи держави, крім випадків втручання, передбачених пунктом 2 вказаної статті. Відмова державного органу в наданні інформації на запит є формою втручання в право на свободу одержувати інформацію. Тому таке втручання має розглядатися на предмет дотримання пункту 2 статті 10 Конвенції.
За усталеною практикою ЄСПЛ відповідно до пункту 1 статті 10 Конвенції втручання у права заявника становитиме порушення Конвенції, якщо не відповідатиме вимогам пункту 2 статті 10. Тому варто визначити, чи було це втручання передбачене законом, чи переслідувало воно одну або декілька законних цілей, визначених у цьому пункті, та чи було воно необхідним у демократичному суспільстві задля досягнення цих цілей (див. рішення ЄСПЛ від 26 травня 2009 року у справі Кенеді проти Угорщини, заява № 31475/05, пункт 43).
Велика палата ЄСПЛ в рішенні від 08 листопада 2016 року у справі Угорський Гельсінський Комітет проти Угорщини (Magyar Helsinki Bizottsag v. Hungary) (заява № 18030/11) вказала, що те, наскільки заборона доступу до інформації є втручанням у права заявника на свободу вираження поглядів, слід оцінювати в кожному конкретному випадку та з урахуванням його особливих обставин (пункт 157). Для цього мають бути оцінені такі критерії (пункти 158-170):
1)мета запитувача. Потрібно встановити, чи справді отримання інформації є необхідним для реалізації запитувачем інформації його функції зі сприяння публічній дискусії із суспільно важливих питань і чи справді ненадання інформації створить суттєву перешкоду свободі вираження поглядів;
2)природа інформації. Інформація, дані або документи, щодо яких вимагається доступ, повинні відповідати вимогам трискладового тесту, тобто збиратися в цілях задоволення саме суспільного інтересу;
3)роль запитувача. Розраховувати на захист свого права на доступ можуть насамперед журналісти, науковці, громадські активісти, зокрема блогери та популярні користувачі соцмереж, громадські організації, діяльність яких пов`язана з питаннями, що становлять суспільний інтерес, а також автори творів з означених питань;
4)готова та доступна інформація. Надання інформації не повинно накладати на державні органи надмірного тягаря зі збирання та обробки даних.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що запит ОСОБА_2 містить 6 питань, кожне із яких може бути самостійним та не пов`язаним з іншим запитом на публічну інформацію.
Статтею 6 Закону № 2939-VI визначено, що інформацією з обмеженим доступом є: конфіденційна інформація; таємна інформація; службова інформація.
Обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог:
1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;
2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;
3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.
Запровадження обмеження доступу до конкретної інформації за результатами розгляду запиту на інформацію допускається лише за умови застосування вимог пунктів 1-3 частини другої статі 6 Закону.
Ці вимоги є трискладовим тестом, який повинна пройти публічна інформація для визначення її відкритою чи обмеженою. Доступ до інформації може бути обмежено за умови додержання сукупності всіх трьох підстав.
Таким чином, передумовою для встановлення відкритості чи обмеження інформації є застосовування до такої інформації трискладового тесту.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що положення частини другої статті 6 Закону передбачають вимоги до обмеження доступу до інформації, а не підстави для надання такого доступу. Такий підхід ґрунтується на тому, що статтею 1 Закону закріплена презумпція відкритості публічної інформації, доступ до якої може бути обмеженим лише у разі, якщо розпорядник інформації обґрунтує це на підставі трискладового тесту.
Отже, обов`язок доведення того факту, що доступ до інформації може бути обмежений, покладається на розпорядника публічної інформації.
Також, колегія суддів наголошує, що відмова у наданні інформації є обґрунтованою у разі, якщо розпорядник інформації у відповіді на запит вказує, якому саме з інтересів загрожує розголошення запитуваної інформації, в чому полягає істотність шкоди цим інтересам від її розголошення, чому шкода від оприлюднення такої інформації переважає право громадськості знати цю інформацію в інтересах національної безпеки, економічного добробуту чи прав людини.
Відсутність висновку розпорядника інформації щодо наявності хоча б однієї з трьох складових трискладового тесту означає, що відмова у доступі до публічної інформації є необґрунтованою.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі №806/1959/16, постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 грудня 2019 року у справі №9901/249/19.
Належність запитуваної інформації до конфіденційної, таємної або для службового користування не є єдиною достатньою підставою для обмеження доступу до неї. Обмеження доступу до конкретної інформації допускається у разі, якщо за визначенням вона є конфіденційною або таємною або для службового користування та за умови застосування сукупності вимог пунктів 1-3 частини другої статті 6 Закону №2939-VI.
З матеріалів справи убачається, що 31.08.2022 на електронну пошту Рівненської міської ради надійшов запит на доступ до публічної інформації ОСОБА_1 щодо надання копій постанов та рішень адміністративної комісії при виконавчому комітеті Рівненської міської ради за 2022 рік щодо протоколів, які складала поліція та працівники Департаменту муніципальної варти на підприємців, які працюють у парку Молоді та бульварі Незалежності і здають у прокат дитяче атракціонне обладнання.
Оскільки поширення запитуваної інформації сприятиме інформуванню громадськості про публічну діяльність підприємців в публічному місці, поширення такої інформації сприяє виявленню ризиків для здоров`я людей, для громадської безпеки і порядку, запобігання їм та їх наслідкам, то така інформація може становити суспільний інтерес, а збирання її з метою поширення у суспільстві позивачем, може підтверджувати те, що ОСОБА_1 у спірних правовідносинах виконувала функцію «громадського наглядача» у розумінні статті 10 Конвенції.
У листі-відповіді виконавчого комітету Рівненської міської ради № 13-184/1 від 07.10.2022 заявниці надано запитувані копії постанов, однак із ретушуванням відповідної інформації, оскільки вона носить персональні дані, що мають бути захищеними. Отже, відмова позивача має ознаки втручання у право заявника на свободу вираження поглядів, гарантоване статтею 10 Конвенції.
При цьому, відповідач, посилаючись у відповіді на запит на загальні норми Закону України Про доступ до публічної інформації, всупереч приведеним положенням законодавства не обґрунтував ненадання запитуваної ОСОБА_1 інформації, яку заретушував на відповідність приведеним вище критеріям інформації трискладового тесту.
Відповідно до статті 10 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні від 21.05.1997 № 280/97-ВР (далі Закон №280/97-ВР) сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Сільський, селищний, міський голова є головною посадовою особою територіальної громади відповідно села (добровільного об`єднання в одну територіальну громаду жителів кількох сіл), селища, міста (частина 1 статті 12 Закону №280/97-ВР).
Законодавство України про адміністративні правопорушення складається, зокрема, з Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП).
Згідно зі статтею 218 КУпАП розгляд справ про адміністративні правопорушення, передбачені, зокрема, статтею 152 КУпАП, здійснюється адміністративними комісіями при виконавчих органах міських рад.
Порядок розгляду справи про адміністративне правопорушення врегульоване у статті 279 КУпАП. Розгляд справи розпочинається з оголошення складу колегіального органу або представлення посадової особи, яка розглядає дану справу. Головуючий на засіданні колегіального органу або посадова особа, що розглядає справу, оголошує, яка справа підлягає розгляду, хто притягається до адміністративної відповідальності, роз`яснює особам, які беруть участь у розгляді справи, їх права і обов`язки. Після цього оголошується протокол про адміністративне правопорушення. На засіданні заслуховуються особи, які беруть участь у розгляді справи, досліджуються докази і вирішуються клопотання.
Так, із указаних вище норм убачається, що розгляд справ про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 152 КУпАП, є відкритими, закритість адміністративних комісій при виконавчих органах міських рад КУпАП не передбачена.
Більше того, із копій наданих заявниці постанов, які наявні у матеріалах справи, судом встановлено, що адміністративна комісія при виконавчому комітеті Рівненської міської ради розглядала адміністративні справи у відкритому засіданні.
Наведені положення, що регламентують коло повноважень органу місцевого самоврядування та порядок їх здійснення, дають підстави для висновку про те, що запитувана у Рівненської міської ради позивачем та не надана йому інформація стосовно надання копій постанов та рішень адміністративної комісії при виконавчому комітеті Рівненської міської ради за 2022 рік щодо протоколів, які складала поліція та працівники Департаменту муніципальної варти на підприємців, які працюють у парку Молоді та бульварі Незалежності і здають у прокат дитяче атракціонне обладнання, підпадає під подане у статті 1 Закону № 2939-VI визначення, а саме інформація, отримана або створена в процесі виконання Рівненською міською радою ВРП своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, яка знаходиться у володінні цього органу.
Надання ОСОБА_1 у відповідь на її запит копій постанов із ретушуванням частини інформації, свідчить про наявність у Рівненської міської ради запитуваної інформації. Тому відмова Рівненської міської ради у наданні позивачеві інформації, яку він запитував, не є належно мотивованою (пункт 3 частини четвертої статті 22 Закону № 2939-VІ), а визначені підстави відмови у наданні інформації, яка, як було встановлено, має статус публічної, не відповідають частині другій статті 6 Закону № 2939-VI. Отже, така відмова не була встановлена законом у сенсі пункту 2 статті 10 Конвенції з урахуванням критерії трискладового тесту.
Тому необхідно відповідачу належить перевірити, чи було це втручання передбачене законом, і залежно від встановленого, чи воно також переслідувало одну або декілька легітимних цілей, наведених у пункті 2 статті 10 Конвенції з урахуванням критерії трискладового тесту, та чи було пропорційним таким цілям.
Отже, відповідь Рівненської міської Ради не можна вважати належним розглядом запиту ОСОБА_1 на отримання публічної інформації
Враховуючи наведене, належним способом захисту порушеного права на отримання позивачем запитуваної інформації є зобов`язання відповідача повторно розглянути запит на отримання публічної інформації з дотриманням вимог Закону України Про доступ до публічної інформації.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що на підставі статті 101 Конституції України, статей 13, 17, 22 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини», статті 17 Закону, листом Представника Уповноваженого від 08.11.2022 № 29269.4/Н-17021.3/22/45.3 було правомірно висловлено прохання повторно розглянути запит ОСОБА_1 від 31.08.2022 відповідно до вимог чинного законодавства та надати заявниці запитувані копії документів без обмеження доступу до відповідної в них інформації, а також надати Секретаріату Уповноваженого підтверджуючі документи (копію відповіді заявниці, копії реєстраційно-контрольної картки, документи з поштовою відміткою або інші поштові документи, скриншот) та вжити заходів щодо недопущення аналогічних порушень вимог Закону у майбутньому.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент.
Тому за наведених вище підстав, якими суд обґрунтував своє рішення, суд не убачає необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені сторонами, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у цій справі.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.
Досліджуючи питання, яке стосуються розподілу судових витрат понесених у даній справі, колегією суддів установлено, що з урахуванням положень ст. 139 КАС України відсутні підстави для перерозподілу та присудження судових витрат на користь будь-якої із сторін.
Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Рівненської міської ради залишити без задоволення.
Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2023 року у справі № 460/2778/23 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя С. М. Шевчук судді Р. В. Кухтей С. П. Нос
