Єдиний державний реєстр судових рішень
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 грудня 2023 року
м. Київ
справа № 757/26714/22-к
провадження № 51-3698км23
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора ОСОБА_5 на ухвалу Київського апеляційного суду від 20 березня 2023 року про закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою прокурора Офісу Генерального прокурора ОСОБА_5 на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 14 жовтня 2022 року стосовно ОСОБА_7 .
Зміст оскарженого судового рішення й встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 14 жовтня 2022 року скаргу захисника підозрюваного ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 задоволено.
Зобов`язано уповноваженого прокурора у кримінальному провадженні № 12015160160000210 вчинити дії, визначені п. 10 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), а саме прийняти постанову про закриття кримінального провадження № 12015160160000210 у зв`язку із закінченням строків досудового розслідування на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України.
Зобов`язано уповноваженого прокурора у кримінальному провадженні № 12021000000000940, вчинити дії, визначені п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України, а саме прийняти постанову про закриття кримінального провадження № 12021000000000940 у зв`язку із закінченням строків досудового розслідування на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України щодо підозрюваного ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 212 КК України.
Зобов`язано уповноваженого прокурора у кримінальному провадженні №12022000000000906 вчинити дії, визначені п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України, а саме прийняти постанову про закриття кримінального провадження № 12022000000000906 у зв`язку із закінченням строків досудового розслідування на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України щодо підозрюваного ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 27, ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України.
На цю ухвалу прокурор Офісу Генерального прокурора ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржувану ухвалу та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні скарги адвоката ОСОБА_6 .
Ухвалою Київського апеляційного суду від 20 березня 2023 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою прокурора Офісу Генерального прокурора ОСОБА_5 на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 14 жовтня 2022 року закрито. Апеляційну скаргу з доданими до неї матеріалами повернуто особі, яка її подала.
Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор ОСОБА_5 просить скасувати ухвалу Київського апеляційного суду від 20 березня 2023 року через істотні порушення вимог кримінального процесуального закону і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. На думку прокурора, рішення слідчого судді Печерського районного суду м. Києва, яким зобов`язано прокурора прийняти постанову про закриття кримінальних проваджень, не передбачено нормами кримінального процесуального закону, оскільки положеннями ч. 1 ст. 303 КПК не передбачено можливості оскаржити відмову прокурора прийняти процесуальне рішення і слідчий суддя не має повноважень зобов`язати його прийняти рішення про закриття кримінального провадження, а тому право прокурора на апеляційне оскарження зазначеної ухвали слідчого судді є законним та обґрунтованим на підставі п. 17 ч. 1 ст. 7 та ч. 1 ст. 24 КПК України в сукупності з положеннями ч. 5 ст. 9 цього Кодексу. На підтвердження своєї позиції прокурор посилається на Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2010 року № 3-рп/2010 про те, що апеляційне оскарження судового рішення можливе у всіх випадках, крім тих, коли закон містить заборону на таке оскарження, а також на правові позиції, зазначені в постановах Верховного Суду від 05 липня 2022 року (справа № 757/27041/21-к) та від 14 лютого 2023 року (справа № 405/680/22) і в постанові Верховного Суду України від 12 жовтня 2017 року (справа № 757/49263/15-к). Стверджує, що закриття апеляційною інстанцією провадження за скаргою сторони обвинувачення з посиланням на ст. 309 КПК України є порушенням права сторони обвинувачення на оскарження і не ґрунтується на вимогах процесуального закону.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор ОСОБА_5 підтримав свою касаційну скаргу.
Захисник ОСОБА_6 заперечував щодо задоволення касаційної скарги прокурора.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції, зокрема, є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
Статтею 412 КПК України передбачено, що істотними є такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Відповідно до ч. 6 ст. 9 КПК України у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені ч. 1 ст. 7 цього Кодексу.
Статтею 7 КПК України передбачені загальні засади кримінального провадження, до яких відносяться, зокрема, верховенство права, законність, рівність перед законом і судом, забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.
Як убачається з ухвали апеляційного суду, закриваючи апеляційне провадження за скаргою прокурора ОСОБА_5 , апеляційний суд послався на положення статей 399, ст. 309 КПК України. Зазначив, що нормами кримінального процесуального законодавства не передбачено оскарження в апеляційному порядку ухвал слідчого судді за результатами розгляду скарги на бездіяльність прокурора з питання закриття провадження у справі у зв`язку із закінченням строків досудового розслідування.
Натомість слід зазначити, що нормами КПК не передбачено і постановлення слідчим суддею ухвали про зобов`язання прокурора прийняти конкретну постанову про закриття кримінального провадження у зв`язку із закінченням строків досудового розслідування на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України.
Верховний Суд України в постанові від 12 жовтня 2017 року (справа
№ 5-142кс(15)17) зробив правовий висновок про те, що в разі постановлення слідчим суддею ухвали, що не передбачена кримінальними процесуальними нормами, до яких відсилають положення ч. 3 ст. 309 КПК України, суд апеляційної інстанції не вправі відмовити в перевірці її законності, посилаючись на приписи ч. 4 ст. 399 КПК України. Право на апеляційне оскарження такого судового рішення підлягає забезпеченню на підставі п. 17 ч. 1 ст. 7 та ч. 1 ст. 24 КПК України, які його гарантують, з огляду на положення ч. 6 ст. 9 КПК України, яка встановлює, що у випадках, коли положення КПК України не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені ч. 1 ст. 7 КПК України.
23 травня 2018 року така правова позиція була підтримана Великою Палатою Верховного Суду у двох постановах, що стосувалися ухвал слідчих суддів про проведення позапланової перевірки, де Суд зазначив, що «не вбачає підстав для відходу від такої судової практики та вважає, що з метою забезпечення єдності судової практики у вирішенні питань відкриття апеляційного провадження за скаргами на ухвали слідчих суддів про призначення позапланових перевірок суди апеляційної інстанції повинні діяти з урахуванням судової практики Верховного Суду України, а саме згаданої постанови від 12 жовтня 2017 року».
Таким чином, вирішення питання про законність відмови апеляційного суду у розгляді скарги на рішення слідчого судді залежить від відповіді на питання, чи мав слідчий суддя повноваження прийняти таке рішення.
У цій справі слідчий суддя в резолютивній частині ухвали постановив: «Зобов`язати … прокурора … вчинити дію, визначену п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України - прийняти постанову про закриття кримінального провадження». У мотивувальній частині рішення він на обґрунтування своїх повноважень ухвалити таке рішення послався на п. 1 ч. 1 ст. 303 КПК України, при цьому зазначив, що на досудовому розслідуванні може бути оскаржена бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягала, зокрема, у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов`язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк. Таким чином, можна дійти висновку, що суддя ґрунтував свої повноваження на п. 3 ч. 2 ст. 307 КПК України, що передбачає повноваження «зобов`язати вчинити певну дію», і вважав рішення прокурора «процесуальною дією».
Суд зазначає, що навіть ст. 307 КПК України чітко розрізняє «рішення» і «дії». Це розрізнення послідовно проводиться у всіх трьох частинах статті, де «рішення» і «дії» згадуються поряд як самостійні поняття. Також й інші положення КПК не свідчать про те, що законодавець визначає «рішення» як різновид «дії». Навпаки, відповідно до КПК України «рішення» і «дія» завжди мають самостійне значення. Рішення приймається - дія здійснюється, дія має початок і закінчення - рішення є одномоментним актом, до процесуальної дії можуть бути залучені багато учасників - процесуальне рішення приймається лише уповноваженою особою, дії фіксуються в протоколі - рішення оформлюється постановою. Таким чином, положення КПК України не дають жодних підстав уважати процесуальне рішення одним з різновидів процесуальної дії.
Враховуючи різну правову природу «рішень» і «дій», ч. 2 ст. 307 КПК України визначає різні повноваження слідчого судді у випадку їх оскарження. Під час оскарження дії або нездійснення дії слідчий суддя має повноваження зобов`язати припинити дію або здійснити дію, однак не має повноважень скасувати дію, що вже відбулася. У той же час стосовно оскаржених рішень слідчий суддя має повноваження лише скасувати таке рішення, але не має повноважень зобов`язати прийняти рішення. Тим паче слідчий суддя не має повноважень визначати, яке саме рішення має прийняти слідчий або прокурор у конкретному випадку, оскільки таким чином суддя втрутиться у сферу повноважень цих осіб і фактично візьме участь у діяльності сторони обвинувачення всупереч своїй ролі в провадженні (ч. 3 ст. 22 КПК України).
Отже, Суд робить висновок, що ст. 307 КПК України не надає слідчому судді повноваження своєю ухвалою зобов`язувати слідчого, дізнавача чи прокурора прийняти певне рішення під час досудового розслідування, і рішення зобов`язати прокурора закрити кримінальне провадження прийняте поза межами повноважень слідчого судді. Помилкове ототожнення слідчим суддею дії та рішення в резолютивній частині ухвали не змінює цього висновку.
Таку позицію Верховний Суд зазначив у своїх рішеннях, зокрема в постановах: від 14 лютого 2023 року (справа № 405/680/22, провадження № 51-1544км22), 05 липня 2022 року (справа № 757/27041/21-к, провадження № 51-3781км21).
Таким чином, Київський апеляційний суд, закриваючи апеляційне провадження за апеляційною скаргою прокурора на ухвалу слідчого судді місцевого суду про зобов`язання прокурора вчинити дію, визначену п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України - прийняти постанови про закриття кримінального провадження, істотно порушив вимоги кримінального процесуального закону.
Отже, необхідно скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції, під час якого треба усунути зазначені недоліки, перевірити доводи, викладені у скарзі прокурора ОСОБА_5 , і залежно від установленого прийняти законне та обґрунтоване рішення.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Верховний Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу прокурора ОСОБА_5 задовольнити.
Ухвалу Київського апеляційного суду від 20 березня 2023 року стосовно ОСОБА_7 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
