Єдиний державний реєстр судових рішень
П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
________________________________________________________________
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
29 листопада 2023 р.м. ОдесаСправа № 420/14704/23
Головуючий в 1 інстанції: Скупінська О.В.
рішення суду 1 інстанції прийнято у
м. Одеса, 04 серпня 2023 року
додаткове рішення суду 1 інстанції прийнято
в м. Одеса, 21 вересня 2023 року
П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Танасогло Т.М.,
суддів: Димерлія О.О., Крусяна А.В.,
секретар судового засідання Недашковська Я.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 серпня 2023 року, Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, ОСОБА_1 на додаткове рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2023 року у даній справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-
В С Т А Н О В И В :
У червні 2023 року ОСОБА_1 (позивач) звернулась до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, про:
-визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо неприйняття будь-якого рішення за наслідками розгляду заяви представника ОСОБА_1 про виплату їй недоотриманого грошового забезпечення за останній місяць служби її загиблого сина, військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, ОСОБА_2 ;
-зобов`язання військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України розглянути на заяву представника ОСОБА_1 про виплату їй недоотриманого грошового забезпечення за останній місяць служби її загиблого сина, військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, ОСОБА_2 та прийняти відповідне рішення з урахуванням документів наявних матеріалах справи та висновків суду по цій справі;
-стягнення з відповідача 10 000 гривень моральної шкоди.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначала, що 09 березня 2023 року вона звернулася до відповідача через свого представника з заявою про виплату їй недоотриманого грошового забезпечення за останній місяць служби її загиблого сина, військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, ОСОБА_2 . Оскільки загиблий ОСОБА_2 не був одружений та не мав дітей, недоотримане грошове забезпечення мала б отримати його мати (позивачка). На підтвердження родинних відносин до заяви були долучений паспорт заявниці (позивачки) та свідоцтво про народження загиблого, де позивачка зазначена як його мати. Згадані документи були посвідчені адвокатом з накладанням електронного цифрового підпису (надалі ЕЦП) на підставі п.9 ч.1 ст.20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», та направлені на електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_1. До заяви був доданий ордер № 1222084 підписаний ЕЦП. Проте відповідач ухилився від прийняття рішення та у відповіді на заяву за 40/57/12-2260 від 16.03.2023 зазначив, що після збору позивачкою потрібних (незрозуміло яких саме) документів, наступна заява позивачки у майбутньому може й буде розглянута та повернув частину доданих до заяви документів. Суть інформаційного повідомлення, яку відповідач навів у листі «Про надання відповіді на заяву» №40/57/12-2260 від 16.03.2023, на переконання позивачки, не може вважатися, як ухвалення позитивного або негативного рішення відповідача щодо розгляду заяви позивачки. Викладене, як вказувала позивачка свідчить про протиправну та цинічну бездіяльність відповідача у спірних правовідносинах.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 04 серпня 2023 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо відмови, яка викладена у листі від 16.03.2023 №40/57/12-2260 на звернення ОСОБА_1 від 09.03.2023.
Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України повторно розглянути звернення ОСОБА_1 від 09.03.2023, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 із Державного бюджету України на відшкодування моральної шкоди 4962,00 грн, завданої протиправними діями військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо відмови, яка викладена у листі від 16.03.2023 №40/57/12-2260 на звернення ОСОБА_1 від 09.03.2023.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
07 серпня 2023 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшла заява (вх..№ЕП/26872/23) представника позивача - адвоката Марченка В.В., про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення судових витрат.
08 серпня 2023 року до суду надійшла заява (вх..№ЕП/30899/23) представника позивача - адвоката Марченка В.В., про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення судових витрат, з виправленими описками та додатком фіскального чеку від 08.08.2023. у якій адвокат Марченко В.В. просив саме дану заяву, в такій редакції, вважати вірною та розглянути її з ухваленням додаткового рішення.
Так, в заяві від 08.08.2023 заявник просив суд вирішити питання про стягнення з військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь позивачки ОСОБА_1 судових витрат у сумі 10000,00 грн. у вигляді витрат на правничу допомогу, які позивачка отримала від адвоката під час розгляду справи та сплатила указану суму фіксованого гонорару адвокату за його послуги. У вказаній заяві також вказувалось, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої прийняте рішення, витрачених коштів, але і в певному сенсі спонукання суб`єкта владних повноважень утримуватися від подачі безпідставних заяв, скарг і своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних і юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин, про що зазначив Верховний Суд у постанові від 05.09.2019 по справі № 826/841/17.
21 вересня 2023 року Одеським окружним адміністративним судом у даній справі №420/14704/23 ухвалено додаткове рішення, яким заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Марченка В.В. (вх. № ЕП/30899/23 від 08.08.2023), про ухвалення додаткового рішення - задоволено частково. Стягнуто з військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн. У задоволені решти вимог заяви відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 04.08.2023р. та додатковим рішенням суду першої інстанції від 21.09.2023р., відповідачем - Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України на зазначені вище рішення та додаткове рішення у цій справі подано апеляційні скарги, у яких посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апелянт просить скасувати рішення та додаткове рішення суду першої інстанції та винести у справі законне, обґрунтоване та вмотивоване рішення.
В обґрунтування апеляційної скарги вказує про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, зокрема зазначає про неотримання ухвали про відкриття провадження у справі, справа розглядалась у спрощеному позовному провадженні, хоча мала б розглядатись за правилами загального позовного провадження. З приводу суті позовних вимог, відповідач вважає, що жодної протиправної бездіяльності чи дій у спірних правовідносинах щодо позивачки військова частина не вчиняла.
Також, у прохальній частині апеляційної скарги військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України міститься клопотання про винесення окремої ухвали щодо дій представника позивача.
В обґрунтування апеляційної скарги на додаткове рішення суду першої інстанції від 21.09.2023р. відповідач вказує, що судом першої інстанції було грубо порушено норми адміністративного судочинства, права відповідача, як сторони провадження, принципи адміністративного судочинства, такі як верховенство права, рівність всіх учасників, гласності та відкритості, змагальності сторін, диспозитивної офіційного з`ясування усіх обставин у справі та неприпустимості зловживання процесуальними правами. Суд першої інстанції, як зауважує відповідач, не прийняв до уваги скаргу щодо дій представника позивача яка була направлена до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Одеської області, яка ще розглядається, не прийняв до уваги умови укладеного між адвокатом та позивачем договору, не врахував критерії щодо визначення розміру витрат на правничу допомогу які підлягають відшкодуванню позивачу. На думку апелянта, відсутні підстави для відшкодування за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивачки витрат на правничу допомогу у цій справі.
Представником позивача надано відзиви на апеляційні скарги відповідача на рішення та на додаткове рішення суду першої інстанції, у якій вказував про необґрунтованість доводів військової частини НОМЕР_1 та просив відмовити у задоволенні апеляційних скарг відповідача. крім того, просив закрити провадження за апеляційною скаргою військової частини НОМЕР_1 НГУ на додаткове рішення зокрема з тих підстав, що вона є непідписаною, адже повноваження представника Сидоренко Т.О. є непідтвердженими.
Представник відповідача в свою чергу подав відповідь на відзив представника позивача.
Також, позивачем на додаткове рішення Одеського окружного адміністративного суду було подано апеляційну скаргу, у якій вказує про наявність підстав для зміни оскаржуваного ним додаткового рішення суду першої інстанції та стягнення з відповідача витрат у сумі 10000 грн. які позивачка сплатила за договором про надання правової допомоги у зв`язку із оплатою правничої допомоги адвоката під час розгляду цієї справи в суді першої інстанції. На думку представника позивача, присуджена судом першої інстанції сума до стягнення на відшкодування витрат на правничу допомогу позивачки у розмірі 2000,00 грн. є недостатньою, а справедливою, співмірною та обґрунтованою в даному випадку є саме визначена сторонами у відповідному договорі фіксована сума гонорару адвоката - 10 000,00 грн.
Від представника відповідача до апеляційного суду надійшла заява про стягнення судових витрат з позивача, у якій просить визнати дії представника позивача такими, що порушили принципи моралі та культури, загальноприйнятних норм та звичаїв офіційного спілкування та є зловживанням процесуальними правами і покласти на представника позивача судові витрати за результатами розгляду справи №420/14704/23 у повному обсязі.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог, вимог і доводів апеляційних скарг, колегія суддів виходить з наступного.
Як встановив суд першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, адвокат Марченко Валентин Валентинович, на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги ОСОБА_1 (а.с.11), скерував на електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.8) військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України заяву про виплату неотриманого грошового забезпечення загиблого сина від 09.03.2023 (а.с.9) у якій вказав: «На підставі договору про надання правової допомоги від 07.03.2023 мною адвокатом Марченко В.В. надається правова допомога ОСОБА_1 , як члену родини загиблого військовослужбовця ОСОБА_2 , народженого ІНФОРМАЦІЯ_2 . Цим договором мене уповноважено на вчинення всіх процесуальних дій від імені клієнта (заявника) щодо захисту її інтересів, як матері особи, що загинула під час захисту батьківщини. На підставі наведеного, прошу вас перерахувати недотримане грошове забезпечення ОСОБА_2 на розрахунковий рахунок його матері, ОСОБА_1 за наведеними реквізитами».
До заяви від 09.03.2023 додані: копія свідоцтва про народження ОСОБА_2 ; копія свідоцтва про смерть ОСОБА_2 ; копія паспорта ОСОБА_1 з зазначенням РНОКПП; ордер адвоката.
Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України скерувала на адресу адвоката Валентина Марченка (в інтересах ОСОБА_4 ) лист від 16.03.2023 №40/57/12-2260 «Про надання відповіді на заяву» (а.с.12) у якому вказала таке: «На Вашу заяву щодо перерахування недоотримане грошове забезпечення у зв`язку із загибеллю ІНФОРМАЦІЯ_3 сина Вашої клієнтки, військовослужбовця ОСОБА_2 , під час виконання бойових завдань, відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі Постанова), командування військової частини НОМЕР_1 НГУ повідомляє, що на теперішній час, у зв`язку з відсутністю наданих Вами від імені клієнта усіх документів, які передбачені законодавством, які потрібні для перерахування недотриманого грошового забезпечення Вашій клієнтці відмовлено в зв`язку з тим, що були не в повному обсязі зібрані документи.
Після збору усіх документів Ваша клієнтка має право повторно звернутися до військової частини з заявою про перерахування недотриманого грошового забезпечення.
Повертаємо Вам документи згідно додатку».
До листа від 16.03.2023 відповідачем додано копія свідоцтва про народження ОСОБА_2 , копія свідоцтва про смерть ОСОБА_2 та копія паспорта ОСОБА_1 .
Вважаючи протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо неприйняття будь-якого рішення за наслідками розгляду заяви від 09.03.2023, позивач звернулася до суду з позовною заявою.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що викладена у листі від 16.03.2023р. №40/57/12-2260 відмова, прийнята за результатами розгляду звернення адвоката позивача містить загальне посилання на те, що документи надані не в повному обсязі, що є неконкретизованим та призводить до необґрунтованого обмеження права заявника бути повідомленим про необхідність надання документів за вичерпним переліком, а не будь-яких на власний розсуд.
Відтак, невиконання відповідачем законодавчо встановлених вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості відмови відповідача призводить до протиправності таких дій суб`єкта владних повноважень, та наявності підстав для зобов`язання такого суб`єкта повторно розглянути звернення ОСОБА_1 від 09.03.2023 з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Також, суд першої інстанції вбачав підстави для стягнення на користь позивачки на відшкодування моральної шкоди 4962,00 грн. завданої протиправними діями відповідача.
Ухвалюючи додаткове рішення від 21.09.2023р., суд першої інстанції врахувавши та проаналізувавши приписи ст.132, 134, КАС України, надані представником позивача документи, якими підтверджується надання позивачці у цій справі в суді першої інстанції правничої допомоги, виходив з того, що у даному випадку з огляду на засади співмірності та справедливості, нескладність справи, її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження та кількістю підготовлених і поданих представником позивача документів та заяв до суду, їх складність та об`ємність, на користь позивача підлягає стягненню 2000,00 грн. понесених судових витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката Марченко В.В.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та обґрунтованості висновків суду першої інстанції, зроблених за наслідками розгляду даної справи в суді першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Згідно з ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до пункту 6 статті 18 Закону України №2011-XII вдова (вдівець), батьки загиблого або померлого військовослужбовця, а також дружина (чоловік), у разі якщо вона (він) не взяла (не взяв) інший шлюб, та її (його) неповнолітні діти або повнолітні діти - особи з інвалідністю з дитинства, батьки військовослужбовця, який пропав безвісти під час проходження військової служби, мають право на пільги, передбачені цим Законом.
Згідно з приписами пункту 61 статті 18 Закону України №2011-XII членам сімей військовослужбовців, які проходять військову службу в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України «Про оборону України», гарантується виплата грошового забезпечення цих військовослужбовців у разі неможливості ними його отримання під час участі у бойових діях та операціях. У такому разі виплата грошового забезпечення здійснюється членам сімей військовослужбовців, зазначеним у пункті 6 статті 9 цього Закону.
Порядок виплати грошового забезпечення зазначеним у цьому пункті членам сімей військовослужбовців визначається Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також військовими формуваннями, правоохоронними і розвідувальними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями.
З метою врегулювання питань пов`язаних з порядком виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам Міністерством Внутрішніх справ України видано наказ від 15 березня 2018 року № 200 «Про затвердження Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам».
Розділом XXVIIІ Наказу МВС України №200, врегульовано порядок виплати грошового забезпечення в разі захоплення в полон чи заручниками, зникнення безвісти, смерті (загибелі) військовослужбовців або визнання їх безвісно відсутніми чи оголошення померлими.
Відповідно до пункту 1 розділу XXVIIІ Наказу МВС України №200 у разі смерті (загибелі) військовослужбовця грошове забезпечення нараховується повністю за той місяць, у якому військовослужбовець помер (загинув).
Грошове забезпечення виплачується членам сімей військовослужбовців: дружині (чоловіку), а у разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей.
У разі відсутності осіб, зазначених в абзаці третьому цього пункту, належні суми грошового забезпечення виплачуються іншим спадкоємцям відповідно до чинного законодавства України.
У разі індексації грошового забезпечення військовослужбовців грошове забезпечення членам сімей військовослужбовців виплачується з урахуванням такої індексації.
Як свідчать встановлені обставини справи, у зв`язку із загибеллю сина - військовослужбовця ОСОБА_2 , позивачка - ОСОБА_1 через свого адвоката звернулась до відповідача із заявою про виплату неотриманого грошового забезпечення загиблого сина від 09.03.2023, у відповідь на яку військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України повідомила листом від 16.03.2023 №40/57/12-2260 про відмову заявнику у задоволенні порушеного питання у зв`язку з тим, що були не в повному обсязі зібрані документи.
Враховуючи приписи ст. 55 Конституції України, ч.1 ст.2, ч.1 ст.5 КАС України, оскільки по суті викладених у заяві від 09.03.2023р. питань відповідач розглянув звернення представника позивача та надав відповідь., апеляційний суд вважає ґрунтовним висновком суду першої інстанції про недоведеність вимог позивача в частині протиправної бездіяльності військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо неприйняття будь-якого рішення за наслідками розгляду заяви від 09.03.2023.
Водночас, надаючи оцінку при цьому суті такої відповіді-відмови військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, колегія суддів враховує, що у відповідності до приписів статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Згідно ст.ст.1, 3 Закону України «Про звернення громадян», громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організаційне залежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Під зверненням громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.
Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.
Окремими положеннями ст. 15 Закону України «Про звернення громадян» визначено, що органи державної влади, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки.
Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
В свою чергу, у відповідності до ст. 19 Закону України «Про звернення громадян», органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, медіа, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані: об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв`язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам.
У разі необхідності та за наявності можливостей розгляд звернень громадян покладається на посадову особу чи підрозділ службового апарату, спеціально уповноважені здійснювати цю роботу, в межах бюджетних асигнувань. Це положення не скасовує вимоги абзацу дев`ятого частини першої цієї статті.
Виходячи з викладеного, органи державної влади, місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), реалізують свої повноваження, зокрема, шляхом прийняття відповідних рішень за результатами розгляду звернень громадян та доведення їх до відома заявників.
Разом з цим, обов`язковою вимогою до змісту вказаних рішень є вмотивованість відповіді відповідного органу чи підприємства та роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення у разі відмови в задоволенні вимог.
Надаючи оцінку спірним правовідносин, суд першої інстанції доцільно також врахував правову позицію Верховного Суду, що викладена у постанові від 25 липня 2019 року у справі № 826/13000/18 за якою, правова процедура («fair procedure» - справедлива процедура) є складовою принципу законності та принципу верховенства права і передбачає правові вимоги до належного прийняття актів органами публічної влади.
Правова процедура встановлює межі вчинення повноважень органом публічної влади і, в разі її неналежного дотримання, дає підстави для оскарження таких дій особою, чиї інтереси вона зачіпає, до суду.
Встановлена правова процедура, як складова принципу законності та принципу верховенства права є важливою гарантією недопущення зловживання з боку органів публічної влади під час прийняття рішень та вчинення дій, які повинні забезпечувати справедливе ставлення до особи.
Ця правова процедура спрямована на забезпечення загального принципу юридичної визначеності, складовою якої є принцип легітимних очікувань як один з елементів принципу верховенства права, тобто особа правомірно очікує отримати у передбачений законом спосіб відповідь на порушене перед суб`єктом, якому адресовано звернення, питання відповідно та у спосіб, передбачений законом.
В свою чергу, загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як акта правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.
При цьому, як було ґрунтовно указано судом першої інстанції, можливість надання заявником вичерпного переліку документів прямо залежить від його чіткого визначення суб`єктом владних повноважень.
Вживання ж загального посилання на те, що документи надані не у повному обсязі, є неконкретизованим та призводить до необґрунтованого обмеження права заявника бути повідомленим про необхідність надання документів за вичерпним переліком, а не будь-яких на власний розсуд, про що вірного висновку дійшов суд першої інстанції.
Наведене вище дає підстави для висновку, що невиконання відповідачем законодавчо встановлених вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості відмови, викладеної у листі від 16.03.2023 №40/57/12-2260 призводить до протиправності таких дій.
Надаючи оцінку обраному судом першої інстанції способу поновлення порушеного права, судова колегія приймає до увагу, що згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.
Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень.
Тобто, як було вірно враховано судом першої інстанції, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.
Водночас, в силу вимог п.4 ч.1 ст.5 КАС України способом захисту прав особи від протиправної бездіяльності є визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Тобто дії, які він повинен вчинити за законом.
Виходячи з приписів ч.4 ст.245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Колегія суддів враховує також, що згідно рішення Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8).
Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).
На цій підставі адміністративні суди, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статтею 2 КАС України критеріям, не втручаються у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями
При цьому, частина 2 статті 9 КАС України, надає право суду вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Слід також зазначити, що згідно правового висновку Верховного Суду, наведеного у постанові від 26 червня 2018 року у справі № 809/1231/16, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
У разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
Підсумовуючи викладене вище у сукупності, встановлені обставини справи та приведені вище законодавчі приписи, практику застосування норм права, які регулюють спірні у цій справі правовідносини, апеляційний суд вважає обґрунтованим та доцільним у даному випадку обраний судом першої інстанції з урахуванням ч.2 ст. 9 КАС України спосіб відновлення порушеного неправомірними діями військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України права позивачки, у вигляді зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву представника ОСОБА_1 від 09.03.2023 про виплату їй недоотриманого грошового забезпечення за останній місяць служби загиблого сина, військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, ОСОБА_2 , з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Доводи апеляційної скарги Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України у наведеній вище частині висновків суду першої інстанції, з яким за наслідками апеляційного перегляду справи погоджується й апеляційний суд, не спростовують.
Стосовно стягнення моральної шкоди, колегія суддів вбачає з матеріалів справи, що позивачка за її доводами, через неправомірну бездіяльність відповідача була обурена нехтуванням її прав, як члена родини загиблого захисника Батьківщини. Втрата часу на обговорення з адвокатом правової позиції нагадувало їй про смерть сина, а тому завдавала душевного болю.
Колегія суддів з урахуванням загальних підходів до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, сформульованим у постанові Верховного суду у постановах від 10.04.2019р. у справі №464/3789/17, від 27.11.2019 у справі Ґ№750/6330/17, тощо, звертає увагу, що моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій.
Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання.
В контексті вирішення спірного питання у частині стягнення моральної шкоди апеляційний суд звертає увагу, що порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції.
При цьому, як вірно врахував суд першої інстанції, слід виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам (статті 3. 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції.
Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду.
Водночас, оцінка рівня негативних емоцій, що досягають рівня страждання або приниження та заподіюють моральну шкоду залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.
У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.
У спірному випадку, як було вказано вище, вимоги про відшкодування моральної шкоди позивач пов`язувала з нехтуванням її прав як матері загиблого захисника Батьківщини, що створює для позивачки психічне напруження та душевний біль.
З огляду на викладене, доцільно врахувавши, що сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції при цьому ґрунтовно також прийняв до уваги важкий емоційний стан позивача, про який нею доводилось у позові, і на думку колегії суддів вірно вважав за встановлених спірних обставин наявними психотравмуючий вплив вчинених відповідачем у спірних правовідносинах протиправних дій, з огляду на те, що вимоги про відшкодування моральної шкоди позивач пов`язувала з нехтуванням її прав як матері загиблого захисника Батьківщини, що створює для неї психічне напруження та душевний біль.
До того ж, як вказував представник позивачки у відзиві на апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, доказом моральних страждань є і те, що позивачка зверталась за психіатричною допомогою, що підтверджується доданим до цього відзиву доказом, який як зауважив представник не міг бути наданий до суду першої інстанції через те, що його було сформовано вже після подачі позову.
Однак, на думку колегії суддів такий документ не має принципового значення для вирішення справи на стадії апеляційного перегляду, оскільки відповідачем у справі не спростовано факту завдання позивачці душевних страждань та виникнення значних психоемоційних навантажень внаслідок неправомірних дій суб`єкта владних повноважень, враховуючи також ситуацію з якою пов`язані спірні правовідносини (смерть сина позивачки).
При цьому, як вірно врахував суд першої інстанції вирішуючи у цій частині вимоги позивачки, з огляду на характер правовідносин між людиною і державою (в особі органу державної влади чи органу місцевого самоврядування), з метою забезпечення реального та ефективного захисту прав людини, у справах адміністративного судочинства саме на суб`єкта владних повноважень-відповідача покладається тягар спростування факту заподіяння моральної шкоди та доведення неадекватності (нерозумність, несправедливість) її розміру, визначеного позивачем.
Що стосується розміру моральної шкоди апеляційний суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.23 Цивільного кодексу України, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.
Підсумовуючи усе наведене вище у сукупності щодо розгляду цієї частини позовних вимог, з врахуванням вимог розумності і справедливості, колегія суддів апеляційного суду погоджує висновок суду першої інстанції, що у даному випадку присуджене стягнення моральної шкоди у розмірі 4962,00 грн. є співмірним, розумно обґрунтованим, виходячи зі спірних обставин даної справи.
Доводи апеляційної скарги військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України у наведеній частині висновків суду першої інстанції не спростовують.
З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно та повно встановив обставини справи, та обґрунтовано частково задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 .
Рішення суду першої інстанції від 04.08.2023р. ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Апеляційна скарга відповідача у справі не містить суттєвих доводів, які б спростовували встановлені обставини справи або висновки суду першої інстанції, або які б свідчили про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Загалом, викладені у апеляційній скарзі на рішення суду від 04.08.2023р. доводи відповідача більше стосуються дій представника позивача, аніж висновків суду першої інстанції, яких він дійшов за наслідками розгляду цієї справи.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Судове рішення Одеського окружного адміністративного суду у цій справі від 04.08.2023р. відповідає закріпленим у ст. 242 КАС України вимогам.
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає вказану апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 серпня 2023 року у цій справі - без змін.
Надаючи оцінку доводам скаржників висновку суду першої інстанції про стягнення витрат на правничу допомогу колегія суддів звертає увагу, що ухвалюючи додаткове рішення у даній справі, суд першої інстанції, проаналізувавши приписи ст.ст.132, 134, 139 КАС України, суд першої інстанції прийняв до уваги надані стороною позивача письмові докази на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу, результат розгляду справи, нескладність справи, її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження та кількість підготовлених і поданих представником позивача документів, і вважав співмірним стягнення з відповідача на користь позивачки витрат на правничу допомогу лише у сумі 2000,00 грн.
Апеляційний суд враховує, що згідно п.3 ч.1 ст.252 КАС України, суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 3) судом не вирішено питання про судові витрати.
Частина третя статті 252 КАС України закріплює порядок ухвалення додаткового рішення.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Як визначено ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки, вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції частково задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 , відтак позивач має право на відшкодування понесених ним судових витрат, пов`язаних із розглядом справи у розумінні приписів ч.1 ст.139 КАС України.
Згідно з приписами ч.1, п.1 ч.3 ст.132 КАС України, судові витрати складаються також із витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких належать зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому ст.134 КАС України.
В силу приписів ст.134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
При цьому, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
В контексті надання оцінки доводам апеляційних скарг сторін, судова колегія зауважує, згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року 5076-VI (далі - Закон 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону 5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).
Як свідчать матеріали справи та було вірно встановлено судом першої інстанції, представником позивача на підтвердження складу та розміру витрат на професійну правничу допомогу надано Договір про надання правової допомоги від 17.04.2023, укладений між адвокатом Марченком В.В. та ОСОБА_1 (а.с.4-7); копію Ордеру на надання правничої правової допомоги серії ВН №1222084 (а.с.11), фіскальний чек про сплату 08.08.2023 ОСОБА_1 10000,00 грн. фіксованого гонорару правову допомогу у справі №420/14703/23 за договором від 17.04.2023.
Дослідивши наявні у справі докази, надані в обґрунтування й доведення витрат на правничу допомогу, які позивач поніс у зв`язку із розглядом цієї справи в суді першої інстанції, колегія суддів зазначає, що розмір витрат на правничу допомогу, який позивач просив стягнути з суб`єкта владних повноважень у сумі 10 000,00 грн. був узгоджений умовами відповідного договору у фіксованій сумі, підтверджений складеними та підписаними адвокатом та позивачкою документами.
В контексті викладеного, апеляційний суд також приймає до уваги висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постанові від 16.11.2022р. у справі №922/1964/21, згідно яких учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат.
Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.
У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.
Отже, проаналізувавши надані позивачем документа, приймаючи до уваги доводи апелянта з посиланням на правові висновки Верховного суду, викладені у постанові від 28.12.2020р. у справі №640/18402/19 та ВП ВС у постанові від 16.11.2022р. по справі №922/1964/21, колегія суддів вважає, що оскільки в даному випадку розмір винагороди за надання правової допомоги був визначений у Договорі у вигляді фіксованої суми, отже є визначеним, то такий не змінюється в залежності (не залежить) від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу, відтак обов`язкове надання детального опису робіт, тощо.
З огляду на викладене, наявними у справі документами позивачем доведено факт надання йому правової допомоги, пов`язаної із представництвом інтересів ОСОБА_1 щодо розгляду цієї справи в суді першої інстанції (зокрема у вигляді складання заяв, процесуальних документів), понесення витрат на правову допомогу адвоката в розглядуваній справі, розкривають зміст та обсяг наданих послуг (обсяг виконаних робіт/наданих послуг).
Відтак, наявні підстави для відшкодування позивачу понесених ним у зв`язку із розглядом цієї справи в суді першої інстанції витрат на правничу допомогу.
Висновуючись з приводу розміру судових витрат, які підлягають відшкодуванню на користь позивача, колегія суддів враховує, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Розглядаючи заяву про розподіл судових витрат, та вирішуючи її по суті, суд має детально визначити чи підтверджуються вони документально (реально понесені) чи заявлених розмір відповідає визначеним приписами КАС України критеріям та чи є такі витрати співмірними зі складністю справи та здійсненими стороною діями під час розгляду спору, а не автоматично стягувати увесь заявлений стороною до відшкодування розмір витрат на професійну правничу допомогу.
Засовуючи наведені вище критерії, оцінивши рівень заявлених до відшкодування витрат позивача на правничу допомогу під час розгляду справи в суді першої інстанції, з урахуванням того, що такі витрати понесені фактично, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов необгрунтованого висновку про стягнення на користь позивачки витрат на правничу допомогу адвоката у розмірі лише 2000,00 грн.
На переконання апеляційного суду, враховуючи складність справи, характер спірних правовідносин, часткове задоволення позову, виходячи з принципу обґрунтованості та пропорційності розміру судових витрат до предмета спору, співмірності послуг категорії складності справи та пропорційності наданих послуг, часом, витраченим адвокатом на надання відповідних послуг, обсягом наданих послуг, їх необхідності, ціною позову та значенням справи для сторони, а також фактичний обсяг виконаної адвокатом роботи та її складність з урахуванням в тому числі категорії справи, колегія судів вважає розумно обґрунтованими заявлені витрати на професійну правничу допомогу, які підлягають компенсації позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача - у розмірі 5000,00 грн.
Відтак, доводи апеляційної скарги позивачки у справі - ОСОБА_1 є частково обґрунтованими.
Натомість доводи військової частини НОМЕР_1 НГ України стосовно додаткового рішення суду є безпідставними, відтак апеляційна скарга відповідача на додаткове рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21.09.2023р. задоволенню не підлягає.
В свою чергу також є хибними і посилання представника позивача про наявність підстав для закриття провадження за апеляційною скаргою військової частини НОМЕР_1 НГУ на додаткове рішення, з огляду на те, що такі посилання спростовуються наявними у матеріалах справи доказами. Представником відповідача підтверджено повноваження щодо представництва інтересів військової частини НОМЕР_1 НГУ.
Під час апеляційного перегляду справи не знайшли також свого підтвердження посилання відповідача у справі на необхідність постановлення окремої ухвали щодо дій представника позивачки, а також посилання на необхідність покладення на сторону позивачки судових витрат у вигляді витрат на правничу допомогу через визнання дій представника позивачки такими, що порушили принципи моралі та культури, загальноприйнятих норм та звичаїв офіційного спілкування та є зловживанням процесуальними правами.
З даного приводу суд апеляційної інстанції враховує, що за визначенням ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Згідно приписів ст.44 КАС України, учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.
Права та обов`язки учасників справи та сторін визначені статтями 44, 47 КАС України.
У відповідності до п.5 ч.3, ч.5 ст. 44 КАС України учасники справи мають право оскаржувати судові рішення у визначених законом випадках.
Учасники справи зобов`язані: 1) виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; 2) сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; 3) з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; 4) подавати наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; 5) надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; 6) виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки;7) виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.
Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається (ч.1 ст. 45 КАС України).
Неприпустимість зловживання процесуальними правами є однією з основних засад (принципів) адміністративного судочинства (пункт 9 частини третьої статті 2 КАС України) та статтею 45 КАС України врегулювано питання щодо неприпустимості зловживання процесуальними правами.
За визначенням ч.2, ч.3 ст.45 КАС України, з урахуванням конкретних обставин справи суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню адміністративного судочинства.
В разі якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.
Наведеними приписами встановлено наслідки, які можуть бути застосовані судом у разі визнання учасником справи зловживання процесуальними правами дій, зокрема та не виключно передбачених частиною другою цієї статті.
При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що саме з метою виконання завдання адміністративного судочинства сторона у справі має користуватися процесуальними правами, сприяючи тим самим суду у здійсненні правосуддя.
Отже, якщо особа здійснює певну процесуальну дію не з цією метою, а для досягнення інших цілей, така особа виходить за межі дійсного змісту відповідного процесуального права, тобто зловживає ним.
Правова система має бути спроможною ефективно захистити себе від цих дій. І саме на такий захист спрямовані заходи, які суд застосовує через зловживання учасником судового процесу процесуальними правами.
Відповідні заходи передбачені у частинах 3, 4 статті 45, частині 8 статті 139, частині 1 статті144, пункті 5 частини 1 статті145, статті 149 КАС України.
Дії учасників судового процесу та їхніх представників мають не лише за формою, але й за змістом відповідати завданню адміністративного судочинства.
Апеляційний суд також враховує, що Верховний Суд неодноразово (зокрема, у постановах від 09.11.2021 у справі №826/9751/14, від 12.07.2022 року у справі №640/16646/21, в ухвалі від 16.08.2022 у cправі №908/2049/20) висловлював позицію про те, що під зловживанням процесуальними правами розуміється форма умисних, несумлінних дій учасників процесу, що знаходить своє вираження, зокрема, у вчиненні дій, використанні наданих прав всупереч їх призначенню з метою обмеження можливості реалізації чи обмеження прав інших учасників провадження, перешкоджання діяльності суду з правильного та своєчасного розгляду і вирішення справ, необґрунтованого перевантаження роботи суду.
Наведений у ч.2 ст. 45 КАС України перелік дій, що можуть бути визнані судом зловживанням процесуальними правами, не є вичерпним, суд може визнати таким зловживанням також інші дії, які мають відповідну спрямованість і характер.
При цьому, вирішення питання про наявність чи відсутність факту зловживання віднесене на розсуд суду, що розглядає справу.
Суд апеляційної інстанції погоджується з заявником в тій частині, що ознакою зловживання процесуальними правами є вчинення дій, спрямованих зокрема на затягування розгляду справи, створення перешкод іншим учасникам процесу, тощо.
В свою чергу, твердження про які наголошує заявник у своїй заяві, в даному випадку апеляційний суд вважає недоведеними, оскільки звертаючись до суду із певними заявами, клопотаннями, запереченнями, відповідями на заяви чи відзиви інших учасників справи, подання яких передбачено КАС України, сторона реалізує надані їй процесуальним законом права, доводить свою позицію щодо предмета спору, виконання судового рішення, тощо.
Ухвалюючи дане судове рішення колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України» ) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень та враховує, що у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Інші доводи та заперечення сторін є неґрунтовними, не впливають на правильність вирішення справи, не вимагають оцінки апеляційним судом.
Відповідно до ч.1 ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для зміни додаткового рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2023 року в частині визначення розміру судових витрат, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивачки за надання професійної правничої допомоги адвоката шляхом стягнення визначеного розміру витрат на правничу допомогу в сумі 5000,00 за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України.
Керуючись ст. ст. 241-243, 250, 308, 310, 315-317, 321, 322, 325, 326, 329 КАС України, апеляційний суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 серпня 2023 року у справі №420/14704/23 - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 серпня 2023 року у справі №420/14704/23 - залишити без змін.
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на додаткове рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2023 року у справі №420/14704/23 - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2023 року у справі №420/14704/23 - задовольнити частково.
Додаткове рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2023 року у справі №420/14704/23 - змінити з підстав, викладених у даній постанові.
Абзац третій додаткового рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2023 року у справі №420/14704/23 викласти у наступній редакції: «Стягнути з військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн. (п`ять тисяч гривень).
У іншій частині Додаткове рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2023 року у справі №420/14704/23 - залишити без змін.
Відмовити у задоволенні клопотання Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про постановлення окремої ухвали щодо дій представника позивача.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено та підписано 11 грудня 2023 року.
Суддя-доповідач Т.М. ТанасоглоСудді О.О. Димерлій А.В. Крусян
