П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
12 грудня 2023 року
м. Рівне
Справа № 569/20792/23
Провадження № 22-ц/4815/1292/23
Головуючий у суді першої інстанції: суддя Харечко С.П.
Ухвалу суду першої інстанції постановлено поза
межами судового засідання 26 жовтня 2023 року в м. Рівне
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий суддя: Хилевич С.В.
судді: Ковальчук Н.М., Шимків С.С.
секретар судового засідання: Ковальчук Л.В.
за участі: ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 26 жовтня 2023 року у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення,
в с т а н о в и в :
У жовтні 2023 року до суду звернувся ОСОБА_1 із заявою, в якій просив встановити факт, що має юридичне значення, а саме наявність у нього батька особи з інвалідністю І групи ОСОБА_2 та відсутність інших працездатних осіб, зобов`язаних відповідно до закону його утримувати.
Вважав, що метою встановлення цього факту було те, що він би надавав заявнику право скористатись положеннями абзаців 1, 11 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" і отримати статус військовозобов`язаного, який не підлягає призову на військову службу під час мобілізації. Стверджував, що його мати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є пенсіонером, вона непрацездатна, хворіє на атеросклероз та інші хвороби. Батько ж заявника потребує постійного стороннього догляду та лікування, знаходиться на обліку в Рівненському обласному центрі психічного здоров`я населення.
Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 26 жовтня 2023 року відмовлено у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення.
Суд дійшов такого висновку з огляду на те, що для встановлення юридичного факту, про який просить заявник, відповідним законодавством визначено позасудовий порядок, і через це такий факт не може встановлюватися судом за результатами розгляду справи в окремому провадженні. Міський суд також зазначив про право заявника на звернення до уповноважених державних органів з дотриманням вимог законодавства, а у разі незгоди із прийнятими ними рішеннями - на їхнє оскарження в судовому порядку.
На ухвалу заявником подано апеляційну скаргу, де він покликався на її незаконність та необґрунтованість, які полягали у невідповідності викладених в ній висновків обставинами справи, порушенні норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права.
На обґрунтування апеляційної скарги зазначалось про помилковість висновків суду щодо необхідності звернення в порядку ст. 13 Закону України "Про соціальні послуги" для отримання статусу доглядача. Вважав, що поняття "Утримання" та "Догляд" не тотожні. Заявнику необхідно було встановити факт саме відсутності інших осіб, які утримують батька, а не доглядають за ним в порядку Закону України "Про соціальні послуги". Обов`язок повнолітніх дітей щодо утримання непрацездатних батьків встановлено ч. 1 ст. 202 та ч. 1 ст. 203 СК України. Нормами зазначених статей роз`яснено, що повнолітні діти зобов`язані утримувати непрацездатних батьків, брати участь у додаткових витратах на батьків, викликаних тяжкою хворобою, інвалідністю або немічністю. Тому під утриманням слід розуміти обов`язок повнолітніх дітей забезпечувати батьків необхідними засобами для існування (ліками, їжею, одягом, коштами для оплати комунальних послуг тощо). Саме про обов`язок утримання йдеться й у нормі абзацу 11 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію". Отже, суд помилково зазначив, що законодавством визначено позасудовий порядок встановлення факту. Навпаки, законодавством не встановлено порядку підтвердження факту відсутності інших працездатних осіб, зобов`язаних згідно з законом утримувати батьків-інвалідів, а тому, керуючись нормами п.5 ч. 2 ст. 293, ч. 2 ст.315 ЦПК України, встановлення зазначеного юридичного факту може бути здійснене у судовому порядку у формі окремого провадження.
З наведених підстав просив скасувати ухвалу суду першої інстанції та зобов`язати суд попередньої інстанції відкрити провадження у справі.
Заслухавши суддю-доповідача, думку осіб, які беруть участь у справі і з`явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи заявника, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення.
Нормами статті 293 ЦПК України визначено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Суд розглядає в порядку окремого провадження справи, зокрема, про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Частиною першою ст. 315 ЦПК України визначено перелік справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Перелік юридичних фактів, що підлягають установленню в судовому порядку, визначений у вказаній процесуально-правовій нормі не є вичерпним.
Згідно з частиною 2 ст. 315 ЦПК України в судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Між тим, відповідно до ч. 4 ст. 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.
Статтею 318 ЦПК України визначено зміст заяви, а саме, що в ній повинно бути зазначено: 1) який факт заявник просить встановити та з якою метою; 2) причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; 3) докази, що підтверджують факт.
До заяви також додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, і довідка про неможливість відновлення втрачених документів.
Щодо рішення суду про встановлення факту, що має юридичне значення, то, як це визначено статтею 319 ЦПК України, у ньому повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт.
Також вказаною правовою нормою установлено, що рішення суду про встановлення факту, який підлягає реєстрації в органах державної реєстрації актів цивільного стану або нотаріальному посвідченню, не замінює собою документів, що видаються цими органами, а є тільки підставою для одержання зазначених документів.
Тобто для розгляду справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, роз`яснено, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.
Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення; встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо).
Вирішуючи питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу.
Як зазначалось, метою встановлення заявленого факту було те, що він би надавав ОСОБА_1 право скористатись положеннями абзаців 1, 11 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", і отримати статус військовозобов`язаного, який не підлягає призову на військову службу під час мобілізації.
Повно і правильно встановивши обставини справи та застосувавши при вирішенні спірних правовідносин норми процесуального права, які підлягали застосуванню, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, позаяк ця заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
При цьому, незважаючи на те, що встановлення факту ОСОБА_1 пов`язував з відстрочкою від призову на військову службу під час мобілізації, відповідної заінтересованої особи до розгляду справи він не залучив.
Ті обставини, що батьком ОСОБА_1 є ОСОБА_2 , стверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим Відділом РАГ в м. Рівне, 25 лютого 1981 року, актовий запис №504, а те, що батько заявника є особою з інвалідністю першої групи, стверджується виданою Рівненською міжрайонною спеціалізованою психоневрологічною МСЕК №057847 від 28 жовтня 2004 року.
Відсутність у батька заявника інших працездатних осіб, зобов`язаних відповідно до закону його утримувати, можна з`ясувати, зокрема, сукупністю певних документів, актів цивільного стану, в т.ч. довідкою про склад сім`ї (витягом про місце проживання), пенсійним посвідченням, свідоцтвами про народження, смерть тощо.
Обов`язок повнолітніх дітей піклуватися про своїх непрацездатних батьків закріплено в статті 51 Конституції України, а згідно з частиною першою статті 202 СК України повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.
Глава 17 Сімейного кодексу України визначає підстави виникнення обов`язку повнолітніх дочки, сина утримувати батьків і покладення відповідальності за невиконання такого обов`язку. Цей обов`язок презюмується законодавством і лише під час вирішення сімейних правовідносин він може бути спростований.
Тому відсутні підстави для повторення цієї правової аксіоми шляхом встановлення факту судом, адже він жодних обставин не з`ясовуватиме та не доповнюватиме.
Отже, подана ОСОБА_1 заява є безпідставною і суперечить інституту встановлення загальним судом юридичних фактів в порядку окремого провадження.
У заявника відсутні перешкоди здобути на підтвердження виникнення в нього права на відстрочку від мобілізації документи в позасудовому порядку.
При цьому заявник хибно вважає, що суд цивільної юрисдикції вправі прийняти судове рішення, яке матиме презюмований та (або) імперативний характер для певного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Статтею 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" визначено коло військовозобов`язаних, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, а не перелік фактів, що підлягають встановленню загальним судом в порядку розгляду в окремому провадженні справ осіб, які вважають, що не підлягають мобілізації.
Заявлений до встановлення юридичний факт викладено в такій формі, що він поширюватиме на заявника в обхід установленим правилам та порядкам дію абзацу 11 ст. 23 Закону України " Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Як зазначено в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19), приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для невиконання публічних обов`язків або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин.
Верховний Суд у постанові від 22 березня 2023 року у справі №290/289/22-ц зазначив про недопустимість ініціювання судового провадження у порядку цивільного судочинства з метою оцінки обставин, які становлять предмет доказування у провадженні в порядку адміністративного судочинства, чи з метою створення поза межами останнього передумов для визнання доказу, отриманого у такому провадженні, належним та допустимим.
Правовідносини заявника з системою управління мобілізаційною підготовкою є публічними та вирішуються в позасудовому порядку, а у випадку порушень зі сторони суб`єктів владних повноважень в порядку адміністративного судочинства.
Отже, доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та не можуть бути підставою для скасування судового рішення, позаяк зводяться до викладення обставин справи із наданням коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд.
Згідно з абз. другим ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Однак будь-яких фактів цьому заявник не надав, а апеляційним судом здобуто не було.
В тому числі не призвело до неправильного вирішення справи й посилання суду попередньої інстанції на положення Закону України "Про соціальні послуги", що є формальною помилкою.
Спонуканням для залишення оскаржуваної ухвали без змін відповідно до ст. 375 ЦПК України є додержання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при її постановленні.
Керуючись ст. 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
п о с т а н о в и в :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 26 жовтня 2023 року без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст складено 12 грудня 2023 року.
Головуючий: С.В. Хилевич
Судді: Н.М. Ковальчук
С.С. Шимків
