Єдиний державний реєстр судових рішень
РІШЕННЯ
Іменем України
22 листопада 2023 року
м. Київ
справа №9901/541/18
адміністративне провадження № П/9901/541/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді: Білоуса О.В.
суддів: Блажівської Н.Є., Гімона М.М., Желтобрюх І.Л., Яковенка М.М.,
секретаря судового засідання - Носенко Л.О.,
за участю: представника позивача - Осколкова І.Л.,
представника відповідача - Петренко Ю.В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,
УСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККСУ, Комісія) в якому, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог, просила визнати протиправним та скасувати рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 30 березня 2018 року №141/ко-18 (далі - №141/ко-18) про невідповідність судді Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_1 займаній посаді; зобов`язати відповідача повторно провести другий етап кваліфікаційного оцінювання: «Дослідження досьє та проведення співбесіди» стосовно судді Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_1 .
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначила, що оскаржуване рішення ВККСУ є невмотивованим, необ`єктивним, упередженим, та таким, що не відповідає вимогам статті 2 КАС України, а тому підлягає скасуванню.
У судовому засіданні представник позивача просив позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.
Представник відповідача просив у задоволенні позову відмовити.
Верховний Суд, заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, з`ясувавши обставини, на які посилаються учасники справи, обґрунтовуючи свою позицію, дослідивши надані ними докази на підтвердження заявлених вимог та заперечень і матеріали судової справи, встановив таке.
Рішенням Комісії від 20 жовтня 2017 року №106/зп-17 призначено кваліфікаційне оцінювання 999 суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, серед яких суддя Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_1
ОСОБА_1 склала анонімне письмове тестування, за результатами якого отримала 77,625 бала, а за результатами виконання практичного завдання - 83 бали. На етапі складення іспиту суддя загалом набрала 160,625 балів.
ОСОБА_1 пройшла тестування особистих морально-психологічних якостей та загальних здібностей, за результатами якого складено висновок та визначено рівні показників критеріїв особистої, соціальної компетентності, професійної етики та доброчесності.
Рішенням Комісії від 6 березня 2018 року №45/зп-18 ОСОБА_1 допущено до другого етапу кваліфікаційного оцінювання - «Дослідження досьє та проведення співбесіди».
Колегією Комісії 30 березня 2018 року проведено співбесіду із суддею, під час якої обговорено дані щодо її відповідності критеріям компетентності, професійної етики та доброчесності, за результатами дослідження суддівського досьє.
Заслухавши доповідача - члена Комісії ОСОБА_2 , пояснення судді, дослідивши її досьє та, з урахуванням інформації, отриманої під час співбесіди, колегія Комісії дійшла таких висновків.
За критерієм компетентності (професійної, особистої та соціальної) ОСОБА_1 отримала 379, 875 бала.
За критерієм професійної етики, оціненим за результатами тестування особистих морально-психологічних якостей і загальних здібностей, дослідження інформації, що міститься у досьє, та співбесіди за показниками, визначеними пунктом 8 глави 2 розділу II Положення, суддя отримала 115 балів.
За критерієм доброчесності, оціненим за результатами тестування особистих морально-психологічних якостей і загальних здібностей, дослідження інформації, що міститься у досьє, та співбесіди за показниками, визначеними пунктом 9 глави 2 розділу II Положення, суддя набрала 125 балів.
Отже, за результатами кваліфікаційного оцінювання суддя ОСОБА_1 набрала 619,875 бала, що становить менше 67 відсотків від суми максимально можливих балів за результатами кваліфікаційного оцінювання всіх критеріїв.
З огляду на викладене, колегія Комісії дійшла висновку про невідповідність судді ОСОБА_1 займаній посаді та внесення до Вищої ради правосуддя подання про звільнення її з посади судді, у зв`язку із чим прийняла оскаржуване рішення від 30 березня 2018 року №141/ко-18.
11 серпня 2020 року Вища рада правосуддя (далі - ВРП) ухвалила рішення №2376/0/15-20, яким відмовила в задоволенні подання Комісії про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Шевченківського районного суду міста Києва на підставі підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України з тих підстав, що рішення ВККСУ не містить достатнього обґрунтування висновку про невідповідність судді Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_1 займаній посаді.
Надаючи правову оцінку оскаржуваному рішенню Комісії від 30 березня 2018 року №141/ко-18, колегія суддів виходить з такого.
Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні та конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, у Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Згідно із частиною третьою статті 124 Основного Закону України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист одним із способів, передбачених цією статтею, або в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року №18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Відповідно до частини четвертої статті 22 КАС України Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо оскарження, серед іншого, актів, дій чи бездіяльності ВККСУ.
Особливості розгляду цієї категорії спорів визначено у статті 266 КАС України.
Відповідно до частин першої та другої статті 83 Закону України від 02 червня 2016 року №1402-VIII«Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон №1402-VIII) кваліфікаційне оцінювання проводиться ВККСУ з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями. Критеріями кваліфікаційного оцінювання є: 1) компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо); 2) професійна етика; 3) доброчесність.
Кваліфікаційне оцінювання за критерієм професійної компетентності проводиться з урахуванням принципів інстанційності та спеціалізації. Підставами для призначення кваліфікаційного оцінювання є, зокрема, рішення ВККСУ про призначення кваліфікаційного оцінювання судді у випадках, визначених законом. Порядок та методологія кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення затверджуються ВККСУ.
На підставі частин другої, четвертої статті 84 цього Закону за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання ВККСУ ухвалює одне з рішень, визначених цим Законом. Кваліфікаційне оцінювання проводиться прозоро та публічно, у присутності судді , який оцінюється, та будь-яких заінтересованих осіб. У розгляді питання про кваліфікаційне оцінювання судді можуть бути присутніми представники органу суддівського самоврядування.
Згідно із частинами першою, другою статті 88 Закону №1402-VIII ВККСУ ухвалює мотивоване рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді. Суддя, який не згодний із рішенням ВККСУ щодо його кваліфікаційного оцінювання, може оскаржити це рішення в порядку, передбаченому КАС України.
ЄСПЛ у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (параграф 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України»).
Також у параграфі 53 рішення від 08 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України» ЄСПЛ зазначив, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням у випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету, за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута.
Під час розгляду цієї справи Верховним Судом встановлено, що ВРП 11 серпня 2020 року ухвалила рішення №2376/0/15-20, яким відмовила в задоволенні подання ВККСУ про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Шевченківського районного суду міста Києва на підставі підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України.
При розгляді подання Комісії, ВРП встановлено, що рішення від 30 березня 2018 року не містить достатнього обґрунтування висновку про невідповідність судді Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_1 займаній посаді.
За вказаних обставин, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що у зв`язку з прийняттям ВРП рішення про відмову в задоволенні подання Комісії про звільнення позивача з посади судді таке подання вичерпало свою дію (властивості) і не тягне за собою юридичних наслідків, оскільки чинне законодавство не передбачає повторного розгляду подання про звільнення судді. Зазначене рішення ВРП ніким не оскаржене та не скасоване, а відтак посилання позивача на те, що воно породжує для неї правові наслідки та обов`язки, не можна визнати слушними.
Отже, за наведеного правового регулювання, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення Комісії не порушує прав позивача, вичерпало свою дію (властивості) і не тягне за собою юридичних наслідків, а тому в задоволенні позову належить відмовити.
При цьому, позовна вимога про зобов`язання ВККСУ України повторно провести другий етап кваліфікаційного оцінювання: «Дослідження досьє та проведення співбесіди» стосовно судді Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_1 є нерозривно пов`язаною з вимогою про визнання протиправним і скасування рішення ВККСУ, оскільки за змістом статті 245 КАС України ухвалення судом рішення про зобов`язання вчинити дії є наслідком визнання протиправним і скасування рішення, а тому в задоволенні цієї частини позовних вимог теж необхідно відмовити.
Таким чином колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку, що підстави для визнання протиправним та скасувати рішення Комісії від 30 березня 2018 року відсутні, а тому заявлений позивачем позов задоволенню не підлягає.
Щодо доводів представника відповідача, яка, посилаючись на позицію Великої Палати Верховного Суду, у своїх поясненнях у судовому засіданні висловила думку про можливість закриття провадження у справі, то колегія суддів зазначає таке.
На момент звернення ОСОБА_1 у травні 2018 року до суду із позовними вимогами про скасування рішення Комісії від 30 березня 2018 року такого документу як рішення ВРП від 11 серпня 2020 року №2376/0/15-20 не існувало, а тому позивач цілком обґрунтовано, на її думку, вважала, що рішення ВККСУ порушує її права, підлягає перегляду в судовому порядку та підлягає скасуванню.
Так, наявними у матеріалах справи доказами підтверджується, що оспорюване рішення ВККСУ ухвалене внаслідок здійснення суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, стосувалося прав, свобод та інтересів позивача, породжувало для останнього на момент звернення до суду правові наслідки та обов`язки, оскільки встановлювало факт невідповідності судді займаній посаді і було підставою до внесення ВККСУ рекомендації до Вищої ради правосуддя про звільнення її з посади. Тому, це рішення було таким, що безпосередньо порушувало права позивача.
Відповідно до частини четвертої статті 22 КАС України (в редакції, чинній на момент звернення із позовною заявою) Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи за позовом про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, ВККС.
Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності ВККС визначені у статті 266 КАС України.
Згідно з підпунктом 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», має бути оцінена в порядку, визначеному законом.
Пунктом 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII передбачено, що відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», оцінюється колегіями ВККСУ у порядку, визначеному цим Законом.
Частинами другою, четвертою статті 84 Закону №1402-VIII встановлено, що за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання ВККСУ ухвалює одне з рішень, визначених цим Законом.
Частинами другою, третьою статті 88 Закону №1402-VIII визначено, що суддя (кандидат на посаду судді), який не згоден із рішенням ВККСУ щодо його кваліфікаційного оцінювання, може оскаржити це рішення в порядку, передбаченому КАС України.
Рішення ВККСУ, ухвалене за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав: 1) склад членів ВККС, який провів кваліфікаційне оцінювання, не мав повноважень його проводити; 2) рішення не підписано будь-ким зі складу членів ВККС, який провів кваліфікаційне оцінювання; 3) суддя (кандидат на посаду судді) не був належним чином повідомлений про проведення кваліфікаційного оцінювання - якщо було ухвалено рішення про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді з підстав неявки для проходження кваліфікаційного оцінювання; 4) рішення не містить посилання на визначені законом підстави його ухвалення або мотивів, з яких Комісія дійшла відповідних висновків.
Отже, аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що суддя (кандидат на посаду судді), який не згодний із рішенням Комісії щодо його кваліфікаційного оцінювання, має право оскаржити це рішення в порядку, передбаченому КАС України.
Той факт, що спірні правовідносини самоврегулювалися до вирішення спору судом не робить самі правовідносини такими, що не підсудні адміністративним судам, й не дає підстав до застосування пункту 1 частини 1 статті 238 КАС України, адже позивач навіть за таких умов має право наполягати на перевірці судом оскаржуваного рішення адміністративного органу у разі доведення виправданого інтересу в установленні протиправності останнього.
Так, дійсно, судом встановлено, що на день розгляду цієї справи у суді ні оскаржувані дії, ні оскаржуване рішення не тягнуть для позивача жодних юридичних прав та/чи обов`язків та не спричиняють негативних наслідків.
Проте, такі обставини виникли хронологічно пізніше звернення позивача до суду з даним адміністративним позовом, а відтак, - не могли бути підставою до відмови у відкритті провадження. Підстави до закриття провадження, як було зазначено вище, теж відсутні.
Формально рішення Комісії №141/ко-18 не скасоване й існує як конкретно-індивідуальний акт державного органу, що констатує невідповідність позивача певній юридичній посаді, отже, може складати предмет позову. Однак наразі оскаржуване рішення не здійснює регулюючого впливу на юридичний статус позивача.
В свою чергу, відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, на час розгляду справ по суті є самостійною і достатньою підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Аналогічні висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 грудня 2022 року (справа №9901/926/18).
Враховуючи викладене, твердження представника відповідача і його посилання на висновки Великої Палати Верховного Суду, як суду апеляційної інстанції, про те, що оспорюване рішення не може бути самостійним предметом судового розгляду є помилковими.
За правилами статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України понесені позивачем витрати у виді сплаченого судового збору за звернення з цим позовом до суду відшкодуванню не підлягають.
Керуючись статтями 241-243, 246, 266 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
ВИРІШИВ:
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії відмовити.
Рішення Верховного Суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду може бути подана до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення виготовлено 23 листопада 2023 року.
Головуючий суддя О.В.Білоус
Судді Н.Є.Блажівська
М.М.Гімон
І.Л.Желтобрюх
М.М.Яковенко
