ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 жовтня 2023 рокуЛьвівСправа № 344/5230/23 пров. № А/857/14157/23

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

Головуючого судді Сеника Р.П.,

суддів Онишкевича Т.В., Судової-Хомюк Н.М.,

з участю секретаря судового засідання Хомин Ю.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 19 липня 2023 року у справі № 344/5230/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Івано-Франківського міського Територіального центру комплектування та соціальної підтримки про скасування постанови,-

суддя в 1-й інстанції Мелещенко Л.В.,

час ухвалення рішення 19.07.2023 року,

місце ухвалення рішення м. Івано-Франківськ,

дата складання повного тексту рішення 19.07.2023 року,

В С Т А Н О В И В :

24 березня 2023 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача Івано-Франківського міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки про скасування постанови за справою про адміністративне правопорушення.

Позовні вимоги обгрунтовано тим, що 13 березня 2023 року постановою начальника Івано-Франківського міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки Плитуса Р. № 5/331 позивача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 210 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та накладено штраф у розмірі 1700 грн. У постанові вказано, що, позивач, всупереч вимогам абзацу 5 частини п`ятої статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та абзацу 1 пункту 23 постанови Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 року № 1487, згідно з яким призовники, військовозобов`язані та резервісти у разі зміни адреси їх місця проживання або інших персональних даних, в тому числі зміни військово-облікової спеціальності, зобов`язані особисто в семиденний строк повідомити про такі зміни відповідним органам, де вони перебувають на військовому обліку, вчасно не з`явився в особливий період у військкомат для зміни військово-облікового документа, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 210 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

З даною постановою позивач не погоджується, вважає її незаконною та необґрунтованою, винесеною з порушенням норм права та такою, що підлягає до скасування.

Протягом останніх років позивач ніяких повісток про необхідність явки до Івано-Франківського міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки не отримував, про що вказав у протоколі про адміністративне правопорушення і твердження про те, що він вчасно не з`явився у військкомат, не відповідає фактичним обставинам справи.

20 лютого 2023 року позивач звернувся з письмовою заявою з долученням відповідних документів до відповідача та 01 березня 2023 року особисто із заявою про відстрочку від призову, оскільки він має одного із батьків із числа осіб з інвалідністю 2 групи.

Отримавши 10 березня 2023 року відправлену відповідачем 06 березня 2023 року, письмову відповідь на заяву, в якій зазначалось, що з метою належного оформлення права на відстрочку необхідно прибути (без вказання дати) до Івано-Франківського міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки з вказаним в ній переліком документів. Прибувши з відповідними документами, позивача було направлено для проходження військово-лікарської комісії (яка тривала кілька днів), після завершення якої 13 березня 2023 року на нього було складено протокол про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 210 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Позивач вважає, що доказів порушення ним правил військового обліку, передбачених ч. 2 ст. 210 Кодексу України про адміністративні правопорушення, відповідач у постанові не відобразив та до неї не долучив. Відсутні такі докази також і у протоколі про адміністративне правопорушення. Крім того, постанова не відповідає вимогам статті 283 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Протокол та постанова складені в один і той же день, одною і тою ж самою особою. Разом з тим добровільна сплата штрафу не є визнанням факту вчинення адміністративного правопорушення.

За наведених обставин позивач просить скасувати постанову за справою про адміністративне правопорушення № 5/331 від 13 березня 2023 року за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 210 Кодексу України про адміністративні правопорушення, закрити провадження по справі та стягнути судові витрати по оплаті судового збору в розмірі 536,80 грн.

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 19 липня 2023 року у справі № 344/5230/23 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції оскаржив позивач, подавши на нього апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та таким, що винесене з порушенням норм як матеріального так і процесуального права.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що при розгляді адміністративної справи не були з`ясовані і доведені обставини, які б свідчили про те, що в його діях є ознаки проступку, за який законом передбачена адміністративна відповідальність.

Просить скасувати рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 19 липня 2023 року у справі № 344/5230/23 та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не прибули, про дату, час і місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином, а тому, суд апеляційної інстанції, відповідно до ч. 4 ст. 229, п.2 ч. 1 ст. 311 та ч. 2 ст. 313 КАС України, вважає можливим проведення розгляду справи за їхньої відсутності без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, дослідивши обставини справи, доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів приходить до переконання, що вона не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в справі, суд першої інстанції виходив з того, що Зібрані посадовою особою докази про вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 210 Кодексу України про адміністративні правопорушення, є належними та допустимими, оскільки зібрані в установленому законом порядку, і у своїй сукупності, взаємозв`язку, достатності та достовірності повністю підтверджують фактичні обставини вчинення даного адміністративного правопорушення та винуватість позивача.

Розглядаючи спір апеляційний суд виходить із наступного.

Встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 20 лютого 2023 року ОСОБА_1 звертався до Івано-Франківського міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки з заявою про надання документів про відстрочку від призову відповідно до абзацу 11 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію (а.с. 6).

З відповіді, наданої ОСОБА_1 , вбачається, що з метою оформлення права на відстрочку йому необхідно прибути до Івано-Франківського міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки; з собою мати військово-обліковий документ, паспорт громадянина України, свідоцтво про народження, паспорт батька, документи, що підтверджують групу інвалідності батька (а.с. 7).

Постановою № 5/331 за справою про адміністративне правопорушення від 13 березня 2023 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 210 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1700 грн. (а.с. 8, 50-51).

13 березня 2023 року відносно ОСОБА_1 складено протокол № 5/330 про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 210 Кодексу України про адміністративні правопорушення (а.с. 9, 44-45).

Відповідно до копії квитанції від 13 березня 2023 року позивачем оплачений штраф у розмірі 1700 грн (а.с. 10, 52).

13 березня 2023 року розпочата справа № 19 про адміністративне правопорушення за ознаками ч. 2 ст. 210 Кодексу України про адміністративні правопорушення, на ОСОБА_1 та завершена 13 березня 2023 року (а.с.41-42).

13 березня 2023 року начальником відділення військового обліку та бронювання сержантів і солдатів запасу Івано-Франківського міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки поданий рапорт начальнику Івано-Франківського міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки про виявлене порушення правил військового обліку громадянином ОСОБА_1 (а.с.43).

Відповідно до Витягу з книги протоколів засідань призовної комісії протокол №3 від 03 жовтня 2017 року, громадянина ОСОБА_1 рішенням призовної комісії, згідно абзацу 3 частини першої статті 18 та абзацу 8 частини третьої статті 16 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» 2006 року, звільнено від призову на військову службу у зв`язку з досягненням 27-річного віку та взято на військовий облік військовозобов`язаних (а.с.48).

13 березня 2023 року начальником відділення військового обліку та бронювання сержантів і солдатів запасу Івано-Франківського міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки подано начальнику Івано-Франківського міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки результати адміністративного розслідування стосовно ОСОБА_1 (а.с.49).

13 березня 2023 року складена облікова картка на ОСОБА_1 (а.с.53-55).

Не погоджуючись з постановою про притягнення до адміністративної відповідальності, позивач звернулася із позовом до суду.

З приводу спірних правовідносин колегія суддів зазначає наступне.

Приписами частини другої статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Згідно зі ст.65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності і територіальної цілісності України, шанування її державних символів - є обов`язком громадян України.

Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби здійснює Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992р. №2232-XII.

Відповідно до ч.3 ст.1 Закону №2232-XII, військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України чи проходять службу у військовому резерві, за ч.10 ст.1 Закону №2232-XII, зобов`язані:

- прибувати за викликом районного (об`єднаного районного), міського (районного у місті, об`єднаного міського) ТЦК та СП, Центрального управління або регіонального органу СБУ, відповідного підрозділу СЗР України для оформлення військово-облікових документів (посвідчень про приписку до призовних дільниць, військових квитків, тимчасових посвідчень військовозобов`язаних), приписки, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або ж вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних та резервістів;

- проходити медичний огляд та лікування в лікувально-профілактичних закладах відповідно до рішень комісії з питань приписки, призовної комісії або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) ТЦК та СП, закладів охорони здоров`я СБУ, а у СЗР України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України;

- проходити підготовку до військової служби, військову службу та виконувати військовий обов`язок у запасі;

- виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.

Згідно з ч.5 ст.33 Закону №2232-XII, військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Так, правила військового обліку визначені у Додатку №1 до «Порядку організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов`язаних» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 07.12.2016р. №921).

Зокрема, п.1 вказаних вище Правил закріплено, що призовники і військовозобов`язані повинні:

- перебувати на військовому обліку за місцем проживання у районних (міських) ТЦК та СП (військовозобов`язані СБУ - у Центральному управлінні або ж регіональних органах СБУ), за місцем роботи (навчання) на підприємствах, в установах, організаціях, виконавчих органах сільських, селищних та міських рад, а також у разі тимчасового вибуття за межі України за місцем консульського обліку в дипломатичних установах України;

- прибувати за викликом районних (міських) ТЦК та СП (органів СБУ) на збірні пункти, призовні дільниці у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках або розпорядженнях районних (міських) ТЦК та СП (органів СБУ)), для взяття на військовий облік та визначення призначення у воєнний час, оформлення військово-облікових документів, приписки, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних;

- не змінювати місце фактичного проживання (перебування) з моменту оголошення мобілізації, а у воєнний час не виїжджати з місця проживання без дозволу керівника ТЦК та СП районного (міського) ТЦК та СП, відповідних керівників СБУ або СЗР;

- проходити медичний огляд та лікування в лікувально-профілактичних закладах відповідно до рішень комісії з питань приписки, призовної комісії або військово-лікарської комісії районних (міських) ТЦК та СП;

- проходити підготовку до військової служби, військову службу та виконувати військовий обов`язок у запасі;

- особисто у семиденний строк прибувати до районних (міських) ТЦК та СП (органів СБУ) з паспортом громадянина України та військово-обліковими документами для зняття з військового обліку в разі вибуття в іншу місцевість до нового місця проживання, у службові відрядження, на навчання, у відпустку чи на лікування (строком понад три місяці за межі України), у разі зміни місця проживання в межах міста з переїздом на територію іншого адміністративного району;

- особисто повідомляти у семиденний строк органам, в яких вони перебувають на військовому обліку, про зміну їх сімейного стану, стану здоров`я, адреси місця проживання (перебування), освіти, місця роботи і посади.

Як встановлено з матеріалів справи, підставою для прийняття спірної постанови стало те, що після досягнення 27-річного віку позивач зобов`язаний був з`явитись до Івано-Франківського міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки та стати на військовий облік, як військовозобов`язаний.

Всупереч чинному законодавству України, позивач у встановлений законом термін до Івано-Франківського міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки не з`явився, на військовий облік військовозобов`язаних не став, не повідомив про зміни облікових даних.

За визначенням ст.9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) є протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права та свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Нормами ч.2 ст.210-1 КУпАП передбачено відповідальність порушення військовозобов`язаними чи призовниками правил військового обліку, неявка їх на виклик до військового комісаріату без поважних причин або несвоєчасне подання в обліковий орган, де вони перебувають на військовому обліку, відомостей про зміну місця проживання, освіти, місця роботи, посади, а також порушення порядку проходження навчальних зборів (занять) у навчальних закладах Товариства сприяння обороні України та професійно-технічних навчальних закладах.

Порушення вказаної норми, тягне за собою накладення штрафу на громадян від 200 до 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

У той же час, ст.7 КУпАП передбачено те, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами та посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів та зміцнення законності.

Положеннями ст.280 КУпАП закріплено обов`язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.

Доказами ж в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм та стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами (ст.251 КУпАП).

Як вбачається зі змісту ст.252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Таким чином, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе за наявності події адміністративного правопорушення та вини цієї особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами, на підставі своєчасного, всебічного, повного та об`єктивного з`ясування обставин справи.

При цьому, виходячи із закріпленого в ч.4 ст.129 Конституції України принципу змагальності та рівності сторін у судочинстві, обов`язок доказування законності застосування адміністративного стягнення при розгляді скарги громадянина в суді покладається саме на орган (посадову особу), яким винесено оскаржувану постанову.

Тобто, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах стосовно оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб`єкта владних повноважень обов`язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Належними є докази, які містять інформацію відносно предмета доказування. Предметом же доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду певної справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

У відповідності до ст.283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.

ОСОБА_1 приписку до призовної дільниці в 17-річному віці пройшов, отримав посвідчення про приписку до призовної дільниці та йому було надано роз`яснення правил військового обліку та відповідальності за порушення цих правил, про що в особовій справі призовника проставлено його особистий підпис. Роз`яснення прав та обов`язків призовника також міститься на посвідчені про приписку до призовної дільниці.

Згідно з військово-обліковими даними, протоколом засідання призовної комісії № 3 від 03 жовтня 2017 року, адміністративним розслідуванням встановлено, що громадянин ОСОБА_1 порушив правила військового обліку, про що було складено протокол про адміністративне правопорушення від 13 березня 2023 року № 5/330. Зазначено про порушення вимог абзацу 5 частини десятої статті 1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу (в частині обов`язку виконувати правила військового обліку), частини одинадцятої статті 38 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" та пункту 23 Порядку (в частині неповідомлення про зміни в облікових даних).

Зазначене також підтверджується даними, які містяться у вступній частині протоколу, а саме в пункті 4 щодо місця роботи і посади "АЗС, власник" (згідно з військово-обліковими даними тимчасово не працює), в пункті 6 щодо перебування на утриманні осіб "одна неповнолітня особа" (згідно з військово-обліковими даними одружений, дітей не має).

Також, оскільки ОСОБА_1 переданий на облік військовозобов`язаних по досягненні 27-річного віку з числа нерозшуканих осіб, матеріали щодо розшуку якого направлялись до органів Національної поліції, у зазначеного громадянина відсутній військово-обліковий документ (тимчасове посвідчення військовозобов`язаного).

Після закінчення навчального закладу та здобуття освіти до військового комісаріату для повідомлення про здобуту освіту не прибував та іншим чином не повідомляв.

Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що вина позивача встановлена та підтверджена матеріалами справи.

З огляду на викладені обставини, за результатами розгляду апеляційної скарги, з урахуванням наведених норм права, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «РуїзТорія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

Інші зазначені позивачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Підстав для розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду справи у відповідності до вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України немає.

Керуючись ст. 229, 286, 243, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 19 липня 2023 року у справі № 344/5230/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Р. П. Сеник судді Т. В. Онишкевич Н. М. Судова-Хомюк Повне судове рішення складено 24.10.2023 року